Рішення

від 12.12.2024 по справі 910/1700/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2024Справа № 910/1700/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/1700/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія

"ВЕЙ ФОР ПЕЙ"

до Акціонерного товариства "БАНК ФОРВАРД"

про стягнення 3 636 399,79 грн

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Галдецький Я.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "БАНК ФОРВАРД" про стягнення 3 636 399,79 грн.

Позові вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором інтернет-еквайрингу № 1 від 14.11.2017, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 2 355 413,00 грн, за прострочення сплати якої позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних у сумі 212799,57 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 068 187,21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 позовну заяву залишено без руху та визначений позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 (суддя Мельник В.І.) відкрито провадження у справі №910/1700/24, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання у справі призначено призначене на 17.05.2024.

13.05.2024 до суду позивачем через систему "Електронний суд" подане клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 14.05.2024 у задоволені вказаного вище клопотання позивача відмовлено.

17.05.2024 на електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Також, 17.05.2024 через канцелярію суду від відповідача отримано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 відкладено підготовче засідання у справі на 12.07.2024.

08.07.2024 до суду позивачем через систему "Електронний суд" було подане клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, а також заява про відвід судді Мельника В. І. від розгляду справи.

Ухвалою суду від 10.07.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відмовлено.

Ухвалою суду від 12.07.2024 зупинено провадження у справі № 910/1700/24, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" про відвід судді Мельника В.І. від розгляду справи №910/1700/24 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 (суддя Джарти В.В.) відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" про відвід судді Мельника В.І. від розгляду справи №910/1700/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 поновлено провадження у справі № 910/1700/24 та підготовче засідання призначено на 04.10.2024.

Судове засідання 04.10.2024 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Мельника В.І. у відпустці.

На підставі розпорядження Керівника апарату Господарського суду міста Києва №01.3-16/1170/24 від 15.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/1700/24, у зв`язку зі звільненням судді Мельника В.І., в провадженні якого перебувала справа.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №910/1700/24 передана на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 справу № 910/1700/24 прийнято до провадження та ухвалено розглядати справу здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 14.11.2024.

Судове засідання 14.11.2024 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 підготовче засідання у справі призначено на 28.11.2024.

21.11.2024 через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, оскільки місцем адвокатської діяльності є місто Запоріжжя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" адвоката Юсубова Е.С. про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Присутній у підготовчому засіданні 28.11.2024 представник позивача позов підтримав та просив призначити справу до судового розгляду.

Представник відповідача не заперечував щодо призначення справи до судового розгляду.

Враховуючи відсутність будь-яких заяв та клопотань учасників судового процесу, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи №910/1700/24 до судового розгляду по суті на 12.12.2024.

12.12.2024 на електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування поданого клопотання позивач зазначає, що у зв`язку з відключенням світла в місці знаходження позивача погано працює мобільний зв`язок, що позбавляє можливості представника ТОВ «Вей Фор Пей» під`єднатися до судового засідання.

Присутній у судовому засіданні 12.10.2024 представник відповідача залишив розгляд клопотання позивача про відкладення розгляду справи на розсуд суду.

Що стосується клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю під 'єднатися до судового засідання, задоволенню не підлягає, оскільки вказана причина не може бути визнана судом поважною, так як чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що дата і час проведення судового засідання були завчасно узгоджені з представником позивача, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання. Серед іншого, позивач також у разі необхідності міг визначитися щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.

Приймаючи до уваги, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представників позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Представник відповідача у судовому засідання виклав свої заперечення проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 12.12.2024, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

14.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" «КОРУМ ТРЕЙДІНГ» (за договором - Партнер) та Акціонерного товариства "БАНК ФОРВАРД" (за договором - Банк) було укладено Договір інтернет-еквайрингу №1 від 14.11.2017 (надалі -Договір), згідно якого Банк взяв на себе зобов`язання в порядку та на умовах, передбачених Договором, забезпечити технологічне, інформаційне обслуговування розрахунків з Партнером за Операціями, виконаними на Сайті(ах) Партнера щодо оплати товарів (робіт, послуг) Постачальників з використанням ПК (платіжних карток), а Партнер, відповідно, зобов`язується сплачувати комісію за надані послуги в порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно п. 3.1.2. Договору, Банк зобов`язується здійснювати переказ грошових коштів за Операціями, що здійснюються з використанням ПК їх Держателями через Сайт(и) Партнера, на рахунок Партнера, що зазначений у розділі 13 цього Договору, у валюті України та в термін впродовж наступного робочого дня, але не пізніше 17:00 години 3 (третього) робочого дня з моменту здійснення Операції.

Відповідно до п. 5.1. Договору, за здійснення розрахунків із зарахування коштів за авторизованими Операціями оплати Покупцями товарів (pобіт, послуг) на Сайті(ах) Партнера з використанням ПК, Партнер сплачує Банку комісію за кожну Операцію відповідно до тарифів Банку.

16.02.2023 позивач отримав електронний лист відповідача, яким його було повідомлено, що Банк 16.10.2020 та 02.08.2021 утримав з позивача грошові кошти в загальний сумі 2 355 413,00 грн (85000 дол. США) в якості штрафних санкцій (штраф) за Договором.

Отже, позивач зазначає, що після перевірки вищевказаної інформації від Банку, позивачем було проведено аналіз документів та виявлено, що Банк дійсно здійснив утримання грошових коштів в односторонньому порядку без дозволу ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», що призвело до невиконання АТ «БАНК ФОРВАРД» обов`язків, передбачених п.3.1.2. Договору, та неотримання грошових коштів компанією на загальну суму 2 355 413,00 грн.

При цьому, факт утримання штрафів підтверджується актами виконаних робіт за жовтень 2020 року, а також виписками з рахунку позивача, доданими до позовної заяви.

Таким чином, у зв`язку з невиконання Банком своїх обов`язків за Договором, останній зобов`язаний відшкодувати ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» грошові кошти в розмірі 2355413,00 грн, які, на думку позивача, були утриманні АТ «БАНК ФОРВАРД» незаконно.

Також, у зв`язку порушенням грошового зобов`язання позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних у сумі 212799,57 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 068 187,21 грн.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на правомірність своїх дій щодо списання коштів з позивача на підставі п. 3.2.4. Договору інтернет-еквайрингу № 1 від 14.11.2017, оскільки списані з рахунку позивача кошти є штрафами, які були стягнуті з Банку міжнародними платіжними системами Visa та MasterCard, у зв`язку з виявленими порушеннями клієнтів ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» правил в частині заборони здійснення розрахунків за товари/послуги, що порушують інтелектуальну власність правовласника.

Також, відповідач зазначає, що рішенням Правління Національного банку України від 07 березня 2023 року № 90-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК ФОРВАРД» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 07 березня 2023 року № 276 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк Форвард» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк Форвард» строком на три роки з 08 березня 2023 року до 07 березня 2026 року включно. Відтак, початок процедури виведення з ринку АТ «Банк Форвард» шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст.15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 ЦК України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Внаслідок укладення Договору інтернет-еквайрингу № 1 від 14.11.2017 між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з умовами п. 2.1. укладеного сторонами Договору інтернет-еквайрингу № 1 від 14.11.2017 (надалі - Договір), Банк бере на себе зобов`язання в порядку і на умовах, передбачених Договором забезпечити обслуговування розрахунків з Партнером за Операціями, виконаними на Сайті Партнера щодо оплати товарів (робіт, послуг) з використанням ПК Платіжних систем, що наведені в Додатку 1 до цього Договору, а Партнер, відповідно, зобов`язується сплачувати комісію за надані послуги в порядку, передбаченому цим Договором.

Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що еквайринг - це послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі.

25.08.2020 Банк отримав від міжнародної платіжної системи Visa два повідомлення про порушення правил в частині заборони здійснення розрахунків за товари/послуги, що порушують інтелектуальну власність правовласника. Порушення, що були виявлені Visa стосувалися наступних мерчантів/веб-сайтів: WAYFORPAY CLOTHING, http//5minut.com.ua, Casa ID:23425; WAYFORPAY GIFTS, http//zzebra.com.ua, Casa ID: 23422.

01.10.2020 Банк отримав від Visa повідомлення про утримання штрафу за допущенні порушення у розмірі 50 000,00 доларів США (25 000 доларів США за кожне виявлене порушення) та закриття зазначених порушень. Грошові кошти були утримані з Банку на підставі отриманого invoice про сплату штрафу у розмірі 50 000,00 доларів США.

Листом від 16.10.2020 за вих. №29-05-3581 Банк повідомив позивача, що буде здійснено утримання коштів з наступних відшкодувань на користь ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» у сумі 50 000,00 доларів США в гривневому еквіваленті на дату утримання.

Також, 18.06.2021 Банк отримав від міжнародної платіжної системи MasterCard повідомлення про порушення правил в частині заборони здійснення розрахунків за товари/послуги, що порушують інтелектуальну власність правовласника. Порушення, що виявлені MasterCard стосуються наступних мерчантів/ веб-сайтів: WAYFORPAY GIFTS, http//zzebra.com.ua, WFP*SHOPS, http//speceffekt.shop.

За результатами розслідування порушень MasterCard прийняв рішення застосувати до Банку штрафні санкції у розмірі 60 000 доларів США.

26.07.2021 платіжною системою MasterCard з Банку була утримана сума штрафу в розмірі 60 000,00 доларів США на підставі invoice.

Зважаючи на умови п.3.2.4 Договору та факт списання штрафу, листом від 02.08.2021 за вих. №29-05-3060 позивача було повідомлено, що Банком буде здійснено утримання коштів з наступних відшкодувань на користь ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» у сумі 35 000,00 доларів США в гривневому еквіваленті на дату утримання. Сума утримання є меншою, ніж сума штрафу, визначеного MasterCard, оскільки Банком узяті до уваги виявлені порушення правил MasterCard по двом повідомленням та врахована взаємовигідна співпраця між нашими організаціями.

Положеннями п. 3.2.4. Договору визначено, у разі списання з Банку коштів за розпорядженням платіжної організації МПС/Банків-емітентів, зарахування Банком повторних або помилкових коштів, коштів за недійсними операціями, Банк направляє Партнеру Повідомлення щодо повернення коштів за формою, наведеною в Додатку №2 до цього Договору та залишає за собою право утримати відповідні кошти з наступних переказів на користь Партнера.

Згідно п. 6.8 Договору, Партнер відшкодовує всі збитки, завдані Банку, у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов Договору.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).

В силу вимог статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Верховний Суд у п. 8.22 постанови від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 дійшов висновку, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, у розумінні положень норми ст. 79 ГПК України на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Позивачем жодними належними і допустимими доказами не спростовано заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.

Приписами п. 4.1.13. Договору визначено, що Партнер (позивач) зобов`язується не залучати до співпраці Постачальників, які ведуть незаконну діяльність, в тому числі виоговлення/розповсюдження дитячої порнографії, товарів, що пропагують зоофільні відносини, насильство та ненависть, продаж зброї, копій оригінальних продуктів, що виконані стороннім виробником без відповідної ліцензії від оригінального виробника, постачання та продаж лікарських засобів, біологічно-активних добавок, ескорт-послуг та послуг іншого сексуального характеру, онлайн-гемблінг, наркотичних та психотропних препаратів, тютюнових виробів та іншими видами діяльності, які заборонені чинним законодавством України

Відтак, виходячи з наявних у справі доказів, судом установлено відсутність порушення умов договору зі сторони Банку та правомірність списання з позивача коштів у розмірі 2 355 413,00 грн, що еквівалентно сумі штрафів 85 000 доларів США, списаних з Банку за розпорядженнями платіжних систем Visa та MasterCard, у зв`язку з виявленими порушеннями клієнтів ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» правил в частині заборони здійснення розрахунків за товари/послуги, що порушують інтелектуальну власність правовласника.

Суд також враховує, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 07.03.2023 № 90-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «БАНК ФОРВАРД», та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.03.2023 № 276 «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК ФОРВАРД» та делегування повноважень ліквідатора банку, розпочата процедура ліквідації АТ «БАНК ФОРВАРД».

Відповідно до рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.09.2023 №1140, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «БАНК ФОРВАРД».

Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Вимоги за зобов`язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (частини 2 та 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів").

Положеннями статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд у семиденний строк з дня початку процедури ліквідації банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів.

Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Частиною 4 вказаною вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію Акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовлює настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", при цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 2 355 413,00 грн, а також нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 212799,57 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 068 187,21 грн, які є похідними вимогами та пов`язані з наявністю заборгованості.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 13.01.2025.

Суддя А.І. Привалов