Ухвала

від 10.01.2025 по справі 607/18335/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/18335/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/42/25 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.2 ст.286 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю - секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника адвоката ОСОБА_8

представників потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10

представника цивільного відповідача

КП "Тернопільелектротранс" адвоката ОСОБА_11

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 та представника цивільного відповідача КП "Тернопільелектротранс" адвоката ОСОБА_11 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР 24 червня 2019 року за №12019210010001883,

в с т а н о в и л а:

цим вироком

ОСОБА_7 , уродженця с. Слобідка-Мушкатівська Борщівського району Тернопільської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, одруженого, працюючого на посаді водія в КП «Тернопільелектротранс», який є особою з інвалідністю ІІ групи, раніше не судимого

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до КП "Тернопільелектротранс" задоволено частково та стягнуто з КП "Тернопільелектротранс" в користь потерпілого ОСОБА_9 грошові кошти у сумі 450 000 грн. на відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди.

Вирішено питання судових витрат та речових доказів.

Як визнав суд, 24.06.2019 року ОСОБА_7 , працюючи водієм у КП «Тернопільелектротранс», керував технічно-справним тролейбусом ШКОДА ТР, інвентарний номер 166 та здійснював перевезення пасажирів по місту Тернополю за маршрутом № 11. Близько 09 год. 30 хв. ОСОБА_7 зупинив керований тролейбус на зупинці громадського транспорту «Третя лікарня», що по вул. Бережанській навпроти будинку № 41, для здійснення посадки та висадки пасажирів.

У салоні даного тролейбуса, серед інших пасажирів, перебувала особа похилого віку - ОСОБА_12 , 1949 року народження, яка після зупинки транспортного засобу, підійшла до третіх дверей та розпочала виходити із салону, тримаючись рукою за поручень. Перед зачиненням дверей тролейбуса, пасажир ОСОБА_12 не завершила висадку, а частково залишалася в ньому, зокрема вийшла ногами із салону на дорожнє покриття, однак її рука знаходилась у салоні тролейбуса, продовжуючи триматись за поручень. У цей час водій ОСОБА_7 , в порушення вимог пунктів 3.3, 3.3.1 Посадової інструкції водія тролейбуса (затвердженої директором КП «Тернопільелектротранс» у 2018 році), перед початком руху тролейбуса із зупинки неналежно користувався боковим дзеркалом, щоб перевірити чи закінчили виходити пасажири, а зачиняючи двері, затиснув ними ліву руку пасажира ОСОБА_12 , якою вона утримувалась за поручень, що унеможливило їх повне зачинення.

Після цього, порушуючи вимоги п. п. 10.1 та 21.4 ПДР України та п. п. 3.3.2, 3.4 Посадової інструкції водія тролейбуса, перед початком руху від зупинки громадського транспорту, водій ОСОБА_7 не переконався в тому, що всі двері зачинені і немає перешкод для руху та що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, зокрема, що пасажири безпечно вийшли з салону тролейбусу, а розпочав рух в напрямку вул. Лучаківського м. Тернополя.

Такими своїми діями водій ОСОБА_7 також порушив вимоги пунктів 1.5 ч. 1 та 2.3 «б», «д» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами та доповненнями (далі - ПДР України), тобто не був достатньо уважним, не стежив належно за дорожньою обстановкою, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і в такий спосіб, своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Унаслідок порушень вище вказаних вимог пунктів ПДР України та Посадової інструкції, ОСОБА_7 поставив себе в такі умови, що не зміг забезпечити безпеку дорожнього руху, затиснув дверима руку потерпілої та, розпочавши рух, допустив волочіння тіла потерпілої по асфальтованому покриттю із наступним її переїздом заднім правим колесом тролейбусу.

У результаті вказаної ДТП потерпіла ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді масивної травми тіла з численними переломами кісток скелету та ушкодженнями м`яких тканин, що призвела до внутрішньо-тканинної та зовнішньої кровотечі та масивної крововтрати, від яких цього ж дня померла в КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги».

Порушення вище перелічених вимог ПДР України та Посадової інструкції водія тролейбуса ОСОБА_7 як особою, яка керувала транспортним засобом, перебуває у прямому причинному зв`язку із спричиненням смерті ОСОБА_12 .

За таких обставин, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України - тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 звертає вагу на певні процесуальні недоліки під час розгляду справи судом першої інстанції, а також оспорює визначену судом форму відбування покарання обвинуваченому і ставить питання про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

Зокрема, апелянт вказує, що у вироку дата народження потерпілої ОСОБА_12 - 1949 рік, а у висновку експерта № 528 від 25.07.209 р. та інших висновках судово-медичних експертиз - 1946 рік.

Вважає, що вказівка суду про те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення керуючи технічно-справним тролейбусом ШКОДА ТР, інвентарний номер 166, не відповідають дійсності, оскільки, за результатом судової автотехнічної експертизи від 27.08.2019 №4.6-413-19 зроблено висновок лише щодо справного стану рульового керування та гальмівної системи тролейбуса. На переконання апелянт, за обставин вчинення кримінального правопорушення, з технічного стану тролейбуса, саме стан системи відкривання-закривання дверей має визначальне значення, оскільки, блокування руки ОСОБА_12 зачиненням дверей тролейбуса, знаходиться в причинному зв`язку з її смертельним травмуванням.

Зазначає, що підготовче судове засідання відбулось із застосуванням технічних засобів фіксування процесу, але аудіо-звукозапис судового засідання відсутній через технічну несправність засобу фіксації. На переконання апелянта, відсутність аудіо-звукозапису судового засідання позбавляє можливості перевірити дотримання всіх вимог КПК при проведені підготовчого судового засідання.

Вказує, що у справі судом не було застосовано такий інститут, як доручення органу пробації скласти досудову доповідь.

Зазначає, що текст присяги потерпілого, який міститься в матеріалах провадження, не відповідає вимогам закону, так як, потерпілого ОСОБА_9 було попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдивих показань, проте, відповідальність за відмову від давання показань для потерпілого не передбачена, оскільки це є правом, а не обов`язком потерпілого.

Поряд з цим, апелянт звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_7 обрав правову позицію, пов`язану з повним та беззаперечним визнанням своєї вини, яка не змінювалась з моменту вчинення кримінального правопорушення.

Предметом даної апеляції сторона захисту визначила виключно прохання у звільненні від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням та незастосовуванні додатково покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Вважає вирок суду, в частині рішення про необхідність відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі, надто суворим і несправедливим. Стверджує, що суд безпідставно відмовив у застосуванні ст.75 КК України.

Зазначає, що суд не врахував належним чином те, що ОСОБА_7 є не лише особою з інвалідністю, а інвалідом війни ІІ групи, учасником бойових дій з 2015 року і втратив здоров`я саме захищаючи Батьківщину. Крім того, вважає, що місцевий суд також не врахував, що мати обвинуваченого є інвалідом, яка має похилий вік, поганий стан здоров`я, отримує мінімальну пенсію і потребує постійного стаціонарного лікування, а інший її син теж є інвалідом, отримує невелику пенсію і не може надавати матері необхідну допомогу.

Крім цього, не погоджується із тим, що судом першої інстанції не визнано обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 добровільне часткове відшкодування завданої шкоди потерпілому ОСОБА_9 , оскільки таке рішення суд мотивував тим, що потерпілий грошовий переказ не отримував та не має наміру отримувати, а також, що таке відшкодування було вчинено несвоєчасно, лише перед початком судових дебатів у судовому провадженні.

Звертає увагу суду, що обвинувачений ОСОБА_7 самостійно та свідомо прийняв та вчинив дії з відшкодування шкоди, яка була завдана кримінальним правопорушенням. Несприйняття такого вчинку потерпілим не позбавляє обвинуваченого на реалізацію його права, закріпленого ч.1 ст.127 КПК України добровільно відшкодувати шкоду завдану потерпілому внаслідок кримінального правопорушення.

Вказує, що відшкодування було вчинено шляхом здійснення поштового грошового переказу на ім`я потерпілого за його адресою, яка надана ним в кримінальному проваджені, тобто у спосіб, доступний для обвинуваченого і такий, який дає можливість потерпілому без суттєвих додаткових зусиль отримати грошові кошти у поштовому відділені за місцем проживання.

Вважає, що за вказаних обставин виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства, тобто без відбування покарання у виді позбавлення волі, що передбачено ст.75 КК України.

Також стверджує, що призначене додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки керування транспортними засобами є складовою джерела доходу та засобу для існування обвинуваченого ОСОБА_7 , який працює водієм і при позбавлені такого права обвинувачений втратить роботу.

Просить змінити вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2024 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання; вважати ОСОБА_7 засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами; застосувати до призначеного ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі положення ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням із встановленням іспитового строку тривалістю два роки та покладенням обов`язків, передбачених ч.ч.1, 3 ст.76 КК України.

В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та призначеного обвинуваченому покарання, вважає, що оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 підлягає зміні в частині вирішення цивільного позову, а саме розміру моральної шкоди.

На думку цивільного позивача, розмір відшкодування моральної шкоди, яку визначив місцевий суд в сумі 450 000 грн., не є адекватною компенсацією перенесених ним моральних страждань, завданих внаслідок смерті матері ОСОБА_9 .

Представник потерпілого вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер та обсяг душевних та фізичних страждань, яких зазнав потерпілий, характер немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті.

Звертає увагу апеляційного суду, що втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. ОСОБА_9 , як син, позбавлений можливості моральної підтримки матері, дані обставини призвели до зниження працездатності та обмеження кола його спілкування, що поглиблює негативні переживання внаслідок порушення соціальної та особистої адаптації.

Вказує, що з часу смерті матері у потерпілого значно погіршився психічний стан, він відчуває пригнічення настрою, тугу, тривогу, значне погіршення сну, посилення дратівливості і нестриманості, що в значній мірі призвело до порушення стосунків з рідними та знайомими.

Вважає, що суд першої інстанції неповністю врахував той факт, що з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди і до 2024 року обвинувачений не вживав заходів щодо встановлення контакту з потерпілим, не звертався із проханням про примирення і не просив вибачення за завдані страждання. Відсутність вибачень з боку обвинуваченого, потерпілою стороною розцінюється, як байдужість або зневага до страждань потерпілого.

З огляду на викладене, апелянт стверджує, що розмір моральної шкоди повинен бути збільшений з урахуванням того, що обвинувачений не виявив справжнього каяття.

Просить змінити вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2024 року відносно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову, а саме призначення розміру моральної шкоди та стягнути з КП "Тернопільелектротранс" на користь ОСОБА_9 1 000 000 грн. моральної шкоди, яка завдана внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі представник цивільного відповідача КП "Тернопільелектротранс" адвокат ОСОБА_11 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 в частині стягнення моральної шкоди з підприємства.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди з КП "Тернопільелектротранс" не дослідив самого факту її заподіяння, а при визначенні розміру моральної шкоди, не повністю врахував засади розумності та справедливості.

З огляду на те, що дана дорожньо-транспортна пригода мала місце з необережності; потерпіла ОСОБА_12 була особою похилого віку та потребувала стороннього супроводу; вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на усунення загрози її життю та здоров`ю, а також вжиття обвинуваченим заходів для відшкодування шкоди, завданої ДТП, а також враховуючи реалії воєнного часу у країні, які також впливають на майновий стан підприємства, апелянт вважає, що заявлений розмір позовних вимог у розмірі 1 000 000 грн. моральної шкоди є завищеним та необґрунтованим.

Просить змінити вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2024 року відносно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову, відмовивши у задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали подану захисником апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просять звільнити обвинуваченого від відбування покарання, застосувавши статтю 75 КК України, а також не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами; представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 , який повідомив суд про часткове відшкодування обвинуваченим заподіяної моральної шкоди в сумі 200 000 грн. та висловлені вибачення потерпілому, у зв`язку з чим апелянт та потерпілий підтримують подану представником потерпілого апеляційну скаргу в частині відшкодування моральної шкоди в користь потерпілого з КП "Тернопільелектротранс", однак з урахуванням проведеної виплати, в сумі 800 000 грн., а також не заперечують щодо задоволення апеляційної скарги сторони захисту; представника цивільного відповідача КП "Тернопільелектротранс" адвоката ОСОБА_11 , яка просить змінити вирок місцевого суду, в частині вирішення цивільного позову, та відмовити у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 ; прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу, подану захисником обвинуваченого ОСОБА_7 адвокатом ОСОБА_8 і вважає за можливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, проте з обов`язковим застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, частково провівши судове слідство, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вирок суду в частині доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за встановлених судом обставин та кваліфікації його дій за частиною 2 статті 286 КК України, в апеляційній скаргах сторін фактично не оспорюється, тому апеляційним судом в силу ч. 2 ст. 404 КПК України в цій частині не перевіряється.

Оцінюючи доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 про неправильну дату народження потерпілої ОСОБА_12 , відсутність аудіо-звукозапису підготовчого судового засідання через технічну несправність засобу фіксації, відсутність доручення органу пробації скласти досудову доповідь, то колегія суддів вважає, що вказані обставини не свідчать про істотність порушень вимог кримінального процесуального закону, які б мали наслідком скасування судового рішення.

Також, попередження потерпілого ОСОБА_9 про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань під час його допиту в суді першої інстанції, про що свідчить текст підписаної ним присяги, на переконування колегії суддів, жодним чином не вплинуло на зміст його показань та їх об`єктивну оцінку судом.

Доводи сторони захисту про відсутність експертного дослідження технічного стану системи відкривання-закривання дверей тролейбуса, про що зазначено в апеляційній скарзі, апелянт під час апеляційного розгляду просив не розглядати з урахуванням позиції обвинуваченого ОСОБА_7 , який повністю визнає свою вину, за обставин наведених у вирку суду, у вчиненні кримінального правопорушення.

Що стосується покарання, призначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 , про що також ставиться питання в апеляційній скарзі стороною захисту, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

У ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. Разом з цим, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Проте, виконуючи приписи ст. 65 КК України, місцевий суд, хоч і зважив на ряд обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , але належним чином не врахував їх та в достатній мірі не дослідив особу винного, внаслідок чого призначив останньому покарання яке за формою його відбування не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого внаслідок його суворості.

Зокрема, призначаючи покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, його вік, сімейний стан, стан здоров`я, а також обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття; відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Окремо суд врахував і позицію щодо покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , висловлену представником потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 , який просив призначити найсуворіше покарання.

Поряд з цим, судом першої інстанції хоч і зазначено, однак належним чином не враховано інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що він є особою з інвалідністю ІІ групи; має на утриманні мати похилого віку, яка є інвалідом ІІІ групи; є учасником бойових дій з 2015 року; працює на посаді водія у КП "Тернопільелектротранс", де характеризується виключно позитивно; раніше не судимий; повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення і щиро розкаюється.

Докази, які підтверджують наведені вище обставини, що характеризують особу обвинуваченого, були предметом дослідження апеляційного суду в порядку ст.404 ч.3 КПК України.

Також апеляційний суд звертає увагу, що під час розгляду справи судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 приймав заходи щодо відшкодування потерпілому ОСОБА_9 заподіяних збитків, направивши йому грошовий переказ на суму 200 000 грн., від якого останній відмовився.

Такі дії обвинуваченого не можуть свідчити про відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, як про це ставить питання адвокат ОСОБА_8 , проте, на думку колегії суддів, повинні бути враховані при наданні загальної оцінки особи обвинуваченого при вирішенні питання щодо призначення йому порання.

Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, на даний час обвинувачений ОСОБА_7 відшкодував потерпілому, як заподіяну моральну шкоду, кошти в сумі 200 000 грн., про що свідчить пояснення представника потерпілого адвоката ОСОБА_10 в суді апеляційної інстанції, а також заява потерпілого ОСОБА_9 в адресу апеляційного суду, у які він просить проводити апеляційний розгляд без його участі та інформує суд про проведене обвинуваченим ОСОБА_7 часткове відшкодування заподіяної моральної шкоди і їхнє примирення, у зв`язку з чим не заперечує щодо задоволення апеляційної скарги, поданої в інтересах обвинуваченого.

Зазначені обставини, які, на думку колегії суддів, підлягають обов`язковому врахуванню, а також необхідність дотримання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставою для висновку суду про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_7 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж іспитового строку, встановленого у ст. 75 КК України, який був би достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення.

Таке покарання, на переконання колегії суддів, повністю узгоджуватиметься з критерієм "справедливості", правову позицію щодо якого висловив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі N 1-33/2004, зазначивши, що "окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного".

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що не застосувавши щодо ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості.

У відповідності до ст.409 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою зміну судового рішення, є незастоувння судом закону, який підлягає застосуванню.

З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання слід змінити, застосувавши до нього ст.75 КК України та звільнивши від відбування основного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку, а також покласти на нього обов`язки, визначені ст.76 КК України.

При цьому, підстав не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, зважаючи на обставини вчинення та наслідки кримінального правопорушення, за яким ОСОБА_13 визнано винним, колегія суддів не вбачає.

Що стосується апеляційних вимог представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 та представника цивільного відповідача КП "Тернопільелектротранс" адвоката ОСОБА_11 стосовно вирішення цивільного позову потерпілого, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За змістом ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Вирішуючи цивільний позов, суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Цих вимог закону під час вирішення цивільного позову потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди у кримінальному провадженні щодо цивільного відповідача ДП "Тернопільелектротранс" місцевим судом дотримано.

Відповідно до ст. 23 ЦК України суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом ст. 1172 ч. 1 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Положеннями частини другої статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно зі ст. 1167 ч. 2 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Врахувавши такі вимоги закону, оцінивши характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань перенесених потерпілим ОСОБА_9 , який внаслідок вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення втратив маму, і неможливість поновити попереднє становище внаслідок загибелі ОСОБА_12 , а також істотність вимушених змін у його житті і наслідків, що настали та негативно позначилися на його моральному стані, суд першої інстанції, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність частково задовольнити його позовні вимоги і стягнути з КП «Тернопільелектротранс» на користь потерпілого 450 000 гривень.

На переконання колегії суддів, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є адекватною компенсацію перенесених потерпілими ОСОБА_9 моральних страждань, заподіяних неправомірними діями обвинуваченого ОСОБА_7 .

Апеляційний суд також звертає увагу, що завдані позивачу душевні страждання не мають грошового еквіваленту, понесені ними втрати не є майновими чи репутаційними, а тому не можуть бути підтверджені у звичному порядку та у кожному разі моральна шкода є оціночним поняттям. Оцінюючи суму грошового стягнення, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що фізична втрата рідної людини є найбільшою з усіх можливих втрат, що й фактично було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи представника цивільного відповідача КП "Тернопільелектротранс" про те, що суд першої інстанції не дослідив самого факту заподіяння моральної шкоди, а при визначенні розміру моральної шкоди, не повністю врахував засади розумності та справедливості, оскільки у вироку наведено достатні мотиви, з урахуванням практики Верховного Суду, як на предмет підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних страждань, так і стосовно грошового еквіваленту відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Узагальнюючи наведена, колегія суддів підстав для зміни вироку суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову, а саме - збільшення суми відшкодовування моральної шкоди, як про це ставить питання представник потерпілого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10 чи відмови у задоволенні позову відповідно до апеляційної скарги представника цивільного відповідача КП "Тернопільелектротранс" адвоката ОСОБА_11 , колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 та представника цивільного відповідача КП "Тернопільелектротранс" адвоката ОСОБА_11 - залишити без задоволення.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2024 року відносно ОСОБА_7 , в частині призначеного покарання, - змінити.

Застосувати до ОСОБА_7 положення ст.75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік.

Покласти на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені п. 1, п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік виконувати реально.

В решті вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2024 року відносно ОСОБА_7 залишити без зміни.

Головуючий

Судді