Постанова

від 13.01.2025 по справі 904/2012/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2012/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 (повний текст рішення складено 05.09.2024, суддя Бєлік В.Г.) у справі № 904/2012/24

за позовом Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ", м. Київ

до Управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області , м.Верхньодніпровськ

про стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 67 738,83 грн,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2024 Акціонерне товариство "УКРТЕЛЕКОМ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Управління соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області інфляційні нарахування в розмірі 53 807,02 грн. за період з січня 2019 по березень 2024 та 3% річних в розмірі 13 931,81 грн. за період з 30.12.2018 по 30.04.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з судовим наказом від 29.12.2017, виданим Господарським судом Дніпропетровської області по справі №904/9104/17 було стягнуто відповідача заборгованість в розмірі 85 436,24 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 592,76 грн. Судовий наказ набрав законної сили 29.12.2017. Станом на момент подання позовної заяви судовий наказ перебуває на виконанні у ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, та не виконаний відповідачем. Таким чином, заборгованість відповідача за судовим рішенням по справі №904/9104/17 становить 87 029,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024, в даній справі, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Камянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (51600, Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, пл. Поля Олександра, буд. 5; код ЄДРПОУ 44389261) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченко, буд. 18; код ЄДРПОУ 21560766) 3% річних у розмірі 13 676,84 грн та інфляційні втрати у розмірі 52 822,27 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 972,58 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 984,75 грн. та 3% річних у розмірі 254,97 грн відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю; стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 4542,00 грн.

В апеляційній скарзі зазначено, що висновки Господарського суду Дніпропетровської області не відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Управління не погоджується з прийнятим рішенням.

Управління апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» була відсутня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв`язку, борг утворився внаслідок недостатнього фінансування. Крім того, Управління, вказує, що відповідно до підпункту 4 пункту а) статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету. Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» згідно з якою місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади і зазначає, що відповідач не може здійснювати видатки з місцевого бюджету так як, вже зазначалося, є органом виконавчої влади та розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня. Відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 7 Бюджетного кодексу України принципом самостійності бюджетної системи України є те, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язанні органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Оскільки протягом 2016 року кошти з державного та районного бюджету на відшкодування послуг зв`язку не надходили, а Управління, як некомерційна організація, не мала змоги проводити відшкодування, то заборгованість по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, виникла не з вини Управління, а через відсутність кошторисних призначень на вказані цілі.

Апелянт вказує, що Управлінням неодноразово надавалися рекомендації АТ "Укртелеком" про звернення до органів місцевого самоврядування, а саме Верхньодніпровської міської ради, щодо питання виділення відповідних коштів на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають у м.Верхньодніпровськ. Доказів звернення АТ "Укртелеком" до органів місцевого самоврядування м. Верхньодніпровськ з питання відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян та відмови Верхньодніпровської об`єднаної територіальної громади у такому відшкодуванні не надали.

Скаржник відмічає, що п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв`язку громадянам, на яких поширюються такі пільги відповідно до законів України. Фактично відбулася зміна джерела фінансування визначених законодавством пільг на послуги зв`язку, а саме - замість фінансування з державного бюджету вказані витрати мають фінансуватись з місцевих бюджетів.

Також відповідач зазначає, що відповідно до розділу 4 Методичних рекомендацій з розроблення положень про структурні підрозділи з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України від 31 липня 2023 року № 263-Н та відповідно до пункту 2 розділу 4 Положення про управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області основними завданнями місцевого структурного підрозділу соціального захисту населення у межах реалізації державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення на відповідній території є призначення та виплата соціальної допомоги, адресної грошової допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством.

Отже, апелянт вважає, що відшкодування послуг зв`язку не відноситься до завдань Управління.

Скаржник наголошує, що з огляду на зазначене, Управлінням вживались всі можливі заходи для вирішення, в межах своєї компетенції, спірних правовідносин. Проте, без належного державного врегулювання даних питань відшкодування пільг за послуги зв`язку на даний час Управління вирішити самостійно не має об`єктивної можливості. Управління не є суб`єктом господарювання, є неприбутковою організацією, не має власних коштів і має нести відповідальність лише в межах коштів, які надійшли на фінансування державної програми соціального захисту населення у вигляді субвенції з державного бюджету та видатків місцевих бюджетів, а також інших джерел фінансування, не заборонених законодавством. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відсутня субвенція з державного бюджету на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян. Також, було зазначено, що з переліку пільг які зазначені у ст. 102 Бюджетного кодексу України виключено виплати з послуг зв`язку, тим самим управління автоматично перестає бути головним розпорядником даного виду пільг. Разом з тим, в листі Міністерства фінансів України від 30.06.2011 № 31-07310-10-24/16584 "Щодо порядку обліку бюджетних зобов`язань" зазначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Долучає до матеріалів апеляційної скарги, зокрема, розпорядження від 03.06.2024 №Р-60/0/306-24 про перейменування управління соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області в управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 25.09.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/2012/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/2012/24.

02.10.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 у справі № 904/2012/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

16.10.2024 від скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів скарги платіжну інструкцію від 16.09.2024 про сплату судового збору у розмірі 4542,00 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 у справі № 904/2012/24; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" подано відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що станом на момент подання позовної заяви Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії судовий наказ перебував на виконанні у ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області та Управлінням соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області як правонаступником не виконаний.

Позивач вказує, що з огляду на положення ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017 у справі №904/9104/17 носить преюдиційний характер для даної справи, відповідно факти встановлені у зазначеному судовому рішенні не підлягають доказуванню в справі № 904/2012/24.

Також позивач відзначає, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2024 по справі № 904/2012/24 Управління соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області визнано належним відповідачем та боржником, який зобов`язаний відшкодувати АТ «Укртелеком» суму компенсації в розмірі 85436,24 грн.

Позивач посилається на статтю 625 ЦК України, у якій визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Позивач зауважує, що зобов`язання, які підтверджені судовим рішенням, зазначеним в позовній заяві, та виникли з актів законодавства щодо обов`язку відшкодування відповідачем позивачу вартості телекомунікаційних послуг, наданих на пільгових умовах споживачам за законом, не є деліктними та повинні виконуватися належним чином.

У відзиві на скаргу відзначено, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Також позивач вказує, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, позивач звертає увагу, що Управління соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області було перейменовано в Управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області згідно з розпорядженням Голови Кам`янської районної держадміністрації від 03.06.2024 № P-60/0/306-24.

Враховуючи те, що відповідач не повідомив суд першої інстанції про перейменування, а надав докази зміни назви лише в апеляційній інстанції, позивач просить апеляційний суд врахувати це при розгляді справи в апеляційній інстанції для правильного визначення назви боржника для стягнення.

Позивач просить апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 у справі № 904/2012/24 без змін.

Щодо перейменування відповідача у справі колегія суддів зазначає наступне.

03.06.2024 головою Кам`янської районної державної адміністрації видано розпорядження № Р-60/0/306-24 про перейменування управляння соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 44389261) в управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

З огляду на те, що матеріали справи містять докази перейменування відповідача з Управління соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на Управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, суд вважає за необхідне зазначити нову назву відповідача у справі - Управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ПАТ Укртелеком звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просив стягнути з Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації 89 209,02 грн. боргу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017р. по справі №904/9104/17 позовні вимоги ПАТ Укртелеком були задоволені частково та стягнуто з Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації, 85436,24 грн. - компенсації, 1592,76 грн. - судового збору.

Рішення набрало законної сили 29.12.2017р. та наказ про примусове виконання рішення суду позивачем пред`явлено на виконання до казначейства.

Рішення суду перебуває на виконанні у ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, та не виконаний відповідачем.

Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, яким просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 563,09 грн. та збитки від інфляції у розмірі 7 608,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням зобов`язання в частині оплати наданих послуг зв`язку пільговим категоріям громадян, у зв`язку з чим на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення 3 % річних за загальний період з 30.12.2017 по 29.12.2018 та інфляційні втрати за період січень - грудень 2018 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2019р. по справі № 904/44/19 було стягнуто з відповідача:

- 3% річних у розмірі 2563,09грн. за період з 30.12.2017р. по 29.12.2018р.,

- збитки від інфляції у розмірі 7608,83грн. за період з січня по грудень 2018 року,

- витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1762,00грн.

Рішення суду по справі № 904/44/19 набрало законної сили 21.03.2019р. та пред`явлено на виконання до казначейства.

Позивач стверджує, що станом на дату подання цієї заяви відповідачем також не виконане зобов`язання в частині оплати наданих послуг зв`язку пільговим категоріям громадян.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2024р. по справі № 904/9104/17 було замінено боржника у наказі Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2017 про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017 у справі №904/9104/17 з Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації (51600, Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, м. Верхньодніпровськ, площа Щербицького, буд. 5; ідентифікаційний код 03192261) на його правонаступника - Управління соціального захисту населення Камянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (51600, м. Верхньодніпровськ Камянського району Дніпропетровської обл., пл. Поля Олександра, буд. 5; ідентифікаційний код 44389261).

Позивач зазначив, що даний позов пред`являється саме до УСЗН Камянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Заборгованість за рішенням 904/9104/17 так і не була сплачена відповідачем.

Доказів погашення заборгованості у сумі 85 436,24 грн., матеріали справи не містять, що є причиною виникнення спору.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1291 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтею 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 Бюджетного кодексу України).

За змістом частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статі 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За своїм правовим статусом позивач є особою приватного права, суб`єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність на власний ризик та має право на оплату наданих ним споживачам послуг у повному обсязі.

За приписами до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Обставини, які встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017 у справі №904/9104/17, свідчать про наявність у відповідача зобов`язання відшкодування компенсації по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у розмірі 85 436,24 грн.

Відповідно ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини, які встановлені зазначеними судовими актами, в силу положень ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними та не потребують доказування.

Обставини, які встановлені у справі №904/9104/17, свідчать, що такі зобов`язання щодо відшкодування компенсації по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у розмірі 85 436,24 грн станом на дату подання цього позову відповідачем так і не виконані.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як зазначено у рішенні суду першої інстанції, у даній справі позивачем заявлено до стягнення інфляційні нарахування за період з січня 2018 року по березень 2024 року в сумі 53 807,02 грн. та 3% річних за період з 30.12.2018 по 30.04.2024 у сумі 13 931,81 грн. і нараховані вони на суму 87 029,00 грн, які було стягнуто за рішенням суду від 13.12.2017 у справі №904/9104/17, тобто фактично на основну суму та судовий збір.

Місцевий господарський суд вірно врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, відповідно до якої чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, обов`язок зі сплати відповідачем суми боргу виник у нього не на підставі судового рішення.

Колегія суддів, як і місцевий господарський суд, враховує, що заборгованість, стягнута за рішенням суду від 13.12.2017 у справі №904/9104/17, так і не була сплачена відповідачем, що не оспорюється сторонами.

Конструкція ст.625 Цивільного кодексу України та її буквальне тлумачення дають змогу зробити висновок, що інфляційні втрати, нараховані на суму боргу та 3% річних є окремими складовими доданими до боргу, тобто до основного зобов`язання. Тільки в такому разі, коли існує основне грошове зобов`язання, нарахування означених сум уявляється можливим за весь період прострочення і до його виконання, не зважаючи на рішення суду, яким тільки фіксуються суми, що підлягають до стягнення, в тому числі і 3% річних та інфляційні нарахування.

Апеляційний господарський суд, як і суд першої інстанції, вважає, що 3% річних та інфляційні втрати виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, то також слід враховувати можливе спотворення сутності цього захисту, адже у разі нарахування вказаних сум на суму боргу за весь період прострочення, сума буде меншою, ніж у разі нарахування, наприклад, 3 % річних на 3% річних, у разі фіксації цієї суми на певну дату, що спричиняє зростання суми, яка підлягає сплаті.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно встановив, що позивач безпідставно включив до суми, на яку здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суму судового збору. По-перше, судовий збір не входить до грошового зобов`язання, на яке відповідно до ст.625 ЦК України можна здійснити вказані нарахування. По-друге, порядок розподілу судових витрат визначений процесуальним законом, який до всього іншого не передбачає, що судовий збір, стягнутий за рішенням суду трансформується та набуває іншої правової природи, ніж судові витрати.

Апеляційний господарський суд погоджується зі здійсненим судом першої інстанції перерахунком заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат відповідно до наведених норм чинного законодавства, відповідно до якого стягненню з відповідача підлягає інфляційних втрат в сумі 52 822,27 грн. та 3% річних в сумі 13 676,84 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що в Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» була відсутня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв`язку, борг утворився внаслідок недостатнього фінансування. Крім того, Управління, вказує, що відповідно до підпункту 4 пункту а) статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету. Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» згідно з якою місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади і зазначає, що відповідач не може здійснювати видатки з місцевого бюджету так як, вже зазначалося, є органом виконавчої влади та розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня. Відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 7 Бюджетного кодексу України принципом самостійності бюджетної системи України є те, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язанні органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Оскільки протягом 2016 року кошти з державного та районного бюджету на відшкодування послуг зв`язку не надходили, а Управління, як некомерційна організація, не мала змоги проводити відшкодування, то заборгованість по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, виникла не з вини Управління, а через відсутність кошторисних призначень на вказані цілі.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 1. ст. 167 та ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом ч 1. ст. 169 та ч. 1. ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На підставі ч. 3 ст. 10 Господарського кодексу України до функцій держави у соціально-економічній сфері належить здійснення політики соціального захисту та соціального забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Господарського кодексу України основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява N 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Отже, посилання апелянта на те, що протягом 2016 року кошти з державного та районного бюджету на відшкодування послуг зв`язку не надходили, а Управління, як некомерційна організація, не мала змоги проводити відшкодування, то заборгованість по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, виникла не з вини Управління, а через відсутність кошторисних призначень на вказані цілі є безпідставним, оскільки закони, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян, є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги і не ставлять фінансування відповідних пільг в залежність виключно від рішення органу місцевого самоврядування.

Ухилення від відшкодування державою в особі відповідного органу, в даному випадку відповідачем витрат, понесених позивачем у зв`язку із наданням послуг пільговій категорії споживачів, є фактичним примушенням позивача всупереч ч. 1 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України до безплатного надання таких послуг (фінансування їх за рахунок власних коштів) або до відмови/обмежені у наданні таких послуг пільговій категорії населення, що не відповідає ст. 3 Конституції України, заважаючи на чинність законів, якими ці пільги запроваджені та гарантуються.

Стосовно доводів апелянта про те, що відшкодування послуг зв`язку не відноситься до завдань Управління колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку.

Частиною першою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм.

Згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до п. п. 5 п. 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, Мінсоцполітики, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює в межах передбачених законом повноважень, координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Колегія суддів також враховує, що правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно положень ст. 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Згідно ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Відповідно до ст. 82 Бюджетного кодексу України видатки бюджетів поділяються на: 1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню; 2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності; 3) видатки на реалізацію прав та обов`язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.

Видатки, визначені пунктом 1 частини першої статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України (ст. 83 Бюджетного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 85 Бюджетного кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські, селищні, міські (міст районного значення) голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов`язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги.

Отже, бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку до видатків місцевих бюджетів.

Як вважає апелянт, п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв`язку громадянам, на яких поширюються такі пільги відповідно до законів України. Фактично відбулася зміна джерела фінансування визначених законодавством пільг на послуги зв`язку, а саме - замість фінансування з державного бюджету вказані витрати мають фінансуватись з місцевих бюджетів.

В той же час колегія суддів зазначає, що право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів кореспондується із зобов`язаннями держави, які виникають із законодавства, яким унормовано надання державою соціальних пільг окремим категоріям громадян, як підлягають компенсації в силу законодавства. У цивільних відносинах держава діє на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, а тому набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Управління соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, як орган, що уповноважений державою на реалізацію політики у сфері соціального захисту населення зобов`язане здійснити розрахунки з позивачем за надання телекомунікаційних послуг особам, які згідно з чинним законодавством мають право на такі соціальні пільги.

Щодо доводів скаржника про те, що Управлінням вживались всі можливі заходи для вирішення, в межах своєї компетенції, спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем заходів у межах власних функцій, спрямованих на вирішення питання щодо фінансування відшкодування витрат позивача, щодо яких заявлені позовні вимоги, тоді як відповідно до правової позиції, сформульованої Європейським судом з прав людини в п.п.70, 71 рішення по справі "Рисовський проти України" від 20.11.2011 щодо принципу "належного урядування" державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

У відповідності до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV та ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а тому апеляційна скарга Управління соціального захисту населення Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 у справі №904/2012/24 без змін.

З огляду на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, Господарський суд Дніпропетровської області всебічно, повно, об`єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 у справі № 904/2012/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 у справі № 904/2012/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

СуддяМ.О. Дармін