Постанова
від 16.04.2025 по справі 521/19234/20
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 521/19234/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Чеголя Є.О.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ "ФАЙНЕНС КОМПАНІ" - адвокат Попова О.А.

від ОСОБА_1 - адвокат Зімірьова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНЕНС КОМПАНІ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 (повний текст складено та підписано 09.01.2025, суддя Волков Р.В.)

у справі №521/19234/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНЕНС КОМПАНІ»

до 1) ОСОБА_1

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАДІТА»

3) державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича

4) приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни

5) ОСОБА_2

про визнання права вимоги за кредитним договором, визнання права вимоги та права іпотекодержателя за іпотечним договором, визнання недійсними рішення загальних зборів, акту приймання передачі майна та іпотечного договору, визнання протиправними та скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав, припинення державної реєстрації права власності

ВСТАНОВИВ

У провадженні Малиновського районного суду міста Одеси перебувала справа № 521/19234/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙНЕНС КОМПАНІ до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю ВАДІТА, державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни, ОСОБА_2 про визнання права вимоги за кредитним договором, визнання права вимоги та права іпотекодержателя за іпотечним договором, визнання недійсними рішення загальних зборів, акту приймання передачі майна та іпотечного договору, визнання протиправними та скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав, припинення державної реєстрації права власності.

Предметом позову у справі є вимоги про:

1) визнання за ТОВ ФАЙНЕНС КОМПАНІ права вимоги за Кредитним договором № 504, який був укладений 18.08.2006 між Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАДІТА" із змінами та доповненнями, в сумі 113 790 248,69 грн, з яких заборгованість по кредиту 52 962 284,00 грн, заборгованість по відсоткам 60 809 756,20 грн, комісія 18 208,49 грн;

2) визнання за ТОВ ФАЙНЕНС КОМПАНІ права вимоги та права іпотекодержателя за Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062 із змінами та доповненнями, на об`єкти нерухомого майна:

- будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 5 972,8 кв.м, основною площею 5 467,2 кв.м: адміністративний корпус, літ. А, загальна площа 382,6 кв.м (основна 278,5+допоміжна 104,1); склад, літ. Б, загальна площа 341,9 кв.м; насосна, літ. З, загальна площа 34,1; цех зі складом і котельнею, літ. М, И, К, Л, Ж, В, Г, Д, Е, загальна площа 3 914,5 кв.м (основна 3 531,4+допоміжна 383,1); пожежне депо, літ. Н, загальна площа 24,3 кв.м; трансформаторна підстанція, літ. О, загальна площа 30,0 кв.м; склад паливно-мастильних матеріалів, літ. Т, загальна площа 22,8 кв.м; майстерня і гараж, літ. Ф, У, загальна площа 381,6 кв.м (основна 374,5+допоміжна 7,1); склад, літ. Ш, Ш1, загальна площа 116,5 кв.м; цех, літ. Р, загальна площа 713,2 кв.м; службова будівля, літ. Є, загальна площа 11,3 кв.м (допоміжна); навіс, літ. С 1, загальна площа 149 кв.м; навіс, літ. С, загальна площа 397 кв.м; навіс, літ. С 2, загальна площа 104 кв.м; навіс, літ. П, загальна площа 99 кв.м; мощення (споруда) площею 13 617,0 кв.м; огорожа (споруда) площею 462 кв.м;

3) визнання недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ВАДІТА, яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019;

4) визнання недійсним Акта № 1 приймання-передачі майна від 10.12.2019, що складений між Товариством з обмеженою відповідальністю ВАДІТА та ОСОБА_1 ;

5) визнання недійсним Іпотечного договору від 28.01.2021, реєстровий № 134, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

6) визнання протиправними та скасування рішень про проведену державну реєстрацію права, що прийняті:

- щодо об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 :

рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 50269997 від 17.12.2019;

рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи № 53549938 від 11.08.2020;

- щодо об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 :

рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича від 11.08.2020 № 53549560 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу);

рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни № 56361464 від 28.01.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- щодо об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 :

рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича від 11.08.2020 № 53548810 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу);

рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни № 56361607 від 28.01.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

7) визнання протиправними та скасування записів про проведену державну реєстрацію:

- запис № 34689992 від 16.12.2019 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , що внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною;

- запис № 37707101 від 13.07.2020 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , що внесений державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким Олександром Сергійовичем;

- запис № 37706543 від 13.07.2020 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , що внесений державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким Олександром Сергійовичем;

- запис № 40313563 від 28.01.2021 про реєстрацію іпотеки на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , що внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною;

- запис № 40313690 від 28.01.2021 про реєстрацію іпотеки на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , що внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною;

8) припинення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 2143413551101 та об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 2143384451101.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відчуження предмета іпотеки, вчинення правочинів, реєстраційних дій та записів було вчинено без наявності згоди законного іпотекодержателя.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 12.09.2022 позовні вимоги у справі № 521/19234/20 залишено без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15.04.2024 рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 12.09.2023 скасовано, провадження у справі № 521/19234/20 закрито, повідомлено Товариству з обмеженою відповідальністю ФАЙНЕНС КОМПАНІ, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою від 20.06.2024, Одеський апеляційний суд, задовольнивши заяву позивача, передав справу № 521/19234/20 до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 по цій справі у задоволенні позову відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання за позивачем права вимоги за Кредитним договором та права вимоги з правом іпотекодержателя за Іпотечним договором, оскільки право вимоги позивача за вказаними правочинами підтверджується Договором про відступлення прав вимоги та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси про заміну стягувача у справі, а тому задоволення таких вимог жодним чином не спроможне поновити його права.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів місцевий господарський суд зазначив, що позивач не є учасником товариства, а тому не наділений правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення органу управління.

Щодо вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі майна суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволення такої позовної вимоги не змінить майнового стану позивача та не поновить жодних його прав в рамках цієї справи без необхідності подальших судових спорів.

Щодо визнання недійсним іпотечного договору місцевий господарський суд зазначив, що заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень про проведену державну реєстрацію прав, визнання протиправними та скасування записів про проведену державну реєстрацію та припинення державної реєстрації права власності суд першої інстанції зазначив, що позивач не був власником чи володільцем спірного нерухомого майна, за ним не було зареєстроване право власності чи інше майнове право на вказане майно, а тому скасування спірних рішень та записів про державну реєстрацію прав, так само як і припинення державної реєстрації права власності відповідача-1 не призведе до відновлення порушених прав позивача.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 у справі №521/19234/20 у повному обсязі та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням всіх обставин справи та підлягає скасуванню з огляду на таке:

- наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач є єдиним законним кредитором за Кредитним договором та іпотекодержателем за Іпотечним договором;

- внаслідок вчинення незаконних дій з боку відповідачів, іпотечне майно було відчужено на користь вибувшого з товариства учасника, а вподальшому поділено на два окремі об`єкти нерухомого майна, один з яких передано в іпотеку;

- позивач, як кредитор та іпотекодержатель, згоди на вищенаведені дії щодо предмета іпотеки не надавав;

- на думку апелянта, дії відповідачів щодо спірного іпотечного майна, зокрема щодо його передачі учаснику товариства, подальшого поділу та передачі в іпотеку, є явно фіктивними, вчинені за явної змови учасників ТОВ «Вадіта» і ОСОБА_1 та спрямовані на виведення з товариства майна, що перебуває в іпотеці, з метою недопущення звернення на нього стягнення;

- відповідачами у даній справі не визнається та оспорюється набуття позивачем права вимоги за кредитним договором та права вимоги і права іпотекодержателя за іпотечним договором, з огляду на що позовні вимоги щодо визнання відповідних прав у судовому порядку є належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача. На переконання апелянта, задоволення таких вимог надає позивачу можливість у майбутньому, в разі порушення боржником основного зобов`язання, виконання якого забезпечено іпотекою, звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити власні вимоги, а тому є належним та ефективним способом захисту з огляду на обставини спірних правовідносин;

- при цьому, реєстрації спірного майна за іншими особами, його поділ та передача в іпотеку, унеможливлюють реалізацію позивачем своїх прав іпотекодержателя;

- щодо відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Вадіта» та Акту приймання-передачі майна, апелянт вважає, що має право на їх оскарження, оскільки відповідне рішення та акт порушують його права як іпотекодержателя, адже саме в результаті їх прийняття було незаконно відчужено предмет іпотеки;

- апелянт також вважає, що оспорюваний Акт приймання-передачі майна, враховуючи обставини даної справи, є двостороннім правочином, оскільки підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно. З огляду на що, оскарження даного правочину є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків позивача у спірних правовідносинах;

- ТОВ «Файненс Компані» вважає, що наслідком визнання недійсним Акту приймання-передачі майна буде, зокрема, скасування реєстраційних дій, які були вчинені на підставі даного правочину, що в сукупності є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача, адже передбачає приведення сторін спірних правовідносин до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення незаконних дій;

- апелянт також наголошує на тому, що оспорюване рішення загальних зборів та Акт приймання-передачі майна є фраудаторними правочинами, оскільки були прийняті (вчинені) на шкоду позивачеві;

- щодо відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним іпотечного договору, апелянт зазначає, що оскільки позивач не надавав згоди на передання об`єктів нерухомого майна в наступну іпотеку, то такий договір є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю;

- крім того, вищенаведений іпотечний договір також підлягає визнанню недійсним, оскільки є фраудаторним правочином, оскільки укладений на шкоду ТОВ «Файненс Компані» з метою недопущення звернення на нього стягнення для погашення заборгованості за кредитним договором;

- на переконання апелянта, визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним, та застосування наслідків його недійсності, зокрема визнання протиправними та скасування рішень та записів про державну реєстрацію іпотеки, є належними способами захисту порушеним прав позивача;

- скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів та відповідних їм записів передбачатиме відновлення становища, яке існувало до порушення прав та інтересів позивача незаконними діями відповідачів та позивач матиме змогу зареєструвати право іпотекодержателя на предмет іпотеки, а також звернути стягнення на нього у судовому або позасудовому порядку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено її до розгляду на 16.04.2025.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування свої заперечень відповідач зазначає, що оскаржуване прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, з вірним застосуванням норм процесуального права, а тому є законним та обґрунтованим.

На переконання відповідача, у позивача відсутнє право вимоги за кредитним та Іпотечним договорами, оскільки він не має в натурі первинних документів про право вимоги, отже своє право вимоги та суму цієї вимоги за основним зобов`язанням позивачем не доведено. Крім того, позивач не надав доказів внесення ним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про обтяження майна боржника, у зв`язку з чим єдина підстава визнання його іпотекодержателем, відсутня.

Відповідач також вважає, що оскільки ТОВ «Файненс Компані» не є учасником ТОВ «Вадіта», то позивача не наділено правом звертатися до суду з позовом про визнання недійсним рішень органів управління даного товариства.

На думку відповідача, судом першої інстанції вірно зроблений висновок про те, що оспорюваний позивачем акт приймання-передачі лише підтверджує виконання особами прийнятого загальними зборами ТОВ «Вадіта» рішення з передачі майна зі статутного капіталу товариства та його отримання вибувшим учасником, а тому обраний позивачем спосіб захисту, у вигляді визнання недійсним такого акту, є неналежним.

Щодо посилання апелянта на фраундаторність оспорюваного рішення загальних зборів учасників та Акту приймання-передачі майна, відповідач зазначає, що це не було підставою заявлених позовних вимог та не було предметом розгляду у суді першої інстанції.

Під час судового засідання від 16.04.2025 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача Шелудченко О.І. надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 18.08.2006 між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК", правонаступником якого було ПАТ "СВЕДБАНК ІНВЕСТ", а правонаступником останнього ПАТ "ОМЕГА БАНК", та ТОВ "ВАДІТА", як позичальником укладено Кредитний договір № 504 зі змінами та доповненнями, які були внесені на підставі додаткових договорів № 1 від 20.09.2006, № 2 від 18.10.2006, № 3 від 29.07.2008, № 4 від 30.09.2008, № 5 від 18.11.2008, № 6 від 22.12.2008, № 7 від 05.01.2009 та № 8 від 27.02.2009, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію відповідно до якої надає кредит у доларах США, а позичальник зобов`язується одержувати кошти кредиту та повернути їх у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості, сплатити проценти та виконати інші зобов`язання. Ліміт заборгованості за кредитною лінією складав 1000000,00 доларів США, строк дії кредитної лінії з 18.08.2006 по 17.08.2011 (т. 1, а. с. 30-52).

18.08.2006 в якості забезпечення виконання ТОВ "ВАДІТА" зобов`язань за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 між ЗАТ ТАС-ІНВЕСТБАНК та ТОВ ВАДІТА був укладений Іпотечний договір № 1062 зі змінами та доповненнями, які були внесені на підставі угод про внесення змін від 20.09.2006, від 18.10.2006 та договору від 30.07.2008, за умовами якого ТОВ ВАДІТА передало банку в іпотеку будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , що розташовані по вул. Бабеля (Виноградна), 34 у м. Одесі, загальною площею 5972,8 кв.м, основною площею 5 467,2 кв.м, які складаються з адміністративного корпусу, літ. А, пл. 382,6 кв.м (основна 278,5+допоміжна 104,1); складу, літ. Б, пл. 341,9 кв. м; насосної, літ. З, пл. 34,1 кв.м; цех зі складом і котельнею, літ. М, И, К, Л, Ж, В, Г, Д, Е, пл. 3 914,5 кв.м (основна 3 531,4+допоміжна 383,1); пожежного депо, літ. Н, пл. 24,3 кв.м; трансформаторної підстанції, літ. О, пл. 30,0 кв.м; складу паливно-мастильних матеріалів, літ. Т, пл. 22,8 кв.м; майстерні і гаражу, літ. Ф, У, пл. 381,6 кв.м (основна 374,5+допоміжна 7,1); складу, літ. Ш, Ш1, пл. 116,5 кв.м; цеху, літ. Р, пл. 713,2 кв.м; службової будівлі, літ. Є, пл. 11,3 кв.м (допоміжна); навісу, літ. С 1, пл. 149,0 кв.м; навісу, літ. С, пл. 397,0 кв.м; навісу, літ. С 2, пл. 104,0 кв.м; навісу, літ. П, пл. 99,0 кв.м; мощення (споруда) пл. 13 617,0 кв.м; огорожі (споруда) пл. 462 кв.м, що належали останньому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Нікітюк Г.О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, 28.12.2005, за реєстровим № 480, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, виданого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, 30.12.2005, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане КП ОМБТІ та РОН 30.12.2005, витяг № 9483975, реєстраційний номер 9978549, номер запису: 3679 в книзі: 49неж-67 та розташовані на земельній ділянці, площею 24429 кв.м, що знаходиться у фактичному користуванні (т. 1, а.с. 53-66).

Відповідно до п.п. 3.2.5., 3.2.6 Іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний не вчинювати без письмової згоди іпотекодержателя дії пов`язані із зміною прав власності на предмет іпотеки, або передачею його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування чи у наступну іпотеку; не здійснювати без письмової згоди іпотекодержателя: зведення або знищення будівель (споруд) на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, істотних поліпшень цієї земельної ділянки чи капітального ремонту нерухомості, що є предметом іпотеки.

Згідно з п.п. 3.3.2. Іпотечного договору іпотекодавець має право виключно на підставі письмової згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати будівлі (споруди) на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки, чи проводити капітальний ремонт нерухомості, що є предметом іпотеки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

18.08.2006 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком Г.О. на підставі ст. 73 Закону України Про нотаріат та у зв`язку з посвідченням іпотечного договору, було накладено заборону відчуження зазначених у договорі будівель військового містечка № НОМЕР_1 , що розташовані по АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, основною площею 5467,2 кв.м, які належать на праві власності ТОВ ВАДІТА, до припинення договору.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ "ВАДІТА" свої зобов`язання за Кредитним договором не виконало.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2011 у справі № 2-2962/11 задовлено позов ПАТ СВЕДБАНК та стягнуто солідарно з ТОВ ВАДІТА, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ПАТ СВЕДБАНК заборгованість за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 в розмірі 20 060 203,78 грн, судові витрати у розмірі 1 820,00 грн та звернуто стягнення на належне ТОВ ВАДІТА майно предмет іпотеки, а саме будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , що розташовані по вул. Бабеля (Виноградна), буд. 34 у м. Одесі, загальною площею 5972,8 кв.м, основною площею 5467,2 кв.м, тощо (т. 2, а.с. 148-155; т. 3, а.с. 64-71).

Зі змісту ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 у справі № 2-2962/11 (т. 2, а.с. 156-158) вбачається, що на виконання заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2011 у справі № 2-2962/11 було видано виконавчий лист від 23.02.2011, який був пред`явлений до виконання та відкрито виконавче провадження № 36472762 від 07.02.2013.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 № 52 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Омега Банк на підставі постанови правління НБУ від 02.03.2015 № 152 Про віднесення ПАТ Омега Банк до категорії неплатоспроможних, було запроваджено з 03.03.2015 тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Омега Банк.

Відповідно до Постанови Правління НБУ від 06.07.2015 № 437 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Омега Банк виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 06.07.2015 № 127 Про початок процедури ліквідації ПАТ Омега Банк строком на 1 рік з 06.07.2015 до 05.07.2016 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.04.2019 № 769 на підставі п. 2 ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 35, ч. 5 ст. 44, ч. 3 ст. 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб було продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ Омега Банк на один рік з 06.07.2019 до 05.07.2020 включно, а також продовжено повноваження ліквідатора ПАТ Омега Банк Караченцева А.Ю. на один рік з 06.07.2019 до 05.07.2020 включно.

Крім того, під час здійснення процедури ліквідації ПАТ Омега Банк Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 82 від 17.01.2019 про затвердження умов продажу активів ПАТ Омега Банк та АТ Дельта Банк, в тому числі права вимоги за Кредитним договором, а також права вимоги за Іпотечним договором.

18.02.2019 відбувся аукціон, за результатами проведення якого переможцем було визнано ТОВ Файненс Компані, а також сформовано протокол електронного аукціону UA-EA-2019-02-12-000004-b, який 19.02.2019 був підписаний директором ТОВ Файненс Компані.

07.03.2019 між ПАТ Омега Банк та ТОВ Файненс Компані (новий кредитор) було укладено договір № 1 про відступлення прав вимоги (т. 1, а.с. 67), відповідно до п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору (боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатках № 1 та № 2 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Право вимоги означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні так і умовні) банку в якості кредитора до боржників (як позичальників, так і майнових /фінансових поручителів) за кредитними договорами, а також всі права вимоги банку до осіб, які надали забезпечення (згідно реєстру у додатках № 1 та № 2 до цього договору), за всіма договорами забезпечення, включаючи будь-які права та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні банку щодо виконання позичальниками та особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення згідно реєстру у додатках № 1 та № 2 до цього договору.

Згідно з п. 2 договору про відступлення права вимоги новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у додатках № 1 та № 2 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказано у додатках № 1 та № 2 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

Відповідно до п. 8 додатку № 1 та п. 11 додатку № 2 до договору № 1 про відступлення права вимоги від 07.03.2019 передбачено відступлення банком на користь нового кредитора права вимоги, зокрема за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 (п. 8 додатку № 1) та Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062 (п. 11 додатку № 2).

Відповідно до умов п. 4 договору № 1 про відступлення права вимоги ТОВ Файненс Компані сплатило ПАТ Омега Банк грошові кошти в розмірі 4 795 793,97 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7 від 28.02.2019 (т. 1, а.с. 72).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 у справі № 2-2962/11 було замінено стягувача з ПАТ Сведбанк, яке було перейменовано на ПАТ Омега Банк на його правонаступника ТОВ Файненс Компані у виконавчих провадженнях з виконання виконавчого листа № 2-2962/11 від 23.02.2011, з урахуванням ухвал про виправлення від 23.05.2018 та від 06.07.2018, виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення в солідарному порядку з ТОВ Вадіта, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ПАТ Сведбанк заборгованості за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 в розмірі 20 060 203,78 грн (т. 2, а.с. 156-158).

Наявні матеріали справи свідчать про те, що станом на 28.11.2019 засновниками ТОВ ВАДІТА були ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , розмір статутного капіталу склав 20 000 000,00 грн, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.11.2019 (т. 2, а.с. 120-121).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 29.11.2019 засновниками ТОВ ВАДІТА були ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 розмір статутного капіталу склав 15 000 000,00 грн (Т. 2, а.с. 122-123).

Отже, ОСОБА_1 була виключена зі складу засновників (учасників) ТОВ ВАДІТА.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ ВАДІТА, яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019, у зв`язку з виходом зі складу засновників ТОВ ВАДІТА ОСОБА_1 , останній було передано належну їй частку в статутному капіталі Товариства, а саме будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, вартістю 5 000 000,00 грн (т.1, а.с. 200).

10.12.2019 ТОВ ВАДІТА, в особі директора ОСОБА_5 , діючого відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ ВАДІТА № 1/1 від 26.11.2019, та ОСОБА_1 підписали Акт приймання-передачі майна № 1, яким засвідчили передачу ТОВ ВАДІТА та прийняття ОСОБА_1 будівель військового містечка № НОМЕР_1 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, вартістю 5 000 000,00 грн (т. 1, а.с. 199).

17.12.2019 була проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, відкрито розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а.с. 206-207).

Так, на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ ВАДІТА № 1 від 10.12.2019 ТОВ ВАДІТА відчужило спірне нерухоме майно ОСОБА_1 , а остання зареєструвала за собою право власності на майно.

Відповідно до висновку ПП ГЛАВ ІНВЕСТ ГРУП щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 07.07.2020 будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, вказаний об`єкт за технічними показниками може бути поділений на два об`єкта, а саме: на нежитлову будівлю в цілому АДРЕСА_2 у складі: адміністративний корпус літ. А, склади літ. Б,В,Г,Д, цех літ. Е, насосна літ. З, навіс літ. С, загальною площею 1559,0 кв.м, мостіння 1; на нежитлову будівлю в цілому АДРЕСА_2 у складі: цеха літ. Ж,И,К,Л, Р, котельня літ. М, пожежне депо літ. Н, трансформаторна літ. О, навіси літ. П,С1,С2, ГСМ літ. Т, майстерня літ. Ф, гараж літ. У, насосна літ. Ш, приміщення охорони літ. Є, загальною площею 4413,8 кв.м (Т. 1, а.с. 201).

07.07.2020 на замовлення ОСОБА_1 . Приватним підприємством ГЛАВ ІНВЕСТ ГРУП було виготовлено технічні паспорти на нежитлові будівлі, які розташовані по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 202-205; т. 2, а.с. 24-28).

За заявою ОСОБА_1 на підставі висновку ПП "ГЛАВ ІНВЕСТ ГРУП" щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 07.07.2020 предмет іпотеки було поділено на два об`єкти нерухомого майна за різними адресами, а саме:

- перший об`єкт: адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер: 2143413551101; загальна площа: 1559 кв.м; відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: адмінкорпус, А; склади, Б, В, Г, Д; цех, Е; насосна, З; навіс, С; мостіння, І, право власності на який 13.07.2020 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 2, а.с. 15);

- другий об`єкт: адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер: 2143384451101; загальна площа: 4413,8 кв.м; відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: цех, Ж, И, К, Л, Р; пождепо, Н; котельня, М; трансформаторна, О; навіси, П, С1, С2; ГСМ, Т; майстерня, Ф; гараж, У; насосна, Ш; приміщення охорони, Є; мостіння, І, право власності на який 13.07.2020 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 2, а.с. 31).

11.08.2020 державним реєстратором Турецьким О.С. на підставі заяви ОСОБА_1 було закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу за реєстраційним номером 1989590451101.

28.01.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого остання отримала від ОСОБА_2 позику в розмірі 3 000 000,00 грн, строком повернення боргу до 28.01.2026.

28.01.2021 в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 28.01.2021, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку нерухоме майно, строком до 28.01.2026, а саме: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1559,0 кв.м та нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 4413,8 кв.м (т. 5, а.с. 99-104).

28.01.2021 іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., зареєстровано в реєстрі за № 134.

Цим же нотаріусом проведено державну реєстрацію іпотеки на вищезазначені об`єкти нерухомого майна (номери записів про іпотеку 40313563 та 40313690 від 28.01.2021), про що свідчать інформаційні довідки з Реєстру (т. 5, а.с. 94-98).

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що є єдиним законним кредитором за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 та іпотекодержателем за Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062.

Як зазначає позивач, йому стало відомо про вчинення ряду незаконних дій щодо предмета іпотеки, а саме:

1) Загальними зборами ТОВ ВАДІТА, у зв`язку з виходом ОСОБА_1 за складу засновників (учасників) товариства, прийнято рішення про передачу предмета іпотеки та підписання Акту № 1 приймання-передачі майна від 10.12.2019 (протокол Загальних зборів № 1 від 10.12.2019);

2) відчужено предмет іпотеки на користь ОСОБА_1 , з якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки;

3) закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу за реєстровим номером 1989590451101;

4) поділено предмет іпотеки на два об`єкта нерухомого майна:

- реєстраційний номер 2143413551101, загальною площею 1559 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- реєстраційний номер 2143384451101, загальною площею 4413,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 ;

5) вилучено відомості про державну реєстрацію іпотеки та обтяжень;

6) передано в іпотеку ОСОБА_2 за Іпотечним договором від 28.01.2021, реєстровий № 134.

Позивач наголошує, що він як єдиний законний іпотекодержатель не надавав згоди на вищезазначені дії щодо предмета іпотеки.

Крім того позивач вважає дії відповідачів щодо передачі майна, яке перебуває у іпотеці вибувшому учаснику товариства, його подальший поділ та передачу в іпотеку фізичній особі фіктивними і спрямованими на виведення з ТОВ ВАДІТА майна, що перебуває в іпотеці, з метою недопущення звернення на нього стягнення.

Позивач переконаний, що обставини справи свідчать про явну змову учасників ТОВ ВАДІТА і ОСОБА_1 щодо вчинення незаконних дій з предметом іпотеки, а тому вважає нікчемними всі правочини щодо предмета іпотеки, оскільки не надавав згоди на його відчуження.

У зв`язку з означеним, на переконання позивача, ним обрано належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення заявлених позовних вимог відновить його право, як іпотекодержателя спірного майна.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що жодна із заявлених позивачем вимог не відповідає критеріям ефективності. Навіть у разі задоволення вимог в обраний позивачем спосіб, судове рішення не відновить майнових прав позивача, про порушення яких він зазначає.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріли справи, доводи сторін по справі та висновку місцевого господарського суду викладені в оскаржуваному рішенні, зазначає наступне.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 0802.2022, 09.02.2022, 22.02.2022 у справах №209/3085/20, у справі № 910/6939/20, у справі №761/36873/18 та ін.).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права ураховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №910/12832/21).

Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами спору.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16.

У пункті 43 постанови від 15.03.2024 у справі №904/192/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність дослідження підстав для визнання недійсними Аукціону та Договору як оспорюваного правочину (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 (пункт 8.18)).

Судова колегія зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Так, у даному випадку позивачем заявлено вимоги, зокрема, про визнання за ТОВ ФАЙНЕНС КОМПАНІ права вимоги за Кредитним договором та визнання за ТОВ ФАЙНЕНС КОМПАНІ права вимоги та права іпотекодержателя за Іпотечним договором.

При цьому, як на підставу заявлених позовних вимог позивач посилається на не визнання та оспорювання відповідачами у даній справі набуття ТОВ «Файненс Компані» права вимоги за Кредитним договором та права вимоги і права іпотекодержателя за Іпотечним договором.

Колегія суддів зазначає, що статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 визначила, що договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

З огляду на вищевикладене, з моменту укладення ТОВ "Файненс Компані" з ПАТ "Омега Банк" договору № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019, ТОВ "Файненс Компані", як новий кредитор, набуло права вимоги банку, зокрема, до позичальника за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 та до іпотекодавця за Іпотечним договором від 18.08.2006, реєстровий № 1062.

Факт того, що ТОВ "Файненс Компані" набуло право вимоги за договором № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору (боржники), включаючи, права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатках № 1 та № 2 до цього договору, також підтверджується ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 у справі № 2-2962/11 про заміну стягувача з ПАТ "Сведбанк", яке було перейменовано на ПАТ "Омега Банк" на його правонаступника ТОВ "Файненс Компані" у виконавчих провадженнях з виконання виконавчого листа № 2-2962/11 від 23.02.2011, з урахуванням ухвал про виправлення від 23.05.2018 та від 06.07.2018, виданих Приморським районним судом м. Одеси про стягнення в солідарному порядку з ТОВ "Вадіта", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ПАТ "Сведбанк" заборгованості за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 в розмірі 20 062 023,78 грн (т. 2, а.с. 156-158).

До того ж, ПАТ "Омега Банк" повідомило ТОВ "Вадіта" про те, що з 07.03.2019 на підставі договору № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 новим кредитором ТОВ "Вадіта" є ТОВ "Файненс Компані", що підтверджується листом ПАТ "Омега Банк" (т. 6, а.с. 68, 69).

Також, 11.08.2019 ТОВ "Файненс Компані" направило на адресу ТОВ "Вадіта", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 повідомлення про усунення порушень (т. 6, а.с. 70-71, 72-74).

Колегія суддів наголошує на тому, що як станом на час звернення позивача із даним позовом до суду, так й станом на теперішній час, вищевказаний договір № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 є дійсним, у судовому порядку не оспорювався та не визнавався недійсним.

Ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 про заміну стягувача у справі № 2-2962/11 набрала законної сили та також не оскаржувалась ані учасниками справи, ані іншими третіми особами.

Отже, у даному випадку, право вимоги позивача за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 та Іпотечним договором від 18.08.2006 підтверджується Договором № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2020 про заміну стягувача у справі № 2-2962/11.

Судова колегія відзначає, що сам по собі факт заперечення, невизнання іншими учасниками справи набуття ТОВ «Файненс Компані» права вимоги за Кредитним договором та права вимоги і права іпотекодержателя за Іпотечним договором, за наявності доказів на підтвердження переходу такого права саме до позивача та відсутності будь-яких доказів на підтвердження спростування таких обставин, зокрема але не виключено, визнання недійним договору про відступлення прав вимоги, скасування ухвали про заміну стягувача у справі, тощо, не може бути підставою для задоволення таких позовних вимог.

Слід також відзначити, що за твердженням позивача, задоволення судом позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя надає позивачу можливість у майбутньому в разі порушення боржником основного зобов`язання, виконання якого забезпечено іпотекою, звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому або позасудовому порядку, а наслідком такого звернення буде набуття іпотекодержателем майна - самого предмета іпотеки у разі передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або грошових коштів у разі реалізації предмета іпотеки.

Тобто, фактично такі позовні вимоги спрямовані на подальшу реалізацією позивачем свого права, як іпотекодержателя, на звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі у судовому порядку.

Судова колегія також зазначає, що звертаючись із такими позовними вимогами до суду, позивач обґрунтовував свою позицію з посиланням на висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 та Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17.

В наведений постановах суд касаційної інстанції дійшов висновку, що для відновлення прав позивача, як кредитора та іпотекодержателя за договорами, необхідним є повернення в становище, яке існувало до моменту порушення, тобто коли права кредитора та іпотекодержателя не ставилися під сумнів і він міг вільно користуватись цими правами за договором. З передбачених статтями 16 ЦК України та 20 ГК України способів захисту прав, найбільш обґрунтованим і ефективним є саме визнання прав за позивачем.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8358/19.

Щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

На переконання колегії суддів, висновки суду касаційної інстанції на які посилається позивач не є релевантними до справи, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, оскільки як вбачається зі змісту названих рішень, в цих справах позивач, як кредитор за кредитним договором та іпотекодержатель за іпотечним договором, не скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки. В той час як у даній справі, іпотекодержателем таке право було реалізовано.

Як вже було зазначено вище, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2011 у справі № 2-2962/11 стягнуто солідарно з ТОВ ВАДІТА, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ПАТ СВЕДБАНК заборгованість за Кредитним договором № 504 від 18.08.2006 в розмірі 20 060 203,78 грн, судові витрати у розмірі 1 820,00 грн та звернуто стягнення на належне ТОВ ВАДІТА майно предмет іпотеки, а саме будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , що розташовані по АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, основною площею 5467,2 кв.м, тощо (т. 2, а.с. 148-155; т. 3, а.с. 64-71).

Отже, у даному випадку іпотекодержателем вже реалізовано своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку.

При цьому, колегія суддів зауважує, що звертаючись із даним позовом до суду, ТОВ "ФАЙНЕНС КОМПАНІ" не зазначило про хід виконання вищевказаного заочного рішення, підстави неможливості його виконання тощо.

Як вже було вказано вище та узгоджується зі сталою практикою та висновками Верховного Суду, ефективним способом захисту порушеного права, який забезпечує його відновлення, є такий, що не спричиняє необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що у даному випадку обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання за ТОВ ФАЙНЕНС КОМПАНІ права вимоги за Кредитним договором та визнання за ним права вимоги та права іпотекодержателя за Іпотечним договором, не є ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки за обставин даної конкретної справи не забезпечує його відновлення.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ВАДІТА, яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з нормами ст. ст. 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі із тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Статтею 80 ГК України встановлено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до ст. ст. 28, 29, 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства. Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Згідно з нормами ст. 82 ГК України, установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Відповідно до ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

З висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у Постанові від 04.12.2018 по справі № 910/21845/16 вбачається, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Рішення органів юридичної особи може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства.

При цьому суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Визнаватися недійсними мають лише ті рішення оспорюваних загальних зборів, якими порушено корпоративні права позивача, як це визначено самим позивачем.

Колегія суддів зазначає, що визнання недійсним акта не є метою оскарження рішення органів юридичної особи. Захист порушених прав мета оскарження рішення органів юридичної особи (брати участь в управлінні юридичною особою: отримувати повідомлення про проведення загальних зборів; отримувати інформацію, необхідну для голосування на загальних зборах, ознайомлюватися з порядком денним, вносити пропозиції до порядку денного тощо).

Якщо за результатами розгляду справи суд не встановить факт порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням органу управління акціонерного товариства, або встановить неефективність обраного позивачем способу захисту, то це буде достатньою та самостійною підставою для відмови у позові про визнання такого рішення недійсним.

У даному випадку, як було вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ТОВ "ФАЙНЕНС КОМПАНІ" не є, та не було станом на час проведення оспорюваних загальних зборів, учасником ТОВ "Вадіта", а тому таке рішення не може порушувати жодних корпоративних прав позивача, як учасника такого товариства.

До того ж, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, задоволення вимоги позивача про визнання недійним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Вадіта", яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019, не спроможне відновити порушене право позивача, оскільки не призведе до можливості реалізації ТОВ "ФАЙНЕНС КОМПАНІ" своїх прав, як іпотекодержателя, на захист яких спрямований даний позов, що свідчить про неефективність такого способу захисту порушеного права.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним Акту № 1 приймання-передачі майна від 10.12.2019, що складений між ТОВ ВАДІТА та ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина друга статті 20 Господарського кодексу України встановлює, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 25.02.2020 у справі №915/1299/18, на яку посилається скаржник.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що з огляду на різні обставини справ суди доходять різних висновків щодо правової природи акта приймання-передачі. Такі висновки можуть відрізнятись один від одного, однак, зважаючи на різний контекст справ, у яких відповідні висновки зроблені, це не свідчить про їх суперечність один одному.

Так, рішенням загальних зборів учасників ТОВ ВАДІТА, яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019, у зв`язку з виходом зі складу засновників ТОВ ВАДІТА ОСОБА_1 , останній було передано належну їй частку в статутному капіталі Товариства, а саме будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, вартістю 5 000 000,00 грн (т.1, а.с. 200).

Отже, у спірних правовідносинах оспорюваний позивачем Акт приймання-передачі майна № 1 від 10.12.2019 складено та підписано на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ ВАДІТА, яке оформлено протоколом № 1 від 10.12.2019. Акт приймання-передачі майна від товариства до вибувшого учасника такого товариства підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт переходу права власності на нерухоме майно.

Двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків.

Прийняття рішення загальними зборами учасників ТОВ ВАДІТА та укладення акту приймання-передачі майна є комплексом дій, вчинених з метою передачі майна, а саме будівель військового містечка № НОМЕР_1 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, вартістю 5 000 000,00 грн на користь ОСОБА_1 .

Результатом вчинення комплексу дій з передачі майна до вибувшого учасника ТОВ ВАДІТА є правочин, оформлений, у цьому випадку, актом приймання-передачі майна № 1 від 10.12.2019.

Отже, у спірних правовідносинах ТОВ ВАДІТА та ОСОБА_1 вчинили правочин, внаслідок якого право власності на нерухоме майно, а саме будівель військового містечка № НОМЕР_1 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5972,8 кв.м, вартістю 5 000 000,00 грн перейшло від ТОВ ВАДІТА до ОСОБА_1 . При цьому, рішенням загальних зборів учасників ТОВ ВАДІТА виражено волю на відчуження такого майна, яку в подальшому реалізовано підписанням акту приймання-передачі майна № 1 від 10.12.2019. Рішення загальних зборів засновників (учасників) товариства є актом ненормативного характеру органу управління юридичної особи.

Таким чином, може бути оскаржений та визнаний недійсним кінцевий результат комплексу дій з передачі майна від ТОВ ВАДІТА до ОСОБА_1 - правочин, оформлений актом приймання-передачі майна № 1 від 10.12.2019.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 по справі №916/379/23.

Разом з цим, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

У справі № 310/11024/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказувала, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

У даному випадку, позивач заявляючи вимогу про визнання недійсним правочину, а саме Акту приймання-передачі майна № 1 від 10.12.2019, не просив суд застосувати наслідки його недійсності.

Відтак, на переконання судової колегії, задоволення позовної вимоги про визнання недійсним спірного акту приймання-передачі майна, жодним чином не спроможне захистити порушене право позивача та відновити його, оскільки не змінить майнового стану позивача та не поновить жодних його прав в рамках цієї справи без необхідності подальшого звернення з іншими позовними вимогами до суду.

Щодо заявлених позовних вимог про визнання недійсним Іпотечного договору від 28.01.2021, реєстровий № 134, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, 28.01.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого остання отримала від ОСОБА_2 позику в розмірі 3 000 000,00 грн, строком повернення боргу до 28.01.2026.

Як вже було вказано вище, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16).

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

На переконання колегії суддів, у даному випадку, заявлена у цій справі вимога позивача про визнання недійсними Іпотечного договору від 28.01.2021, реєстровий № 134, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не спроможне відновить його право іпотекодержателя, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, що є підставою для відмови у задоволенні цього позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справ № 916/675/15).

Така ж правова позиція про те, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності, викладена у пункті 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц зазначила, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права.

Аналогічний висновок про те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.

Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач не був власником чи володільцем спірного нерухомого майна, за ним не було зареєстроване право власності чи інше майнове право на спірне майно, а тому скасування спірних рішень та записів про державну реєстрацію прав, так само як і припинення державної реєстрації права власності відповідача-1 не призведе до відновлення порушених прав позивача.

У зв`язку з цим, заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними та скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав, а також про припинення державної реєстрації права власності відповідача-1 на спірне майно не впливають і не можуть вплинути на наявність чи відсутність прав позивача щодо предмета іпотеки.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог, фактично заявлені позивачем вимоги спрямовані на повернення сторін у первісний стан, тобто повернення спірного майна у власність кредитора ТОВ «ВАДІТА», та відповідно, визначення позивача іпотекодержателем такого майна.

Однак, на переконання колегії суддів, задоволення заявлених позивачем вимог всукупності або окремо, не призведе до того результату, який прагне досягти позивача, без необхідності звернення з іншими позовними вимогами до суду, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника.

З огляду на зазначене колегія суддів виснує, що місцевим господарським судом прийнято вірне та обґрунтоване рішення про відмову задоволенні позову з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки саме по собі задоволення таких вимог не призведе до поновлення порушених прав позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішеня, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 по справі №521/19234/20 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 по справі №521/19234/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.04.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.


Суд	Південно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	16.04.2025
Оприлюднено	24.04.2025
Номер документу	126798030
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі

Волков Р.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 16.04.2025 по справі 521/19234/20ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —521/19234/20

Постанова від 16.04.2025

Постанова
від 16.04.2025 по справі 521/19234/20
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД