Ухвала

від 10.01.2025 по справі 380/21950/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/21950/24

У Х В А Л А

з питань залишення позову без розгляду

10 січня 2025 рокум. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представниці відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій протиправними та скасування постанов,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пред`явила позов до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: просп. Червоної Калини, буд. 109, м. Львів, 79049; ЄДРПОУ 35009295), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (місцезнаходження: вул. Євгена Коновальця (Щорса), буд. 36Б, м. Київ, 01133; ЄДРПОУ 34047020), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним дії Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вчинені при відкритті виконавчого провадження №60874832, та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження;

- визнати протиправною постанову Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору №60874832;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 незаконно стягнутого виконавчого збору 9219,15 грн;

- визнати протиправною постанову Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення витрат на проведення виконавчих дій №60874832.

Ухвалою судді від 30.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. До участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».

Суд також встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та витребував належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №60874832.

06.11.2024 від представниці відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Клопотання мотивоване тим, що постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.12.2019 та від 17.12.2019 скеровані за адресою боржника ОСОБА_1 , вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2 рекомендованими листами, на підтвердження чого додає копії витягу з реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції за період з 09.12.2019 по 28.12.2019. Крім того, стверджує, що постанову про відкриття виконавчого провадження 17.12.2019 ОСОБА_1 особисто отримала 21.12.2019 від державного виконавця Голенко М.В, про що свідчить відмітка з підписом боржника. Відтак, на переконання відповідача, позивачці було відомо про існування виконавчих проваджень № 60874832 та № 60899607, проте до суду вона звернулася з цим позовом 25.10.2024, тобто з пропуском встановленого законом строку на звернення до суду.

11.11.2024 від представника позивачки надійшло заперечення на заяву про залишення позовної заяви без розгляду та заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущено з поважних причин. В обґрунтування заперечень покликається на те, що не знала про існування документів виконавчого провадження ВП №60874832. З 2015 року позивачка не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Про виконавче провадження ВП №60874832 дізналася після одержання представником відповіді на адвокатський запит, до якого додано ідентифікатор доступу, що мало місце 22.10.2024. Тому просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити його.

Вирішуючи клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця унормовані ст. 287 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 287 КАС України (у редакції, чинній на час пред`явлення позову) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону № 1403-VIII діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 1403-VIII державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема у виконавчому документі зазначається адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, зокрема конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних (ч. 5 ст.18 Закону №1404-VIII).

За змістом ч. 1 ст. 28 Закону №1404-VІІІ копії постанов про відкриття виконавчого провадження надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Слід зазначити, що у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.

Законом №1404-VІІІ встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (ч. 1 ст. 24 Закону).

Положеннями ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних документів виконавчого провадження) установлено, що «місце проживання» - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; «реєстрація» - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку».

Частиною 2 ст.2 Закону № 1382-IV регламентовано, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом ст.6 Закону № 1382-IV за адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5942-VI (далі Закон №5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

За правилами п. 14 ч. 1 ст. 7 Закону №5942-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання.

Виходячи з приписів ст. 6 Закону №1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.

Так, судом встановлено, що відповідач скерував виконавчий документ, який є предметом спору, та постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.12.2019 за адресою: АДРЕСА_2 . Натомість, матеріалами справи, а саме витягом з Реєстру територіальної громади підтверджується, що позивачка з 03.02.2015 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Отже, з установлених обставин справи вбачається, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу АДРЕСА_2 . як адресу місця проживання боржника ОСОБА_1 . Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.

Аналізуючи положення ст. 9, 18 Закону №1404-VІІІ, ст. 27 Закону №1403-VIII, а також приписи Закону №5942-VI, суд дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, яких державний виконавець має дотримуватись.

Отже, законодавець, оперуючи поняттям «місце проживання особи», передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій.

Таким чином, відсутність прямого обов`язку державного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені ч. 1 ст. 4 Закону № 1403-VIII та кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

В іншому випадку, нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що знаходитиме свій прояв у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Суд наголошує, що відсутність прямої вказівки в Законі № 1404-VIII на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

Аналогічним чином правові норми застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця подання виконавчого документа до виконання щодо позивача (як фізичної особи - боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 та 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд враховує надані представником відповідача докази направлення позивачці копій постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №60874832 від 12.12.2019 та ВП №60899607 від 17.12.2019 (списки №50, №3759 згрупованих поштових відправлень) та вважає за необхідне зазначити, що ці документи виконавчого провадження скеровані за незареєстрованим місцем проживання позивачки, а тому не можуть підтвердити факт їх отримання позивачкою та відповідною не можуть слугувати доказом обізнаності особи про їх існування. Іншого суду не доведено.

Суд критично оцінює покликання представниці відповідача на той факт, що позивачка особисто отримала постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60899607 від 17.12.2019, суд зауважує, що приписами ст. 28 Закону про виконавче провадження унормований імперативний безальтернативний порядок доведення до відома боржника факту відкриття виконавчого провадження, а саме: надіслання рекомендованою кореспонденцію. Крім того, суд акцентує на тому, що ця постанова не є предметом оскарження.

З урахуванням того, що відповідач не надав доказів на підтвердження отримання позивачкою оскаржуваних документів виконавчого провадження, суд приймає доводи представника позивачки, що про порушення прав та законних інтересів вона дізналася 22.10.2024, після фактичного ознайомлення її представника з матеріалами виконавчого провадження, тому до суду звернулася в межах встановленого строку 25.10.2024.

Крім того, суд звертає увагу, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Так, Європейський суд з прав людини, в рішенні «Іліан проти Туреччини», зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлене представницею відповідача клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 240, 243, 248, 250, 256, 293-295 КАС України, суд

постановив :

у задоволенні клопотання представниці відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на судове рішення, винесене за результатами розгляду справи.

Суддя Андрусів У.Б.