Рішення
від 13.01.2025 по справі 904/2039/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2025м. ДніпроСправа № 904/2039/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Носова В.І.;

від третьої особи: Олєнікова О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 (м. Київ)

до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої Ганни Олегівни (м. Дніпро)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства юстиції України (м. Київ)

про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206), здійснену Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. в результаті ліквідації (реєстраційний запис від 24.02.2017 18:22:12, № 12241110013079432).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- 28.12.2004 між Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" (далі - банк) та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор", яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" (далі - ЗАТ "ХК "Київреставратор", боржник, позичальник) був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 19;

- в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, між ОСОБА_1 (позивач, поручитель), банком та боржником 13.01.2010 був укладений договір поруки № 19 (далі - договір поруки);

- у подальшому, позивач - ОСОБА_1 , як поручитель, здійснила погашення заборгованості за договором поруки № 19 від 13.01.2010 та договором відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004. Загалом ОСОБА_1 , як поручителем по договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004 та договором поруки № 19 від 13.01.2010, було здійснено погашення заборгованості ЗАТ "ХК "Київреставратор" у загальній сумі 27 824 975 грн. 80 коп., що підтверджується випискою з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КГС Банк";

- згідно з частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання;

- оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно;

- згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13.03.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) стало відомо, що державним реєстратором-приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Ганною Олегівною (далі - відповідач) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 23.12.2016 був внесений запис за № 12241100012079432 про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" (далі - ТОВ "ХК "Київреставратор");

- 24.02.2017 відповідачем відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була проведена державна реєстрація припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" в результаті її ліквідації (реєстраційний запис від 24.02.2017 18:22:12 № 12241110013079432);

- позивач переконаний, що вчинення відповідачем реєстраційної дії від 24.02.2017 18:22:12 № 12241110013079432 про державну реєстрацію припинення ТОВ "ХК "Київреставратор" порушує його права та законні інтереси, оскільки на момент вчинення такої реєстраційної дії ТОВ "ХК "Київреставратор" мало непогашену заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 27 824 975 грн. 80 коп., а вартості майна товариства було недостатньо для проведення розрахунків з кредиторами;

- таким чином, під час проведення відповідачем державної реєстрації припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор", в результаті її ліквідації (реєстраційний запис від 24.02.2017 18:22:12, №12241110013079432) у позивача були наявні кредиторські вимоги до боржника у загальній сумі 27 824 975 грн. 80 коп.;

- частиною 3 статті 110 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом;

- відповідно до частини 1 статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на момент припинення) якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи;

- таким чином ліквідація товариства за наявності незадоволених вимог кредитора є порушенням процедури припинення товариства, передбаченої статтями 110 та 111 Цивільного кодексу України, що має наслідком порушення прав та законних інтересів кредитора, які мають бути захищені судом.

Також позивач просить суд судові витрати у справі покласти на відповідача.

Крім того, на підтвердження підсудності даного спору господарському суду позивач вказує про те, що Велика Палата Верховного Суду вже робила висновки, що спір про скасування (відміну) державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання його внести відповідний запис до ЄДР. Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі якщо він виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору (пункти 34, 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18). Заповнюючи цю прогалину закону, у постановах від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України), а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина 6 статті 30 Господарського процесуального кодексу України).

Також, позовна заява містила клопотання про витребування доказів, яке господарський суд вважав за доцільне розглянути у призначеному підготовчому засіданні.

Крім того, з позовної заяви вбачається, що позивачем у складі учасників провадження визначено Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєву Ганну Олегівну (відповідач).

З метою підтвердження обставин щодо відсутності підстав для відкриття провадження у справі, суд вважав за необхідне звернутися до Центрального відділу з питань нотаріату Управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для отримання інформації щодо здійснення Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. нотаріальної діяльності станом на 13.05.2024, та адреси останньої.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.05.2024 витребувано у Центрального відділу з питань нотаріату Управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції інформацію щодо здійснення станом на 13.05.2024 нотаріальної діяльності Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською (Андрєєвою) Ганною Олегівною та за якою адресою.

29.05.2024 від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов лист (вх. суду № 26463/24 від 29.05.2024), в якому управління повідомляє суд про те, що наказом Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 20.12.2019 № 1015/7 припинено приватну нотаріальну діяльність і дію реєстраційного посвідчення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловської (Андрєєвої) Ганни Олегівни з 20.12.2019, у зв`язку з анулюванням свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 10.12.2019 № 3951/5. За інформацією наявною в управлінні, станом на 13.05.2024 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська (Андрєєва) Ганна Олегівна нотаріальну діяльність не здійснювала.

Судом встановлено, що предметом позову є протиправність дій приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловської (Андрєєвої) Ганни Олегівни, саме як державного реєстратора, при цьому спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Факт припинення після проведення спірної державної реєстрації припинення юридичної особи статусу суб`єкта державної реєстрації не має правового значення при визначенні його відповідачем у даній категорії справ, оскільки внесення запису про припинення юридичної особи унеможливлює існування у неї правоздатності, яка могла б забезпечити можливість пред`явлення безпосередньо до такої особи вимог про оскарження рішень і органів щодо внесення спірного запису чи інших дії, пов`язаних з її припиненням, а тому належним відповідачем у справі із обраним позивачем способом захисту прав є саме відповідний державний реєстратор, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у пункті 47 постанови Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19).

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 03.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.06.2024.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №29188/24 від 17.06.2024), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 17.06.2024 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі (вх. суду № 29441/24 від 18.06.2024), в яких він просить суд врахувати дані пояснення під час розгляду справи та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство юстиції України, посилаючись на таке:

- позивач надає в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України письмові пояснення щодо його позиції відносно складу учасників справи в контексті того, що остаточне визначення складу учасників судового процесу є одним із ключових завдань підготовчого провадження. Як слідує з фактичних обставин справи, змісту порушеного права позивача та з урахуванням усталеної судової практики (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18; постановах від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18) щодо юрисдикції суду та ефективного способу захисту порушеного права при подібних обставинах, визначення відповідачем саме державного реєстратора, який здійснив державну реєстрацію припинення юридичної особи, є ефективним способом захисту порушеного права у даних виключних обставинах. Зазначена позиція обґрунтовується, в першу чергу, тим що внесення запису про припинення юридичної особи, яке оскаржується позивачем, унеможливлює існування у цієї особи правоздатності, яка могла б забезпечити можливість пред`явлення безпосередньо до такої особи вимог оскарження рішень її органів щодо внесення спірного запису чи інших дій, пов`язаних з її припиненням, а тому належним способом захисту прав та інтересів є пред`явлення позову до державного реєстратора з вимогою про скасування відміну запису про припинення юридичної особи (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19). Фактично правові позиції Верховного Суду, у тому числі Великої Палати, заповнюють наявну прогалину в регулюванні даних правовідносин та констатують цей факт, а також те, що спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР. При цьому Верховний Суд зазначає, що процесуальним законодавством не визначено юрисдикційність такого спору. Однак, Великою Палатою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 по справі № 462/2646/17) зроблено загальноприйнятий висновок, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичних осіб (пункт 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України), а тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи, яка припинена (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 по справі №826/10249/18). При цьому факт припинення в подальшому (після проведення відмінюваної державної реєстрації припинення юридичної особи) у відповідача - державного реєстратора статусу суб`єкта державної реєстрації немає правового значення при визначенні його відповідачем у даній категорії справ. Це обґрунтовується зокрема й тим, що така форма підсудності і визначення самого статусу відповідача є фактично імпровізованим заповненням прогалини процесуальному законодавстві, в силу вищезгаданих концептуальних причин, в першу чергу тому, що припинення юридичної особи до якої у позивача є майновий інтерес, унеможливлює існування у цієї особи правоздатності;

- у процесі підготовчого провадження у даній справі з`явилась інформація про те, що визначена позивачем у якості відповідача в даній справі - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєва Г.О. втратила в подальшому (після проведення оскаржуваної державної реєстрації юридичної особи) статус державного реєстратора та приватного нотаріуса. З точки зору позивача в даній справі, з урахуванням предмету спору та обставин справи вказана обставина не має правового значення, адже державна реєстрація припинення ТОВ "ХК "Київреставратор" була проведена саме відповідачем в період наявності у нею статусу суб`єкта державної реєстрації - приватного нотаріуса і саме правомірність вищевказаної дії є предметом оскарження в даній справі. При цьому специфіка обставин даної справи полягає у тому, що предмет позову не передбачає у випадку його задоволення - зобов`язання саме відповідача - ОСОБА_2 виконати рішення та внести відповідні зміни до ЄДР. Так, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" судове рішення, що набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою дня проведення відповідних реєстраційних дій, тому належному способу захисту прав та інтересів відповідає позовна вимога про відміну державної реєстрації юридичної особи. Унесення державним реєстратором до ЄДР запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є виконанням судового рішення про задоволення позовної вимоги. Натомість судове рішення, що набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою для внесення запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи будь-яким державним реєстратором (аналогічна позиція висловлена у пунктах 39-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 по справі № 826/0249/18). Таким чином, статус відповідача в даній справі не вимагає (у тому числі у випадку набрання законної сили рішення про задоволення позову) від Андрєєвої Г.О., яких би то не було дій, що передбачають проведення нею реєстраційних дій в ЄДР та/або інших зусиль по виконанню рішення, що обумовлюються наявністю у неї спеціального статусу суб`єкта державної реєстрації та відповідним доступом до ЄДР. Предметом розгляду в даній справі до ОСОБА_2 буде виключно встановлення законності її дій по державній реєстрації припинення ТОВ "ХК "Київреставратор" саме 24.02.2017 (реєстраційний запис № 12241110013079432) за наявними на той момент документами;

- позивач зазначає, що в актуальній судовій практиці, зокрема у таких, що набрали законної сили рішеннях судів апеляційної інстанції мають місце подібні даному спору випадки, коли суд захищає порушене право позивача. Так, зокрема, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021, у резонансній справі № 910/11760/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95269111) з подібними до даного спору обставинами, залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. При цьому в названій справі мала місце обставина визначення в якості відповідача саме державного реєстратора, який вніс запис про припинення юридичної особи та КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу", в якій він працював як державний реєстратор. Судами обох інстанцій було встановлено (з пояснень до територіального управління юстиції та копії доданого відповідного наказу) обставину, що вказаним суб`єктам державної реєстрації незадовго після проведення відмінюваної державної реєстрації наказом Міністерства Юстиції України було скасовано акредитацію відповідачам, як суб`єктам державної реєстрації, а отже, відповідно на момент розгляду справи відповідач не мав статусу державного реєстратора. Однак, така обставина встановлена судами, але жодним чином не вплинула на висновки суду щодо належності відповідача та наявності підстав для задоволення позову. 3 огляду на наведене, наявна інформація про припинення статусу державного реєстратора у відповідача в даній справі - приватного нотаріуса Андрєєвої Ганни Олегівни, відміна державної реєстрації є предметом даного позову та не впливає на визначення її належним відповідачем у даній справі і не заважає її участі у даній справі у якості відповідача. З припиненням статусу приватного нотаріуса та державного реєстратора вона не втратила процесуальної правосуб?єктості і є за наявних виключних обставин (з урахуванням наведених висновків Верховного Суду) належним відповідачем у справі, який відповідає за реєстраційні дії, проведені нею в період наявності у неї статусу державного реєстратора та приватного нотаріуса;

- в контексті статусу приватного нотаріуса/державного реєстратора, з точки зору позивача, доцільно звернутись до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 по справі № 520/13067/17, а саме: "Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій, обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТОВ "Кей-Колект" з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо";

- крім того, позивач зазначає, що відсутні правові підстави для залучення Міністерства Юстиції України у якості співвідповідача у даній справі з огляду сформовану усталену практику застосування законодавства у правовідносинах, подібних спірним в межах даної справи. Так, зокрема, показовою є правова позиція, висловлена Східним апеляційним господарським судом в постанові від 01.08.2022 по справі № 922/2181/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105525135) (набрало законної сили та є чинним на даний момент). В зазначеній справі позивач за подібних обставин до даної справи звернувся до господарського суду з позовом про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи до державного реєстратора та ліквідатора, однак, в подальшому було залучено Міністерство Юстиції України у якості співвідповідача. Мотивуючи зміну рішення суду першої інстанції в пункті 47 постанови суд апеляційної інстанції сформулював наступний висновок: "З огляду на те, що предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги позивача про визнання протиправним та скасування запису від 02.03.2021 за №1004801110047003330 (належні реквізити спірного запису) у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Упек Трейдинг" (ідентифікаційний код юридичної особи 31150404), ці вимоги відповідно до наведених норм права та правових позицій Верховного Суду є належним способом захисту порушених прав та інтересів особи, і її розгляд не обмежується виключно перевіркою дій державного реєстратора, адже суду належить дослідити підстави для вчинення такого запису на предмет їх законності та його вплив на права і інтереси позивача. При цьому внесення запису про припинення юридичної особи унеможливлює існування у неї правоздатності, яка могла б забезпечити можливість пред`явлення безпосередньо до такої особи вимог про оскарження рішень і органів щодо внесення спірного запису чи інших дії, пов`язаних з її припиненням, а тому належним відповідачем у справі із обраним позивачем способом захисту прав є саме відповідний державний реєстратор (в розглядуваному випадку - відповідач-3), що узгоджується із правовою позицією, викладеною у пункті 47 постанови Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19). Отже, відсутність в межах розглядуваної справи інших позовних вимог, які були б безпосередньо звернуті до вказаних у позові відповідачів 1,2, апеляційний суд вважає правомірним відмову місцевим судом у задоволені позову щодо таких осіб, але саме із цієї підстави (як неналежних відповідачів)". З огляду на наведені доводи, підкріплені правовими позиціями судів, у тому числі Верховного Суду у подібних правовідносинах, у наявних обставинах єдиним належним відповідачем у даній справі є Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О., а Міністерство Юстиції України в даних обставинах не є належним відповідачем;

- слід врахувати ту обставину, що Міністерство юстиції України як держатель ЄДР є суб`єктом владних повноважень, який делегує свої повноваження з ведення реєстру Державному підприємству "НАІС". Враховуючи, що у випадку задоволення позову ефективний захист прав позивача потребуватиме внесення змін до ЄДР, то результат вирішення даної справи може стосуватися прав та повноважень Міністерства Юстиції України. У зв`язку із цим, з точки зору позивача, доцільно залучити Міністерство Юстиції України до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійний вимог на предмет спору на стороні відповідача. Тому дані пояснення містять клопотання про залучення Міністерства юстиції України до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У підготовче засідання 18.06.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому судом було відзначено, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про день, час та місце даного підготовчого засідання.

Також, у вказаному засіданні представник позивача заявив усне клопотання про надання йому можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 18.06.2024 підготовче засідання було відкладено на 02.07.2024.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 29830/24 від 19.06.2024), в якому він повідомляє про наявні у нього дані щодо відповідача по справі.

У підготовче засідання 02.07.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому судом було відзначено, що станом на 02.07.2024 матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про день, час та місце даного підготовчого засідання.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 02.07.2024 підготовче засідання було відкладено на 30.07.2024.

У підготовче засідання 30.07.2024 представники позивача та відповідача не з`явились, причини нез`явлення суду не повідомили, також судом встановлено, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про день час та місце даного підготовчого засідання.

У вказаному засіданні судом було розглянуто клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, з приводу якого судом було зазначено наступне.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що у випадку задоволення позову, захист прав позивача потребуватиме внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, держателем якого є Міністерство юстиції України, суд приходить до висновку, що результат вирішення даної справи може вплинути на права та обов`язки Міністерства юстиції України щодо однієї із сторін (позивача), у зв`язку з чим суд вважав за необхідне залучити Міністерство юстиції України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Судом також було відзначено, що відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Враховуючи, що встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження закінчувався 02.08.2024, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України (зокрема, подання до суду доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень), та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, а також для належної підготовки справи для розгляду по суті, суд вважав за необхідне продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 30.07.2024 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України; строк проведення підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, а саме: по 02.09.2024 включно; підготовче засідання було відкладено на 13.08.2024.

Від третьої особи за допомогою системи "Електронний суд" надійшли пояснення у справі (вх. суду № 37699/24 від 09.08.2024), в яких вона зазначає про те, що Міністерство юстиції України наділене організаційними та контрольними функціями у сфері державної реєстрації, зокрема, до повноважень Міністерства юстиції України у якості держателя Єдиного державного реєстру належить визначення технічного адміністратора, забезпечення надання доступу державним реєстраторам, уповноваженим особам суб`єктів державної реєстрації прав, іншим суб`єктам відповідно до Закону та прийняття рішень про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", а внесення відомостей до Єдиного державного реєстру здійснюється державним реєстратором. Згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі: документів, що подаються заявником для державної реєстрації; судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, щодо скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі припинення юридичної особи. Втручання будь-яких органів, їх посадових осіб, громадян, юридичних осіб та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій, крім випадків, передбачених цим Законом, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Відтак, у разі скасування за рішенням суду реєстраційного запису, державна реєстрація проводиться державним реєстратором. Таким чином, Міністерство юстиції України наділене організаційними та контрольними функціями у сфері державної реєстрації, а скасування реєстраційного запису на підставі судового рішення проводиться державним реєстратором, тобто, громадянином України, який перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав (виконавчим органом сільської, селищної та міської ради, Київська, Севастопольська міською, районною, районною у містах Києві та Севастополі державною адміністрацією), нотаріусом, державним, приватним виконавцем у визначених законом випадках.

У підготовче засідання 13.08.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив; також судом встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про день час та місце даного підготовчого засідання.

У вказаному засіданні було розглянуто клопотання позивача про витребування доказів, в якому він просить суд витребувати інформацію та належними чином засвідчені копії доказів по справі, а саме:

1) у Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області:

1. Чи надавалися ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "ХК "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (його територіальних підрозділів) документи, у тому числі первинні документи, регістри бухгалтерського та податкового обліку для проведення перевірки та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів у зв`язку із прийняттям рішення від 23.12.2016 щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації?

2. Чи подавалася ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "ХК "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) до Головного управління Державної податкової служби Дніпропетровській області (його територіальних підрозділів) звітність за останній звітний період, що передував прийняттю рішення від 23.12.2016 щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації?

3. Чи подавався ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "ХК "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) до Головного управління Державної податкової служби Дніпропетровській області (його територіальних підрозділів) ліквідаційний баланс, затверджений учасниками товариства або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи)?

4. У випадку надання ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "ХК "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) документів, у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку, звітності за останній звітний період та ліквідаційного балансу з моменту прийняття рішення від 23.12.2016 щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації - надати належним чином завірені їх копії.

2) У Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:

1. Чи надавалися ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "ХК "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) до Головного управління Пенсійного фонду України (його територіальних підрозділів) документи, у тому числі первинні документи, регістри бухгалтерського та податкового обліку для проведення перевірки та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України у зв`язку із прийняттям рішення від 23.12.2016 щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації?

2. Чи подавалася ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "ХК "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) до Головного управління Пенсійного фонду України (його територіальних підрозділів) звітність за останній звітний період, що передував прийняттю рішення від 23.12.2016 щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації?

3. Чи подавався ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "ХК "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) до Головного управління Пенсійного фонду України (його територіальних підрозділів) ліквідаційний баланс, затверджений учасниками товариства або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи)?

4. У випадку надання ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) документів, у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку, звітності за останній звітний період та ліквідаційного балансу з моменту прийняття рішення від 23.12.2016, щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації - надати належним чин завірені їх копії.

3) У Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради: витребувати належним чином завірені копії наступних документів, які містяться в реєстраційній справі ТОВ "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206):

1. Рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення в результаті ліквідації від 23.12.2016;

2. Документ, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, строк заявлення кредиторам своїх вимог (у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи);

3. Заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;

4. Довідку архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

4) В Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк":

1. Належним чином завірену копію договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, укладеного між ВАТ "Європейський банк раціонального фінансування" та ЗАТ "Холдингова компанія "Київреставратор", також yсіх додаткових угод до нього.

Так, за положеннями частин 1-3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до приписів статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Заявляючи клопотання про витребування доказів, позивачем до позовної заяви були долучені адвокатські запити, які підтверджують неможливість самостійного отримання витребуваних доказів.

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також те, що витребовувана інформація має суттєве значення для правильного та всебічного розгляду справи, суд вважав за необхідне задовольнити клопотання позивача про витребування доказів та витребувати перелічені вище докази у Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк", відповідно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність відкладення підготовчого засідання в межах розумного строку, проти чого не заперечував представник позивача.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.08.2024 витребувані докази у Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк", а також відкладено підготовче засідання в межах розумного строку на 03.09.2024.

Від Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду № 39929/24 від 26.08.2024), в якій, на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області надає інформацію щодо ТОВ "ХК Київреставратор" про те, що ТОВ "ХК Київреставратор" перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС (Придніпровська ДПІ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області), стан "16" - припинено (лiквiдовано, закрито). Остання податкова звітність ТОВ "ХК Київреставратор" з податку на прибуток подана до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 24.01.2014 за 2013 рік; остання податкова декларація з ПДВ подана до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС 12.03.2013 за лютий 2013 року; податковий розрахунок земельного податку подано до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 13.02.2014 за 2014 рік. За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України ТОВ "ХК Київреставратор" до ГУ ДПС податкову звітність та ліквідаційний баланс не подавало.

Від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшов лист (вх. суду № 39733/24 від 23.08.2024), в якому департамент повідомляє про те, що відповідно до вимог частини 3 статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" реєстраційна справа в паперовій формі зберігається у суб`єкта державної реєстрації за місцезнаходження юридичної особи. Суб`єкт державної реєстрації, який провів реєстраційну дію, протягом 3-х робочих днів з дня її проведення, надсилає документи, подані для проведення реєстрації, відповідному суб`єкту державної реєстрації, уповноваженому зберігати реєстраційні справи. Реєстраційна дія № 12241100012079432 від 23.12.2016 "Внесення рішення засновників щодо припинення юридичної особи" та реєстраційна дія №12241110013079432 від 24.02.2017 "Державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті ліквідації" була проведена приватним нотаріусом Андрєєвою Г.О. Станом на 20.08.2024, документи, які були подані для проведення державної реєстрації вищезазначених реєстраційних дій на паперових носіях, від приватного нотаріуса Андреєвої Г. О. до департаменту не надходили. Департамент направляє копії сканованих документів, що були внесені приватним нотаріусом Андреєвій Г.О. за допомогою засобів програмного забезпечення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, при здійснені зазначених реєстраційних дій.

У підготовче засідання 03.09.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив; також судом встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про день час та місце даного підготовчого засідання.

У вказаному засіданні судом було відзначено, що вимоги ухвали суду від 13.08.2024 щодо витребування доказів у повному обсязі не виконані, а саме: не отримано відповіді від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк", отже доцільним є відкладення підготовчого засідання в межах розумного строку, проти чого представники позивача та третьої особи не заперечували.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 03.09.2024 підготовче засідання було відкладено в межах розумного строку на 01.10.2024.

У підготовче засідання 01.10.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив; також судом встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про день час та місце даного підготовчого засідання.

Враховуючи вказане, з огляду на невиконання вимог вказаної ухвали суду, суд дійшов висновку про необхідність повторного витребування запитуваної інформації у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк".

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 01.10.2024 підготовче засідання було відкладено в межах розумного троку на 05.11.2024. Крім того, вказаною ухвалою суду повторно витребувані докази у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк".

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява на виконання вимог ухвали суду щодо надання доказів (вх. суду № 48203/24 від 17.10.2024), в якій управління повідомляє про таке:

- ТОВ "ХК Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) перебувало на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 22.11.2016. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань дата державної реєстрації припинення - 24.02.2017. Станом на 24.02.2017 (на момент припинення державної реєстрації підприємства) згідно з картками особових рахунків ТОВ "ХК Київреставратор" відсутня заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відсутня;

- що стосується боргів зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, то з 11.08.2013 набув чинності Закон України від 04.07.2013 № 406-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким функції з адміністрування єдиного внеску від Пенсійного фонду України передані Міністерству доходів і зборів України (нині - Державна податкова служба України). Таким чином, з питання наявності або відсутності заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по ТОВ "ХК Київреставратор" необхідно звернутись до органів Державної податкової служби України;

- до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ліквідаційною комісією (ліквідатором) ТОВ "ХК Київреставратор" ліквідаційний баланс, затверджений учасниками товариства або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, не подавався. Відповідно до пункту 1 розділу III Порядку обміну інформацією між Державною податковою службою України, Пенсійним фондом України, Державним центром зайнятості та іншими органами виконавчої влади, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства економіки України 20.11.2023 № 648/447-н/17498 та постановою правління Пенсійного фонду України 20.11.2023 № 49-1, Державною податковою службою Пенсійному фонду України надаються, зокрема, відомості зі звітів страхувальників щодо сум нарахованого єдиного внеску; дані у розрізі страхувальників щодо сплати єдиного внеску, суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, суми боргу по фінансових санкціях (штраф, пеня), необхідні для виконання органами Пенсійного фонду України функцій, передбачених Законами України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Обмін інформацією відбувається на Центральному рівні в електронному вигляді. За даними, отриманими в порядку інформаційного обміну, ТОВ "ХК Київреставратор надало останній звіт за серпень 2014 року. Також, заяви на проведення перевірки від ліквідаційної комісії (ліквідатора) ТОВ "ХК Київреставратор", у зв`язку з прийняттям рішення щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не надходило.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх. суду № 48345/24 від 17.10.2024), в якій він просить суд надати матеріали справи для ознайомлення.

Заява відповідача була задоволена судом 17.10.2024 та представник відповідача прибув для ознайомлення з матеріалами справи 30.10.2024.

Від третьої особи за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №50472/24 від 31.10.2024), в якій вона просить суд надати можливість її представнику прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 04.11.2024 заяву третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 50604/24 від 01.11.2024), в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з необхідністю складання представником відповідача іспиту на рівень володіння державною мовою та його неможливістю бути присутнім у судовому засіданні 05.11.2024.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. суду № 51076/24 від 04.11.2024), в якій він просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог позивача та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржувану реєстраційну дію було вчинено 24.02.2017 і перебіг позовної давності для позивача щодо звернення до суду з вимогами щодо скасування оскаржуваного реєстраційного запису почався 25.02.2017, тому позовна давність для позивача щодо звернення до суду з вимогами щодо скасування оскаржуваного реєстраційного запису закінчилась (сплинула) - 25.02.2020. Відповідач зазначає, що з наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13.03.2024 (стор. 11 з 13) вбачається, що 18.12.2023 об 11:31:11 витяг із ЄДР по ТОВ "ХК "Київреставратор" брав Ткачук Олександр Вікторович - представник позивача у даній справі. Вказаний факт спростовує твердження позивача про те, що йому стало відомо про оскаржувану реєстраційну дію з Витягу з ЄДР від 13.03.2024 та підкреслює схильність позивача надавати суду неправдиві відомості.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 51063/24 від 04.11.2024), в якому він просить суд розглянути та задовольнити клопотання відповідача про витребування доказів та зобов`язання позивача надати докази, а саме: 1.1.) оригінал договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор", а також оригінали всіх додатків та/або додаткових угод до вищевказаного договору; 1.2.) у разі ненадання позивачем оригіналу договору відновлюваної кредитної лінії №19 від 28.12.2004, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор", а також оригіналів всіх додатків та/або додаткових угод до вищевказаного договору, визнати встановленою обставину відсутності події укладення договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004 між Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор"; 1.3.) зобов`язати позивача надати оригінали належних, достатніх та допустимих доказів того, що: 1.3.1.) боржник отримував від банку грошові кошти за кредитним договором; 1.3.2.) боржник не повернув банку отримані за кредитним договором грошові кошти та не сплатив проценти (комісії, тощо) за користування вказаними грошовими коштами; 1.3.3.) у боржника була заборгованість перед банком за кредитним договором; 1.4.) у разі ненадання позивачем оригіналів перерахованих доказів, визнати встановленою обставину відсутності заборгованості Закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київреставратор" перед Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" за договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004; 1.5.) витребувати у позивача оригінал договору поруки № 19 від 13.01.2010; 1.6.) у разі не надання позивачем оригіналу договору поруки № 19 від 13.01.2010, не брати до уваги копію договору поруки № 19 від 13.01.2010; 1.7.) витребувати у позивача оригінал виписки з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КСГ Банк" з 02.12.2005 по 23.11.2016 за підписом уповноваженої особи ПАТ "КСГ Банк" із зазначенням ПІБ та посади вказаної особи; 1.8.) у разі не надання позивачем оригіналу виписки з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КСГ Банк" з 02.12.2005 по 23.11.2016 за підписом уповноваженої особи ПАТ "КСГ Банк" із зазначенням ПІБ та посади вказаної особи не брати до уваги копію виписки з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КСГ Банк" з 02.12.2005 по 23.11.2016; 1.9.) зобов`язати позивача надати оригінал письмової вимоги банку, що передбачена пунктами 3.1., 3.2. договору поруки; 1.10.) зобов`язати позивача надати належні, достатні та допустимі докази направлення банком на адресу позивача письмової вимоги, що передбачена пунктами 3.1., 3.2. договору поруки; 1.11.) у разі ненадання позивачем письмової вимоги банку, що передбачена пунктами 3.1., 3.2. договору поруки та/або доказів її направлення банком на адресу позивача, визнати встановленою обставину відсутності отримання позивачем від банку письмової вимоги, що передбачена пунктами 3.1., 3.2. договору поруки; 1.12.) зобов`язати позивача надати оригінал письмового повідомлення позивача на адресу боржника про отримання від банку письмової вимоги; 1.13.) зобов`язати позивача надати належні, достатні та допустимі докази направлення на адресу боржника повідомлення про отримання від банку письмової вимоги; 1.14.) у разі ненадання позивачем повідомлення на адресу боржника про отримання від банку письмової вимоги та/або доказів його направлення на адресу боржника, визнати встановленою обставину відсутності повідомлення позивачем боржника про отримання письмової вимоги банку;

- задовольнити заяву відповідача про застосування позовної давності та застосувати позовну давність;

- відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування власної правової позиції відповідач посилається на таке:

- якщо позивач дійсно виконала зобов`язання боржника перед банком за кредитним договором, тоді у розпорядженні позивача обов`язково має бути оригінальний примірник вищевказаного кредитного договору. В позовній заяві немає жодних пояснень відсутності в розпорядженні позивача кредитного договору. Витребування позивачем копії кредитного договору в Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк" (в подальшому - "Уповноважена особа"), є нічим іншим як спробою заплутати суд та ухилитись від виконання обов`язку доказування. Клопотання позивача про витребування копії кредитного договору в Уповноваженої особи не відповідає вимогам статті 81 Господарського процесуального кодексу України;

- позивач жодним чином не пояснює, не обґрунтовує та не підтверджує неможливості самостійно надати кредитний договір. Із змісту позовної заяви не зрозуміло, чи передавав банк позивачу кредитний договір. Якщо кредитний договір не передавався, тоді, виходячи із принципу розумності, позивач повинен був звертатись до банку з проханням/вимогою його надати. Докази відповідного звернення в матеріалах справи відсутні. Якщо кредитний договір передавався, тоді це має підтверджуватись, наприклад, актом приймання-передачі документів тощо. Докази передачі кредитного договору банком позивачу також відсутні. Більше того, відсутність доказів передачі банком позивачу кредитного договору ставить під сумнів твердження позивача про виконання ним зобов`язань боржника за кредитним договором та про перехід до позивача прав кредитора за кредитним договором. Клопотання позивача про витребування в Уповноваженої особи копії кредитного договору не містить підстав, з яких випливає, що в розпорядженні Уповноваженої особи має бути кредитний договір або його копія. Таким чином, позивач, в порушення частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не довів твердження про те, що між банком та боржником взагалі було укладено кредитний договір. Вказаної обставини, на думку відповідача, достатньо для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі;

- відповідач просить суд зобов`язати позивача надати оригінал договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор", а також оригінали всіх додатків та/або додаткових угод до вказаного договору. У разі ненадання позивачем оригіналу договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор", а також оригіналів всіх додатків та/або додаткових угод до вищевказаного договору, відповідач просить суд визнати обставину відсутності події укладення договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004 між Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор";

- позивачем не надано жодних доказів існування у ЗАТ "ХК "Київреставратор" заборгованості перед ВАТ "Європейський банк раціонального фінансування" за кредитним договором. В матеріалах справи відсутня виписка по рахунку боржника або інший належний, допустимий та достатній доказ, який би підтверджував факт отримання боржником від банку грошових коштів за кредитним договором, факт неповернення боржником банку грошових коштів за кредитним договором та факт наявності у боржника заборгованості перед банком за кредитним договором. Таким чином, позивач в порушення частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не довів того, що: боржник отримував від банку грошові кошти за кредитним договором; боржник не повернув банку грошові кошти за кредитним договором та не сплатив проценти (комісії, тощо) за користування грошовими коштами; у боржника була заборгованість перед банком за кредитним договором. Не доведення позивачем факту наявності у боржника заборгованості перед банком за кредитним договором має своїм наслідком не доведення переходу від банку до позивача прав кредитора за кредитним договором. Зазначена обставина, на переконання відповідача, є достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач, керуючись частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, посилається на відсутність події наявності у боржника заборгованості перед банком за кредитним договором. Зважаючи на це, відповідач просить суд зобов`язати позивача надати оригінали належним, достатніх та допустимих доказів того, що: боржник отримував від банку грошові кошти за кредитним договором; боржник не повернув банку отримані за кредитним договором грошові кошти та не сплатив проценти (комісії, тощо) за користування вказаними грошовими коштами; у боржника була заборгованість перед банком за кредитним договором. У разі ненадання позивачем оригіналів перерахованих доказів, відповідач просить суд визнати обставину відсутності заборгованості Закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київреставратор" перед Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" за договором відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004;

- відповідач ставить під сумнів відповідність поданої копії договору поруки оригіналу та просить суд витребувати у позивача оригінал договору поруки. У разі неподання позивачем оригіналу договору поруки, відповідач просить суд не брати до уваги копію договору поруки;

- позивач у позовній заяві стверджує, що загалом ОСОБА_1 , як поручителем по договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, та договором поруки № 19 від 13.01.2010, було здійснено погашення заборгованості ЗАТ "ХК "Київреставратор" у загальній сумі 27 824 975 грн. 80 коп., що підтверджується випискою з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КГС Банк". На підтвердження вказаного позивачем долучено копію виписки з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КСГ Банк" з 02.12.2005 по 23.11.2016;

- керуючись частиною 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, відповідач ставить під сумнів відповідність поданої копії виписки з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КСГ Банк" з 02.12.2005 по 23.11.2016 оригіналу та просить суд витребувати у позивача її оригінал. У разі не подання позивачем оригіналу вищевказаної виписки відповідач просить суд не брати до уваги її копію. Крім того, зазначена вище виписка підписана з боку ПАТ "КСГ Банк" невстановленою особою. У зв`язку із цим неможливо встановити чи мала вказана особа повноваження підписувати від імені ПАТ "КСГ Банк" будь-які документи, в тому числі і виписку по рахунку позивача. Виписку з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КСГ Банк" з 02.12.2005 по 23.11.2016 не можна вважати ні належним доказом в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України, ні допустимим доказом в розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, у суду відсутні підстави брати до розгляду та приймати у якості доказу виписку з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КСГ Банк" з 02.12.2005 по 23.11.2016;

- обов`язок позивача погасити заборгованість боржника перед банком за кредитним договором та перехід від банку до позивача прав кредитора за кредитним договором обумовлені настанням двох обставин: отриманням позивачем від банку письмової вимоги; повідомлення позивачем боржника про отримання від банку письмової вимоги. Відповідач, керуючись частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, посилається на відсутність події отриманням позивачем від банку письмової вимоги. Відповідач, керуючись частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, посилається на відсутність події повідомлення позивачем боржника про отримання від банку письмової вимоги. Зважаючи на це, відповідач просить суд зобов`язати позивача надати оригінали: письмової вимоги банку на адресу позивача; належних, достатніх та допустимих доказів направлення банком письмової вимоги на адресу позивача; письмового повідомлення позивача на адресу боржника про отримання від банку письмової вимоги; належних, достатніх та допустимих доказів направлення позивачем на адресу боржника письмового повідомлення позивача на адресу боржника про отримання від банку письмової вимоги. У разі ненадання позивачем оригіналів перерахованих доказів, відповідач просить суд визнати обставину відсутності отримання позивачем від банку письмової вимоги та повідомлення позивачем боржника про отримання від банку письмової вимоги. Додатково відповідач звертає увагу на той факт, що тільки із письмової вимоги банку можна встановити суму процентів за користування грошовими коштами за кредитним договором та номери рахунків, на які позивач мав сплатити грошові кошти;

- позивач у своїй позовній заяві стверджує, що йому стало відомо про вчинення оскаржуваної реєстраційної дії з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.03.2024, копію якого долучено до матеріали справи. Як передбачено частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У відповідності до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Оскаржувану реєстраційну дію було вчинено 24.02.2017. Починаючи з 25.02.2017 позивач міг довідатись про вчинення оскаржуваної реєстраційної дії. Це можна було зробити як за допомогою веб-ресурсів "Опендатабот", "youcontrol.com.ua", "clarity-project.info" так і інших. Так само це можна було зробити за допомогою "Безкоштовного пошуку відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР)" на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua) "Платного запиту" на тому ж сайті Міністерства юстиції України або шляхом отримання витягу з ЄДР по юридичній особі у будь-якого нотаріуса. Таким чином, перебіг позовної давності для позивача щодо звернення до суду з вимогами щодо скасування оскаржуваного реєстраційного запису почався 25.02.2017. Отже, позовна давність для позивача щодо звернення до суду з вимогами щодо скасування оскаржуваного реєстраційного запису закінчилась (спливла) 25.02.2020. На підставі викладеного, відповідач заявляє про застосування позовної давності щодо вимог позивача про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор", здійснену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. в результаті ліквідації (реєстраційний запис від 24.02.2017, 18:22:12, № 12241110013079432) та просить у зв`язку із цим відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому відповідач звертає увагу на той факт, що позивач намагається вводити суд в оману, навіть надані позивачем докази спростовують твердження позивача про те, що йому стало відомо про оскаржувану реєстраційну дію тільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13.03.2024. Як убачається з наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.03.2024 (стор. 11 з 13), 18.12.2023 об 11:31:11 витяг із ЄДР по ТОВ "ХК "Київреставратор" брав ОСОБА_3 - представник позивача у даній справі. Вказаний факт спростовує твердження позивача про те, що йому стало відомо про оскаржувану реєстраційну дію з Витягу з ЄДР від 13.03.2024 та підкреслює схильність позивача надавати суду неправдиві відомості;

- стосовно порушеного права та способу його захисту, відповідач зазначає, що з позовної заяви вбачається, що позивач вважає, що оскаржувана реєстраційна дія порушує його права та законні інтереси кредитора, а саме: таким чином ліквідація товариства за наявності незадоволених вимог кредитора є порушенням процедури припинення товариства, передбаченої статтями 110 та 111 Цивільного кодексу України, що має наслідком порушення прав та законних інтересів кредитора, які мають бути захищені судом. Як стверджує безпосередньо позивач: позивач - ОСОБА_1 , як поручитель, здійснила погашення заборгованості за договором поруки № 19 від 13.01.2010 та договором відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, а саме: 13.01.2010 - здійснена сплата відсотків 999 950 грн. 00 коп.; 14.01.2010 - здійснена сплата заборгованості у сумі 7 498 050 грн. 00 коп., з яких: 6 715 373 грн. 71 коп. - сплата процентів та 782 676 грн. 29 коп. - часткове погашення кредиту; 28.01.2010 - здійснена сплата заборгованості у сумі 9 969 319 грн. 56 коп., з яких: 115 561 грн. 23 коп. - сплата процентів та 9 853 758 грн. 33 коп. - часткове погашення кредиту; 10.03.2010 - здійснена сплата заборгованості у сумі 9 357 656 грн. 24 коп.., з яких: 107 645 грн. 24 коп.. - сплата процентів та 9 250 000 грн. 00 коп. - погашення кредиту. Тобто, перехід прав кредитора за кредитним договором від банку до позивача відбувся 10.03.2010. Таким чином, перебіг позовної давності для позивача щодо звернення до суду з кредиторськими вимогами до боржника почався 11.03.2010. Відповідно, позовна давність для позивача щодо звернення до суду з кредиторськими вимогами до боржника закінчилась 11.03.2013. Отже, навіть у тому випадку, якщо суд вважатиме позовні вимоги обґрунтованими (на думку відповідача останній вже навів більше ніж достатньо підстав для відмови в задоволенні позовних вимог), задоволення позовних вимог не призведе і не може призвести до поновлення ніяких прав та інтересів позивача як кредитора боржника, оскільки строк звернення позивача до суду за захистом таких прав та інтересів закінчився (11.03.2013) задовго до вчинення оскаржуваної реєстраційної дії (17.02.2017). Точніше за 3 роки 11 місяців і 22 дні. На момент вчинення оскаржуваної реєстраційної дії у позивача були відсутні будь-які кредиторські права у відношенні боржника. Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту, оскільки задоволення позовних вимог не призведе і не може призвести до відновлення прав та інтересів позивача як кредитора боржника;

- перераховані позивачем норми містять права та обов`язки ліквідатора/ліквідаційної комісії та юридичної особи, що ліквідується, і жодним чином не стосуються обов`язків відповідача як державного реєстратора. Відповідач не порушував та не міг порушити приписи статей 110 та 111 Цивільного кодексу України. Позивач стверджує, що мало місце порушення частини 3 статті 110 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутство", оскільки у разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів, ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи. По-перше: у позивача відсутні кредиторські вимоги до боржника: по-друге: якщо абстрагуватись від недоведеності та безпідставності позовних вимог, вбачається очевидним, що спір у даному випадку відбувається не між позивачем і відповідачем, як державним реєстратором, а між позивачем та власником боржника, який прийняв рішення щодо припинення та ліквідатором (ліквідаційною комісією). Як вбачається із наданого позивачем Витягу із ЄДР, засновником (учасником) боржника є Лєдоєн Холдінг ЛТД (LEDOYEN HOLDING LTD) - Британські Віргінські острови, 3099, м. Тортола, вул. Мейн Стріт 90. Саме Лєдоєн Холдінг ЛТД (LEDOYEN HOLDING LTD), на думку відповідача, є належним відповідачем у даній справі. При цьому його не залучено до участі у справі навіть у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. За переконанням відповідача, рішення про задоволення позовних вимог у даному спорі без залучення до участі у ньому Лєдоєн Холдінг ЛТД (LEDOYEN HOLDING LTD) за жодних обставин не може вважатись законним. Відповідач при виконанні функцій державного реєстратора керується положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадський формувань". Позивач не зазначив, які, на його думку, положення вказаного закону було порушено відповідачем при вчиненні оскаржуваної реєстраційної дії. Вказане є черговою самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

У підготовче засідання 05.11.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив; також судом встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про день час та місце даного підготовчого засідання, що зокрема вбачається з поданих відповідачем заяви та відзиву на позовну заяву.

У вказаному засіданні представник позивача висловив заперечення щодо прийняття до розгляду поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, з приводу чого судом було відзначено про таке.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.

Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.

Окремо суд наголошує на тому, що з матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення, які були направлені на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду, були повернуті за зворотною адресою з довідками АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" та "За закінченням терміну зберігання", отже фактично відповідачем ухвали суду отримані не були.

Також у даній ситуації суд враховує ту обставину, що з огляду на воєнний стан та наближеність Дніпропетровської області до території ведення активних бойових дій, а також систематичні обстріли м. Дніпра, велика кількість населення міста не проживають за місцем своєї реєстрації, оскільки були вимушені переїхати до більш безпечних регіонів України, отже, як наслідок, не мають можливості отримати поштову кореспонденцію за своїм офіційним місцезнаходженням, і вказані обставини є вимушеними для цих осіб.

Судом також відзначено та матеріалами справи підтверджується, що представник відповідача ознайомився з матеріалами справи лише 30.10.2024.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд прийшов до висновку щодо прийняття до розгляду поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, та відповідно, надання позивачу 5-денного строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву.

Також, у вказаному засіданні представником позивача було зауважено про необхідність повторного витребування доказів від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк", оскільки станом на 05.11.2024 останнім витребувані судом докази не надані.

Вказані зауваження позивача були прийняті судом до уваги та суд дійшов висновку про необхідність повторного витребування запитуваної інформації в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк", отже доцільним є відкладення підготовчого засідання в межах розумного строку, проти чого представники позивача та третьої особи не заперечували.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 05.11.2024 підготовче засідання було відкладено в межах розумного строку на 26.11.2024. Крім того, вказаною ухвалою суду повторно витребувано в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк" належним чином завірену копію договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, укладеного між ВАТ "Європейський банк раціонального фінансування" та ЗАТ "Холдингова компанія "Київреставратор", також yсіх додаткових угод до нього.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №52375/24 від 12.11.2024), в якій він на поданий відповідачем відзив на позовну заяву та заяву про застосування строків позовної давності висловлює власну правову позицію, а саме:

- будь-яких доказів обізнаності позивача про оскаржувану реєстраційну дію раніше, ніж зазначено в позовній заяві (дата отримання витягу - 13.03.2024), матеріали справи не містять. Що ж стосується посилань представника Павловської Г.О. про отримання Витягу 18.12.2023 Ткачуком О.В., то позивач звертає увагу, що дана обставина жодним чином на свідчить про обізнаність саме позивача ( ОСОБА_1 ) з даними отриманої інформації у вигляді Витягу, оскільки договір про надання правової допомоги з нею, як з клієнтом, було укладено позивачем лише 26.12.2023 (дана інформація підтверджується ордером про надання правової допомоги, долученим до позовної заяви);

- 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким було продовжено процесуальні строки в тому числі трирічну позовну давність. Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 відмінено з 30.06.2023. Також в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, для застосування позовної давності до спірних правовідносин підлягає доведенню обізнаність позивача з вчиненням відповідачем реєстраційної дії з державної реєстрації припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор", здійснену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. в результаті ліквідації (реєстраційний запис від 24.02.2017 18:22:12, №12241110013079432) в період часу не пізніше ніж 01.04.2017, а саме: і період часу з 24.02.2017 по 01.04.2.2017. Посилання представника ОСОБА_4 , що це можна було зробити як за допомогою веб-ресурсів на кшталт "Опендатабот", "youcontrol.com.ua", "clarityproject.info" чи за допомогою "Безкоштовного пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР)" на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua) "Платного запиту" на тому ж сайті Міністерства юстиції України або шляхом отримання витягу з ЄДР по юридичній особі у будь-якого нотаріуса є недоречними та не заслуговують на увагу, оскільки вказані веб-ресурс як веб-сайт Міністерства юстиції України забезпечив таку можливість публічного доступу до інформації, яка міститься в ЄДРПОУ лише в 2018-2019 роках, а тому дані обставини не свідчать про можливість позивача бути обізнаним про вчинення приватним нотаріусом вказаної реєстраційної дії в лютому 2017 року. Також, позивач звертає увагу суду, що в даному спорі заяву про застосування строків позовної давності подано неналежною особою, оскільки ОСОБА_5 на сьогоднішній день не є приватним нотаріусом (державним реєстратором), в статусі якого нею було проведено державної реєстрації припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" (реєстраційний запис від 24.02.2017, 18:22:12, №12241110013079432), і предметом оскарження не є її реєстраційні дії, а її статус відповідача у справі є імпровізованим заповненням прогалини в процесуальному законодавстві, в силу того, що припинення юридичної особи, до якої у позивача є майновий інтерес, унеможливлює існування у цієї особи правоздатності. Як слідує з фактичних обставин справи, зміст порушеного права позивача та з урахуванням усталеної судової практики (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №826/10249/18; постановах від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18) щодо юрисдикції суду та ефективного способу захисту порушеного права при подібних обставинах, визначення відповідачем саме державного реєстратора, який здійснив державну реєстрацію припинення юридичної особи, є ефективним способом захисту порушеного права у даних виключних обставинах. Зазначена позиція обґрунтовується, в першу чергу, тим що внесення запису про припинення юридичної особи, яке оскаржується позивачем, унеможливлює існування у цієї особи правоздатності, яка могла б забезпечити можливість пред`явлення безпосередньо до такої особи вимог оскарження рішень її органів щодо внесення спірного запису чи інших дій, пов`язаних з її припиненням, а тому належним способом захисту прав та інтересів є пред`явлення позову до державного реєстратора з вимогою про скасування відміну запису про припинення юридичної особи (ідентична правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19). Фактично правові позиції Верховного Суду, у тому числі Великої Палати, заповнюють наявну прогалину в регулювання даних правовідносин та констатують цей факт, а також те, що спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР. Враховуючи вказані обставини, заявлена представником ОСОБА_4 заява про застосування строків позовної давності є безпідставною, як і викладена позиція по суті правовідносин, які мали місце між позивачем, Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор". Також, позивач звертає увагу суду, що в порушення встановленої Господарським процесуальним кодексом України, вимоги про необхідність направлення відзиву на позовну заяву та інших заяв (клопотань) всім учасникам справи (частина 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України), такий обов`язок виконано не було, оскільки не направлено їх на адресу третьої особи - Міністерства юстиції України, а тому вказані документи підлягають поверненню особі, яка їх подала.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх. суду № 54430/24 від 25.11.2024), в якій представник відповідача - адвокат Носова В.І. повідомляє про те, що між нею та ОСОБА_2 укладено договір про правничу (правову) допомогу, тому з метою можливості реалізації своїх прав та обов`язків, як представника, та забезпечення права відповідачки щодо отримання правничої допомоги, остання просить надати можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 54715/24 від 26.11.2024), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази направлення відзиву на позовну заяву та заяви про застосування позовної давності на адресу третьої особи.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 54728/24 від 26.11.2024), в якому відповідач не погоджується із доводами позивача та вважає за необхідне звернути увагу на таке:

- позивач намагається підмінити поняття "довідався" та "міг довідатися". Відповідач у своїй заяві про застосування позовної давності наголошував на тому, що перебіг позовної давності для позивача щодо звернення до суду з вимогами щодо скасування оскаржуваного реєстраційного запису почався 25.02.2017. Відповідач стверджував та продовжує стверджувати, що позивач, проявивши звичайну розумну обачність та зацікавленість станом своїх прав, міг довідатись про оскаржуваний реєстраційний запис, починаючи з 24.02.2017. Відповідач наводить ще одну позицію ЄСПЛ щодо позовної давності, яку нерідко цитує Верховний Суд у своїх судових рішеннях, та яка зводиться до того, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v.THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013). Щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідач зазначає, що дійсно, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)". Вказаним Законом Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Відповідач наголошує, що позивач міг довідатись про оскаржуваний реєстраційний запис, починаючи з 24.02.2017, а перебіг позовної давності для позивача щодо звернення до суду з вимогами щодо скасування оскаржуваного реєстраційного запису почався 25.02.2017;

- позовна давність для позивача щодо звернення до суду з вимогами щодо скасування оскаржуваного реєстраційного запису закінчилась (спливла) 25.02.2020, тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та навіть до 12.03.2020 - дати введення на всій території України карантину у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Таким чином, позовна давність для позивача не була і не могла бути продовжена у зв`язку із карантином;

- позовна давність позивача щодо звернення до суду з вимогами щодо скасування оскаржуваного реєстраційного запису закінчилась (спливла) 25.02.2020, тобто, як до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", так і до набрання чинності Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022. Таким чином, позовна давність для позивача не була і не могла бути зупинена у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану. Щодо веб-ресурсів, на кшталт "Опендатабот", відповідач зазначає, що позивач у своїй заяві стверджує, що він не міг довідатись за допомогою веб-ресурсів на кшталт "Опендатабот", "youcontrol.com.ua", "clarity-project.info" чи за допомогою "Безкоштовного пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України (http://usr.minjust.gov.ua) "Платного запиту" на тому ж сайті Міністерства юстиції України або шляхом отримання витягу з ЄДР по юридичній особі у будь-якого нотаріуса, оскільки вказаний веб-ресурс як веб-сайт Міністерства юстиції України забезпечив можливість публічного доступу до інформації, яка міститься в ЄДРПОУ, лише в 2018-2019 роках. Відповідач не погоджується із доводами позивача та звертає увагу на те, що за допомогою безпосередньо веб-ресурсу "Опендатабот" інформацію щодо наявності в ЄДР відповідного запису можна було отримати, починаючи з 2016 року. Це підтверджується: інформацією, що розміщена безпосередньо на сайті "Опендатабот" за посиланням (https://opendatabot.ua/open/about), а саме: згодом 16.04.2016 Мінюст оприлюднив Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб у формі відкритих даних. За тиждень було запущено першу версію Опендатабота, яка дозволяє миттєво отримувати повідомлення про зміни в реєстрі, наприклад, зміні директорів або засновників бізнесу;

- позивач, як і будь-яка інша фізична або юридична особа, мав можливість отримати 25.02.2017 інформацію про внесення до ЄДР спірного запису. Відповідач надав більше ніж достатньо доказів того, що позивач міг довідатись про внесення спірного запису до ЄДР, починаючи з 25.02.2017. Натомість, позивач не надав жодних доказів неможливості довідатись про внесення спірного запису до ЄДР, починаючи з 25.02.2017. Це повністю спростовує доводи позивача про неможливість отримання ним інформації про спірний запис в лютому 2017 року;

- передбачений частиною 5 статті 46 господарського процесуального кодексу України наслідок ненадання доказів надсилання заяви іншим учасникам у вигляді неприйняття до розгляду та повернення заяви стосується: (1) заяв про збільшення або зменшення розміру позовних вимог; (2) заяв про зміну предмету або підстав позову та (3) заяв про зміну предмету або підстав позову при новому розгляді. Частина 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України жодним чином не стосується ні відзивів, ні, тим більше, заяв про застосування позовної давності. Отже, всі без виключення доводи позивача, які викладені у заяві, є безпідставними та необґрунтованими. Позивач не спростував доводів, які були викладені в заяві відповідача про застосування позовної давності.

У підготовче засідання 26.11.2024 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

У вказаному засіданні розглянуто клопотання відповідача про витребування доказів, яке міститься у відзиві на позовну заяву, за результатом розгляду якого, суд не вбачає підстав для його задоволення з таких підстав.

За положеннями частин 1-3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Так, за аналізом наведених норм процесуального закону вбачається, що, звертаючись із клопотанням про витребування доказів, заявник повинен надати до суду докази вжиття заходів самостійного отримання витребовуваних доказів, а також, у разі вжиття таких заходів - зазначити причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Однак, відповідачем не дотримано вказаного порядку щодо отримання витребовуваних ним доказів, відтак вбачається, що останнім не доведена неможливість їх самостійного отримання.

З огляду на викладене, клопотання Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої Ганни Олегівни про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Також, у вказаному засіданні судом було відзначено, що станом на 26.11.2024 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк" не надані витребувані ухвалою суду документи, у зв`язку з чим представником позивача було заявлено усне клопотання про накладення на вказану особу штрафу, разом з тим, враховуючи відсутність доказів отримання ухвали суду зазначеною особою, судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача та зауважено про необхідність повторного витребування доказів, отже доцільним є відкладення підготовчого засідання в межах розумного строку, проти чого представники позивача, відповідача та третьої особи не заперечували.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 26.11.2024 підготовче засідання було відкладено в межах розумного строку на 10.12.2024. Також, вказаною ухвалою суду було повторно витребувано в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк" належним чином завірену копію договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, укладеного між ВАТ "Європейський банк раціонального фінансування" та ЗАТ "Холдингова компанія "Київреставратор", також yсіх додаткових угод до нього.

Від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк" надійшов лист (вх. суду № 57096/24 від 09.12.2024), в якому надана інформація про те, що на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на сьогодні Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку здійснює ряд заходів, направлених на здійснення процедури ліквідації. З метою забезпечення виконання приписів норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо порядку здійснення процедури ліквідації банку, уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КСГ Банк" було видано наказ № 3 від 17.06.2024 про проведення інвентаризації всіх активів ПАТ "КСГ Банк". Банк, повідомляє, що в ПАТ "КСГ Банк" відсутній оригінал договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, укладений між ВАТ "Європейський банк раціонального фінансування" та ЗАТ "Холдингова компанія "Київреставратор", а також усі додаткові угоди до нього. У зв`язку з вказаним, ПАТ "КСГ Банк" не може надати належним чином завірену копію договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, укладеного між ВАТ "Європейський банк раціонального фінансування" та ЗАТ "Холдингова компанія "Київреставратор", а також усіх додаткових угод до нього.

У підготовче засідання 10.12.2024 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

У вказаному засіданні представники сторін зазначили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, а також позивачем та відповідачем подані всі заяви по суті справи, передбачені частиною 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим представники позивача та відповідача підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважав, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 10.12.2024 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 10.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.12.2024.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 59230/24 від 23.12.2024), в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку із поганим самопочуттям представника позивача (наявністю ознак гострого распіраторного захворювання), що обумовило неможливість забезпечити передачу іншому представнику позивача оригіналів доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та які повинні бути оглянуті в судовому засіданні.

У судове засідання 24.12.2024 з`явилися представники відповідача та третьої особи, представник позивача у вказане засідання не з`явився, при цьому судом враховано наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 24.12.2024 судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 30.12.2024.

Від адвоката Ткачука Олександра Вікторовича за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду № 59870/24 від 30.12.2024), в якій він повідомляє суд, що станом на сьогоднішній день, його повноваження як представника позивача (Шепелевої Г.М.) у справі № 904/2039/24 припинилися, починаючи з 24.12.2024. Інформація про нового представника позивача та його дані в адвоката відсутні. З урахуванням викладеного, адвокат Ткачук Олександр Вікторович просить суд вилучити його дані, як представника позивача у справі № 904/2039/24, з даних Електронного суду, та повідомляти про рух справи і прийняті процесуальні рішення позивача особисто.

Перед початком судового засідання, яке було призначене на 30.12.2024 о 12:30 год., судом було з`ясовано, що по Дніпропетровській області (місцезнаходження суду) та по м.Києву (місцезнаходження позивача) було оголошено Повітряну тривогу, у зв`язку з чим судове засідання не відбулось.

Суд відзначає, що статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Отже, суд вважав за необхідне призначити нову дату судового засідання.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 30.12.2024 судом було призначено судове засідання на 13.01.2025.

У судове засідання 13.01.2025 з`явилися представники відповідача та третьої особи, представник позивача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив; будь-яких клопотань від позивача до суду не надходило.

При цьому суд приходить до висновку щодо належного повідомлення позивача про день, час та місце розгляду справи, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У позовній заяві позивачем було зазначено поштову адресу позивача, на яку і було направлено ухвалу суду від 30.12.2024.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу позивача, в якому містилася ухвала суду від 30.12.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 141-142 у томі 2).

При цьому, відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України позивач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 30.12.2024 вважається врученою позивачу у паперовому вигляді 06.01.2025 (а.с.142 у томі 2).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

Згідно з пунктом 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування позивача за місцем повідомленого суду його місцезнаходження чи небажання отримати поштову кореспонденцію, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання позивачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Позивач, у разі незнаходження за своєю офіційною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Слід відзначити, що інших засобів зв`язку з позивачем матеріали справи не містять.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення позивача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з позивачем.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 30.12.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124149890) надіслано судом 30.12.2024, зареєстровано в реєстрі 31.12.2024 та оприлюднено 01.01.2025, тобто завчасно; отже у позивача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також суд зазначає, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що наголошував Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України".

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд вважає, що позивач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розгляд даної справи по суті розпочато 24.12.2024, отже строк розгляду даної справи по суті закінчується 22.01.2025.

В той же час, в даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні його представника та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача, оскільки:

- останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином (частина 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України);

- неявка в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України) є підставою для розгляду справи за відсутності такого учасника (учасників) справи.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово за клопотання учасників відкладався, у зв`язку з нез`явленням представників позивача та відповідача у судове засідання, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 13.01.2025 судом було оголошено зміст позовних вимог позивача.

У судовому засіданні 13.01.2025 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та заяві про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

У судовому засіданні 13.01.2025 представник третьої особи просив суд вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи доказів, а також заяв по суті справи з порушенням строків, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.

Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.

У судовому засіданні 13.01.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для відміни державної реєстрації припинення юридичної особи.

Щодо підвідомчості даного спору господарському суду слід зазначити таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом пунктів 3, 15 частини 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість, згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічноправовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункти 5.7, 5.8), від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 28 - 30), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18 (пункти 18, 19)).

Водночас, даний спір у цій справі до публічно-правових не належить, адже державний реєстратор (відповідач), здійснюючи державну реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ "ХК "Київреставратор", не був законодавчо вповноважений владно керувати діями позивача, указувати або забороняти їй певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність, а позивач, у свою чергу, не була зобов`язана виконувати такі вимоги та приписи державного реєстратора. Отже, спір у цій справі не відповідає наведеним вище критеріям публічно-правового спору, напрацьованим Великою Палатою Верховного Суду, а ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Схожі правові висновки викладені у пунктах 20, 21, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18.

Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, що спір про скасування (відміну) державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання його внести відповідний запис до ЄДР. Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі якщо він виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору (пункти 34, 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).

Заповнюючи цю прогалину закону, у постановах від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаними з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України), а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина 6 статті 30 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначає позивач у позовній заяві, згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13.03.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) стало відомо, що державним реєстратором-приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Ганною Олегівною (далі - відповідач) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 23.12.2016 був внесений запис за №12241100012079432 про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206) (далі ТОВ "ХК "Київреставратор").

У подальшому, 24.02.2017 відповідачем відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була проведена державна реєстрація припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206), в результаті її ліквідації (реєстраційний запис від 24.02.2017 18:22:12, №12241110013079432).

Позивач вважає, що вчинення відповідачем реєстраційної дії від 24.02.2017 18:22:12, №12241110013079432 про державну реєстрацію припинення ТОВ "ХК "Київреставратор" порушує права та законні інтереси позивача, оскільки на момент вчинення такої реєстраційної дії ТОВ "ХК "Київреставратор" мало непогашену заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 27 824 975 грн. 80 коп., а вартості майна товариства було недостатньо для проведення розрахунків з кредиторами. Тому, наявність реєстраційного запису про припинення ТОВ "ХК "Київреставратора", вчиненого за наслідками порушення установленого законодавством порядку припинення юридичної особи, у випадку неможливості задоволення вимог кредиторів наявним у товариства майном, впливає на права та інтереси позивача, майнові вимоги якого внаслідок таких дій залишилися незадоволеними.

Щодо наявності у позивача кредиторських вимог у позовній заяві зазначено таке.

28.12.2004 між Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк раціонального фінансування" (далі - Банк) та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206), яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" (далі - ЗАТ "ХК "Київреставратор", боржник, позичальник) був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 19.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за договором відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, між ОСОБА_1 (позивач, поручитель), Банком та боржником 13.01.2010 був укладений договір поруки № 19 (далі - договір поруки).

Згідно з умовами договору поруки (розділ 2) поручитель (позивач) у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором зобов`язався виконати зобов`язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, а саме: заборгованість в розмірі наданого кредиту (ліміту кредитної лінії) 20 000 000 грн. 00 коп.; нараховані за користування кредитом проценти на момент погашення суми кредиту; неустойки (штрафу, пені); збитки, завдані кредиторові.

У пункті 3.6 договору поруки сторони, зокрема, встановили, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, до поручителя переходять усі права кредитора за кредитним договором.

Як зазначено у позовній заяві, позивач - ОСОБА_1 , як поручитель, здійснила погашення заборгованості за договором поруки № 19 від 13.01.2010 та договором відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004, а саме:

- 13.01.2010 здійснена сплата відсотків у сумі 999 950 грн. 00 коп.;

- 14.01.2010 здійснена сплата заборгованості у сумі 7 498 050 грн. 00 коп., з яких: 6 715 373 грн. 71 коп. - сплата процентів та 782 676 грн. 29 коп. - часткове погашення кредиту;

- 28.01.2010 здійснена сплата заборгованості у сумі 9 969 319 грн. 56 коп., з яких: 115 561 грн. 23 коп. - сплата процентів та 9 853 758 грн. 33 коп. - часткове погашення кредиту;

- 10.03.2010 здійснена сплата заборгованості у сумі 9 357 656 грн. 24 коп., з яких: 107 645 грн. 24 коп. - сплата процентів та 9 250 000 грн. 00 коп. - погашення кредиту.

Отже, позивач посилається на те, що загалом ОСОБА_1 , як поручителем по договору відновлюваної кредитної лінії № 19 від 28.12.2004 та договором поруки № 19 від 13.01.2010 було здійснено погашення заборгованості ЗАТ "ХК "Київреставратор" у загальній сумі 27 824 975 грн. 80 коп., що підтверджується долученою до позовною заяви копією виписки з розрахункового рахунку позивача в ПАТ "КГС Банк" (а.с.14-17 у томі 1).

Згідно з частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських формувань" визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації, нотаріус (стаття 1 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань").

За змістом статті 6 Закону Украни "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських формувань" передбачено повноваження державного реєстратора згідно з якими він, зокрема, проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи.

Подання документів для державної реєстрації за змістом статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" здійснюється заявником (засновник (засновники) або уповноваженою ними особою - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи (в розумінні абзацу 1 пункту 8 частини 1 статті 1 вказаного закону).

Водночас, статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ЄДР).

Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та відображенні в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Верховний Суд у постанові від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19 зазначив, що у випадку, якщо суд встановить, що суб`єкт державної реєстрації вчинив запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наявність якого порушує права чи законні інтереси позивача (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №904/5857/17.

Враховуючи вищенаведене, питання наявності правових підстав для скасування певного реєстраційного запису не ставиться у виключну залежність від дотримання державним реєстратором визначеного Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" порядку та способу його дій і у випадку встановлення судом в межах відповідного спору незаконності підстави для вчинення такого запису, яким порушуються права та інтереси позивача, існують правові підстави для його скасування.

Частиною 12 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції чинній на день внесення запису) для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідних державних органів, або судового рішення про припинення юридичної особи, не пов`язаного з її банкрутством, після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; 2) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

Частиною 5 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України припинення юридичної особи може відбуватися шляхом ліквідації. Ліквідація юридичної особи можлива на підставі рішення її учасника (пункт 1 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 105 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на день внесення запису) учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор): закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами (частина 3 статті 111 Цивільного кодексу України); вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи (частина 4 статті 111 Цивільного кодексу України); складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи (частина 8 статті 111 Цивільного кодексу України); складає ліквідаційний баланс після завершення розрахунків з кредиторами (частина 11 статті 111 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 110 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Відповідно до частини 1 статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на момент припинення) якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Невиконання вимог, передбачених частиною першою цієї статті, є підставою для відмови у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (частина 5 статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Отже, у разі, якщо не відмінено державну реєстрацію припинення юридичної особи, це унеможливлює звернення кредитора із позовом до суду до цієї юридичної особи. Хоча, відміна державної реєстрації припинення юридичної особи є втручанням держави в приватні інтереси учасників цієї юридичної особи (примусове відновлення судом її правового статусу всупереч волі учасників, яка була спрямована на ліквідацію цієї юридичної особи), але поряд із цим, ліквідація юридичної особи без розгляду вимог кредитора спричиняє невиправдане та непропорційне втручання у мирне володіння майном такого кредитора. Захист прав та законних інтересів учасників юридичної особи, зокрема права визначати її юридичну долю, не може відбуватися за рахунок позбавлення кредитора права на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (схожий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/28502/14).

Таким чином ліквідація товариства за наявності незадоволених вимог кредитора є порушенням процедури припинення товариства, передбаченої статтями 110 та 111 Цивільного кодексу України, що має наслідком порушення прав та законних інтересів кредитора, які мають бути захищені судом.

Щодо способу захисту майнових інтересів позивача суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У підпунктах 11.82 - 11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15 зазначено, що Законом "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не зумовлює її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19.

Отже, наявність запису про припинення юридичної особи не виключає, що будь-який з її кредиторів може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи (пункт 59 постанови Верховного Суду від Верховний Суд у постанові від 06.07.2022 у справі № 906/308/20 зазначив, що якщо ліквідація юридичної особи за рішенням власника відбулася із порушенням вимог частини 3 статті 110 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що призвело до порушення прав та інтересів кредитора, майнові вимоги якого внаслідок таких дій залишились незадоволеними, то належним способом захисту прав та інтересів цього кредитора буде звернення до господарського суду із позовом про скасування запису в ЄДР (рішення реєстратора) про припинення цієї юридичної особи з підстав порушення порядку та процедури її ліквідації.

Таким чином позивач зазначає, що відміна реєстрації припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київреставратор" (ідентифікаційний код 21665206), є ефективним способом захисту, оскільки дозволить йому в подальшому захистити власні майнові інтереси як кредитора, які полягали у дотриманні встановленої законом процедури розрахунку з кредитором при припиненні юридичної особи. Вказане і є причиною звернення із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Суд також наголошує на тому, що позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

З цього приводу суд також зазначає наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до частин 2 - 4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", передбачене у частині третій статті 13 Цивільного кодексу України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини третьої статті 13 і частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої - п`ятої статті 13 Цивільного кодексу України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2. мотивувальної частини рішення).

Для визначення добросовісної поведінки сторони необхідно враховувати наступне:

- одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель);

- є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом;

- головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки;

- відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови);

- згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається;

- за змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

З приводу правової позиції позивача, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Крім того, слід відзначити, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід також відзначити, що за змістом частин 1 та 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Також судом відзначається, що відповідно до частин 1 - 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Тлумачення статті 91 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21.

Як було зазначено судом в описовій частині даного рішення, у відзиві на позовну заяву відповідач у повному обсязі заперечував обставини, на які посилався позивач у позовній заяві (факт укладення кредитного договору, факт наявності заборгованості за вказаним договором, факт укладення договору поруки, факт наявності у позивача права вимоги до припиненої юридичної особи, а також зазначений позивачем розмір вимог). Також відповідач поставив під сумнів, зокрема, долучені до позовної заяви копію договору поруки №19 від 13.01.2010 (а.с. 12-113 у томі 1) та копію банківської виписки, якою підтверджується сплата позивачем на користь банку грошових коштів у загальній сумі 27 824 964 грн. 80 коп. (а.с.14-17 у томі 1).

У підготовчому засіданні 10.12.2024 судом було роз`яснено представнику позивача про необхідність надання оригіналів вказаних документів для огляду у судовому засіданні на стадії розгляду справи по суті, на що представником позивача у подальшому було повідомлено про наявність у нього оригіналу договору поруки № 19 від 13.01.2010, а також повідомлено суд про відсутність у адвоката (представника позивача) відомостей щодо наявності у позивача оригіналу банківської виписки. Слід також відзначити, що про намір позивача надати суду оригінали документів зазначено також в клопотанні про відкладення розгляду справи від 23.12.2024 (а.с.106 у томі 2).

У той же час, суд відзначає, що станом на час прийняття рішення у даній справі (станом на 13.01.2025) позивачем оригінали договору поруки № 19 від 13.01.2010 (а.с. 12-13 у томі 1) та банківської виписки, якою підтверджується сплата позивачем на користь банку грошових коштів у загальній сумі 27 824 964 грн. 80 коп. (а.с.14-17 у томі 1), суду не надані.

Враховуючи вказане, судом не беруться до уваги наявні в матеріалах справи копія договору поруки №19 від 13.01.2010 (а.с. 12-113 у томі 1) та копія банківської виписки, якою підтверджується сплата позивачем на користь банку грошових коштів у загальній сумі 27 824 964 грн. 80 коп. (а.с.14-17 у томі 1). Інших доказів, які б підтверджували правомірність позовних вимог позивача матеріали справи не містять.

Враховуючи все вищевикладене, суд відзначає, що в процесі розгляду справи судом позивачем не доведено наявність підстав для відміни державної реєстрації припинення юридичної особи, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Стосовно клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду (постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 04.06.2018 у справі № 920/225/17, від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17).

Враховуючи те, що під час розгляду даної справи судом встановлена необґрунтованість вимог позивача, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо частини вимог позивача задоволенні не підлягає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, пункт 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат вирішення спору.

Враховуючи все вище викладене, суд відзначає, що в процесі розгляду справи судом позивачем не доведено наявність підстав для про відміни державної реєстрації припинення юридичної особи, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої Ганни Олегівни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача - ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 13.01.2025.

Суддя Ю.В. Фещенко


Суд	Господарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення	13.01.2025
Оприлюднено	16.01.2025
Номер документу	124400349
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них спонукання виконати або припинити певні дії

Фещенко Юлія Віталіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 13.01.2025 по справі 904/2039/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —904/2039/24

Рішення від 13.01.2025

Рішення
від 13.01.2025 по справі 904/2039/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ