Рішення

від 17.12.2024 по справі 204/8877/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/8877/20

Провадження № 2/204/4578/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

представниць позивача Мороз Н.М. та ОСОБА_1 , представниці відповідача ОСОБА_2 адвокатки Маркело В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом Дніпровського індустріально-педагогічного технікуму до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2021 року позовні вимоги ДІПТ до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ДІПТ заборгованість за житлово-комунальні послуги за період часу з 01 січня 2018 року по 01 листопада 2020 року у сумі 20497 гривень 33 копійки. В іншій частині позовних вимог, відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (том 1, а. с. 254-256).

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідачкою 12 березня 2024 року подано до суду заяву про перегляд заочного рішення (том 2, а. с. 2-6).

В обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення відповідачем зазначено про те, що про наявністьзазначеного заочногорішення їйстало відомолише 27лютого 2024року,після їїприїзду вмісто Дніпрота зверненнядо адвокатаз питанняблокування їїбанківської картки.Вказує,що знаданої їйінформації зАвтоматизованої системивиконавчого провадженнята Єдиногореєстру боржниківїй сталовідомо,що вДругому Правобережномувідділі державноївиконавчої службиу Чечелівськомута Новокодацькомурайонах м.Дніпра ПМУМЮ (м.Одеса)перебували виконавчіпровадження №70216333від 08листопада 2022року та,виконавче провадження№ 67339114від 02листопада 2021року,що буливідкриті відноснонеї,як боржника,за заявоюстягувача Дніпровськогоіндустріально-педагогічногофахового коледжу.Зазначає,що перевіркоюінформації насайті Судовоївлади Україниїй сталовідомо,що 23квітня 2021року посправі №204/8877/20Красногвардійським районнимсудом м.Дніпропетровська буловинесено вищевказанезаочне рішеннясуду.Разом зцим,стверджує,що доказіввідправлення позовуз додатками,судових викликівта самогосудового рішенняна їїадресу,матеріалах справине містять.Більш того,зазначає,що жодноїкореспонденції заадресою: АДРЕСА_1 вона неотримувала іотримати немогла,бо зквітня 2019року ідо теперфактично мешкаєв містіОдеса.Тому,фактично вонабула позбавленаможливості взятиучасть урозгляді даноїсудом справи.При цьому,зазначає,що вонадійсно булавласником квартири АДРЕСА_2 ,але згідноінформації здержавного реєструречових правна нерухомемайно тареєстру праввласності нанерухоме майновід 27лютого 2024року правовласності навказану квартирубуло зареєстрованоза ОСОБА_2 .Стверджує,що зтих підстав,що їїбатько ОСОБА_2 вимагав звільнитивказану квартируі перешкоджавїй укористуванні нею,вона булавимушена зквітня 2019року переїхаладо м.Одеси,де заразмешкає,працює тавинаймає житло.Таким чином,ані вона,ані їїнеповнолітній синне єані власниками,ані споживачамикомунальних послугза цієюадресою зквітня 2019року.Тому вважає,що вонає належнимвідповідачем поданій справі,бо саме ОСОБА_2 є належнимвідповідачем поданій справі.Тому вважає,що вищевказанезаочне рішенняпідлягає скасуванню (том 2, а. с. 2-6).

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року заяву представниці відповідачки ОСОБА_3 адвокатки Іванової О.М., про перегляд заочного рішення, задоволено. Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2021 року по справі за позовом Дніпровського індустріально-педагогічноготехнікуму до ОСОБА_4 про стягненнязаборгованості зажитлово-комунальніпослуги скасовано. Справу призначено до судового розгляду на 13 годину 05 червня 2024 року (том 2, а. с. 40, 41 та на звороті).

25 квітня 2024 року на адресу суду надійшов відзив відповідачки на позовну заяву (том 2, а. с. 48-49 та на звороті), в якому вона позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає, що квартира АДРЕСА_2 була придбана у шлюбі її батьками та оформлена на батька ОСОБА_5 . В подальшому, її матір`ю було подано до суду позов про розірвання шлюбу та поділ майна, який був задоволений рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року (справа 200/4501/15-ц). Вказує, що після цього, 26 січня 2016 року мати їй подарувала вказану квартиру, а вона, в свою чергу, 25 жовтня 2016 року, подарувала цю квартиру своєму сину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що пізніше, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року було скасовано в частині визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу і ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення, яким ОСОБА_7 відмовлено у задоволенні вимог про визнання права власності на квартиру. Стверджує, що таким чином, 27 липня 2016 року, спірна квартира повернулася у власність ОСОБА_5 , але останній не вжив жодних заходів для відновлення свого права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, а звернувся до суду із позовом до неї та її сина про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року у справі 204/2497/19, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено повністю та витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 спірну квартиру. Вказує, що згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , лише 10 серпня 2019 року. Стверджує, що з тих підстав, що її батько ОСОБА_2 вимагав звільнити вказану квартиру і перешкоджав їй у користуванні нею, вона була вимушена з квітня 2019 року переїхала до м. Одеси, де зараз мешкає, працює та винаймає житло. Вважає, що оскільки ані вона, ані її син, не є ані власниками квартири, ані особами, які нею користуються, то вони не є і споживачами комунальних послуг за адресою цієї квартири, а відтак вона є неналежним відповідачем у справі. Таким чином, вважає, що саме ОСОБА_2 є належним відповідачем за вказаним позовом. Тому прохає суду у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 05 червня 2024 року, ОСОБА_2 залучено до участі у даній справі у якості співвідповідача (том 2, а. с. 52-53).

18 червня 2024 року на адресу суду надійшла позовна заява у новій редакції (том 2, а. с. 57-64), в якій позивач прохає суд стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги: з відповідачки ОСОБА_4 , за період з 01 січня 2018 року по 09 серпня 2019 року у сумі основного боргу 10525 гривень 23 копійки та судовий збір у сумі 2306 гривень 65 копійок, а з відповідача ОСОБА_2 , за період з 10 серпня 2019 року по 01 листопада 2020 року в сумі основного боргу 12289 гривень 75 копійок та судовий збір у сумі 2693 гривні 35 копійок.

22 серпня 2024 року на адресу суду надійшов відзив представниці відповідачки ОСОБА_3 адвокатки Іванової О.М., на позовну заяву (том 3, а. с. 140-147), в якому вона позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає, що квартира АДРЕСА_2 була придбана у шлюбі її батьками та оформлена на батька ОСОБА_5 . В подальшому, її матір`ю було подано до суду позов про розірвання шлюбу та поділ майна, який був задоволений рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року (справа 200/4501/15-ц). Вказує, що після цього, 26 січня 2016 року мати їй подарувала вказану квартиру, а вона, в свою чергу, 25 жовтня 2016 року, подарувала цю квартиру своєму сину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що пізніше, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року було скасовано в частині визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу і ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення, яким ОСОБА_7 відмовлено у задоволенні вимог про визнання права власності на квартиру. Стверджує, що таким чином, 27 липня 2016 року, спірна квартира повернулася у власність ОСОБА_5 , але останній не вжив жодних заходів для відновлення свого права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, а звернувся до суду із позовом до неї та її сина про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року у справі 204/2497/19, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено повністю та витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 спірну квартиру. Вказує, що згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , лише 10 серпня 2019 року. Стверджує, що з тих підстав, що її батько ОСОБА_2 вимагав звільнити вказану квартиру і перешкоджав їй у користуванні нею, вона була вимушена з квітня 2019 року переїхала до м. Одеси, де знайшла роботу та винаймала житло. Вважає, що оскільки ані вона, ані її син, не є ані власниками квартири, ані особами, які нею користуються, то вони не є і споживачами комунальних послуг за адресою цієї квартири, а відтак вона є неналежним відповідачем у справі. Таким чином, вважає, що саме ОСОБА_2 є належним відповідачем за вказаним позовом, який є зареєстрованим власником даної квартири ще з 2001 року, але, який не повідомив позивача, як балансоутримувача, про своє право власності на цю квартиру та не уклав з ним договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, за комунальні послуги не сплачував. Вказує на те, що власність гарантує не лише право власників, в й зобов`язує, тобто покладає на них певні обов`язки, зокрема щодо її утриманні. Тому прохає суду у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

16 грудня 2024 року на адресу суду надійшов відзив представниці відповідача ОСОБА_2 адвокатки Маркело В.О. (том 3, а. с. 160-162), в якому вона позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує.

В обґрунтуванні відзиву зазначає, що реєстрація 09 серпня 2019 року за ОСОБА_2 права власності на вищевказану квартиру не свідчить про те, що витрати на утримання квартири повинен нести ОСОБА_2 , тим більше, що доступу до квартири він не мав, бо в ній мешкала відповідачка ОСОБА_4 . Ствердужє, що саме з цих підстав він був змушений звернутися до суду з позовом до ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення (справа № 204/7582/19). Вказує, що у процесі розгляду даної справи було встановлено, а представником ОСОБА_4 - адвокатом Чебикін С.В., не оспорено, що саме відповідачка проживала в спірній квартирі. Тому, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені та відповідачка ОСОБА_4 з дитиною були виселені з квартири. Вказані рішення суду про виселення ОСОБА_4 було виконано добровільно до відкриття виконавчого провадження, тобто до 08 червня 2021 року. Разом з цим, зазначено, що пізніше, постановою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року, за касаційною скаргою ОСОБА_4 , вищевказані рішення першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справу передано на новий розгляд, за результатами розгляду якого, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2022 року в задоволенні позовних вимог про виселення було відмовлено. Таким чином, вважає, що саме матеріалами справи № 204/7582/19 підтверджують, що ОСОБА_4 проживала в квартирі, а він доступу до неї не мав, а отримав такий доступ лише 16 липня 2021 року, тому з об`єктивних причин не міг користуватися житлово-комунальними послугами. Тому вважає, що заборгованість повинна бути стягнута з відповідачки ОСОБА_4 , оскільки вона була споживачем даних комунальних послуг, з якою позивачем було укладено договір та вона, разом із членами сім`ї була зареєстрована у даній квартирі. Вказує на те, що ОСОБА_4 у встановленому чинним законодавством порядку не відмовилася від послуг, які надавав їй позивач та не повідомила про зміну свого та членів сім`ї місця проживання, при цьому не надала йому доступ до квартири, а відтак в неї виник обов`язок сплатити ці послуги. Тому, прохає суд у задоволенні позовних вимог до нього відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, прохали суд їх задовольнити, обґрунтування надали аналогічні тексту позовної заяви в новій редакції.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Маркело В.О., позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував, обгрунтування надав аналогічні тексту відзиву на позовну заяву.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представниця адвокатка Іванова О.М., у судове засідання не звилися, у відзиві на позовну заяву прохала суд про розгляд справи за їх відсутності (том 3, а. с. 143).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників цивільного процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на балансі позивача на праві господарського відання перебуває гуртожиток, що розташований у буд. АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 43; том 2, а. с. 99-100 та на звороті).

26 січня 2016 року між позивачем та відповідачкою укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (том 2, а. с. 132-133 та на звороті).

01 січня 2017 року між позивачем та відповідачкою укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (том 1, а. с. 7).

Наказом Дніпровського індустріально-педагогічного технікуму № 488/01-02 від 29 грудня 2017 року з 01 січня 2018 року встановлено розмір вартості послуги з проживання для мешканців житлових квартир, що розташовані в гуртожитку житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 у сумі 1 гривня 14 копійок за 1 кв. м., враховуючи діючі норми (том 2, а. с. 134 та на звороті).

Наказом Дніпровського індустріально-педагогічного технікуму № 503/01-02 від 29 грудня 2019 року з 01 січня 2019 року встановлено розмір вартості послуги з проживання для мешканців житлових квартир, що розташовані в гуртожитку житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 у сумі 1 гривня 14 копійок за 1 кв. м., враховуючи діючі норми (том 2, а. с. 135-136).

Наказом Дніпровського індустріально-педагогічного технікуму № 434/01-02 від 27 грудня 2019 року з 01 січня 2020 року встановлено розмір вартості послуги з проживання для мешканців житлових квартир, що розташовані в гуртожитку житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 у сумі 1 гривня 14 копійок за 1 кв. м., враховуючи діючі норми (том 1, а. с. 8, том 2; а. с. 137-138).

16 січня 2020 позивачем було укладено з ТДВ «ДНІПРОКОМУНТРАНС» договір № 3333 про надання послуг з поводження з побутовими відходами в частині вивезення та захоронення твердих побутових відходів (ТПВ), у тому числі й з розташуванням контейнеру за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 47; том 2, а. с. 158-159)

23 січня 2020 року позивачем укладено з КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» ДМР договір № 110436 про закупівлю пари та гарячої води та пов`язаної продукції, де місцем надання теплової енергії є буд. АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 54-55; том 2, а. с. 170-178).

27 січня 2020 року позивачем укладено з ТОВ «ДНІПРОВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ» договір № 010042 про купівлю електричної енергії у постачальника універсальних послуг, де місцем постачання товару, у тому числі, є буд. АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 48-53; том 2, а. с. 160-165).

З розрахунку, наданого позивачем та долучених до нього документів на підтвердження виконаних робіт та понесених витрат вбачається, що за період з січня 2018 року по 09 серпня 2019 року за відповідачкою ОСОБА_4 рахується заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 10525 гривень 23 копійки (том 2, а. с. 103).

З розрахунку, наданого позивачем та долучених до нього документів на підтвердження виконаних робіт та понесених витрат вбачається, що за період з 10 серпня 2019 року по грудень 2020 року за відповідачем ОСОБА_2 рахується заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 12289 гривень 75 копійки (том 2, а. с. 104).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 367531321 від 27 лютого 2024 року вбачається, що квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 26 вересня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Ладою І.М. за реєстровим № 2-4488. Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 в реєстрі 10 серпня 2019 року (том 2, а. с. 11 та на звороті).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року у справі № 204/2497/17 (том 2, а. с. 21-22 та на звороті), яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року (том 2, а. с. 23-25) задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , в особі законного представника ОСОБА_4 , третя особа , яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння. Витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_6 , в особі законного представника ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Верховного суду від 25 березня 2020 року у справі № 204/2497/17 рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.

Разом з цим, зі змісту рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року у справі № 204/2497/17 (том 2, а. с. 21-22 та на звороті) вбачається, що судом було встановлено те, спірна квартира вибула з власності ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року у цивільній справі № 200/4501/15-ц. В свою чергу, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року було скасоване рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року у цивільній справі № 200/4501/15-ц в частині визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу і ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення, яким ОСОБА_7 відмовлено в задоволенні її вимог. Отже, правочин, тобто рішення суду, на підставі якого спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника, було скасовано у передбаченому законом порядку. При цьому, судом встановлено, що згідно договору дарування квартири від 25 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кот Ю.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1710, квартиру АДРЕСА_2 було відчужено на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на теперішній час значиться як власник квартири, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 85523005 від 21.04.2017 року. Крім того, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 66284689 від 19 серпня 2016 року, судом встановлено, що до відчуження спірного нерухомого майна відповідачу воно належало ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 26 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. і зареєстрованого в реєстрі за № 568.

З копії акту державного виконавця від 16 липня 2021 року (том 3, а. с. 168) вбачається, що ОСОБА_2 усунуто перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2022 року у справі № 204/7582/19 (том 3, а. с. 163-166) позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6 , третя особа Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради про усунення перешкод в здійснення права власності шляхом виселення, залишено без задоволення. Допущено поворот виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року у цивільній справі № 204/7582/19 шляхом вселення ОСОБА_8 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст.89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст.11ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Приписами ст.509ЦК Українивизначено, щозобов`язаннямє правовідношення,в якомуодна сторона(боржник)зобов`язанавчинити накористь другоїсторони (кредитора)певну дію(передатимайно,виконати роботу,надати послугу,сплатити грошітощо)або утриматисявід вчиненняпевної дії(негативнезобов`язання),а кредитормає правовимагати відборжника виконанняйого обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Нормою ст. 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст.612ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Нормами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами ст. 549 ЦК України визначено поняття неустойки. Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом єнеустойка,що обчислюєтьсяу відсоткахвід суминевиконаного абоненалежно виконаногозобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нормами ст.319ЦК Українивизначено,що власникволодіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд тамає правовчиняти щодосвого майнабудь-якідії,які несуперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Крім того, вимогами ч. 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов`язує.

Разом з цим, суд зазначає, що Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зазначив про те, що не дивлячись на те, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Разом з цим, такому праву споживача прямо відповідає його обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.

Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст.1Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

У статті 67Житлового кодексуУкраїни закріплено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 2 ст.7Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Приписами ст. 162 Житлового кодексу України, також визначено обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами, житлово-комунальних послуг.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 796, позивач, як заклад освіти, має право на надання спеціально облаштованих будинків і приміщень, що перебувають на балансі закладу освіти, для тимчасового проживання та надання громадянам, які проживають в цих приміщеннях, комунальних послуг, послуг з експлуатації та господарського обслуговування будинків і приміщень.

Приписами п. 5 ч. 2 ст.7Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з вимогами ст. 68 Житлового кодексу України, наймачі (власники) зобов`язані своєчасно вносити оплату за комунальні послуги.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст.612ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.

Як вже встановлено низкою судових рішень, на підставі договору дарування від 26 січня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Ладою І.М. за реєстровим № 2-4488, ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_2 , яка незаконно була виведена з його володіння у 2015 році ОСОБА_7 , яка в подальшому (26 січня 2016 року) дану квартиру подарувала своїй доньці ОСОБА_4 , а та, в свою чергу, 25 жовтня 2016 року подарувала її своєму синові ОСОБА_6 , та яка 10 серпня 2019 року повернута ОСОБА_2 , як законному власнику.

Таким чином, квартира АДРЕСА_2 перебувала у власності відповідача ОСОБА_2 з 2001 року по 2015 рік та, з 10 серпня 2019 року, а у період з жовтня 2016 року по 09 серпня 2019 року у власності/користуванні ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

При цьому, з розрахунків заборгованості вбачається, що за період з січня 2018 року по 09 серпня 2019 року за надані позивачем послуги по квартирі АДРЕСА_2 рахується заборгованість (за відповідачкою ОСОБА_4 ) у сумі 10525 гривень 23 копійки, а за період з 10 серпня 2019 року по грудень 2020 року (за відповідачем ОСОБА_2 ) у розмірі 12289 гривень 75 копійки (том 2, а. с. 104).

З огляду на викладене, зважаючи на те, що у період часу з січня 2018 року по 09 серпня 2019 року фактично власником/користувачами квартири АДРЕСА_2 , були відповідно неповнолітній ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , яким позивачем надавалися житлово-комунальні послуги, від яких ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не відмовлялася, а доказів ненадання таких послуг або надання їх неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останньою суду не надано, натомість здійснювалася їх часткова оплата, у зв`язку з чим, за вказаний період утворилася заборгованість у сумі 10525 гривень 23 копійки; беручи до уваги те, що з 10 серпня 2019 року зареєстрованим власником даної квартири є ОСОБА_2 , якого, незалежно від того, чи користувався він даними комунальними послугами чи ні, його власність зобов`язує, в тому числі, що оплати комунальних послуг наданих позивачем, від яких він, в свою чергу, у встановленому законом порядку не відмовився, надані послуги отримав, але їх вартість не сплатив, у зв`язку з чим за період з 10 серпня 2019 року по грудень 2020 року утворилася заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у сумі 12289 гривень 75 копійок, суд доходить висновку про те, що з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за надані житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_2 , за період січня 2018 року по 09 серпня 2019 року у сумі 10525 гривень 23 копійки, а з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за надані житлово-комунальні послуги по цій же квартирі, період з 10 серпня 2019 року по грудень 2020 року у сумі 12289 гривень 75 копійок.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є обґрунтованими, підтвердженими належними, достатніми та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу суду, зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі витягу з договору про надання послуг з адвокатської діяльності № Д-64 від 16 грудня 2020 року (том 2, а. с. 141-142) та договору про надання послуг з адвокатської діяльності № Д-1 від 09 лютого 2021 року (том 2, а. с. 148-149) надавав адвокат Орел Вадим Юрійович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2465 від 19 березня 2012 року).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу по договору про надання послуг з адвокатської діяльності № Д-64 від 16 грудня 2020 року адвокатом Орлом В.Ю. надано найменування та вартість послуг (том 2, а. с. 143), погодинний розрахунок (детальний опис робіт (наданих послуг) (том 2, а. с. 144), акт приймання-передачі наданих послуг від 28 грудня 2020 року (том -2, а. с. 145-146) та виписку з особового рахунку позивача про оплату послуг по договору про надання послуг з адвокатської діяльності № Д-64 від 16 грудня 2020 року (том 2, а. с. 147 та на звороті) на суму 10000 гривень.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу по договору про надання послуг з адвокатської діяльності № Д-1 від 09 лютого 2021 року адвокатом Орлом В.Ю. надано найменування та вартість послуг (том 2, а. с. 150), погодинний розрахунок (детальний опис робіт (наданих послуг) (том 2, а. с. 151, 155), акт приймання-передачі наданих послуг від 28 грудня 2020 року (том 2, а. с. 153, 156) та виписку з особового рахунку позивача про оплату послуг по договору про надання послуг з адвокатської діяльності № Д-1 від 09 лютого 2021 року (том 2, а. с. 154, 157) на суму 2000 гривень та на 1500 гривень відповідно.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2000 гривень з кожного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів, а тому з останніх на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 1051 гривня з кожного, виходячи із розрахунку 2102/2.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу (ЄДРПОУ 02541332) заборгованість за житлово-комунальні послуги за період часу з 01 січня 2018 року по 09 серпня 2019 року у розмірі 10525 (десять тисяч п`ятсот двадцять п`ять) гривень 23 (двадцять три) копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу (ЄДРПОУ 02541332) заборгованість за житлово-комунальні послуги за період часу з 10 серпня 2019 року по 01 листопада 2020 року у розмірі 12289 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) гривень 75 (сімдесят п`ять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу (ЄДРПОУ 02541332) судовий збір у сумі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одна) гривня.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу (ЄДРПОУ 02541332) судовий збір у сумі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одна) гривня.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу (ЄДРПОУ 02541332) витрати на правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпровського індустріально-педагогічного фахового коледжу (ЄДРПОУ 02541332) витрати на правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна