Постанова

від 14.01.2025 по справі 400/11496/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11496/24

Головуючий в 1 інстанції: Величко А. В.

Час і місце ухвалення: м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А. І.

Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 19.11.2024 року № 586 в частині; зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 № 586 (з основної діяльності) в частині призову та направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 ;

зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Разом з позовною заявою, 06 грудня 2024 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони військової частини НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до іншого місця служби, бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 або будь-якої іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у цій справі.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 на підставі наказу №55К від 13 лютого 2013 року прийнятий на посаду механіка товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО-ДІЛО. Згідно наказу Мінагрополітики від 27.05.2024 №1643 Про визначення ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період визначено ТОВ АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО-ДІЛО (код ЄДРПОУ 36384300) критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. 04 червня 2024 року за вих. №040624-1 ТОВ АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО- ДІЛО звернулось на адресу Мінагрополітики з пропозицією щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на період дії воєнного стану військовозобов`язаним працівникам згідно Списку. До вказаного Списку військовозобов`язаних, які пропонуються на бронювання на період мобілізації та на воєнний стан було включено військовозобов`язаного працівника товариства ОСОБА_1 , який значиться під порядковим №2. Листом Міністерства оборони України №220/6945/6 від 15.07.2024 повідомлено, що за результатами розгляду надісланого списку військовозобов`язаних працівників ТОВ АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО-ДІЛО щодо повноти його заповнення та наявності обґрунтувань, згаданий список військовозобов`язаних працівників погоджується. Наказом Мінекономіки від 23 липня 2024 року №18029 Про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО заброньовано за ТОВ АТФ АГРО- ДІЛО на період мобілізації та на воєнний час військовозобов`язаних, які працюють у зазначеному товаристві, за списком, погодженим Міністерством оборони України. Відповідно до результату бронювання за заявою ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО №20240722-31425 від 22.07.2024, сформованого засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, військовозобов`язаного працівника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було заброньовано до 22.07.2025 року. 13 листопада 2024 на адресу ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО надійшло розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.11.2024 №4163 щодо оповіщення військовозобов`язаних працівників про їх виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 було направлено для проходження медичного огляду ВЛК, за результатами якого його визнано придатним до військової служби в особливий період. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2024 №586 (з основної діяльності) сержанта ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 з 19.11.2024 року. Таким чином, ОСОБА_1 , який на момент видання начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 наказу від 19.11.2024 №586 (з основної діяльності), мав діючу відстрочку до 27.05.2025 року та бронювання за адресу ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО на період мобілізації та на воєнний стан, був незаконно, протиправно, без наявності для цього будь-яких передбачених законодавством підстав, призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 . Вказав, що на момент подання позову позивач призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 , де фактично позивач перебуває в навчальному центрі. Після закінчення проходження підготовки та навчання, очевидно, що позивача буде переведено для проходження військової служби до бойового підрозділу військової частини/формування у зоні активних бойових дій/бойового зіткнення. Оскільки оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов на військову службу під час мобілізації особи, яка має дійсну відстрочку та бронювання, є явно протиправним та незаконним, порушує права позивача. Заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову призведе до ускладнення чи унеможливить виконання судового рішення, а захист та поновлення порушених прав та інтересів заявника, за якими він планує звернувся до суду, не буде вже ефективним, оскільки відносно останнього може бути прийняте рішення про мобілізацію.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову від 06.12.2024 року - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та заяву про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що подаючи заяву про забезпечення позову, позивач не просив зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2024 №586 (з основної діяльності) в частині призову та направлення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 та/або наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Незважаючи на це, суд в оскаржуваній ухвалі прийшов до помилкового висновку, що такий захід забезпечення позову як заборона військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на направлення/переведення/переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 , 21.08.1980, до іншого місця служби, бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 або будь-якої іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у цій справі, не відповідає положенням п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, яким передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Приймаючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходячи з положень з пункту 10 частини третьої статті 150 КАС України прийшов до висновку що забезпечення позову шляхом покладення на відповідачів обов`язку, який полягає у забороні командиру військової частини вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/ переміщення військовослужбовця, не відповідає вимогам КАС України, адже такі дії (накази/розпорядження) віддані в умовах воєнного стану.

Надаючи правову оцінку ухвалі суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Положеннями ч.1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме:

1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно із ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.

Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 Кодексу.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Предметом спору у даній справі є оскарження наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 № 586 (з основної діяльності) в частині призову та направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 ; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

За твердженням позивача, наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони військової частини НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до іншого місця служби, бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 або будь-якої іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у цій справі.

Вимоги поданої заяви позивач обґрунтовував тим, що на момент подання позову позивач призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 , де фактично позивач перебуває в навчальному центрі. Після закінчення проходження підготовки та навчання, очевидно, що позивача буде переведено для проходження військової служби до бойового підрозділу військової частини/формування у зоні активних бойових дій/ бойового зіткнення.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень, наказів та дій відповідачів, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Колегія суддів зазначає, що сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Що ж до посилання апелянта на те, що його може бути направлено на проходження військової служби у зону бойових дій, то вони базуються на припущеннях, які наразі не підтверджено жодним доказом. Існування порушення прав позивача або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, що у даному випадку не має місця.

При цьому, колегія суддів зауважує, що скасування в судовому порядку оскаржуваних рішень, у випадку задоволенні адміністративного позову, означатиме їх протиправність з моменту прийняття таких рішень як актів індивідуальної дії. А отже припинення юридичної сили індивідуальних актів, зокрема наказів відповідачів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.

Тобто, вчинення дій щодо направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування вищезазначених спірних наказів. Таким чином, направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини ніяким чином не може додатково гарантувати, що рішення про скасування зазначених наказів, у разі задоволення позову, буде виконано, оскільки, як зазначалось, припинення юридичної сили рішень, наказів відбувається автоматично та не потребує додаткових дій.

Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов`язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.

Забезпечуючи позов шляхом заборони вчиняти дії, пов`язані з мобілізацією позивача, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є неприпустимим.

Варто зазначити, що з матеріалів адміністративної справи не встановлено очевидні ознаки протиправності дій відповідача. Зазначені дії (бездіяльність) не є очевидними, а є оскаржуваними, про що подано відповідний позов в даній адміністративній справі. Обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред`явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.

Також, при вирішенні спірного питання колегія суддів враховує положення пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, згідно якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Закон України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Колегія суддів зазначає, що направлення військовослужбовця для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, або до іншого навчального центру здійснюється за наказом або розпорядженням командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Колегія суддів звертає увагу, що даний спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану.

Із цього слідує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову та наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав уважати, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 288, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 14 січня 2025 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова