Ухвала

від 08.01.2025 по справі 333/6003/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 08.01.2025 Справа № 333/6003/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/6003/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/353/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія ст.199 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула 08 січня 2025 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 14 листопада 2024 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Лопухівка, Руднянського району, Волгоградської області, РСФР, громадянина України, який має середню освіту, офіційно не працює, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,

Обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 14 листопада 2024 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 12 січня 2025 року включно, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 150 (сто п`ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 454 200 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті) гривень 00 копійок, та у разі її внесення, з покладенням обов`язків, передбачених ст.194 КПК України.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 не погоджується з оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції.

В обґрунтуваннясвоєї скаргизазначає про процесуальні порушення під час його затримання та обрання запобіжного заходу.

Вказує на незаконність проведеного обшуку транспортного засобу.

Також, апелянт посилається на тривале перебування його під вартою.

За змістом апеляційної скарги обвинувачений вважає, що запобіжний захід йому продовжувався безпідставно, не уповноваженим суддею незаконного суду.

Згідно з ухвалою суду, в провадженні Комунарського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за №12021082040000646 від 05 червня 2021 року стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що за час перебування обвинуваченого під вартою ризики не змінились. Наявні ризики, передбачені пунктами 1, та 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, можливість переховуватися від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень. ОСОБА_9 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, який згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років. Отже, усвідомлюючи тяжкість покарання, за вчинене ним кримінальне правопорушення, з метою уникнення відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а також у зв`язку з введеним воєнним станом на території держави та фактичною війною російської федерації проти України, існує ризик того, що підозрюваний не прибуде у визначений час до органу поліції або прокуратури, при цьому може перейти на бік ворога та уникнути відповідальності, що являється ризиком, передбаченим п.1 ч.1 ст.177 КПК України. Зібранні слідством докази по справі достатньо вказують на винність ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, показаннями потерпілого, свідків та іншими матеріалами кримінального провадження. ОСОБА_9 офіційно не працевлаштований, що може свідчити про те, що єдиним джерелом його доходів є протиправна діяльність та він може безперешкодно покинути межі м. Запоріжжя

Прокурор вважає, що для забезпечення належної явки обвинуваченого ОСОБА_9 в суд, можливості виконання у відношенні нього процесуальних рішень, необхідно продовжити строк застосування запобіжного заходу тримання під вартою. Жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_6 через неприпустиму поведінку обвинуваченого був видалений із зали суду.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_10 зазначив, що ОСОБА_6 майже четвертий рік утримується під вартою, через що вважає за можливе змінити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м`який.

Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлявся належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участі не заявляв.

Сторонам, зокрема і стороні захисту, була забезпечена можливість взяти участь в апеляційному провадженні в режимі відео конференції.

На початку судового засідання обвинувачений та його захисник - адвокат ОСОБА_10 брали участь у апеляційному провадженні в режимі відеоконференції.

В подальшому з технічних причин зв`язок із захисником адвокатом ОСОБА_10 був перерваний та обвинувачений заявив, що свій захист буде здійснювати без захисника ОСОБА_10 , висловив своє негативне ставлення до цього захисника, а в подальшому сам залишив без дозволу суду приміщення для проведення відео конференції, таким чином виявив своє небажання брати участь в апеляційному розгляді.

Згідно з вимогами ч.4 ст.422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Таких клопотань від учасників провадження не надходило, як і клопотань про відкладення апеляційного розгляду.

З урахуванням викладеного і того, що участь сторін у розгляді вищевказаної апеляційної скарги не є обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі вищевказаних учасників провадження.

Заслухавши доповідь судді; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).

Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.

Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 (якого в подальшому через неприпустиму поведінку було видалено із зали суду), доводи його захисника, інших обвинувачених та їх захисників, думка прокурора, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.

Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, який є особливо тяжким злочином, за який передбачено суворе покарання виключно у виді позбавлення волі на досить тривалий строк.

При цьому всі докази сторін ще не досліджені та будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на даний час.

Такими ризиками є: ризик переховування від суду; ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні; ризик вчиненняіншого кримінальногоправопорушення -з оглядуна характервисунутого обвинувачення,тяжкість покарання,що загрожуєобвинуваченому уразі визнанняйого винуватиму вчиненніінкримінованого йомуправопорушення,відомості проособу обвинуваченого,який не працює, не має постійного джерела доходів, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, згідно з наявними матеріалами, ОСОБА_6 проживав та зареєстрований у м.Мелітополі, який на цей час є тимчасово окупованою територією України, останній раніше судимий, на цей час знову обвинувачується у особливо тяжкому умисному злочині, який, згідно з обвинувальним актом, вчинений за попередньою змовою групою осіб через незначний проміжок часу після звільнення ОСОБА_6 з місць позбавлення волі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу, не зменшились.

Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу, не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер, фактичні обставини та ступінь тяжкості інкримінованого йому правопорушення, суворість можливого покарання, і інші запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доводи обвинуваченого, викладені в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 щодо процесуальних порушень, допущених під час обрання запобіжного заходу, у встановленому законодавством порядку, нічим не підтверджені.

В оскаржуваній ухвалі суду зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.

На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції, є обґрунтованими та підтвердженими наявними матеріалами.

При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі одночасно з продовженням строку тримання під вартою визначив розмір застави як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 150 (сто п`ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 454 200 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті) гривень 00 копійок, з покладенням обов`язків, передбачених ст.194 КПК України.

Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 щодо процесуальних порушень під час його затримання та незаконності проведення обшуку транспортного засобу мають перевірятися судом першої інстанції під час судового розгляду у встановленому законом порядку.

Перевірка вказаного питання на цій стадії провадження до компетенції апеляційного суду не відноситься, оскільки на зазначеній стадії, згідно з кримінальним процесуальним законодавством, суд апеляційної інстанції переглядає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого на стадії судового провадження.

З приводу доводів обвинуваченого ОСОБА_6 щодо тривалого перебування його під вартою, колегія суддів звертає увагу на те, що наявними матеріалами кримінального провадження в достатній мірі доведено обставини, які виправдовують подальше утримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання зазначених вище ризиків.

Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, встановленим ризикам.

Дані про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.

За змістом апеляційної скарги, обвинувачений окрім іншого вважає, що головуючий в справі суддя, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження щодо нього, є не уповноваженим, а Комунарський районний суд м.Запоріжжя - є незаконним.

Зазначене є помилковою та суб`єктивною думкою обвинуваченого, викладеною при цьому в недопустимій формі, з проявами явної неповаги до суду.

З огляду на викладене, інші подібні доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів не перевіряє.

Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 14 листопада 2024 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 тапродовжений строкдії запобіжногозаходу щодоостаннього увиді триманняпід вартоюстроком на60днів,а самедо 12січня 2025року включно,з одночаснимвизначенням альтернативногозапобіжного заходуу видізастави урозмірі 150(стоп`ятдесят)розмірів прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб,що складає454200(чотиристап`ятдесят чотиритисячі двісті)гривень 00копійок,та уразі їївнесення,з покладеннямобов`язків,передбачених ст.194КПК України, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3