Постанова

від 29.11.2023 по справі 753/2824/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/2824/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10687/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Бєлоус В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року (суддя Комаревцева Л.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

у лютому 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати припиненими трудові відносини між ним та ДП «Науковий центр точного машинобудування» з 21 грудня 2022 року у зв`язку із звільненням з посади виконуючого обов`язки директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України та зобов`язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про нього, як керівника ДП «Науковий центр точного машинобудування», стягнути з Фонду державного майна України судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до наказу Державного космічного агентства від 8 вересня 2016 року № 17кп на нього було покладено виконання обов`язків директора ДП «Науковий центр точного машинобудування». 6 грудня 2022року він направив заяву на адресу суб`єкта управління - Фонду державного майна України щодо звільнення його з посади виконувача обов`язків директора підприємства за власним бажанням, яка була отримана Фондом 7 грудня 2022 року. Однак, жодних дій стосовно його звільнення відповідачем вчинено не було.

Позивач посилався на те, що 18 грудня 2022 року на підприємстві було проведено інвентаризацію, за результатами якої був складений акт, відповідно до якого він передав справи та майно заступнику директора підприємства ОСОБА_2, про що був повідомлений відповідач. На адвокатський запит від 30 грудня 2022 року він отримав відповідь 10 січня 2023 року від Фонду державного майна України, що його не було звільнено у зв`язку з тим, що Фондом здійснюється відбір претендентів на заміну керівника підприємства.

Позивач вважав, що не прийняття Фондом державного майна України рішення про його звільнення, порушує його трудові права та відповідач допустив протиправну

бездіяльність, оскільки не вчинив юридично значимих дій, спрямованих на вирішення питання про його звільнення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заявлені до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, позивач посилався на те, що для припинення трудових відносин сторін, необхідно внести відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, так як в іншому випадку він буде позбавлений можливості виконати рішення суду та поновити свої права і фактично його положення не зміниться.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року позов задоволено частково, визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «Науковий центр точного машинобудування» із 21 грудня 2022 року у зв`язку із звільненням з посади виконуючого обов`язки директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Стягнуто з Фонду державного майна України та користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000грн та судові витрати в розмірі 1073,60грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Фонд державного майна України просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Відповідач вважає рішення суду необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи.

Відповідач посилається на те, що судом не взято до уваги, не досліджено і належним чином не оцінено докази Фонду, а саме: статут державного підприємства «Науковий центр точного машинобудування», протокол № 79 засідання робочої групи з розгляду питань, пов`язаних із здійсненням функцій з управління державними підприємствами та господарськими товариствами від 4 січня 2023 року, лист Дарницького районного в місті Києві державної адміністрації від 20 лютого 2023 року, наказ Фонду від 24 лютого 2023 року «Про кадрові питання державного підприємства «Науковий центр точного машинобудування».

Також відповідач зазначає, що судом не надано оцінки доказам позивача, а саме наказу підприємства від 17 грудня 2022 року про призначення на посаду заступника директора підприємства ОСОБА_2 та наказу підприємства від 18 грудня 2022 року про призначення інвентаризації та складанню відповідного акту.

Відповідач вважає, що при вирішенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, суд не врахував, що справа не є складною, що акт про надання професійної правничої допомоги, складений 10 травня 2023 року, водночас підписаний позивачем та адвокатом Горлевим Д.І. 17 грудня 2022 року. Крім того, матеріали справи не містять доказів надання позивачу як усних, так і письмових консультацій, а також додаткових пояснень, зазначених в акті, адвокатський запит було зроблено лише один - 30 грудня 2022 року на двох аркушах, та й сама позовна заява складена на 5 аркушах, а тому процес її підготовки не потребував багато часу та знань. Судове засідання відбувалось вже після складання зазначеного Акту, а саме 11 травня 2023 року, та тривало трохи більше 8 хвилин. Крім цього Акт від 10 травня 2023 року взагалі не містить розрахунку затраченого часу для надання послуг.

Також відповідач зазначає, що Фонд державного майна України є бюджетною організацією, фінансування якої здійснюється з Державного бюджету, а тому стягнення на користь позивача судових витрат призведе до зменшення відповідних видатків на забезпечення діяльності органу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Горлевий Д.І. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції у судовому засіданні дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, а зазначення кожного з них в тексті судового рішення не є обов`язком суду, крім цього відповідач у апеляційній скарзі не зазначає, які саме з поданих ним доказів спростовують доводи позивача та висновки суду.

Представник позивача стверджує, що суд першої інстанції належним чином мотивував підстави ухваленого ним рішення, а тому в нього, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, не виникає обов`язку детальної відповіді на кожен аргумент та доказ відповідача, крім того, докази, на які посилається відповідач жодним чином не спростовують доводи позову, а лише відтворюють хронологію подій, що мали місце під час звільнення позивача.

Також представник позивача вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, присуджені судом першої інстанції, є співмірними складності справи та обсягу виконаних робіт, а відповідачем під час розгляду справи у суді першої не заявлялось клопотання про їх зменшення.

Крім цього представник позивача зазначає, що посилання апелянта на досвід адвоката, не може враховуватися при визначенні розміру гонорару у договорі з фіксованою сумою, оскільки такий підхід є дискримінаційним та недоречним.

Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, свого представника у судове засідання не направила, 3 жовтня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання представника Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації - Матюшенко О.М. про розгляд справи у її відсутність та залишення без змін рішення суду в частині, що стосується прав та обов`язків Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Фонду державного майна України - Ломако Є.О., який доводи апеляційної скарги підтримав, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Горлевого Д.І., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Державного космічного агентства від 8 вересня 2016 року № 17-кп на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків директора ДП «Національний центр точного машинобудування».

Відповідно до п. 1.1 Статуту ДП «Національний центр точного машинобудування», затвердженого 18 жовтня 2021 року (далі - Статут), Фонд державного майна України це суб`єкт управління підприємства (с.с.8-18).

Згідно п. 10.7.7. Статуту до виключної компетенції суб`єкта управління підприємства є призначення (обрання) та припинення повноважень директора підприємства.

Підпунктом 1 пункту 10.13 Статуту передбачено, що повноваження особи, призначеної на посаду директора, припиняються достроково у разі складання повноважень за особистою заявою особи, призначеної (обраної) на посаду директора, за умови письмового повідомлення про це суб`єкта управління підприємства не менш ніж за 14 календарних днів.

6 грудня 2022 року ОСОБА_1 направив заяву на адресу суб`єкта управління - Фонду державного майна України про звільнення його з посади виконувача обов`язків директора державного підприємства «Науковий центр точного машинобудування» за власним бажанням, яка була отримана Фондом 7 грудня 2022 року(с.с.20).

Згідно листа Фонду державного майна України № 10-57-379 від 5 січня 2023 року на адвокатський запит щодо заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади виконувача обов`язків директора ДП «Науковий центр точного машинобудування», відповідно до

наказу Фонду від 17 лютого 2020 року № 286 у Фонді функціонує робоча група з розгляду документів претендентів на тимчасове здійснення повноважень керівників суб`єктів господарювання. Після відбору претендента на тимчасове здійснення повноважень керівників підприємства, Фондом будуть прийняті відповідні управлінські рішення щодо призначення нового керівника підприємства та звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора державного підприємства «Науковий центр точного машинобудування», оскільки на підприємстві працює лише один керівник.

Наказом Фонду державного майна України від 24 лютого 2023 року № 369, ОСОБА_1 звільнено з посади виконувача обов`язків директора ДП «Науковий центр точного машинобудування», згідно ч. 1 статті 38 КЗпП України датою видання наказу (с.с.98-99).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вчинив передбачені статтею 38 КЗпП України дії, необхідні для припинення трудових відносин, однак трудові відносини припинено не було, що є порушенням трудових прав позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем внесені відомості про нового керівника підприємства у зв`язку із звільненням позивача.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

У частині першій статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за

конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 вказано, що «за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України. Чинне законодавство не визначає випадки, у яких роботодавець може відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням, отже роботодавець не може відмовити працівнику у звільненні за його бажанням, у разі подання ним відповідної заяви за два тижні до такого звільнення».

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідач, отримавши 7 грудня 2022 року заяву позивача про звільнення за власним бажанням та не видавши наказ про його звільнення після сплину двох тижнів, порушив права позивача, які підлягають захисту.

Доводи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції доказів, наданих відповідачем, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не спростовують обов`язку відповідача, як роботодавця, вирішити питання про звільнення працівника, який подав заяву про припинення трудового договору за власним бажанням, після закінчення двотижневого терміну з моменту отримання заяви.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність надання оцінки доказам, наданим позивачем, зокрема, видання наказу про прийняття на роботу заступника директора підприємства, про призначення інвентаризації та складання відповідного акту, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як апеляційна скарга не містить доводів, що вказані дії позивача є підставою для відмови у задоволенні його заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Твердження в апеляційній скарзі про відсутність можливості звільнити позивача до завершення відбору претендента на тимчасове виконання повноважень керівника ДП «Науковий центр точного машинобудування», не ґрунтуються на нормах матеріального права, а також положеннях Статуту підприємства.

Разом з цим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неспівмірність присуджених судом першої інстанції витрат на професійну правову допомогу.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).

Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до

закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві представник позивача зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становить 30 000грн. Докази понесених витрат будуть надані до судових дебатів.

У відзиві на позовну заяву Фонд державного майна України не висловив свої заперечення проти зазначеного представником позивача орієнтовного розміру витрат позивача на правову допомогу.

10 травня 2023 року до суду першої інстанції були надані: копія договору № б/н про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладеного 17 грудня 2022 року між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Горлевим Д.І. (адвокат), згідно пункту 1.1 якого клієнт доручає, а адвокат приймає доручення клієнта про надання йому професійної правничої (правової) допомоги в обсязі, порядку та на умовах, визначених цим договором та додатками до нього. Пунктом 4 договору сторони визначили, що розмір винагороди адвоката та порядок її сплати встановлюється додатком до договору, який є невід`ємною його частиною (с.с.106-111);

- копія додатку № 1 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н від 17 грудня 2022 року, згідно п. 1.1 якої клієнт доручає адвокату надання професійної правничої (правової) допомоги у процесі правового супроводу клієнта у цивільній справі про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії (с.с.112-114);

- копія додатку № 2 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н від 17 грудня 2022 року, згідно п. 1.1 якої розмір винагороди (гонорару), яка сплачується адвокату за надання професійної правничої (правової) допомоги, обсяг і зміст якої визначений у додатку № 1 до цього договору є фіксованим та становить 30 000грн (с.с.115);

- копія акту про надання професійної правничої допомоги від 10 травня 2023 року, згідно якого виконавцем було надано правову допомогу у відповідності до умов договору в повному обсязі. Виконавцем надано клієнту правову допомогу у вигляді: усна консультація, письмова консультація, адвокатські запити, складення та подача позовної заяви, додаткові пояснення у судовому засіданні (с.с.116);

- копія розрахункової квитанції серії ААВ № 0071 від 10 травня 2023 року на оплату послуг адвоката Горлевого Д.І., за надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н від 17 грудня 2022 року у розмірі 30 000грн (с.с.117).

Доказів направлення вказаних документів відповідачу матеріали справи не містять.

Задовольняючи вимоги про відшкодування судових витрат у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з будь-якими заявами щодо не співмірності витрат позивача на правничу допомогу до суду не звертався. Визначаючи розмір відшкодування, суд врахував предмет спору, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат.

Проте, суд не врахував, що представником позивача не надано доказів направлення документів у підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу відповідачу, протокол судового засідання від 11 травня 2023 року також не містить відомостей дослідження судом наданих доказів, що позбавило відповідача можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе розглянути доводи відповідача про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу під час апеляційного перегляду рішення суду.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу

між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні вказаних положень норм процесуального права, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частина 2 статті 141 ЦПК України визначає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3).

Суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги були задоволенні частково, а

відтак відсутні правові підстави для покладення на відповідача, Фонд державного майна

України, зобов`язання компенсувати позивачу витрати, понесені на правову допомогу, у повному обсязі.

Крім того, визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, апеляційний суд враховує, що дана справа не є складною, а відтак вважає, що позивачу, за рахунок відповідача Фонду державного майна України, підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 10 000грн.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог, однак допустив порушення норм процесуального права при розподілі судових витрат, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, зменшивши її розмір з 30 000грн до 10 000грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 січня 2025 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук