Постанова

від 13.01.2025 по справі 910/247/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/247/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства "Солінг"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.)

від 07.10.2024

у справі № 910/247/24

за позовом Приватного підприємства "Солінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Українська нафтотрейдінгова компанія"

про стягнення 89 485,97 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "Солінг" (далі - ПП "Солінг") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Українська нафтотрейдінгова компанія" (далі - ТОВ "ТД "Українська нафтотрейдінгова компанія") суми боргу в розмірі 87 000,00 грн, суми пені в розмірі 2 264,38 грн та суми 3% річних в розмірі 221,59 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом № 03/11-Т від 03.11.2022 в частині оплати наданих позивачем послуг перевезення.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/247/24 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Українська нафтотрейдингова компанія" на користь Приватного підприємства "Солінг" 87 000,00 грн боргу, 2 264,38 грн пені, 221,59 грн 3% річних.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором про надання послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом № 03/11-Т від 03.11.2022 у розмірі 87 000,00 грн.

Також, внаслідок допущеного відповідачем прострочення виконання грошового зобов?язання з оплати наданих послуг за договором, судом першої інстанції присуджено до стягнення суму пені в розмірі 2 264,38 грн та суму 3% річних в розмірі 221,59 грн.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 у справі № 910/247/24 задоволено заяву Приватного підприємства "Солінг" про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з ТОВ "Торговий дім "Українська нафтотрейдингова компанія" на користь ПП "Солінг" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

2.4. Додаткове рішення мотивоване тим, що суд врахував суму позовних вимог, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, ступінь відповідальності сторін в даних правовідносинах, проведену адвокатом роботу з надання правової допомоги клієнту (позивачу) та дійшов висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем, у зв`язку із розглядом справи № 910/247/24, а саме у розмірі 16 000,00 грн.

2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/247/24 скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.6. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено в розумінні статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України наявності у відповідача невиконаного зобов`язання з оплати 87 000,00 грн вартості послуг з перевезення за договором за спірними актами.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №910/247/24, Приватне підприємство "Солінг" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 у цій справі залишити в силі.

3.2. Підставами касаційного оскарження Приватне підприємство "Солінг" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 08.02.2024 у справі №480/8341/22, від 17.08.2021 у справі №910/16308/20.

При цьому зазначає, що судом апеляційної інстанції прийнято постанову з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 13, 76, 79, 86, 119, 261 Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Приватним підприємством "Солінг" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Українська нафтотрейдінгова компанія" (замовник) 03.11.2022 був укладений договір про надання послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом № 03/11-Т (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого перевізник зобов`язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а замовник (відправник) зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

Пунктом 1.2 договору визначено, що найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за договором узгоджуються сторонами в додатках (додаткових угодах) до цього договору.

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору визначено, що замовник зобов?язується надавати вантажі для перевезень на підставі узгодженого "Замовлення на перевезення", що є невід?ємною частиною цього договору, в якому вказані пункт завантаження, дата і час прибуття в пункт завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва та характеристика вантажу, об?єм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги.

Також, підпунктом 2.1.2 пункту 2.1 договору визначено, що замовник зобов?язується забезпечити оформлення товаро-супровідних документів (товарно-транспортна накладна по внутрішнім перевезенням, CMR або TIR-CARNET для міжнародних перевезень), і в разі необхідності інших митних документів в узгоджений термін.

Пунктом 2.2 договору визначено зобов?язання перевізника, а саме:

- підпункт 2.2.1: у випадку досягнення згоди сторін щодо умов конкретного перевезення вантажів, направляти замовнику підтверджене штампом перевізника "замовлення на перевезення" з вказівкою водія та державного номера автомобіля;

- підпункт 2.2.4: подати автомобілі під завантаження/розвантаження за адресою і в терміни, вказані в узгодженому замовленні на перевезення;

- підпункт 2.2.7: доставити і здати вантаж вантажоодержувачу.

Ціни (вартість) послуг з перевезення розраховуються сторонами на підставі узгоджених тарифів передбачених додатковою угодою до цього договору або шляхом повідомлення засобами телефонного зв`язку, та виходячи із фактичного обсягу наданих послуг (згідно показників системи GPS моніторингу) (пункт 3.1 договору).

Загальна ціна цього договору складається із вартості фактично наданих послуг, вказаних в актах надання послуг та рахунках-фактурах, впродовж всього строку дії цього договору. Оплата послуг за окремою заявкою здійснюється замовником впродовж 5 робочих днів з дня підписання сторонами акта надання послуг та виставлення рахунку-фактури перевізником за реквізитами, визначеними в цьому договорі (пункт 3.2 договору).

Розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку замовника на розрахунковий рахунок перевізника, протягом 5 банківських днів після отримання рахунку-фактури перевізника, товарно-транспортної накладної (СМR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної якщо в "замовленнях на перевезення" не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення (пункт 4.1 договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, передбачених цим договором та додатковими угодами до договору. Якщо жодна із сторін, не менш ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про його розірвання, то договір продовжує свою дію на 1 рік на тих же умовах. (пункт 8.1 договору).

Як зазначав позивач у позові:

- 17.10.2023 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру на оплату №СФ-17/10-1 на суму 12 300,00 грн (міжнародні автопослуги з перевезень за межами державного кордону України, 0% ПДВ);

- 17.10.2023 позивачем направлено відповідачу акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-17/10-1 на суму 12 300,00 грн без ПДВ (міжнародні автопослуги з автоперевезень за межами державного кордону України, 0% ПДВ за маршрутом Роман (Румунія) - КПП Порубне (Україна) автомобілем НОМЕР_1 , п/п ВІ1263XF);

- 22.10.2023 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру на оплату №СФ-22/10-1 на суму 74 700,00 грн (транспортні послуги за маршрутом м. Кременчук - КПП Порубне - м. Чернівці ( НОМЕР_1 , п/п ВІ1263XF);

- 22.10.2023 позивачем направлено відповідачу акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-22/10-1 на суму 74 700,00 грн (транспортні послуги за маршрутом м. Кременчук - КПП Порубне - м. Чернівці ( НОМЕР_1 , п/п ВІ1263XF).

Позивач наголошував, що відповідні акти не були підписані відповідачем, і їх оплату не здійснено, а за умовами пункту 9.10 договору, у випадку, якщо відправлений перевізником замовнику акт виконаних робіт ним не підписаний і не заперечений на протязі 5 банківських днів з моменту його отримання замовником, він вважається ним прийнятим без змін та підлягає оплаті у повному обсязі.

Також, позивачем надано:

- товарно-транспортну накладну міжнародного перевезення (СМR) від 17.10.2023;

- акти прийому нафтопродуктів: №3532_5 від 22.10.2023 та №3530_22 від 22.10.2023, за якими ПІІ "Амік Україна" прийнято товар - нафтопродукти у визначених обсягах на АЗС 26-04 у Чернівецькій обл., м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева та АЗС 26-02 у Чернівецькій обл., Хотинський район, с. Атаки, вул. 28 червня.

В подальшому, 17.10.2023 та 22.10.2023 позивачем зареєстровано податкові накладні №36 та №46 згідно вказаних вище послуг.

У зв`язку з непроведенням оплати наданих послуг, позивачем направлено на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості, яку останнім залишено без відповіді.

Звертаючись до суду позивачем зазначено, що суму основного боргу в розмірі 87 000,00 грн відповідачем не оплачено, у зв`язку з чим, позивач просить їх стягнути в судовому порядку, а також нараховує до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 2 264,38 грн та суму 3% річних в розмірі 221,59 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначав, що акти наданих послуг перевезення, складені позивачем, включають в себе послуги, які не передбачені умовами договору, а саме переміщення транспортного засобу до місця завантаження, у зв`язку з чим відсутні підстави для оплати вказаних послуг.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.3. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що укладений між сторонами договір є договором перевезення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 64 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (стаття 909 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

5.4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у розділі 3 договору (пункти 3.1-.3.3) сторонами узгоджено порядок визначення ціни, яка визначається узгодженими між сторонами тарифами, виходячи із обсягу фактично наданих послуг.

5.5. Як встановлено судами обох інстанцій, звертаючись з позовом, позивач стверджував, що виконав свої договірні зобов`язання в повному обсязі, здійснивши поставку товару відповідачеві, а відповідач, порушив умови договору, не здійснивши повну оплату за поставку товару у визначений сторонами строк.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначав, що акти наданих послуг перевезення, складені позивачем, включають в себе послуги, які не передбачені умовами договору, а саме переміщення транспортного засобу до місця завантаження, у зв`язку з чим відсутні підстави для оплати вказаних послуг.

Отже причиною виникнення цього спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги подачі автомобіля до місця завантаження.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов дійшов висновку, що позивачем на підставі договору відповідачу було надано послуги на загальну суму в розмірі 87 000,00 грн, що підтверджується первинними доказами (товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт). При цьому також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення відповідачем позивачу заперечень з приводу змісту акту, об`єму наданих послуг та їх вартості, що відповідно до пункту 9.10 договору свідчить про погодження відповідачем акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-17/10-1 від 17.10.2023 та акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-22/10-1 від 22.10.2023, тим самим відхиливши заперечення відповідача щодо об`єму наданих послуг та їх вартості.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту надання послуги з перевезення вантажу відповідача за товарно-транспортною накладною міжнародного перевезення (CMR) від 17.10.2023, оскільки остання не містить відмітки отримувача вантажу про отримання товару, заявленого до перевезення. А також зазначив про недоведення позивачем належними та допустимими доказами направлення відповідачу обсягу документів в порядку пункту 4.1 договору.

Проте, колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

5.6. За умовами договору перевізник зобов`язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а замовник (відправник) зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

Отже підставою для виникнення у замовника обов`язку з оплати є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивачем на обґрунтування своїх вимог до позову надано товарно-транспортну накладну міжнародного перевезення (СМR) від 17.10.2023; акти прийому нафтопродуктів: №3532_5 від 22.10.2023 та №3530_22 від 22.10.2023, за якими ПІІ "Амік Україна" прийнято товар - нафтопродукти у визначених обсягах на АЗС 26-04 у Чернівецькій обл., м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева та АЗС 26-02 у Чернівецькій обл., Хотинський район, с. Атаки, вул. 28 червня.

Позивачем 17.10.2023 та 22.10.2023 зареєстровано податкові накладні №36 та №46, відповідно, згідно вказаних вище послуг.

В подальшому, позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату на суму 12 300,00 грн (міжнародні автопослуги з перевезень за межами державного кордону України, 0% ПДВ) та 74 700,00 грн, та акти здачі-прийняття робіт.

5.7. Згідно з преамбулою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

5.8. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, про неврахування позиції якої зазначає скаржник, вказала, що норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити, разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 виснувала, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 звернув увагу на те, що в разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

5.9. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність дефектів при оформленні первинних документів, зокрема у графі 24 "Вантаж отримано" відсутні будь-які відмітки отримувача вантажу про отримання товару, заявлено до перевезення, відсутні відмітки стосовно дати прибуття вантажу під розвантаження, дійшов висновку про недоведення позивачем факту надання послуги в цілому, а відтак і відсутність у відповідача обов`язку з оплати. Також відхилив посилання позивача на акти прийому нафтопродуктів.

При цьому поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що відповідач у власних поясненнях підтвердив факт отримання товару, замовленого ним до перевезення та послуги в цілому. Так само відповідач підтвердив і отримання ним направлених позивачем в порядку пункту 3.2 договору актів здачі-прийняття (надання послуг) та рахунків на оплату. Відповідач у відзив зазначив, що ним не було здійснено оплату рахунків та не підписано акти, оскільки позивачем до актів включено додаткові послуги (вартість проїзду автомобіля до місця навантаження товару).

Відповідно до частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зазначені вище обставини визнавалися сторонами як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, втім суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку щодо правомірного включення позивачем вартості проїзду автомобіля до пункту навантаження товару, який підлягав перевезенню, оскільки це є складовою послуги з перевезення і надання транспорту для перевезення неможливе без його подачі до місця завантаження, що є обов`язком відповідача в розумінні пункту 2.2.4 договору, дійшов помилкового висновку про недоведеність наявності у відповідача невиконаного обов`язку з оплати 87 000,00 грн.

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Верховний Суд зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності, натомість апеляційний суд обмежився констатацією недоведення позивачем факту надання послуги в цілому з огляду на дефекти в оформленні первинних документів. При цьому апеляційний суд не здійснив оцінку поданих сторонами доказів у їх сукупності, що не відповідає частині другій статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, достатньо підставними та обґрунтованими є висновки місцевого суду про те, що факт наявності боргу за договором належним чином доведений, документально підтверджений.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.2. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.3. Верховний Суд вважає, що місцевий господарський суд правильно застосував до спірних правовідносин положення чинного законодавства та дійшов обґрунтованих висновків про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором поставки.

Натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим Верховний Суд застосовує у цій справі положення статті 312 Господарського процесуального кодексу України.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 844,80 грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8) судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 236, 238, 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Солінг" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/247/24 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 - залишити в силі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Українська нафтотрейдингова компанія" (ідентифікаційний код 42073579, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Євгена Коновальця, будинок 36Д, офіс 42) на користь Приватного підприємства "Солінг" (ідентифікаційний код 30385712, місцезнаходження: 39605, Полтавська область, м. Кременчук, вул. 29 Вересня, буд. 24) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

4. Доручити видачу наказу у справі № 910/247/24 Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Баранець