ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/642/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О., , розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Керівника Сарненської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі: Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області
до відповідача 1: Сільськогосподарського приватного підприємства "Злагода"
до відповідача 2: ОСОБА_1
про припинення права володіння, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта
В засіданні приймали участь:
Представник прокуратури: Ковальчук Інна Леонідівна (в залі суду) - службове посвідчення № 071606 від 01 березня 2023 року;
Представник відповідача 2: Якобчук Павло Олександрович (в залі суду) - посвідчення адвоката № 80 від 22 квітня 2021 року.
Описова частина:
В липні 2024 року Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області звернувся у Господарський суд Рівненської області із позовною заявою до відповідача 1 - Сільськогосподарського приватного підприємства "Злагода" та відповідача 2 ОСОБА_1 про припинення права володіння, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта.
Ухвалою суду від 08 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/642/24 за позовною заявою Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області звернувся у Господарський суд Рівненської області із позовною заявою до відповідача Сільськогосподарського приватного підприємства "Злагода" та відповідача 2 ОСОБА_1 про припинення права володіння, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта та визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 30 липня 2024 року.
30 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача 1- Сільськогосподарського приватного підприємства "Злагода" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 30 липня 2024 року відкладено підготовче засідання на 20 серпня 2024 року.
09 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача 2 - ОСОБА_1 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
09 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача 2 - ОСОБА_1 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
12 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача 2 - ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити Сарненській окружній прокуратурі в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що прокуратурою належними та допустимими доказами не доведено порушень інтересів держави, вважають, що позбавлення права володіння та знесення придбаного майна суперечить основним засадам права власності та порушить баланс інтересів сторін.
12 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача 2 - ОСОБА_1 надійшло клопотання про письмове опитування учасників справи.
20 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій остання просить суд задоволити в повному обсязі позов керівника Сарненської окружної прокуратури.
20 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшло заперечення на клопотання про письмове опитування учасників справи.
20 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача 2 - ОСОБА_1 надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №918/642/24 на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 03 вересня 2024 року.
20 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій остання просить суд задоволити в повному обсязі позов керівника Сарненської окружної прокуратури.
21 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшло заперечення на клопотання про письмове опитування учасників справи.
03 вересня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду Висоцька сільська рада Сарненського району Рівненської області подала клопотання про розгляд справи без участі учасника судового процесу.
03 вересня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшло клопотання про долучення документів.
Ухвалою суду від 03 вересня 2024 року відкладено підготовче засідання на 17 вересня 2024 року.
04 вересня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшло клопотання про долучення документів.
12 вересня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи
17 вересня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшло пояснення у справі.
17 вересня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшла заява про доручення до матеріалів справи письмових пояснень.
17 вересня 2024 року через підсистему електронний суд від представника Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою суду від 17 вересня 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 918/642/24. Призначено справу до судового розгляду по суті на 01 жовтня 2024 року.
У судовому засіданні 01 жовтня 2024 року позивач підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, у свою чергу представник відповідача - 2 заперечив щодо пред`явлених вимог.
Крім того, судом встановлено, що представник позивача та відповідача - 1 в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомленні належним чином про що свідчать матеріали справи. За таких обставин, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності останніх.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Мотивувальна частина:
12 жовтня 2010року між Дубровицькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та Сільськогосподарським приватним підприємством "Злагода" (орендар) укладено договір оренди землі , який зареєстрований у Дубровицькому районному відділі Рівненської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель 13.10.2010 вчинено запис за № 041058900001 (надалі Договір, а.с.25-30).
Згідно пункту 1.1. Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для рибогосподарських потреб яка знаходиться за межами населених пунктів на території Туменської сільської ради Дубровицького району.
Відповідно до пунктів 3,4 Договору на земельній ділянці розміщена гідротехнічна споруда рибницького ставка, що знаходиться в користуванні орендаря відповідно до договору зберігання з правом користування № 1 від 04.10.2010. Інші об`єкти нерухомого майна та інфраструктури відсутні. Земельна ділянка передається в оренду разом з гідротехнічною спорудою.
Договір укладено на 49 років (пункт 8 Договору).
Договір підписаний представниками сторін.
07 березня 2012 між Дубровицького районною державною адміністрацією (орендодавець) та Сільськогосподарським приватним підприємством "Злагода" (орендар) укладено договір оренди водного об`єкта № 309 (надалі Договір, а.с 43-47).
Згідно пункту 1.1. Договору орендодавець надає, а орендар приймає в тимчасове платне користування на умовах оренди до 13 жовтня 2059 року водний об`єкт (ставки) на території Туменської сільської ради для рибогосподарських потреб згідно договору оренди землі від 13 жовтня 2010 року №041058900001, розпорядження Дубровицької райдержадміністрації від 15 листопада 2006 року №421.
Договір підписаний представниками сторін.
Додатковою угодою до договору оренди землі від 12 жовтня 2010 року, укладеною між Дубровицького РДА та СПП "Злагода", 05 червня 2014 року внесено зміни до договору оренди землі від 12 жовтня 2010 року в частині земельної ділянки, зокрема зазначено її кадастровий номер 5621888700:04:002:0001.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19 червня 2019 за СПП "Злагода" зареєстроване право власності на нерухоме майно садовий будинок загальною площею 119,4 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номер 5621888700:04:002:0001 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47455214 від 21.06.2019, реєстраційний номер: 1856840556218).
01 жовтня 2019 року між Сільськогосподарським приватним підприємством "Злагода" (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу садового будинку (а.с.52-53).
Згідно пункту 1 Договору на умовах передбачених цим договором продавець передає у власність та продає, а покупець приймає у власність та купує садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5621888700:04:002:0001.
Договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Круліковським А.І.
25 червня 2021 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу садового будинку (а.с.54-55).
Згідно пункту 1 Договору продавець продав та передав, а покупець купив та прийняв належний продавцеві на праві приватної власності садовий будинок по АДРЕСА_1 , що розташований на зеленій ділянці (кадастровий номер: 5621888700:04:002:0001).
Договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Круліковським А.І.
Рішенням Виконавчого комітету Туменської сільської ради від 27 червня 2019 року № 30 присвоєно поштову адресу будівлі, яка розташована на території Туменської сільської ради: садовий будинок (реєстраційний номер нерухомого майна-1856840556218) АДРЕСА_1 .
14 січня 2019 року був виготовлений технічний паспорт на садовий будинок.
При цьому, Сарненською окружною прокуратурою 16.12.2022 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022182220000087 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 197-1 КК України, за фактом самовільного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001.
Прокурор зазначає, що в межах кримінального провадження, за участю спеціалістів Державної інспекції архітектури та містобудування України, Державної екологічноїінспекції Поліського округу та Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, сертифікованих інженерів - землевпорядників проведено огляди території прилеглої до ставка, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 поблизу с. Тумень Сарненського району, про що складено протоколи огляду місця події від 27.01.2023,11.05.2023, 21.06.2024.
Зокрема, в ході оглядів зазначеної території встановлено, що навпроти гідротехнічної споруди (дамби), яка розділяє наявний водний об`єкт на два стави, виявлено будівлю - одноповерховий будинок з мансардою та терасою, який збудований на земельній ділянці водного фонду площею 99,4 кв.м, у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номер 5621888700:04:002:0001. Згідно проведених замірів, будинок повністю розташований в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, яка складає 50 м, що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки, долученим до протоколу огляду місця події від 21.06.2024.
Відповідно до інформації Державної екологічної інспекції Поліського округу від 06.02.2023 № 433/4/1-06, будинок розташований в прибережній захисній смузі ставка, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 в с. Тумень Сарненського району, що є порушенням ст. ст. 61,96 ЗК України.
Згідно викопіювання з кадастрової карти, виготовленої інженером- землевпорядником ПП "Дубровицьке ЗКВ" Красько В.І., на території Висоцької сільської ради за результатами геодезичної зйомки встановлено, що об`єкт нерухомого майна не входить в межі земельної ділянки з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 (додаток до протоколу огляду місця події від 11.05.2023).
Встановлено, що у Реєстрі будівельної діяльності, за параметрами пошуку «Дозвільні документи за заявником - СПП "Злагода", за кодом ЄДРПОУ заявника - 30715904", за місцезнаходженням об`єкта - АДРЕСА_1 ", "за кадастровим номером земельної ділянки - 5621888700:04:002:0001", відомостей щодо документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не виявлено (лист Державної інспекції архітектури та містобудування України від 08.02.2023 № 852/12/13-23).
Також, відповідно до інформації Рівненської ОДА від 21.03.2023 №вих-2462/0/01-72/23, до адміністрації з клопотанням СПП "Злагода" про надання дозволу на будівництво садового будинку на орендованій земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001 не зверталося.
Таким чином, на думку прокурора збудований СПП "Злагода" садовий будинок на земельній ділянці водного фонду, що не була відведена для цієї мети, без належних дозволів на будівництво, в межах прибережної захисної смуги ставка, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001, на території Висоцької сільської ради, поблизу с. Тумень Сарненського району, є самочинним будівництвом.
Отже, з огляду на викладене, прокурор вважає, що наявні підстави для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності Висоцької сільської ради шляхом припинення права володіння ОСОБА_1 на садовий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 , зобов`язання СПП "Злагода" звільнити самовільну зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 99,4 кв.м, яка розташована суміжно із земельною ділянкою з кадастровим номером 5621888700:04:002:0001, за межами с. Тумень, Сарненського району, та привести її у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта.
Предметом доказування у справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта, що розташована за адресою: Рівненська область, Дубровицький район, с. Тумень, вул. Піщана, 26А, кадастровий номер: 5621888700:04:002:0001 та припинення права володіння.
Щодо представництва прокурора.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз.1, 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1 - 3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень ч.3-5 ст.53 ГПК України і ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом із тим у розумінні положень п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
Перший - "виключний випадок" - передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.
"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, у випадках та порядку, встановлених законом.
Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом в особі Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, прокурор вказав, що самовільне будівництво на зайнятій земельній ділянці, що не відведена для цієї мети, завдає шкоду комунальній власності. Водночас, на думку прокурора, самовільна забудова земель з порушенням законодавства України, перешкоджає здійснення передбаченого Конституцією України права власності на землю та.
Суд встановив, що на виконання вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру" керівник Сарненської окружної прокуратури направив на адресу Висоцької сільської ради повідомлення від 16.06.2024 №53/2-903вих-24 щодо виявлених порушень законодавства.
Листом від 20.06.2024 Висоцька сільська рада повідомила, що заходи щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не вживались.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи таке.
За змістом статті 15 ЦК України, право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 звернула увагу, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 висновувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Частинами третьою - п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено таке право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).
Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).
Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.
Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.
Прокурором не надано належних допустимих доказів порушення прав сільської ради, а обраний спосіб захисту з вимогою знесення самочинного будівництва не є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.
Позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений лише до особи, яка здійснила це будівництво, однак, відповідачі 2 не є тими особами, які здійснювали будівництво, а відповідач 1 не є власником об`єкту нерухомості, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва (постанова ВС від 15.02.2022 у справі №712/9407/20).
Суд також зазначає, що позивач, будучи обізнаним про вищезгадані порушення інтересів держави, не вжив належних заходів щодо їх усунення, зокрема самостійно не звернувся до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Відповідач 2 не є забудовником, спірний об`єкт набув на підставі правочину, а відповідач 1 не є власником спірної споруди.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" (Sporrong et Lonnroth c. Suede) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Серков проти України" (пункти 42-44) ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі "якості" закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.
У рішенні від 26 вересня 2005 року у справі "Салов проти України" ЄСПЛ зауважив, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.
Відповідно до підпункту 5.4 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками з конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності та не двозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакового застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці та неминуче призводить до сваволі.
Отже, ОСОБА_1 набув право власності на садовий будинок на законних підставах відповідно до вимог чинного законодавства, прокуратурою в свою чергу не доведено факту порушення прав та інтересів держави саме відповідачем 2, відповідно позбавлення ОСОБА_1 права власності на садовий будинок є непропорційним втручанням у мирне володіння майном, в розумінні статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і його, і членів сім`ї, що у свою чергу унеможливлює зобов`язати СПП "Злагода" до знесення самочинного об`єкту нерухомості.
Також матеріали справи не містять доказів того, що Висоцька сільська рада будучи обізнана щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості не вчиняла будь яких дій, зокрема не ініціювала судові процеси, щодо зобов`язання знесення самочинного побудованого об`єкта, надсилання претензій, тощо в період 2019-2024 роки (більше 4 років).
Як наслідок, в результаті бездіяльності органу місцевого самоврядування у вигляді не вчинення дій щодо зобов`язання знесення самочинного побудованого об`єкта, стало фактичним наслідком набуття відповідачем 2 у володіння садового будинку.
Так, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що причиною не звернення до суду із відповідним позовом слугує відсутність фінансування. На що суд критично ставиться, адже матеріали справи також не містять доказів звернень Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області до суду із клопотаннями про відстрочення сплати судового збору або про звільнення сплати судового збору.
Отже, суд вважає, що такі дії/бездіяльність позивача призвели до реєстрації об`єкту нерухомості та в подальшому зміни власника у законний спосіб.
При цьому, варто зауважити, що Європейський суд з прав людини у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" [Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria] (№46577/15) від 21.04.2016р., вказав, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
З матеріалів даної справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння відповідачем - 2 належним йому майном має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації. Більше того, прокурором не надано жодної інформації, в межах кримінального провадження № 42022182220000087 щодо встановлення та притягнення до відповідальності винних посадових осіб, органів місцевого самоврядування. Так, як з матеріалів справи також, вбачається, що Висоцька сільська рада Сарненського району Рівненської області була обізнана щодо звернення відповідачів за реєстрацією права власності.
ОСОБА_1 , як законний власник спірного об`єкту нерухомості, має правомірне очікування та законний інтерес щодо можливості отримання у користування відповідно до чинного законодавства земельної ділянки, необхідної для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало б можливість мирно ним володіти. Також, як на останнього покладено обов`язок привести у відповідний стан документи щодо право користування земельною ділянкою.
Також, суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи усе вказане вище, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області до відповідача 1 - Сільськогосподарського приватного підприємства "Злагода" та відповідача 2 ОСОБА_1 про припинення права володіння, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного побудованого об`єкта, є безпідставними та не доведеними, а тому в задоволенні позову суд відмовляє в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 03 жовтня 2024 року.
Суддя Вадим Торчинюк
Суд | Господарський суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 01.10.2024 |
Оприлюднено | 07.10.2024 |
Номер документу | 122054679 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин |
Господарське
Господарський суд Рівненської області
Торчинюк В.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні