Постанова

від 09.12.2024 по справі 910/860/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2024 р. Справа№ 910/860/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання : Новосельцева О.Р.

за участю представників сторін

від позивача: Демченко М.М.

від відповідача: Сімонова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024

у справі № 910/860/24 (суддя Котков О.В.)

за позовом Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Машинері»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У січні 2024 року Приватне підприємство - фірма «Торгбуд-Сервіс» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 4 004 719,63 грн, з яких: основного боргу - 2 928 177,74 грн, пені - 971 012,15 грн, 3% річних - 67 867,57 грн та інфляційних - 37 662,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором фінансового лізингу № 12483-SME-FL від 19.01.2022 року.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі №910/860/24 закрито провадження у справі № 910/860/24 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 500 000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на користь Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс» грошові кошти: основного боргу - 2 268 898,74 грн, пені - 706 452,96 грн, 3% річних - 67 626,90 грн, інфляційних - 37 662,17 грн та судовий збір - 53 724,61 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що строк повернення коштів за договором фінансового лізингу № 12483-SME-FL від 19.01.2022 настав 28.03.2023. Судом встановлено, що 01.02.2024 відповідач повернув позивачу частину авансового платежу у розмірі 500000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4002594617 від 01.02.2024, тому суд дійшов висновку, що провадження щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 500 000,00 грн підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Також суд зазначив, що відповідно до п. 11.2. договору лізингу сплачена лізингоодержувачем вартість послуг за організацію фінансування не підлягають поверненню, якщо інше не передбачено договором або не буде погоджено сторонами.

Пунктом 8.1. Загальних умов визначено, що вартість послуг за організацію фінансування не підлягають поверненню лізингоодержувачу за будь-яких умов.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 268 898,74 грн. (2 928 177,74 грн. - 500 000,00 грн. - 159 279,00 грн.).

Крім того, дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що при нарахуванні пені позивачем невірно визначено початок прострочення виконання зобов`язання та невірно вказано період та кількість днів прострочення, тому наданий позивачем розрахунок пені суд вважав арифметично неправильним, у зв`язку з чим дійшов висновку здійснити власний розрахунок пені. Здійснивши власний розрахунок пені за період з 29.03.2023 по 29.09.2023, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 706 452,96 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу суд відмовив.

При перевірці розрахунку інфляційних, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, сума інфляційних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком позивача, становить 37 662,17 грн, яка задоволена судом.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 29.03.2023 по 03.01.2024 (граничний строк нарахування пені), суд встановив, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 67 626,90 грн., а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних позивачу судом відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення у даній справі неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт звертає увагу на те, що провадцем не було виконано його обов`язку щодо поставки товару у строки, що визначені договором купівлі-продажу. Так, апелянт зазначає, що у зв`язку з невиконанням продавцем свого обов`язку щодо поставки об`єкту лізингу, відповідач направив постачальнику повідомлення про відмову від договору купівлі-продажу та вказав про необхідність повернення коштів протягом трьох днів з дня отримання даного повідомлення. Проте, на час розгляду справи судом першої інстанції від постачальника надійшла лише частина коштів у розмірі 500 000,00 грн, які на наступний день 01.02.2024 повернуті позивачу.

Скаржник також зауважує, що відповідно до встановленого порядку дій, який визначений у ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про фінансовий лізинг» (далі-Закон) обов`язок лізингодавця повернути кошти лізингоодержувачу, які були сплачені постачальнику, виникає після повернення таким коштів постачальником. Тобто, Закон встановлює похідний обов`язок лізингодавця повернути кошти лізингоодержувачу, якщо ці кошти були сплачені постачальнику. Тобто, правові норми, закріплені у абзаці четвертому ч. 2, є спеціальними, що підлягають переважному застосуванню. Цей абзац стосується випадку, коли лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об`єкт фінансового лізингу, і об`єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником). У такому випадку строк настання обов`язку лізингодавця обумовлений (пов`язаний) з поверненням коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Зокрема, лізингодавець повинен виконати такий обов`язок у триденний строк, з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Зазначає, що суд першої інстанції взагалі проігнорував неодноразові посилання відповідача на абзац четвертий ч. 2 ст.17 Закону та не надав жодної оцінки наданим відповідачем доказам сплати коштів постачальнику.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування ст.17 Закону у аналогічних правовідносинах та взагалі проігнорувано посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 910/12284/22 від 07.11.2023. При цьому, апелянт звертає увагу, що Верховний Суд у зазначеній постанові чітко вказує про похідний обов`язок лізингодавця повернути кошти, які були сплачені постачальнику, а саме - протягом трьох днів, після повернення коштів від постачальника. Позиція Верховного Суду у зазначеній справі є повністю подібною, оскільки ч.1 і ч.2 ст.17 Закону передбачають однакові наслідки для лізинігодавця, щодо повернення коштів лізингоодержувачу, якщо такі кошти були сплачені постачальнику.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував та не надав оцінку тому, що позивач є стороною договору купівлі-продажу, а згідно із п. 1.2. продавець несе відповідальність перед позивачем за виконання умов договору купівлі- продажу, а відповідно позивач не позбавлений права звертатись самостійно до продавця, в тому числі, і в рамках судового захисту щодо повернення сплаченого авансового платежу.

Таким чином, апелянт зауважує, що суд першої інстанції не аргументував, чому вважає, що обов`язок відповідача сплатити кошти виник 28.03.2023, хоча відповідач надав належні, допустимі докази, які підтверджують сплату авансу постачальнику, а порядок повернення таких коштів чітко встановлений абзацом 4 ч. 2 ст. 17 Закону.

При цьому, апелянт звертає увагу на ч.3 ст.17 Закону, яка визначає можливість стягнення неустойки з особи, яка не виконує вимогу про повернення коштів. При цьому, відповідальність лізингодавця настає тільки у випадку, коли саме дії лізингодавця призвели до порушення прав лізингоодержувача. Тобто, суд першої інстанції не проаналізував ч. 3 ст. 17 Закону, не надав належної оцінки всім обставинам справи та безпідставно стягнув з ТОВ «ОТП Лізинг» пеню.

Короткий зміст відзиву Приватного підприємства - фірми «Торгбуд-Сервіс» на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Приватне підприємство - фірма «Торгбуд-Сервіс» у своєму відзиві, наданому до суду 30.09.2024, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, позивач вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.11.2023 у справі №910/12284/22 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки правовідносини у даній справі не є тотожними з правовідносинами, зазначеними у вказаній постанові. Відмінність, на думку позивача, полягає у тому, що в даній справі ініціатором розірвання договорів фінансового лізингу та купівлі-продажу є саме лізингодавець (скаржник), який направляючи сторонам вимоги про розірвання договорів, будучи обізнаним про норми діючого законодавства України щодо виникнення у нього обов`язку з повернення авансового платежу, розумів необхідність повернення такого платежу лізингоодержувачу у визначені ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» порядку та строки і тому при ненадходженні йому коштів від продавця у встановленому порядку, будучи зацікавленою особою у своєчасному виконанні своїх зобов`язань перед лізингоодержувачем, мав вжити своєчасних та достатніх заходів щодо повернення таких коштів. У даній справі позивач не посилався як на підставу позову на положення ст.1212 та ст. 1213 ЦК України, а також положення укладених між сторонами договорів щодо їх прав та обов`язків не є тотожними тим, про які вказано у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник.

У свою чергу, як зазначає позивач, у справі на яку посилається скаржник, ініціатором розірвання договорів виступав безпосередньо лізингоодержувач, що врегульовано іншим пунктом відповідної статті Закону України «Про фінансовий лізинг».

Позивач зауважує, що посилання скаржника на положення укладеного сторонами договору купівлі-продажу не підлягають врахуванню, оскільки станом на момент звернення до суду з даним позовом вказаний договір було розірвано за ініціативою саме скаржника. Внаслідок чого, зобов`язання та таким договором є припиненим і позивач звернувся за захистом свого порушеного права, виходячи з положень договору фінансового лізингу та норм чинного законодавства України, зокрема, ст.17 Закону України «Про фінансовий лізинг», яка чітко визначає обов`язок лізингодавця повернути лізингоодержувачу авансовий платіж у визначений законодавцем строк. У свою чергу у даному випадку закон не визначає лізингоодержувача учасником взаємовідносин між лізингодавцем та провадцем щодо повернення сплачених лізингодавцем коштів за договором купівлі-продажу. Як зазначає позивач, скаржник протягом тривалого часу не вчиняє жодних дій, спрямованих на зобов`язання продавця виконати обов`язок щодо повернення отриманних за договором купівлі-продажу коштів. Доказів пред`явлення таких вимог скаржником до справи не надано.

Короткий зміст відповіді ТОВ «ОТП Лізинг» на відзив на апеляційну скаргу

11.10.2024 від ТОВ «ОТП Лізинг» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де відповідач вважає, що позиція позивача, що правовідносини у даній справі та у справі № 910/12284/22 від 07.11.2023 не є подібними, не відповідає дійсності, оскільки виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 щодо визначення подібних правовідносин, справа на яку відповідач посилається, як на подібну по своїй суті є практично тотожною, оскільки суб`єктивний склад правовідносин є аналогічним. Верховний Суд у постанові від 07.11.2023 у справі № 910/12284/22 зробив висновок про застосування ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» в частині повернення авансу сплаченого продавцю, якщо об`єкт лізингу не був поставлений. Різниця полягає лише у тому, хто ініціював припинення договору фінансового лізингу, проте, наслідки такого припинення, а саме строк повернення коштів лізингодавцем є однаковим. Верховний Суд чітко констатує, що лізингодавець має повернути ці кошти, протягом трьох днів, з моменту повернення їх продавцем. Так, слід зазначити, що і сама ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає аналогічний алгоритм дій.

Суд першої інстанції посилається на зазначену норму ЗУ «Про фінансовий лізинг», проте жодним чином не аргументуючи свою позицію, вказує, що строк повернення коштів для лізингодавця настав 28.03.2023, що суперечить прямій нормі Закону України «Про фінансовий лізинг» та практиці Верховного Суду.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Машинері» своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 06.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали надати докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Машинері».

13.09.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» надійшла про усунення недоліків з доказами надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Машинері».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 та призначено до судового розгляду на 04.11.2024.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 04.11.2024 у зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 до 09.12.2024.

Явка представників сторін

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 09.12.2024, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленями про вручення за довіреністю (Самченко А.А.) поштового відправлення.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Позиції учасників справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.12.2024 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити, з підстав, викладених у апеляційній скарзі, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.12.2024 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі - відповідач, лізингодавець) та Приватним підприємством - фірмою «Торгбуд-Сервіс» (далі - позивач, лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 12483-SME-FL (далі - договір лізингу).

Пунктом 3 договору лізингу визначено, що невід`ємну частину договору становлять Загальні умови до договору фінансового лізингу, що знаходяться в загальному доступі на веб-сайті лізингодавця за адресою: https://otpleasing.com.ua/agro-auto-fabrica/; ://otpleasing.com.ua/passenger-car/.

Даний договір було укладено на виконання договору купівлі-продажу № 12483-S від 19.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Машинері» (продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (лізингодавець) та Приватним підприємством - фірмою «Торгбуд-Сервіс» (лізингоодержувач).

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу продавець зобов`язаний продати, а лізингодавець зобов`язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг лізингоодержувачу (відповідно до договору фінансового лізингу фінансового лізингу № 12483-SME-FL від 19.01.2022 року) автобетонозмішувач XCMG NXG3310DSNEMX - 3 (три) одиниці.

При цьому, у відповідності до пункту 1.2 договору купівлі-продажу, продавець відповідає перед лізингоодержувачем і у деяких випадках, перед покупцем, за невиконання будь-яких зобов`язань щодо якості, комплектності, стану об`єкта лізингу, його доставки, поставки, заміни, монтажу, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог та таке інше.

Згідно з п. 3.2. договору купівлі-продажу строк поставки об`єкта лізингу до 20.04.2022 за умови отримання платежів, передбачених п. 5.1.1. цього договору.

Пунктом 5.1.1. договору купівлі-продажу визначено, що перший платіж 35% від загальної ціни, що на день підписання договору складає 2 769 898,74 грн покупець сплачує протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання покупцем від лізингоодержувача першого лізингового платежу та вартості послуг за організацію фінансування за договором фінансового лізингу.

09.02.2022 згідно з виставлениими Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» рахунками на оплату № 7510 від 08.02.2022 року на суму 158 279,00 грн та № 7509 від 08.02.2022 року на суму 2 769 898,74 грн Приватне підприємство - фірма «Торгбуд-Сервіс» платіжним дорученням № 8004 від 09.02.2022 перерахувало кошти в сумі 158 279,00 грн за послуги з організації фінансування за договором № 12483-SME-FL від 19.01.2022 та платіжним дорученням № 8003 від 09.02.2022 року - 2 769 898,74 грн авансовий платіж відшкодування частини вартості об`єкту лізингу згідно із графіком № 1 до договору № 12483-SME-FL від 19.01.2022.

Відповідно до п. 8 договору лізингу лізингодавець зобов`язаний передати лізингоодержувачу об`єкт лізингу протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання об`єкта лізингу лізингодавцем від продавця.

Листом № 108/03/23-ю від 17.03.2023 ТОВ «ОТП Лізинг» повідомило позивача про відмову від договору № 12483-SME-FL від 19.01.2022 односторонньому порядку у зв`язку з невиконання ТОВ «Юніверсал Машинері» обов`язку щодо поставки товару за договором купівлі-продажу № 12483-S від 19.01.2022 у визначені цим правочином строки.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач неодноразово звертався до ТОВ «ОТП Лізинг» та ТОВ «Юніверсал Машинері» з вимогами про повернення коштів у розмірі 2 928 174,74 грн.

Листом № 712/12/23-ю від 12.12.2023 року ТОВ «ОТП Лізинг» повідомило, що поверне авансовий платіж після отримання коштів від ТОВ «Юніверсал Машинері».

Листом № 712/12/23-ю від 12.12.2023 ТОВ «ОТП Лізинг» повідомило, що ТОВ «Юніверсал Машинері» кошти не повернуло, у зв`язку з чим ТОВ «ОТП Лізинг» направило вимогу про розірвання договору купівлі-продажу № 12483-S від 19.01.2022.

Звертаючись до суду позивач зазначив, що спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо передачі позивачу об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу № 12483-SME-FL від 19.01.2022, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь сплачений авансовий платіж у розмір 2 769 898,74 грн, а також кошти за послуги з організації фінансування у розмірі 158 279,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 971 012,15 грн, 3% річних у розмірі 67 867,57 грн та інфляційні у розмірі 37 662,17 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №904/1611/23 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на користь Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс» грошові кошти: основного боргу - 2 268 898,74 грн, пені - 706 452,96 грн, 3% річних - 67 626,90 грн, інфляційних втрат - 37 662,17 грн та судовий збір - 53 724,61 грн. Закрито провадження у справі № 910/860/24 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 500 000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст.16 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст.11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч.1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про фінансовий лізинг.

Так, відповідно до ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Вирішуючи питання щодо обов`язку лізингодавця повернути авансовий платіж лізингоодержувачу в аспекті визначених доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Колегія суддів виходить з того, що у справі, що переглядається, договір лізингу є договором непрямого лізингу, у якому сторони прямо обумовили (п.4.3 договору фінансового лізингу), що лізингоодержувач запевнив, що на власний ризик обирає об`єкт лізингу та продавця об`єкта лізингу, у якого банк придбав/зобов`язується придбати майно. Продавцем об`єкту лізингу є особа, зазначена в індивідуальній частині договору.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).

Це означає, що основні положення про найм (оренду) поширюються на договір лізингу, а загальні положення купівлі-продажу на відносини, пов`язані з лізингом, зокрема, на відносини між лізингоодержувачем та лізингодавцем; лізингодавцем та постачальником майна; лізингоодержувачем та постачальником майна. Однак, ці положення застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законом. Закон може встановити інші правила щодо договору лізингу та відносини, пов`язані з лізингом.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародних стандартів у цій сфері визначає Закон України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до цього Закону відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що виникають на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених законами України з питань регулювання діяльності з надання фінансових послуг, цим Законом та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами. Відносини, що виникають між лізингодавцем та продавцем (постачальником) у зв`язку з набуттям лізингодавцем у власність об`єкта фінансового лізингу для подальшої передачі цього об`єкта лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (стаття 3).

За загальними положеннями про купівлю-продаж продавець зобов`язаний передати покупцеві майно, що відповідає умовам договору купівлі-продажу. А частина друга статті 693 ЦК України встановлює, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, за загальним правилом у правовідносинах, пов`язаних з купівлею -продажем, право вимагати повернення суми попередньої оплати від продавця має покупець, якщо має місце прострочення поставки товару.

У статті 808 ЦК України визначено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Аналогічні положення закріплені у статті 8 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг":

- протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувачу забезпечується захист належних йому відповідно до закону та/або договору фінансового лізингу прав щодо об`єкта фінансового лізингу з дотриманням при цьому захисту встановлених законом та/або договором фінансового лізингу прав лізингодавця (ч.1);

- якщо відповідно до договору фінансового лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язань щодо строку, якості, комплектності, справності предмета договору фінансового лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов`язаннями щодо продажу (поставки) предмета договору фінансового лізингу (ч.3);

- ремонт і технічне обслуговування об`єкта фінансового лізингу здійснюються продавцем (постачальником) або іншою особою, визначеною договором купівлі-продажу (договором поставки), за яким лізингодавець набув у власність об`єкт фінансового лізингу, на підставі такого договору або на підставі окремого договору, укладеного між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником) (ч.5).

Цей перелік правопорушень не є вичерпним, про що свідчить сполучник "тощо", вжитий наприкінці речення частини першої статті 8 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" та статті 808 ЦК України. Тому сторони, керуючись принципом свободи договору, можуть врегулювати у договорі лізингу й інші права лізингоодержувача стосовно постачальника (продавця), якщо предмет лізингу не поставлений або поставлений із прострочкою чи не відповідає договору поставки.

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі (частина перша статті 636 ЦК України).

Отже, у випадку непрямого лізингу, коли лізингодавець не є продавцем об`єкта лізингу, договір купівлі-продажу між лізингодавцем та продавцем є договором на користь третьої особи - лізингоодержувача, перед яким продавець (постачальник) несе відповідальність за порушення зобов`язання щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Аналогічний підхід застосовано і в Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, відповідно до якої обов`язки постачальника за договором поставки також стосуються лізингоодержувача, як це було б, якби лізингоодержувач був стороною цього договору і якби обладнання необхідно було постачати безпосередньо лізингоодержувачеві. Однак постачальник не несе відповідальності перед лізингодавцем та лізингоодержувачем за один і той самий збиток (частина перша статті 10).

Колегія суддів, звертає увагу на те, що за договором лізингу, що укладений між сторонами у справі, лізингодавець не несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення продавцем строків постачання (передачі) майна. І лізингоодержувачу надано право прямо пред`являти продавцю вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу майна, в тому числі повернення майна.

Як вже зазначалось, частина друга статті 693 ЦК України регулює загальні положення про договір купівлі-продажу та наслідки непередання попередньо оплаченого товару.

Водночас, стаття 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" визначає особливості правового регулювання наслідків непередання товару, що є об`єктом фінансового лізингу, оплаченого шляхом здійснення авансового платежу, а також особливості порядку та строків повернення цього платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» у разі прострочення передачі об`єкта фінансового лізингу від продавця (постачальника) лізингодавцю більш як на 30 календарних днів та за умови, що договором купівлі-продажу (поставки) не передбачено інший строк, лізингодавець має право відмовитися від договору поставки та договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це продавця (постачальника) та лізингоодержувача.

У разі якщо лізингодавець скористався своїм правом односторонньої відмови від договору купівлі-продажу (поставки) та договору фінансового лізингу, такі договори вважаються розірваними з дати, зазначеної лізингодавцем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення продавцем (постачальником) та лізингоодержувачем.

У такому разі сторони звільняються від будь-яких зобов`язань за такими договорами, у тому числі зобов`язань щодо сплати будь-яких платежів у зв`язку з відмовою від договору фінансового лізингу, а всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, підлягають поверненню лізингодавцем не пізніше трьох робочих днів з дня надсилання ним повідомлення про відмову від договору.

У разі якщо лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об`єкт фінансового лізингу, такий лізингодавець повинен повернути лізингоодержувачу зазначені кошти протягом трьох робочих днів з дня отримання ним коштів від продавця (постачальника), який зобов`язаний повернути кошти лізингодавцю протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову лізингодавця від договору.

При цьому, відповідно до чітко встановленого порядку дій, визначеному у ч.2 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» обов`язок лізингодавця повернути кошти лізингоодержувачу, які були сплачені постачальнику, виникає після повернення таких коштів постачальником. Тобто, Закон встановлює похідний обов`язок лізингодавця повернути кошти лізингоодержувачу, якщо ці кошти були сплачені постачальнику.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у своїй постанові від 07.11.2023 у справі № 910/12284/22 вказує про похідний обов`язок лізингодавця повернути кошти, які були сплачені постачальнику, а саме - протягом трьох днів, після повернення коштів від постачальника.

Позиція Верховного Суду у зазначеній справі є подібною, оскільки ч.1 і ч. 2 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачають однакові наслідки для лізинігодавця, щодо повернення коштів лізингоодержувачу, якщо такі кошти були сплачені постачальнику.

Так, Верховний Суд зазначає, що здійснивши порівняльний аналіз положень частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг", Верховний Суд дійшов висновку, Закон визначає різні строки виконання зобов`язання лізингодавцем щодо повернення коштів (зокрема, авансового платежу).

Так, абзаци перший та другий частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" в цілому встановлюють загальне право лізингоодержувача розірвати договір фінансового лізингу в односторонньому порядку, якщо лізингодавець не передав йому об`єкт лізингу у встановлений строк, та умови реалізації цього права.

У третьому абзаці закріплена норма, що визначає загальний наслідок такого розірвання, а саме: обов`язок лізингодавця повернути кошти сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу не пізніше трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу.

Стосовно цієї норми правові норми, що закріплені у абзаці четвертому, є спеціальними, що підлягаю переважному застосуванню. Цей абзац стосується випадку, коли лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об`єкт фінансового лізингу, і об`єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником). У такому випадку строк настання обов`язку лізингодавця обумовлений (пов`язаний) з поверненням коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Зокрема, лізингодавець повинен виконати такий обов`язок у триденний строк, що обраховується не з дня отримання повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу, як це передбачено у третьому абзаці, а з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Водночас у такому разі лізингодавець повинен обов`язково письмово повідомити продавця (постачальника) про односторонню відмову лізингоодержувача від договору фінансового лізингу.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вважає, що:

1) у правовідносинах, що виникають з договору непрямого лізингу, лізингоодержувач має право вимагати від продавця виконання його зобов`язань за договором купівлі-продажу, навіть якщо безпосередньо не є стороною такого договором;

2) у справі, що переглядається, наявність у лізингоодержувача права звернутися з вимогою до продавця про повернення авансового платежу прямо передбачено у пункті 7.1.2 договору лізингу, який недійсним не визнавався;

3) у разі, якщо лізингодавець не отримав від продавця об`єкт лізингу, а вже перерахував продавцю кошти, отримані від лізингоодержувача, то відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" лізингодавець повинен повернути лізингоодержувачу всі гроші, сплачені ним за договором, протягом трьох робочих днів після того як продавець поверне лізингодавцю гроші. Тобто виникнення у лізингодавця зобов`язання стосовно лізингоодержувача обумовлено (пов`язано) з фактом повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником), якого обрав лізингоодержувач. У такому разі права лізингоодержувача не порушуються, оскільки він має можливість реалізувати право на позов до постачальника, який прострочив поставку товару;

4) у розумінні статей 530, 612 ЦК України у системному взаємозв`язку з нормами частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" лізингодавець вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання перед лізингоодержувачем щодо повернення авансового платежу, що обумовлює право останнього вимагати повернення авансового платежу від лізингодавця, якщо він отримав кошти від продавця, повідомленого про односторонню відмову від договору фінансового лізингу, але не виконав свій обов`язок і не повернув їх у триденний строк лізингоодержувачу. У такому разі лізингоодержувач має право вимагати повернення авансового платежу від лізингодавця. Лізингоодержувач має таке право також, якщо прострочення передачі об`єкта фінансового лізингу є наслідком порушення лізингодавцем своїх обов`язків за договором.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що правові норми, закріплені у абзаці четвертому ч. 2, є спеціальними, що підлягають переважному застосуванню. Тобто, враховуючи пряму норму, визначену у статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» та позицію Верховного Суду, якщо лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об`єкт фінансового лізингу, і об`єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником) строк настання обов`язку лізингодавця обумовлений (пов`язаний) з поверненням коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Зокрема, лізингодавець повинен виконати такий обов`язок у триденний строк, з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником).

Проте, всупереч, чітко встановленому у ч. 2 ст. 17 Закону порядку повернення коштів лізингодавцем в разі сплати їх постачальнику, суд першої інстанції не врахував абзац четвертий ч. 2 ст. 17 та помилково зробив висновок, що лізингодавець повинен був повернути кошти - 28.03.2023.

Колегія суддів також звертає увагу, що суд першої інстанції не врахував та не надав оцінку тому, що позивач є стороною договору купівлі-продажу, а згідно із п. 1.2. продавець несе відповідальність перед позивачем за виконання умов договору купівлі- продажу, а відповідно позивач не позбавлений права звертатись самостійно до продавця, в тому числі, і в рамках судового захисту щодо повернення сплаченого авансового платежу.

Також, колегія суддів зазначає, що ч. 3 ст. 17 Закону, визначає можливість стягнення неустойки з особи, яка не виконує вимогу про повернення коштів. При цьому, відповідальність лізингодавця настає тільки у випадку, коли саме дії лізингодавця призвели до порушення прав Лізингоодержувача.

Верховний Суд чітко зазначає, що у разі отримання лізингодавцем коштів від продавця і не повернення таких коштів лізингоодержувачу, тільки у такому випадку у лізингодавця наступає відповідальність за невиконання обов`язку з повернення коштів.

Також, слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 233/2021/19 від 12.10.2021, Верховний Суд відповідає на питання, які правовідносини є подібними. Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зробила висновок, якщо спірні правовідносини не є тотожними. Однак, це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов язків учасників спірних правовідносин.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду встановлює, що критерії подібності правовідносин є більш ширшим, ніж намагається переконати позивач у даній справі.

При цьому, виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду щодо визначення подібних правовідносин, справа на яку відповідач посилається, як на подібну по своїй суті є практично тотожною, оскільки суб`єктивний склад правовідносин є аналогічним. Верховний Суд робить висновок про застосування ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» в частині повернення авансу сплаченого продавцю, якщо об`єкт лізингу не був поставлений.

Різниця полягає лише у тому, хто ініціював припинення договору фінансового лізингу, проте, наслідки такого припинення, а саме строк повернення коштів лізингодавцем є однаковим.

Верховний Суд чітко констатує, що лізингодавець має повернути ці кошти протягом трьох днів з моменту повернення їх продавцем. Так, слід зазначити, що і сама ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає аналогічний алгоритм дій.

Тобто, суд першої інстанції не проаналізував та не надав належної оцінки всім обставинам справи та не врахував рішення Верховного Суду у справі № 910/12284/22 від 07.11.2023 у подібних правовідносинах, що призвело до прийняття помилкового рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач, звертаючись з даним позовом, фактично хоче перекласти тягар з повернення авансового платежу на відповідача, незважаючи на встановлений ст. 17 ЗУ «Про фінансовий лізинг» алгоритм повернення таких коштів, враховуючи те, що матеріалами справи встановлено та не заперечується самим скаржником, що авансовий платіж перераховано відповідачем на користь третьої особи.

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів констатує, що у даному випадку, кошти (авансовий платіж) перебувають у продавця, вибір якого на власний розсуд здійснив лізингоодержувач (ПП фірма «Торгбуд-Сервіс»), у зв`язку із чим колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача авансового платежу у розмірі 2 268 898,74 грн та як наслідок невиконання зобов`язання пені у розмірі 706 452,96 грн, 3% річних у розмірі 67 626,90 грн, інфляційних втрат у розмірі 37 662,17 грн не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що доводи апеляційної скарги позивача підтверджуються встановленими вище обставинами справи та судовою практикою.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 ухвалене за умов невідповідності висновків, викладених у ньому, фактичним обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс».

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс» відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс» (35709, Рівненська обл., с.Здовбиця, вул. Шосова, 105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43) 80 586 (вісімдесят тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 92 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №910/860/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 13.01.2025 у зв"язку з перебуванням у відпустці: судді Суліма В.В. з 23.12.2024 по 10.01.2025, судді Майданевича А.Г. з 30.12.2024 по 12.01.2025, судді Коротун О.М. з 01.01.2025 по 10.01.2025.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім