Рішення

від 13.01.2025 по справі 718/391/24

КІЦМАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 718/391/24

Провадження 2/718/56/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2025 р. м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області під головуванням судді Скорейка В.В., за участю секретаря судового засідання Безушко М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кіцмань цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про витребування майна з чужого незаконного володіння, за участю представника позивача адвоката Олега Мазура, представника відповідача - адвоката Валерія Погурського, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

Адвокат Мазур О.Л., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із описаним вище позовом, мотивованим тим, що позивач володіє на праві приватної власності двома земельними ділянками з цільовим призначенням яких - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0.3506 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Вказані земельні ділянки ОСОБА_1 успадкував від ОСОБА_3 , які належали спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЧВ №0138841 від 28.05.1998, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Стрілецько-Кутської сільської ради « Про надання земельних ділянок у приватну власність» №5/1 від 26 січня 1994 року.

Суміжним землевласником є ОСОБА_2 , який без відома позивача та погодження переніс встановлені старі довготривалі межові знаки, що розділяли їхні земельні ділянки і по нововстановлених твердих межових знаках розробив землевпорядну документацію на зазначені земельні ділянки та приватизував їх. Після такої приватизації площа земельних ділянок позивача зменшилася.

Для відновлення меж земельних ділянок відповідно до координат поворотних точок, що зображені в державному акті на право приватної власності на землю серії І-ЧВ №0138841 від 28.05.1998, ОСОБА_1 звертався до ФОП ОСОБА_4 для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Після проведення кадастрової зйомки на місцевості відповідно до точок координат, що зазначені в державному акті на право приватної власності на землю серії І-ЧВ №0138841 від 28.05.1998 та опрацювання даних з Державного земельного кадастру, було встановлено, що площа земельних ділянок позивача зменшилася на 0,0097 га і таке зменшення відбулося після того, як відповідач ОСОБА_2 розробив технічну документацію на дві свої земельні ділянки за кадастровими номерами 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073, площами 0,2500 та 0,100 га, що були зареєстровані із зміщенням в бік земельних ділянок ОСОБА_1 . Вказана обставина підтверджується схемою накладки земельних ділянок в с. Ревне Чернівецького району Чернівецької області.

Отримавши зазначену інформацію, позивач звернувся із скаргою до Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області для врегулювання спору в досудовому порядку. Звернення ОСОБА_1 передано на розгляд комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території будівництва, архітектури, охорони пам`яток історичного середовища та благоустрою Мамаївської сільської ради, якою проведено обстеження спірних земельних ділянок, що належать сторонам у справі.

Комісією виявлено, що земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га та 0,1000 га для ведення особистого селянського господарства, власником яких є ОСОБА_2 (кадастрові номери 7322588500:02:002:0072 та 73225588500:02:002:0073), - зареєстровані у Державному земельному кадастрі зі зміщенням, в результаті якого утворилася площа перетину земельних ділянок 0.0097 га, яка перешкоджає виготовленню технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 .

Комісія рекомендувала власнику земельних ділянок ОСОБА_2 виготовити та перереєструвати повторну технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок з метою усунення вищевказаного перетину.

В досудовому порядку відповідач не бажає виконати приписи Мамаївської сільської ради та повернути позивачу 0,0097 га, що змушує його звернутися до суду по захист своїх прав та інтересів.

З посиланням на відповідні правові норми з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд задовольнити його позов, витребувавши із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 земельні ділянки загальною площею 0,0098 га, цільове призначення яких для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати, які складаються із витрат по сплаті вартості проведення судової земельно-технічної експертизи - 26 488 (двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн, витрати по сплаті судового збору - 1211,20 грн та витрат на правничу допомогу в орієнтованому розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень, точний розмір буде наданий після завершення розгляду справи.

Адвокат Погурський В.І., який представляє інтереси ОСОБА_2 , скористався правом на подання відзиву, в якому позовні вимоги не визнає з наступних підстав.

На підтвердження своїх позовних вимог та в якості доказів позивач надав до суду лист від 4 липня 2023 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , де зазначено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073, площами 0, 25 га та 0,10 га, власниками яких є ОСОБА_2 , зареєстровані зі зміщенням, утворюючи площу перетину земельних ділянок 0,0097 га. До цього листа додано Схему накладки земельних ділянок в с. Ревне Чернівецького району Чернівецької області. На думку сторони відповідача, висновок, зроблений у цьому листі ОСОБА_4 , не відповідає дійсності, так як не зазначено чітких координат розташування суміжних ділянок, а обрахунок площі накладання земельних ділянок взагалі не відповідає дійсності. ОСОБА_4 не враховано розташування іншої сусідньої ділянки, котра межує з ділянкою ОСОБА_1 з протилежної сторони. Чому ОСОБА_4 не з`ясував питання про законність розташування цієї ділянки стороні відповідача не відомо, а його з`ясування має істотне значення.

Про те, що питання стосовно межі суміжних ділянок розглядалося в Мамаївській сільській раді ОСОБА_2 нічого відомо не було. Також йому не було відомо про те, що його сусід ОСОБА_1 , який також перебуває за межами України, намагався в досудовому порядку врегулювати спір стосовно межі суміжних земельних ділянок.

З джерел, які є в загальному доступі, а саме з даних веб-сайту https://kadastr.live/, на якому зазначені консультативні відомості Державної служби України з питань геодезії та кадастру, тобто відкриті дані земельного кадастру України, стороною позивача проведено графічний аналіз ділянок, котрі суміжні з земельною ділянкою ОСОБА_1 . Під час цього аналізу встановлено, що з ділянкою ОСОБА_1 , яка на даний час не внесена до Державного земельного кадастру і якій не надано кадастровий номер, межує п`ять земельних ділянок, а саме: кадастровий номер 7322588500:02:002:0072, площею 0,25 га., яка належить ОСОБА_2 (№1 на схемі комплексу з/д яка додається до відзиву); кадастровий номер 7322588500:02:002:0073, площею 0,1 га., яка належить ОСОБА_2 (№2 на схемі комплексу з/д яка додається до відзиву); кадастровий номер 7322588500:02:002:0293, площею 0,2471 га., яка належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (№2 на схемі комплексу з/д яка додається до відзиву); кадастровий номер 7322588500:02:002:0046, площею 0,1995 га., яка належить ОСОБА_8 (№4 на схемі комплексу з/д яка додається до відзиву); кадастровий номер 7322588500:05:002:0137, площею 0,0,25 га., яка належить ОСОБА_9 (№2 на схемі комплексу з/д яка додається до відзиву). На підставі цього слід зробити висновок про те, що ОСОБА_1 не сприяв внесенню відомостей про свою земельну ділянку до Державного земельного кадастру, однак погодив всім своїм суміжним користувачам межі земельних ділянок, підписавши акти погодження меж під час виготовлення суміжними користувачами технічної документації із землеустрою.

З Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель стороною відповідача отримано інформацію, з якої встановлено, що технічна документація на вказані земельні ділянки розроблялася на підставі заяви ОСОБА_10 , яка є мамою ОСОБА_2 , у 2006 році ПП «Захід-Зем». На підставі цієї технічної документації земельним ділянкам ОСОБА_10 було присвоєно кадастрові номери та видано Державні акти про право власності на землю. В цій документації знаходиться Акт встановлення та погодження меж земельних ділянок від 2 березня 2006 року, в якому є підпис ОСОБА_1 . Саме цим підписом ОСОБА_1 зазначив, що він ознайомлений з встановленими межовими знаками та не заперечує проти їх місця розташування. На переконання сторони відповідача, ОСОБА_1 або попередній власник землі - ОСОБА_3 , так само погодили розташування межових знаків з усіма суміжними землекористувачами.

Позивачем надано до позовної заяви копію Державного акту на право приватної власності на землю ЧВ №013841, котра на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 , а також схему накладок земельних ділянок в АДРЕСА_1 , виготовлену ФОП ОСОБА_4 . При проведенні обрахунку площ на цих документах, за допомогою комп`ютерної програми http://digitals.at.ua/ встановлено, що площа земельної ділянки (0,3506 га.) в Державному акті на право власності на землю складає 0,3478 га., а площа земельної ділянки на схемі - 0, 3451 га. Тобто при правильному розрахунку площі, можна зробити висновок про те, що в Державному акті площа завищена і не відповідає дійсності.

Крім того, коли стороні відповідача стало відомо про позовну заяву ОСОБА_1 та наявність в додатках до неї листа Мамаївської сільської ради, на виконання рекомендацій, викладених в листі, відповідачем було замовлено Технічну документацію із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 , кадастровий №7322588500:02:002:0072 в с. Ревне Чернівецького району Чернівецької області, у ФОП ОСОБА_11 .

13 березня 2024 року ОСОБА_11 було виконано відповідні роботи та зроблено висновок про те, що технічною документацією зафіксовано факт відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 7322588500:02:002:0072, розташованої в межах с. Ревне Чернівецького району Чернівецької області (в межах населеного пункту), площею 0,25 га., на якій розташовані будівлі і споруди, що перебуває у власності ОСОБА_2 , а саме: при обстеженні земельної ділянки виявлено в натурі (на місцевості) межові знаки з західної сторони земельної ділянки (на схемі суміжних від Б до В), координати яких не відповідають відомостям з Державного земельного кадастру.

Після отримання Технічної документації, відповідачем 20 березня 2024 року, було направлено адвокатський запит до Мамаївської сільської ради з метою з`ясування, хто з суміжних землекористувачів - ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 користується частиною земельної ділянки, яка не перебуває у його власності. Відповіді на адвокатський запит на момент складання відзиву не отримано.

Враховуючи, що ОСОБА_2 є законним власником житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , а також власником земельних ділянок 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073, то за обставин, наведених вище, слід зробити висновок, що позов є безпідставним і необґрунтованим та задоволенню не підлягає, а тому просили суд відмовити у його задоволенні.

Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 01.02.2024 прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.03.2024 призначено судову земельно-технічну експертизу.

21.05.2024 поновлено провадження у зв`язку із необхідністю витребування додаткових доказів для проведення експертизи.

03.06.2024 ухвалою суду витребувано докази.

Ухвалою суду від 13.06.2024 зупинено провадження у справі та направлено матеріали справи для продовження проведення експертизи.

21.10.2024 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.10.2024 прийнято заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

14.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Задоволено клопотання сторін про виклик та допит свідків.

Позиція представників сторін в судовому засіданні, пояснення свідків.

Адвокат Мазур О.Л., який діє в інтересах ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити, мотивуючи тим, що відповідач самовільно переніс межові знаки, що призвело до зменшення площі земельної ділянки позивача. Ця обставини підтверджується висновками призначеної судом земельно-технічної експертизи.

Адвокат Погурський В.І., який представляє інтереси ОСОБА_2 , в судовому засіданні позов не визнав, звернув увагу суду на недопустимість висновків проведеної експертизи через те, що експерт безпідставно виготовив додаток № 1 до експертизи, не взяв до у ваги межі із сусідніми користувачами, а батько позивача погодив межі земельних ділянок відповідача № № 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073.

Допитаний судом експерт ОСОБА_12 з приводу проведеної ним земельно-технічної експертизи пояснив, що під час її проведення користувався системою координат СК - 63. Ситуаційний план (додаток № 1) виготовлений на підставі замірів інженера ОСОБА_13 .. Без цього плану неможливо було відповісти на питання, поставлені судом перед експертом. Під час проведення таких експертиз законодавством допускаються незначні похибки.

Допитаний судом інженер-геодезист ОСОБА_13 , який залучений до проведення земельно-технічної експертизи у цій справі ухвалою суду 03.06.2024, пояснив, що виїжджав на місце проведення експертизи разом із експертом ОСОБА_12 .. Координат поворотних точок позивача вони не мали, а визначили їх по огорожі і межових знаках. Встановили площу накладення земельних ділянок - 98 кв.м. І це не може бути наслідком використання різної системи координат - СК-63 чи УСК-2000. Причиною такого пересікання не може бути і похибка, яка в сільській місцевості допускається до 25см.

Свідок ОСОБА_1 - сусід позивача і його далекий родич (їхні прадіди були рідними братами), та рідний брат відповідача - який проживає по АДРЕСА_2 , пояснив, що тато позивача зніс межові знаки і переніс межу на ділянку сусідів. Межі були погоджені до 2006 року батьком свідка і відповідача. Після приватизації межові знаки були зміщені.

Свідок ОСОБА_14 - мама позивача і родичка відповідача - пояснила суду, що її син - позивач у справі - успадкував земельну ділянку після смерті в 1995 році її батька. Цю земельну ділянку утворювали дві ділянки. Сусіди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебивали межову палю, внаслідок чого зменшилася площа обох ділянок позивача. В 1990 - р.р. сусіди збудували на межі будівлю. До 1995 року на межі були межові знаки - металева сітка та паля на городі, яку загадані вище сусіди пересували, зокрема, змістили палю на городі приблизно на 1м в бік позивача.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено, що відповідно до копії Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 013841 від 28.05.1998 ОСОБА_3 належать земельні ділянки цільове призначення яких - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0.3506 га, що знаходяться за адресою с. Ревне Кіцманського (Чернівецького) району Чернівецької області.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серії ААО № 420810 від 05.06.1998 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яке складається із земельної ділянки площею 0.3506 га. та знаходиться в с. Ревне Кіцманського району, є ОСОБА_1 .

Відповідно до копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію власності від 26.12.2017 індексні номери 109021390 та 109017811, відповідачу ОСОБА_2 належить земельна ділянка розміром 0,0025 га кадастровий номер 7322588500:02:002:0072 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та земельна ділянка розміром 0,1000 га цільове призначення для якої ведення особистого підсобного господарства кадастровий номер кадастровий номер 7322588500:02:002:0073, які розташовані в с.Ревне Чернівецького району Чернівецької області.

Як встановлено в судовому засіданні, описані вище чотири земельні ділянки є суміжними.

Згідно з відповіддю ФОП ОСОБА_4 від 04.08.2023 № 4, ним розроблялася технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі в с.Ревне Чернівецького району Чернівецької області, яка належить на праві приватної власності позивачу. В цьому ж листі також вказано, що після проведення замірів земельних ділянок та опрацювання даних Державного земельного кадастру сусідніх земельних ділянок встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073, площами 0,2500 га та 0,1000 га відповідно, власником яких є відповідач ОСОБА_2 , зареєстровані зі зміщенням в сторону земельної ділянки позивача ОСОБА_3 , що стало перешкодою в завершенні роботи із розробки технічної документації із землеустрою. Таке зміщення відображено на схемах (а.с.20-21).

З листа Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області № 1335 від 20.10.2023 встановлено, що в результаті обстеження та вивчення правовстановлюючих документів на право власності на нерухоме майно, схему накладок земельних ділянок, розроблену сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_4 , виявлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073, площами 0,2500 га та 0,1000 га відповідно, власником яких є відповідач ОСОБА_2 , зареєстровані у Державному земельному кадастрі зі зміщенням, в результаті чого утворилася площа перетину земельних ділянок 0,0097 га, яка перешкоджає виготовленню технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок ОСОБА_1 , власність на які посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 0138841 та їх реєстрації в Державному земельному кадастрі. Комісією з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою Мамаївської сільської ради Чернівецької області рекомендовано відповідачу ОСОБА_2 , власнику земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , виготовити технічну документацію із землеустрою на ці земельні ділянки з метою усунення вищезгаданого перетину, що надасть можливість позивачу ОСОБА_1 здійснити реєстрацію свої земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося сторонами у справі, замовником технічної документації на земельні ділянки, які належать на праві власності відповідачу, у 2007 році була його матір ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з актом встановлення та погодження меж земельної ділянки, який знаходиться в матеріалах цієї технічної документації, ОСОБА_1 - батько позивача у 2006 році погодив межі суміжної земельної ділянки ОСОБА_10 ..

Відповідно до висновку експерта № 172 від 12.09.2024, складеного за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, частина земельної ділянки площею 0,0098 га, яка належить позивачу ОСОБА_1 згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 0138841 від 28.05.1998, увійшла до приватизованої земельної ділянки ОСОБА_2 по перенесеним межовим знакам на їхній спільній межі. Фактичне розміщення межі між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідає координатам поворотних точок меж земельних ділянок, зазначених у відповідних записах до поземельних книг земельних ділянок 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073. При цьому фактичну площу земельних ділянок 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073, якими користується ОСОБА_2 , експерт не зміг встановити через відсутність на час проведення експертизи їх власника ОСОБА_2 та ненадання дозволу особами, які на той момент перебували на території домоволодіння по АДРЕСА_3 , на проведення експертом обмірів на території цих земельних ділянок.

З листа Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області № 405 від 17.04.2024 встановлено, що в результаті обстеження та вивчення правовстановлюючих документів на право власності на нерухоме майно, схему накладок земельних ділянок, розроблену сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_11 , виявлено, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, власником якої є відповідач ОСОБА_2 ( 7322588500:02:002:0072), яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі та земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд площею 0,2520 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0986 га, власником яких є позивач ОСОБА_1 , реєстрація яких відсутня в Державному земельному кадастрі, утворюють площу перетину земельних ділянок в натурі з західної сторони земельної ділянки (7322588500:02:002:0072), координати яких не відповідають відомостям Державного земельного кадастру. Встановлено факт користування позивачем ОСОБА_1 частиною земельної ділянки орієнтовною площею 0,0075 га, власником якої є відповідач ОСОБА_2 .

Норми права, які застосував суд.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Виходячи з положень статей 8 124 Конституції України, статей 26 30 87-90 97 100 102 118 123 128 143-146 149 151 15358 161 210 212 ЗК України, глав 27 33 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб.

Згідно із ст.107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до пункту 2 розділу VІІ Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їх спадкоємців, або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об`єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, у постійне користування зазначеній особі.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 22 червня 2020 року у справі № 922/2155/18 сформулював правовий висновок, відповідно до якого з огляду на встановлені статтею 152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені процесуальним законом вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Отже, положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеним у постанові Верховного Суду Українивід 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 у справі № 285/3414/17 (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12, у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі №752/3089/19 (провадження № 61-16519св21).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження№12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

За змістом ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю-це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 81 Земельного кодексу України громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі :

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з положеннями Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року, постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У від 10.11.1944 року "Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду і земельними ділянками, які обслуговують їх", Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про право громадян на купівлі та будівництво індивідуальних жилих будинків" від 26.08.1948 року, постанови Верховної ради Української РСР "Про земельну реформу" від 18.12.1990 року, Декрету Кабінету Міністрів "Про приватизацію земельних ділянок" від 26.12.1992 року, рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 та інших нормативних актів, документами, що посвідчують право користування земельними ділянками та право власності на земельні ділянки в період з 1922 року по 01.01.2013 року ( в різний час) були:

- рішення виконкомів та місцевих Рад депутатів трудящих про відвід земельних ділянок громадянам, установам, підприємствам і організаціям;

- акти відводу земельних ділянок громадянам, установам, підприємствам і організаціям;

- рішення загальних зборів колгоспів, накази директорів радгоспів про надання земельних ділянок в користування;

- державні акти на безстрокове (вічне) користування землею; на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею;

- договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатацію будівель;

- акти тимчасового користування землею;

- витяги із реєстрових, земельно-шнурових та погосподарських книг місцевих рад;

- державні акти на право приватної власності на землю;

- державні акти на право власності на земельні ділянки;

- договори оренди землі;

- цивільно-правові угоди та інше.

Зазначені документи мають містити інформацію про місце розташування земельної ділянки, цільове призначення, строк користування, землекористувача, підстави набуття права на земельну ділянку.

Матеріалами, за якими можливо визначити розташування земельних ділянок в натурі (на місцевості), право на які посвідчено вказаними документами, у разі відсутності їх координат, можуть бути:

- графічні матеріали інвентаризації земель;

- схеми розташування земельних ділянок;

- плани земельних ділянок;

- матеріали технічної інвентаризації , плани - проекти розміщення будівель, тощо.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Крім того, згідно пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру. У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених у підпункті 2 цього пункту, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу згідно з додатком, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельних ділянок. Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації: зберігаються в ДЗК постійно разом з відомостями відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Одночасно суд зазначив, що доказом для визначення місця, де відбулось накладення земельних ділянок, є висновок експерта чи спеціаліста.

Аналогічна позиція щодо необхідності наявності у справі висновку відповідної експертизи висвітлена у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21).

Мотиви з яких виходив суд

Отже, враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені в судовому засіданні обставини справи, земельна ділянка площею 0,3506 га, яка розташована в АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 , як об`єкт цивільних прав, вважається сформованою (визначена її площа та межі) у 1998 році, незалежно від присвоєння їй кадастрового номера. Тобто така ділянка сформована раніше, ніж земельні ділянки за кадастровими номерами 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073, площами 0,2500 та 0,100 га, що належать відповідачеві.

Земельна ділянка, яка на праві власності належала ОСОБА_1 (право власності якого на спірну ділянку не оспорено та не скасовано у встановленому законом порядку) вибула з володіння поза волею власника на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яким її частину було передано у власність ОСОБА_10 , з подальшим її переоформленням на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 , тому наявні підстави про витребування земельної ділянки площею 0, 0098 га, тобто в межах накладення, згідно із статті 388 ЦК України. Факт накладення земельних ділянок підтверджується в сукупності висновками призначеної судом земельно-технічної експертизи № 172 від 12.09.2024, листом ФОП ОСОБА_4 від 04.08.2023 № 14 та листом Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області № 1335 від 20.10.2023. При цьому судовим експертом ОСОБА_12 враховано суміжні земельні ділянки, які внесені до ДЗК і межі яких співпадають з межами земельної ділянки позивача по його фактичному користуванню. Тому доводи представника відповідача адвоката Погурського В.І. про «неналежність» експертизи суд відкидає за безпідставністю.

При цьому суд враховує поведінку сторони відповідача, яка не надала дозволу експерту встановити фактичну площу земельних ділянок 7322588500:02:002:0072 та 7322588500:02:002:0073, якими користується відповідач ОСОБА_2 , шляхом проведення експертом обмірів на території цих земельних ділянок.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки дозволить позивачеві завершити державну реєстрацію належної йому земельної ділянки шляхом внесення відомостей про неї до Державного реєстру земель. Також, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, тому стягненню з відповідача підлягає судовий збір у повному обсязі у розмірі 1211,2 грн.

Витрати за проведену у справі судову земельно-технічну експертизу склали 26 488 гривень, які сплачено ОСОБА_1 , що стверджується квитанцією від 31.07.2024, які підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно вимоги представника позивача Мазура О.Л. про стягнення з відповідача на його користь витрат на правову допомогу, суд доходить наступного.

Представник позивача Мазур О.Л. надав суду лише попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на свою правову допомогу, яку оцінив у розмірі 20 000 грн. Однак кінцевої (фактичної) суми судових витрат адвокат Мазур О.Л. не заявив та доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їхньої вартості, що сплачена або підлягає сплаті, не надав. Проте можливості надати такі докази поки не вичерпав, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, тому рішення з приводу витрат на правничу допомогу суд наразі не приймає через його передчасність.

Керуючись ст.ст. 4, 76 - 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 321, 328, 387, 388 ЦК України, ст.78, 81, 152, 153 ЗК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про витребування майна з чужого незаконного володіння -задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельні ділянки, площею 0, 0098 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на проведення експертизи у розмірі 26 488 грн.

Рішення не проголошувалося відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 .

Третя особа Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, місце знаходження вул. Героїв Майдану,194А м.Чернівці, ЄДРПОУ 39909396.

Суддя Кіцманського

районного суду Василь Скорейко