Рішення

від 26.11.2024 по справі 911/2133/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2024 р.

м. Київ

Справа № 911/2133/24

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О. М., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігора Васильовича (Офіс Генерального прокурора, код ЄДРПОУ/Умовний код: 00034051, вул. Різницька, 13/15 м. Київ, 01011)

в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України (вул. Грушевського, 7, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00012925)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (вул. Оксамитова, 9, с. Петропавлівська Борщагівка, КиєвоСвятошинський р-н Київська обл., 08130, ЄДРПОУ 38183310)

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (01601, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 7, код ЄДРПОУ 42574629)

про стягнення неустойки (пені та штрафу) у зв`язку з неналежним виконанням договору про закупівлю спеціалізованого санітарного транспорту,

за участю представників:

прокурора: Владимирець Аліса Олексіївна;

позивача: Дяк Юлії Михайлівни;

відповідача: Поцелова Андрія Олександровича;

третьої особи: Онищук Дар`ї Сергіївни,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

Господарський суд ухвалою від 13.08.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 09.09.2024 на 15:00. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

Ухвалу було направлено та доставлено учасникам справи до електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (Електронний суд).

У судовому засіданні 09.09.2024 суд за клопотанням позивача (Міністерства охорони здоров`я України) приєднав до матеріалів справи докази, що подані разом з клопотанням від 09.09.2024. Також в порядку ч. 1 ст. 50 ГПК України, судом задоволено заявлене у позові клопотання прокуратури про залучення третьої особи (ДП Медичні закупівлі України), позаяк рішення у даній справі може вплинути на його права та обов`язки. З огляду на це, суд зобов`язав сторони надіслати третій особі всі документи, що стосуються справи та були подані за час її розгляду в суді. Судом встановлено строк для надання пояснень третьою особою до 03.10.2024. Також у даному судовому засіданні суд, за участю представників розглянув клопотання про залишення позовної заяви без розгляду і відмовив у його задоволенні. Підготовче засідання відкладено на 07.10.2024 на 14:45.

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду учасники провадження скористались своїм правом на подання всіх визначених процесуальним законом заяв по суті спору. Таким чином вбачається, що суд забезпечив учасникам процесу можливість доступу до правосуддя.

Враховуючи, що всі необхідні заяви для розгляду справи по суті були подані учасниками спору, суд у судовому засіданні 07.10.2024, в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.10.2024 на 12:30.

У судовому засіданні 29.10.2024 брали участь представник позивача Дяк Юлія Михайлівна, прокурор Комаса Олексій Юрійович, представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Онищук Дар`я Сергіївна та представник відповідача Поцелов Андрій Олександрович. Суд, заслухавщи вступне слово прокурора, позивача, відповідача та пояснення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, перейшов до стадії дослідження доказів. Під час виступу представника відповідача на даній стадії, суд, відповідно до ч.2 ст. 216 ГПК України, з метою додаткового вивчення матеріалів справи, оголосив перерву у розгляді справи по суті до 26.11.2024 до 10:30.

У судовому засіданні 26.11.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Доводи прокуратури.

З поданої позовної заяви вбачається, що офісом Генерального прокурора під час реалізації повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави за фактом неналежного виконання умов договору закупівлі автомобілів швидкої допомоги за рахунок коштів державного бюджету, здійснених Державним підприємством «Медичні закупівлі України», що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України.

Так, прокурор зазначає, що ДП «Медичні закупівлі України» (Замовник) проведена спрощена процедура закупівлі за предметом спеціалізований санітарний транспорт (Тип С 4х4) ідентифікатор закупівлі № UA-2021-12-06-017696-с, за результатами якої замовником з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (далі ТОВ «Автоспецпром», Постачальник) укладено договір про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 (далі Договір). ДП «Медичні закупівлі України» проведено закупівлю на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я» й постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році», для проведення закупівель спеціалізованого санітарного транспорту державному підприємству виділено з державного бюджету 83 412 756,35 гривень.

Прокурор зазначає, що станом на 30.11.2022 ТОВ «Автоспецпром» не поставив спеціалізований санітарний транспорт Замовнику за Договором, а саме 49 одиниць автомобілів швидкої допомоги, чим порушив визначені за Договором терміни поставки. У зв`язку з цим у Замовника виникло право із нарахування неустойки згідно з розділом 9 Договору. Прокурор зазначає, що 24.01.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору, якою припинено дію договору з 24.01.2023. У п. 2 додаткової угоди від 24.01.2023 № 4 (крім припинення дії договору) сторони також домовилися про те, що постачальник не звільняється від сплати пені та штрафу, передбачених договором.

Прокурор зазначає, що пунктом 4.1 договору сторонами визначено, що постачальник здійснить поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару. Стверджує, що на виконання заявки на поставку № 1 від 28.06.2022, останнім днем виконання якої є 25.07.2022 включно, ТОВ «Автоспецпром», товар не поставлено. На виконання заявки на поставку № 1 (Уточнююча № 1) від 25.07.2022, останнім днем виконання якої є 23.08.2022 включно, ТОВ «Автоспецпром» товар не поставлено. На виконання Заявки на поставку № 1 (Уточнююча № 2) від 24.08.2022, останнім днем виконання якої є 30.11.2022 включно, ТОВ «Автоспецпром» товар не поставлено.

Невиконання зобов`язання щодо поставки Товару ТОВ «Автоспецпром» у строки, встановлені відповідно до п. 4.6 Договору, також підтверджується листом ТОВ «Автоспецпром» від 18.01.2023 № 05 щодо неможливості поставки товару.

Прокурор наголошує, що останнім днем для поставки товару сторонами визначено 30.11.2022.

Посилаючись на п. п. 9.2, 6.3, 7.6, 7.9.3 договору прокурор нараховує та заявляє до стягнення з відповідача пеню за період з 01.12.2022 по 24.01.2023 у розмірі 0,1 відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, що за означений період складає 4 587 701,80 гривень.

Також прокурор нараховує та заявляє до стягнення з відповідача штраф у зв`язку із простроченням поставки товару понад 30 (тридцять) днів у розмірі 5 838 892,94 грн, що становить 7 відсотків від вартості простроченого поставкою Товару (83 412 756,35 грн).

Визначаючи суб`єкта, який є позивачем у справі прокурор зазначає, що Міністерство охорони здоров`я України, як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я», є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Зазаначає, що ДП «Медичні закупівлі України» засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України у цій справі наділене повноваженнями розпорядника нижчого рівня щодо забезпечення цільового та ефективного використання бюджетних коштів за укладеним Договором.

Оскільки, ДП «Медичні закупівлі України» проведено закупівлю на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я» й постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році», а головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я» є Міністерство охорони здоров`я України то, на думку прокуратури, у даному випадку інтереси держави порушено внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором неустойки за невчасне постачання товару, внаслідок чого на користь державного бюджету не стягнуто відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення потреб держави.

Прокурор наполягає на тому, що нараховані ним пеня та штраф за договором про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021, що укладений між ДП «Медичні закупівлі України» (як Замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (як Постачальником) мають бути стягнені в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України саме до Державного бюджету України позаяк фінансування закупівлі здійснювалось Міністерством охорони здоров`я України на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я».

Позиція позивача.

Міністерство охорони здоров`я України, як позивач, повністю підтримало позовні вимоги та доводи прокуратури.

Заперечення відповідача.

Заперечуючи проти заявлених вимог відповідач наголошує на відсутності вини відповідача у простроченні поставки продукції за договором так само як і відсутності бездіяльності з його боку.

З відзиву вбачається, що основними причинами, які стали підставою неможливості виконання зобов`язань за договором у визначені в ньому строки стало повномасштабне військове вторгнення російської федерації на територію України.

24 березня 2022 року ТОВ «АВТОСПЕЦПРОМ» було видано Наказ №16-к «Про тимчасове призупинення дії трудових договорів у зв`язку з військовою агресією проти України», яким було призупинено дію трудових договорів без збереження заробітної плати працівникам ТОВ «АВТОСПЕЦПРОМ» з 24 березня 2022р. тимчасово, на строк не довший, ніж період дії воєнного стану, з умовою відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат на час призупинення дії трудових договорів.

Відповідач зазначає, що після завершення активних бойових дій в Києві та Київській області підприємство поступово відновлювало роботу. При цьому, повноцінне відновлення роботи підприємства відбулось лише 01 листопада 2022 року.

Відповідач зазначає, що триваючий режим військового стану та його правові особливості, а також військова агресія, що виражається, зокрема, у постійних ракетних атаках, безпосередньо вплинули на можливість поставки в Україну автомобілів від заводу-виробника Citroen. У зв`язку з цим, строки поставок автомобілів в Україну неодноразово відтерміновувались, що як наслідок призвело до неможливості поставити автомобілі відповідачем у визначені договором строки.

На підтвердження обставин непереборної сили відповідач посилається, на офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розповсюдженим щодо всіх без виключення підприємств, установ, організацій, який є загальнодоступним за посиланням www.ucci.org.ua.

Відповідач наголошує, що введення військового стану та триваючі військові дії безпосередньо вплинули на строки поставки баз (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги їх виробником концерном STELLANTIS.

Відповідач надає докази звернень до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЖО СІТРОЕН УКРАЇНА» та концерну STELLANTIS з проханням забезпечити поставку необхідного обсягу шасі для якнайшвидшого виготовлення та передачі вкрай необхідних у поточній ситуації автомобілів.

Відповідач звертає увагу суду на відповіді отримані ним від означених виробників, в яких зазначалось, що зважаючи на реалії, а саме військовий стан в Україні, що несе значні ризики ввезення і переобладнання автомобілів (ці ризики не покриваються страховкою, зважаючи, що завжди виключаються зі страхових договорів), а також призводить до зриву поставок в Україну, внаслідок чого виробником перерозподіляються на інші ринки. Також виробрик повідомляв відповідача про передачу для потреб ЗСУ всіх наявних на складах в Україні мінівенів, вантажно-пасажирських та малотоннажних фургонів. Посилався на продовження дії світової «кризи» в галузі виробництва, відсутність достатньої кількості напівпровідників (черга виробників по деяким позиціям складає 6-12 місяців), наявність квот на виробництво автомобілів для певної категорії країн та наголошував, що концерн STELLANTIS не має змоги забезпечити ТОВ «АВТОСПЕЦПРОМ» необхідною кількістю шасі для виробництва «швидких» до кінця поточного року.

Відповідач наголошує, що станом на дату укладення договору, він об`єктивно розраховував на їх належне виконання. Однак, внаслідок виникнення всіх вищеперелічених обставин непереборної сили, які відповідач не міг передбачити заздалегідь, при всій своїй обачності, та не може самостійно усунути, поставку автомобілів за Договорами не вбачалось за можливе здійснити в межах визначених Договором строків.

Зазаначає, що відповідачем вживались всі можливі заходи для виконання договору у визначений строк, а саме було закуплено всі комплектуючі для виробництва АШМД, збережено штат працівників в умовах війни та постійно велись переговори з концерном STELLANTIS щодо термінового забезпечення поставки необхідної кількості авто, однак відновлення поставок відбулось лише у жовтні 2022 року, що значно вплинуло на можливість відповідача виконати свої зобов`язання за Договором.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що мали місце неодноразові випадки несвоєчасного проведення оплати за комплектуючі та медичне обладнання для автомобілів швидкої медичної допомоги органами Державної Казначейської служби України, що підтверджується тим що платіжні доручення відповідача від 14.02.2022 № №1370-1505, від 15.02.2022 № №1506-1524, від 21.02.2022 № №1525-1538, від 22.02.2022 № № 1539-1543 були повернуті без виконання у травні 2022 року, а оплату за платіжними дорученнями від 01.04.2022 № № 1545 1552 було проведено УДКСУ у Києво-Святошинському районі лише 30.06.2022, оплату за платіжними дорученнями від 05.07.2022 № 1583, від 14.07.2022 № № 1583-1586, від 19.07.2022 №№ 1596-1598, 1601-1604, 1587, 1590-1594, 1599-1600, від 20.07.2022 № № 1638- 1672, 1675, 1677-1679, 1606-1637, 1605, від 21.07.2022 №№ 1765-1813, 1815-1822, 1680,1682-1734, 1736, 1738 1764, 1681 було проведено лише 24.10.2022, оплату за платіжними дорученнями від 03.08.2022 № 1579, від 25.08.2022 № № 1827-1831, 1826, 1832 було проведено лише 23.11.2022.

Відповідач зазначає, що з підстав багатомісячної затримки в проведенні відповідних платежів органами Державної Казначейської служби України, відповідач з незалежних та об`єктивних причин не мав можливості своєчасно укомплектувати автомобілі швидкої медичної допомоги та поставити їх у відповідності до умов договору. Також це вплинуло і на закупівлю баз (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги.

Заперечуючи проти заявлених вимог відповідач звертається до приписів ст. 614, ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України.

Відповідач зазначає, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, слід встановити доведеність такою особою відсутності своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

ТОВ «АВТОСПЕЦПРОМ» наголошує на тому, що початок війни значно вплинув на можливість відповідача виконати свої зобов`язання за договором належним чином, що підтверджується сукупністю доказів, що додані ним до матеріалів справи.

Заперечуючи проти вимог прокуратури заявлених в інтересах держави в особі МОЗ України щодо стягнення пені та штрафу безпосередньо до Державного бюджету України, відповідач покликається до висновків викладених в Постанові Верховного суду від 02 серпня 2023 року у справі № 908/2335/22, в якій Верховний суд дійшов наступного висновку у пункті 17 Постанови, а саме: «Водночас колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації, оскільки штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет, тобто контролюються державною адміністрацією».

На думку відповідача прокурор мав би право звертатись в інтересах держави в особі МОЗ України, якщо б було порушено порядок укладання договору, або ж мало місце нецільове використання бюджетних коштів.

Натомість, як наголошує відповідач, в межах даного провадження предметом позову є виключно стягнення штрафних санкцій за договором, які в жодному разі не є збитками в розумінні закону, а незначна прострочка поставки не завдає жодних збитків державі.

Відповідач стверджує, що компетенція щодо стягнення штрафних санкцій за договором є виключною компетенцією ДП «МЕДИЧНІ ЗАКУПІВЛІ» і не може бути передана Міністерству охорони здоров`я України.

Відтак, основним тезисом, на який наголошує відповідач є те, що заявлені до стягнення штрафні санкції носять виключно договірну правову природу і не відносяться до неустойки, що встановлена законом.

З означених підстав відповідач просить відмовити в позові.

Позиція третьої особи.

З поданих ДП «МЕДИЧНІ ЗАКУПІВЛІ» пояснень вбачається, що останнє, як третя особа у справі повністю підтримує позицію прокуратури і позивача та наголошує на тому, що у зв`язку з тим, що договір фінансувався з державного бюджету, пеня та штраф, що є предметом даного спору є бюджетними коштами, доходами загального фонду Державного бюджету України.

Також третя особа зазначає, що посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, як на підтвердження виникнення непереборних обставин, які він обґрунтовує початком воєнних дій на території України є необґрунтованими та безпідставними.

Позиція суду щодо представництва прокуратурою інтересів держави.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Здійснюючи правову оцінку доводам прокурора щодо представництва суд акцентує увагу учасників процесу, що відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.02.2022р. у справі № 904/1407/21, у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову, а не залишення позову прокурора без розгляду на підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, позаяк дана обставина може бути встановлена виключно під час розгляду справи по суті.

Вбачається, що в межах даного провадження прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, тобто державного органу, Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що в даному випадку інтереси держави порушено внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором неустойки, внаслідок чого на користь держави не стягнуто відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення її потреб, тому звертаючись в особі Міністерства охорони здоров`я України, як головного розпорядника бюджетних коштів просить стягнути неустойку на користь Державного Бюджету України.

Суд враховує, що оскільки Міністерство охорони здоров`я України є державним органом, то прокурор має повноваження на представництво його інтересів у суді у випадках, визначених чинним законодавством.

Суд констатує, що в матеріалах справи наявні докази формального дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дотримання, яких забезпечує йому можливість брати участь у процесі.

Відтак в контексті положень Закону України «Про прокуратуру» та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що прокурор достатнім чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Обставини встановлені судом та висновки суду.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ДП «Медичні закупівлі України» була проведена спрощена процедура закупівлі за предметом спеціалізований санітарний транспорт (Тип С 4х4) ідентифікатор закупівлі № UA-2021-12-06-017696-с, за результатами якої між ДП «Медичні закупівлі України» (як змовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (як постачальником) укладено договір про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021.

Встановлено, що ДП «Медичні закупівлі України» проведено закупівлю на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я» й постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році».

Вбачається, що для проведення закупівель спеціалізованого санітарного транспорту за договором про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 ДП «Медичні закупівлі України» виділено з державного бюджету 83 412 756,35 гривень.

Відповідно до умов договору ТОВ «Автоспецпром» бере на себе зобов`язання у строки, в порядку та на умовах, визначених договором, поставити замовнику - ДП «Медичні закупівлі України», спеціалізовані автомобілі швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4х4, тип C (спеціалізований санітарний транспорт (Тип C 4х4)) (далі Товар) у кількості 49 одиниць на загальну суму вартості 83 412 756, 35 грн без ПДВ відповідно до Специфікації -додаток 1 до договору.

Замовник зобов`язався прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених договором.

Валютою договору сторони визначили національну валюту України гривню.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата за товар, який є предметом цього договору, звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Пунктом 3.4 Договору сторони встановили, що оплата за партію поставленого товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання товару за місцем призначення відповідно до умов договору, за відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника.

Додатковою угодою від 28.12.2021 № 1 до договору сторони домовилися про здійснення замовником попередньої оплати в розмірі 100 відсотків від ціни товару, вказаної у Специфікації, на підставі оригіналу рахунку на оплату.

Замовником на виконання договору 30.12.2021 сплачено кошти Постачальнику за платіжним дорученням № 69 від 29.12.2021 на загальну суму 83 412 756, 35 грн що підтверджується наданою прокурором банківською випискою та не заперечується сторонами.

Відповідно до п. 4.1 договору постачальник здійснює поставку товару у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти у визначеному договором порядку.

Вбачається, що останнім строком поставки за заявкою про поставку № 1 (уточнююча № 2) було визначено 30.11.2022.

Пунктом 4.6 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акта приймання товару.

Відповідно до пункту 2.3 договору адреса (адреси) пункту (пунктів) поставки товару визначаються замовником у заявці на поставку товару, складеній замовником за формою, встановленою у додатку № 2 до договору.

Пунктом 11.1 договору сторони встановили, що договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару, до повного виконання.

Додатковими угодами від 28.12.2021 № 1, від 28.06.2022 № 2, від 23.08.2022, № 3 до договору строки його дії неодноразово змінювались. Останнім строком дії договору сторонами визначено 23.12.2022.

Пунктом 2 додаткової угоди № 3 до договору сторони домовилися також і про те, що постачальник зобов`язується використати одержану попередню оплату у строк до 23.12.2022 та у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або акта приймання товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника.

Пунктом 8.3.1 договору визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у встановлені договором строки.

Відповідно до положень пункту 9.2 договору сторони встановили, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно із пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожен день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором, включаючи день виконання такого зобов`язання.

Встановлено, що на виконання заявки на поставку № 1 від 28.06.2022, останнім днем виконання якої є 25.07.2022 включно, відповідачем товар не поставлено. На виконання Заявки на поставку № 1 (Уточнююча № 1) від 25.07.2022, останнім днем виконання якої є 23.08.2022 включно, відповідачем товар не поставлено. На виконання заявки на поставку №1 (Уточнююча № 2) від 24.08.2022, останнім днем виконання якої є 30.11.2022 включно, відповідач товар не поставлено.

Відтак встановлено, що останнім днем для поставки товару сторонами визначено 30.11.2022. В подальшому, додатковою угодою № 4 від 24.01.2023 сторони дійшли згоди про дострокове припинення договору з 24.01.2023 та узгодили, що постачальник не звільняється від сплати пені та штрафу, передбачених договором.

Невиконання зобов`язання щодо поставки товару у строки, встановлені відповідно до п. 4.6 договору відповідачем в судовому засіданні не заперечувалось, а також підтверджується листом ТОВ «Автоспецпром» від 18.01.2023 № 05 щодо неможливості поставки товару.

Судом встановлено, що станом на 30.11.2022 постачальник не здійснив поставки 49 одиниць автомобілів швидкої допомоги, чим порушив визначені за договором терміни поставки.

Вбачається, що з підстав зазначеного прострочення прокуратурою заявлено стягнення неустойки визначеної пунктом 9.2 договору.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

За змістом частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення і підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд виходить із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і застосовується при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Відтак, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Суд констатує, що спірні правовідносини виникли з договору поставки.

Так, статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК УКраїни до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки предметом спору є стягнення неустойки у зв`язку з невиконанням зобов`язань щодо строків поставки визначених договором то правове регулювання даних правовідносин також здійснюється загальними нормами ЦК України та спеціальними нормами ГК України.

Так, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Також ч. 2 з ст. 231 ГК України унормовано, що у разі якщо договором не визначено застосування штрафних санкцій, а має місце порушення господарського зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються в силу вимог закону за порушення строків виконання зобов`язання у вигляді пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Водночас, ч. 2 з ст. 231 ГК України також унормовує, що в разі якщо інший розмір штрафних санкцій за означене господарське правопорушення передбачено договором між сторонами то застосовуються положення договору в силу свободи договору.

Суд констатує, що положення пункту 9.2 договору про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 є тотожними за розміром штрафних санкцій та за господарським правопорушенням, за яке вони застосовуються положенням ч. 2 з ст. 231 ГК України, що водночас не змінює договірної правової природи неустойки заявленої до стягнення в межах даного провадження, позаяк остання була визначена за згодою та на власний розсуд сторін договору шляхом добровільного волевиявлення.

Суд наголошує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, у встановлених законодавством в межах, визначають на власний розсуд при укладенні договору керуючись принципом свободи договору, який закріплено п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відтак, з огляду на положення пункту 9.2 договору про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 вбачається, що сторони договору - ДП «Медичні закупівлі України» та ТОВ «Автоспецпром», керуючись принципом свободи договору, погодили умови про застосування неустойки за допущене постачальником порушення господарського зобов`язання, та конкретно визначили управнену на отримання зазначеної сатисфакції особу «Замовника за договором», яким є саме ДП «Медичні закупівлі України», як сторона за договором, а тому твердження Заступника Генерального прокурора наявність підстав для визнання Міністерства охорони здоров`я управненою особою з пред`явлення вимоги про стягнення пені та штрафу в порядку пункту 9.2 договору про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 та про необхідність стягнення вищезазначеної пені та штрафу саме до Державного бюджету України, а не на користь Державного підприємства «Медичні закупівлі України», є безпідставними та необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на принципах цивільного та процесуального законодавства, позаяк управненими суб`єктами в межах правовідносин, що ґрунтуються на договорі є саме сторони цього договору.

Суд додатково наголошує на тому, що та обставина, що попередня оплата, яку ТОВ «Автоспецпром» отримало за даним договором про закупівлю, була виділена та оплачувалась безпосередньо з загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені та штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі, що фінансується за рахунок Державного бюджету України на підставі ст. 231 Господарського кодексу України, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня та штраф за порушення строків поставки товару сплачується саме на користь третьої особи ДП «Медичні закупівлі України», як замовника за договором.

Суд додатково вважає за необхідне зупинитись на доводах прокурора викладених у відповіді на відзив де прокурор посилається на те, що нараховані суми пені відповідно до вимог п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню з відповідача безпосередньо до Державного бюджету України, оскільки виконання договору № 09/524-12/2021 від 28.12.2021 р. фінансувалось за рахунок бюджетних коштів.

З цих підстав суд вважає за необхідне наголосити, що вказані твердження прокурора про те, що пеня та штраф нараховані в порядку пункту 9.2 договору про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 підлягають стягненню до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України є необґрунтованими та безпідставними, оскільки дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, та не стосується договірної пені передбаченої договором між двома самостійними суб`єктами господарювання навіть і у випадку, коли цей договір фінансувався за рахунок Державного Бюджету.

Відтак, з огляду на те, що положення пункту 9.2 договору про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 та і договору в цілому не передбачають сплату постачальником пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, та враховуючи, що Міністерство охорони здоров`я України не є управненою особою в контексті положеннь пункту 9.2 договору про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021, що визначають суб`єкта управненого вимагати сплати неустойки за даним договором - то позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі витрати зі сплати судового збору залишаються за прокуратурою.

Доказів понесення судових витрат на правову допомогу відповідачем до закінчення судових дебатів у справі подано не було, як і не було подано відповідної заяви в порядку ст. 129 ГПК України, що вказані докази будуть надані суду протягом п`яти днів з дати ухвалення рішення, у зв`язку з чим питання про розподіл судових витрат понесених відповідачем судом не вирішується.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.01.2025.

Суддя А.Ф. Черногуз