Постанова

від 10.04.2025 по справі 910/3148/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2025 р. Справа№ 910/3148/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

без участі представників сторін, у спрощеному провадження у відповідності до вимог ст. 247 Господарського процесуального кодексу України розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2025

у справі №910/3148/24 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"

до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 22 569, 60 грн,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення боргу та санкцій за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №9569-Пд від 02.12.2013 разом у сумі 22 569,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання в частині здійснення повної та своєчасної оплати за договором №9569-Пд від 02.12.2013 про надання послуг з вивезення побутових відходів в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2025 позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" 620 грн 56 коп. боргу, 339 грн 27 коп. інфляційних втрат, 76 грн 53 коп. 3% річних та 111 грн 23 коп. судового збору. У решті позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством на споживача покладається обов`язок зі сплати саме спожитих послуг виконавця. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що відповідач фактично користувався послугами позивача до 28.02.2020, оскільки у вказану дату орендоване відповідачем приміщення було повернуто орендодавцю. Отже, припиненим з березня 2020 року є обов`язок відповідача сплачувати надані позивачем послуги з вивезення твердих побутових відходів, які фактично ним не споживались.

Стосовно решти заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за загальний період прострочення з 16.10.2019 по 11.03.2024 та пені за загальний період прострочення з 16.09.2023 по 11.03.2024, суд, враховуючи встановлені обставини щодо наявності обов`язку відповідача зі сплати коштів за надані за Договором послуги лише за період з січень - лютий 2020 року, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є частково обґрунтованими та за перерахунком суду з відповідача підлягають стягненню 2 339,27 грн інфляційних втрат та 76,53 грн 3% річних.

Щодо вимог про стягнення пені, то у їх задоволенні суд відмовив, оскільки пеня заявлена за загальний період прострочення з 16.09.2023 по 11.03.2024, тобто за період, в який у відповідача вже був відсутній обов`язок зі сплати вартості наданих позивачем послуг.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2025 у справі №910/3148/24 повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, стягнути з ПАТ комерційний банк "Приватбанк" суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відмовляючи у задоволенні позову про стягнення боргу за період після 28.02.2020, відповідач жодних листів чи повідомлень на адресу позивача про свій намір розірвати договір не надсилав, отже у позивача були відсутні підстави для припинення надання послуг.

Місцем надання послуг відповідно до пункту 3.5. Договору є контейнери ТПВ, встановлені біля житлового будинку в м. Києві по вул. вул. Червонопільська, 13/16, графік вивезення побутових відходів розрахований відповідно до кількості споживачів, що обслуговуються на відповідному майданчику. Неповідомлення відповідачем про зміну місця знаходження та/або про припинення діяльності призвело до неможливості позивача внести відповідні зміни до графіку вивезення побутових відходів, зменшивши на 1,04 м.куб. в місяць за місцем розташування контейнерного майданчику (контейнерів для збору ТПВ). Фактично послуги надавалися у відповідності до умов Договору.

Водночас, станом на 08.04.2024 на адресу позивача від відповідача не надходило викликів та/або повідомлень щодо необхідності прибуття представника виконавця послуги з вивезення побутових відходів для складання акту в порядку, встановленому постановою КМУ №1145 від 27.12.2018 "Про затвердження Порядку проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг", що також свідчить про належне виконання зобов`язань позивачем.

Тобто, судом не враховано вимоги частин 1, 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо неможливості зміни або розірвання договору в односторонньому порядку, а позовні вимоги мали бути задоволені в повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 апеляційну скаргу у справі №910/3148/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2025 у справі №910/3148/24. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано у господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3148/24.

30.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3148/24.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.12.2013 між відповідачем як замовником та позивачем як виконавцем було укладено договір № 9569-Пд про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів (далі - Договір) (а.с.10 т.1)

За умовами п. 1.1 договору виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з вивезення твердих побутових відходів (ТПВ), що утворюються на об`єкті замовника (банк), яка знаходиться за фактичною адресою: м. Київ, вул. Червонопільська, 13/16, а замовник зобов`язується своєчасно оплачувати послуги.

Відповідно до п. 1.2 договору сторони погодили, що кількість побутових відходів, що підлягає вивезенню (по факту утворення ТПВ) становить 1,5 куб.м. в місяць.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що тариф на послуги, які передбачені п. 1.1 цього договору та надаються КП "Київспецтранс", встановлено розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.06.2010 № 397 "Про затвердження та погодження тарифів на послуги з вивезення побутових відходів та внесення змін до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.12.2008 №1723 та від 18.11.2009 №1298".

Тариф на послуги за цим договором становить 61 грн 20 коп. за 1 куб.м., в т. ч. ПДВ 10 грн 20 коп.

Вартість послуг по договору становить: в місяць - 91,80 грн в т.м. ПДВ 15,30 грн.

Вартість послуг та норми утворення ТПВ на одиницю розрахунку об`єкту замовника на якому утворюються ТПВ, передбачені договором, можуть бути змінені на підставі відповідних актів, прийнятих органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Опублікування та оголошення в засобах масової інформації про зміну цін, тарифів на послуги з вивезення та утилізації ТПВ, а також норм утворення ТПВ, є підставою для внесення змін у вартість за цим договором, з дати опублікування такого акту у засобах масової інформації., і потребує складання окремого письмового документа (додаткової угоди до договору) (п. 2.2 договору).

За умовами п. 2.5 договору щомісячна оплата послуг, у розмірі, що вказаний у п. 2.1 цього договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється замовником не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виписаного виконавцем рахунку.

У п. 2.6 договору вказано, що за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання Акт виконаних робіт в двох екземплярах та податкову накладну. Акт виконаних робіт підписується щомісячно до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним. Після підписання Акту уповноваженими представниками сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необґрунтованими. Замовник зобов`язаний протягом 10 (десяти) робочих днів, з дати підписання, вищезазначений повернути Акт наданих послуг виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну, Акт вважається підписаним.

Як визначено пунктами 7.1 та 7.2, договір вступає в силу з 01.12.2013 та діє до 31.12.2013. В разі якщо жодна із сторін протягом п`ятнадцяти календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа) про свій намір припинити дію даного договору та припинення дії договору не буде оформлене сторонами належним чином, то строк дії цього Договору вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік.

Як зазначає позивач з позовній заяві в період з 01.10.2019 по 29.02.2024 були надані відповідачу послуги за договором на суму 16 946 грн.

При цьому, позивач зазначає, що ним були направлені акти наданих послуг та рахунки на оплату за спірний період відповідачу за допомогою програмного забезпечення M.E.Doc та такі акти та рахунки отримані останнім.

Окрім того позивач неодноразово направляв відповідачу претензії (а.с.12-53 т.1) щодо сплати боргу за надані відповідно до договору послуги. Зазначені претензії залишитись без відповіді та виконання.

Позивач звернувся з позовними вимогами щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 16 946 грн, просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4 346,99 грн, 3% річних в розмірі 1 077,46 грн та пеню в розмірі 199,15 грн за нездійснення оплати наданих послуг у визначений договором строк.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи доведено, що за актом здачі-приймання приміщення від 28.02.2020 відповідач як орендар повернув орендодавцю приміщення №83, загальною площею 96,3 кв.м., яке розташоване у будинку №13/16 по вул. Червонопільській у м. Києві. Окрім того, відповідачем було сплачено виставлені позивачем рахунки від 01.08.2019, від 01.09.2019, від 01.10.2019, від 01.11.2019, від 01.12.2019 на підтвердження чого надано платіжне доручення від 19.12.2019, а тому враховуючи зазначене, з відповідача підлягає стягненню сума послуг наданих за договором у період січень - лютий 2020 року в розмірі 620,56 грн., та відповідно інфляційні втрати , 3% річних та пеня.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

При цьому, споживачем у розумінні вказаного є індивідуальний або колективний споживач.

За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов`язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку.

Так, сторонами було укладено договір, предметом якого є вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) позивачем твердих побутових відходів відповідача.

Доказів розірвання чи визнання недійсним договору матеріали справи не містять, а тому зазначений договір визначається як належна підстава у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права споживача, зокрема, на одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості; на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Крім того, положеннями статей 901 та 903 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок замовника оплатити саме спожиті послуги виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи 28.02.2020 між відповідачем, як орендарем приміщення, та орендодавцем складено та підписано акт здачі-приймання приміщення, за яким орендар передав, а орендодавець прийняв із користування приміщення №83 загальною площею 96,3 кв.м. за адресою: вул. Червонопільська, 13/16, м. Київ.

Відповідач користувався приміщенням на підставі договору оренди нерухомого майна від 01.11.2019, укладеного з ТОВ "Цукорпром".

Як було встановлено судом першої інстанції, останній послугами позивача фактично користувався до 28.02.2020, а у вказану дату приміщення №83, загальною площею 96,3 кв.м., яке розташоване у будинку №13/16 по вул. Червонопільській у м. Києві було повернуто за актом приймання-передачі орендодавцю (а.с.238 т.1), а відтак починаючи з березня 2020 року відповідач припинив бути споживачем послуг із вивезення твердих побутових відходів та не мав сплачувати позивачу кошти за такі послуги.

Отже, враховуючи те, що приміщення, яким відповідач користувався не є його власністю, а останній користувався таким приміщенням саме на підставі договору оренди та припинив користуватися з 28.02.2020, що підтверджується актом здачі-приймання приміщення від 28.02.2020, відповідач повинен був сплачувати послуги з вивезення побутових відходів за договором в межах зазначеного періоду, з огляду на фактичне споживання/отримання таких послуг у зв`язку з користуванням приміщенням.

Наведене свідчить про припинення обов`язку відповідача з березня 2020 року сплачувати надані позивачем послуги з вивезення твердих побутових відходів, які фактично ним не споживались.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було заявлено до стягнення заборгованість за період з 01.10.2019 по 29.02.2024, однак, враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оплата послуг за договором до відповідача, має вираховуватись в межах заявлених вимог, саме за період з 01.10.2019 по 28.02.2020 року.

Платіжне доручення від 19.12.2019, підтверджує сплату відповідачем на користь позивача 1551,40 грн з призначенням платежу "Оплата за вивіз ТПВ за 08-12/19 зг.рах.№43116 від 01.08.19, №43401 від 01.09.19, №54715 від 01.10.19, №55011 від 01.11.19, №63412 від 01.12.19 у тч ПДВ 258.57грн". (а.с.236 т.1), отже відповідачем було оплачено послуги за договором у період з серпня по грудень 2019 рік

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення суми послуг за жовтень, листопад та грудень 2019 року, оскільки вони були фактично оплачені відповідачем у грудні 2019 року, що виключає наявність заборгованості у відповідача по договору за період з жовтня по грудень 2019 рік.

Враховуючи наведене, з відповідача правомірно було стягнуто сума послуг наданих за договором у період січень-лютий 2020 року у розмірі 620,56 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що до позивача від відповідача не надходило жодних листів чи повідомлень про свій намір розірвати договір, отже , договір був чинним та у позивача були відсутні підстави для припинення надання послуг й такі послуги фактично надавались у відповідності до умов договору, колегія суддів вражає необґрунтованими, оскільки відповідач в орендованому приміщенні не перебував та послугами з вивезення твердих побутових відходів фактично не користувався.

Колегія суддів, також, враховує те, що в матеріалах справи дійсно відсутні докази на підтвердження повідомлення позивача про припинення користування відповідачем орендованим приміщення, докази підписання сторонами угоди про розірвання договору, однак, вказана обставина не спростовує наведених висновків суду першої інстанції, оскільки чинне законодавство покладає на споживача обов`язок сплачувати виконавцю вартість саме спожитих послуг, у той час як ПАТ КБ «Приватбанк» з 28.02.2020 року не являлось їх фактичним споживачем.

Посилання скаржника на те, що станом на 08.04.2024 на адресу позивача від відповідача не надходило викликів та/або повідомлень щодо необхідності прибуття представника виконавця послуги з вивезення побутових відходів для складання акту в порядку, встановленому постановою КМУ №1145 від 27.12.2018 "Про затвердження Порядку проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг" колегією суддів також не приймаються до уваги, оскільки між сторонами відсутній спір щодо якості фактично отриманих від позивача послуг у період до 28.02.2020 року, а з 28.02.2020 року, відповідач вже не був споживачем послуг з вивезення побутових відходів з об`єкту (ПАТ КБ «Приватбанк») за адресою м. Київ, по вул. Червонопільській №13/16, тому жодні перевірки якості послуг за його запитом і не могли проводитись.

Стосовно вимог, щодо стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4346,99 грн, 3% річних в розмірі 1077,46 грн за загальний період прострочення з 16.10.2019 по 11.03.2024 та пеню в розмірі 199,15 грн за загальний період прострочення з 16.09.2023 по 11.03.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 26.04.2017 р. у справі № 3-1522гс16.

Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання за договором, є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних здійснений судом першої інстанції за період січень-лютий 2020, вважає його арифметично вірним, а тому з відповідача підлягають стягненню 2 339,27 грн інфляційних втрат та 76,53 грн 3% річних.

Стосовно позовних вимог, щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 199,15 грн за загальний період прострочення з 16.09.2023 по 11.03.2024, тобто за період, у який у відповідача вже був відсутній обов`язок зі сплати вартості послуг, судом першої інстанції правомірно було відмовлено в частині позовних вимог про стягнення пені через їх безпідставність.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2025 року у справі № 910/3148/24, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2025 року у справі № 910/3148/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2025 року у справі № 910/3148/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).

Матеріали справи № 910/3148/24 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко