Рішення
від 30.12.2024 по справі 521/19234/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 521/19234/20

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 5-Б; код ЄДРПОУ 41090620)

до відповідачів:

1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАДІТА» (65014, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 25414493),

3) державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича (67832, Одеська обл., Овідіопольський район, смт Великодолинське, вул. Соборна, буд. 1, корп. А),

4) приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни (65006, Одеська обл., м. Одеса, вул. Героїв Прикордонників, буд. 7, оф. 2),

5) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

про визнання права вимоги за кредитним договором, визнання права вимоги та права іпотекодержателя за іпотечним договором, визнання недійсними рішення загальних зборів, акту приймання передачі майна та іпотечного договору, визнання протиправними та скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав, припинення державної реєстрації права власності;

представники сторін:

від позивача Жовнерук А.М. (в режимі відеоконференції),

від відповідача-1 Зімірьова О.О.,

від відповідача-2 не з`явився,

від відповідача-3 не з`явився,

від відповідача-4 не з`явився,

від відповідача-5 не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Малиновського районного суду міста Одеси перебувала справа № 521/19234/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАДІТА», державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни, ОСОБА_2 про визнання права вимоги за кредитним договором, визнання права вимоги та права іпотекодержателя за іпотечним договором, визнання недійсними рішення загальних зборів, акту приймання передачі майна та іпотечного договору, визнання протиправними та скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав, припинення державної реєстрації права власності.

Предметом позову у справі є вимоги про:

1) визнання за ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» права вимоги за Кредитним договором № 504, який був укладений 18.08.2006 між Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАДІТА" із змінами та доповненнями, в сумі 113 790 248,69 грн, з яких заборгованість по кредиту 52 962 284,00 грн, заборгованість по відсоткам 60 809 756,20 грн, комісія 18 208,49 грн;

2) визнання за ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» права вимоги та права іпотекодержателя за Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062 із змінами та доповненнями, на об`єкти нерухомого майна:

- будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 5 972,8 кв.м, основною площею 5 467,2 кв.м: адміністративний корпус, літ. А, загальна площа 382,6 кв.м (основна 278,5+допоміжна 104,1); склад, літ. Б, загальна площа 341,9 кв.м; насосна, літ. З, загальна площа 34,1; цех зі складом і котельнею, літ. М, И, К, Л, Ж, В, Г, Д, Е, загальна площа 3 914,5 кв.м (основна 3 531,4+допоміжна 383,1); пожежне депо, літ. Н, загальна площа 24,3 кв.м; трансформаторна підстанція, літ. О, загальна площа 30,0 кв.м; склад паливно-мастильних матеріалів, літ. Т, загальна площа 22,8 кв.м; майстерня і гараж, літ. Ф, У, загальна площа 381,6 кв.м (основна 374,5+допоміжна 7,1); склад, літ. Ш, Ш1, загальна площа 116,5 кв.м; цех, літ. Р, загальна площа 713,2 кв.м; службова будівля, літ. Є, загальна площа 11,3 кв.м (допоміжна); навіс, літ. С 1, загальна площа 149 кв.м; навіс, літ. С, загальна площа 397 кв.м; навіс, літ. С 2, загальна площа 104 кв.м; навіс, літ. П, загальна площа 99 кв.м; мощення (споруда) площею 13 617,0 кв.м; огорожа (споруда) площею 462 кв.м;

3) визнання недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАДІТА», яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019;

4) визнання недійсним Акта № 1 приймання-передачі майна від 10.12.2019, що складений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАДІТА» та ОСОБА_1 ;

5) визнання недійсним Іпотечного договору від 28.01.2021, реєстровий № 134, що укладений між Сафоновою Веронікою Вікторівною та ОСОБА_1 ;

6) визнання протиправними та скасування рішень про проведену державну реєстрацію права, що прийняті:

- щодо об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_3 :

рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 50269997 від 17.12.2019;

рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи № 53549938 від 11.08.2020;

- щодо об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_4 :

рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича від 11.08.2020 № 53549560 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу);

рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни № 56361464 від 28.01.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- щодо об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_4 :

рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича від 11.08.2020 № 53548810 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу);

рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни № 56361607 від 28.01.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

7) визнання протиправними та скасування записів про проведену державну реєстрацію:

- запис № 34689992 від 16.12.2019 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_3 , що внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною;

- запис № 37707101 від 13.07.2020 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_4 , що внесений державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким Олександром Сергійовичем;

- запис № 37706543 від 13.07.2020 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_4 , що внесений державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким Олександром Сергійовичем;

- запис № 40313563 від 28.01.2021 про реєстрацію іпотеки на об`єкт нерухомого майна за адресою Одеська обл., м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 34-А, що внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною;

- запис № 40313690 від 28.01.2021 про реєстрацію іпотеки на об`єкт нерухомого майна за адресою Одеська обл., м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 34-Б, що внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною;

8) припинення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_4 , реєстраційний номер 2143413551101 та об`єкт нерухомого майна за адресою Одеська обл., м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 34-Б, реєстраційний номер 2143384451101.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 12.09.2022 позовні вимоги у справі № 521/19234/20 залишено без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15.04.2024 рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 12.09.2023 скасовано, провадження у справі № 521/19234/20 закрито, повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАЙНЕНС КОМПАНІ», що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою від 20.06.2024, Одеський апеляційний суд, задовольнивши заяву позивача, передав справу № 521/19234/20 до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

28.06.2024 матеріали справи надійшли до Господарського суду Одеської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024 для розгляду справи № 521/19234/20 визначено суддю Волкова Р.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 справу № 521/19234/20 прийнято до провадження, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду: доказів доплати судового збору у розмірі 20 094,00 грн; зазначення змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

16.07.2024 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 22.07.2024 відкрито провадження у справі № 521/19234/20, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.08.2024.

26.07.2024 надійшла заява представника відповідача-1 про ознайомлення з матеріалами справи.

20.08.2024 представник позивача надіслав суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 21.08.2024.

20.08.2024 від представника відповідача-1 та 21.08.2024 від представника позивача надійшли заяви про відкладення розгляду справи, яку суд задовольнив протокольною ухвалою від 21.08.2024, відклавши підготовче судове засідання на 09.10.2024.

01.10.2024 представник відповідача-1 подав до суду додаткові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою від 09.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2024.

В подальшому у судовому засіданні з розгляду справи по суті було оголошено перерву до 18.11.2024.

18.11.2024 судове засідання було перервано у зв`язку з анонімним повідомленням про закладення вибухового пристрою в адміністративній будівлі суду.

18.11.2024 суд в порядку ст. 120 ГПК України постановив ухвалу, якою повідомив учасників справи про те, що судове засідання призначено на 09.12.2024.

Судове засідання, призначене на 09.12.2024, було перервано у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

Ухвалою від 09.12.2024 суд повідомив учасників справи про те, що судове засідання призначено на 30.12.2024.

У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача-1 заперечувала проти задоволення позову.

Відповідачі-2, -3, -4, -5 у судове засідання не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, про причини неявки не повідомили, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися судом належним чином.

30.12.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позицій та доводів сторін.

У позовній заяві зі зміненим предметом позову (Т. 5, а.с. 127-150) ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» покликається на відчуження предмета іпотеки, вчинення правочинів, реєстраційних дій та записів без наявності згоди законного іпотекодержателя.

Зазначає, зокрема, про такі обставини.

18.08.2006 між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступники ПАТ «СВЕДБАНК ІНВЕСТ» та ПАТ «ОМЕГАБАНК») та ТОВ «ВАДІТА» як позичальником було укладено Кредитний договір № 504, за яким Банк надав позичальнику кредит у доларах США на умовах, що передбачені цим договором, а позичальник зобов`язався одержати кошти кредиту та повернути їх у строки, визначені у Графіку погашення кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші передбачені договором зобов`язання.

На забезпечення виконання умов Кредитного договору № 504 між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» як іпотекодержателем та ТОВ «ВАДІТА» як іпотекодавцем укладено Іпотечний договір від 18.08.2006, реєстровий № 1062.

Предметом іпотеки є будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5 972,8 кв.м, основною площею 5 467,2 кв.м.

Умовами Іпотечного договору було передбачено, що іпотекодавець зобов`язаний не вчинювати без письмової згоди іпотекодержателя дії, пов`язані із зміною прав власності на предмет іпотеки, передачею його в спільну власність, лізинг, оренду, користування чи у наступну іпотеку.

18.08.2006 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком Г.О. накладено заборону відчуження зазначених в Іпотечному договорі будівель військового містечка № НОМЕР_3 , які належать ТОВ «ВАДІТА», до припинення договору.

В подальшому на підставі Постанов НБУ від 02.03.2015 № 152 та від 06.07.2015 № 437 було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ОМЕГА БАНК», під час здійснення якої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 82 від 17.01.2019 про затвердження умов продажу активів ПАТ «ОМЕГА БАНК».

До пулу активів увійшли, в тому числі, і права вимоги за вищевказаними Кредитним та Іпотечним договорами.

18.02.2019 відбувся аукціон, за результатами якого переможцем було визнано ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ».

07.03.2019 між ПАТ «ОМЕГА БАНК» та ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» (новий кредитор) укладено Договір № 1 про відступлення прав вимоги, за яким банк відступив новому кредитору права вимоги до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до додатків № 1 та № 2 до договору № 1 про відступлення права вимоги передбачено відступлення банком на користь нового кредитора права вимоги за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 (п. 8 додатку № 1) та Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062 (п. 11 додатку № 2).

На підтвердження сплати коштів за договором № 1 про відступлення права вимоги від 07.03.2019 позивач надав до суду копію платіжного доручення № 7 від 28.02.2019.

Так, позивач вважає себе єдиним законним кредитором за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 та іпотекодержателем за Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062.

Як зазначає позивач, йому стало відомо про вчинення ряду незаконних дій щодо предмета іпотеки, а саме:

1) Загальними зборами ТОВ «ВАДІТА», у зв`язку з виходом ОСОБА_1 за складу засновників (учасників) товариства, прийнято рішення про передачу предмета іпотеки та підписання Акту № 1 приймання-передачі майна від 10.12.2019 (протокол Загальних зборів № 1 від 10.12.2019);

2) відчужено предмет іпотеки на користь ОСОБА_1 , з якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки;

3) закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу за реєстровим номером 1989590451101;

4) поділено предмет іпотеки на два об`єкта нерухомого майна:

- реєстраційний номер 2143413551101, загальною площею 1559 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 ;

- реєстраційний номер 2143384451101, загальною площею 4413,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 ;

5) вилучено відомості про державну реєстрацію іпотеки та обтяжень;

6) передано в іпотеку ОСОБА_2 за Іпотечним договором від 28.01.2021, реєстровий № 134.

Позивач наголошує, що не надавав згоди на вищезазначені дії щодо предмета іпотеки.

Також звертає увагу на обставини, за яких об`єкт нерухомого майна перейшов у власність ОСОБА_1 , зокрема, що остання 28.11.2019 стала учасником ТОВ «ВАДІТА» та нібито збільшила його статутний капітал, а вже 29.11.2019 вийшла з ТОВ «ВАДІТА» і потім відповідно до рішення Загальних зборів учасників від 10.12.2019, оформленого протоколом № 1, та Акту № 1 приймання-передачі майна від 10.12.2019 їй передається майно, що становить предмет іпотеки.

Вважає такі дії відповідачів фіктивними і спрямованими на виведення з ТОВ «ВАДІТА» майна, що перебуває в іпотеці, з метою недопущення звернення на нього стягнення.

При цьому зазначає, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2011 у справі № 2-2962/11 було стягнуто з ТОВ «ВАДІТА» заборгованість за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 та звернуто стягнення на належне ТОВ «ВАДІТА» майно предмет іпотеки, а саме будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5972,8 кв.м, основною площею 5467,2 кв.м.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 у справі № 2-2962/11 було замінено стягувача з ПАТ «СВЕДБАНК», яке було перейменовано на ПАТ «ОМЕГА БАНК» на його правонаступника ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ».

Як зазначає позивач, після постановлення ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 у справі № 2-2962/11, ОСОБА_1 13.07.2020 здійснила поділ предмета іпотеки на два об`єкта нерухомого майна та передала його надалі в іпотеку ОСОБА_2 .

Позивач переконаний, що обставини справи свідчать про явну змову учасників ТОВ «ВАДІТА» і ОСОБА_1 щодо вчинення незаконних дій з предметом іпотеки.

Вважає нікчемними всі правочини щодо предмета іпотеки, оскільки не надавав згоди на його відчуження.

Звертає увагу, що на момент відчуження предмета іпотеки існував арешт нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 9544791) та було зареєстровано іпотеку щодо об`єктів нерухомого майна.

Зазначає, що існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень спірних рішень та записів щодо предмета іпотеки суттєво ускладнює, а в деяких випадках унеможливлює реалізацію позивачем прав іпотекодержателя.

У зв`язку з вчиненням дій щодо відчуження предмета іпотеки, на переконання позивача, належним та ефективним способом захисту у даному випадку буде визнання за ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» права вимоги за Кредитним договором та прав іпотекодержателя за Іпотечним договором.

У матеріалах справи міститься відзив відповідача-1 на позовну заяву (Т. 2, а.с. 65-70), згідно якого ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві ОСОБА_1 стверджує, що на законних підставах набула право власності на будівлі військового містечка № НОМЕР_3 та здійснила розподіл вказаних будівель, покликаючись на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні записи про іпотеку та обтяження на підставі Кредитного та Іпотечного договору. Вважає обов`язком саме позивача при переході до нього права вимоги зареєструвати у встановленому порядку зміну іпотекодержателя та всі обтяження, чого позивач не здійснив.

Так, відповідач-1 переконана, що набула право власності на спірні будівлі у встановленому законом порядку та на час державної реєстрації державний реєстратор не встановив жодної обставини, яка була б підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій.

Відповідач-2 у своєму відзиві (Т. 3, а.с. 207-212) також просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції, посилаючись на низку судових рішень, зазначає, що ТОВ «ФК «Іпотека кредит» не повернуло ПАТ «ОМЕГА БАНК» всі документи, які засвідчували права, що передавались, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в подальшому вказані документи були вилучені у цих товариств в рамках досудового розслідування. Вказує, що відсутність документів у ПАТ «ОМЕГА БАНК» на момент укладення договору з ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» свідчить про те, що банк не поновив повністю своїх прав, тобто не поновив їх у той спосіб, який надав би йому можливість реалізувати своє право власності на майно, в тому числі здійснювати відчуження прав вимоги новому кредиторові.

Позивач надав відповідь на відзив відповідача-2 (Т. 4, а.с. 81-85), в якій наголосив, що закон не містить обов`язкової вимоги щодо надання новому кредитору оригіналів документів; новий кредитор, пред`являючи вимогу про виконання зобов`язання на його користь, повинен надати боржникові докази, що право вимоги за зобов`язаннями перейшло до нього. Крім того, зауважив, що вся інформація щодо продажу ПАТ «ОМЕГА БАНК» прав вимоги за Кредитним та Іпотечним договорами є відкритою і наявна у вільному доступі на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ДП «Прозорро».

Відповідач-5 у своєму відзиві (Т. 6, а.с. 46-49) заперечує проти задоволення позову. Вважає, що у позивача взагалі відсутні документи, які підтверджують існування права вимоги за Кредитним та Іпотечним договорами. Вказує, що позивач не зареєстрував своє право вимоги за Іпотечним договором, а отже не став іпотекодержателем. Зазначає, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги між ПАТ «ОМЕГА БАНК» та позивачем, навіть ПАТ «ОМЕГА БАНК» не був іпотекодержателем майна, як і його попередники, тобто, ще до придбання пулу з прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами на електронних торгах, позивач був повністю усвідомлений про те, що у банка відсутні первісні документи, які б підтверджували наявність боргу та давали можливість у встановленому законом порядку зареєструвати відступлення права вимоги за іпотечними договорами. Стверджує, що позивач не надав жодного доказу протиправності рішень про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна за адресою м. Одеса, вул. Бабеля, 34-А та 34-Б, а на момент державної реєстрації та переходу права власності не було жодних арештів, заборон або іпотеки щодо спірного нерухомого майна.

Позивач надав відповідь на відзив відповідача-5, де наголосив, що закон не містить обов`язкової вимоги щодо надання новому кредитору оригіналів документів та що за договором цесії відчужується право вимоги, а не документи. Звернув увагу, що надав до матеріалів справи належним чином засвідчену копію договору № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019. Відтак, виснує, що саме ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» є єдиним законним кредитором та іпотекодержателем за договорами. Більш детально контраргументи позивача викладено у відповіді на відзив, яка міститься у матеріалах справи (Т. 6, а.с. 57-67).

Відповідачі-3, -4 правом на подання до суду заяв по суті справи не скористались.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, суд встановив наступне.

18.08.2006 між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК", правонаступником якого було ПАТ "СВЕДБАНК ІНВЕСТ", а правонаступником останнього ПАТ "ОМЕГА БАНК", та ТОВ "ВАДІТА" як позичальником укладено Кредитний договір № 504 зі змінами та доповненнями, які були внесені на підставі додаткових договорів № 1 від 20.09.2006, № 2 від 18.10.2006, № 3 від 29.07.2008, № 4 від 30.09.2008, № 5 від 18.11.2008, № 6 від 22.12.2008, № 7 від 05.01.2009 та № 8 від 27.02.2009, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію відповідно до якої надає кредит у доларах США, а позичальник зобов`язується одержувати кошти кредиту та повернути їх у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості, сплатити проценти та виконати інші зобов`язання. Ліміт заборгованості за кредитною лінією складав 1000000,00 доларів США, строк дії кредитної лінії з 18.08.2006 по 17.08.2011 (Т. 1, а. с. 30-52).

18.08.2006 в якості забезпечення виконання ТОВ «ВАДІТА» зобов`язань за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ТОВ «ВАДІТА» був укладений Іпотечний договір № 1062 зі змінами та доповненнями, які були внесені на підставі угод про внесення змін від 20.09.2006, від 18.10.2006 та договору від 30.07.2008, за умовами якого ТОВ «ВАДІТА» передало банку в іпотеку будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , що розташовані по вул. Бабеля (Виноградна), 34 у м. Одесі, загальною площею 5972,8 кв.м, основною площею 5 467,2 кв.м, які складаються з адміністративного корпусу, літ. А, пл. 382,6 кв.м (основна 278,5+допоміжна 104,1); складу, літ. Б, пл. 341,9 кв. м; насосної, літ. З, пл. 34,1 кв.м; цех зі складом і котельнею, літ. М, И, К, Л, Ж, В, Г, Д, Е, пл. 3 914,5 кв.м (основна 3 531,4+допоміжна 383,1); пожежного депо, літ. Н, пл. 24,3 кв.м; трансформаторної підстанції, літ. О, пл. 30,0 кв.м; складу паливно-мастильних матеріалів, літ. Т, пл. 22,8 кв.м; майстерні і гаражу, літ. Ф, У, пл. 381,6 кв.м (основна 374,5+допоміжна 7,1); складу, літ. Ш, Ш1, пл. 116,5 кв.м; цеху, літ. Р, пл. 713,2 кв.м; службової будівлі, літ. Є, пл. 11,3 кв.м (допоміжна); навісу, літ. С 1, пл. 149,0 кв.м; навісу, літ. С, пл. 397,0 кв.м; навісу, літ. С 2, пл. 104,0 кв.м; навісу, літ. П, пл. 99,0 кв.м; мощення (споруда) пл. 13 617,0 кв.м; огорожі (споруда) пл. 462 кв.м, що належали останньому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Нікітюк Г.О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, 28.12.2005, за реєстровим № 480, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, виданого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, 30.12.2005, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане КП «ОМБТІ та РОН» 30.12.2005, витяг № 9483975, реєстраційний номер 9978549, номер запису: 3679 в книзі: 49неж-67 та розташовані на земельній ділянці, площею 24429 кв.м, що знаходиться у фактичному користуванні (Т. 1, а.с. 53-66).

Відповідно до п.п. 3.2.5., 3.2.6 Іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний не вчинювати без письмової згоди іпотекодержателя дії пов`язані із зміною прав власності на предмет іпотеки, або передачею його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування чи у наступну іпотеку; не здійснювати без письмової згоди іпотекодержателя: зведення або знищення будівель (споруд) на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, істотних поліпшень цієї земельної ділянки чи капітального ремонту нерухомості, що є предметом іпотеки.

Згідно з п.п. 3.3.2. Іпотечного договору іпотекодавець має право виключно на підставі письмової згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати будівлі (споруди) на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки, чи проводити капітальний ремонт нерухомості, що є предметом іпотеки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

18.08.2006 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком Г.О. на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку з посвідченням іпотечного договору, було накладено заборону відчуження зазначених у договорі будівель військового містечка № НОМЕР_3 , що розташовані по АДРЕСА_3 , загальною площею 5972,8 кв.м, основною площею 5467,2 кв.м, які належать на праві власності ТОВ «ВАДІТА», до припинення договору.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ "ВАДІТА" свої зобов`язання за Кредитним договором не виконало.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2011 у справі № 2-2962/11, позов ПАТ «СВЕДБАНК» задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ «ВАДІТА», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ПАТ «СВЕДБАНК» заборгованість за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 в розмірі 20 060 203,78 грн, судові витрати у розмірі 1 820,00 грн та звернуто стягнення на належне ТОВ «ВАДІТА» майно предмет іпотеки, а саме будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , що розташовані по вул. Бабеля (Виноградна), буд. 34 у м. Одесі, загальною площею 5972,8 кв.м, основною площею 5467,2 кв.м; на предмет застави (заставне майно) обладнання у кількості тридцяти чотирьох одиниць … знаходиться по вул. Бабеля (Виноградна), 34 у м. Одесі; на предмет застави обладнання у кількості двадцяти чотирьох одиниць… знаходиться по вул. Бабеля (Виноградна), 34 у м. Одесі; на предмет застави (майнові права) обладнання у кількості п`ятнадцяти одиниць, право вимоги якого належить ТОВ «ВАДІТА» за договором № 427-LD/РС від 27.02.2008 до ТОВ «БЮРО-М»… В іншій частині позову відмовлено (Т. 2, а.с. 148-155; Т. 3, а.с. 64-71).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Отже, ПАТ "СВЕДБАНК" використало належне йому право на зміну умов щодо строків повернення кредиту, на забезпечення якого було передано в іпотеку спірне нерухоме майно, шляхом пред`явлення вимог у справі № 2-2962/11.

Здійснивши аналіз змісту ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 у справі № 2-2962/11 (Т. 2, а.с. 156-158), господарський суд з`ясував, що на виконання заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2011 у справі № 2-2962/11 було видано виконавчий лист від 23.02.2011, який був пред`явлений до виконання та відкрито виконавче провадження № 36472762 від 07.02.2013.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 № 52 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Омега Банк» на підставі постанови правління НБУ від 02.03.2015 № 152 «Про віднесення ПАТ «Омега Банк» до категорії неплатоспроможних», було запроваджено з 03.03.2015 тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Омега Банк».

Відповідно до Постанови Правління НБУ від 06.07.2015 № 437 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Омега Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 06.07.2015 № 127 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Омега Банк» строком на 1 рік з 06.07.2015 до 05.07.2016 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.04.2019 № 769 на підставі п. 2 ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 35, ч. 5 ст. 44, ч. 3 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Омега Банк» на один рік з 06.07.2019 до 05.07.2020 включно, а також продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Омега Банк» Караченцева А.Ю. на один рік з 06.07.2019 до 05.07.2020 включно.

Крім того, під час здійснення процедури ліквідації ПАТ «Омега Банк» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 82 від 17.01.2019 про затвердження умов продажу активів ПАТ «Омега Банк» та АТ «Дельта Банк», в тому числі права вимоги за Кредитним договором, а також права вимоги за Іпотечним договором.

18.02.2019 відбувся аукціон, за результатами проведення якого переможцем було визнано ТОВ «Файненс Компані», а також сформовано протокол електронного аукціону UA-EA-2019-02-12-000004-b, який 19.02.2019 був підписаний директором ТОВ «Файненс Компані».

07.03.2019 між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «Файненс Компані» (новий кредитор) було укладено договір № 1 про відступлення прав вимоги (Т. 1, а.с. 67), відповідно до п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору (боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатках № 1 та № 2 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Право вимоги означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні так і умовні) банку в якості кредитора до боржників (як позичальників, так і майнових /фінансових поручителів) за кредитними договорами, а також всі права вимоги банку до осіб, які надали забезпечення (згідно реєстру у додатках № 1 та № 2 до цього договору), за всіма договорами забезпечення, включаючи будь-які права та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні банку щодо виконання позичальниками та особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення згідно реєстру у додатках № 1 та № 2 до цього договору.

Згідно п. 2 договору про відступлення права вимоги новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у додатках № 1 та № 2 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказано у додатках № 1 та № 2 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

Відповідно до п. 8 додатку № 1 та п. 11 додатку № 2 до договору № 1 про відступлення права вимоги від 07.03.2019 передбачено відступлення банком на користь нового кредитора права вимоги за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 (п. 8 додатку № 1) та Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062 (п. 11 додатку № 2).

Відповідно до умов п. 4 договору № 1 про відступлення права вимоги ТОВ «Файненс Компані» сплатило ПАТ «Омега Банк» грошові кошти в розмірі 4 795 793,97 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7 від 28.02.2019 (Т. 1, а.с. 72).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 у справі № 2-2962/11 було замінено стягувача з ПАТ «Сведбанк», яке було перейменовано на ПАТ «Омега Банк» на його правонаступника ТОВ «Файненс Компані» у виконавчих провадженнях з виконання виконавчого листа № 2-2962/11 від 23.02.2011, з урахуванням ухвал про виправлення від 23.05.2018 та від 06.07.2018, виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення в солідарному порядку з ТОВ «Вадіта», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 в розмірі 20 060 203,78 грн (Т. 2, а.с. 156-158).

Суд встановив, що станом на 28.11.2019 засновниками ТОВ «ВАДІТА» були ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , розмір статутного капіталу склав 20 000 000,00 грн, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.11.2019 (Т. 2, а.с. 120-121).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 29.11.2019 засновниками ТОВ «ВАДІТА» були ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 розмір статутного капіталу склав 15 000 000,00 грн (Т. 2, а.с. 122-123).

Отже, ОСОБА_1 була виключена зі складу засновників (учасників) ТОВ «ВАДІТА».

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ВАДІТА», яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019, у зв`язку з виходом зі складу засновників ТОВ «ВАДІТА» ОСОБА_1 , останній було передано належну їй частку в статутному капіталі Товариства, а саме будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5972,8 кв.м, вартістю 5 000 000,00 грн (Т.1, а.с. 200).

10.12.2019 ТОВ «ВАДІТА», в особі директора ОСОБА_5 , діючого відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ВАДІТА» № 1/1 від 26.11.2019, та ОСОБА_1 підписали Акт приймання-передачі майна № 1, яким засвідчили передачу ТОВ «ВАДІТА» та прийняття ОСОБА_1 будівель військового містечка № НОМЕР_3 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5972,8 кв.м, вартістю 5 000 000,00 грн (Т. 1, а.с. 199).

17.12.2019 була проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5972,8 кв.м, відкрито розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Т. 1, а.с. 206-207).

Так, на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВАДІТА» № 1 від 10.12.2019 ТОВ «ВАДІТА» відчужило спірне нерухоме майно ОСОБА_1 , а остання зареєструвала за собою право власності на майно.

Відповідно до висновку ПП «ГЛАВ ІНВЕСТ ГРУП» щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 07.07.2020 будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5972,8 кв.м, вказаний об`єкт за технічними показниками може бути поділений на два об`єкта, а саме: на нежитлову будівлю в цілому АДРЕСА_4 у складі: адміністративний корпус літ. «А», склади літ. «Б,В,Г,Д», цех літ. «Е», насосна літ. «З», навіс літ. «С», загальною площею 1559,0 кв.м, мостіння 1; на нежитлову будівлю в цілому АДРЕСА_4 у складі: цеха літ. «Ж,И,К,Л, Р», котельня літ. «М», пожежне депо літ. «Н», трансформаторна літ. «О», навіси літ. «П,С1,С2», ГСМ літ. «Т», майстерня літ. «Ф», гараж літ. «У», насосна літ. «Ш», приміщення охорони літ. «Є», загальною площею 4413,8 кв.м (Т. 1, а.с. 201).

07.07.2020 на замовлення ОСОБА_1 . Приватним підприємством «ГЛАВ ІНВЕСТ ГРУП» було виготовлено технічні паспорти на нежитлові будівлі, які розташовані по АДРЕСА_4 та по АДРЕСА_4 (Т. 1, а.с. 202-205; Т. 2, а.с. 24-28).

Судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 на підставі висновку ПП "ГЛАВ ІНВЕСТ ГРУП" щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 07.07.2020 предмет іпотеки було поділено на два об`єкти нерухомого майна за різними адресами, а саме:

- перший об`єкт: адреса: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер: 2143413551101; загальна площа: 1559 кв.м; відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: адмінкорпус, А; склади, Б, В, Г, Д; цех, Е; насосна, З; навіс, С; мостіння, І, право власності на який 13.07.2020 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Т. 2, а.с. 15);

- другий об`єкт: адреса: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер: 2143384451101; загальна площа: 4413,8 кв.м; відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: цех, Ж, И, К, Л, Р; пождепо, Н; котельня, М; трансформаторна, О; навіси, П, С1, С2; ГСМ, Т; майстерня, Ф; гараж, У; насосна, Ш; приміщення охорони, Є; мостіння, І, право власності на який 13.07.2020 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Т. 2, а.с. 31).

11.08.2020 державним реєстратором Турецьким О.С. на підставі заяви ОСОБА_1 було закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу за реєстраційним номером 1989590451101.

28.01.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого остання отримала від ОСОБА_2 позику в розмірі 3 000 000,00 грн, строком повернення боргу до 28.01.2026.

28.01.2021 в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 28.01.2021, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку нерухоме майно, строком до 28.01.2026, а саме: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 1559,0 кв.м та нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 4413,8 кв.м (Т. 5, а.с. 99-104).

28.01.2021 іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., зареєстровано в реєстрі за № 134.

Цим же нотаріусом проведено державну реєстрацію іпотеки на вищезазначені об`єкти нерухомого майна (номери записів про іпотеку 40313563 та 40313690 від 28.01.2021), про що свідчать інформаційні довідки з Реєстру (Т. 5, а.с. 94-98).

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених у цій справі позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55).

Підставою для звернення особи за захистом суб`єктивного права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 1 ГПК України є порушення, невизнання або оспорювання цього права.

Тому обраний спосіб захисту має бути ефективним, відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких особа звернулась до суду.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 визначила, що договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Таким чином, суд вважає, що після укладення з ПАТ "Омега Банк" договору № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 ТОВ "Файненс Компані", як новий кредитор, набуло права вимоги банку, зокрема, до позичальника за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 та до іпотекодавця за Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062.

Факт того, що ТОВ "Файненс Компані" набуло право вимоги за договором № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору (боржники), включаючи, права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатках № 1 та № 2 до цього договору, у тому числі до ТОВ "Вадіта", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо стягнення з останніх на користь ПАТ "Сведбанк" заборгованості за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 також підтверджується ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 у справі № 2-2962/11 про заміну стягувача з ПАТ "Сведбанк", яке було перейменовано на ПАТ "Омега Банк" на його правонаступника ТОВ "Файненс Компані" у виконавчих провадженнях з виконання виконавчого листа № 2-2962/11 від 23.02.2011, з урахуванням ухвал про виправлення від 23.05.2018 та від 06.07.2018, виданих Приморським районним судом м. Одеси про стягнення в солідарному порядку з ТОВ "Вадіта", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ПАТ "Сведбанк" заборгованості за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 в розмірі 20 062 023,78 грн (Т. 2, а.с. 156-158).

При цьому, ПАТ "Омега Банк" повідомило ТОВ "Вадіта" про те, що з 07.03.2019 на підставі договору № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 новим кредитором ТОВ "Вадіта" є ТОВ "Файненс Компані", що підтверджується листом ПАТ "Омега Банк" (Т. 6, а.с. 68, 69).

Крім того, 11.08.2019 ТОВ "Файненс Компані" направило на адресу ТОВ "Вадіта", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 повідомлення про усунення порушень (Т. 6, а.с. 70-71, 72-74).

За таких обставин, суд вважає, що оскільки договір № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 є дійсним, ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 про заміну стягувача у справі № 2-2962/11 набрала законної сили, то підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання за ТОВ "Файненс Компані" права вимоги за Кредитним договором № 504, укладеним 18.08.2006 між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та ТОВ "Вадіта" та права вимоги з правом іпотекодержателя за Іпотечним договором, укладеним 18.08.2006 між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та ТОВ "Вадіта", відсутні, оскільки право вимоги позивача за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 та Іпотечним договором від 18.08.2006 підтверджується Договором № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 про заміну стягувача у справі № 2-2962/11.

При цьому, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Також слід зазначити, що метою позову має бути реальний захист порушеного або оспорюваного права, а не констатація певних фактів стосовно спору, який вже вирішений судом та стосовно якого рішення суду набрало законної сили.

Відтак, суд відмовляє у задоволенні позову в частині визнання за ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» права вимоги за Кредитним договором та в частині визнання за ТОВ «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» права вимоги та права іпотекодержателя за Іпотечним договором, оскільки спосіб захисту, який обрав позивач, жодним чином не спроможний поновити його права.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАДІТА», яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019, суд зазначає наступне.

Згідно із нормами ст. ст. 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі із тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Статтею 80 ГК України встановлено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до ст. ст. 28, 29, 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства. Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Згідно з нормами ст. 82 ГК України, установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Відповідно до ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

З висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у Постанові від 04.12.2018 по справі № 910/21845/16 вбачається, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

При цьому суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішень органів управління наділені учасники товариства, які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Отже, суд прийшов до висновку, що оскільки ТОВ "Файненс Компані" не є учасником ТОВ "Вадіта", то в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Вадіта", яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019, слід відмовити.

Щодо визнання недійсним Акта № 1 приймання-передачі майна від 10.12.2019, що складений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАДІТА» та ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Отже, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту (п. 89 Постанови Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 904/3153/22).

Приписами статей 202, 203 Цивільного кодексу України визначається, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що характеризується вільним волевиявленням учасника правочину, наявністю необхідного обсягу цивільної дієздатності, спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

У свою чергу, спірний акт приймання-передач майна є письмовим документом, який містить ідентифікуючі дані сторін, предмет передачі, посвідчує факт такої передачі, тобто лише підтверджує виконання особами прийнятого Загальними зборами ТОВ «ВАДІТА» рішення з передачі майна зі статутного капіталу товариства та його отримання вибувшим учасником.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність у повторному зверненні до суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Так, навіть у разі задоволення позовної вимоги про визнання недійсним спірного акта приймання-передачі майна, таке визнання не змінить майнового стану позивача та не поновить жодних його прав в рамках цієї справи без необхідності подальших судових спорів.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним акта приймання-передачі майна від 10.12.2019 задоволенню не підлягають, оскільки не спроможні відновити права позивача з точки зору ефективності судового захисту.

В процесі судового розгляду було встановлено, що ТОВ "Вадіта" на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Вадіта" від 10.12.2019 та акту № 1 приймання-передачі майна від 10.12.2019 передало ОСОБА_1 належну їй частку в статутному капіталі Товариства, а саме будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5972,8 кв.м, які є предметом іпотеки.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону.

Згідно зі ст. 12 цього Закону в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку", згідно з ч. 3 ст. ст. 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Новостворене майно - це об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (див. постанову Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 04.09.2018 у справі № 914/2660/15, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 161/3376/17, від 04.07.2018 у справі № 335/640/15-ц, від 13.01.2021 у справі № 535/44/16-ц, від 13.05.2021 у справі № 363/3583/15-ц).

За таких обставин, суд вважає, що будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5972,8 кв.м, які є предметом іпотеки після їх поділу ОСОБА_1 , не є новоствореними об`єктами нерухомого майна, оскільки створені з прив`язкою до вже існуючої заставленої нерухомості, з використанням її функціональних елементів, тому є іпотечним майном.

Отже, за загальним правилом, яке передбачено ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Велика Палата Верховного Суду у свої висновках, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23) неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

З цього приводу слід зазначити, що спір про звернення стягнення на предмет іпотеки вже було вирішено у справі № 2-2962/11, в якій Приморський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 20.01.2011, задовольнивши частково позовні вимоги ПАТ «Сведбанк», зокрема, звернув стягнення на предмет іпотеки будівлі військового містечка № НОМЕР_3 , що розташовані по АДРЕСА_3 , загальною площею 5 972,8 кв.м, а в подальшому, у цій же справі ухвалою від 29.04.2020 було замінено стягувача з Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", яке було перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Омега Банк", на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані".

Щодо визнання недійсним Іпотечного договору від 28.01.2021, реєстровий № 134, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам позивача, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним Іпотечного договору від 28.01.2021, як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності.

Так, визнання недійсним Іпотечного договору від 28.01.2021 не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів позивача без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами), у зв`язку з чим у задоволенні позову у відповідній частині суд відмовляє.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень про проведену державну реєстрацію прав, визнання протиправними та скасування записів про проведену державну реєстрацію та припинення державної реєстрації права власності суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справ № 916/675/15).

Така ж правова позиція про те, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності, викладена у пункті 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц зазначила, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права.

Аналогічний висновок про те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.

Суд враховує, що за встановлених обставин цієї справи, позивач не був власником чи володільцем спірного нерухомого майна, за ним не було зареєстроване право власності чи інше майнове право на вказане майно, а тому скасування спірних рішень та записів про державну реєстрацію прав, так само як і припинення державної реєстрації права власності відповідача-1 не призведе до відновлення порушених прав позивача.

У зв`язку з цим, заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними та скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав, а також про припинення державної реєстрації права власності відповідача-1 на спірне майно не впливають і не можуть вплинути на наявність чи відсутність прав позивача щодо предмета іпотеки.

Ураховуючи усе викладене вище, позов у відповідних частинах задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, що узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в Постанові від 05.06.2020 у справі № 920/528/19.

Суд зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників процесу та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Суд зазначає, що жодна із заявлених позивачем вимог не відповідає вищезазначеним критеріям ефективності. Навіть у разі задоволення вимог в обраний позивачем спосіб, судове рішення не відновить майнових прав позивача, про порушення яких він зазначає.

За таких обставин, здійснивши ґрунтовний аналіз доводів сторін, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог витрати зі сплати судового збору у цій справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНЕНС КОМПАНІ» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 5-Б; код ЄДРПОУ 41090620) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАДІТА» (65014, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 25414493), державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича (67832, Одеська обл., Овідіопольський район, смт Великодолинське, вул. Соборна, буд. 1, корп. А), приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни (65006, Одеська обл., м. Одеса, вул. Героїв Прикордонників, буд. 7, оф. 2), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання права вимоги за кредитним договором, визнання права вимоги та права іпотекодержателя за іпотечним договором, визнання недійсними рішення загальних зборів, акту приймання передачі майна та іпотечного договору, визнання протиправними та скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав, припинення державної реєстрації права власності відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 30 грудня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 09 січня 2025 р.

Суддя Р.В. Волков


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	30.12.2024
Оприлюднено	13.01.2025
Номер документу	124338660
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі

Волков Р.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 30.12.2024 по справі 521/19234/20ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —521/19234/20

Рішення від 30.12.2024

Рішення
від 30.12.2024 по справі 521/19234/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ