Постанова

від 13.01.2025 по справі 910/13873/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2025 р. Справа№910/13873/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2024

у справі №910/13873/24 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

про зміну кредитного договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Соколівські надра" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі-відповідач) про

- визнання обставин збройної агресії російської федерації проти України з 24.02.2022, бойові дії та тимчасову окупацію у Луганській та Донецькій областях, неможливість переміщення Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» на територію контрольовану владою України - форс-мажорними обставинами, які сторони кредитного договору №34086384-КД-4 від 18.02.2022 під час укладання не могли передбачити та які призвели до неможливості здійснення основного виду господарської діяльності і як наслідок неможливості виконання зобов`язань за кредитним договором №34086384-КД-4 від 18.02.2022;

- внесення змін до умов кредитного договору №34086384-КД-4 від 18.02.2022 шляхом внесення до розділу 8 «Прикінцеві положення» додаткового пункту 8.12 у наступній редакції:

« 8.12. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за Договором, якщо таке невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажор), які виникли після укладення Договору в результаті подій надзвичайного характеру, які перебувають поза контролем Сторін та які при укладенні Договору не могла передбачити жодна зі Сторін.

Обставинами непереборної сили (форс-мажором) Сторони визнають надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: стихійні явища природного характеру, лиха біологічного, в тому числі епідемії, пандемії, техногенного та антропогенного походження, війну (оголошену та неоголошену), військові дії (збройну агресію), блокади, громадські хвилювання, масові заворушення, експропріації, примусові вилучення, рішення органів державної влади та місцевого самоврядування, неможливість доступу на частину території України (у тому разі тимчасова окупація) або обмеження такого доступу, проведення антитерористичних заходів, прояви тероризму, масові страйки, тощо.

У разі виникнення обставин непереборної сили, строки (терміни) виконання зобов`язань за Договором відкладаються до моменту закінчення дії таких обставин і їх наслідків.».

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.11.2024 у справі №910/13873/24 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівські надра" і додані до неї документи повернув заявнику.

Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявник об`єднав кілька вимог до відповідача, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що не відповідає приписам ч. 5 ст. 173 ГПК України, оскільки позовна вимога про визнання обставини збройної агресії російської федерації проти України з 24.02.2022 року, бойові дії та тимчасову окупацію у Луганській та Донецькій областях та неможливість переміщення ТОВ «СОКОЛІВСЬКІ НАДРА» на територію контрольовану владою України - форс-мажорними обставинами є вимогою про встановлення певних юридичних фактів, що не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/13873/24 скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що вимога про визнання обставин форс-мажорними не є самостійним предметом розгляду в межах даної справи, а безпосередньо пов`язана із другою вимогою про внесення змін до умов кредитного договору №34086384-КД-4 від 18.02.2022 в зв`язку з впливом вказаних обставин на матеріальні правовідносини сторін в межах цього договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/13873/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.12.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13873/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/13873/24.

Матеріали справи №910/13873/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.12.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/13873/24 без повідомлення учасників справи.

06.01.2025 від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра», в якому останній просить апеляційну скаргу відхилити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/13873/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

За змістом статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд "встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднані можуть бути вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач в обґрунтування доводів та вимоги позовної заяви в частині внесення змін до умов кредитного договору №34086384-КД-4 від 18.02.2022 посилається на те, що належне виконання зобов`язань за кредитним договором №34086384-КД-4 від 18.02.2022 об`єктивно виявилось неможливим лише внаслідок надзвичайних і невідворотних обставин (дії непереборної сили), які позивач на дату підписання кредитного договору не міг передбачити, а отже відбулись суттєві (істотні) зміни обставин за укладеним між сторонами договором, керуючись статтею 188 ГК України позивач просить суд внести зміни до умов кредитного договору №34086384-КД-4 від 18.02.2022 шляхом внесення до розділу 8 «Прикінцеві положення» додаткового пункту 8.12.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

За частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 вказала на те, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

В постанові від 18.10.2024 у справі №148/524/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновків, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18)).

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 в справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23)).

Щодо позовної вимоги позивача про визнання обставин збройної агресії російської федерації проти України з 24.02.2022, бойові дії та тимчасову окупацію у Луганській та Донецькій областях, неможливість переміщення Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» на територію контрольовану владою України - форс-мажорними обставинами, які сторони кредитного договору №34086384-КД-4 від 18.02.2022 під час укладання не могли передбачити та які призвели до неможливості здійснення основного виду господарської діяльності і як наслідок неможливості виконання зобов`язань за кредитним договором №34086384-КД-4 від 18.02.2022 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з частиною 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.03.2024 у справі №378/760/23 (провадження №61-18182св23) зазначено, що «при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Таким чином, враховуючи, що законом визначений позасудовий порядок встановлення факту, який просить встановити позивач, суд апеляційної інстанції вважає, що позовна вимога позивача про визнання форс-мажорних обставин не підлягає судовому розгляду.

Разом з тим, суд першої інстанції неправильно застосував ч. 4 статті 173 ГПК України, якою визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Тоді як, у даному випадку вимога про визнання обставини збройної агресії російської федерації проти України з 24.02.2022, бойові дії та тимчасову окупацію у Луганській та Донецькій областях та неможливість переміщення ТОВ «СОКОЛІВСЬКІ НАДРА» на територію контрольовану владою України - форс-мажорними обставинами (встановлення факту, що має юридичне значення), не підлягає судовому розгляду, адже чинним законодавством передбачено позасудове встановлення такого факту, а вимога про внесення змін до умов кредитного договору № 34086384-КД-4 від 18.02.2022 підлягає розгляду господарським судом.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18)).

Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року №591/5619/17».

З огляду на наведене суд першої інстанцій дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, помилково застосував п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини 1 статті 277 ГПК України).

У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (частина 3 статті 271 ГПК України).

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційну скарга підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/13873/24 скасуванню з передачею на розгляд суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

За правилами процесуального закону, прийняття рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції. Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 756/6141/16-а, від 07.09.2022 у справі №911/2130/21.

За таких обставин, судовий збір за подання апеляційної скарги розподілу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/13873/24 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/13873/24 скасувати.

3. Справу №910/13873/24 передати до Господарського суду міста Києва для розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова