Ухвала

від 08.01.2025 по справі 420/33878/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/33878/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку загального позовного провадження за правилами письмового провадження питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до члена Вищої ради правосуддя Плахтій Інни Борисівни (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до члена Вищої ради правосуддя, Секретаря Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Плахтій Інни Борисівни в якому просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та зміни предмета позову):

визнати протиправною бездіяльність члена Вищої ради правосуддя, Секретаря Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Плахтій Інни Борисівни, який в порушення ч.3 ст.116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 23-10 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України «Про Вищу раду правосуддя» №1798-VIII від 21.12.2016 року, ст.42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», п.13.7, 13.8, 13.9, 13.10, 13.26 Регламенту ВРП не забезпечила у встановленому законом порядку і встановлений строк розгляд заяви позивача від 11.04.2023 року про звільнення у відставку та не підготувала матеріали та висновок по скарзі ОСОБА_2 (М-3948/49/7-21) від 28.08.2021 року;

зобов`язати члена Вищої ради правосуддя, Секретаря Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Плахтій Інну Борисівну вчинити дії відповідно до порядку та строку встановленого в пунктах 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 Регламенту Вищої ради правосуддя щодо розгляду скарги ОСОБА_2 та розглянути питання і вчинити дії відповідно до п.5 ч.1 ст. 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо внесення пропозиції до проекту рішення Вищої ради правосуддя з питання поновлення розгляду заяви від 11.04.2023 року судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 про звільнення у відставку, у зв`язку із закінченням строку перевірки по дисциплінарних скаргах на підставі яких 26.12.2023 року ухвалою ВРП №1418/0/15-23 від 26.12.2023 року зупинено розгляд заяви про звільнення у відставку з посади судді;

стягнути з члена Вищої ради правосуддя, Секретаря Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Плахтій Інни Борисівни (04050, м.Київ вул. Студентська 12А, код ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду спричинену за наслідками протиправної бездіяльності члена Вищої ради правосуддя у розмірі 50 000 грн.;

стягнути з члена Вищої ради правосуддя, Секретаря Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Плахтій Інни Борисівни (04050, м.Київ вул. Студентська 12А, код ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 15 000 грн.

Ухвалою суду від 05 листопада 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 року було задоволено самовідвід судді Левчук О.А. в адміністративній справі № 420/33878/24 за позовом ОСОБА_1 до члена Вищої ради правосуддя Плахтій Інни Борисівни про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії. Передано адміністративну справу № 420/33878/24 до Відділу з надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи Одеського окружного адміністративного суду для визначення головуючого судді у справі в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 КАС України..

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 року, адміністративна справа №420/33878/24 була передана на розгляд судді Одеського окружного адміністративного суду Василяці Д.К.

Ухвалою суду (суддя Василяка Д.К.) від 10 грудня 2024 року прийнято до провадження адміністративну справу. Прийнято до розгляду заяву збільшення позовних вимог та зміну предмета позову у справі. Розгляд справи розпочато спочатку. Повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 08.01.2025 року о 11 годині 00 хвилин у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 14, зал судових засідань № 18 (другий поверх).

06.01.2025 року до суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі.

07.01.2025 року від представника відповідача надійшло клопотання в якому просить суд здійснювати розгляд справи без його участі на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного, а також поданої позивачем та представником відповідача заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).

При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Відповідно до ч.1 ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Адвокат зобов`язаний перевірити факти, що можуть тягнути за собою дисциплінарну відповідальність судді, до подання відповідної дисциплінарної скарги.

Ст. 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Дисциплінарне провадження включає:

1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;

2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;

3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

У першочерговому (пріоритетному) порядку здійснюються дисциплінарні провадження:

1) розпочаті на підставі звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

2) розпочаті стосовно судді, стосовно якого Вищою радою правосуддя розглядається питання про переведення його з одного суду до іншого за результатами конкурсу.

Вища рада правосуддя може встановити інші критерії першочергового (пріоритетного) порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів у регламенті Вищої ради правосуддя.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя - доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону

Згідно п.2. ч. 1 ст. 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя - доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати.

П. 23-7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ. Такий доповідач не бере участі в голосуванні Дисциплінарної палати під час ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Отже, статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до позовної заяви та матеріалів справи, судом встановлено що предметом позову є протиправна бездіяльність члена Вищої ради правосуддя, Секретаря Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 , який в порушення ч.3 ст.116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 23-10 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України «Про Вищу раду правосуддя» №1798-VIII від 21.12.2016 року, ст.42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», п.13.7, 13.8, 13.9, 13.10, 13.26 Регламенту ВРП не забезпечила у встановленому законом порядку і встановлений строк розгляд заяви позивача від 11.04.2023 року про звільнення у відставку та не підготувала матеріали та висновок по скарзі ОСОБА_2 (М-3948/49/7-21) від 28.08.2021 року.

Таким чином, суд вважає, що фактично позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, складення відповідного висновку доповідачем та передачі такого висновку на розгляд Дисциплінарної палати.

Частиною першою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» до суду може бути оскаржене рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Відповідно до частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

Дії члена Вищої ради правосуддя під час здійснення ним повноважень щодо складання висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді не породжують жодних відносин управлінського характеру чи підпорядкування між членом Вищої ради правосуддя і суддею щодо якого проводиться перевірка та складається висновок. Відносини виникають між членом Вищої ради правосуддя та Дисциплінарною палатою, яка заслухавши висновок члена Вищої ради правосуддя (доповідача) ухвалює рішення, яке може мати наслідки, у тому числі і відкриття дисциплінарного провадження.

Аналіз наведених вище норм, у сукупності із обставинами цієї справи, дає суду підстави для висновку, що ухвала про відкриття дисциплінарної справи, як і дії члена Дисциплінарної палати щодо попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги, які слугували підставою для відкриття дисциплінарної справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Крім того, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. При цьому відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

Виходячи із процедурної послідовності етапів дисциплінарного провадження щодо суддів - попереднє вивчення та перевірка дисциплінарної скарги (вивчення дисциплінарної скарги членом Дисциплінарної палати, перевірка її відповідності вимогам закону); відкриття дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності - можна зробити висновок, що правові наслідки для особи, які реально впливають на її статус як судді, виникають після ухвалення рішення Вищою радою правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

При цьому процедурні етапи дисциплінарного провадження не мають самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури дисциплінарного провадження.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, складення відповідного висновку та передача такого висновку на розгляд Дисциплінарної палати не може бути самостійним предметом судового оскарження, доки Вища рада правосуддя не прийме відповідне рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, у даній справі суд вважає за необхідне навести та застосувати до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, яка викладена в постанові від 28.12.2021 у справі № 640/16884/19, згідно якої:

«Виходячи із процедурної послідовності етапів дисциплінарного провадження щодо суддів - попереднє вивчення та перевірка дисциплінарної скарги (вивчення дисциплінарної скарги членом Дисциплінарної палати, перевірка її відповідності вимогам закону); відкриття дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності - можна зробити висновок, що правові наслідки для особи, які реально впливають на її статус як судді, виникають після ухвалення рішення Вищою радою правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. При цьому процедурні етапи дисциплінарного провадження не мають самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури дисциплінарного провадження. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, складення відповідного висновку та передача такого висновку на розгляд Дисциплінарної палати не може бути самостійним предметом судового оскарження, доки Вища рада правосуддя не прийме відповідне рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.».

Відповідно до частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Водночас, згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 (провадження № 11-70сап18), поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що провадження у справі необхідно закрити, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до члена Вищої ради правосуддя, Секретаря Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Плахтій Інни Борисівни (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 293-295 КАС України.

Суддя Д.К. Василяка