Окрема думка

від 09.01.2025 по справі 457/1907/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

головуючого-судді Шинкар Т.І.

09 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 457/1907/24 пров. № А/857/30624/24

Восьмим апеляційним адміністративним судом під головуванням судді Шинкар Т.І., суддів: Іщук Л.П., Обрізка І.М. розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 листопада 2024 року (головуючий суддя Грицьків В.Т.), ухвалене у відкритому судовому засіданні о 12 год. 44 хв. в м. Трускавець, повне судове рішення складено 12 листопада 2024 року у справі №457/1907/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про скасування постанови по справі про порушення митних правил.

Так, 11.10.2024 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівської митниці про визнання протиправною та скасування постанови в.о. заступника начальника Львівської митниці Хомутянського В.В. № 1001/20900/24 від 01.10.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил за ч. 2 ст. 471 МК України та закриття провадження у справі.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 07 листопада 2024 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 листопада 2024 та позов задовольнити.

Вказане рішення постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року залишено без змін.

Не поділяю позицію колег щодо залишення без змін рішення суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні апеляційної скарги позивача з таких підстав.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції (Основного Закону) України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дана норма Основного Закону України означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), зокрема частини другої статті 6, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

При висловленні моєї окремої думки, враховую усталену практику у справах щодо України, де поняття «кримінальне правопорушення» в практиці ЄСПЛ має автономне тлумачення, а кримінально-правова суть визнається не лише стосовно Кримінального кодексу, а й Кодексу про адміністративні правопорушення (Рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 53 та від 21 жовтня 2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Kornev and Karpenko v. Ukraine).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Частина 2 ст.471 МК України, за якою накладено на позивача стягнення, передбачає відповідальність за недекларування товарів (крім зазначених у частинах першій та/або третій цієї статті), що переміщуються через митний кордон України громадянами.

Таким чином, адміністративне правопорушення, передбачене статтею 471 МК України, може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам виходжу з того, що частиною 2 статті 471 МК України передбачена адміністративна відповідальність за недекларування товарів (крім зазначених у частинах першій та/або третій цієї статті), що переміщуються через митний кордон України громадянами у вигляді штрафу в розмірі 30 відсотків вартості цих товарів.

Згідно із статтею 489 МК України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к) наголошую, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку митного органу) має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення. Наявність таких обставин, яким версія митного органу не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (в даному випадку митний орган), був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях.

Так, згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Авшар проти Туреччини» в оцінці доказів суд встановив стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Таке доказування передбачає співіснування досить вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій факту, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Таким чином, у справі про порушення митних правил винуватість особи має бути також, доведена поза розумним сумнівом.

Згідно з частиною першою статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації чи документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Відповідно до частини першої статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Так, позивач зазначає, що відповідач при винесені постанови та обрахунку розміру штрафу безпідставно не врахував надані позивачем докази, а саме інвойс, який містить дату виставлення рахунку («Data wystawienia»), найменування набувача, перелік товарів та їх вартість, а також і підтвердження сплати рахунку за товар, суму, яку було сплачено «Zaplacony 2110. 79 PLN», дату сплати «Data platnosci: 12-08-2024», особу платника, та навіть спосіб оплати товару «Sposob platnosci zaplacono gotowka».

З зазначеного інвойсу вбачається, що вартість виявленого під час митного контролю товару складає 2110,79 PLN, що станом на 12.08.2024 згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 21906,41 грн.

Водночас, згідно з висновком Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень №142000-3400-0261 від 28.08.2024, загальна ринкова вартість товарів у справі про порушення митних правил №1001/20900/24 станом на 12.08.2024 становить 409580,61 грн.

Хочу зазначити, що порядок та підстави призначення експертиз в Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень Державної митної служби України регулюється главою 50 Митного кодексу України (митні експертизи), яка передбачає, що взяття проб (зразків) товарів здійснюється посадовими особами митного органу в рамках процедур митного контролю та митного оформлення, а також під час прийняття рішень щодо зобов`язуючої інформації з метою встановлення характеристик, визначальних для: 1) класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД; 2) перевірки задекларованої митної вартості товарів; 3) встановлення країни походження товарів; 4) встановлення належності товарів до наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, сильнодіючих чи отруйних речовин; 5) встановлення належності товарів до предметів, що мають художню, історичну чи археологічну цінність; 6) встановлення належності товарів до таких, що виготовлені з використанням об`єктів права інтелектуальної власності, що охороняються відповідно до закону.

Як передбачено п. 17 ст. 356 МК України про взяття проб (зразків) товарів складається акт за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, який в матеріалах справи відсутній.

Вимогами п. 20 ст. 356 МК України передбачено мету проведення досліджень, які проводяться Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень, а саме «встановлення характеристик товару, необхідних для його митного оформлення, митні органи можуть письмово, у тому числі з використанням засобів інформаційних технологій, затребувати з підприємств-виробників, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян наявну у них техніко-технологічну документацію про склад, фізико-хімічні властивості товарів, інформацію про основні технологічні стадії їх виробництва та призначення».

Згідно з ч. 2. ст. 356 МК України дослідження (аналізи, експертизи) проводяться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, чи його відокремленого підрозділу або інших експертних установ (організацій), призначених митним органом. Зазначені дослідження (аналізи, експертизи) проводяться з метою забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення і не є судовими експертизами.

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998, основним завданням товарознавчої експертизи є: визначення вартості товарної продукції; визначення належності товарів класифікаційних категорій, які прийняті у виробничо- торговельній сфері; визначення характеристик об`єктів дослідження відповідно до вимог Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності; визначення змін показників якості товарної продукції; установлення способу виробництва товарної продукції: промисловий чи саморобний, підприємства- виробника, країни-виробника; визначення відповідності упакування і транспортування, умов і термінів зберігання товарної продукції до вимог чинних правил.

Згідно вказаної Інструкції, з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила).

Так, згідно з витягом з ЄДРПОУ, видом основної економічної діяльності Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Державної митної служби України є державне управління загального характеру, до якого, відповідно до Коду КВЕД 84.11, не відноситься діяльність щодо проведення експертиз.

Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Державної митної служби України є органом уповноваженим на встановлення характеристик товару, необхідних для його митного оформлення, митного контролю, проте відповідачем не доведено, що Спеціалізована лабораторія уповноважена на визначення митної вартості переміщуваних речей у справах про порушення митних правил, що в подальшому є підставою для визначення розміру штрафу, який зараховується на рахунок держави.

Вважаю, що вказаний вище Висновок спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №142000-3400-0261 від 28.08.2024, яким визначено загальну вартість товарів у справі про порушення митних правил №100/20900/24 як такий, що є не обґрунтованим, необ`єктивним.

Так, експерт не зазначив, які саме стандарти до даного виду товару він використовував, не вказано код товару Українського класифікатора товарів зовнішньої економічної діяльності, не надано відомості з митних баз Держмитслужби щодо подібних (аналогічних) товарів, які імпортуються в Україну, не зазначено, яка інформація використовувалась для визначення вартості товару матеріали, а саме щодо того, що товар придбано на території іншої країни, тобто співставлення вартості з врахуванням даного критерію.

Окрім того хочу зазначити, що у висновку спеціалізованої лабораторії експерт припустив відсутність будь-яких прихованих факторів, що впливають на вартість досліджуваних об`єктів (в тому числі відповідність інформації кількості об`єктів експертизи відомостям зазначених у наданих експерту документів).

Також експерт лише з покликанням на відсутність супровідних документів, зазначив про застосування знижки у розмірі 20%, проте обґрунтувань такого не наведено. Також, вартість товару визначалась за зовнішнім виглядом, в окремих випадках згідно наявного маркування та інформацією отриманою з мережі Інтернет.

Проте хочу зауважити, що жодне з наведених у висновку посилань на цінову інформацію у мережі Інтернет не містить інформації про продаж «аналогічних» товарів. У висновку не наведено конкретних методів порівняння і врахування коригування відмінностей між такими і досліджуваним товаром; відсутні покликання на країну відправлення товару. Отже, достовірність висновку експерта фактично ґрунтується на припущеннях, що само по собі ставить під сумнів об`єктивність такого висновку.

Отже, вказаний Висновок спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби не може вважатись обґрунтованим чи об`єктивним.

При висловленні окремої думки беру до уваги рішення Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, згідно якого висновок експерта не може бути належним і допустимим доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, і що такий висновок підготовлено для подання до суду.

Так, матеріали справи не містять доказів того, що експерт був повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Також мною враховано, що такий висновок заперечує позивач, оскільки не погоджується з сумою, яка була визначена експертом.

Надаючи перевагу висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Державної митної служби України, та на не приймаючи поданий позивачем інвойс від 12.08.2024, відповідач таких дій жодним чином не обґрунтував.

Таким чином митний орган при накладенні адміністративного стягнення не довів правильність визначення розміру штрафу, який значно перевищує дійсну вартість товару, яка вказана в інвойсі від 12.08.2024.

Також вважаю за необхідне зазначити, що констатування суду першої інстанції про складення інвойсу іноземною мовою, без надання оцінки такому документу, необгрунтування ні відповідачем, ні судом першої інстанції, незазначення про необхідність надання перекладу документу свідчить про допущення судом вимог процесуального права.

Так, відповідно до ст. 254 МКУ документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

З аналізу наведеної норми вбачається, що переклад документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, українською мовою або офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування надається на вимогу митного органу у разі якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Матеріали справи не містять відомостей про витребування митним органом у позивача перекладу інфойсу від 12.08.2024 на українську мову або офіційну мову митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, відповідно до вимог статті 254 МКУ.

Крім того, згідно ч.4 ст.9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 495 МК України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч.4 ст.77 КАС України).

Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а.

Отже, вважаю, що у випадку неможливості судом першої інстанції дослідити вказаний інвойс, оскільки такий складений іноземною мовою, суд в силу принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, повинен був витребувати у позивача переклад такого для належної оцінки.

Аналізуючи вищенаведені норми Конституції України, Конвенції, МК України, КУпАП, приходжу до переконання, що оскаржувана постанова про порушення митних правил підлягала скасуванню, оскільки відповідачем не доведено, що висновок Спеціалізованої лабораторії про визначення митної вартості переміщуваних речей у справах про порушення митних правил є основним і вагомим доказом при визначені митної вартості не задекларованих товарів при наявності доказів поданих позивачем, які на моє переконання є вагомими, проте відхиленими, які спростовують висновок Спеціалізованої лабораторії, тому митний орган при накладенні адміністративного стягнення неправильно визначив розмір штрафу, який значно перевищує справжню вартість товару.

Перевіривши правомірність рішення відповідача згідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, прийшла до висновку, що таке вказаним критеріям не відповідає з урахуванням наведених вище моїх висновків.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою незгоди з рішенням суду першої інстанції, яким в позові відмовлено.

Вважаю, що з підстав викладених вище, апеляційну скаргу слід було задовольнити, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07.11.2024 у справі № 457/1907/24 скасувати та направити на новий розгляд до компетентного органу.

Суддя Т. І. Шинкар