Постанова

від 13.01.2025 по справі 927/1187/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2025 р. Справа№ 927/1187/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Адам Компані"

на рішення господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 (повний текст складений та підписаний 16.10.2023)

у справі № 927/1187/23 (суддя: Романенко А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясмін С"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адам Компані"

про стягнення 162 455, 76 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог та рух справи.

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ясмін С" (далі - ТОВ "Ясмін С"; позивач) звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адам Компані" (далі - ТОВ "Адам Компані"; відповідач) про стягнення 162 455,76 грн боргу за товар поставлений за видатковими накладними: № 124 від 29.10.2019, № 44 від 13.03.2020, № 52 від 23.03.2020, № 88 від 26.06.2020, № 89 від 26.06.2020, № 103 від 29.07.2020.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем грошових зобов`язань по розрахунку за отриманий товар на підставі перерахованих видаткових накладних.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 у справі №927/1187/23, яке є предметом апеляційного оскарження, позовні вимоги ТОВ "Ясмін С" до ТОВ "Адам Компані" про стягнення 162 455,76 грн задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Адам Компані" на користь ТОВ "Ясмін С" 162 455,76 грн боргу та 2 684,00 грн судового збору.

Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач має перед позивачем непогашену заборгованість за поставлений товар у сумі 162 455,76 грн, строк по розрахунку за який настав. Вказав на те, що на момент ухвалення рішення у справі відповідач належних доказів на підтвердження його оплати до суду не надав.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 зазначене рішення скасовано, провадження у справі № 927/1187/23 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Верховного Суду від 04.11.2024 частково задоволено касаційну скаргу ТОВ "Ясмін С", скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі №927/1187/23, справу направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зміст та суть заявлених позивачем у цій справі підстав позову, не врахував те, що обставини, наведені позивачем в якості підстав позову у позовній заяві, за якою господарський суд Чернігівської області відкрив провадження у справі № 927/1187/23, господарським судом у межах справи №927/981/22 не досліджувалися та не оцінювалися, навпаки, висновки, зроблені судом першої інстанції при розгляді справи № 927/981/22 свідчать про передчасність пред`явлення позивачем позову, а не встановлення факту відсутності між сторонами правовідносин з поставки. У зв`язку з наведеним, суд касаційної інстанції визнав такими, що не відповідають положенням статей 175, 231, 236, 237 ГПК України висновки суду апеляційної інстанції про вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст апеляційної скарги, її доводів та заперечень на неї.

В апеляційній скарзі на рішення господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 у справі № 927/1187/23, ТОВ "Адам Компані" просить його скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами:

позивач у позовній заяві посилається на ті ж самі норми права, обставини і той самий предмет та підстави позову, що заявляв у господарській справі, спір щодо якої вирішено господарським судом Чернігівської області. Відповідно до рішення господарського суду Чернігівської області по справі № 927/981/22 від 19.01.2023 в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати товару, поставленого на підставі видаткових накладних №124 від 29.10.2019, №44 від 13.03.2020, №52 від 23.03.2020, №88 від 26.06.2020, №89 від 26.06.2020, №103 від 29.07.2020;

у справі 927/1187/23, що у вже вирішеній судом справі № 927/981/22 підставою позову були видаткові накладні №124 від 29.10.2019, №44 від 13.03.2020, №52 від 23.03.2020, №88 від 26.06.2020, №89 від 26.06.2020, №103 від 29.07.2020, які сформовані на підставі саме договору № 0111ПП від 01.11.2018;

матеріали справи не містять договору №0111 ПП від 01.11.2018, так само як і у позовній заяві відсутні посилання на відповідні положення договору щодо предмету, умов та строків поставки. Позивачем не доведено настання строку оплати за спірними накладними, а також у порушення ст.73, 76, 77, 79 ГПК України не надано належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин, а саме: Договору №0111 ПП від 01.11.2018, доказів ідентифікації осіб, що підписали спірні накладні та підтвердження їх повноваження на отримання товару, що вказує на відсутність підстав для

відповідач вважає, що позивач самостійно здійснив платіж у розмірі 1 000 грн з метою штучної зміни ціни позову, введення суду в оману та уникнення закриття провадження у справі № 927/1187/23, адже готівковий платіж розмірі 1000 грн не потребує здійснення верифікації платника. Окрім того, за запитом суду до АТ "ІДЕЯ БАНК" можна отримати відеозапис з камери відділення банку чи терміналу, у якому було здійснено фінансову операцію, яким буде підтверджено, що ОСОБА_1 не здійснював платіж за №ПН29359713 від 28.02.2023;

відповідач звертає увагу суду на неодноразове зловживання позивачем своїми процесуальними правами, яке полягає у вчиненні дій направлені на штучне створення доказів;

надані позивачем видаткові накладні не містять посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення з боку відповідача і не дають змоги ідентифікувати осіб, які їх підписали зі сторони останнього. Позивач також не надав до позовної заяви копії довіреностей на отримання товару.

20.12.2023 позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

18.11.2024 відповідач подав через систему "Електронний суд" додаткові письмові пояснення, які за своїм змістом є доповненнями до апеляційної скарги.

03.12.2024 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку для його подання.

11.12.2024 відповідач подав через систему "Електронний суд" відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Суд залишає без розгляду додаткові письмові пояснення, відповідь на відзив на апеляційну скаргу, подані відповідачем, та відзиви на апеляційну скаргу, подані позивачем, з таких підстав.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження ухваленого у цій справі рішення закінчився у 2023 році.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 30.10.2023 запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали (пункт 5 ухвали). Заяви, клопотання і інші документи, подані після закінчення процесуальних строків, встановлених цією ухвалою, залишаються без розгляду (пункт 6 ухвали).

Позивач отримав копію ухвали в електронному вигляді - 01.11.2023, а відповідач та його представник ОСОБА_1. - 30.10.2023, що підтверджується довідками Північного апеляційного господарського суду про доставку електронного документа (т.1, а.с. 135-137).

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини 1 статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 (пункт 23).

Як вбачається з матеріалів справи, у межах строку, встановленого ухвалою суду від 30.10.2023, позивач не звертався до суду із заявою про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу. Також відповідачем не заявлялось клопотання про поновлення строку для подання доповнень до апеляційної скарги.

Виходячи з наведених норм процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду зазначених документів позивача та відповідача на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, як таких, що подані після закінчення процесуальних строків.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 (колегія суддів: головуюча - Ходаківська І.П., судді Владимиренко С.В., Демидова А.М.) прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ "Адам Компані" на рішення господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 у справі № 927/1187/23 колегією суддів у визначеному складі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Між сторонами склалися правовідносини на підставі укладеного в спрощений спосіб договору купівлі - продажу (поставки) шляхом підписання видаткових накладних: № 124 від 29.10.2019, № 44 від 13.03.2020, № 52 від 23.03.2020, № 88 від 26.06.2020, № 89 від 26.06.2020, № 103 від 29.07.2020 (оригінали яких оглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні 11.10.2023), згідно з якими позивачем поставлений відповідачу товар загальною вартістю 163 455,76 грн, частина якого оплачена на суму 1 000,00 грн.

Зазначені видаткові накладні складені в двосторонньому порядку та засвідчені печатками сторін.

31.03.2023 позивач у досудовому порядку звертався до відповідача з претензією - вимогою № 2203-1 від 22.03.2023 щодо оплати вартості спірного товару (номер поштового відправлення: 0420200788639).

Оскільки відповідач претензійні вимоги позивача не задовольнив, позивач звернувся з позовом до суду.

Отже, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення залишку заборгованості за товар, поставлений за видатковими накладними: № 124 від 29.10.2019, № 44 від 13.03.2020, № 52 від 23.03.2020, № 88 від 26.06.2020, № 89 від 26.06.2020, № 103 від 29.07.2020.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша статті 638 ЦК визначає, що укладеним є договір, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої цієї статті договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Особа, яка отримала оферту, яка містить усі істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв`язаною умовами оферти у разі її прийняття, виражає свою згоду щодо змісту істотних умов договору або навпаки незгоду у момент ознайомлення із змістом пропозиції.

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася

Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За договором поставки в силу приписів стаття 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено пунктом 2 частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно із частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, суб`єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та ЦК України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов`язань, зокрема обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30.11.2022 у справі №916/36/22.

У цій справі наявні ознаки правовідносин, які виникли на підставі договору поставки, укладеного саме у спрощений спосіб шляхом підписання видаткових накладних, а не на підставі договору поставки у письмовій формі шляхом складення єдиного документа.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17, вказав таке:

"Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття".

У видаткових накладних № 124 від 29.10.2019, № 44 від 13.03.2020, № 52 від 23.03.2020, № 88 від 26.06.2020, № 89 від 26.06.2020, № 103 від 29.07.2020 не встановлений строк (термін) оплати за поставлений товар.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що складені сторонами в двосторонньому порядку зазначені видаткові накладні, є самостійними підставами виникнення у відповідача обов`язку здійснити повний розрахунок за отриманий товар після його отримання в силу норми закону.

Щодо недоліків видаткових накладних, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі.

Згідно з частиною першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів викладені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), дату складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посаду і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5 Положення).

Із залучених до матеріалів справи копій видаткових накладних вбачається, що з боку відповідача підписані особою, прізвище, ім`я та по батькові якої не вказані, а також не вказано її посади та відомості про документ, згідно з яким таку особу уповноважено на прийняття товару, проте підписи були скріплені відбитками печатки відповідача, проти справжності яких останній не заперечував.

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

У ході судового розгляду, відповідачем не були надані докази на підтвердження того, що печатка в спірному періоді була загублена, викрадена або в інший спосіб вибула з володіння товариства, через що цією печаткою могла протиправно скористатись інша особа.

Ураховуючи наведене та те, що відповідач не заперечував факт прийняття товару та його отримання, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність інформації щодо прізвища та посади особи на видаткових накладних не є істотними недоліками, оскільки видаткові накладні містять відомості про господарську операцію, якими є: дата складання документа, назва підприємства, від якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відбитки печатки на документах первинного бухгалтерського обліку дають змогу ідентифікувати юридичних осіб, які брали участь у здійсненні поставки товару. Відтак, судом першої інстанції правомірно відхилені заперечення відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту вчинення сторонами спірних господарських операцій.

За змістом частини першої статті 73, частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Згідно з частиною другою статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів, за їх належністю, допустимістю, достовірністю, вірогідністю суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем вчинені конклюдентні дії, що свідчать про взяття зобов`язань з оплати вартості отриманого ним товару за спірними видатковими накладними.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 162 455, 76 грн. А тому, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо стягнення цієї заборгованості.

Разом з тим, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про створення позивачем штучних доказів з метою введення суду в оману (заперечував часткову оплату в сумі 1 000,00 грн), як такі що не знайшли свого підтвердження в ході вирішення цього спору. Наявність між сторонами неврегульованих питань в ході виконання іншого правочину (на що звертав увагу відповідач) не впливає на вирішення цього спору.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адам Компані" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 у справі №927/1187/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова