Постанова

від 13.01.2025 по справі 939/1107/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 939/1107/24 головуючий у суді І інстанції Міланіч А.М.

провадження № 22-ц/824/2767/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Хмелюком Олександром Вікторовичем на рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 серпня 2024 року у справі за позовом Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого структурного підрозділу «Немішаєвський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року представник Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого структурного підрозділу «Немішаєвський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» звернувся до Бородянського районного суду Київської області позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання у студентському гуртожитку в розмірі 20 904,45 грн та судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідачка працювала у Немішаєвському коледжі. Для тимчасового проживання з нею був укладений договір найму житлового приміщення від 11 січня 2023 року, за умовами якого відповідачці було надано у користування житлове приміщення - кімнату АДРЕСА_1 з терміном проживання з 01 січня 2023 року по 01 січня 2025 року. Відповідачка користувалася всіма послугами, які оплачувала нерегулярно та не у повному обсязі.

З метою узагальнення наявної у відповідачки на січень 2023 року заборгованості за користування житловою площею та комунальними послугами було укладено договір №1 від 17 січня 2023 року на реструктуризацію боргу у розмірі 22 383,09 грн, одночасно було погоджено графік погашення заборгованості протягом року. Однак, відповідачка не виконувала умови договорів, оплату проводила невчасно та не у повному обсязі, внаслідок чого у неї створилась заборгованість у сумі 20 904,45 грн, яку позивач просив стягнути у судовому порядку.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 28 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого структурного підрозділу «Немішаєвський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» заборгованість за проживання в гуртожитку у розмірі 20 904,45 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Хмелюк Олександр Вікторович, 20 вересня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 серпня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги зазначив, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою та з 27 лютого 2007 року проживає у гуртожитку з сином ОСОБА_2 .

Нарахування за Договором найму житлового приміщення в гуртожитку йдуть неправомірно та всупереч Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки відповідачка не отримує належним чином квитанції з розрахунком за надані послуги, а в наданих позивачем розрахунках недостовірні дані щодо нарахування плати у період з 01 квітня 2022 року по 30 грудня 2023 року, що потребує перерахунку. Місцевий суд вказані обставини та докази не дослідив.

Вважає завищеним та необґрунтованим тариф, а на запит про надання субсидії позивач запропонував лише укласти договір реструктуризації на один рік.

Звертає увагу, що у відповідачки був відсутній борг за період з січня 2023 року по квітень 2024 року, а спірним є період з лютого 2022 року по грудень 2023 року, а саме: за квітень-грудень 2022 року нараховувалося 1 247,17 грн/ міс (за 3 ліжко-місця), а повинно було нараховуватися 831,44 грн/ міс (за 2 ліжко-місця).

При цьому, з січня 2021 року оплата за ліжко-місце становила 300,06 грн і на якій підставі позивач застосував більший тариф їй невідомо.

Вважає, що позивач безпідставно нарахував їй до стягнення 7 943,28 грн.

При цьому, відповідачка не відмовляється оплачувати законно нарахований розмір плати за найм приміщення та обґрунтовані платежі за ЖКП на підставі наданих розрахунків за споживання теплопостачання та електропостачання.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Хмелюком Олександром Вікторовичем на рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 серпня 2024 року у справі за позовом Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого структурного підрозділу «Немішаєвський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

28 листопада 2024 року представник Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого структурного підрозділу «Немішаєвський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» - Дець Ірина Миколаївна подала до Київського апеляційного суду відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Зазначила, що гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 , призначений для проживання студентів і житло у ньому надається для тимчасового проживання. Кімната №310 ніколи не передавалася для постійного користування ОСОБА_1

01 липня 2015 року з відповідачкою укладено строковий договір найму житлового приміщення №7, за яким передано у користування наймачу житлове приміщення кімнати № 310 у студентському гуртожитку для проживання трьох осіб до 01 липня 2016 року.

Строк користування житловим приміщенням сплив, але відповідач і надалі проживала в студентському гуртожитку разом з членами своєї родини.

ОСОБА_1 інформації про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають із нею до адміністрації закладу освіти не надавала. Заяв про виїзд із студентського гуртожитку ніхто із мешканців кімнати 310 не писав.

На підставі наявної інформації бухгалтерія коледжу проводила нарахування за користування житловим приміщенням за встановленими тарифами.

В подальшому, 11 січня 2023 року між сторонами укладено договір найму житлового приміщення для проживання двох осіб терміном проживання з 01 січня 2023 року по 01 січня 2025 року.

Відповідач постійно інформувалася про наявність заборгованості. Сума боргу була визначена та не оспорювалася.

Тариф на оплату послуг для ОСОБА_1 було змінено з червня 2023 року на підставі рішення комісії НУБіП, як для співробітника коледжу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачка ОСОБА_1 з 07 вересня 2007 року зареєстрована та проживає в кімнаті № 310 гуртожитку Відокремленого структурного підрозділу «Немішаївський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» в АДРЕСА_2 .

11 січня 2023 року між сторонами було укладено договір найму житлового приміщення, за умовами якого відповідачці було надано у користування житлове приміщення - кімнату АДРЕСА_1 з терміном проживання з 01 січня 2023 року по 01 січня 2025 року. За п. 3.6 договору відповідач зобов`язався до 10 числа наступного місяця вносити плату за користування кімнатою та комунальними послугами, економно використовувати воду, електроенергію. Пунктами 6.1, 6.2, 6.3 договору передбачено, що наймач проводить оплату за користування житловим приміщенням, у встановлений термін та згідно тарифів, які закріплені за наказом наймодавця. Наймач здійснює оплату за спожиту електроенергію згідно показників лічильника електроенергії, що підведений до його житлового приміщення, та згідно тарифів, встановлених наймодавцем. Наймодавець має право збільшити вартість проживання у кімнаті при зміні діючих тарифів, про що видається відповідний наказ та доводиться до відома наймачів.

Згідно договору №1 від 17 січня 2023 року між сторонами було укладено договір про реструктуризацію боргу у розмірі 22 383,09 грн та погоджено графік погашення заборгованості протягом року.

Згідно розрахунку позивача заборгованість відповідачки за проживання та користування майном у гуртожитку станом на 01 квітня 2024 року складає 20 904, 45 грн.

Відповідно до п. 11 Примірного Положення про користування гуртожитками, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року №498, наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов`язані своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку.

Відповідно до п. 15 цього Положення особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору. Плата за проживання у гуртожитку включає: витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами); інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання майна гуртожитку, зазначеного в абзаці першому пункту 14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі).

Задовольняючи позовні вимоги, суд вважав, що відповідачка свої зобов`язання за договором найму житлового приміщення не виконувала, жодних заперечень щодо позову суду не надала, у зв`язку з чим стягнув з неї на користь позивача заборгованість за проживання в гуртожитку у заявленому розмірі.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін, погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Частиною першою статті 811 ЦК України передбачено, що договір найму житла укладається у письмовій формі.

Частина третя статті 816 ЦК України визначає, якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов`язки за договором найму житла є солідарними.

Статтею 820 ЦК передбачено, що розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Одностороння зміна розміру плати за найм житла не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Згідно положень статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Загальні положення ЦК України про найм (оренду) визначають, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).

За обставинами цієї справи відповідачка в апеляційній скарзі визнає, що проживає та з 27 лютого 2007 року зареєстрована в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі заяви ОСОБА_1 від 11 січня 2023 року, між сторонами укладено Договір №1 про реструктуризацію заборгованості від 17 січня 2023 року.

У пункті 1.1 Договору ОСОБА_1 як боржник визнала свої зобов`язання перед кредитором Відокремленим структурним підрозділом «Немішаївський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України», що виникли у зв`язку з несвоєчасним розрахунком за спожиті послуги згідно договору найму житлового приміщення в гуртожитку №4 від 11 січня 2023 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Розмір заборгованості станом на 01 січня 2023 року становить 22 383,09 грн.

Кредитор надав боржнику розстрочку по сплаті заборгованості за договором найму житлового приміщення за адресою вказаною у п. 1.1 цього Договору, за умови проведення своєчасного та повного розрахунку боржника за поточними нарахуваннями за користування житловим приміщенням (п. 1.2).

За умовами п. 2.1 Договору, ОСОБА_1 зобов`язалася виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в п. 1.1 цього договору, шляхом перерахування щомісяця коштів на поточний рахунок кредитора рівними частинами починаючи з 01 числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка погашення заборгованості згідно з додатком, який є невід`ємною частиною Договору, не пізніше 10 числа відповідного місяця.

У пункті 2.7 Договору, сторони погодили, що укладений договір про реструктуризацію заборгованості не припиняє зобов`язання боржника (не є новацією, прощенням боргу) за Договором найму житлового приміщення.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договір №1 про реструктуризацію заборгованості від 17 січня 2023 року ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оспорювала, а тому апеляційний суд вважає, що її заборгованість за договором найму житлового приміщення станом на 01 січня 2023 року нарахована правомірно.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.

Згідно ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Укладаючи договір найму житлового приміщення в гуртожитку, ОСОБА_1 зобов`язалася до 10 числа наступного місяця вносити плату за користування кімнатою та комунальними послугами, економно використовувати воду, електроенергію.

При цьому, з урахуванням наказів позивача №01 від 04 січня 2021 року, №129 від 26 квітня 2021 року, №240 від 28 жовтня 2022 року, №118а від 31 травня 2023 року, №252 від 11 листопада 2023 року, №03 від 02 січня 2024 року, колегія суддів встановила, що розмір тарифів на електроенергію, опалення та проживання у розрахунку заборгованості за період з 01 січня 2021 року по 01 квітня 2024 року узгоджується з встановленими тарифами.

Посилання апелянта на неотримання квитанцій з розрахунками за надані послуги спростовуються долученими до позовної заяви повідомленням позивача №3 від 29 лютого 2024 року та Актом про відмову отримання повідомлення про заборгованість за проживання в студентському гуртожитку.

Також, відповідає умовам п. 1.3 Договору найму житлового приміщення в гуртожитку від 11 січня 2023 року нарахування позивачем за проживання у кімнаті 2 осіб починаючи з 01 січня 2023 року.

Доводи апелянта про відмову позивача у наданні їй субсидії висновків місцевого суду не спростовують, оскільки уповноваженим суб`єктом на призначення житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком є орган з питань соціального захисту населення (управління праці та соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання заявника, яким Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого структурного підрозділу «Немішаєвський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» не є.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Хмелюком Олександром Вікторовичем - залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова