Рішення

від 13.01.2025 по справі 826/18853/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 року Справа № 826/18853/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Ер Лікід Єнакієве" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство "Ер Лікід Єнакієве" (далі позивач, ПрАТ "Ер Лікід Єнакієве", товариство) звернулось до суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 №4172615141, №4182615141, №0016261404, №0016281404, №1012140303 та від 16.11.2016 №0023041404.

Позиції сторін

В обґрунтування позову товариство вказує, що в акті перевірки не встановлено жодних порушень позивачем порядку формування податкового кредиту ПДВ та, як наслідок, від`ємного значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту ПДВ.

Позивач також вказує, що як вказано на стор. 32-33 акта перевірки, позивач формував від?ємне значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту ПДВ у зв`язку з реалізацією інвестиційного проекту «Повітрянорозподільча установка потужністю 1400, м. Єнакієве» на орієнтовну вартість 85 млн. євро (далі - установка).

Позивач наголошує, що на стор. 32 та 34 акта перевірки прямо вказано, що перевіркою правомірності застосування ставок оподаткування ПДВ; операцій з придбання та зберігання ТМЦ; здійснення попередньої оплати - порушень не встановлено. Будь-які претензії до операцій поставок з боку податкового органу відсутні.

Операції щодо постачання товарів та послуг, на підставі яких сформовано податковий кредит ПДВ позивача, та, як наслідок, від?ємне значення різниці між сумою податкового зобов?язання та сумою податкового кредиту ПДВ, на думку позивача, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, до яких в податкового органу, відповідно до акта перевірки, відсутні будь-які зауваження.

Враховуючи викладене, як стверджує позивач, в його діях відсутні будь-які порушення положень п. 200.1 та п. 200.4 ст. 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім того, позивач зазначає, що вказана норма регулює порядок дій податкового органу за наслідками податкової перевірки та не встановлює жодних обов?язків для платників податків, у зв`язку з чим є незрозумілим, в чому полягає порушення ним п. 200.14 ст. 200 ПК України.

Разом з тим, позивач повідомляє, що Єнакіївським ОДП ГУ Міндоходів у Донецькій області вже проводились позапланові податкові перевірки позивача за аналогічні періоди та з аналогічних питань, однак при цьому жодних порушень щодо порядку формування податкового кредиту ПДВ та заявлення сум від?ємного значення ПДВ до бюджетного відшкодування не виявлено. Зокрема, як зазначає позивач, на сторінці 6 акту перевірки вказано про прийняття:

1) довідки перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ № 359/26/05-11-15-01-114-3/37837486 від 20.06.2014 р. (перевіряємий період січень 2014 р.); 2) довідки перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ № 453/35/05-11-15-01-114-3/37837486 від 20.06.2014 р. (перевіряємий період лютий 2014 р.); 3) довідки перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ № 571/45/05-11-15-01-114-3/37837486 від 20.06.2014 р. (перевіряємий період березень 2014 р.);

4) довідки перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ № 664/35/05-11-15-01-114-3/37837486 від 20.06.2014 р. (перевіряємий період квітень 2014 р.); 5) довідки перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ (перевіряємий період травень 2014 р.); 6) довідки перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ (перевіряємий період червень 2014 р.).

Позивач звертає увагу, що податковий орган не прийняв до уваги та не надав жодної оцінки тому факту, що питання правомірності й достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування ПДВ за аналогічний період уже перевірялося відповідним податковим органом та було підтверджено відповідними довідками по результатам перевірок.

На думку позивача, сам по собі факт знаходження основних засобів та інших активів (в т.ч. установки) позивача на території України, де проводиться АТО, жодним чином не дає права стверджувати про початок використання позивачем таких активів не в господарській діяльності. Відтак, тезова згадка податкового органу в акті перевірки про положення п. 198.5 ст. 198 ПК України, на думку позивача, є неправомірною.

Більше того, позивач зауважує, що позиція податкового органу про те, що у податкових інспекторів відсутня можливість провести інвентаризацію суперечить податковому законодавству, оскільки законодавством не передбачено права податкового органу проводити інвентаризацію основних засобів платника податків.

Крім того, позивач зазначає, що п. 20.1.9 та п. 198.5 ПК України встановлює чітку процедуру, відповідно до якої інвентаризація може бути проведена лише платником податків на вимогу контролюючого органу, а не контролюючим органом безпосередньо, однак при цьому така вимога в межах перевірки контролюючим органом не заявлялась.

Позивач вказує, що проведення інвентаризації ТМЦ, які знаходяться в зоні АТО, відповідно до чинного законодавства здійснюється: а) у випадку знищення/пошкодження ТМЦ; б) після проведення АТО (див. Постанову Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116 про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, Наказ Міністерства фінансів України від 19.12.2014 р. № 1214 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів з інвентаризації активів та зобов?язань», Лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 19.06.2015 р. № 2731-10/19791-07, Лист Міністерства юстиції України від 04.06.2015 № 5777-0-4-15/8.1).

Позивач зауважує, що він несе усі ризики, пов?язані з перебуванням майна в зоні АТО, проте останнє на даний час продовжує існувати, не є пошкодженим та не є знищеним, а тому підстави для проведення інвентаризації ТМЦ відсутні.

Позивач наголошує, що висновки акта перевірки та винесені на підставі його висновків ППР не можуть грунтуватися на припущеннях чи здогадках, а також на бездіяльності працівників податкового органу в частині не можливості та/або не бажанні відвідати територію України, де проводиться АТО (місцезнаходження активів).

Крім того, позивач зазначає, що він здійснив витрати на реалізацію інвестиційного проекту по спорудженню та модернізації повітряно-розподільчого комплексу з метою використання його у власній господарській діяльності, що було ним і здійснено.

Більше того, позивач вказує, що всі первинні документи на підтвердження реалізації зазначеної продукції, зокрема, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі промислових газів за перевіряємий період - 2014 р., а також правомірності формування амортизаційних витрат надавались до перевірки, є належним чином складеними, і в податкового органу відсутні до них будь-які зауваження щодо них. Зокрема, зауважує, що перелік відсутніх або не наданих до перевірки первинних документів в акті перевірки не наведено.

Позивач наголошує, що його основні фонди засоби - виробничі потужності, які розташовані в зоні проведення АТО не знищені, не виведені з експлуатації, а продовжують існувати та використовуються позивачем у господарській діяльності. Зокрема, у позивача є технічна можливість відслідковувати стан основних засобів в режимі реального часу.

На думку позивача, посилання відповідача на початок використання позивачем споруджених/придбаних основних засобів в операціях, що не є його господарською діяльністю, та необхідність нарахування податкових зобов?язань ПДВ виходячи з вартості придбання товарів/послуг є протиправними та такими, що не відповідають законодавству.

Позивач зазначає, що станом на час виникнення правовідносин є відсутніми будь-які положення чинного податкового законодавства України, які позбавляють чи обмежують право платника податків на формування витрат (в т.ч. амортизаційних) у зв?язку із знаходженням основних засобів у зоні АТО.

Позивач додатково вказує, що завдяки своїм основним засобам здійснив виробництво та реалізував вироблені промислові гази контрагентам та отримав дохід, який був належним чином задекларований.

Крім того, позивач зауважує, що ПК України встановив чітку підставу припинення нарахування амортизації у вигляді виведення основного засобу з експлуатації, однак позивач не виводив основні засоби з експлуатації у зв?язку з відсутністю на це фактичних підстав та не планує відмовлятись від використання основних засобів в господарській діяльності.

Позивач вказує, що зазначена податковим органом сума амортизаційних відрахувань на Установку 2 у розмірі 16 574 331 грн. не відповідає дійсності, оскільки за підсумками 2014 р. сума амортизаційних відрахувань на Установку 2 склала 1 998 492, 12 грн., що підтверджується даними рахунку 831 «Амортизація основних засобів» позивача.

При цьому, позивач звертає увагу, що загальна сума амортизації всіх виробничих основних засобів за 2014 р. складає 16 574 331 грн. Зазначена сума амортизації включає як амортизаційні відрахування на Установку 2, так і амортизаційні відрахування на інші виробничі основні засоби позивача.

Стосовно факту втрати частини первинних документів, позивач повідомляє про їх втрату у 2014 р. у зв`язку з їх перебуванням на території проведення АТО.

Водночас, як вказує позивач, ним повідомлено ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві про втрату оригіналів первинних та бухгалтерських документів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

Зокрема, позивач зазначає, що звернувся до Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві з заявою про факт пропажі оригіналів первинних та бухгалтерських документів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

З метою відновлення втрачених документів позивачем вжито заходів задля відновлення втрачених документів, зокрема, направлено відповідні запити до контрагентів-готелів, однак останні відмовили позивачеві у наданні запитуваних рахунків, що звільняє від відповідальності за факт втрати документів.

Таким чином, позивач наполягає на протиправності спірних податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 р. №4172615141, №4182615141, №0016261404, №0016281404, №1012140303 та від 16.11.2016 р. №0023041404, а тому просить суд їх скасувати.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що позивачем у перевіряємий період неправомірно формувалися суми податкового кредиту та, як наслідок, суми від`ємного значення податку на додану вартість у зв`язку з реалізацією інвестиційного проекту «Повітрянорозподільча установка потужністю 1400, м. Єнакієве» на орієнтовну вартість 85 млн Євро.

В якості фактичного обґрунтування позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування контролюючий орган посилається на наступні обставини: на дату проведення перевірки у податкових інспекторів відсутня можливість провести інвентаризацію основних фондів позивача та підтвердити чи спростувати факт наявності основних фондів, які за даними бухгалтерського обліку знаходяться на балансі позивача та розташовані в зоні АТО.

Відповідач стверджує, що ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» не здійснює виробництво та реалізацію продуктів переробки стисненого повітря (кисень, аргон, азот) з зони АТО на територію України, що унеможливлює факт підтвердження виробництва продуктів переробки стисненого повітря (кисень, аргон, азот), а лише вказує на наявність документообігу між ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» та ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод».

Керуючись викладеними обставинами, контролюючий орган прийшов до висновку, що позивач протиправно не нарахував податкові зобов`язання ПДВ, виходячи із вартості придбання товарів/послуг за січень 2014 р. - червень 2014 р. та листопад 2014 р. - грудень 2014 р. в сумі 75 845 466, 00 грн.

Крім того, на думку відповідача, позивачем завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування від усіх видів діяльності з податку на прибуток у сумі 16 574 331, 00 грн.

Єдиною фактичною підставою для таких висновків стало знаходження основних засобів позивача в зоні АТО. Відтак, на переконання контролюю органу, позивач не має права на формування амортизаційних витрат.

Згідно з позицією відповідача, позивачем для ведення своєї основної діяльності було придбано основні фонди, а саме повітряно-розподільчу установку (комплекс) «Повітряно-розподільча установка Linde» (за допомогою якої виробляється та поставляється кисень, азот та аргон на металургійний завод).

Крім того, на думку відповідача, позивачем враховано до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрати, що не підтверджені відповідними первинними документами на загальну суму 40 823, 00 грн. та не утриманий податок з доходів фізичних осіб із додаткового доходу працівників, отриманих згідно авансових звітів, - так, працівникам позивача на власні картки було перераховано грошові кошти (аванс) в безготівковій формі на загальну суму 40 823, 00 грн., а документального підтвердження витрачання коштів немає.

Враховуючи викладене, відповідач підсумовує, що висновки викладені в акті перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають чинному законодавству, а позовні вимоги ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» не підлягають задоволенню.

Процесуальні дії у справі

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року в адміністративній справі №826/18853/16 позов Приватного акціонерного товариства "Ер Лікід Єнакієве" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від: 05.09.2016 р. №4172615141, №4182615141, №0016261404, №0016281404, №1012140303 та від 16.11.2016 р. №0023041404 задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року вказані вище постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

06 листопада 2020 року, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято справу до провадження, розгляд справи визначено за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

13.04.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва долучено до справи Висновок судово-економічної експертизи від 29.03.2021 № 1041/51101, поданий представником позивача.

12 жовтня 2021 року, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

07.07.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 07.07.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.

17.07.2023 року ухвалою суду прийнято до провадження справу №826/18853/16 та визначено розгляд зазначеної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, розпочати підготовку справи до судового розгляду. Призначено підготовче судове засідання на 28 серпня 2023 року о 09:30 год.

28.08.2023 підготовче судове засідання знято з розгляду у зв`язку з відпусткою судді.

Наступне судове засідання призначено на 23.10.2023 о 13:15 год., про що сторони повідомлені належним чином.

23.10.2023 у підготовче судове засідання прибули представники сторін, та заявили клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості сторонам підготувати заяви по суті спору.

Наступне судове засідання призначено на 06.12.2023 о 09:30 год., про що сторони повідомлені належним чином.

06.12.2023 у судовому засіданні представник позивача подав клопотання про стягнення судових витрат, та заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості останньому ознайомитись з відзивом на позовну заяву, та підготувати відповідь на відзив.

Наступне судове засідання призначено на 31.01.2024 о 13:15 год., про що сторони повідомлені належним чином.

07.12.2023 до суду надійшов відзив від відповідача у якому останній просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

11.12.2023 представником позивача подано до суду відповідь на відзив.

31.01.2024 представник позивача у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі, заяв/клопотань про відкладення розгляду справи від представника позивача до суду не надходило, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на іншу дату.

Наступне судове засідання призначено на 13.03.2024 об 11:30 год., про що сторони повідомлені належним чином.

13.03.2024 підготовче судове засідання знято з розгляду у зв`язку з відпусткою судді, наступне судове засідання призначено на 17.04.2024 о 13:15 год., про що сторони повідомлені належним чином.

17.04.2024 представник позивача подав до суду пояснення.

17.04.2024, за відсутності заперечень від представник позивача Ларіонов М.О., та представника відповідача Полякова С.Б., ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05 червня 2024 року о 09:30 год.

05.06.2024 в судове засідання прибули представник позивача Ларіонов М.О., та представник відповідача Полякова С.Б.

Представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представники відповідача заперечила проти задоволення позовних вимог.

Встановивши позиції сторін, дослідивши надані сторонами докази, за згодою сторін, судом оголошено про продовження вирішення справи у порядку письмового провадження.

Таким чином, суд продовжує розгляд справи у порядку письмового провадження враховуючи позиції сторін та наявні в матеріалах справи письмові докази.

Встановлені обставини судом

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну планової виїзну перевірку ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 17.08.2016 №250/26-15-14-01-01/37837486, в якому відображено висновки про порушення позивачем:

- пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 7 757,00 грн. за 2013 рік та завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування від усіх видів діяльності з податку на прибуток у сумі 16 574 331,00 грн. за період 2014 року;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 38 297,00 грн. за період липень 2014 року;

- пунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого безпідставно задекларовано суму ПДВ, що заявлена до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на суму 75 199 462,00 грн., а саме: за січень 2014 року - 16 442 938,00 грн, за лютий 2014 року - 2 408 903,00 грн., за березень 2014 року - 20 676 247,00 грн, за квітень 2014 року - 7 657 608,00 грн., за травень 2014 року - 3 034 860,00 грн, за червень 2014 року - 23 693 43,00 грн., за грудень 2014 року - 1 285 470,00 грн;

- підпункту «г» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов`язання по сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 6 223,40 грн. за період 2013 року.

На підставі вказаного акту перевірки, 05.09.2016 відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №4172615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 7 757,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1 939,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №4182615141, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 16 574 331, 00 грн.;

- №0016261404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 38 297, 00 грн. за основним платежем та у розмірі 9 574, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0016271404, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 38 298,00 грн. та застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 9 574,50 грн.;

- №0016281404, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 75 161 164,00 грн.;

- №1012140303, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6 223,40 грн. за податковим зобов`язанням та у розмірі 4 558, 24 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 № 4172615141, № 4182615141, № 0016261404, № 60016271404, № 0016281404 судом встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки, ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» зареєстроване виконавчим комітетом Єнакієвської міської ради за № 12681020000005700 від 02.09.2011. У 2015 році компанія перереєструвала своє місцезнаходження із м. Єнакієве до м. Київ.

Перевіркою встановлено завищення задекларованих ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» показників у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 16574331 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що ПрАт «Ер Лікід Єнакієве» для ведення своєї основної діяльності було придбано основні фонди, а саме: повітряно-розподільчу установку (комплексу) «Linde» (за допомогою якої виробляється та поставляється кисень, азот та аргон на металургійний завод).

Згідно з первинними документами придбання повітряно-розподільчої установки (блоку) «Linde» відбулося 30.01.2013 (договір купівлі продажу від 26.12.2012), вартість обладнання (без ПДВ) становить 46928,84 тис. грн., сума ПДВ 9385,97 тис. грн. та поставлено на облік як основний засіб. Постачальником комплексу «Linde» було СП ТОВ «Металент» м. Єнакієве.

З матеріалів справи вбачається, що «повітряно-розподільчий комплекс «Linde» був введений в експлуатацію СП ТОВ «Металент» 27.12.2006 (рішення № 42 від 17.01.2007 Єнакіївської міської ради про затвердження акта Державної приймальної комісії). В акті перевірки зазначено, що дані основні засоби знаходяться в зоні АТО.

В акті перевірки вказується, що згідно з обліковою політикою ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» при нарахуванні амортизації основних засобів використовується прямолінійний метод. Норма амортизації розраховується згідно зі строком корисного використання. Зокрема, ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» віднесено повітряно-розподільчий блок «Linde» до 4 групи основних засобів та застосовувало метод прискореної амортизації, а сума амортизаційних відрахувань (16 574 331 тис. грн.) за 2014 рік включена по собівартості.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» не здійснює виробництво та реалізацію продуктів переробки стисненого повітря (кисень, аргон, азот) з зони АТО на територію України, що унеможливлює факт підтвердження виробництва продуктів переробки стисненого повітря (кисень, аргон, азот), а лише документообіг між ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» та ПАТ «Єнакієвський металургійний завод».

В зв?язку з тим, що немає можливості підтвердити чи спростувати факт наявності таких основних фондів, які за даними бухгалтерського обліку знаходяться на балансі ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» та розташовані в зоні АТО (Донецька обл., м. Єнакієво, пр. Металургів, 9) та довести здійснення господарської діяльності з метою отримання доходу, актом перевірки визначено, що ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» на порушення вимог п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України не нараховано податкові зобов?язання виходячи із вартості придбання товарів/послуг за січень 2014 року - червень 2014 року та листопад 2014 року - грудень 2014 року в сумі 75 845 466 грн.

Також, в акті перевірки зазначено, що в порушення п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, підприємством включено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об?єкта витрати, що не підтверджені відповідними первинними документами, наявність яких доводить зв?язок та подальше використання у власній господарській діяльності підприємства таких послуг за 2013 рік на загальну суму 40823 грн. ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» до перевірки надано лише авансові звіти, які не підтверджені первинними документами.

Крім того, під час перевірки встановлено завищення податкового кредиту на суму 43698 грн. В акті перевірки зазначено, що станом на дату закінчення перевірки серед постачальників виявлено платників, якими надано ризиковий кредит.

В акті перевірки зазначено, що до ГУ ДФС у м. Києві надійшла податкова інформація від:

- ДПІ у Калінінському районі м. Донецька по ТОВ Фірма «Промбудремонт» за період січень 2014 року - лютий 2015 року» від 06.04.2015 № 1617/7/05-63-22-03. Даною податковою інформацією не підтверджено взаємовідносини ТОВ Фірма «Промбудремонт» з ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» за лютий 2014 року на суму ПДВ 8 871,93 грн., за березень 2014 року на суму ПДВ 18 104,73 грн., за квітень 2014 року на суму ПДВ 11 321,60 грн. ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» податкові накладні включено до податкового кредиту за березень 2014 року в сумі ПДВ 16 714,27 грн., за квітень 2014 року в сумі ПДВ 21 584 грн.

- Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська щодо ТОВ «Кріо Інтер Трейдінг» за період з 01.07.2014 по 30.11.2014 від 05.03.2015 № 5119/10/05-67-22-01. Даною податковою інформацією не підтверджено взаємовідносини ТОВ «Кріо Інтер Трейдінг» з ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» за жовтень 2014 року на суму ПДВ 5 400 грн. ПрАт «Ер Лікід Єнакієве» податкову накладну, включено до податкового кредиту за листопад 2014 року в сумі ПДВ 5 400 грн.

Згідно з висновками акта перевірки, на порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» завищено податковий кредит за березень 2014 року на 16714 грн., за квітень 2014 року на 21584 грн., за листопад 2014 року на 5400 грн.

За розглядом акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 4172615141 на 7 757 грн. податку на прибуток і застосованих 1 939 грн. штрафних санкцій, № 4182615141 про завищення від`ємного значення об?єкта оподаткування податком на прибуток на 16574334 грн., № 60016261404 на 38297 грн. податку на додану вартість і застосованих 9 574,25 грн. штрафних санкцій, № 0016271404 про завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на 38 298 грн. і застосованих 9 574,50 грн. штрафних санкцій, № 0016281404 про відмову у бюджетному відшкодуванні по податку на додану вартість на 75 161 164 грн.

Рішенням про результати розгляду скарги Державної фіскальної служби України від 11.11.2016 № 24316/6/99-99-11-02-01-15 вказано, що акт перевірки не містить чіткого обґрунтування і доказів порушення ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» податкового законодавства в частині завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ Фірма «Промбудремонт» та ТОВ «Кріо Інтер Трейдінг».

Враховуючи зазначене, вказаним рішенням контролюючого органу скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 05.09.2016 № 0016261404, № 0016271404, № 0016281404 в частині висновків акта перевірки щодо завищення ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» податкового кредиту на суму 43 698 грн. ПДВ та у відповідній частині штрафні санкції та залишено без змін зазначені податкові повідомлення-рішення в іншій частині. Водночас податкові повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 4172615141, № 4182615141, № 1012140303 залишено без змін.

Керуючись положеннями підпункту 60.1.2 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), судом встановлено, що оскаржувані позивачем рішення №0016261404, №0016271404 та №0016281404 вважаються відкликаними в частині, яка скасована контролюючим органом, при цьому, чинними є оскаржувані позивачем рішення від 05.09.2016 №4172615141, №4182615141, №0016261404, №0016281404, №1012140303 та від 16.11.2016 №0023041404.

16.11.2016 з урахуванням положень, викладених у рішенні про результати розгляду скарги ДФС України від 11.11.2016 р. № 24316/6/99-99-11-02-01-15 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0023041404, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 38 298,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 встановлено, що при прийнятті рішення апеляційним судом враховано, що питання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вирішувалося Кабінетом Міністрів України, який 23.11.2016, прийняв розпорядження від № 861-р «Про заходи щодо дотримання податкового законодавства» (ДСК), яким скасовано спірні податкові повідомлення-рішення від 05.09.2016 та рішення Державної фіскальної служби України від 11.11.2016 № 24316/6/99-99-11-02-01-15. Зазначене розпорядження є чинним, докази його оскарження або скасування в матеріалах справи відсутні.

Стосовно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 16.11.2016 № 0023041404 судом встановлено наступне.

Перевіркою встановлено неутримання податку на доходи фізичних осіб з сум коштів, оплачених працівникам підприємства, документального підтвердження використання яких відсутнє та не повернутих у встановлений строк.

Так, в акті перевірки зазначено, що ПАТ «Ер Лікід Єнакієве» згідно авансових звітів працівників підприємства на їх власні картки було перераховано грошові кошти (аванс) у безготівковій формі на загальну суму 40822,79 грн., а саме:

- авансовий звіт № 32 від 04.03.2013 на загальну суму 16469,09 грн. - ОСОБА_1 ;

- авансовий звіт № 38 від 15.03.2013 на загальну суму 4617,72 грн. - ОСОБА_2 ;

- авансовий звіт № 60 від 19.04.2013 на загальну суму 4966,90 грн. - Марті Ірене;

- авансовий звіт № 88 від 30.05.2013 на загальну суму 2001,11 грн. - ОСОБА_3 ;

- авансовий звіт № 89 від 30.05.2013 на загальну суму 1998,47 грн. - ОСОБА_1 ;

- авансовий звіт № 6 від 18.01.2013 на загальну суму 1155,00 грн. - ОСОБА_4 ;

- авансовий звіт № 13 від 01.02.2013 на загальну суму 605,00 грн. - ОСОБА_4 ;

- авансовий звіт № 49 від 27.03.2013 на загальну суму 605,00 грн. - ОСОБА_4 ;

- авансовий звіт № 104 від 17.06.2013 на загальну суму 2812,50 грн. - ОСОБА_5 ;

- авансовий звіт № 141 від 30.08.2013 на загальну суму 522,00 грн. - ОСОБА_6 ;

- авансовий звіт № 221 від 02.12.2013 на загальну суму 2520,00 грн. - ОСОБА_7 ;

- авансовий звіт № 181 від 06.11.2013 на загальну суму 510,00 грн. - ОСОБА_3 ;

- авансовий звіт № 184 від 07.11.2013 на загальну суму 1020,00 грн. - ОСОБА_8 ;

авансовий звіт № 185 від 07.11.2013 на загальну суму 1020,00 грн. - ОСОБА_9 ;

Контролюючим органом встановлено, що згідно наданих до перевірки авансових звітів, документального підтвердження витрачання коштів не має, у зв?язку з втратою первинних документів.

В акті перевірки зазначено, що підприємством не утриманий податок на доходи фізичних осіб із додаткового доходу вищезазначених працівників підприємства.

Крім того, констатовано, що в порушення вимог підпункту «г» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України підприємством занижено зобов?язання по сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 6223,40 грн. за 2013 рік.

За висновками перевірки ГУ ДФС у м. Києві сформовано та вручено ПАТ «Ер Лікід Єнакієве», зокрема, податкове повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 1012140303 про збільшення грошового зобов?язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем - 6223,40 грн. та застосованих відповідно до пункту 127.1 статті 127 штрафних санкцій у розмірі 4558,24 гривень.

Не погоджуючись з правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Застосовано судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (тут і далі - ПК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Абзацом першим пункту 85.2 статті 85 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 164.1.1 статті 164 ПК України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме, зокрема, на відрядження у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом.

Пунктом 164.5 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

У такому самому порядку визначаються об`єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

Згідно пункту 171.1 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або оплаті до бюджету.

Відповідно до абзацу другого пунктів 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу першого пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду».

Зазначені положення встановлюють наступні умови реалізації права платника податків на отримання бюджетного відшкодування ПДВ:

- значення різниці між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду є від`ємним;

- сума ПДВ фактично сплачена отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі- Закон №996-XIV), яким передбачено, зокрема:

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. (стаття 1 Закон №996-XIV)

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. (частина перша статті 9 Закону №996-XIV).

Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Верховний Суд сформував сталу та послідовну практику щодо застосування вищенаведених правових норм. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 вказала ряд важливих правових висновків, зокрема, про таке.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Відповідно до пункту 146.15 статті 146 ПК України нарахування амортизації окремого об`єкта припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення з експлуатації такого об`єкта основних засобів або передачі його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів за рішенням платника податку або суду.

В свою чергу, згідно з пунктом 146.16 статті 146 ПК України у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об`єкта основних засобів.

Тобто, згідно положень Податкового кодексу України підставою для припинення нарахування амортизації є виведення основного засобу з експлуатації.

Згідно з пунктом 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються: б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000, визначено правила здійснення амортизації основних засобів.

Відповідно до абзацу 3 пункту 29 П(С)БО 7 встановлено вичерпний перелік підстав припинення нарахування амортизації: нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об`єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Відповідно до пункту 2 частини 4 розділу 3 наказу Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами» (далі - Порядок), у разі встановлення перевіркою питань податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі неподання їх для перевірки, - зазначити перелік цих документів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд вказує наступне.

Стосовно обґрунтованості податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 № 0016261404, № 0016281404 та від 16.11.2016 № 0023041404, суд доходить до наступних висновків.

Нормативними підставами для прийняття вказаних рішень є порушення позивачем п. 200.1, п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 ПК України.

Так, контролюючим органом виявлено відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за період січень 2014 р.- червень 2014 р. та грудень 2014 р. на загальну суму 75 199 462, 00 грн.

Судом встановлено, що для реалізації даного проекту здійснювався імпорт складової комплексного об`єкта: повітрянорозділюване устаткування ПРУ-1400, призначене для виробництва цільових продуктів (кисню, азоту, аргону) з атмосферного повітря ректифікаційним методом з Італії, Бельгії, Німеччини, Польщі, Франції. Обладнання виробляється, підготовлюється та постачається компанією Air Liquide Engineering S.A. (перейменована згодом в Air Liquide Global EC Solutions S.A., Франція).

Крім того, в рамках згаданого проекту позивач придбавав значний обсяг робіт/послуг генерального підряду з будівництва об`єкту від контрагента Іноземного Підприємства «ЕР ЛІКІД ГЛОБАЛ І ЕНД СІ СОЛЮШЕНЗ Україна» згідно з договором генерального підряду від 30.09.2011 та договору генерального підряду від 31.05.2013, відповідно до умов яких, генеральний підрядник виконує роботи щодо координації детального проектування, будівництва, нагляду, введення в експлуатацію та пуск ПРУ-1400, а також інші види будівельних, інжинірингових, проектувальних, технічних робіт/послуг, матеріалів, пов`язаних з будівництвом повітророзподільної установки.

Позивач також придбавав інші послуги й матеріали, необхідні для ведення виробничо-господарської діяльності.

Надаючи оцінку зазначеним господарським операціям суд зазначає, що операції з постачання товарів та послуг, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит, та, як наслідок, від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, які містяться у матеріалах справи, до яких у контролюючого органу при здійсненні перевірки зауваження були відсутні.

Крім того, Єнакіївським ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області вже проводились позапланові податкові перевірки позивача за аналогічні періоди та з аналогічних питань щодо достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ, за результатами яких складено такі документи:

довідку перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2014 року №359/26/05-11-15-01-114-3/37837486 від 20.06.2014;

довідку перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2014 року №453/35/05-11-15-01-114-3/37837486 від 20.06.2014;

довідку перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2014 року №571/45/05-11-15-01-114-3/37837486 від 20.06.2014;

довідку перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2014 року №664/35/05-11-15-0І-114-3/37837486 від 20.06.2014;

довідку перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2014 року;

довідку перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2014 року.

Згідно вказаних довідок, при проведенні перевірок не було встановлено порушень при відображенні позивачем у податкових деклараціях з ПДВ сум бюджетного відшкодування. Водночас зазначені обставини залишені відповідачем поза увагою.

Разом з цим, обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган стверджував, що на дату проведення перевірки у податкових інспекторів була відсутня можливість провести інвентаризацію основних фондів позивача та підтвердити чи спростувати факт наявності основних фондів, які за даними бухгалтерського обліку знаходяться на балансі позивача та розташовані в зоні АТО.

Суд зазначає, що факт знаходження основних засобів та інші активів позивача на території України, де проводиться АТО, не дає права стверджувати про початок використання позивачем таких активів не в господарській діяльності.

Крім того, об`єктивна неможливість провести інвентаризацію основних фондів та підтвердити чи спростувати факт їх наявності не є підставою для позбавлення позивача податкової вигоди у вигляді формування податкового кредиту.

Виходячи із обставин по справі та наявних у справі доказів слідує, що основними покупцями промислових газів, вироблених позивачем, є ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» та ТОВ «Ер Лікід Юкрейн» згідно з умовами довгострокової угоди на постачання газів від 17.06.2011 та договору купівлі-продажу №ALU_L/2013-008 від 22.01.2013. Позивачем надано до суду первинні документи на підтвердження реалізації зазначеної продукції у перевіряємий період. Дані документи також надавалися до перевірки і у контролюючого органу не було жодних зауважень до них. Крім того, позивач надавав копію листа ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» від 07.10.2016 вих. №731012-898, відповідно до якого, останній підтверджує придбання у позивача зазначеного вище обсягу промислових газів в межах періоду податкової перевірки.

За матеріалами справи основними покупцями промислових газів, вироблених позивачем, є ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод» та ТОВ «Ер Лікід Юкрейн» згідно з Довгострокової угоди на постачання газів від 17.06.2011 р. та Договору купівлі-продажу № ALU_L/2013-008 від 22.01.2013 р.

Судом встановлено, що між позивачем та ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод» було укладено Довгострокову угоду на постачання газів від 17.06.2011 року, відповідно до пункту 2.2 якої, починаючи з дати початку промислової експлуатації, впродовж всієї цієї угоди і відповідно до умов цієї угоди, ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод» зобов?язався купувати і отримувати від ПрАТ "Ер Лікід Єнакієве" кисень, азот і аргон в кількості, необхідній для роботи обладнання ПрАт "Єнакієвський металургійний завод" (том 17, арк. 7-16).

Крім того, судом досліджено, що факт постачання позивачем азоту, аргону та кисню (в газоподібних та рідких станах) на користь ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод» за період грудень 2013 року - грудень 2014 року підтверджується видатковими накладними та актами приймання-передачі-протоколами до Довгострокової угоди на постачання газів, відповідно до яких позивачем поставлено гази на загальну суму 318 067 148, 62 грн, у т. ч. ПДВ 53 011 191, 47 грн (том 17, арк. 17-53).

Окрім того, факт здійснення господарської діяльності підтверджується листами ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод», у яких останнє підтверджує постачання позивачем зі своїх виробничих потужностей через відповідні трубопроводи у м. Єнакієве вироблених промислових газів в період з 01.02.2013 року по 31.12.2014 року, а також продовження такого постачання станом на 07.10.2016 року та 09.02.2017 року (том 20, арк. 47-48).

Разом з тим, протягом зазначеного періоду позивач також реалізовував промислові гази на користь ТОВ "Ер Лікід Юкрейн", відповідно до договору купівлі-продажу від 22.01.2013 року № ALU_L/2013-008, що підтверджується належно складеними видатковими накладними.

Судом також досліджено, що факт постачання позивачем азоту, аргону та кисню (в газоподібних та рідких станах) на користь ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод» за період грудень 2013 року - грудень 2014 року підтверджується видатковими накладними та актами приймання-передачі-протоколами до договору купівлі-продажу від 22.01.2013 року № ALU_L/2013-008, відповідно до яких позивачем поставлено, а покупцем отримано гази на суму 16 027 070, 36 грн., у т. ч. ПДВ 2 671 178, 52 грн.

Судом встановлено, що за результатом реалізації товарів на користь ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" та ТОВ "Ер Лікід Юкрейн" за період грудень 2013 року - січень 2015 року позивач отримав дохід в розмірі 334 094 218, 98 грн, у т. ч. ПДВ 55 682 369,99 грн., в тому числі :

- по ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» 318 067 148,62 грн., в т.ч. ПДВ - 53 011 191,47 грн.;

- по ТОВ «Ер Лікід Юкрейн» 16 027 070,36 грн., в т.ч. ПДВ - 2 671 178,52 грн.

Судом встановлено, що надані на дослідження видаткові накладні та акти приймання-передачі-протоколи, результати дослідження яких, зокрема, викладені у Додатку № 5 до Висновку судових експертів від 29.03.2021 № 1041/51101, містять відомості про господарські операції, які мають обов`язкові реквізити відповідно до вимог чинного законодавства та є первинними документами, що фіксують та документально підтверджують факти здійснення господарських операцій позивача з покупцями (ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» та ТОВ «Ер Лікід Юкрейн»).

Суд зауважує, що жодних сумнівів щодо належності чи достовірності первинних документів не заявлено відповідачем. Зокрема, факт реальності спірних операцій з постачання товарів та послуг щодо реалізації інвестиційного проекту «Повітрянорозподільча установка потужністю 1400, м. Єнакієве» не заперечується контролюючим органом.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 № 0016261404, № 0016281404 та від 16.11.2016 № 0023041404, оскільки документально підтверджуються господарські операції, відповідно до яких ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» поставлено, а ПАТ «Єнакієвський металургійний завод», ТОВ «Ер Лікід Юкрейн» отримано азот, аргон та кисень (в газоподібних та рідких станах) за період грудень 2013 - грудень 2014 років на загальну суму з ПДВ - 334 094 218,98 грн., в т.ч. ПДВ - 55 682 369,99 грн. (сума без ПДВ - 278 411 848,99 грн.), податкові зобов?язання по яких задекларовані у складі податкових зобов?язань з ПДВ за операціями на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою та ставкою 7%, крім ввезення товарів на митну територію України.

Стосовно обґрунтованості податкового повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 4182615141, суд доходить до наступних висновків.

Позивачем для ведення своєї основної діяльності було придбано основні фонди, а саме повітряно-розподільчу установку (комплекс) «Повітряно-розподільча установка Linde» (за допомогою якої виробляється та поставляється кисень, азот та аргон на металургійний завод).

Згідно з первинних документів, придбання такої установки відбулося 30.01.2013 (договір купівлі-продажу від 26.12.2012), вартість активів (без ПДВ) становить 313 876, 31 тис. грн., сума ПДВ 62 775, 26 тис. грн., установку поставлено на облік як основний засіб.

У позивача наявні всі необхідні первинні документи на придбання установки «Повітряно-розподільча установка Linde», які підтверджують правомірність амортизації даного основного засобу, зокрема:

договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості від 26.12.2012 «Повітряно-розподільча установка Linde», що складається з: власне повітряно-розподільної установки (ПРУ) Linde; скрубери, С44, С45; адсорберів, С42, С43; теплообмінників, С40; «СоШ Вох», С39; будівель машинної зали з допоміжними приміщеннями СІ3-1, С13-1, загальною площею 958,3 кв.м; резервуарного парку, С46, С47, С48;

акт прийому-передачі об`єкту нерухомості від 31.01.2013;

договір купівлі-продажу №12-004475 від 26.12.2012;

акт прийому-передачі майна від 31.01.2013 до договору купівлі-продажу №12- 004475 від 26.12.2012;

договір купівлі-продажу №12-004489 від 26.12.2012;

акт прийому-передачі майна від 31.01.2013 до договору купівлі-продажу №12-4489 від 26.12.2012;

договір купівлі-продажу №12-004490 від 26.12.2012;

акт прийому-передачі майна від 31.01.2013 до договору купівлі-продажу №12-4490 від 26.12.2012;

наказ №1/01.2013 від 31.01.2013 про ввід в експлуатацію основних засобів і визначення строків їх експлуатації;

акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.01.2013;

наказ №2/01.2013 від 31.01.2013 про ввід в експлуатацію основних засобів і визначення строків їх експлуатації;

акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.01.2013;

наказ №2/06.2013 від 27.06.2013 про введення в експлуатацію основних засобів і визначення строків їх експлуатації;

акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 27.06.2013;

наказ №2/12.2013 від 23.12.2013 про ввід в експлуатацію основних засобів і визначення строків їх експлуатації;

акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів від 23.12.2013;

акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 23.12.2013;

податкові накладні №3101009 від 31.01.2013, №3101011 від 31.01.2013, №1 від 30.01.2013, №4 від 31.01.2013, №6 від 31.01.2013, №2 від 31.01.2013.

Суд враховує та зазначає, що усі первинні документи щодо правомірності формування амортизаційних витрат наявні у позивача, надавалися ним до податкової перевірки та до суду у повному обсязі та є належним чином оформленими.

Судом враховано те, що як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, що товариством використовуються основні засоби в господарській діяльності, такі основні засоби не є знищеними, завдяки останнім позивач здійснив виробництво та реалізував вироблені промислові гази контрагентам та отримав дохід, який був належним чином задекларований.

В ході судового розгляду справи позивач зауважив, що зазначена податковим органом сума амортизаційних відрахувань на установку не відповідає дійсності, адже за підсумками 2014 року сума амортизаційних відрахувань на установку склала 1 998 492,12 грн., що підтверджується даними рахунку 831 «Амортизація основних засобів» позивача. Тобто, сума амортизаційних відрахувань на установку більш ніж в 8 разів менша від заявленої податковим органом. Загальна сума амортизації всіх виробничих основних засобів за 2014 року складає 16 574 331,00 грн. Зазначена сума амортизації включає як амортизаційні відрахування на установку, так і амортизаційні відрахування на інші виробничі основні засоби позивача. Вказане також підтверджується наявними в матеріалах справи документами бухгалтерського обліку.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що згідно з обліковою політикою ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» при нарахуванні амортизації основних засобів використовується прямолінійний метод. Норма амортизації використовується згідно строку корисного використання. При цьому, згідно аналізу бухгалтерських рахунків підприємство віднесло «повітряно-розподільчий блок «Linde» до 4 групи основних засобів та застосовувало метод прискореної амортизації, а сума амортизаційних відрахувань включалась до собівартості.

Та, суд зазначає, що за актом перевірки сума амортизаційних відрахувань на повітряно-розподільчу установку (комплекс) «Повітряно-розподільча установка Linde» складає 16 574 331 грн. Водночас, за словами позивача, за підсумками 2014 року сума амортизаційних відрахувань позивача на вказану установку склала 1 998 492, 12 грн, що більш ніж в 8 разів менше від заявленої податковим органом.

Зокрема, відповідно до акта перевірки, завищення від?ємного значення об?єкту оподаткування від усіх видів діяльності відбулося внаслідок застосування Методу прискореної амортизації та включення до собівартості основних засобів амортизаційних відрахувань на повітряно-розподільну установку (комплекс) «Linde» у сумі 16 574 331,00 грн. (абз.11 стор.13 Акту перевірки).

В акті перевірки вказано, що відповідно до листа ДФСУ від 07.11.2014 №6437/6/99-99-19-02-02-15 «Щодо списання основних засобів та ТМЦ, що розташовані в зоні АТО» у результаті проведення антитерористичної операції платник податку припиняє нараховувати амортизацію, починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення з експлуатації об?єкта основних засобів, та збільшує витрати на суму вартості, яка підлягала амортизації, за вирахуванням сум накопиченої амортизації такого об?єкта основних засобів». (ст.ст. 13 - 14 акту перевірки).

На підставі вищевикладеного, у акті перевірки встановлено порушення вимог п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст. 138, пл. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України (стор.73 акта перевірки).

Оцінюючи вказану позицію відповідача, суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує щодо придбання позивачем повітряно-розподільчої установки (комплексу) «Повітряно-розподільча установка Linde».

Крім того, суд враховує що факт знаходження основних засобів та інші активів позивача на території України, де проводиться АТО, не дає права стверджувати про початок використання позивачем таких активів не в господарській діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Суд також зауважує, що відповідач не заперечує постановку на облік спірної повітряно-розподільчої установки як основного засобу, тобто як матеріального активу, призначеного для використання у господарській діяльності.

Пунктом 14.1.3 пунктом 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Згідно з пунктом 144.1 статті 144 ПК України амортизації підлягають, окрім іншого, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

Відповідно до пункту 146.15 статті 146 ПК України нарахування амортизації окремого об`єкта припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення з експлуатації такого об`єкта основних засобів або передачі його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів за рішенням платника податку або суду.

В свою чергу, згідно з пунктом 146.16 статті 146 ПК України у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об`єкта основних засобів.

Тобто, згідно положень Податкового кодексу України підставою для припинення нарахування амортизації є виведення основного засобу з експлуатації.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідач стверджує, що сума амортизаційних відрахувань у розмірі 16 574 331 грн включена позивачем до собівартості, тобто до собівартості виготовлених та реалізованих за допомогою спірної установки товарів. Водночас згідно з пунктом 28 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (далі - П(С)БО 7 «Основні засоби»), метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно відомостей, наведених в Наказі від 01.01.2014 № 1-бух «Про облікову політику» ПрАт «Ер Лікід Єнакієве» (далі - Наказ № 1-бух), при нарахуванні амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку використовується прямолінійний метод. Норми амортизації розраховуються згідно строку корисного використання, що визначається згідно наказу на введення до експлуатації основних засобів.

Витрати на поточний ремонт і обслуговування основних засобів включаються до складу витрат.

Відповідно до пункту 12 «Облік собівартості» Наказу № 1-буx «Про облікову політику», собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається, зокрема, з амортизації основних засобів виробничого призначення.

Судом встановлено, що в матеріалах справи містяться облікові регістри ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» за 2014 рік, а саме:

- Картки рахунку 831 «Амортизація основних засобів» за січень - червень 2014;

- Відомості про основні засоби (картка): Повітряно-розподільна установка «Linde»;

- Відомості про основні засоби (картка): будівля машзали з допом. приміщеннями;

- Відомості про основні засоби (картка): Резервуарний парк комплекса ПРУ Linde;

- Відомість нарахування амортизації виробничого устаткування за 3 квартал 2014;

- Відомість нарахування амортизації виробничого устаткування за 4 квартал 2014;

- Відомості по амортизації (бухгалтерський облік) за 2014.

Відповідно до пункту 145.1 статті 145 ПК України класифікації груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації, до 3 групи основних засобів відносяться будівлі, споруди, передавальні пристрої з мінімально допустимим строком корисного використання 20 років, до 4 групи основних засобів відносяться машини та обладнання.

Суд вказує, що згідно Наказу ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» від 31.01.2013 № 1/01.2013 «Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації» повітряно-розподільна установка «Linde» віднесена до 3 групи основних засобів з терміном експлуатації 300 місяців.

Крім того, суд враховує, що наявні в матеріалах справи відомості про основні засоби (вказані картки) підтверджують, що для нарахування амортизації щодо об?єктів основних засобів повітряно-розподільної установки «Linde» позивач використовував прямолінійний метод нарахування амортизації, а не метод прискореної амортизації.

Суд вказує, що віднесення ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» повітряно-розподільної установки «Linde» до 3-ї групи основних засобів та встановлення терміну експлуатації 300 місяців або 25 років відповідає вимогам пункту 145.1 статті 145 ПК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу про віднесення позивачем вказаної повітряно-розподільної установки «Linde» до 4 групи основних засобів та застосування прискореного методу амортизації.

Стосовно здійснених відповідачем розрахунків суми амортизаційних відрахувань в розмірі 16 574 331,00 грн суд вказує на наступне.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов?язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291 (далі - Інструкція № 291) для узагальнення інформації про суму нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів призначено рахунок 83 «Амортизація».

За дебетом рахунку 83 «Амортизація» відображається сума нарахованих амортизаційних відрахувань, за кредитом - списання на рахунок 23 «Виробництво» суми амортизаційних відрахувань, які прямо включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), до затрат допоміжних (підсобних) виробництв, на рахунки класу 9 - суми амортизаційних відрахувань, що відносяться до виробничих накладних витрат, адміністративних і збутових витрат, або на рахунок 79 «Фінансові результати», якщо підприємство не застосовує рахунки класу 9).

На субрахунку 831 «Амортизація основних засобів» узагальнюється інформація про нарахування амортизації основних засобів.

Для узагальнення інформації про нараховану амортизацію та індексацію зносу (накопиченої амортизації) необоротних матеріальних і нематеріальних активів, що підлягають амортизації призначено рахунок 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» (Інструкція № 291).

За кредитом рахунку 13 «Знос необоротних матеріальних активів» відображається нарахування амортизації та індексації зносу (накопиченої амортизації) необоротних активів, за дебетом - зменшення суми зносу (накопиченої амортизації).

Згідно з Інструкцією № 291, на субрахунку 131 «Знос основних засобів» узагальнюється інформація про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 «Основні засоби».

Судом встановлено, що відповідно до Картки рахунку 831 «Амортизація основних засобів» за січень - червень 2014 та відомостей нарахування амортизації виробничого устаткування за 3 та 4 квартали 2014, загальна сума нарахованої амортизації за період січень - грудень 2014 року складає 16 597 713,36 грн. та відображена в бухгалтерському обліку ПрАт «Ер Лікід Єнакієве» за дебетом рахунку 83 «Амортизація» в кореспонденції з кредитом рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів».

Таким чином, судом з`ясовано, що згідно облікових регістрів підтверджується нарахування позивачем амортизації на основні засоби за 2014 рік у розмірі 16 597 713,36 грн.

Крім того, судом встановлено, що згідно наданої Картки рахунку 831 «Амортизація основних засобів» за січень - червень 2014 та відомостей нарахування амортизації виробничого устаткування за 3 та 4 квартали 2014, в бухгалтерському обліку ПрАТ «Ер Лікід Єнакієве» сума нарахованої амортизації за 2014 рік на повітряно-розподільну установку «Linde» відображена помісячно по дебету субрахунку 831 «Амортизація основних засобів» в кореспонденції з кредитом субрахунку 131 «Знос основних засобів» складає 1 998 492,10 грн., в тому числі на:

- повітряно-розподільна установка Linde DE - 1 356 496,22 грн.;

- будівлю машзали з допом. приміщеннями - 640 682,26 грн.;

- резервуарний парк комплекса ПРУ Linde - 1 313,62 грн.

Відповідно до підпунктом 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 ПК України, річна сума амортизації за прямолінійним методом визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об?єкта основних засобів.

Судом встановлено, що, керуючись вказаною нормою законодавства, експертами здійснено розрахунок амортизації прямолінійним методом, а саме: первісна вартість повітряно-розподільну установку «Linde» (повітряно-розподільна установка Linde DE, будівля машзали з допом. приміщеннями, резервуарний парк комплекса ПРУ Linde) поділено на термін експлуатації - 300 міс.

Крім того, вказаний розрахунок суми нарахуваної амортизації на первісну вартість повітряно-розподільної установки «Linde» у розмірі 1 998 492, 10 гривень з використанням прямолінійного методу за 2014 рік викладений у Додатку № 9 до Висновку судово-економічної експертизи від 29.03.2021 № 1041/51101, який міститься в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з вказаного висновку судово-економічної експертизи, за результатами співставлення даних, наведених в бухгалтерському обліку ПрАт «Ер Лікід Єнакієве» та в Розрахунку проведеному експертами (Додаток № 9 до Висновку), відхилень щодо нарахування амортизації не виявлено.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неправомірність нарахування контролюючим органом спірної суми амортизаційних відрахувань у розмірі 16 574 331,00 грн. Протилежного відповідачем належними та достатніми доказами не доведено.

Крім того, судом встановлено, що позивачем здійснено амортизаційні відрахування на такі основні засоби позивача, а саме, повітряно-розподільну установку «Linde» (повітряно-розподільна установка Linde DE, будівля машзали з допоміжними приміщеннями, резервуарний парк комплекса ПРУ Linde).

Разом з тим, суд критично оцінює посилання відповідача на обгрунтованість своїх доводів на лист ДФС України від 07.11.2014 року № 6437/6/99-99-19-02-02-15 "Щодо списання основних засобів та ТМЦ, що розташовані в зоні АТО", оскільки основні засоби позивача не були знищенні, а продовжували використовуватись в його господарській діяльності, а тому вказаний лист контролюючого органу не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

За таких обставин, суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 4182615141.

Стосовно обґрунтованості податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 № 4172615141 та № 1012140303, суд вказує наступне.

З огляду на здійснення позивачем дій щодо відновлення втрачених документів та з огляду на наявність у матеріалах справи первинних документів суд доходить до висновку про протиправність нарахування грошових зобов`язань згідно податкових повідомлень-рішень №4172615141 та №1012140303 виходячи із наступного.

Суд зазначає, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень №4172615141 та №1012140303 за доводами відповідача стало те, що позивачем враховано до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрати, що не підтверджені відповідними первинними документами на загальну суму 40 823,00 грн. та не утримано податок з доходів фізичних осіб із додаткового доходу працівників, отриманих згідно авансових звітів, - так, працівникам позивача на власні картки було перераховано грошові кошти (аванс) в безготівковій формі на загальну суму 40 823,00 грн., а документального підтвердження витрачання коштів немає.

Судом встановлено, що листом від 29.04.2016 позивач повідомив ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві та відповідача про втрату оригіналів первинних та бухгалтерських документів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, у тому числі, але не виключно: авансових звітів за період 01.01.2013-31.12.2013; банківських виписок та рахунків від постачальників за період 01.01.2013-31.12.2013; довідок про результати документальних позапланових перевірок правомірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за 2013 рік.

Суд враховує, що 08.08.2016 було затверджено акт про результати роботи комісії для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх можливої втрати або знищення, в якому вказано, що рахунки готелів втрачено у зв`язку з захопленням невідомими озброєними особами офісних приміщень позивача за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Артема, 138 А та м. Єнакієве, вул. Луганське шосе, 74, де зберігались відповідні документи.

На виконання вимог пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України позивачем вжито заходів для відновлення втрачених документів, зокрема, направлено відповідні запити до готелів, які відмовили у наданні запитуваних рахунків.

Зокрема, судом встановлено, що позивач наголошує, що оригінали документів були втрачені під час евакуації позивача із зони проведення АТО до м. Києва у 2014 року, у зв?язку з нестійким суспільно-політичним становищем у Донецькій області та проведенням АТО у цьому регіоні, позивач був вимушений змінити своє місцезнаходження на м. Київ. Незважаючи на те, що позивачеві вдалось перевезти більшу частину первинної та бухгалтерської документації, все ж незначна частина оригіналів первинних та бухгалтерських документів залишилась за колишнім місцезнаходженням офісних приміщень позивача за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Артема, 138 А, та м. Єнакієве, вул. Луганське шосе, 74.

Відповідно до пункту 44.5 статті 44 ПК України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Відповідно до пункту 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88) у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.

Суд враховує, що в матеріалах справи міститься наказ № 18 від "Про призначення комісії для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх можливої пропажі або знищення" (далі - наказ № 18) (том 20, арк. 151-157), відповідно до якого на комісію було покладено наступні функції:

- встановлення переліку оригіналів первинних та бухгалтерських документів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, які перебувають в колишніх офісних приміщеннях позивача в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;

- розслідування причин можливої пропажі або знищення оригіналів первинних та бухгалтерських документів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, які перебувають в колишніх офісних приміщеннях позивача, які знаходяться в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Судом також з`ясовано наявність у матеріалах справи запрошень до участі в роботі комісії для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх можливої пропажі або знищення, адресованих наступним суб`єктам, а саме:

- ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві (том 20, арк. 152-153);

- Шевченківському районному управлінню ДСНС України у м. Києві (том 20, арк. 156-157);

- Шевченківському УП ГУНП України у м. Києві (том 20, арк. 154-155).

Суд вказує, що в матеріалах справи також міститься акт про результати роботи комісії для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх можливої пропажі або знищення (том 20, арк. 158-161), засвідчені копії якого в той же день були подані до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві (том 20, арк. 162) та ГУ ДФС у м. Києві (том 20, арк. 163).

Крім того, суд встановив, що з матеріалів справи вбачається, що з метою відновлення втрачених документів позивачем було направлено:

- Звернення від 22.06.2016 року № 700 про відновлення втрачених документів, що підтверджують відрядження працівників компанії до Міні-готель "Домінік" (том 27, арк. 19-21), проте, засобами електронного зв?язку отримано відповідь щодо неможливості відновлення документів у зв?язку із втратою бази даних за 2013 рік (том 27, арк. 22-23);

- Звернення від 22.06.2016 року № 701 про відновлення втрачених документів, що підтверджують відрядження працівників компанії до Apart Hall Panorama (том 27, арк. 24-26), однак відповіді не отримано;

- Звернення від 21.06.2016 року № 712 про відновлення втрачених документів, що підтверджують відрядження працівників компанії до Готельний комплекс "Либідь" (том 27, арк. 27-28), на яке отримано відповідь щодо неможливості відновлення документів у зв?язку із зміною власника;

- Звернення від 22.06.2016 року № 714 про відновлення втрачених документів, що підтверджують відрядження працівників компанії до Рейкарц Хотел Менеджмент (том 27, арк. 30-31), у відповідь на яке надано скан-копії рахунків (том 27 арк. 32-35);

- Звернення від 22.06.2016 року № 718 про відновлення втрачених документів, що підтверджують відрядження працівників компанії до Готель "Салют" (том 27 арк. 36-37), однак відповідь не надано у зв?язку з припиненням існування готелю;

- Звернення від 30.06.2016 року № 723 про відновлення втрачених документів, що підтверджують відрядження працівників компанії до Hotel Ibis la Defense Centre (том 27, арк. 38-40), проте, засобами електронного зв?язку отримано відповідь щодо неможливості відновлення документів у зв?язку із закінченням строків зберігання документів (том 27 арк. 41);

- Звернення від 30.06.2016 року № 724 про відновлення втрачених документів, що підтверджують відрядження працівників компанії до Hotel Kyriad Prestige Joinville Le Pont (том 27, арк. 42-46), однак відповіді не отримано;

- Звернення від 30.06.2016 року № 728 про відновлення втрачених документів, що підтверджують відрядження працівників компанії до Hotel Splendid Tour Eiffel (том 27, арк. 47-49), проте, засобами електронного зв?язку отримано відповідь щодо неможливості відновлення документів у зв?язку із припиненням існування готелю та відсутністю доступу до документів (том 27, арк. 51).

Крім того, судом встановлено, що в матеріалах справи містяться документи, що підтверджують факт понесення витрат та їх зв?язок з господарською діяльністю позивача, а саме звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт посвідчення про відрядження, розрахункові квитанції, рахунки (том 20, арк. 165-253, т. 27, арк. 1-18).

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність нарахування відповідачем грошових зобов`язань згідно податкових повідомлень-рішень №4172615141 та №1012140303, оскільки в матеріалах справи наявні докази на спростування такого нарахування, а саме звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт посвідчення про відрядження, розрахункові квитанції, рахунки.

Крім того, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, а саме наказу № 18, запрошень до участі в роботі комісії, акту про результати роботи комісії з доказами їх надання ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві, звернень до контрагентів-готелів суд встановив про вжиття позивачем всіх заходів, передбачених положеннями пункту 44.5 статті 44 ПК України та пункту 6.10 Положення № 88 у випадку втрати первинних документів.

За вказаних обставин, суд вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 4172615141 та № 1012140303.

За змістом усталеної практики Верховного Суду, зокрема постанови від 03.09.2019 у справі №810/3790/17, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та встановлене, суд приходить до висновку про протиправність прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 р. №4172615141, №4182615141, №0016261404, №0016281404, №1012140303 та від 16.11.2016 р. №0023041404, такі рішення не відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України разом з матеріалами справи, а також надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Щодо вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, понесених на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 325 291,20 грн, суд вважає, що вказана позивачем сума витрат на правничу допомогу є надмірною та такою, що не відповідає складності справи з огляду на наступне.

06.12.2023 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 325 291,20 грн., яку позивач сплатив в повному розмірі.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи частини 3 статті 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, в силу положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Частинами першою та дев`ятою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що приписи КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20.01.2021 у справі № 120/3929/19-а.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

З аналізу частини 4 статті 134 КАС України вбачається, що доказів оплати витрат про стягнення правничої правової вимоги не вимагається, оскільки оплата витрат на правову допомогу може здійснюватися як відразу, так і в майбутньому.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, враховуючи приписи даної норми, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Відсутність документів про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 922/2503/20, в рамках якої суд виклав правовий висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У Рішенні "ZUSTOVIC V. Croatia" (№27903/15) Європейський Суд з прав людини вказав, що заявник вважається таким, який поніс судові витрати, якщо він їх оплатив або був зобов`язаний оплатити внаслідок юридичного чи договірного зобов`язання (до прикладу, Hajnal v. Serbia, no. 36937/06, параграф 154, 19 червня 2012 року, пункт 109 рішення).

Крім того, в постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20 Верховний Суд зазначив, що норми статей 134, 139 були введені в КАС України з 15 грудня 2017 року, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів.

Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

22.04.2024 до суду надійшло від відповідача заперечення на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, яким вказується, що заявник має право на відшкодування судових витрат та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Судом встановлено, що позивачем було укладено Договір про надання правової допомоги від 02.12.2020 року б/н (надалі "Договір") з Адвокатським об`єднанням "Арцінгер" (код ЄДРПОУ 36958968).

Відповідно до пункту 1.1. вказаного Договору Замовник (позивач) доручає, а Виконавець (АО "Арцінгер") бере на себе обов`язок надати правову допомогу, адвокатські послуги та виконувати роботи в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.

Пунктом 2.1 цього Договору, Виконавець бере на себе обов`язок представництва та захисту інтересів Замовника у будь-яких адміністративних справах в будь-яких судах України будь-яких інстанцій.

Для реалізації вказаного обов?язку Виконавець здійснює:

- представництво Замовника в будь-яких судах, органах державної влади, місцевого самоврядування, а також на підприємствах, установах, організаціях будь-якої форми власності, перед фізичними особами;

- підготовку, підписання та подання в інтересах Замовника будь-яких документів, в тому числі, але не виключно, позовних заяв, адміністративних позовів, апеляційних та касаційних скарг, клопотань, інших заяв, скарг, пояснень, претензій, заперечень, звернень, запитів, в тому числі - до правоохоронних органів, листів, телеграм, телефонограм, інших документів;

- ведення справ у всіх судових, нотаріальних і адміністративних установах з усіма правами, що надані законом заявнику, позивачу, відповідачу і третім особам, іншим учасникам адміністративного процесу;

- одержання інформації, поштової кореспонденції та документів, в тому числі, але виключно, довідок, судових документів, документів виконавчого провадження та інших документів;

- участь y судових засіданнях в адміністративних судах України вcix інстанцій;

- подачу виконавчого документа до стягнення;

- ознайомлення з матеріалами справ, в тому числі, але не виключно судових справ, справ виконавчого провадження та інших справ, отримання копій виписок та витягів, зняття ксерокопій та фотокопій тощо, засвідчення вірності копій, виписок, витягів тощо;

- оплату державного мита, судового збору, інших зборів та платежів;

- повну або часткову відмову від позовних вимог за адміністративним позовом, скаргою;

- зміну розміру (в тому числі збільшення та зменшення) позовних вимог за адміністративним позовом, скаргою;

- уточнення та доповнення позовних вимог за адміністративним позовом, скаргою;

- оскарження, в тому числі, але не виключно, апеляційне, касаційне оскарження, оскарження за нововиявленими та за винятковими обставинами, судових ухвал, рішень, постанов, актів, документів виконавчого провадження та інших документів, дій та бездіяльності;

- вчинення інших процесуальних дій, що необхідні для надання послуг, визначених абз. 1 п. 2.1 цього Договору.

Згідно з пунктом 4.1 договору розмір винагороди Виконавця (адвокатського об`єднання), статус Сторін як платників податків та порядок розрахунків за надані послуги та виконані роботи визначається додатками до цього договору, що підписуються Сторонами.

02.12.2020 між сторонами було підписано також Додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги від 02.12.2020, пунктом 1.1 якого сторони дійшли згоди про те, що Замовник доручає, а Виконавець бере на себе обов`язок надати правову допомогу в адміністративній справі № 826/18853/16 за позовом Замовника до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 № 4172615141, № 4182615141, № 0016261404, № 0016281404, № 1012140303 та від 16.11.2016 року № 0023041404 (надалі - Послуги):

1.1.1. Представництво Замовника в суді першої інстанції (Окружний адміністративний суд м. Києва) після повернення справи на новий розгляд відповідно до постанови Верховного Суду від 27.10.2020, що включає, зокрема, але не виключно, наступні послуги:

- аналіз акта податкової перевірки від 17.08.2016 року № 250/26-15-14-01-01/37837486;

- підготовка пояснень та інших необхідних процесуальних документів, їх подача до суду;

- підготовка та подача доказів;

- участь у судових засіданнях у справі;

- інші супутні юридичні послуги, пов`язані із наданням Послуг.

Згідно з пунктом 2.1 зазначеного Додатку № 1 до Договору, Сторони погодили, що ціна Послуг визначається як сума гонорарів Виконавця за надані Послуги за цим Договором та суми відшкодування витрат, понесених Виконавцем у зв`язку з наданням Послуг. Гонорари за Послуги, надані Виконавцем, розраховуються шляхом множення погодинної ставки кожного працівника Виконавця, залученого до надання Послуг Замовнику, на кількість годин, фактично витрачених відповідним працівником для надання відповідних Послуг. Погодинні ставки працівників Виконавця становлять суми у гривні еквівалентні відповідним погодинним ставкам у євро, що вказані нижче, за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України на день виставлення відповідного рахунку:

460 евро/тод. (у гривневому еквіваленті) - для старших/керуючих партнерів;

400 євро/тод. (у гривневому еквіваленті) - для партнерів;

360 євро/тод. (у гривневому еквіваленті) - для штатних і позаштатних радників;

300 євро/год. (у гривневому еквіваленті) - для старших юристів;

260 євро/год. (у гривневому еквіваленті) - для юристів;

200 євро/тод. (у гривневому еквіваленті) - для молодших юристів;

160 євро/год. (у гривневому еквіваленті) - для помічників юристів;

120 євро/год. (у гривневому еквіваленті) - за послуги перекладу;

Відповідно до пункту 3.5 вказаного Додатку № 1 до Договору, протягом десяти (10) робочих днів після оплати Замовником рахунку за надані Послуги або після виконання завдання Виконавцем (за вибором Виконавця) Сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг. Послуги за цим Договором вважаються наданими, узгодженими та прийнятими з моменту оплати рахунку Виконавця або підписання акту приймання-передачі наданих послуг, що стосуються відповідного об?єму наданих Послуг. Дане положення не поширюється на рахунки, що були виставлені на передоплату Послуг. У разі направлення Виконавцем на адресу Замовника, в тому числі електронну адресу, Акту прийому-передачі наданих послуг та не отриманні від Замовника протягом 10 робочих днів з дати відправлення Акту прийому-передачі наданих послуг вмотивованих заперечень щодо наданих послуг - Акт прийому-передачі наданих послуг вважається таким, що підписаний, а Послуги за цим Договором вважаються наданими, узгодженими та прийнятими.

На підтвердження фактичного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано наступні документи:

- рахунок-фактура від 04.08.2021 року № 1978/28-1 на загальну суму 332 944,30 грн з ПДВ;

- акт про надання юридичних послуг від 16.09.2021 року;

- платіжне доручення від 15.09.2021 року № 10827, відповідно до якого позивачем на користь АО "Арцінгер" сплачено 332 944, 30 грн.;

- податкова накладна від 16.09.2021 року № 53.

У рахунку-фактурі від 04.08.2021 року № 1978/28-1 зазначено, що позивач сплачує АО "АРЦІНГЕР" 332 944,20 грн, з них:

- за власне юридичні послуги (години юристів) - 271 076,09 грн.;

- додаткові витрати (транспортні, поштові витрати) - 6 377,50 грн.;

- ПДВ у загальному розмірі 55 490,72 грн, з них ПДВ за юридичні послуги 54 215,22 грн, ПДВ на додаткові витрати - 1 275,50 грн.

Суд враховує, що додаткові витрати, понесені АО "АРЦІНГЕР" не належать до витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що позивач не заявив до відшкодування суму додаткових витрат з ПДВ.

Суд вказує, що ані акт про надання юридичних послуг від 16.09.2021 року, ані рахунок-фактура від 04.08.2021 року № 1978/28-1 не містять детального опису виконаних послуг з боку АО "АРЦІНГЕР".

Водночас детальний опис виконаних послуг із зазначенням часу, витраченого на виконання кожної з них, наявний в звіті від 24.01.2022.

Суд зауважує, що позивач у клопотанні про стягнення судових витрат конкретно не вказує, за які саме види послуг з тих, які перераховані у звіті від 24.01.2022 та в акті про надання юридично-консультаційних послуг від 16.09.2021, підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 325 291,20 грн., зокрема, з чого саме складається дана вартість (з яких складових: вид робіт (послуг), їх вартість та тривалість тощо).

Судом встановлено, що акт про надання юридично-консультаційних послуг від 16.09.2021 не містить детального переліку та обсягу наданих послуг позивачу, а лише містить бланкетне положення про те, що Сторони підписали Акт про те, що надані Виконавцем Замовнику юридично-консультаційні послуги згідно п. 2.7.1 Додатку від 02.12.2020 року № 1 до Договору про надання правової допомоги від 02.12.2020 року та рахунку № 1978/28-1 від 04.08.2021 року виконані в повному обсязі, а саме: Представництво Замовника в суді першої інстанції (Окружний адміністративний суд м.Києва) у справі № 826/18853/16 після повернення справи на новий розгляд відповідно до Постанови Верховного Суду від 27.10.2020 року.

В свою чергу, пункт 2.7.1 вказаного Додатку № 1 передбачає, що Сторони погодили, що гонорари, визначені в порядку, передбаченому п. 2.1 цього Додатку, у будь-якому випадку не можуть перевищувати наступний розмір, а саме 8 500 (вісім тисяч п?ятсот) євро в гривневому еквіваленті, що буде розраховано за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України на день виставлення відповідних рахунків, за Послуги, передбачені п. 1.1.1 цього Додатку (аналіз акта податкової перевірки від 17.08.2016 року № 250/26-15-14-01-01/37837486; підготовка пояснень та інших необхідних процесуальних документів, їх подача до суду першої інстанції; підготовка та подача доказів до суду першої інстанції; участь у судових засіданнях у справі; інші супутні юридичні послуги, пов`язані із наданням Послуг в суді першої інстанції).

При цьому, суд звертає увагу на те, що зміст вказаного звіту та акта не визначають конкретний перелік наданих послуг, які відповідають заявленій позивачем до стягнення сумі саме у розмірі 325 291,20 грн., що ставить під сумнів дотримання позивачем критерію об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката та унеможливлює здійснення судом перевірки такої об`єктивності.

Крім того, суд зазначає, що визначити перелік наданих адвокатським об`єднанням "АРЦІНГЕР" послуг саме зі звіту від 24.01.2022 позивач не мав об`єктивної можливості, оскільки оплата за юридичні послуги здійснено 15.09.2021 року, а звіт складений 24.01.2022 року.

Більше того, з вказаного звіту вбачається, що до переліку наданих послуг увійшли такі послуги, як, наприклад, аналіз постанови Верховного Суду від 27.10.2020 року у цій справі, направлення примірника письмових пояснень відповідачеві, ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва, що здійснювалось двома працівниками адвокатського об`єднання та протягом чотирьох днів, організація проведення судово-економічної експертизи, написання клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні, складання клопотання про визнання поважними причин неподання доказів у встановлений законом строк, аналіз Висновка експертів, опрацювання матеріалів справи з метою перевірки необхідності долучення додаткових доказів (на виконання вказівок Верховного Суду), збір, аналіз та підготовка до суду документальних доказів тощо.

Суд вважає, що такі дії представників позивача не відповідають ознакам неминучості їх понесення, оскільки представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких підготовчих дій, зокрема, підготовка пояснень та інших необхідних процесуальних документів, їх подача до суду першої інстанції; підготовка та подача доказів до суду першої інстанції; участь у судових засіданнях у справі.

Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, не відповідають критерію неминучості, охоплені за свою суттю іншою послугою, а також, враховуючи наявність в матеріалах справи заперечення відповідача щодо суми судових витрат, суд вважає за належне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вже зазначалось, відповідач надав заперечення на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, у яких зазначив, що у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, посилаючись на положення частини шостої статті 134 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 04.06.2021 у справі №380/887/20 дійшов висновку про те, що судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд враховує правовий висновок, що викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, в якій також зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Крім того, Суд вважає за належне врахувати правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 640/14930/20, в межах якої зокрема колегія суддів задовольнила частково касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві щодо скасування додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, яким стягнуто з ГУ ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Нью Ворлд Грейн Юкрейн» витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 126540,73 грн, які, зокрема, були надані АО "Арцінгер" за договором про надання правової допомоги б/н від 01.07.2020.

У вказаній постанові, Верховний Суд, повертаючи справу № 640/14930/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати, як зауважує Верховний Суд, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд зауважує, що зміст договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.12.2020 містить загальний обсяг повноважень на здійснення представництва інтересів в суді та інших органах при розгляді правових питань, у договорі відсутній детальний опис послуг, які повинні надаватися в межах їх виконання, що пов`язаний з розглядом справи № 826/18853/16, договір містить опис надання інших послуг правового характеру.

При цьому, процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обгрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності справи.

Так, на думку суду, більше займаного часу витрачено на підготовку письмових пояснень щодо обставин справи з урахуванням постанови Верховного Суду від 27.10.2020, зміст якого складається з тезового викладення правової позиції Верховного Суду та відповідає скороченому варіанту позовної заяви та для професіонального адвоката після ведення цієї справи у суді першої інстанції не повинно було займати стільки часу та не потребувала допомоги помічника.

Інші дії відповідно до звіту від 24.01.2022, такі як ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва, що здійснювалось двома працівниками адвокатського об`єднання та протягом чотирьох днів, організація проведення судово-економічної експертизи, складання клопотання про визнання поважними причин неподання доказів у встановлений законом строк, аналіз Висновка експертів, доопрацювання клопотання про визнання поважними причин неподання доказів у встановлений законом строк та про долучення доказів, аналіз заперечень ГУ ДПС у м. Києві на висновок експертів, написання клопотання про відшкодування судових витрат не потребували обов`язкової участі висококваліфікованого адвоката, тобто розмір гонорару за такі дії є невиправданим.

Таким чином, оцінивши взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до відшкодування сума судових витрат у розмірі 325 291, 20 грн є необгрунтованою та неспівмірною, враховуючи фактичний обсяг наданих послуг, наданий в суді першої інстанції після повернення справи на новий розгляд, складність та якість складених документів. Крім того, позивачем не доведено неминучість таких послуг та практичне значення для розгляду цієї справи, з огляду на її складність.

Також Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 325 291, 20 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат, та заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що клопотання представника позивача про стягнення судових витрат, зокрема, витрат на професійну (правничу) допомогу в розмірі 325 291, 20 грн не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру неминучих, неспіврозмірні з виконаною роботою в суді першої інстанції, а їх відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, з огляду на що приходить до висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення вимоги про стягнення судових витрат на правничу допомогу, визначивши їх у розмірі 35 000 гривень.

Такий висновок повністю відповідає згаданим вище принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які повинні бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, понесених приватним акціонерним товариством «Ер Лікід Єнакієве» (код ЄДРПОУ 37837486) витрат на професійну правничу допомогу за перегляд справи у суді першої інстанції у розмірі 35 000, 00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, понесених на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 175 000 грн, суд вважає, що вказана позивачем сума є надмірною та не підлягає відшкодуванню з огляду на наступне.

06.12.2023 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат, зокрема, витрат на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 175 000 грн.

22.04.2024 до суду надійшло від відповідача заперечення на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, яким вказується, що заявник має право на відшкодування судових витрат та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

В обґрунтування вказаного заперечення відповідач зазначає, що заявник має право на відшкодування судових витрат та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 КАС України, основними засадами адміністративного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз (пункт 3 частини третьої статті 132 КАС України).

Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частинами шостою восьмою статті 137 КАС України розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами третьою та п`ятою статті 137 КАС України передбачено, що спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, склад та розмір витрат на проведення експертизи підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. При цьому, такі витрати на експертизу повинні бути обгрунтованими, тобто доцільність надання таких витрат та їх вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд вказує, що при вирішенні справи по суті висновок експерта визнаний належним доказом, врахований при ухваленні рішення.

Висновок судової економічної експертизи містить інформацію про предмет доказування, отриманий у встановленому процесуальним законом порядку, тобто є доказом, на підставі якого суд встановлює дійсні обставини справи.

Водночас суд зазначає, що подані позивачем докази в обґрунтування понесених витрат на проведення судової економічної експертизи не містять розрахунку вартості виконаних експертом робіт, витраченого часу.

Крім того, позивачем не доведено співмірність понесених витрат на проведення експертизи із складністю справи, складністю робіт експерта, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання таких робіт.

На підтвердження здійснення витрат на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 175 000 грн. позивачем надано наступні документами:

1) Копія договору про надання експертних та консультаційних послуг від 05.01.2021 року № 05-01/2101 з додатковими угодами № 1, № 2;

2) Копія рахунку на оплату послуг від 05.01.2021 року № 05/01-1 на суму 140 000 грн. без ПДВ;

3) Копія платіжного доручення від 15.01.2021 № 10689;

4) Копія рахунку на оплату послуг від 15.03.2021 року № 15/03-2 на суму 35 000 грн. без ПДВ;

5) Копія платіжного доручення від 05.04.2021 № 10732;

6) Копія акта приймання передачі послуги від 29.03.2021 року.

Водночас суд критично оцінює доводи позивача про те, що проведення судово-економічної експертизи в цій справі було зумовлено зауваженнями Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.10.2020, оскільки судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. В рамках судово-економічної експертизи здійснюється арифметична, реквізитна та нормативна перевірка наданих на дослідження документів, проводиться дослідження відповідності кількісних і сумових характеристик первинних документів записам в облікових регістрах. Втім, в силу вимог закону лише суд може встановити прийнятність чи неприйнятність певного документа внаслідок його недійсності, надати правову оцінку обставинам, а також надати правову оцінку правильності застосування відповідної норми права.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 120/3818/19-а.

Крім того, суд зауважує, що постанова Верховного Суду від 27.10.2020 у цій справі не містить жодного висновку про необхідність проведення судово-економічної експертизи або наявність обставин не з`ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що потребують спеціальних знань.

Суд зауважує, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності справи.

З урахуванням викладеного, оцінивши обставини справи, суд вважає, що заявлена позивачем сума судових витрат на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 175 000 грн не відповідає критерію розумності, такі витрати є необґрунтованими, неспівмірними зі складністю обставин справи, а їх відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, з огляду на що приходить до висновку щодо відсутності підстав для стягнення судових витрат у вигляді витрат на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 175 000 гривень.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Ер Лікід Єнакієве» - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 05.09.2016 року №4172615141, №4182615141, №0016261404, №0016281404, №1012140303 та від 16.11.2016 року №0023041404.

3. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Ер Лікід Єнакієве» (вул. Ризька, 8 А, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 37837486) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000 гривень (тридцять п`ять тисяч гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І.І.