Постанова

від 13.01.2025 по справі 420/29733/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/29733/24

Головуючий І інстанції: Бойко О.Я.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луч» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 26.09.2024р.) про відмову у забезпеченні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Луч» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

24.09.2024р. ТОВ «Луч», через свого представника - Сіваченко А.В., звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просило суд визнання протиправним та скасування рішення від 14.08.2024р. №29/15-32-04-07-23/32319496, у зв`язку із чим поновити його реєстрацію в якості платника Єдиного податку.

Одночасно із позовною заявою від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просив застосувати заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення ГУ ДПС в Одеській області від 14.08.2024р. №29/15-32-04-07-23/32319496 на період до набрання законної чинності рішення у судовій справі.

Вказану заяву представник підприємства обґрунтовує тим, що у разі не зупинення дії оскаржуваного рішення у підприємства не залишиться іншої можливості, аніж зупинити застосування Єдиного податку та перейти до сплати податку на прибуток підприємств та ПДВ. Крім того, ТОВ «Луч» без зупинення оскаржуваного рішення фактично буде поставлене перед необхідністю застосовувати одночасно дві принципово відмінні системи оподаткування (одну за спірним рішенням і одну, на випадок скасування відповідного рішення) щодо всіх операцій та фактично ставити контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні) та у період розгляду судом справи, вимушено, перебувати у дуже скрутному положенні особи, яка не тільки знаходиться у проблемному стані із податковим обліком, але й створює відчутні проблеми для контрагентів.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (ухваленою в порядку письмового провадження) у задоволенні заяви ТОВ «Луч» про забезпечення даного позову - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ТОВ «Луч» - Сіваченко А.В. 10.10.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2024р. та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви про забезпечення позову - задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

10.10.2024р. матеріали оскарження надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Луч» та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.

Так, розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову та відмовляючи у її задоволенні, суд 1-ї інстанції виходив із того, що на момент звернення із даною заявою позивачем не підтверджено свої вимоги належними доказами існування реальної загрози невиконання рішення або ж суттєвої перешкоди у такому виконанні, а також співмірність цих вимог із предметом адміністративного позову.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у ній докази, погоджується з вищевказаними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на процесуальному законі.

До такого висновку колегія суддів приходить з наступних підстав.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано ст.ст.150 і 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Так, забезпеченням адміністративного позову вважається вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів із метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.

Підставою ж для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Як передбачено у ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах заявлених позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник має намір звернутись до суду.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення адміністративного позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї із умов, визначених у ч.2 ст.150 КАС України.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевірити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність певного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, а також вказати, у чому, зокрема, будуть полягати дії, направлені на відновлення його прав, оцінити складність вчинення таких дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Водночас, підстави, за наявності яких судом може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, а тому, всупереч цілям ст.150 КАС України, такі містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову у разі формального дотримання її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в п.1 ч.2 ст.150 КАС України.

Варто зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

У постанові від 18.05.2021р. у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення адміністративного позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У свою чергу, під час вирішення спірного питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у справах відносно оскарження рішень податкового органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку підлягає врахуванню також наступне правове регулювання.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено у главі 1 ПК України «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV «Спеціальні податкові режими».

Згідно з п.299.11 ст.299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп за рішенням контролюючого органу проводиться в разі виявлення під час проведення перевірки таким платником порушень та є передбаченим законом заходом.

Оцінку ж виявленим під час проведення перевірки порушенням суд може надати лише під час розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

У межах досліджуваного питання є неможливим встановлення наявності або відсутності порушень в контексті правомірності анулювання реєстрації платника єдиного податку.

Забезпечення даного позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення ГУ ДПС в Одеській області від 14.08.2024р. №29/15-32-04-07-23/32319496 до набрання законної сили рішенням суду у справі фактично свідчить про ухвалення рішення без розгляду справи по суті, що не буде відповідати меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Також, здійснюючи розгляд питання щодо забезпечення позову, суд апеляційної інстанції враховує усталену позицію Верховного Суду, згідно із якою безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний негативний вплив на суб`єктів господарювання, зокрема, на їх господарську діяльність. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що анулювання реєстрації платника єдиного податку по суті є формою здійснення контролюючим органом податкового контролю.

Водночас, для позитивного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог за позивачем залишається право належними і достатніми документами підтвердити протиправність відповідного індивідуального акту суб`єкта владних повноважень.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення його прав без вжиття заходів забезпечення позову, про які просить ТОВ «Луч».

Зокрема, апелянт вказує, що анулювання реєстрації платником єдиного податку призведе до значних збитків як позивача, так і його контрагентів. Водночас, колегія суддів зазначає про те, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

За ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.

Сам собою факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові від 10.06.2021р. у справі №640/21960/20.

При цьому, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому (постанова Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №826/13306/18..

У рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Разом із тим, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, «ефективний засіб» - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. За умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів настання події, яка спричинить порушення прав заявника, посилання на відсутність ефективного захисту його прав є неспроможними.

Отже, за наслідком дослідження змісту поданої ТОВ «Луч» заяви про забезпечення позову у системному зв`язку із наявними у матеріалах справи доказами, колегією суддів установлено, що заявником належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам захист яких стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Означене у повному обсязі спростовує, наведені ТОВ «Луч» в заяві про забезпечення позову обґрунтування.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни відповідної ухвали відсутні.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.150,151,308,311,315,316,321,322,325,328,382 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника (керівника) Товариства з обмеженою відповідальністю «Луч» - Сіваченко Анатолія Вікторовича - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року про відмову у забезпеченні позову - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 13.01.2025р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваля

В.О. Скрипченко