Ухвала від 13.01.2025 по справі 361/2358/23

справа № 361/2358/23

провадження № 1-кп/361/540/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2025 м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12023111130000345 від 02.02.2023 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бровари Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, на утриманні нікого не має, раніше неодноразово судимого:

-12.07.2002 Апеляційним судом Київської області за ч. 2 п. 9 ст. 115 КК України до 10 років позбавлення волі;

-12.11.2013 Броварським міськрайонним судом Київської області за ч. 1 ст. 187 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

-29.12.2018 Ірпінським міським судом Київської області за ст. 391, 71,72 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, до останнього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк застосування якого спливає 18.01.2025.

В судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів без визначення розміру застави з посиланням на те, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зникли і не зменшилися, а тому, з метою забезпечення виконання останнім покладених на нього обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та тяжкість покарання (від 8 до 15 років), враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 не одружений, на утриманні дітей не має, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків; незаконно впливати на потерпілого, свідків у вказаному кримінальному провадженні, оскільки обвинуваченому відомо про місця їх проживання, роботи, а відтак перебуваючи на свободі обвинувачений матиме можливість незаконно впливати на них; ймовірність вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 , будучи раніше неодноразово судимим на шлях виправлення не став. Застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу, не пов`язаного із позбавленням волі, не забезпечить належну процесуальну поведінку останнього та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків.

Обвинувачений ОСОБА_4 проти продовження запобіжного заходу заперечив.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 підтримала свого підзахисного, просить відмовити в задоволенні клопотання посилаючись на те, що обвинувачений має постійне місце проживання, де проживав разом із матір`ю та братом, тому вважає достатнім застосувати ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем його проживання.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження суд приходить до наступного висновку.

Згідно положень ч. 1 та 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу. Запобіжний захід у вигляд тримання під вартою не може бути застосований, зокрема, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Ухвалою суду від 20.11.2024 обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк застосування якого спливає 18.01.2025, однак, враховуючи, що у справі продовжується дослідження доказів, не допитані в судовому засіданні свідки, беручи до уваги складність справи та об`єм обвинувачення, суд приходить до висновку, що розгляд справи не буде завершено до спливу строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_4 .

На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

У судовому засіданні прокурором доведено, що на даний час продовжують існувати та не зменшились ризики, передбачені п. 1, 2 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували на час обрання у відношенні ОСОБА_4 запобіжного заходу.

Зокрема прокурором у судовому засіданні доведено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від органів досудового розслідування та суду, оскільки у ОСОБА_4 відсутні стійкі соціальні зв`язки (останній не одружений, не має неповнолітніх та непрацездатних утриманців, офіційно не працевлаштований), обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

В розумінні практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).

Не зменшився та продовжує існувати ризик незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки обвинуваченому відомі анкетні дані свідків, потерпілого, їх місця мешкання, останні в судовому засіданні ще не були допитані та внаслідок впливу ОСОБА_4 на них шляхом погроз, вмовлянь, чи іншим способом, вони можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.

Також доведено існування ризику вчинення ОСОБА_4 інших кримінальних правопорушень враховуючи те, що він не працевлаштований, отже не має законних джерел отримання доходу, при цьому раніше він неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, зазначене породжує обґрунтовані ризики, що він, перебуваючи не під вартою, здатний повторити такі ж кримінальні дії, оскільки не володіє достатнім рівнем самоконтролю, отже ймовірний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При вирішенні питання про можливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу суд виходить з того, що особисте зобов`язання не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного з огляду на тяжкість кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 187 КК України, у вчиненні якого обвинувачується особа, та встановлені ризики; умови домашнього арешту, який по суті є «не суворою» формою ізоляції обвинуваченого, не запобігають можливості його вільного спілкування як особисто, так і за допомогою засобів телекомунікації з свідками, потерпілим, з цих підстав домашній арешт не зможе ефективно запобігти вказаним ризикам; враховуючи наведені обставини, а також обставини кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 187 КК України, вчинення яких встановлено на рівні «обґрунтована підозра», дієвість кримінального провадження не зможе забезпечити і застава.

Посилання захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_4 має постійне місце проживання, сім`ю: матір та брата, з якими проживав до обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є тими обставинами, які судом враховуються при продовженні запобіжного заходу, однак в світлі наведених вище фактичних даних вони не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені судом ризики до маловірогідності чи до їх виключення, враховуючи характер висунутого обвинувачення, а також те, що ці обставини існували і на час вчинення інкримінованого ОСОБА_4 діяння, однак не стали для останнього стримуючим фактором.

Щодо посилання сторони захисту на тривалий час тримання ОСОБА_4 під вартою суд зазначає, що згідно усталеної позиції ЄСПЛ продовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога суспільних інтересів важить більше - попри презумпцію невинуватості, - ніж правило поваги до особистої свободи (рішення у справі "W. проти Швейцарії"). Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти "за" і "проти" наявності справжньої вимоги суспільних інтересів, яка, попри належну повагу до принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (п. 152 рішення ЄСПЛ у справі "Лабіта проти Італії").

На думку суду конкретним суспільним інтересом, який превалює над принципом поваги до свободи особистості є забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме людини, її життя та здоров`я.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.

Враховуючи викладені обставини суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити в повному обсязі та продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, розташованому за адресою : м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, а враховуючи положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначає розмір застави щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

Керуючись ст. 177-178, 183, 194, 196-199, 331, 371, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.

Продовжити строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів по 13.03.2025 включно та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, розташованому за адресою : м. Київ, вул. Дегтярівська, 13.

Ухвала підлягає негайному виконанню. Оскарження ухвали не перешкоджає її виконанню.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Суддя ОСОБА_1