Постанова

від 08.01.2025 по справі 918/642/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року Справа № 918/642/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 1 жовтня 2024 року по справі № 918/642/24 (суддя Торчинюк В.Г.)

час та місце ухвалення рішення: 1 жовтня 2024 року; м. Рівне вул. Давидюка Тараса, 26А; повний текст рішення складено 3 жовтня 2024 року

за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури в особі

Висоцька сільська рада Сарненського району Рівненської області

до Відповідача 1 Сільськогосподарського приватне підприємство "Злагода"

до Відповідача 2 Колоди Валентина Михайловича

про припинення права володіння, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта

за участю представників сторін:

від Прокурора - Ковальчук І.Л.;

від Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Сарненської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області (надалі Позивач) звернувся у Господарський суд Рівненської області із позовною заявою до Сільськогосподарського приватного підприємства "Злагода" (надалі Відповідач 1) та Колоди Валентина Михайловича (надалі Відповідач 2) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності Позивача шляхом:

·припинення володіння Відповідачем 2 нерухомим майном садовим будинком площею 119,4 кв.м., який розташований по вул. Піщаній, 26а в с. Тумень, Сарненського району;

·зобов`язання Відповідача 1 звільнити самовільну зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 99,4 кв.м., яка розташована суміжно із земельною ділянкою з кадастровим номером 561888700:04:002:0001, за межами с. Тумень, Сарненського району та приведення її у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1856840556218).

Позовні вимоги вмотивовані тим, що збудований Відповідачем 1 садовий будинок на земельній ділянці водного фонду, що не була відведена для цієї мети, без належних дозволів на будівництво, в межах прибережної захисної смуги ставка, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001, на території Висоцької сільської ради, поблизу с. Тумень Сарненського району, є самочинним будівництвом. Прокурор вважає, що наявні підстави для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності Позивача шляхом припинення права володіння Відповідачем 2 на садовий будинок, який розташований по вул. Піщаній, 26А в с. Тумень, Сарненського району, а також щодо зобов`язання Відповідача 1 звільнити самовільну зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 99,4 кв.м, яка розташована суміжно із земельною ділянкою з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001, за межами с. Тумень, Сарненського району, та приведення її у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 1 жовтня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений лише до особи, яка здійснила це будівництво, вказуючи, що Відповідач 2 не є тією особою, яка здійснювала будівництво, а Відповідач 1 не є власником об`єкту нерухомості. З даного суду зробив висновок щодо відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва.

Суд першої інстанції також зазначив, що Позивач, будучи обізнаним про вищезгадані порушення інтересів держави, не вжив належних заходів щодо їх усунення, зокрема самостійно не звернувся до суду з відповідним позовом.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Наголосив, що тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Прокурор подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги (том 2, а.с. 121-135).

Прокурор зазначає, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). З позиції Прокурора, Відповідач 1 самочинно збудував садовий будинок на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за відсутності документів, які дають право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту. У подальшому, 19 червня 2019 року здійснено державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за Відповідачем 1, при цьому уже 1 жовтня 2019 року за договором купівлі-продажу №4085 підприємством відчужено садовий будинок на користь ОСОБА_1 , який в свою чергу 25 червня 2021 року за договором купівлі-продажу №1474 продав нерухомість Відповідачу 2. Поряд з цим, суд першої інстанції не врахував, що в силу частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Крім того, мотивуючи апеляційну скаргу, Прокурор звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що висновки суду першої інстанції, що дії/бездіяльність Позивача призвели до реєстрації об`єкту нерухомості та, в подальшому, зміни власника у законний спосіб є хибними, оскільки в силу частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України Відповідач 1, здійснивши самочинне будівництво нерухомого майна, не набув прав власності на нього, як наслідок, подальше відчуження такого майна третім особам та здійснення державних реєстрацій речових прав за останніми відбувались в незаконний спосіб

Поряд з цим, Прокурор зазначив, що ОСОБА_2 придбавши у Відповідача 1, а Відповідач 2 у ОСОБА_2 садовий будинок, який розташований на земельній ділянці водного фонду у межах прибережної захисної смуги, в силу зовнішніх, об`єктивних та очевидних природних ознак розташування земельної ділянки, міг і повинен був знати про встановлені на законодавчому рівні обмеження у її користуванні, а відтак, наслідки здійснення, усупереч вимог земельного та водного законодавства, будівництва нерухомого майна були для ОСОБА_2 та, у подальшому, для Відповідача 2 передбачуваними. Крім того, Відповідач 2 проявивши розумну обачність, мав би знати про незаконність здійснення забудови за відсутності у попереднього власника майна правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Відтак, на переконання Прокурора, суд першої інстанції надаючи оцінку правомірності втручання держави у мирне володіння майном, не врахував обставини набуття Відповідачем 2 у власність спірного майна та його місця розташування, як наслідок, прийшов до хибних висновків про його добросовісну поведінку.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора. Запропоновано сторонам по справі №918/642/24 в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 ГПК України.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в котрому Відповідач 2 просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 2 зауважив, що під час продажу, продавцем надано покупцю Технічний паспорт на садовий будинок поза населеним пунктом села Тумень Дубровицького району Рівненської області, з огляду на що вважає, що під час продажу спірного будинку не встановлено будь - яких перешкод у здійсненні операції та констатував, що продавцем було надано весь пакет документів, у зв`язку з чим покупець був переконаний у законності побудови будинку та легітимності укладеного правочину. Також, Відповідач 2 вказав, що у позовній заяві Прокурор вказує, що реєстрацію права власності на садовий будинок Відповідач 1 здійснив на підставі витягу з ДРРП, серія та номер: 6773859 (виданого 22 серпня 2014 року), технічного паспорту, серія та номер: інвентаризаційна справа № 353 (виданий 14 січня 2019 року) та рішення виконавчого комітету Туменської сільської ради Дубровицького району від 27 червня 2019 року № 30 «Про присвоєння поштової адреси», наголошуючи, що при першому оформленні права власності на спірний об`єкт ні в кого не виникало питань щодо його законності. Вважає, що прокуратурою не надано жодного доказу щодо притягнення будь - яких осіб до будь - якого виду відповідальності за порушення, що пов`язані з об`єктом самочинного будівництва, зокрема: видачі технічного паспорту, реєстрації двічі права власності, присвоєння поштового номеру будинку.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 9 грудня 2024 року призначено розгляд апеляційної скарги на 8 січня 2025 року об 14:00 год..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення від Прокурора, в котрих Прокурор вказав, що побудований Відповідачем 1 садовий будинок, розташований на земельній ділянці площею 99,4 кв.м, в прибережній захисній смузі, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 на території Позивача. Враховуючи викладене, Прокурор вказав, що оскільки об`єкт нерухомого майна садовий будинок збудований Відповідачем 1 на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, то таким чином, спірне нерухоме майно збудовано без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, й особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, садовий будинок є самочинно збудованим об`єктом, а тому у Відповідача 1 не виникло право та не могло виникнути права власності на нього та останнє не мало права його відчужити на користь Відповідача 2.

В судове засідання від 8 січня 2024 року представники Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 не з`явилися.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 9 грудня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене та закінчення процесуального строку розгляду апеляційної скарги, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні, від 8 січня 2025 року, Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги. Вказавши при цьому, що побудований Відповідачем 1 садовий будинок, розташований на земельній ділянці площею 99,4 кв.м, в прибережній захисній смузі ставка, яка розташовна суміжно із земельною ділянкою з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 на території Позивача. Прокурор вказав, що у подальшому, 19 червня 2019 року здійснено державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за Відповідачем 1, при цьому уже 1 жовтня 2019 року за договором купівлі-продажу №4085 підприємством відчужено садовий будинок на користь ОСОБА_1 , який в свою чергу 25 червня 2021 року за договором купівлі-продажу №1474 продав нерухомість Відповідачу 2. Поряд з цим, суд першої інстанції не врахував, що в силу частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Прокурор вказав, що оскільки об`єкт нерухомого майна садовий будинок збудований Відповідачем 1 на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, то таким чином, спірне нерухоме майно збудовано без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, й особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, садовий будинок є самочинно збудованим об`єктом, а тому у Відповідача 1 не виникло право та не могло виникнути права власності на нього та останнє не мало права його відчужити па користь Відповідача 2.

Заслухавши пояснення Прокурора, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Прокурора слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задоволити. При цьому колегія суду виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 жовтня 2010 року між Дубровицькою районною державною адміністрацією (надалі - Орендодавець) та Відповідачем 1 (орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Дубровицькому районному відділі Рівненської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель 13 жовтня 2010 року вчинено запис за № 041058900001 (надалі - Договір, том 1, а.с.25-30).

Згідно пункту 1.1 Договору Орендодавець надав, а Відповідач 1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для рибогосподарських потреб яка знаходиться за межами населених пунктів на території Туменської сільської ради Дубровицького району.

Відповідно до пунктів 3,4 Договору на земельній ділянці розміщена гідротехнічна споруда рибницького ставка, що знаходиться в користуванні Відповідача 1 відповідно до договору зберігання з правом користування № 1 від 4 жовтня 2010 року. Інші об`єкти нерухомого майна та інфраструктури відсутні. Земельна ділянка передається в оренду разом з гідротехнічною спорудою.

Пунктом 8 Договору визначено, що Договір укладено на 49 років.

7 березня 2012 року між Дубровицького районною державною адміністрацією (надалі - Орендодавець) та Відповідачем 1 укладено договір оренди водного об`єкта № 309 (надалі Договір №2, том 1, а.с 43-47).

У відповідності до пункту 1.1 Договору №2 Орендодавець надав, а Відповідач 1 прийняв в тимчасове платне користування на умовах оренди до 13 жовтня 2059 року водний об`єкт (ставки) на території Туменської сільської ради для рибогосподарських потреб згідно договору оренди землі від 13 жовтня 2010 року №041058900001, розпорядження Дубровицької райдержадміністрації від 15 листопада 2006 року №421.

Договір підписаний представниками сторін.

Додатковою угодою до договору оренди землі від 12 жовтня 2010 року, укладеною між Дубровицькою РДА та Відповідачем 1, 5 червня 2014 року внесено зміни до Договору оренди землі від 12 жовтня 2010 року в частині земельної ділянки, зокрема зазначено її кадастровий номер 5621888700:04:002:0001.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19 червня 2019 року за Відповідачем 1 зареєстроване право власності на нерухоме майно садовий будинок загальною площею 119,4 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номер 5621888700:04:002:0001 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47455214 від 21 червня 2019 року, реєстраційний номер: 1856840556218).

1 жовтня 2019 року між Відповідачем 1 (Продавець) та Новиком О.М. (Покупець) укладено договір купівлі-продажу садового будинку (надалі Договір купівлі-продажу; том 1, а.с.52-53).

Як вбачається з пункту 1 Договору купівлі-продажу на умовах передбачених цим договором Відповідач 1 передає у власність та продає, а Відповідач 2 приймає у власність та купує садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5621888700:04:002:0001.

Договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Круліковським А.І..

25 червня 2021 року між Новиком Олександром Миколайовичем (надалі - Продавець) та Відповідачем 2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу садового будинку (надалі Договір № 1; том 1, а.с.54-55).

Згідно пункту 1 Договору № 1, продавець продав та передав, а Відповідач 2 купив та прийняв належний Продавцеві на праві приватної власності садовий будинок по вулиці Піщана в с. Тумень Дубровицького району Рівненської області, що розташований на зеленій ділянці (кадастровий номер: 5621888700:04:002:0001).

Договір № 1 підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Круліковським А.І..

Рішенням Виконавчого комітету Туменської сільської ради від 27 червня 2019 року № 30 присвоєно поштову адресу будівлі, яка розташована на території Туменської сільської ради: садовий будинок (реєстраційний номер нерухомого майна-1856840556218) с. Тумень вулиця Піщана будинок № 26а Дубровицького району Рівненської області.

14 січня 2019 року був виготовлений технічний паспорт на садовий будинок.

При цьому, Сарненською окружною прокуратурою 16 грудня 2022 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022182220000087 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статтею 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001.

Прокурор зазначає, що в межах кримінального провадження, за участю спеціалістів Державної інспекції архітектури та містобудування України, Державної екологічної інспекції Поліського округу та Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, сертифікованих інженерів - землевпорядників проведено огляди території прилеглої до ставка, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 поблизу с. Тумень Сарненського району, про що складено протоколи огляду місця події від 27 січня 2023 року, 11 травня 2023 року, 21 червня 2024 року.

Зокрема, в ході оглядів зазначеної території встановлено, що навпроти гідротехнічної споруди (дамби), яка розділяє наявний водний об`єкт на два стави, виявлено будівлю - одноповерховий будинок з мансардою та терасою, який збудований на земельній ділянці водного фонду площею 99,4 кв.м, у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номер 5621888700:04:002:0001. Згідно проведених замірів, будинок повністю розташований в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, яка складає 50 м, що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки, долученим до протоколу огляду місця події від 21 червня 2024 року.

Відповідно до інформації Державної екологічної інспекції Поліського округу від 6 лютого 2023 року № 433/4/1-06, будинок розташований в прибережній захисній смузі ставка, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 в с. Тумень Сарненського району, що є порушенням статтей 61, 96 Земельного кодексу України.

Згідно викопіювання з кадастрової карти, виготовленої інженером- землевпорядником ПП "Дубровицьке ЗКВ" Красько В.І., на території Висоцької сільської ради за результатами геодезичної зйомки встановлено, що об`єкт нерухомого майна не входить в межі земельної ділянки з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 (додаток до протоколу огляду місця події від 11 травня 2023 року).

Встановлено, що у Реєстрі будівельної діяльності, за параметрами пошуку "Дозвільні документи за заявником Відповідачем 1, за кодом ЄДРПОУ заявника - 30715904", за місцезнаходженням об`єкта - вул. Піщана, 26А, с. Тумень, Рівненська обл.", "за кадастровим номером земельної ділянки - 5621888700:04:002:0001", відомостей щодо документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не виявлено (лист Державної інспекції архітектури та містобудування України від 8 лютого 2023 року № 852/12/13-23).

Також, відповідно до інформації Рівненської ОДА від 21 березня 2023 року №вих-2462/0/01-72/23 Відповідач 1 з клопотанням про надання дозволу на будівництво садового будинку на орендованій земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 не звертався.

Таким чином, на думку Прокурора збудований Відповідачем 1 садовий будинок на земельній ділянці водного фонду, що не була відведена для цієї мети, без належних дозволів на будівництво, в межах прибережної захисної смуги ставка, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001, на території Висоцької сільської ради, поблизу с. Тумень Сарненського району, є самочинним будівництвом.

Приймаючи до уваги дані обставини, Прокурор в інтересах держави в особі Позивача звернувся до суду задля захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави з позовом до Відповідачів про припинення права володіння, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

За змістом частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пунктів «б», «д» частини третьої статті 152 Цивільного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено ознаки самочинного будівництва, а саме: житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; кожна з наведених обставин є самостійною окремою ознакою самочинності будівництва, а наслідком здійснення такого будівництва за частиною другою статті 376 Цивільного кодексу України є те, що особа, яка здійснила самочинне будівництво не набуває права власності на нього.

Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом, відтак при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки. При цьому із наведених положень норм права не вбачається, що для того, щоб вважати, що права позивача є порушеними, на земельній ділянці має існувати готовий для використання об`єкт нерухомого майна.

Статтею 172 Цивільного кодексу України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно зі статтею 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до абзацу 15 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За змістом положень статей 2, 172, 327, 321, 376, 388, 392 Цивільного кодексу України, статті 12, 80, 83, 122 Земельного кодексу України і статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" єдиним легітимним суб`єктом права комунальної власності на земельні ділянки є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради.

Отже, належним позивачем за вимогою про зобов`язання знесення самочинного будівництва - за правилами господарського судочинства є власник земельної ділянки Позивач, оскільки спір у цій частині стосується порушення права розпорядження земельною ділянкою та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (пункт 8.3 постанови Великої Палати Верховного суду від 11 червня 2019 року по справі №917/375/18).

Конституція України та Закон України "Про прокуратуру" надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави, тому за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування (схожа позиція викладена і в постанові ВП ВС від 15 вересня 2020 року в справі №904/4713/18).

Згідно з підпункту "ґ" частини 1 статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

За положеннями статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Як передбачено частиною 4 статті 26 Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Власники або користувачі земельних ділянок здійснюють проектування та будівництво об`єктів у порядку, визначеному частиною 5 статтею 26 Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

У позовній заяві Прокурор зазначає, що спірний об`єкт нерухомості будується за відсутності дозвільних документів.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про основи містобудування", державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про архітектурну діяльність", для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Як визначено статтею 13 Закону України "Про архітектурну діяльність", до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Статтею 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" унормовано, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об`єкта.

За змістом положень статтей 25, 26, 31, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження у галузі будівництва - щодо здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій та вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування, а у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища - щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор направив на адресу Позивача повідомлення від 16 червня 2024 року №53/2-903вих-24 щодо виявлених порушень законодавства.

Листом від 20 червня 2024 року Позивач повідомив, що заходи щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не вживались.

З огляду на проявлену бездіяльність Позивача, що вбачається із вказаного листа суд констатує, що необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони земель водного фонду, збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також захисту прав і інтересів територіальної громади Позивача щодо використання та розпорядження земельною ділянкою згідно з вимогами законодавства, оскільки об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, є самочинно збудованими, під їх будівництво не була відведена земельна ділянка, дозвіл на проведення будівельних робіт не надавався, проєкт не затверджувався, а орган уповноважений на вжиття відповідних заходів жодним чином не реагував та не реагує (самостійним позовом) на такі порушення.

Отже, підставою для подання цього позову є вчинення Відповідачами перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування майном і з огляду на бездіяльність Позивача, Прокурор підставно звернувся до суду з таким позовом.

Колегія суддів досліджуючи основний довід апеляційної скарги та позовної заяви щодо здійснення будівництва без документів, що дають право на це, що на переконання Прокурора порушує права Позивача, досліджує їх в правовому полі дії частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України.

При цьому апеляційний господарський суд бере до уваги факт того, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 29 січня 2020 року в справі № 822/2149/18 правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

При вирішенні спору у даній справі необхідно з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес Позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Таким чином, вирішуючи спір, необхідно надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В силу дії статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, системний аналіз положень статті 376 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: земельна ділянка, на якій збудовано об`єкт, не була відведена для цієї мети; власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; об`єкт зведено на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

При цьому, головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості в правовому полі дії статтей 328, 329, 331 Цивільного кодексу України.

В той же час, стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", що вказує на те, що правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (дане вказано і в пункті 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22 виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20, Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 910/14328/17, від 1 липня 2020 року в справі № 755/3782/17, від 2 червня 2021 року у справі № 910/14524/19, а також від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22).

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.

Як вже зазначалося вище в даній постанові, у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно 19 червня 2019 року за Відповідачем 1 зареєстроване право власності на нерухоме майно - садовий будинок загальною площею 119,4 кв. м, що складається з приміщення будинку (Б), мансарди (Мн), тераси (б) та колодязю (В), який розташований за адресою: вул. Піщана, 26А, с. Тумень, Дубровицький район, на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001. Підставою для державної реєстрації зазначеного права слугували наступні документи: витяг з Державного реєстру речових прав, виданий 22 серпня 2014 року ОСОБА_3 за №6773859; технічний паспорт від 14.01.2019, виготовлений ФОП Волковим Ю.В. (інвентаризаційна справа №353), рішення виконавчого комітету Туменської сільської ради Дубровицького району від 27 червня 2019 року №30 «Про присвоєння поштової адреси».

Відповідно до статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно пункту 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (в редакції чинній на час реєстрації права власності на садовий будинок), державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком. Для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються, зокрема, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

У той же час, згідно інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України від 8 лютого 2023 року №852/12/13-23 у Реєстрі будівельної діяльності, за параметрами пошуку «Дозвільні документи за заявником Відповідач 1, за кодом ЄДРПОУ заявника - 30715904», за місцезнаходженням об`єкта - вул. Піщана, 26А, с. Тумень, Рівненська обл.», «за кадастровим номером земельної ділянки - 5621888700:04:002:0001», відомостей щодо документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкт не виявлено.

Відповідно до інформації Рівненської обласної державної адміністрації від 21 березня 2023 року №2462/0/01-72/23, Відповідач 1 з клопотанням про надання дозволу на будівництво садового будинку, на орендованій ним за Договором оренди землі від 12 жовтня 2010 року земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 - не звертався.

З вищенаписаного колегія суду виснує, що спірна будівля збудована Відповідачем 1 на земельній ділянці комунальної власності без відповідних документів, які б давали право виконувати будівельні роботи чи належного затвердженого проекту. При цьому, наявність технічного паспорту від 14 січня 2019 року (інвентаризаційна справа № 353) та рішення виконавчого комітету Туменської сільської ради Дубровицького району від 27 червня 2019 року № 30, на підставі яких зареєстровано право власності на садовий будинок, не підтверджують право власності Відповідача 1 на садовий будинок та не дають можливості встановити підстави набуття такого права останнім.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що будівництво Відповідачем 1 садового будинку здійснено на земельній ділянці водного фонду площею 99,4 кв.м, власником та розпорядником якої, на даний час, є Позивач, у межах прибережної смуги водного об`єкта, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001.

У той же час, згідно статтей 60, 61 Земельного кодексу України, статтей 88, 89 Водного кодексу України в прибережних захисних смугах навколо водойм забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних).

Здійснення Відповідачем 1 будівництва в прибережній захисній смузі водного об`єкта підтверджується наступними доказами, а саме: протоколами огляду місця події від 27 січня 2023 року, 11 травня 2023 року, 21 червня 2024 року, які проведені за участю спеціалістів Державної інспекції архітектури та містобудування України, Державної екологічної інспекції Поліського округу та Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, сертифікованих інженерів-землевпорядників; викопіюванням з кадастрової карти на території Позивача, що є додатком до протоколу огляду місця події від 11 травня 2023 року, де відображено результати геодезичної зйомки об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці; листом Державної екологічної інспекції Поліського округу від 6 лютого 2023 року №433/4/1, у якому зазначено, що спірний об`єкт нерухомого майна розташований в прибережній захисній смузі ставка, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001; план-схемою розташування будинку та фототаблицею, долучених до протоколу огляду місця події від 21 червня 2024 року.

Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Вказаний висновок викладено і Верховним Судом у постанові від 24 липня 2019 року в справі № 910/10932/17.

Підсумовуючи усе описане вище колегія суддів виснує, що об`єкт нерухомого майна - садовий будинок збудований Відповідачем 1 на земельній ділянці водного фонду площею 99,4 кв.м, у межах прибережної смуги водного об`єкта, та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, а тому є самочинним будівництвом.

При цьому, відсутність в матеріалах справи інформації щодо встановлення та притягнення до відповідальності винних осіб, а також обізнаність чи не обізнаність позивача про звернення відповідачів за реєстрацією права власності не впливає на незаконність будівництва садового будинку в межах прибережної захисної смуги та наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 376 Цивільного кодексу України.

В правому полі дії частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а відтак, Відповідач 1 збудувавши самочинно нерухомість та у подальшому здійснивши державну реєстрацію права власності на неї, в силу частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, не набуває жодних прав на неї.

Поряд з цим, знаходження на земельній ділянці власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим, оскільки власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди, тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18).

Відтак, права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю додає для власника земельної ділянки до вже існуючих фактичних обмежень додаткові юридичні обмеження в реалізації свого права власності.

Аналогічні висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі №916/1174/22.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (схожий висновок наведено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Аналогічні висновки сформульовано в постанові 6.30 - 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13.

Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

Схожі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 442/302/17 та від 2 червня 2021 року у справі № 509/11/17.

Що ж стосується доводів Відповідачів 1 та 2 щодо відсутності будь-яких заперечень при першому оформленні права власності на спірний об`єкт та заявлення позовних вимог не до належних відповідачів, то колегія суддів зауважує таке.

Положення частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником, Касаційний цивільний суд у своїх постановах від 2 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 5 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво

Так, у постанові КГС ВС від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21 наведено висновок, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

Також у постанові КГС ВС від 23.04.2024 у справі № 904/994/22 також зроблено висновок, що факт здійснення самочинного будівництва іншою особою не спростовує того, що на даний час саме відповідач чинить перешкоди міській раді у користуванні її власною земельною ділянкою.

Відповідно така практика має місце в тому випадку, коли особа, яка здійснила самочинне будівництво не відома, а таке майно зареєстроване за його останнім набувачем.

При цьому, зазначення відповідачем також особи, яка здійснила таке самочинне будівництво, не порушує вимоги Закону та практику Верховного Суду, а навпаки спрямоване на виконання вимог частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Водночас, відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов`язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

При цьому факт самовільності спірної забудови не спростовано Відповідачем 1 та 2 належними і допустимими доказами, а ні в суді першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції.

Посилання Відповідача 2 на те, що під час реєстрації права власності на спірний об`єкт були відсутні будь-які заперечення, а Відповідач 2 не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, відхилюється через те, що обставини відсутності речових прав на земельну ділянку під спірним об`єктом нерухомості були очевидними весь час і для усіх учасників спірних обставин. Отже, незаконність використання спірної земельної ділянки суд апеляційної інстанції вважає доведеним.

Що ж до доводів Відповідача 2 стосовно втручання у право на мирне володіння майном, то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, враховується доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування самочинно збудованих Відповідачем 1 об`єктів на земельній ділянці, що належить територіальній громаді Позивача.

За таких обставин право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку, з огляду на встановлені у даній справі обставини, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 Земельного кодексу України). Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Підставою втручання у право власності Відповідача 2 на об`єкт самочинного будівництва - садовий будинок, є повернення земельної ділянки, на якій розташований такий об`єкт, у власність територіальної громади. Зважаючи на те, що повернення земельної ділянки до її попереднього легітимного стану у інший спосіб, окрім як знесення розташованого на ній об`єкта самочинного будівництва, є неможливе, тому такий спосіб втручання на підставі частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, є виправданим.

Підсумовуючи усе описане вище, колегія суддів резюмує, що Відповідач 1 за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 99,4 кв. м. водного фонду, самочинно збудував у межах прибережної смуги садовий будинок чим порушив вимоги статтей 60, 61 Земельного кодексу України, статтей 88, 89 Водного кодексу України. При цьому дане самочинне будівництво зведено Відповідачем 1 на земельній ділянці без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.

Відповідно до висновку експерта від 15 січня 2024 року № №СЕ-19/118-24/1271-БТ Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, складеного за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи, об`єкт нерухомого майна - садовий будинок, є нерухомим майном. Оскільки побудований Відповідачем 1 садовий будинок у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001, являється нерухомим майном, переміщення якого є неможливим без його пошкодження та руйнування, відтак, діючи в правовому полі статті 376 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України, підлягає знесенню саме Відповідачем 1. Відтак з огляду на викладене, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, а обраний Прокурором спосіб захисту з вимогою знесення самочинного будівництва є адекватним змісту порушеного права.

З огляду на усе вищеописане в даній постанові колегія суду виснує про задоволення позову Прокурора щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності Позивача, припинення володіння Відповідачем 2 нерухомим майном садовим будинком площею 119,4 кв.м., який розташований по вул. Піщаній, 26а в с. Тумень, Сарненського району (з огляду на не набуття права власності на майно, з огляду на його самочинне будівництво та з огляду на проведення реєстрації речового права Відповідачем 2 на спірний об`єкт з призми позиції Верховного Суду щодо відсутності необхідності оскаржувати державну реєстрацію речового права); зобов`язання Відповідача 1 звільнити самовільну зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 99,4 кв.м., яка розташована суміжно із земельною ділянкою з кадастровим номером 561888700:04:002:0001, за межами с. Тумень, Сарненського району та приведення її у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1856840556218).

При цьому, виносячи такі рішення про задоволення позову, колегія суду скасовує рішення місцевого господарського суду.

З огляду на все вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга Прокурора на рішення Господарського суду Рівненської області від 1 жовтня 2024 року в справі №918/642/24 є підставною та обгрунтованою і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно задовільняючи апеляційну скаргу Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду Рівненської області від 1 жовтня 2024 року та приймає нове рішення, яким позов задоволює.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

В силу дії частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Відповідачів 1 та 2.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 1 жовтня 2024 року по справі № 918/642/24 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 1 жовтня 2024 року по справі № 918/642/24 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

4. Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності Висоцької сільської ради Сарненського району.

5. Припинити володіння ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) нерухомим майном - садовим будинком площею 119,4 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856840556218).

6. Сільськогосподарському приватному підприємству "Злагода" (код ЄДРПОУ 30715904; вул. Чорновірська, 1ї, с.Висоцьк, Сарненський район, Рівненська область, 34111) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 99,4 кв.м., яка розташована суміжно із земельною ділянкою з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001, за межами с. Тумень, сарненського району та приведення її у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856840556218).

7. Стягнути з Сільськогосподарського приватного підприємства "Злагода" (код ЄДРПОУ 30715904; вул. Чорновірська, 1ї, с.Висоцьк, Сарненський район, Рівненська область, 34111) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3028 грн судових витрат сплачених за розгляд позовної заяви та 4542 грн за подання апеляційної скарги.

8. Стягнути з Колоди Валентина Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м.Рівне, 33028, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3028 грн судових витратсплачених за розгляд позовної заяви та 4542 грн за подання апеляційної скарги.

9. Господарському суду Рівненської області видати накази на виконання даної постанови.

10. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

11. Справу № 918/642/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 10 січня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.