Постанова

від 07.01.2025 по справі 910/1/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Кібенко О.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.)

у справі №910/1/21

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1. ОСОБА_3 ,

2. ОСОБА_4 ,

3. ОСОБА_5 ,

4. ОСОБА_6 ,

5. ОСОБА_1 ,

6. ОСОБА_2 ,

7. ОСОБА_7 ,

8. ОСОБА_8 ,

9. ОСОБА_9 ,

10. ОСОБА_10 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. ОСОБА_11 ,

2. Національного банку України,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестохіллс Веста",

4. ОСОБА_12 ,

про відшкодування шкоди 145 026 973,07 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст обставин справи та оскаржуваних судових рішень

1.1.Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі також Фонд) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 про стягнення з них солідарно 145 026 973,07 грн.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідачів як пов`язаних осіб (голови банку, заступників голови правління банку, першого заступника голови правління банку, радника голови правління, начальника управління безпеки служби управління справами банку та як членів кредитного комітету), які полягали у невиправдано ризикових операціях з кредитування під забезпечення неліквідними цінними паперами, призвели до завдання збитків Публічному акціонерному товариству "БАНК КАМБІО" (далі також Банк) у загальній сумі 145 026 973,07 грн, у зв`язку з чим позивач просить стягнути вказану суму з відповідачів солідарно.

1.3.Господарський суд міста Києва своєю ухвалою від 11.01.2021 повернув Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позовну заяву.

1.4.Північний апеляційний господарський суд (постанова від 03.03.2021) скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2021.

1.5.27.05.2021 Господарський суд містка Києва відкрив провадження у справі, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

1.6.Господарський суд міста Києва своєю ухвалою від 06.10.2022 залишив позовну заяву без розгляду.

1.7.Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 09.11.2023 скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 та додаткове рішення від 01.12.2022, передав справу для розгляду до Господарського суду міста Києва.

1.8.03.07.2024 Фонд подав до Господарського суду міста Києва заяву про вжиття заходів забезпечення позову (вх. 07-10/6602/24), в якій просив:

- накласти арешт на все майно (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери) та грошові кошти, що належать на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у межах суми стягнення, а саме - 145 026 973,07 грн;

- заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", (нотаріусам (приватним та державним); громадянам України, які мають вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідають кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебувають у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав - виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації; державними та/або приватними виконавцями - у разі накладення таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону) вчиняти дії щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ;

- заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації, в тому числі державним реєстраторам, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (нотаріусам (державним та приватним); особам, які перебувають у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації (Міністерство юстиції України та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації) вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань щодо внесення змін до відомостей щодо корпоративних прав, належних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , спрямовані на їх відчуження, зміну та/або припинення чи обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна;

- заборонити реєстраторам державного реєстру обтяжень рухомого майна, визначеним наказом Міністерства юстиції України №57/5 від 07.07.2006 "Про визначення реєстраторів Державного реєстру обтяжень рухомого майна" (державні, приватні нотаріуси та їх помічники, державні та приватні виконавці, податкові керуючі, а також адміністратор Державного реєстру обтяжень рухомого майна (державне підприємство "Національні інформаційні системи") та його філії) вчиняти дії щодо внесення записів про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

1.9.05.07.2024 Фонд подав окрему заяву про вжиття заходів забезпечення позову (вх. 07-10/6685/24), в якій просив:

- накласти арешт на належну відповідачу - ОСОБА_3 , частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-агро" (код 38575616), що відповідає 99% номінальної вартості 495 000,00 грн з подальшою реєстрацією арешту частки у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна;

- заборонити відповідачу - ОСОБА_3 відчужувати її частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-агро" (код 38575616), що відповідає 99% номінальної вартості 495 000,00 грн у будь-який спосіб, а також вчиняти будь-які дії щодо частки, у тому числі, але не виключно, передавати у заставу, приймати рішення про зменшення або збільшення статутного капіталу, виходити із складу учасників товариства;

- заборонити державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені проводити реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі нотаріусам, іншим акредитованим особам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії або проводити зміни в будь-який інший спосіб у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити будь-які реєстраційні дії або проводити зміни в будь-який інший спосіб відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-агро" (код 38575616).

1.10.Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову, Фонд зазначив, що поведінка відповідачів є недобросовісною та такою, що в подальшому може унеможливити виконання рішення суду, а тому існує реальна та об`єктивна необхідність у вжитті заходів забезпечення позову. Така поведінка відповідачів, на думку позивача, проявляється в діях щодо активного відчуження після відкриття провадження у справі належного їм на праві власності нерухомого майна та корпоративних прав.

1.11.Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.07.2024 відмовив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у задоволенні заяв про забезпечення позову у цій справі.

1.12.Ухвала суду мотивована таким:

- оцінюючи наведені заявником доводи на відповідність критерію ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, суд зазначає, що заявником не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено в порядку приписів статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову);

- суд вважає, що при застосуванні арешту всіх активів відповідачів та запровадженні заборони щодо них повинен бути забезпечений баланс інтересів останніх та заявника, і цей баланс є наслідком таких передумов як розумність та адекватність. У цьому випадку критерій розумності та адекватності є нерозривно пов`язаним з фактором імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Враховуючи те, що клопотання про вжиття заходів забезпечення позову подано більше як через три роки після відкриття провадження у справі, фактор утруднення або невиконання рішення необхідно визначати не тільки з можливості відповідачів розпорядитися майном, а й з їх поведінки після набуття ними процесуального статусу відповідачів. Сукупний розгляд цих обставини свідчитиме про співмірність заходів забезпечення позову (арешт майна та накладення заборон) заявленим позивачем вимогам. Такий підхід до вжиття заходів забезпечення позову легітимізований у частині четвертій статті 137 ГПК;

- аналіз подій і дій відповідачів не дають суду підстави вважати, що вони не були б вчинені за відсутності провадження у цій справі. Деякі з них (відчуження ОСОБА_10 майна) мали місце задовго до звернення позивача з позовом до суду (грудень 2019 року), або до відкриття провадження у справі (відчуження майна ОСОБА_8 у квітні 2021 року), решта хоч і були вчинені після відкриття провадження у справі, водночас активність їх вчинення, кількість (не носять масового характеру), хронологія (вчиняються протягом тривалого періоду, не одномоментні) дають підстави вважати, що метою цих дій є результат, який пов`язаний з людиною як носієм цивільних прав та обов`язків в процесі її фізичного існування;

- у своїй сукупності суд не знаходить негативних наслідків незастосування заходів забезпечення позову на відміну від їх вжиття, оскільки, за відсутності передумов, таке втручання зі сторони суду у право на мирне володіння майном не забезпечить "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. В цьому випадку відсутнє існування обґрунтованого пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагне досягти позивач;

- окремо суд вважає за необхідне акцентувати увагу та те, що адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. З огляду на це при вирішенні питання співмірності арешту нерухомого майна, щодо якого не існує спору, суд повинен виходити з обставин, що тільки такий захід забезпечення є адекватним. Наведення цих обставин покладається на позивача. Сама по собі належність нерухомого майна відповідачу не є свідченням цих обставин;

- розпорядження нерухомим майном, яке, як правило, є вільно переміщуваним у цивільному обороті, здійснюється з дотримання обов`язкових процедур, що потребують часових вимірів. Вказане свідчить про те, що право розпорядження майном хоч і є нічим не обмеженим, водночас така процедура є формалізованою. Забезпечення позову пов`язане з реалізацією судом повноважень, які мають дискреційний характер. Водночас, оскільки така дискреція має наслідком обмеження певних прав іншої особи, вона не може носити абсолютний характер, її підґрунтям повинні бути об`єктивні дані, а не наявність у відповідача статусу власника майна, щодо якого відсутній спір.

1.13.Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.10.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/1/21 скасував; заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив, а саме:

- наклав арешт на все майно (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери) та грошові кошти, що належать на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у межах суми стягнення, а саме - 145 026 973,07 грн;

- заборонив державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", (нотаріусам (приватним та державним); громадянам України, які мають вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідають кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебувають у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав - виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації; державними та/або приватними виконавцями - у разі накладення таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону) вчиняти дії щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ;

- заборонив будь-яким суб`єктам державної реєстрації, в тому числі державним реєстраторам, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (нотаріусам (державним та приватним); особам, які перебувають у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації (Міністерство юстиції України та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації) вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань щодо внесення змін до відомостей щодо корпоративних прав, належних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , спрямовані на їх відчуження, зміну та/або припинення чи обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна;

- заборонив реєстраторам державного реєстру обтяжень рухомого майна, визначеним наказом Міністерства юстиції України №57/5 від 07.07.2006 "Про визначення реєстраторів Державного реєстру обтяжень рухомого майна" (державні, приватні нотаріуси та їх помічники, державні та приватні виконавці, податкові керуючі, а також адміністратор Державного реєстру обтяжень рухомого майна (державне підприємство "Національні інформаційні системи") та його філії) вчиняти дії щодо внесення записів про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

При цьому апеляційний суд зазначив, що оскільки заява позивача про забезпечення позову (від 03.07.2024) шляхом накладення арешту на майно відповідачів (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери та грошові кошти, що належать на праві власності відповідачам) в межах ціни позову в сумі 145 026 973,07 грн стосується усіх відповідачів та фактично включає вимогу і щодо корпоративних прав відповідача-1, колегія суддів не вбачає підстав для окремого задоволення заяви позивача від 05.07.2024.

1.14.Постанова апеляційного суду мотивована таким:

- за обставин звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач;

- колегія суддів, дослідивши документи, надані позивачем на підтвердження своїх доводів про вчинення відповідачами дії щодо відчуження належного їм майна, встановила, що відчуження об`єктів нерухомості, земельних ділянок, та іншого майна здійснювалось відповідачами шляхом укладення договорів дарування в переважних випадках на ближчих родичів, сина, доньку, матір. Про об`єктивну необхідність у відчуженні на безоплатній основі майна відповідачами суд не повідомлено, як і не наведено доводів щодо їх пов`язаності з людиною як носієм цивільних прав та обов`язків в процесі її фізичного існування, про що виснував місцевий господарський суд;

- суд попередньої інстанції, вказуючи на те, що деякі дії відповідачів були вчинені задовго до порушення провадження у цій справі та, відповідно, воно не зумовлювала їх вчинення, не звернув увагу на те, що вперше із вимогами про відшкодування шкоди (збитків) в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд звернувся до відповідачів 03.07.2018 (про що зазначають самі відповідачі у своїх заявах до суду). Тобто відповідачі, будучи обізнані з наявністю відповідних вимог, в будь-який момент в т.ч. і в 2019 році, і у квітні 2021 року могли розпорядитися своїм майном, зокрема задля спроби уникнення відповідальності та утруднення виконання в майбутньому судового рішення про відшкодування шкоди;

- суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи позивача, покладені в основу заяви про забезпечення позову, приходить до висновку, що доведена належними засобами доказування сукупність дій відповідачів із фактичної зміни власника майна згідно державних реєстрів свідчить про недобросовісну поведінку відповідачів, яка полягає у приховуванні активів шляхом їх виведення з об`єктів власності останніх задля уникнення можливого звернення стягнення у разі задоволення позову про відшкодування шкоди. Протилежні висновки суду першої інстанції є помилковими, адже засновані на неповному дослідженні наданих позивачем доказів;

- відповідачами достатньо обґрунтованими доводами та доказами не доведено недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. При цьому зазначений процесуальний обов`язок, на чому наголошує колегія суддів апеляційної інстанції, покладається саме на відповідачів;

- заявник в обґрунтування своєї заяви зазначав, що єдиним заходом, який на даний час зможе запобігти настанню таким негативним наслідкам, як остаточне відчуження відповідачами належного їм майна та уникнення відповідальності, а також ускладнення або настання неможливості виконання в майбутньому постановленого судом рішення, може виступати виключно вжиття господарським судом відповідних заходів забезпечення заявленого позивачем позову в даній справі. Фонд зауважив, що сума позову становить 145 026 973,07 грн, і не зможе бути задоволена виключно за рахунок нерухомого майна відповідачів, зважаючи на наявність в державних реєстрах нерухомого майна відомостей про право власності цих осіб. Отже, заявник вважає за доцільне в якості забезпечення позову накласти арешт на все майно відповідачів (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери та грошові кошти, що належать на праві власності відповідачам). Відповідачами не спростовано наведені позивачем аргументи щодо вчинення вищевказаних дій та необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Будь-яких документів з визначенням вартості майна, на яке може бути накладено арешт задля забезпечення позову у названій сумі, та/або виключення тих чи інших об`єктів у зв`язку із достатністю коштів/майна для забезпечення, - суду не представлено;

- суд зазначає, що накладення арешту на майно відповідачів (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери та грошові кошти, що належать на праві власності відповідачам) в межах ціни позову в сумі 145 026 973,07 грн не суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Відповідачі не позбавлені права в майбутньому клопотати перед судом про часткове скасування заходів забезпечення у випадку документального підтвердження достатності забезпечувального майна.

2.Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги.

2.1. ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою (зі змінами та доповненнями), в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №910/1/21 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024.

2.2. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає порушенням апеляційним судом норм процесуального права, а саме статей 16, 42, 216 ГПК.

Скаржниця вказує, що:

- саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, а тому Фонд, звертаючись до суду з заявами про вжиття заходів забезпечення, повинен був обґрунтовано довести доцільність та необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зазначивши при цьому обставини, які свідчили б про реальну можливість ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позовної заяви, чого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не було зроблено;

- дії відповідача-1, відповідача-3, відповідача-4, відповідача-5, відповідача-6, відповідача-8, відповідача-10, про які зазначав позивач у своїх заявах та апеляційній скарзі, щодо відчуження належного їм на праві власності нерухомого майна та вихід із складу учасників ТОВ, на які посилається сам позивач, відбувались у проміжку часу з 24.12.2019 року по 18.10.2023, що вказує на відсутність будь якого взаємозв`язку між такими діями та зверненням позивачем із листами-вимогами або до суду, оскільки метою цих дій був результат, який пов`язаний з людиною як носієм цивільних прав та обов`язків в процесі її фізичного існування;

- хронологія вчинення відповідачами окремих дій свідчить про відсутність будь-якого прямого взаємозв`язку із етапами розвитку спірних правовідносин, пред`явленням позову, відкриттям провадження у справі тощо. З огляду на це відсутніми є підстави вважати дії відповідачів такими, що спрямовані на унеможливлення виконання чи ускладнення виконання майбутнього судового рішення, якщо воно буде ухвалено на користь позивача;

- відповідач-1, відповідач-3, відповідач-4, відповідач-5, відповідач-6, відповідач-8, відповідач-10 у проміжку часу з 24.12.2019 по 18.10.2023 діяли в межах чинного законодавства, реалізовували своє законне право на продаж нерухомого майна, яке належало їм на праві власності, виходили зі складу учасників ТОВ. Будь-який взаємозв`язок між тривалістю спірних правовідносин, етапами розгляду даної справи був відсутнім та не був доведений ані позивачем, ані апеляційним судом;

- у заяві про забезпечення позову Фонд не доводить той факт, що дії відповідачів з продажу майна, вихід зі складу учасників ТОВ мали наслідком значне погіршення їх матеріального становища, та спрямовані на унеможливлення чи утруднення виконання майбутнього судового рішення, у разі задоволення позовної заяви;

- приймаючи оскаржувану постанову у справі №910/1/21, апеляційний суд суперечить власній же практиці розгляду подібних питань в інших справах;

- враховуючи положення чинного законодавства, відповідно до яких ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову після перегляду судом апеляційної інстанції (у випадку залишення без змін) не може бути оскаржена до суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звертає увагу Касаційного господарського суду міста Києва, що в оскаржуваній постанові, окрім неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, не врахована також усталена практика суду апеляційної інстанції;

- відповідачами належним чином було доведено відсутність необхідності задоволення заяв про забезпечення позову, а також обґрунтовано неспівмірність заходів, які просив застосувати позивач. Проте наведені відповідачами аргументи не були належним чином враховані та оцінені судом апеляційної інстанції, про що свідчить відсутність будь-якого мотивування щодо відхилення кожного з аргументів відповідачів;

- Фонд вказує, що поведінка відповідачів є такою, шо в подальшому може унеможливити виконання рішення суду, що створює уявлення, що абсолютно усі відповідачі у справі №910/1/21 цілеспрямовано вчиняли зазначені вище дії задля неможливості виконання рішення, при цьому жодним чином не зазначивши про "недобросовісну поведінку" відповідача-2, відповідача-7, відповідача-9;

- Фондом не доведено, що відповідачі, у разі задоволення позовних вимог, не зможуть виконати судове рішення, зокрема за рахунок грошових коштів, які наявні у них;

- Фонд просить стягнути солідарно кошти з відповідачів у загальному розмірі 145 026 973,07 грн, проте ніяким чином не зазначає про необхідність стягнути майно відповідачів;

- зазначені Фондом у заявах заходи забезпечення стосуються переважно не грошових коштів відповідачів, а майна відповідачів, що є недоцільним, необґрунтованим у рамках цієї справи, адже майно не є предметом спору;

- накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідачів, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (145 026 973,07 грн) має наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами;

- ураховуючи те, що такий захід забезпечення позову як заборона державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань щодо внесення змін до відомостей щодо корпоративних прав, належних відповідачам, пов`язаний з корпоративними правами відповідачів та інших учасників/акціонерів товариств, а предметом позовної заяви Фонду є стягнення шкоди, завданої нібито діями відповідачів, тому такі заходи забезпечення позову не можуть бути застосовані судом, враховуючи приписи частини десятої статті 137 ГПК;

- оскаржуваною постановою грубо порушуються права усіх без виключення відповідачів у справі, оскільки, не з`ясувавши належним чином наслідків вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції здійснив незаконне та непропорційне втручання у приватне життя фізичних осіб та поставив під загрозу можливість матеріального забезпечення власного існування в часи війни;

- з огляду на той факт, що відповідачі є фізичними особами, а суд апеляційної інстанції не досліджував дійсний майновий стан останніх, то накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення - понад 145 млн гривень за своєю суттю є накладенням арешту не щодо частини коштів, а щодо всіх коштів відповідачів, які можуть їм належати, що прямо суперечить висновкам, зробленим Верховним Судом у постановах від 05.08.2024 у справі 910/13325/24 та від 21.01.2022 у справі №910/5079/21, а також становить грубе та надмірне втручання у права фізичних осіб та унеможливлює їхнє нормальне фізичне існування;

- апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення із матеріалами справи, чим порушив право відповідачки-5 на отримання правової допомоги, а також обмежив право на надання своїх пояснень та заперечень щодо обставин справи, які мали б значення для правильного вирішення справи.

2.3. ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №910/1/21, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 залишити без змін.

2.4.Скаржниця підставою касаційного оскарження зазначає порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме статей 2, 11, 136, 137, 234, 236 ГПК.

Скаржниця вказує, що:

- вимоги позивача про вжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на все майно (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери) та грошові кошти, що належать на праві власності відповідачам, в межах суми стягнення, а саме - 145 026 973,07 грн - є неспівмірним, неадекватним, таким, що порушує баланс інтересів сторін у справі, та спрямованим на подвійне стягнення, та не підтверджені належними доказами, а також є тотожним задоволенню позовних вимог;

- застосування заходів забезпечення позову, таких як заборона державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вчиняти дії щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що належить на праві власності всім відповідачам; заборона будь-яким суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських формувань щодо внесення змін до відомостей щодо корпоративних прав, належних всім відповідачам, спрямовані на їх відчуження, зміну та/або припинення чи обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заборона реєстраторам державного реєстру обтяжень рухомого майна вчиняти дії щодо внесення записів про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження, яке належить всім відповідачам, не стосується предмету спору;

- як в заявах позивача про застосування заходів забезпечення позову так і в постанові апеляційної інстанції не наведено обґрунтування того, що у разі невжиття судом таких заходів є загроза невиконання рішення господарського суду. Позивачем не надано конкретного, чіткого переліку рухомого, нерухомого майна та корпоративних прав, які належить відповідачам, ні їх ринкову вартість, відносно яких просить здійснити заходи забезпечення позову;

- вказані заходи забезпечення є неспівмірними з предметом поданого позову, оскільки позивач просить застосувати заходи, що стосуються не шкоди, завданої відповідачами прийняттям протиправних та необґрунтованих рішень, спрямованих на виведення активів Банку, а стосуються реєстраційних дій, пов`язаних з усім обсягом майна, що належить відповідачам на праві власності, без визначення позивачем будь-яких меж вчинення реєстраційних дій із таким майном;

- ураховуючи те, що такий захід забезпечення позову як заборона державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань щодо внесення змін до відомостей щодо корпоративних прав, належних відповідачам, пов`язаний з корпоративними правами відповідачів та інших учасників/акціонерів товариств, а предметом даного спору є стягнення шкоди, завданої діями відповідачів, тому такі заходи забезпечення позову не можуть бути застосовані судом у відповідності до частини десятої статті 137 ГПК;

- дії відповідачів щодо відчуження свого майна та корпоративних прав третім особам є реалізацією їх права на вільне розпорядження своєю власністю і жодним чином не можуть свідчити про те, що такі дії направлені на унеможливлення чи утруднення майбутнього судового рішення, у разі задоволення позовних вимог;

- забезпечення позову шляхом накладення арешту одночасно на кошти і на майно відповідача щодо кожного виду майна в межах повної суми позову, є безпідставним відповідно до правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22;

- особа, яка подала заяву, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Однак, до заяв про забезпечення позову позивачем було надано не засвідчені належним чином документи: Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, зокрема на ОСОБА_2 - відповідача-6 та інших відповідачів отримано адвокатом Бельмас Андрієм Олеговичем на підставі Договору про надання послуг від 02.11.2021, який у цій справі не є представником позивача, до заяв про забезпечення позову не долучено договір про надання послуг з позивачем;

- апеляційний суд на підставі недопустимих доказів встановив обставини того, що відповідачами, але не всіма, вчиняються дії, спрямовані на умисне ухилення від виконання судового рішення у майбутньому у разі задоволення позову, що невжиття вказаних у заявах заходів може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- апеляційний суд порушив вимоги статті 233 ГПК, оскільки вступну та резолютивну частини постанови було складено поза межами нарадчої кімнаті, а на момент складання оскаржуваної постанови суддям не було відомо ані про дату прийняття постанови, ані про склад учасників справи;

- суд мав заздалегідь підготовлену постанову і був нею обмежений. Суд вирішив справу до початку розгляду та закінчення розгляду справи, тобто ухвалив рішення не за наслідками розгляду справи, як того вимагає стаття 281 ГПК.

2.5. ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №910/1/21, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 залишити без змін.

2.6.Скаржниця підставою касаційного оскарження зазначає порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме статті 137 ГПК.

Скаржниця вказує, що:

- позивач при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову не обґрунтував належними і допустимими доказами наявність підстав застосування заходів забезпечення позову, не навів обставини, які свідчили б про реальну можливість ускладнення виконання судового рішення чи зробити неможливим виконання судового рішення;

- до заяви про забезпечення позову долучено докази: Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо відповідачів, який було отримано адвокатом Бельмас Андрієм Олеговичем на підставі договору про надання послуг від 02.11.2021. Але адвокат Бельмас А.О. не є представником позивача у справі, копії договору про надання послуг, на підставі якого вказана особа отримувала довідку з реєстру - не долучено. Також до заяви про забезпечення позову позивачем долучено фотокопії документів, зокрема договорів, заяв та інших документів, які зберігаються в реєстраційних справах нерухомого майна, юридичних осіб, до яких має доступ тільки державний реєстратор. Законність отримання таких доказів позивачем нічим не підтверджена. У зв`язку з чим вважає, що надані докази є недопустимими і недостовірними;

- відповідачі діяли в межах чинного законодавства, реалізовували своє законне право на продаж нерухомого майна, яке належало їм на праві власності, виходили зі складу учасників товариств. Спірні правовідносини тривають з 2018 року, тобто більше 6 років, проте позивачем не доведено факт масового відчуження всього майна відповідачів протягом такого тривалого періоду часу;

- оскільки заходи забезпечення позову, про які просить позивач, пов`язані з корпоративними правами відповідачки-1 ОСОБА_3 та інших учасників товариства, а предметом даного спору є стягнення шкоди, завданої діями і інших відповідачів, то ці заходи забезпечення позову не можуть бути застосовані судом, оскільки підпадають під пряму заборону закону, а саме частини десятої статті 137 ГПК;

- унаслідок перебування в Єдиному реєстрі боржників ОСОБА_3 вже позбавлена можливості розпоряджатися нерухомим майном, позбавлена можливості розпоряджатись часткою в статутному капіталі товариства тому застосування вжитих судом апеляційної інстанції засобів забезпечення позову не є необхідним;

- накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідачів, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (145 026 973,07 грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна);

- вжиття заходів забезпечення позову має наслідком безпідставне порушення права відповідачів володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

2.7.Фонд подав відзив на касаційні скарги, в якому зазначив про безпідставність викладених у скаргах доводів та просив залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Фонд зазначає, що:

- у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності;

- суд апеляційної інстанції правильно встановив наявність прямого зв`язку між запропонованими Фондом заходами забезпечення позову і предметом позову та існуванням реальної загрози відчуження відповідачами всіх активів, що матиме наслідком суттєве погіршення їх фінансового стану та платоспроможності, отже дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову;

- задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, колія суддів в оскаржуваній постанові зазначила, що арешт накладається на майно та кошти всіх відповідачів у межах суми позову. Тобто, загальна сума арештованих коштів та майна всіх відповідачів не може перевищувати суми 145 026 973,07 грн;

- відповідачі не спростували наведені позивачем аргументи щодо вчинення вищевказаних дій та необхідності вжиття заходів забезпечення позову;

- відповідачка-5 була належним чином повідомлена про відкриття апеляційного провадження у цій справі, а тому не була позбавлена можливості скористатись своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, однак своїм правом на вчинення таких дій не скористалась.

3.Позиція Верховного Суду

Щодо спільних доводів касаційних скарг про:

- відсутність обґрунтування позивачем належними і допустимими доказами наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову;

- подвійне забезпечення позову (і за рахунок коштів, і за рахунок майна);

- неможливість забезпечення позову про стягнення шкоди (збитків) шляхом накладення арешту на корпоративні права.

3.1.Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення, тобто, це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

3.2.Відповідно до статті 136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

3.3.Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).

3.4.Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі №344/14718/20).

3.5.Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК.

3.6.Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

3.7.Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

3.8.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

3.9.У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

3.10.При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22).

3.11.Водночас 03.03.2023 у cправі №905/448/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову, в якій не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, зазначивши:

"Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.".

3.12.Ураховуючи вказане, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачам, так і на майно, яке належить останнім.

3.13.У статті 113 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

3.14.Учасник товариства має право відчужити частку у статутному капіталі товариства, на неї може бути звернено стягнення, частка може перейти іншій особі в порядку правонаступництва чи спадкоємцю, учасник товариства може вийти з нього, отримавши вартість своєї частки (статті 21-24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 100, 116 ЦК).

3.15.Комплексний аналіз законодавства, що регулює відповідні правовідносини, дає можливість дійти висновку, що частка (вклад) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є активом (майном) учасника такого товариства, яким він може розпорядитися у порядку, визначеному законом, та який може бути виражений у грошовому еквіваленті у статуті товариства як номінальна вартість, проте має і свою дійсну (ринкову) вартість.

3.16.Тобто, акції та частки у статутному капіталі товариства є майном у розумінні статті 190 ЦК, а отже на таке майно може бути звернене стягнення за наслідком вирішення судового спору.

3.17.Отже, для цілей вжиття заходів забезпечення позову накладення арешту на акції та частки у статутному капіталі товариства є допустимим і таке забезпечення здійснюється відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 137 ГПК.

3.18.Указане підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.01.2024 у справі №910/268/23, де Судом вирішувалося питання щодо можливості вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на корпоративні права/заборони відчуження корпоративних прав у статутному капіталі низки українських та іноземних юридичних осіб у спорі про стягнення з відповідача - фізичної особи грошових коштів.

3.19.У касаційних скаргах скаржники зазначають, що вжиті заходи забезпечення щодо корпоративних прав відповідачів не відповідають положенням частини десятої статті 137 ГПК, відповідно до якої заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов`язаних з предметом спору.

3.20.Колегія суддів вважає безпідставними зазначені доводи, оскільки накладення арешту у даному випадку стосується лише корпоративних прав відповідачів, тобто не порушує прав інших акціонерів.

3.21.Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у cправі №905/448/22 зазначив, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Про неврахування зазначеного висновку апеляційним господарським судом скаржниці зазначають у своїх касаційних скаргах.

3.22.Однак, такі доводи не відповідають дійсності, оскільки в резолютивній частині оскаржуваної постанови зазначено, що арешт накладається на майно та кошти всіх відповідачів у межах суми позову. Тобто, загальна сума арештованих коштів та майна всіх відповідачів не може перевищувати суми 145 026 973,07 грн.

3.23.При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

3.24.Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК.

3.25.Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК).

3.26.Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

3.27.Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

3.28.Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10598/21, від 28.08.2023 у справі №906/304/23 та інших.

3.29.Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідачів солідарно збитків (шкоди) у загальній сумі 145 026 973,07 грн.

3.30.Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів або майна, за рахунок якого, можна буде задовольнити вимоги кредитора.

3.31.У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, і на нього послався суд апеляційної інстанцій у цій справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

3.32.Посилання скаржниць на неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у численних постановах, про те, що для застосування заходів забезпечення позову заявник має надати суду докази вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), колегія суддів відхиляє, оскільки такі висновки Верховного Суду були сформовані раніше, аніж висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 щодо застосування статей 136-139 ГПК, які були застосовані апеляційним судом у цій справі №910/1/21.

3.33.У справі №905/448/22 об`єднана палата, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування. Викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосування перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати.

3.34.Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з Реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

3.35.До того ж, у цій справі №910/1/21, заявником (позивачем) були надані також й докази вчинення відповідачами дій, які були спрямовані на відчуження належного їм майна після виникнення спірних правовідносин. Так, на підтвердження факту активного відчуження відповідачами після відкриття провадження у справі належного їм на праві власності нерухомого майна та корпоративних прав надано докази, зокрема, щодо:

- виходу 17.10.2022 ОСОБА_3 із складу учасників ТОВ "ОМІКС-ФАРМ", ідентифікаційний код юридичної особи: 24936999, де її частка складала 99,5%. Єдиним власником залишається ОСОБА_14 (син); учасників ТОВ "ОМІКС-РЕНТ", ідентифікаційний код юридичної особи: 42482470, де її частка складала 80,0%. Єдиним власником залишається ОСОБА_14 (син);

- відчуження 29.06.2021 ОСОБА_5 належної їй частки будинку, за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок кадастровий номер: 3222287600:04:314:0011, площа 0,1097 га; кадастровий номер: 3222287600:04:314:0076, площа 0,1045 га;

- відчуження 07.09.2021 ОСОБА_6 належної їй земельної ділянки, кадастровий номер: 3222457400:04:003:0075, площа 0,1001 га та частини квартири, за адресою: АДРЕСА_2 ; відчуження 10.09.2021 належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відчуження 22.07.2021 ОСОБА_1 належного їй паркомісця №145, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 347133880000 та квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

- відчуження 13.09.2021 ОСОБА_2 належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_6 ; вихід 23.11.2022 її із складу учасників ТОВ "Українська об`єднана девелоперська компанія", ідентифікаційний код юридичної особи 35085397 та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "МІСТО", ідентифікаційний код юридичної особи 42482470; передача нею 18.10.2023 частки в статутному капіталі ТОВ "РУСКОНТРАНЗИТ Україна", в обсязі 50%, ідентифікаційний код юридичної особи 38809638;

- відчуження 04.06.2021 ОСОБА_8 належної йому земельної ділянки (для індивідуального садівництва), кадастровий номер 3222487000:03:001:5257, площа 0,0452 га; 04.04.2021 належних йому машиномісця (гараж), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 та квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ;

- відчуження 24.12.2019 ОСОБА_10 належних їй земельної ділянки (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) кадастровий номер 3223155400:05:081:0047, площа 0,0017 га, та квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 .

Відповідні витяги з реєстру речових прав та копії договорів додані Фондом до заяви про забезпечення позову.

3.36.Доводи скаржниць про те, що такі докази є недопустимими, колегія суддів відхиляє, оскільки скаржницями не зазначено норм права, з порушенням яких такі докази були зібрані, відтак наведені доводи зводяться лише до припущень заявниць.

3.37.Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши вищенаведені документи, встановила, що відчуження об`єктів нерухомості, земельних ділянок, та іншого майна здійснювалось відповідачами шляхом укладення договорів дарування в переважних випадках на ближчих родичів, сина, доньку, матір. Про об`єктивну необхідність у відчуженні на безоплатній основі майна відповідачами суд не повідомлено, як і не наведено доводів щодо їх пов`язаності з людиною як носієм цивільних прав та обов`язків в процесі її фізичного існування, про що виснував місцевий господарський суд.

3.38.Посилання скаржниць на те, що деякі дії відповідачів були вчинені задовго до порушення провадження у цій справі та, відповідно, що такі дії не були зумовлені вимогами Фонду, колегія суддів не вважає слушними, оскільки вперше із вимогами про відшкодування шкоди (збитків) в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд звернувся до відповідачів 03.07.2018 (про що зазначають самі відповідачі у своїх заявах до суду). Тобто відповідачі, будучи обізнані з наявністю відповідних вимог, в 2019 році, і у квітні 2021 розпорядилися своїм майном, що свідчить, що незабезпечення позову у спосіб арешту майна та коштів не виключає вчинення дій по подальшому розпорядженню майном та коштами, що утруднить виконання в майбутньому судового рішення про відшкодування шкоди в разі задоволення позову.

3.39.Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи позивача, покладені в основу заяви про забезпечення позову, дійшов висновків, що доведена належними засобами доказування сукупність дій відповідачів із фактичної зміни власників майна згідно державних реєстрів свідчить про недобросовісну поведінку відповідачів, яка полягає у приховуванні активів шляхом їх виведення з об`єктів власності останніх задля уникнення можливого звернення стягнення у разі задоволення позову про відшкодування шкоди.

3.40. У касаційних скаргах скаржниці вказують, що дії відповідачів з відчуження належного їм майна не мали ознак недобросовісних, адже були звичайною реалізацією права власності фізичними особами, яке не обумовлене існуванням спору з позивачем.

3.41.Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки вони не можуть спростовувати необхідність вжиття заходів забезпечення позову, адже ключовим аспектом в оцінці доцільності вжиття заходів забезпечення позову є обставини щодо можливості виконання рішення суду у разі задоволення позову. У контексті викладеного, навіть реалізація особою своїх цивільних прав щодо можливого відчуження належного їй майна після виникнення спору, може бути обмежена необхідністю досягнення завдань здійснення правосуддя. Мета вчинення правочинів, унаслідок яких зменшується майно відповідача, не має вирішального значення у такому випадку.

Щодо спільних доводів касаційних скарг про:

- неспівмірність вжитих апеляційним судом заходів забезпечення позову;

- безпідставного перекладення апеляційним судом тягаря доказування обставин неспівмірності заходів забезпечення позову на відповідачів.

3.42.Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК).

3.43.Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

3.44.Задовольняючи заяву Фонду про вжиття заходів забезпечення позову апеляційний суд зазначив, що відповідачами не доведено недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову, вжиття яких просить у суду позивач. При цьому зазначений процесуальних обов`язок, на чому наголошує колегія суддів апеляційної інстанції, покладається саме на відповідачів.

3.45.В обґрунтування вказаних висновків апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 06.10.2022 у справі №905/446/22 та від 27.04.2023 у справі №916/3686/22.

3.46.Скаржниці вважають, що наведений висновок апеляційного суду порушує принцип змагальності, адже безпідставно перекладає тягар доказування обставин щодо невжиття заходів забезпечення позову, а також їх співмірність, на відповідачів, тоді як такий обов`язок, у силу приписів статті 13 ГПК, має доводитись саме заявником.

3.47.Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки відповідно до правової позиції, що викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

3.48.Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

3.49.Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

3.50.При цьому у разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим.

Такий висновок узгоджується з пунктом 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі №905/448/22: "За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.".

3.51.При цьому, доводи скаржниць, що вказаний висновок Верховного Суду, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.08.2024 у справі 910/13325/24 та від 21.01.2022 у справі №910/5079/21, підтверджують неможливість накладення арешту на всі грошові кошти та все майно відповідачів, колегія суддів відхиляє, оскільки їх суть зводиться до того, що обсяг майна та коштів на рахунках, на які має бути та може бути накладено арешт, має визначатися у процедурі примусового виконання у межах суми, про забезпечення якої просить позивач.

3.52.Відповідно, у разі встановлення виконавцем, що для забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову буде достатньо накласти арешт лише на кошти на деяких з рахунків відповідачів, які можуть забезпечити стягнення усієї спірної суми, або на конкретне майно, вартість якого може забезпечить виконання рішення суду, накладення арешту на грошові кошти, які розміщені на інших рахунках, та на інше майно відповідачів, у тому числі корпоративні права, взагалі буде недоцільним.

3.53.Крім того, колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №756/8815/20, зокрема, зазначено:

"69. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

70. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII).

71. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

72. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

73. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови).

74. При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

75. Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

76. Одночасно слід звернути увагу, що наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розмір коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе.

77. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.".

3.54.З огляду на викладене вище захист прав боржника у разі накладення арешту на кошти на рахунку, який використовується ним для отримання заробітної плати, здійснюється або у спосіб повернення банком постанови виконавця без виконання, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", або у спосіб зняття такого арешту, зокрема і по факту доведення боржником обставин того, що рахунок, на кошти на якому накладено арешт, має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом .

3.55.Однак вчинення таких дій відбувається на стадії виконання заходів забезпечення позову. Виконавець перед накладенням арешту на банківські рахунки зобов`язаний пересвідчитись у відсутності спеціального режиму їх використання або відсутності заборон щодо арешту коштів, що перебувають на цьому рахунку. Виокремлення таких рахунків належить до повноважень саме виконавчої служби.

3.56.З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи скаржниць про те, що накладення арешту на кошти на всіх рахунках унеможливить їх фізичне існування, адже наведені вище приписи забезпечують боржнику можливість використання грошових коштів, що знаходяться на рахунках зі спеціальним режимом використання. Крім того, відповідачі не позбавлені права заявити про зняття арешту з банківського рахунку в певній сумі, яка за їх обґрунтуванням дозволить їм задовольнити свої особисті та побутові потреби протягом певного періоду.

3.57.Водночас, скаржниці наводять взаємосуперечливі доводи, про те, що відсутні обставини, які б свідчили про неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову, які очевидно мають ґрунтуватися на наявності у відповідачів необхідної кількості грошових коштів на певних рахунках та конкретного майна з визначеною вартістю, які дозволять виконати судове рішення про стягнення спірної суми у разі задоволення позову, та одночасно з цим зазначають, що вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком арешт усіх грошових коштів та усього майна відповідачів, та позбавить їх елементарних засобів для існування, тим самим припускаючи, що сукупний обсяг усіх наявних у відповідачів на рахунках грошових коштів та майна є або рівний або недостатній для сплати спірної суми у разі задоволення позову.

3.58.При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржниць на те, що нормами процесуального законодавства, а саме статті 145 ГПК, визначена процедура скасування заходів забезпечення позову, відповідно до якої суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

3.59.Відповідно до частини другої статті 145 ГПК клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

3.60.Тобто, відповідачі можуть також спростувати наведене позивачем обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 ГПК, яка дозволяє у найкоротші строки, порівняно зі строком оскарження та розгляду апеляційної/касаційної скарги, відновити права відповідача у разі їх порушення.

3.61.Отже, доводи касаційних скарг про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 136, 137 ГПК не знайшли підтвердження.

Щодо інших доводів касаційних скарг

3.62. ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення із матеріалами справи, чим порушив право відповідачки-5 на отримання правової допомоги, а також обмежив право на надання своїх пояснень та заперечень щодо обставин справи, які мали б значення для правильного вирішення справи.

3.63.Відповідно до частини одинадцятої статті 270 ГПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

3.64.За змістом частини дванадцятої статті 270 ГПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

3.65.Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі №260/4504/20 виклав правову позицію, відповідно до якої судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права.

3.66.Колегія суддів також звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

3.67.Водночас, у відповідності до частини першої статті 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

3.68.У розгляді клопотання ОСОБА_1 апеляційним судом враховано, що явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась; відповідачка-5 реалізувала своє право на участь в судовому засіданні шляхом направлення уповноваженого представника, який усно надав свої заперечення щодо доводів та вимог апеляційної скарги; розгляд апеляційним судом справи здійснюється вже впродовж визначеного законом строку, а в суді першої інстанції з січня 2024 року, тобто відповідачка-5 не була позбавлена права завчасно до дня судового засідання 07.10.2024 направити до суду свого представника для його ознайомлення зі справою; матеріали апеляційного оскарження ухвали не містять значного обсягу документів, а подані до суду апеляційної інстанції учасниками провадження заяви у відповідності до норм процесуального закону надсилались на адресу відповідачки-5, тож представник не був позбавлений об`єктивної можливості в день засідання до його початку знайомитися з документами та сформувати стратегію захисту свого довірителя.

3.69.За сукупністю вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність достатньо обґрунтованих підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги у цій справі згідно з поданим відповідачкою-5 клопотанням.

3.70.При цьому апеляційний суд врахував принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також врахував положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

3.71.Отже, суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов правильного висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженої ухвали за наявними матеріалами справи.

3.72. ОСОБА_1 також зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову у справі №910/1/21, апеляційний суд суперечить власній же практиці розгляду подібних питань в інших справах.

3.73.Колегія суддів вважає безпідставним зазначені доводи, оскільки норми матеріального та процесуального права не визначають обов`язковості врахування висновків апеляційних судів, ухвалених у складі інших колегій суддів. Положення статті 236 ГПК передбачають врахування висновків саме Верховного Суду.

3.74. ОСОБА_2 зазначає, що: апеляційний суд порушив вимоги статті 233 ГПК, оскільки вступну та резолютивну частини постанови було складено поза межами нарадчої кімнаті, а на момент складання оскаржуваної постанови суддям не було відомо ані про дату прийняття постанови, ані про склад учасників справи; суд мав заздалегідь підготовлену постанову і був нею обмежений. Суд вирішив справу до початку розгляду та закінчення розгляду справи, тобто ухвалив рішення не за наслідками розгляду справи, як того вимагає стаття 281 ГПК.

3.75.Колегія суддів вважає безпідставними зазначені доводи, оскільки жодні норми процесуального права не містять обмежень щодо можливостей суду попередньої підготовки декількох проектів як вступних та резолютивних частин судових рішень, так і їх повного тексту, щодо яких буде здійснюватися голосування суддями у нарадчій кімнаті.

3.76.Натомість, доводи заявниці у цій частині є проявом надмірного формалізму, адже їх суть зводиться до необхідності суду виключно від руки заповнювати резолютивну частину постанови, що проголошується судом після виходу з нарадчої кімнати.

3.77.Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що унаслідок її перебування в Єдиному реєстрі боржників у зв`язку з наявністю щодо неї інших проваджень, вона вже позбавлена можливості розпоряджатися нерухомим майном, позбавлена можливості розпоряджатись часткою в статутному капіталі товариства, тому застосування вжитих судом апеляційної інстанції засобів забезпечення позову не є необхідним.

3.78.Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки у спірних правовідносинах вирішується питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, поданого у справі №910/1/21. Відповідно, для позивача є доцільним, щоб вжиті судом заходи тривали до моменту виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог саме у цій справі, а не протягом часу розгляду щодо ОСОБА_3 інших проваджень, учасником у яких Фонд не є.

3.79.Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що викладені у касаційних скаргах доводи про порушення апеляційним судом приписів процесуального права не знайшли підтвердження.

4.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

4.1.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.2.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК).

4.3.Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для їх задоволення.

4.4.Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржниць.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №910/1/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.М. Баранець

О.Р. Кібенко