Постанова

від 20.12.2024 по справі 910/21682/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/21682/15 (910/17038/21)

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

прокуратури - Семенчук М.А. (прокурор відділу);

заявника - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Астарта-Київ» (далі - ТОВ «Астарта-Київ») - не з`явився;

позивача - Державного підприємства «Конярство України» (далі - ДП «Конярство України», позивач) - Нестеришин Т.С. (адвокат);

відповідача - Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (далі - Рада, відповідач) - Дев`ятка О.Г. (адвокат);

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, третя особа) - Кібець Є.О. (самопредставництво)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 (головуючий - суддя Чеберяк П.П.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 (головуючий - суддя Отрюх Б.В., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.)

у справі

за позовом ДП «Конярство України»

до Ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ФДМУ

про скасування рішень, визнання права постійного користування та припинення права власності

в межах справи №910/21682/15

за заявою ТОВ «Астарта-Київ»

до ДП «Конярство України»

про банкрутство,

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для скасування рішень про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, визнання права постійного користування земельними ділянками та припинення права комунальної власності на ці ділянки.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст предмета і підстави позовних вимог

1.1. ДП «Конярство України» 18.10.2021 звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про:

- визнання незаконними та скасування рішення Ради № 307 від 09 липня 2021 року «Про передачу сільським, селищним, міським радам («Землю-громадам»), тобто базовому рівню місцевого самоврядування, повноважень з розпорядження всіма землями державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад та реєстрацію земельних ділянок комунальної власності» в частині визнання за Радою права комунальної власності та реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок;

- припинення права комунальної власності Ради на земельні ділянки;

- скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за відповідачем;

- визнання права державної власності на земельні ділянки;

- визнання за ДП «Конярство України» права постійного користування на земельні ділянки.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ДП «Конярство України» зазначило, що оскаржувані рішення про державну реєстрацію є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки спірні земельні ділянки є землями державної власності, що перебувають у постійному користуванні позивача, а отже, Рада не наділена повноваженнями приймати рішення щодо спірних земельних ділянок, бути замовником землевпорядної документації та вилучати їх з постійного користування позивача.

2. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 31.08.2022, залишеним без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21), позов задовольнив.

Визнано незаконними та скасовано прийняті державним реєстратором речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з якими за Радою зареєстровано право комунальної власності на спірні земельні ділянки.

Визнано незаконними та скасовано рішення Ради № 307 від 09.07.2021 «Про передачу сільським, селищним, міським радам («Землю-громадам»), тобто базовому рівню місцевого самоврядування, повноважень з розпорядження всіма землями державної власності, а реєстрацію земельних ділянок комунальної власності» в частині визнання за Ррозташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад тадою права комунальної власності та реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірних земельних ділянок.

Припинено право комунальної власності Ради на спірні земельні ділянки.

Визнано право державної власності на спірні земельні ділянки.

Визнано за ДП «Конярство України» право постійного користування на вказані земельні ділянки.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. До Верховного Суду від Ради надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №910/21682/15 (910/17038/21) скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

3.2. Для обґрунтовування підстав касаційного оскарження скаржник з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без врахування висновків щодо застосування цих норма права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 щодо застосування статті 170 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №910/23064/16 щодо застосування статті 392 ЦК України, частини першої статті 80 та частини другої статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

3.3. Крім цього, скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктами З, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

3.4. Обґрунтовуючи вказані підстави, скаржник зазначає, що неврахування апеляційним судом у цій справі обставин, встановлених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі №910/21682/15 (910/14008/21), є порушенням приписів частини четвертої статті 75 ГПК України, що призвело до різних висновків у цих справах щодо наявних обставин та не відповідає принципу юридичної визначеності, а також унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування преюдиції, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18.

3.5. Крім того, для обґрунтування підстав відкриття касаційного провадження у цій справі Рада посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання необхідності врахування приписів статті 148-1 ЗК України при застосуванні статті 393 ЦК України у подібних правовідносинах в аспекті того, що перехід права власності на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи, від держави до територіальної громади відбувається незалежно від волевиявлення цієї особи та не призводить до порушення її прав, відсутній.

3.6. Скаржник вказує, що суди порушили частину першу статті 77, частину першу статті 86, частину п`яту статті 236 ГПК України, оскільки встановлені ними обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору на підставі недопустимих доказів, що є підставою для скасування судових рішень.

3.7. Крім того, Рада зазначила, що суди прийняли рішення про права особи, що не була залучена до участі у справі, - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, що також є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини другої статті 287, пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України.

4. Підстави передачі на розгляд об`єднаної палати

4.1. Ухвалою від 13.07.2023 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №910/21682/15 (910/17038/21).

4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (Жуков С.В. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.) ухвалою від 04.10.2023 справу №910/21682/15 (910/17038/21) разом з касаційною скаргою Ради, яка подана на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №926/3514/22, про те що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу та може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

4.3. Постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що у разі виникнення спору про право на землю такий спір має вирішуватися між представниками власників, щодо землі державної форми власності - територіальним органом Держгеокадастру в області, щодо землі комунальної власності - відповідною селищною радою, а отже, у цьому спорі ДП «Конярство України» не може вважатися належним позивачем.

4.4. Колегія суддів Касаційного господарського суду, обґрунтовуючи підставу для відступу від зазначеного висновку Верховного Суду, з посиланням, зокрема, на частину першу статті 92, статтю 95 ЗК України, 392 ЦК України також зазначила, що між сторонами виникли правовідносини як між власником земельної ділянки та її землекористувачем. Звертаючись із позовом, позивач не зазначив конкретних обставин, які порушують його право постійного користування саме внаслідок переходу права власності на спірні земельні ділянки до відповідача. Заперечення позивача проти переходу права власності на спірні земельні ділянки з державної форми власності на комунальну за відсутності посилання на протиправність дій відповідача у прийнятті оспорюваного рішення Ради не свідчать про порушення його прав постійного користування, оскільки ґрунтуються на припущеннях щодо можливості порушення такого права у майбутньому. Отже, зміна власника земельної ділянки не свідчить про порушення прав та інтересів позивача, які би підлягали судовому захисту. Колегія суддів вважала, що посилання у позові тільки на перехід права власності на земельну ділянку з державної на комунальну, не можна вважати таким, що автоматично призводить по порушення прав та інтересів постійного землекористувача, без посилання на конкретні порушення його прав та інтересів, завданих внаслідок такого переходу. Однак, головним є те, що із заявлених позивачем вимог основною є вимога про припинення права комунальної власності Ради та про визнання права державної власності на земельні ділянки, від вирішення якої залежить вирішення інших заявлених вимог. Оспорюючи право власності відповідача, позивач, якому право власності на спірні земельні ділянки не належить, фактично виступив на захист права власності Держави, від імені якої у цьому випадку має повноваження діяти Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, отже звертаючись з цим позовом, позивач, не маючи повноважень, безпідставно перебрав на себе права та обов`язки державного органу.

5. Обставини справи, встановлені судами

5.1. На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №2305-р від 01.12.2010 «Про деякі питання розвитку конярства» та наказу Міністерства аграрної політики України № 33 від 01.02.2011 «Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов`язана з розвитком конярства» Державне підприємство «Олександрійський кінний завод №174» (далі - ДП «Олександрійський кінний завод №174») реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Конярство України» зі створенням на базі Державного підприємства «Олександрійський кінний завод №174» відокремленого підрозділу (філії) без прав юридичної особи.

5.2. Відповідно до пункту вказаного 2 наказу ДП «Конярство України» визнано правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізованих державних підприємств, зокрема ДП «Олександрійський кінний завод №174».

5.3. Комісія з реорганізації ДП «Олександрійський кінний завод №174» 11.08.2011 підписала передавальний акт, відповідно до якого ДП «Конярство України» (позивач) стало правонаступником всіх майнових та немайнових прав, а також обов`язків ДП «Олександрійський кінний завод № 174».

5.4. На підставі вказаного передавального акта до позивача перейшли права щодо користування земельними ділянками на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області площею 5 390,3 га.

5.5. У довідках відділу Держкомзему в Олександрійському районі Головного управління Держкомзему у Кіровоградській області від 23.06.2010, від 28.01.2013, від 04.02.2014, від 05.02.2015, від 17.10.2017 №1586 вказано, що ДП «Конярство України» на праві постійного користування належить 5 390,3000 га на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.

5.6. Про належність та постійне використання позивачем земель на території Приютівської селищної ради (колишньої - Лікарівської сільської ради) Олександрійського району Кіровоградської області, на переконання останнього, свідчать також ті обставини, що позивач декларує і сплачує плату за землю за земельні ділянки на території Приютівської селищної ради (колишньої - Лікарівської сільської ради) Олександрійського району Кіровоградської області, а також здійснюється їх обробіток, подається відповідна статистична звітність про наявність земельних ділянок, про здійснені посіви на них, зібраний врожай.

5.7. Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області №11-299/14-18-СГ від 12.02.2018 надано позивачу дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 5 165,4000 га, в тому числі: 3 449,2000 га - рілля, 54,0000 - багаторічні насадження, 73,1000 га - сіножаті, 972,2000 га - пасовища, 75,8000 га - землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами, 37,2000 га - під господарськими шляхами та прогонами, 3,9000 - землі, які перебувають у стадії меліоративного освоєння та відновлення родючості ґрунтів, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

5.8. Позивач вчинив дії з реєстрації права постійного користування щодо земельних ділянок, розташованих на території Приютівської селищної (колишньої - Лікарівської сільської) ради Олександрійського району Кіровоградської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки загальною площею 4 331,9403 га.

5.9. У Державному реєстрі прав у липні 2021 року державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Аджамської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Суржик Дмитро Миколайович прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких до Державного реєстру прав були внесені записи про державну реєстрацію права власності на 22 земельні ділянки загальною площею 47,8942 га, які перебувають у постійному користуванні позивача.

5.10. В результаті проведення Українським незалежним інститутом судових експертиз земельно-технічної експертизи було складено висновок № 201/08-2021 від 29.12.2021, у якому судовий експерт надав висновки з приводу права постійного землекористування ДП «Конярство України» як правонаступника ДП «Олександрійський кінний завод №174» згідно з передавальним актом від 11.08.2011, складеним Комісією з реорганізації ДП «Олександрійський кінний завод №174», зведеним інвентаризаційним планом №14602-01-13 та згідно з координатами поворотних точок меж.

5.11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень державного реєстратора незаконно вибули з державної власності земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні позивача, та вказані земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування іншим особам.

5.12. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вказане судове рішення, зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» не вважаються землями комунальної власності територіальних громад землі державної власності, що використовуються державними підприємствами на праві постійного користування. З урахуванням того, що станом на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» ДП «Конярство України» використовувало на праві постійного користування спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, то вказані земельні ділянки не вважаються землями комунальної власності територіальної громади.

5.13. Колегія суддів також зазначила, що право постійного користування ДП «Конярство України» більшістю земельних ділянок станом на момент прийняття оскаржуваних рішень про державну реєстрацію було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже, державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області не був наділений повноваженнями приймати рішення про державну реєстрацію щодо реєстрації права власності на вказані земельні ділянки за Радою.

5.14. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваними рішеннями державного реєстратора порушується право постійного користування землею позивача, оскільки внаслідок прийняття рішень державного реєстратора незаконно вибули з державної власності земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні позивача, та вказані земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування іншим особам.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023 для розгляду справи №910/21682/15 (910/17038/21) визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої судді, Баранця О.М., Булгакової І.В., Васьковського О.В., ДроботовоїТ.Б., Кібенко О.Р., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.

6.2. Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 прийнято до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/21682/15 (910/17038/21) за касаційною скаргою Ради на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023.

6.3. Надалі кількісно-персональний склад колегії суддів у цій справі визначався відповідними протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

6.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо відступлення від висновків Верховного Суду

7.1. Передаючи справу на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові від 02.08.2023 у справі №926/3514/22. Об`єднана палата погоджується з такою необхідністю з урахуванням такого.

7.2. У справі №926/3514/22 вирішений спір за позовом Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу» до Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та за участю прокурора Чернівецької обласної прокуратури про скасування рішення державного реєстратора та визнання права державної власності.

7.3. Позовні вимоги у зазначеній справі були обґрунтовані тим, що позивачу належить право постійного користувача спірними земельними ділянками, державна реєстрація права комунальної власності є незаконною, оскільки право власності належить державі.

7.4. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов у зазначеній справі задоволений повністю: скасовані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на дві земельні ділянки за відповідачем; визнане право державної власності на ці земельні ділянки за Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області.

7.5. Верховний Суд постановою від 02.08.2023 у зазначеній справі №926/3514/22 судові рішення залишив без змін. Мотивуючи цю постанову, Верховний Суд зазначив, що у позивача відсутні можливості захистити свої права іншим способом, ніж просити суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на земельні ділянки, тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення таких позовних вимог; особа, яка має речове право на чуже майно, може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. При цьому в зазначеній постанові не зроблений висновок, в чому саме полягає порушення прав позивача, який має речове право на чуже майно, якщо право власності неправомірно зареєстроване за іншою особою.

7.6. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20, пункт 87).

7.7. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (провадження №12-10гс21, пункт 5.38)).

7.8. За висновками Великої Палати Верховного Суду задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункт 146), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (пункт 44)), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.37)).

7.9. Отже, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності неправомірно зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту прав відповідає лише позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, а не позовні вимоги про скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, припинення права власності чи будь-які інші позовні вимоги. Протилежні висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у cправі №926/3514/22, не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, тому об`єднана палата відступає від зазначених висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у cправі №926/3514/22.

7.10. Також об`єднана палата звертає увагу, що належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб`єкта, на чию користь таке майно витребовується. Так, якщо особа, яка звернулась з позовом, вважає, що право власності належить певному суб`єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника. Зокрема, якщо суб`єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб`єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування.

7.11. Об`єднана палата звертає увагу, що два різних суб`єкти права не можуть мати права на один і той же позов (в матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що за протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема, з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 (провадження №12-175гс19, пункт 7.48), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 161)).

7.12. Отже, оскільки право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, то суб`єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені. Натомість у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у cправі №926/3514/22 фактично сформульований протилежний висновок. Тому об`єднана палата відступає від зазначеного висновку.

Щодо позовних вимог, спрямованих на повернення державі володіння спірними земельними ділянками

7.13. Усі позовні вимоги, крім вимоги про визнання за позивачем права постійного користування на земельні ділянки (тобто вимоги про визнання незаконними та скасування рішення Ради №307 від 09 липня 2021 року в частині визнання за відповідачем права комунальної власності та реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; про припинення права комунальної власності відповідача на земельні ділянки; про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за відповідачем; про визнання права державної власності на земельні ділянки) спрямовані на державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за державою (тобто витребування у книжкове володіння держави земельних ділянок), право власності на які неправомірно, як вважає ДП «Конярство України», зареєстроване за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування. Зазначені вимоги спрямовані на захист прав держави.

7.14. Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

7.15. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 8 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22, пункт 35)).

7.16. Такий висновок справедливий і щодо господарського процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 7.2)).

7.17. Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Отже, повноваження представляти державу у спірних правовідносинах належить до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

7.18. Крім того, представляти інтереси держави в суді може прокурор. Для цього прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.38)).

7.19. Водночас ані центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин чи його територіальні органи, ані прокурор не зверталися з позовними вимогами від імені держави.

7.20. У відзиві на касаційну скаргу ДП «Конярство України» наводить аргумент про те, що воно є особою, заінтересованою у відновленні правового становища, яке існувало до порушення прав. З цього приводу об`єднана палата звертає увагу на таке.

7.21. Існують випадки, коли особа, чиє право чи безпосередній інтерес не порушені, має, однак, похідний інтерес, тобто інтерес, який є похідним від інтересу іншої особи, інтерес другого порядку - див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (провадження №12-25гс21, пункт 34).

7.22. Такий похідний інтерес може полягати, зокрема, у відновленні правового становища, яке існувало до порушення права іншої особи, або у захисті прав такої особи в інший належний спосіб.

7.23. За висновками Великої Палати Верховного Суду зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути. Зокрема, до таких інститутів належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частин першої, другої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою; у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача.

7.24. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що особа може мати похідний інтерес у захисті прав іншої особи не тільки у випадку, коли особа є учасником товариства. Похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (провадження №14-122цс20, пункти 72, 73, 77, 78, 101, 105), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 163)).

7.25. Також за висновками Великої Палати Верховного Суду установлені законом випадки задоволення похідного інтересу осіб можуть містити прогалини, як і будь-яке законодавство. У таких випадках прогалини підлягають заповненню судом за аналогією закону або права. При цьому можливий предмет похідного позову та випадки його подання слід визначати з міркувань доцільності, розумності і справедливості, а також з погляду його корисності саме для особи, чиї права порушені, оскільки похідний позов подається на захист її прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункти 168, 169)).

7.26. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадження №14-122цс20, пункт 105) констатувала наявність прогалини в законодавстві і дійшла висновку, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.

7.27. Водночас Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про відсутність прогалини в законі, яким не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку (постанова від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (провадження №14-122цс20), пункт 103).

7.28. В іншій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон не передбачає повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) звертатися з похідним позовом з будь-яким предметом від імені товариства на захист його прав (крім випадків, передбачених частинами першою, другою статті 54 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона не вбачає прогалини у цьому регулюванні, оскільки такий учасник здатен забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 172)).

7.29. Отже, наявність чи відсутність прогалини у законі в частині похідного позову вирішується судом у кожному конкретному випадку.

7.30. Закон не передбачає права постійного користувача на звернення з похідним позовом на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності за порушником. Водночас об`єднана палата в межах справи, що переглядається, не вирішує питання про те, чи існує в цьому відношенні прогалина в законі, оскільки ДП «Конярство України» звернулося з позовом від власного імені, а не від імені держави.

7.31. Позов у справі, що переглядається, подало ДП «Конярство України» від власного імені. Оскільки ДП «Конярство України» не є належним позивачем за зазначеними вимогами, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову у цій частині. Крім того, жодна з цих позовних вимог не відповідає належному способу захисту, якому, як вже зазначено, відповідає позовна вимога про витребування земельних ділянок від відповідача на користь держави. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 127)).

7.32. Тому рішення судів попередніх інстанцій у цій частині слід скасувати, а в позові відмовити.

Щодо позовної вимоги про визнання права постійного користування земельними ділянками

7.33. Вирішуючи господарський спір, суд насамперед має з`ясувати чи існує у позивача право або законний інтерес, за захистом якого він звернувся.

7.34. У разі подання позову про визнання права обов`язковою умовою для його задоволення є встановлення наявності тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов`язує виникнення цього права.

7.35. При цьому підставою для звернення до суду із зазначеним позовом має бути оспорювання іншою особою існуючого права позивача, а не його намір набути це право за рішенням суду.

7.36. Судове рішення не породжує відповідного права, а лише підтверджує наявне у позивача право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

7.37. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту невизнаного / оспорюваного права у судовому порядку є підтверджена належними доказами наявність цього права у позивача та його невизнання або оспорювання відповідачем.

7.38. У цій справі для встановлення наявності у позивача підстав для захисту права вирішальним є з`ясування того, чи набув він у встановленому законом порядку права постійного користування землею, щодо якої наявний спір.

7.39. Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач з 2011 року є правонаступником майна, всіх прав і обов`язків ДП «Олександрійський кінний завод №174», в тому числі й права постійного користування земельними ділянками площею 5 390,3000 га на території Приютівської селищної (колишньої Лікарівської сільської) ради Олександрійського району Кіровоградської області, що підтверджується передавальним актом від 11.08.2011, складеним комісією з реорганізації ДП «Олександрійський кінний завод №174». Зазначене право виникло у ДП «Олександрійський кінний завод №174» до 1990 року.

7.40. Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області №11-299/14-18-СГ від 12.02.2018 позивачу надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 5 165,4000 га із цільовим призначенням ? для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

7.41. Позивач здійснив дії з реєстрації права постійного користування щодо земельних ділянок, розташованих на території Приютівської селищної (колишньої Лікарівської сільської) ради Олександрійського району Кіровоградської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки загальною площею 4 331,9403 га.

7.42. Суди попередніх інстанцій також з`ясували, що у липні 2021 року державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Аджамської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Суржик Дмитро Миколайович прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких до Державного реєстру прав були внесені записи про державну реєстрацію права власності на 22 земельні ділянки загальною площею 47,8942 га, щодо яких і виник спір у цій справі.

7.43. Висновку про те, що спірні земельні ділянки внаслідок правонаступництва перебувають у постійному користуванні ДП «Конярство України», апеляційний суд дійшов з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», вважаючи що позивач подав таку кількість доказів, що відповідають вимогам щодо вагомості, належності, достовірності та допустимості, які з більшим ступенем вірогідності підтверджують обставину того, що правопопередник позивача був постійним користувачем земельних ділянок на території Приютівської селищної (колишньої Лікарівської сільської) ради Олександрійського району Кіровоградської області.

7.44. Об`єднана палата щодо цього висновку вважає за необхідне зазначити таке.

7.45. Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки врегульовано у главі 5 «Докази та доказування» ГПК України.

7.46. За приписами частини першої, другої статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

7.47. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

7.48. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

7.49. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування ? спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

7.50. 17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову ? «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування «вірогідності доказів».

7.51. Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

7.52. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

7.53. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що вона покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

7.54. У ході касаційного перегляду судових рішень Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

7.55. Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

7.56. Тож з огляду хоча б на принцип змагальності суд не може вважати доведеною та встановленою обставину, про яку одна зі сторін справи лише стверджує.

7.57. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

7.58. Стандарт «вірогідності доказів» не передбачає автоматичного нехтування судом обов`язку надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

7.59. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

7.60. Відповідно до частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

7.61. Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

7.62. Всупереч викладеному із текстів оскаржуваних судових рішень не вбачається, на підставі яких належних та допустимих доказів, що оцінювалися із урахування такого стандарту доказування, як «вірогідність доказів», суди попередніх інстанцій встановили, що ДП «Конярство України» (його правопопередник / сам позивач) у встановленому законом порядку набуло право постійного користування саме на землі, з яких у подальшому були сформовані 22 земельні ділянки з відповідною площею та кадастровими номерами, щодо яких наявний спір у цій справі.

7.63. Наведення одного лише переліку наявних в матеріалах справи документів (їх копій), наданих позивачем, зокрема, передавального акта від 11.08.2011, довідок відділу Держкомзему в Олександрійському районі Головного управління Держкомзему у Кіровоградській області від 23.06.2010, від 28.01.2013, від 04.02.2014, від 05.02.2015, від 17.10.2017 №1586, податкової та статистичної звітності позивача та інших не дає можливості виснувати про те, що суди попередніх інстанцій встановили вказану обставину ? факт набуття позивачем права постійного користування саме тією землею, щодо якої виник спір.

7.64. При цьому об`єднана палата вважає зазначене істотним для вирішення спору в цій частині позовних вимог, ураховуючи, що згідно із матеріалами справи площі земель, які, як вважає позивач, він набув внаслідок правонаступництва (5 390,3 га), визначені у дозволі на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок (орієнтовний розмір 5 165,4000 га) та зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (4 331,9403 га), є різними.

7.65. Разом з тим обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

7.66. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

7.67. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

7.68. Нормами пунктів 1- 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

7.69. Водночас в силу меж перегляду справи у касаційній інстанції Верховний Суд не може встановити або оцінити доведеність обставин набуття/ненабуття ДП «Конярство України» (його правопопередником / самим позивачем) права постійного користування саме на ті землі, з яких потім були сформовані 22 земельні ділянки, щодо яких виник спір у цій справі.

7.70. Отже, ураховуючи викладене та беручи до уваги вимоги ГПК України, які не дають касаційній інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, об`єднана палата дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у цій частині позовних вимог підлягають скасуванню, а справа ? направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

7.71. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і, залежно від встановлених обставин вирішити спір в частині визнання за позивачем права постійного користування спірними земельними ділянками відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Щодо доводів відповідача стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3520384600:02:000:9805

7.72. Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3520384600:02:000:9805 позивач звернувся з ідентичними вимогами у двох справах - у цій справi та у справi №910/21682/15 (910/14008/21).

7.73. Об`єднана палата зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа з спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; якщо справа порушена, то така обставина є підставою для закриття провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.

7.74. Оскільки у справі, що переглядається, позовна заява прийнята до розгляду ухвалою господарського суду від 02.11.2021, а у справі №910/21682/15 (910/14008/21) - ухвалою господарського суду від 23.11.2021, тобто пізніше, та враховуючи що справа №910/21682/15 (910/14008/21) ще перебуває на розгляді Верховного Суду, то ці обставини не є підставою для закриття провадження у справі стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3520384600:02:000:9805 у справі, що переглядається.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. У пункті 2, 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

8.2. Отже, судові рішення, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішення Ради №307 від 09 липня 2021 року в частині визнання за відповідачем права комунальної власності та реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; припинення права комунальної власності відповідача на земельні ділянки; скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за відповідачем; визнання права державної власності на земельні ділянки. В частині позовних вимог про визнання за позивачем права постійного користування на земельні ділянки справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

9. Судові витрати

9.1. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню частково з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог немайнового та майнового характеру (про визнання незаконними та скасування рішення Ради №307 від 09 липня 2021 року «Про передачу сільським, селищним, міським радам («Землю-громадам»), тобто базовому рівню місцевого самоврядування, повноважень з розпорядження всіма землями державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад та реєстрацію земельних ділянок комунальної власності» в частині визнання за Радою права комунальної власності та реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок; припинення права комунальної власності Ради на земельні ділянки; скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за відповідачем; визнання права державної власності на земельні ділянки), то, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат скаржника у вигляді сплаченого ним судового збору в загальній сумі 317 800 грн (304 180 (касаційна інстанція) + 13 620 (апеляційна інстанція), понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на Державне підприємство «Конярство України».

9.2. З огляду на те що справу необхідно передати на новий розгляд у частині позовних вимог про визнання за Державним підприємством «Конярство України» права постійного користування на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3520384600:02:000:0017 площею 2 га; 3520384600:02:000:0018 площею 2 га; 3520384600:02:000:0019 площею 2 га; 3520384600:02:000:0020 площею 2 га; 3520384600:02:000:0021 площею 2 га; 3520384600:02:000:0022 площею 2 га; 3520384600:02:000:0023 площею 2 га; 3520384600:02:000:0024 площею 2 га; 3520384600:02:000:0025 площею 2 га; 3520384600:02:000:0026 площею 2 га; 3520384600:02:000:0027 площею 2 га; 3520384600:02:000:0028 площею 2 га; 3520384600:02:000:0029 площею 2 га; 3520384600:02:000:0030 площею 2 га; 3520384600:02:000:0031 площею 2 га; 3520384600:02:000:0032 площею 2 га; 3520384600:02:000:0033 площею 2 га; 3520384600:02:000:0034 площею 2 га; 3520384600:02:000:0035 площею 2 га; 3520384600:02:000:0036 площею 2 га; 3520384600:02:000:0037 площею 2 га; 3520384600:02:000:9805 площею 5,8942 га, судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №910/21682/15 (910/17038/21) скасувати.

3. У частині позовних вимог про визнання за Державним підприємством «Конярство України» права постійного користування на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3520384600:02:000:0017 площею 2 га; 3520384600:02:000:0018 площею 2 га; 3520384600:02:000:0019 площею 2 га; 3520384600:02:000:0020 площею 2 га; 3520384600:02:000:0021 площею 2 га; 3520384600:02:000:0022 площею 2 га; 3520384600:02:000:0023 площею 2 га; 3520384600:02:000:0024 площею 2 га; 3520384600:02:000:0025 площею 2 га; 3520384600:02:000:0026 площею 2 га; 3520384600:02:000:0027 площею 2 га; 3520384600:02:000:0028 площею 2 га; 3520384600:02:000:0029 площею 2 га; 3520384600:02:000:0030 площею 2 га; 3520384600:02:000:0031 площею 2 га; 3520384600:02:000:0032 площею 2 га; 3520384600:02:000:0033 площею 2 га; 3520384600:02:000:0034 площею 2 га; 3520384600:02:000:0035 площею 2 га; 3520384600:02:000:0036 площею 2 га; 3520384600:02:000:0037 площею 2 га; 3520384600:02:000:9805 площею 5,8942 га, справу №910/21682/15 (910/17038/21) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. У частині позовних вимог про скасування рішень та припинення права власності ухвалити нове рішення про відмову в позові.

5. Стягнути з Державного підприємства «Конярство України» (вул. Б. Грінченка, 1, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37404165) на користь Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (вул. Шкільна, буд. 4, смт Приютівка, Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., код ЄДРПОУ 05378803) 317 800,00 грн (триста сімнадцять тисяч вісімсот гривень 00 коп.) судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Малашенкова

Судді І. Бенедисюк

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

В. Пєсков

Л. Рогач

Ю. Чумак