Постанова

від 13.01.2025 по справі 488/1483/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.01.25

22-ц/812/39/25

Єдиний унікальний номер судової справи: 488/1483/24

Провадження № 22-ц/812/39/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

13 січня 2025 року м. Миколаїв справа № 488/1483/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Травкіною В.Р.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Селіщевої Л.І., за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал Олександр Олександрович, Київський державний нотаріальний архів, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення грошових коштів,

встановив:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал О.О., Київський державний нотаріальний архів, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 лютого 2023 року по справі №477/317/21 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №256Ф-08 від 28 серпня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «КредоБанк» в загальному розмірі 132 478,40 грн.

Не зважаючи на те, що рішення набуло законної сили, із заробітної плати позивача здійснювались відрахування.

Звернувшись до бухгалтерії підприємства, де він працює, позивач з`ясував, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. перебувало зведене виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання:

-виконавчого листа №477/317/21, виданого 12 січня 2022 року Жовтневим районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором №256Ф-08 від 28 серпня 2008 року в загальному розмірі 132 478,40 грн;

-виконавчого листа №477/317/21, виданого 21 січня 2022 року Жовтневим районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» судових витрат в сумі 2270 грн та витрат на правову допомогу в сумі 20000 грн;

-виконавчого напису №18796, виданого 25 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості, яка виникла за кредитним договором №256Ф-08 від 28 серпня 2008 року за період з 14 листопада 2018 року по 15 листопада 2021 року в загальній сумі 790 863,82 грн, з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту - 229 235,89 грн, сума заборгованості за відсотками та комісіями -531 627,93 грн.

Також позивачу було усно повідомлено про закінчення виконавчих проваджень відносно виконання виконавчих листів, виданих Жовтневим районним судом Миколаївської області 12 січня 2022 року у справі №477/317/21.

Позивач зазначав, що виконавчий напис нотаріуса є незаконним. Вказував, що приватний нотаріус Сазонова О.М. не пересвідчилась у безспірності заборгованості, підставах та строках виникнення заборгованості, а тому виконавчий напис від 25 листопада 2021 року не підлягає виконанню, оскільки він вчинений з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що з виконання оспорюваного ним виконавчого напису приватним виконавцем було звернуто стягнення на його заробітну плату, на підставі чого за період з березня 2023 року по січень 2024 року було утримано 16 442, 51 грн.

Позивач вважав, що усі кошти, безпідставно стягнуті приватним виконавцем, підлягають поверненню відповідачем.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. від 25 листопада 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 18796, про стягнення з нього на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 790 863,82 грн та стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 16 442,51 грн.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2024 року позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. 25 листопада 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 18796, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 790 863,82 грн.

Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 16442,51 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн за подачу позову та 605,60 грн за подачу заяви про забезпечення позову.

Рішення суду мотивовано тим, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також не пересвідчився в отриманні позивачем вимоги банку про можливе стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Оскільки виконавчий напис судом визнано таким, що не підлягає виконанню, правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідно до приписів статті 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути позивачу отримані грошові кошти.

В апеляційній скарзі ТОВ «Вердикт Капітал», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказуючи, що суд формально підійшов до розгляду справи, не дослідив в повному обсязі всі обставини справи, не здобув належних доказів на підтвердження позовних вимог, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу стягувачем були надані документи, які підтверджують безспірність заборгованості, а зазначену в оспорюваному виконавчому написі заборгованість, можна вважати безспірною, оскільки позивач у своєму позові не зазначив жодної обставини, яка б свідчила про протилежне. Окрім того, позивач не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про погашення боргу за кредитним договором та виконання своїх зобов`язань в повному обсязі, відтак стверджувати про відсутність підстав для вчинення стягувачем виконавчого напису нотаріуса неможливо.

Також ТОВ «Вердикт Капітал» вказувало, що не отримувало від приватного виконавця грошей, які були стягнуті з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження, а тому у суду були відсутні підстави для стягнення цих коштів саме з ТОВ «Вердикт Капітал».

В судовому рішенні не вказано жодного аргументу про те, на підставі яких доказів судом було встановлено, що грошові кошти, які суд стягнув з ТОВ «Вердикт Капітал», були отримані Товариством від приватного виконавця.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису, який є нотаріальною дією, регламентується як статтею 34, главою 14 Закону України «Про нотаріат», так і главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Мінюстом України №296/5 від 22 лютого 2012 року з наступними змінами (далі - Порядок №296/5)

За розділом 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Мінюстом України №296/5 від 22 лютого 2012 року з наступними змінами (далі - Порядок), для стягнення сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість або правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно, за поданою стягувачем заявою та за умови подання документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов`язання.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Оскільки ні Порядок, ні Перелік не зазначають, які конкретно документи доводять безспірність вимоги, таким доказом можуть бути відомості про направлення письмової вимоги боржнику та отримання ним цієї вимоги за відсутності обґрунтованих заперечень з його боку, або її фактичне направлення за вказаною у договорі адресою.

Повідомлення вважається надісланим при наявності відмітки поштового відділення зв`язку про направлення його за вказаною у договорі адресою.

За змістом пункту 6 розділу 16 Порядку №296/5 обрахування розміру сум стягнення здійснюється за заявою кредитора, з включенням до виконавчого напису суми неустойки, якщо це передбачено умовами договору.

Зі змісту рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 лютого 2023 року, ухваленого у справі за позовом ТОВ «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, встановлено, що 28 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «КредоБанк» був укладений кредитний договір № 256Ф-08, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 23369,86 доларів США строком до 27 серпня 2015 року зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 15,0 % річних.

Кредит був наданий на купівлю автомобіля марки «Fiat Punto», а його повернення повинно було відбуватися щомісячними платежами по 450 доларів США (п.1.1, 2.1, 2.2 Договору). У пункті 2.1 кредитного договору його сторони узгодили строк дії договору до 27 серпня 2015 року.

06 жовтня 2010 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» був укладений договір відступлення прав вимог, за яким до останнього перейшли права вимоги за грошовими зобов`язаннями, в тому числі й за договором, укладеним із ОСОБА_1 .

У витягу з додатку №1 до цього договору, який був наданий суду, зазначено лише про розмір наданого ОСОБА_1 кредиту за вказаним кредитним договором 23369,86 доларів США.

Також, протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Кредекс Фінанс» № 01/08-1018 від 01 серпня 2018 року товариство змінило назву на ТОВ «Вердикт Капітал».

Судом зазначено, що позивачем не було надано даних про суму боргу відповідача, яка існувала на час відступлення прав вимоги, його складових, періоду нарахування та суми можливого погашення.

Вказаним вище рішенням суду було відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Суд зазначив, що навіть за наявності суми боргу за вказаним кредитним договором, яка могла бути підтверджена належними доказами, строк по її вимозі закінчився 28 серпня 2018 року, тобто за спливом 3-х років по закінченню дії зобов`язань з повернення кредиту - 27 серпня 2015 року.

Незважаючи на це, і те, що строк виконання зобов`язання ОСОБА_1 за спірним кредитним договором настав у серпні 2015 року, ТОВ «Вердикт Капітал», як кредитор, до якого 06 жовтня 2010 року перейшло право вимоги до боржника, звернувся із відповідною заявою до приватного нотаріуса Сазонової О.М. у 2021 року з метою вчинення виконавчого напису, та зазначив про обрахування заборгованості за період з 15 листопада 2018 року по 15 листопада 2021 року. Тобто кредитор надав приватному нотаріусу викривлені відомості, які суперечили не лише умовам доданого до його заяви змісту кредитного договору.

За висновком про правильне застосування норм права, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року №1410цс18 при розгляді справи №444/9519/12, визначається, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов`язання.

Тобто після спливу визначеного договором строку кредитування, кредитор втрачає можливість для додаткового нарахування та стягнення з позичальника сум, визначених за умовами кредитного договору, в тому числі і пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. У цьому випадку кредитор має право на стягнення кредитної заборгованості, яка склалася на день закінчення строку дії договору, та у подальшому сум, що має право нараховувати у відповідності до положень статті 625 ЦК України. При тому період цього нарахування обмежується приписами статей 257, 267 ЦК України.

За наведеного та у відповідності до положень частини 2 статті 88 Закону України «Про нотаріат» законодавцем надано право нотаріусу на вчинення виконавчих написів тільки у тих випадках, якщо йому кредитором подані документи, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Зазначений обов`язок нотаріуса підтверджений і на підставі висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 липня 2019 року під час розгляду справи №916/3006/17 стосовно застосування положень частини 2 статті 88 Закону України «Про нотаріат».

Таким чином відповідачем приватному нотаріусу на підтвердження існування безспірної заборгованості боржника ОСОБА_1 фактично надано розрахунок, який проведено стягувачем поза межами строку дії договору та поза межами строку позовної давності, оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.

Саме вчинення нотаріусом виконавчого напису - це здійснення нотаріальної дії, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення безспірних грошових сум, шляхом його реалізації при примусовому виконанні зобов`язання боржником у позасудовому порядку.

Отже, відповідне право кредитора, як стягувача, за захистом якого він звернувся до приватного нотаріуса, повинно було існувати на момент звернення. Так само на момент звернення кредитора до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість позивача, як боржника, перед стягувачем.

За правовими висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року при розгляді справи №645/1979/15-ц, безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Однак, за дослідженими судом першої інстанції доказами, які перевірені у суді апеляційної інстанції, така безспірна заборгованість позивача перед стягувачем за кредитним договором на момент звернення до приватного нотаріуса не мала місця, оскільки заборгованість нарахована поза межами строку дії кредитного договору.

Апеляційний суд на підставі аналізу матеріалів справи також погоджується з висновком суду, що підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є, зокрема, те, що укладений між банком та позивачем договір кредиту не посвідчений нотаріально, тому, враховуючи втрату чинності розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку на час вчинення виконавчого напису, у нотаріуса не було підстав для вчинення виконавчого напису щодо стягнення заборгованості за договором кредиту.

Так, згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» Перелік документів після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» був доповнений новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.»

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 були визнані незаконними i нечинними, зокрема, положення пункту 2 Переліку. Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Проте, відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2017 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та до закінчення касаційного розгляду було зупинено виконання постанови Київського апеляційне адміністративного суду від 22 лютого 2017 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду №826/20084/14 від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Виконавчий напис нотаріуса, який є предметом дослідження у даній справі вчинено нотаріусом 05 листопада 2021 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду, що у зв`язку з визнанням судом незаконними норм постанови КМУ № 662 від 26 листопада 2014 року, якими було доповнено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, положеннями про кредитні договори, станом на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису постанова КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 діяла в редакції, яка не передбачала права нотаріуса вчиняти виконавчий напис на підставі кредитного договору, а передбачала стягнення на підставі оригіналу нотаріально посвідченої угоди.

Матеріали справи свідчать про те, що кредитний договір № 256Ф-08 від 28 серпня 2008 року, який став підставою для видачі оспорюваного виконавчого напису, не був нотаріально посвідченим, що не заперечував відповідач.

Зазначені обставини виключали можливість вчинення виконавчого напису щодо даного договору нотаріусом станом на 25 листопада 2021 року (час вчинення оспорюваного виконавчого напису). Тому суд правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог, зокрема, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем належних документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 у справі № 757/24703/18-ц і від 15 квітня 2020 у справі №158/2157/17.

За такого вчинений 25 листопада 2021 року приватним нотаріусом виконавчий напис, що зареєстрований у реєстрі за № 18796 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» 790 863,82 грн заборгованості, здійснено, як з порушенням положень глави 16 Порядку №296/5, так і з порушенням положень Переліку.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1 , а порушення його прав та інтересів при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом за обставинами, які були ним викладені у позовній заяві - доведеними.

Щодо позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

З наданої позивачем довідки про здійсненні відрахування та виплати із заробітної плати за постановою приватного виконавця Куліченка Д.О. ВП № НОМЕР_2 від 14 лютого 2022 року вбачається, що за період з березня 2023 року по січень 2024 року із заробітної плати позивача утримано 16 442,51 грн.

Із змісту постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О. від 14 лютого 2022 року у ЗВП № НОМЕР_2, вбачається, що стягнення на доходи позивача звернуто при примусовому виконанні виконавчого листа № 477/317/21, виданого 12 січня 2022 року Жовтневим районним судом Миколаївської області, та виконавчого напису № 18796, виданого 25 листопада 2021 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М.

Судом встановлено, що заочне рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області, на підставі якого видано виконавчий лист № 477/317/21, скасовано 24 травня 2022 року та рішенням того ж суду від 07 лютого 2023 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором № 256Ф-08 від 28 серпня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредобанк», в загальному розмірі 132 478,40 грн.

Таким чином, відрахування із заробітної плати позивача за постановою приватного виконавця Куліченка Д.О. ВП № НОМЕР_2 від 14 лютого 2022 року здійснювалися на виконання спірного виконавчого напису.

Оскільки у справі, яка переглядається, виконавчий напис, вчинений 25 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., реєстрований в реєстрі за № 18796, за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача 790 863,82 грн визнано таким, що не підлягає виконанню, правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, то суд першої інстанції правильно виходив з того, що отримані кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.

За такого, доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.

Разом з тим, позивач в позові зазначав, що усі кошти, безпідставно стягнуті приватним виконавцем, підлягають поверненню відповідачем.

Відповідач заперечував перерахування на його рахунок приватним виконавцем відрахованих із заробітної плати позивача грошових коштів.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22 листопада 2024 року з метою повного з`ясування обставин справи та перевірки доводів апеляційної скарги апеляційним судом було витребувано з АТ «КБ «ПриватБанк» виписки із поточного рахунку приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О., вказаного у постанові про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника ОСОБА_1 .

Апеляційним судом не встановлено факту перерахування спірних коштів на банківський рахунок саме ТОВ «Вердикт Капітал», оскільки грошові кошти були стягнуті приватним виконавцем в межах відкритого виконавчого провадження за виконавчим написом про стягнення коштів на користь ТОВ «Вердикт Капітал».

Таке стягнення грошових коштів відповідає приписам частини першої, третьої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

З наданої АТ КБ «Приватбанк» на запит апеляційного суду виписки з поточного рахунку приватного виконавця Куліченка Д.О. не встановлено, що кошти, які були відраховані із заробітної плати ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса були перераховані приватним виконавцем на рахунок стягувача - ТОВ «Вердикт Капітал». Отже, ТОВ «Вердикт Капітал» вказаних грошових коштів не отримувало, а тому відсутні підстави для їх стягнення з нього.

За такого, вимоги позивача про стягнення з відповідача у даній справі безпідставно отриманих грошових коштів в загальному розмірі 16442,51 грн не підлягають задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки, не перевірив доводів сторін щодо розміру стягнутих та перерахованих приватним виконавцем грошових коштів в ході виконавчого провадження, то на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частини стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем при подачі позову заявлено дві вимоги (майнового та немайнового характеру). Розмір судового збору за подання позову повинен складати 2422, 40 грн.

Позивач за подання даного позову сплатив 1211,20 грн, а також за подання заяви про забезпечення позову 605,60 грн.

За результатами апеляційного перегляду з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір 1817,20 грн (1211,60 + 605,60). Також з позивача в дохід держави слід стягнути 1211, 20 грн недоплаченого судового збору.

Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги відмовлено позивачу у задоволенні вимог про стягнення коштів, то з позивача на користь відповідача слід стягнути 1816,80 грн (1211,20*150%) за подання та розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір сплачений в суді першої інстанції в розмірі 1817, 20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави 1211,20 грн недоплаченого судового збору за подання позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749) судовий збір за подання та розгляд апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 14 січня 2025 року.