Постанова

від 08.01.2025 по справі 307/248/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 307/248/20

провадження № 61-4123св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Буштинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області,

третя особа - Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області,

особа, яка подала апеляційну скаргу - Тячівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області,

особа, яка подала касаційну скаргу - заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівникаЗакарпатської обласної прокуратури на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Мацунич М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, про визнання права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Кричівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, про визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивувала тим, що їй належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,487 га, кадастровий номер 2124483600:03:001:0082, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної промисловості.

На вказаній земельній ділянці вона побудувала майновий комплекс - майстерню з виготовлення деревини, що розташований на АДРЕСА_1 . Згідно із технічним паспортом загальна площа об`єкта становить 1 690,50 кв. м.

Відповідно до висновку відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністраціївід 19 липня 2019 року обстеженням на місці побудованого майнового комплексу - майстерні з виготовлення деревини встановлено, що земельна ділянка, на якій розміщено об`єкт, знаходиться на території виробничої зони. На даний час будівництво закінчене, містобудівні умови та обмеження в історично-сформованій забудові не порушені. Однак, право власності на зазначене нерухоме майно не встановлено, оскільки будівництво позивач здійснила без отримання дозволу на право виконання будівельних робіт.

Позивач зверталася в Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України в Закарпатської області з метою введення в експлуатацію самочинно побудованого нерухомого майна, однак повідомленням від 19 грудня 2019 року їй було відмовлено з тих підстав, що відсутні умови для введення в експлуатацію об`єкта нерухомого майна. Самочинно побудований майновий комплекс - майстерня з виготовлення деревини не порушує прав та інтересів третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації, що також підтверджено довідкою Кричівської сільської ради Тячівського району Закарпатської областівід 09 червня 2020 року.

Позивач просила суд визнати за нею правовласності на нерухоме майно - майновий комплекс - майстерню з виготовлення деревини, загальною площею 1 690,50 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тячівський районний суд Закарпатської області рішенням від 07 серпня 2020 року у складі судді Сойми М. М.позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право приватної власності на нерухоме майно - майновий комплекс - майстерню по виготовленню деревини, загальною площею 1 690, 50 кв. м, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2124483600:03:001:0082, за адресою: АДРЕСА_1 .

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 15 лютого 2023 року закрив апеляційне провадження у справі № 307/248/20 за апеляційною скаргою Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області на рішення Тячівського районного суду від 07 серпня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Кричівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, про визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що сектор містобудування не є органом який має повноваження та виконує функції державного архітектурно-будівельного контролю та/або нагляду, прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію.

До органів яким належать повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду відносять: Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, Державну інспекцію містобудування України, Державну інспекцію архітектури та містобудування України, а також інші місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що належать до таких органів.

Прокурор діючи в інтересах держави в особі сектору містобудування не довів наявність права оскарження рішення Тячівського районного суду від 07 серпня 2020 року, яке не містить висновків суду про права та обов`язки сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, а тому відсутні підстави для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а тому апеляційне провадження підлягає закриттю із підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права тапорушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Тячівського районного суду Закарпатської області.

09 травня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17, від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/5527/21 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що повноваження на видачу вихідних даних та перевірки законності ініціювання забудовником проведення першочергової стадії будівельних робіт державою покладено на органи містобудування та архітектури, у даних правовідносинах це сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації.

При розгляді в судовому порядку питання щодо визнання права власності на самочинно збудований об`єкт обов`язковою є участь сектора містобудування та архітектури.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що прокурор звернувшись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави, правильно визначив державні органи, які уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив у чому полягає порушення таких інтересів.

Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області мала бути залучена у даній справі у статусі відповідача, а не третьої особи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяється на такі дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц.

Верховний Суд врахував, що судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків такої особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник, або містити висновки про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

У справі, що переглядається, cектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не є учасником справи. Водночас третьою особою у цій справі є Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області.Зазначена третя особа рішення суду першої інстанції не оскаржувала.

Вирішуючи питання про те, чи стосується ухвалене судом першої інстанції рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудоване нерухоме майно прав, інтересів чи обов`язків сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, суд апеляційної інстанції правильно врахував наступне.

Положенням про сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, затвердженим розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 16 січня 2020 року № 19 (далі - Положення) передбачено, що цей сектор є структурним підрозділом Тячівської районної державної адміністрації та є юридичною особою (пункти 1.1, 1.6). Основним завданням сектору є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району (пункт 2.1), на виконання якого він забезпечує, серед іншого здійснення моніторингу щодо реалізації схеми планування території району, стану розроблення, оновлення містобудівної документації на регіональному та місцевому рівнях (пункт 2.2.4); надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.12); надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки (пункт 2.2.13); надання пропозицій щодо присвоєння органами місцевого самоврядування поштових адрес об`єктам містобудування (пункт 2.2.15); ведення містобудівного кадастру на території району (пункт 2.2.16); ведення реєстру містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.17); співпрацю з органами державного архітектурно-будівельного контролю з питань самочинно збудованих об`єктів містобудування (пункт 2.2.20).

Апеляційний суд врахував, що зазначене Положення не містить таких умов, які б наділяли сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області наглядовими та контролюючими функціями, а також правом звернення до суду на захист інтересів держави.

Положенням не передбачено повноважень сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області щодо забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, а також повноважень погоджувати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 утворено Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (далі - ДАБІ), на яку покладено функції з реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Повноваження ДАБІ щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю визначені Положенням про ДАБІ, затвердженим Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 439/2011, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, Положенням про ДАБІ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2014 року № 294, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» прийнято рішення ліквідувати ДАБІ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності 18 березня 2020 року, вирішено утворити Державну інспекцію містобудування України (далі - ДІМ) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (пункт 1).

Також цією постановою внесені зміни до Положення про ДАБІ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294, та в пункті 1 Положення зазначено, що ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Пунктом 1 Положення про ДІМ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» (далі - Положення про ДІМ) визначено, що ДІМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (крім надання (отримання, реєстрації), відмов у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Абзацом четвертим пункту 3 Положення про ДІМ передбачено, що основним завданням ДІМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил своїми територіальними органами, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності, а також за діяльністю органів, що здійснюють сервісну функцію та функцію технічного регулювання у сфері містобудування.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 зазначеного Положення, ДІМ відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, скасовує чи зупиняє дію прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених законом повноважень рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, з одночасним складенням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті.

Отже, починаючи з 13 березня 2020 року повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду і щодо скасування містобудівних умов та обмежень були віднесені до компетенції ДІМ.

В подальшому відбулися зміни в законодавстві, яким регулюються питання управління у сфері містобудівної діяльності. На момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення та подання прокурором апеляційної скарги, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності 30 грудня 2020 року, утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), затверджено Положення про ДІАМ, ліквідовано ДІМ та Державну сервісну службу містобудування. Визначено ДІАМ суб`єктом управління індивідуально визначеного майна ДІМ та Державної сервісної служби містобудування, ДАБІ, які ліквідовуються.

Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).

Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування», яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Цією постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» та інші пов`язані з нею постанови.

Враховуючи викладене, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом у справі про визнання права власності на самочинне будівництво. Таким органом на момент подання прокурором апеляційної скарги була ДІАМ в особі Управління ДІАМ у Закарпатській області, як правонаступник ДАБІ в особі Управління ДАБІ у Закарпатській області.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що прокурор, подавши апеляційну скаргу в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, не довів наявності права на апеляційне оскарження рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 серпня 2020 року, яким не вирішувалися питання про права, інтереси та обов`язки цього сектору та який не був учасником справи, що переглядається.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 307/334/20, від 18 травня 2022 року у справі № 307/4046/19, від 17 січня 2023 року у справі № 307/3540/19, від 27 січня 2023 року у справі № 307/784/20, від 14 квітня 2023 року у справі № 307/3831/20, від 14 квітня 2023 року у справі № 307/3053/20, від 08 травня 2023 року у справі № 307/3048/20 та від 12 червня 2023 року у справі № 307/3697/20, ухвалених у подібних правовідносинах щодо вирішення питання можливості прокурора в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області оскаржувати судове рішення про визнання права власності на самочинне будівництво.

У справі, що переглядається, апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою прокурора в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, який не брав участі у справі, належно дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, оскільки сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин у цій справі.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах особи, яка не брала участі у справі - сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17, від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/5527/21 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновки, які викладені у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання прокурора про розгляд справи з участю представника Офісу Генерального прокурора

Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не ухвалював рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про розгляд справи з участю представника Офісу Генерального прокурора необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратуризалишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров