Постанова

від 13.01.2025 по справі 240/4250/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/4250/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

13 січня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростишівської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано відмову Коростишівської міської ради у наданні відповіді на запит ОСОБА_1 від 20.02.2024 « 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси», викладену в листі №03-17/19 від 23.02.2024, протиправною.

Зобов`язано Коростишівську міську раду повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 20.02.2024 « 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси» в порядку, встановленому Законом України "Про доступ до публічної інформації", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої позивачу, в розмірі 35500,00 грн., судом відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 20.02.2024 звернувся до Коростишівської міської ради із запитом на інформацію 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси, в якому просив надати інформацію про офіційні електронні адреси органів місцевого самоврядування Коростишівської міської ради та комунальних підприємств, що знаходяться в сфері їх відання та управління, які зареєстровані в ЄСІТС.

Листом № 03-17/19 від 23.02.2024 Рада повідомила позивачеві свою офіційну електронну адресу та відмовила у наданні решти запитуваної інформації з вказівкою на те, що комунальні підприємства є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки, печатки, бланки тощо, а тому з метою отримання інформації про їх офіційні електронні адреси вказала на необхідність звернення із запитами безпосередньо до цих підприємств.

Вважаючи таку відповідь Коростишівської міської ради протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Зокрема, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у наданні відповіді на запит позивача та зобов"язав Коростишівську міську раду повторно його розглянути, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Водночас, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої позивачу, в розмірі 35500,00 грн., судом відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України Про інформацію від 02.10.1992 № 2657-XII.

Згідно зі статтею 5 зазначеного Закону кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Статтею 5 Закону № 2939-VI закріплено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 20.02.2024 позивач звернувся до Ради із запитом на інформацію 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси, в якому просив надати інформацію про офіційні електронні адреси органів місцевого самоврядування Коростишівської міської ради та комунальних підприємств, що знаходяться в сфері їх відання та управління, які зареєстровані в ЄСІТС. Така запитувана інформація відповідає визначенню публічної інформації, наведеному у статті 1 Закону № 2939-VI.

Проте, Рада своїм листом № 03-17/19 від 23.02.2024 повідомила позивача лише свою офіційну електронну адресу, відмовивши у наданні решти запитуваної інформації з посиланням на те, що комунальні підприємства є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки, печатки, бланки тощо, а тому з метою отримання інформації про їх офіційні електронні адреси вказала на необхідність звернення із запитами безпосередньо до цих підприємств. При цьому, у наданій відповіді Радою не було зазначено жодної із передбачених частиною 1 статті 22 Закону №2939-VI підстав для відмови у задоволенні запиту, як і не було вжито передбачених частиною 3 статті 22 Закону №2939-VI заходів щодо направлення запиту належному розпоряднику/розпорядникам з одночасним повідомленням про це запитувача.

Таким чином, лист Ради № 03-17/19 від 23.02.2024 не є належною відповіддю на запит позивача про надання публічної інформації.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушені права позивача підлягають захисту та відновленню шляхом визнання протиправною відмови Коростишівської міської ради у наданні відповіді на запит від 20.02.2024 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси, викладеної в листі №03-17/19 від 23.02.2024, та зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача на інформацію в порядку, встановленому Законом № 2939-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Разом з тим, відмовляючи позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, в розмірі 35500,00 грн., суд першої інстанції вказав, що порушуючи питання її відшкодування, позивач лише цитує положення законодавства та практику Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України, Верховного Суду, не наводячи фактично мотивів та не надаючи доказів в підтвердження того, як саме неналежна відповідь Ради на його запит спричинила йому цю шкоду як таку, в чому вона проявилась та до яких наслідків призвела. Таким чином, суд дійшов висновку про необгрунтованість даної вимоги позивача.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у даній справі та висновкам суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, порушуючи питання відшкодування моральної шкоди, позивач не навів фактичних мотивів та не надав доказів в підтвердження того, як саме неналежна відповідь відповідача на його запит, спричинила йому моральну шкоду як таку, в чому вона проявилась та до яких наслідків призвела.

Окрім того, суд вірно визнав посилання позивача при визначенні розміру моральної шкоди на приписи статті 440-1 ЦК УРСР, адже останній втратив чинність з 01.01.2004.

З огляду на вказане та з урахуванням матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача стосовно відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.