Рішення

від 23.12.2024 по справі 757/46992/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46992/23-ц

пр. 2-4319/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/46992/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України

відповідач 2: Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про компенсацію невиплаченої заробітної плати шляхом стягнення із держави матеріальної та моральної шкоди, -

представник позивача - ОСОБА_2

представник відповідача 1 - Харчук Р. І.

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати Державу Україну відповідальною за борги ліквідованого підприємства КП «Джерело» та його власника Княжицької сільської ради; визнати Державу Україну відповідальною за компенсацію матеріальної та моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , що спричинена протиправними діями КП «Джерело» та його власником, якими невиконані вимоги трудового законодавства, а також діями, що спричинили тривале невиконання рішення суду №361/5326/18, пр. №2/361/722/19, що набрало законної сили 10.11.2019 року; стягнути із Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 120 000, 00 грн та матеріальну шкоду у розмірі 1 352 621, 00 грн; зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити виплату на користь ОСОБА_1 по зобов`язанням Держави Україна, а саме: грошових коштів на загальну суму 1 472 621, 00 грн, шляхом нарахування та виплати коштів на пенсійну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ; судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.10.2019 року, справа №361/5326/18, пров. 2/361/722/19, стягнуто із КП «Джерело» на користь ОСОБА_1 суму заборгованість по заробітній платі за період 01.02.2006 року по 19.02.2016 року в розмірі 215 592, 60 грн. Рішення набрало законної сили.

Вказує, що з листа Княжицької сільської ради позивачу стало відомо, що станом на 15.01.2020 року юридичну особу КП «Джерело» припинено, КП «Джерело» утворене Княжицькою сільською радою та входить до сфери його управління. Позивач вважає, що Княжицька сільська рада несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями даного підприємства, оскільки є його власником та його правонаступником, тому є відповідальною за зобов`язаннями цього підприємства щодо виплати працівникам боргу по заробітній платі та виконання вказаного судового рішення.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2020 року, справа №361/5326/18, пров. №6/361/82/20, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Княжицька сільська рада Броварського району Київської області, Комунальне підприємство «Джерело», Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про заміну сторони (боржника) у виконавчому провадженні з виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року у цивільній справі №361/5326/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Джерело» , Княжицької сільської ради Броварського району Київської області про стягнення заборгованості по заробітній платі.

З мотивувальної частини вказаної ухвали вбачається, що підставою відмови є те, що із 14.01.2020 року КП «Джерело» як юридична особа припинило свою діяльність без правонаступництва.

Постановою Київського апеляційного суду 13.01.2021 року, справа №361/5326/18, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2020 року - залишено без змін.

Позивач посилається на положення статей 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК України, якими визначено обставини відшкодування шкоди, завданої протиправними діями чи бездіяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, та вважає, що діями посадових осіб Княжицької сільської ради, які в порушення вимог чинного законодавства ліквідували КП «Джерело» без правонаступництва, під час дії рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.10.2019 року у справі №361/5326/18, яким на користь позивачу було стягнуто борг належної їй заробітної плати, було завдано їй моральної та матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню із Держави України в особі Кабінету Міністрів України, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів. Також вказаною ухвалою звільнено позивача від сплати судового збору (а. с. 132, т. 1).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачам направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено до електронного кабінету учасника справи та на зазначені адреси електронної пошти сторін (а. с. 133-135, т. 1).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, остання отримала копію ухвали про відкриття провадження - 02.12.2023 року (а. с. 239, т. 1).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 1, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 24.11.2023 року (а. с. 137, т. 1).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 2, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 24.11.2023 року (а. с. 138, т. 1).

06.12.2023 року через систему «Електронний суд» від відповідача 2 Державної казначейської служби України надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач звернулася до суду з позовом про компенсацію невиплаченої заробітної плати шляхом стягнення із держави матеріальної та моральної шкоди, завданої, як вона зазначає, неправомірними діями посадовою особою місцевого органу самоврядування - КП «Джерело» Княжицькою сільською радою Броварського району Київської області. Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідні органи державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), а саме: КП «Джерело», Княжицька сільська рада Броварського району Київської області. В позовній заяві позивач зазначає, що шкоду йому завдано посадовою особою місцевого самоврядування - КП «Джерело», Княжицькою сільською радою Броварського району Київської області. Згідно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП «Джерело» Княжицька сільська рада Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ 04363892) є органом місцевого самоврядування. Отже, оскільки позивач зазначає, що шкоду йому завдано посадовою особою органу місцевого самоврядування, КП «Джерело» Княжицькою сільською радою Броварського району Київської області, то стягнення її повинно здійснюватися з Київської області за рахунок коштів місцевого бюджету, а не з Державного бюджету України. Також, вказує, що позивач не надала доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння їй моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні. Також необґрунтовано пред`явлені вимоги щодо відшкодування шкоди у сумі 1 472 621, 00 грн, не зрозуміло з яких міркувань виходила позивач, оцінюючи шкоду в такому розмірі. Також, у постанові Київського апеляційного суду №361/5326/18 від 13.01.2021 року, суд роз`яснював позивачу її право на звернення до суду з новим позовом до засновника Княжицької сільської ради Броварського району Київської області з інших підстав, а саме з підстав не виконання рішення суду боржником, існування якого припинено засновником під час виконання судового рішення, або з позовом до держави про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, якщо такі мали місце під час припинення боржника, що призвело до порушення права позивача на отримання належної їй заробітної плати. Також вважає, що Державна казначейська служба України підлягає виключенню із числа відповідачів у справі (а. с. 182-212, т. 1).

21.12.2023 року від відповідача 1 Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що як встановлено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.10.2019 року, справа №361/5326/18, Княжицькою сільською радою 19.02.2016 року прийнято рішення №107 (-VII) «Про припинення КП «Джерело», код ЄДРПОУ 32020159, та створено Ліквідаційну комісію з припинення діяльності вказаного підприємства. До повноважень ліквідаційної комісії віднесено, зокрема: виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.01.2020 року внесено запис про припинення юридичної особи комунального підприємства «Джерело» (ЄДРПОУ 32020159) за номером №1 355 111 0004 005425. Також, у реєстрі міститься інформація про борг комунального підприємства «Джерело» по заробітній платі у розмірі 215 592, 60 грн. Отже, із наведеного вбачається, що в супереч вимогам положень ч. 9 ст. 111 ЦК України, в частині здійснення виплат грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, Княжицькою сільською радою Броварського району Київської області було прийнято рішення про припинення КП «Джерело» за умови справ наявності заборгованості по заробітній платі. Вказує, що позивач не позбавлена права звернутися до суду з позовом до засновника, Княжицької сільської ради, з підстав не виконання рішення, суд визнав боржником КП «Джерело» в частині виплати їй заборгованості по заробітній платі. Зазначені обставини узгоджується з правовими висновками щодо застосування вказаних норм права, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі №5023/4388/12 (провадження №12-102гс18). Отже, твердження позивача про визнання Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, відповідальною за борги ліквідованого КП «Джерело та його власника Княжицької сільської ради є безпідставними та не обґрунтованими. Також зазначає, що відсутні будь-які причино-наслідкові зв`язки між діями Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та правом позивача, заявленим за вказаним позовом. Таким чином, сума збитків, яку просить стягнути позивач на відшкодування майнової шкоди, обґрунтовується умовними припущеннями про можливість отримання ним доходу. Також позивачем не доведено, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток, а також відсутній причино-наслідковий зв?язок між діями Кабінету Міністрів України та порушеним, на суб`єктивну думку позивача, прав останньої, що на переконання Уряду України є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також вважає, що позивач обрала неналежний спосіб захисту (а. с. 227-238, т. 1).

18.12.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2 Державної казначейської служби України, у якій заперечує проти доводів відповідача 2, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність (а. с. 243-244, т. 1).

18.12.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1 Кабінету Міністрів України, у якій заперечує проти доводів відповідача 1, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність (а. с. 145-246, т. 1).

12.02.2024 року від позивача надійшли доповнення (уточнення) до позовної заяви та збільшення позовних вимог, у якій просить стягнути із Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 120 000, 00 грн та матеріальну шкоду у розмірі 2 177 670, 16 грн (а. с. 5-88, т. 2).

02.05.2024 року від відповідача 1 Кабінету міністрів України надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог (а. с. 97-102, т. 2).

28.05.2024 року від позивача надійшла заява із поясненнями щодо заперечень відповідача 1 на заяву про уточнення позовних вимог (а. с. 107-113, т. 2).

Протокольною ухвалою суду від 17.06.2024 року прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог (а. с. 124-126, т. 2).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 128, т. 2).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 надали пояснення, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Представник відповідача 1 - Харчук Р. І. у судовому засіданні надав пояснення, проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача 2 Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу в судовому засіданні за відсутності представника відповідача 2, з урахуванням обставин, зазначених ним у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, наданих представником відповідача, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.10.2019 року, справа №361/5326/18, пров. 2/361/722/19, стягнуто із КП «Джерело» на користь ОСОБА_1 суму заборгованість по заробітній платі за період 01.02.2006 року по 19.02.2016 року в розмірі 215 592, 60 грн (а. с. 32-33, т. 1).

Також, як встановлено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.10.2019 року, справа №361/5326/18, Княжицькою сільською радою 19.02.2016 року прийнято рішення №107 (-VII) «Про припинення КП «Джерело», код ЄДРПОУ 32020159, та створено Ліквідаційну комісію з припинення діяльності вказаного підприємства. До повноважень ліквідаційної комісії віднесено, зокрема: виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, утому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.01.2020 року внесено запис про припинення юридичної особи комунального підприємства «Джерело» (ЄДРПОУ 32020159) за номером №1 355 111 0004 005425.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2020 року, справа №361/5326/18, пров. №6/361/82/20, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Княжицька сільська рада Броварського району Київської області, Комунальне підприємство «Джерело», Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про заміну сторони (боржника) у виконавчому провадженні з виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року у цивільній справі №361/5326/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Джерело», Княжицької сільської ради Броварського району Київської області про стягнення заборгованості по заробітній платі. З мотивувальної частини вказаної ухвали вбачається, що підставою відмови є те, що із 14.01.2020 року КП «Джерело» як юридична особа припинило свою діяльність без правонаступництва (а. с. 30-31, т. 1).

Постановою Київського апеляційного суду 13.01.2021 року, справа №361/5326/18, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2020 року - залишено без змін (а. с. 27-29, т. 1).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року, справа № 32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Таким чином, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суд повинен виходити з положень ст. 56 Конституції України, ч. 2 ст. 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частина 1 ст. 23 ЦК України закріплює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз`яснень, наданих у п. п. 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції ). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

В одній з перших справ проти України, в якій Європейський суд з прав людини розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Аналогічний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.

Так, позивач, яка звернувся з позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, має довести наявність всіх чотирьох елементів правопорушення, в тому числі і вини.

Проте, позивач не надала доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.

Щодо суми збитків, яку просить стягнути позивач на відшкодування майнової шкоди, то вона обґрунтовується умовними припущеннями, про можливість отримання нею доходу.

Також, позивачем не доведено, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток, а також відсутній причино-наслідковий зв?язок між діями відповідачів та порушеним, на суб`єктивну думку позивача, прав останньої.

Щодо завданої моральної шкоди, то у позові відсутні посилання на стан здоров`я позивача, тяжкість чи зазнавала вона вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, чи потрібен позивачу час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Помилковим є посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при визначенні в їх рішеннях розміру морального відшкодування. Застосування практики ЄСПЛ передбачає застосування принципів, підходів цього суду до вирішення спорів по суті, однак розмір справедливої сатисфакції, яку стягує ЄСПЛ на прикладі однієї справи не може бути достатнім орієнтиром та обґрунтуванням стягнення моральної шкоди в цій справі.

Отже, позивач не надала доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння їй моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.

Також необґрунтовано пред`явлені вимоги щодо відшкодування шкоди у сумі 2 297 670, 16 грн (120 000, 00 грн моральної шкоди та 2 177 670, 16 грн матеріальної шкоди), не зрозуміло з яких міркувань виходила позивач, оцінюючи шкоду в такому розмірі.

Щодо посилання позивача на те, що саме Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України несе відповідальність за борги ліквідованого КП «Джерело» та його власника Княжицької сільської ради, то суд зазначає наступне.

Стаття 111 ЦК України визначає порядок ліквідації юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи.

Так, як встановлено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.10.2019 року, справа №361/5326/18, Княжицькою сільською радою 19.02.2016 року прийнято рішення №107 (-VII) «Про припинення КП «Джерело», код ЄДРПОУ 32020159, та створено Ліквідаційну комісію з припинення діяльності вказаного підприємства (а. с. 32-33, т. 1).

До повноважень ліквідаційної комісії віднесено, зокрема: Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи (ч. 9 ст. 111 ЦК України).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.01.2020 року внесено запис про припинення юридичної особи комунального підприємства «Джерело» (ЄДРПОУ 32020159) за номером №1 355 111 0004 005425.

Отже, із наведеного вбачається, що в супереч вимогам положень ч. 9 ст. 111 ЦК України, в частині здійснення виплат грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, Княжицькою сільською радою Броварського району Київської області було прийнято рішення про припинення КП «Джерело» за умови наявності заборгованості по заробітній платі.

Згідно з положеннями ч. 9 ст. 73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства, державні некомерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу (ч. 1 ст. 74 ГК України).

Водночас, стаття 619 ЦК України передбачає як умову для покладання субсидіарної відповідальності звернення до відповідальної особи та її неспроможність задовольнити вимоги кредитора.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосувати практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у пункті 62 рішення у справі «Єршова проти Російської Федерації» суд зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, як наслідок передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада має бути в межах Конвенції визнана відповідальною за діяльність і бездіяльність підприємства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не позбавлена права звернутися до суду з позовом до засновника, Княжицької сільської ради, з підстав не виконання рішення суду боржником КП «Джерело» в частині виплати їй заборгованості по заробітній платі.

Зазначені обставини узгоджується з правовими висновками щодо застосування вказаних норм права, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі №5023/4388/12 (провадження №12-102гс18).

Крім того, у постанові Київського апеляційного суду №361/5326/18 від 13.01.2021 року, суд роз`яснював позивачу її право на звернення до суду з новим позовом до засновника Княжицької сільської ради Броварського району Київської області з інших підстав, а саме з підстав не виконання рішення суду боржником, існування якого припинено засновником під час виконання судового рішення, або з позовом до держави про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, якщо такі мали місце під час припинення боржника.

Однак, судом не встановлено неправомірних дій з боку Держави України, які б мали місце під час припинення боржника КП «Джерело», а позивачем не надано суду жодних належних та достовірних доказів, які б свідчили про такі дії з боку Держави Україна та причино-наслідковий зв?язок між діями та порушеним, на суб`єктивну думку позивача, правом останньої.

Отже, твердження позивача про визнання Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, відповідальною за борги ліквідованого КП «Джерело» та його власника Княжицької сільської ради Броварського району Київської області є безпідставними та не обґрунтованими.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 111, 619, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст. 73, 74 ГК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 268, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про компенсацію невиплаченої заробітної плати шляхом стягнення із держави матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 1: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, адреса: вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 00031101.

Відповідач 2: Державна казначейська служба України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646.

Повний текст рішення складено 02.01.2025 року.

Суддя Г.О. Матійчук