Рішення

від 10.01.2025 по справі 910/3148/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.01.2025Справа № 910/3148/24За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"

до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про стягнення 22 569,60 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (далі - позивач) боргу та санкцій за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №9569-Пд від 02.12.2013, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань повністю та вчасно оплатити надані йому послуги з вивезення побутових відходів.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення удового засідання.

Відповідач заперечує проти вимог позову, зазначає, що ним було сплачено 19.12.2019 на рахунок позивача 1551,40 грн з призначенням платежу «Оплата за вивіз ТПВ за 08-12/19 зг.рах.№43116 від 01.08.19, №43401 від 01.09.19, №54715 від 01.10.19, №55011 від 01.11.19, №63412 від 01.12.19 утч ПДВ 258.57грн», а відповідно до акта здачі-приймання приміщення від 28.02.2020 відповідач як орендар приміщення №83, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червонопільська, 13/16 повернув його орендодавцю - ТОВ «Цукорпром», що підтверджує той факт, що після 28.02.2020 відповідач не користувався відповідним приміщенням, а отже, і не отримував послуг з вивезення твердих побутових відходів.

Позивач не погоджується з твердженнями відповідача, оскільки останній не звертався до позивача із пропозицією припинити дію договору №9569-Пд від 02.12.2013, а тому на думку останнього, надані ним послуги за спірний період є такими, що отримані відповідачем та підлягають оплаті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.12.2013 між відповідачем як замовником та позивачем як виконавцем було укладено договір № 9569-Пд про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з вивезення твердих побутових відходів (ТПВ), що утворюються на об`єкті замовника (банк), яка знаходиться за фактичною адресою: м. Київ, вул. Червонопільська, 13/16, а замовник зобов`язується своєчасно оплачувати послуги.

Відповідно до п. 1.2 Договору сторони погодили, що кількість побутових відходів, що підлягає вивезенню (по факту утворення ТПВ) становить 1,5 куб.м. в місяць.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що тариф на послуги, які передбачені п. 1.1 цього Договору та надаються КП "Київспецтранс", встановлено розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.06.2010 № 397 "Про затвердження та погодження тарифів на послуги з вивезення побутових відходів та внесення змін до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.12.2008 №1723 та від 18.11.2009 №1298".

Тариф на послуги за цим договором становить 61 грн 20 коп. за 1 куб.м., в т. ч. ПДВ 10 грн 20 коп.

Вартість послуг по Договору становить: в місяць - 91,80 грн в т.м. ПДВ 15,30 грн.

Вартість послуг та норми утворення ТПВ на одиницю розрахунку об`єкту замовника на якому утворюються ТПВ, передбачені Договором, можуть бути змінені на підставі відповідних актів, прийнятих органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Опублікування та оголошення в засобах масової інформації про зміну цін, тарифів на послуги з вивезення та утилізації ТПВ, а також норм утворення ТПВ, є підставою для внесення змін у вартість за цим Договором, з дати опублікування такого акту у засобах масової інформації., і потребує складання окремого письмового документа (додаткової угоди до договору) (п. 2.2 Договору).

За умовами п. 2.5 Договору щомісячна оплата послуг, у розмірі, що вказаний у п. 2.1 цього Договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється замовником не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виписаного виконавцем рахунку.

У п. 2.6 Договору вказано, що за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання Акт виконаних робіт в двох екземплярах та податкову накладну. Акт виконаних робіт підписується щомісячно до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним. Після підписання Акту уповноваженими представниками сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необґрунтованими. Замовник зобов`язаний протягом 10 (десяти) робочих днів, з дати підписання, вищезазначений повернути Акт наданих послуг виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну, Акт наданих послуг вважається підписаним.

Цей Договір вступає в силу з 01.12.2013 та діє до 31.12.2013. В разі якщо жодна із сторін протягом п`ятнадцяти календарних днів до закінчення строку дії цього Договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа) про свій намір припинити дію даного Договору та припинення дії Договору не буде оформлене сторонами належним чином, то строк дії цього Договору вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік (п. 7.1, 7.2 Договору).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що ним в період з 01.10.2019 по 29.02.2024 були надані відповідачу послуги за Договором на суму 16946 грн.

При цьому, позивач зазначає, що ним були направлені акти наданих послуг та рахунки на оплату за спірний період відповідачу за допомогою програмного забезпечення M.E.Doc та такі акти та рахунки отримані останнім.

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово направляв відповідачу претензії (копія надано з позовом) щодо сплати боргу за надані відповідно до Договору послуги. Однак, оскільки вказані претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся із цим позовом до суду, в якому, крім суми основного боргу в розмірі 16946 грн, просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4346,99 грн, 3% річних в розмірі 1077,46 грн та пеню в розмірі 199,15 грн за нездійснення оплати наданих послуг у визначений Договором строк.

Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, що за актом здачі-приймання приміщення від 28.02.2020 відповідач як орендар повернув орендодавцю приміщення №83, загальною площею 96,3 кв.м., яке розташоване у будинку №13/16 по вул. Червонопільській у м. Києві. Відповідач також зауважив, що ним було сплачено виставлені позивачем рахунки від 01.08.2019, від 01.09.2019, від 01.10.2019, від 01.11.2019, від 01.12.2019 на підтвердження чого надано платіжне доручення від 19.12.2019.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

При цьому, споживачем у розумінні вказаного є індивідуальний або колективний споживач.

За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов`язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку.

Так, сторонами було укладено Договір, предметом якого є вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) позивачем твердих побутових відходів відповідача.

Доказів розірвання чи визнання недійсним Договору матеріали справи не містять, а тому суд приймає до уваги цей Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права споживача, зокрема, на одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості; на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Крім того, положеннями статей 901 та 903 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок замовника оплатити саме спожиті послуги виконавця.

Відповідач стверджує, що послугами позивача фактично користувався до 28.02.2020, а у вказану дату приміщення №83, загальною площею 96,3 кв.м., яке розташоване у будинку №13/16 по вул. Червонопільській у м. Києві було повернуто за актом приймання-передачі орендодавцю, а відтак починаючи з березня 2020 року відповідач припинив бути споживачем послуг із вивезення твердих побутових відходів та не мав сплачувати позивачу кошти за такі послуги.

Судом із наданих відповідачем в матеріали справи доказів встановлено, що відповідач користувався приміщенням на підставі договору оренди нерухомого майна від 01.11.2019, укладеного з ТОВ «Цукорпром».

28.02.2020 між відповідачем, як орендарем приміщення, та орендодавцем складено та підписано акт здачі-приймання приміщення, за яким орендар передав, а орендодавець прийняв із користування приміщення №83 загальною площею 96,3 кв.м. за адресою: вул. Червонопільська, 13/16, м. Київ.

Відтак, враховуючи те, що приміщення, яким відповідач користувався не є його власністю (згідно наявних в матеріалах справи доказів), а останній користувався таким приміщенням саме на підставі договору оренди та припинив користуватися з 28.02.2020, що підтверджується актом здачі-приймання приміщення від 28.02.2020, чого позивачем не було спростовано, на переконання суду, відповідач повинен був сплачувати послуги з вивезення побутових відходів за Договором в межах зазначеного періоду, з огляду на фактичне споживання/отримання таких послуг у зв`язку з користуванням приміщенням.

Отже, наведене свідчить про припинення обов`язку відповідача з березня 2020 року сплачувати надані позивачем послуги з вивезення твердих побутових відходів, які фактично ним не споживались.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення заборгованість за період з 01.10.2019 по 29.02.2024, однак, враховуючи встановлені вище обставини, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо оплати послуг за Договором до відповідача, враховуючи межі заявлених вимог, саме за період з 01.10.2019 по 28.02.2020.

Суд бере до уваги надане відповідачем платіжне доручення від 19.12.2019 яке підтверджує сплату відповідачем а користь позивача 1551,40 грн з призначенням платежу «Оплата за вивіз ТПВ за 08-12/19 зг.рах.№43116 від 01.08.19, №43401 від 01.09.19, №54715 від 01.10.19, №55011 від 01.11.19, №63412 від 01.12.19 утч ПДВ 258.57грн».

Позивачем не надано жодних заперечень щодо цього доказу та не спростовано факту оплати відповідачем послуг за Договором у період з серпня по грудень 2019 року.

З наведеного вбачається, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення суми послуг за жовтень, листопад та грудень 2019 року, оскільки вони були фактично оплачені відповідачем у грудні 2019 року, що виключає наявність заборгованості у відповідача по Договору за цей період.

Враховуючи наведене, з відповідача підлягає стягненню сума послуг наданих за Договором у період січень-лютий 2020 року у розмірі 620,56 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4346,99 грн, 3% річних в розмірі 1077,46 грн за загальний період прострочення з 16.10.2019 по 11.03.2024 та пеню в розмірі 199,15 грн за загальний період прострочення з 16.09.2023 по 11.03.2024.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання за Договором, є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, враховуючи встановлені вище судом обставини щодо наявності обов`язку відповідача зі сплати коштів за надані за Договором послуги лише за період січень-лютий 2020 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є частково обґрунтованими. Так, за перерахунком суду, з відповідача підлягають стягненню 2 339,27 грн інфляційних втрат та 76,53 грн 3% річних.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 199,15 грн за загальний період прострочення з 16.09.2023 по 11.03.2024, тобто за період, у який відповідач вже був відсутній обов`язок зі сплати вартості наданих позивачем послуг, що було встановлено судом вище. З огляду на вказане, суд відмовляє в частині позовних вимог про стягнення пені через їх безпідставність.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до даного позову.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 установлено на всій території України карантин. Частиною 7 розділу IX «Прикінцеві положення» ГК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020.

Відповідно до п. 12 Перехідних Положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

27.06.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (набрала чинності 30.06.2023), пунктом 1 якої, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин.

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних Положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3430-IX, Указом від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-IX, Указом від 06.05.2024 №271/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3684-IX, Указом від 23.07.2024 №469/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX, Указом від 28.10.2024 №740/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 № 4024-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 08 лютого 2025 року.

З позовною заявою позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд» 14.03.2024, а отже, позивачем не було пропущено строки позовної давності при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог на обох сторін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 23; ідентифікаційний код 33745659) 620 (шістсот двадцять) грн 56 коп. боргу, 339 (триста тридцять дев`ять) грн 27 коп. інфляційних втрат, 76 (сімдесят шість) грн 53 коп. 3% річних та 111 (сто одинадцять) грн 23 коп. судового збору.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків