Постанова

від 18.12.2024 по справі 910/14137/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/14137/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного закладу вищої освіти "Університет менеджменту освіти" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (колегія суддів: Кравчук Г. А., Коробенко Г. П., Тарасенко К. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 (суддя Зеленіна Н. І.) у справі

за позовом Державного закладу вищої освіти "Університет менеджменту освіти" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос ЛТД" про зобов`язання виконати умови договору,

за участю представників:

позивача - Вольвака О. М.,

відповідача - Обриського А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2022 року Державний заклад вищої освіти "Університет менеджменту освіти" (далі - Університет) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос ЛТД" (далі - ТОВ "Лотос ЛТД") про зобов`язання виконати умови, передбачені пунктом 2.2 договору, про передачу функцій замовника від 17.07.2017.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач уникає виконання взятих на себе договірних зобов`язань на користь позивача, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 17.07.2017 між Університетом (замовник) та ТОВ "Лотос ЛТД" (забудовник) було укладено договір про передачу функцій замовника, відповідно до умов якого Університет передає (делегує) функції замовника-забудовника з проведення на об`єкті робіт забудовнику, в межах, визначених цим договором, задля реалізації проєкту, а забудовник приймає та зобов`язується виконувати зазначені функції та відповідні зобов`язання на умовах, визначених цим договором. Характеристики та строки виконання робіт з реалізації проєкту визначаються проєктно-кошторисною документацією та/або дефектними актами, погодженими сторонами.

4. Відповідно до пункту 1.2 договору для виконання цього договору Університет передає забудовнику за актом приймання-передачі фронт робіт (об`єкт) з визначенням технічного стану та окремих елементів об`єкта протягом 20 робочих днів з дати підписання цього договору.

5. З моменту підписання цього договору Університет передає забудовнику функції замовника-забудовника по об`єкту з правами та зобов`язаннями, визначеними цим договором (пункт 1.3 договору).

6. Відповідно до пункту 2.2 договору забудовник зобов`язується: організувати, виконувати та сприяти виконанню реалізації проєкту на об`єкті, в тому числі виготовлення і погодження у встановленому законодавством порядку проєктно-кошторисної документації, ремонту, капітального ремонту, реконструкції тощо відповідно до Державних будівельних норм, галузевих будівельних норм, ДСТУ, державних санітарних правил та інших нормативно-правових актів; отримати всі передбачені законодавством документи, які є необхідними для проєктування, ремонту, капітального ремонту чи реконструкції об`єкта, включаючи, але не обмежуючись цим: вихідні дані, технічні експертизи, технічні умови, вихідні дані на виконання ремонту, дозволи та інші документи, необхідні для реалізації проєкту; забезпечити проведення та сплату вартості експертизи проєктно-кошторисної документації по реалізації проєкту, внесення необхідних змін до проєктної документації та усунення можливих зауважень університету та/або експертизи. Погодити проєктно-кошторисну документацію з університетом, відповідними організаціями та установами, та отримати позитивний висновок (звіт) державної експертизи, якщо це буде необхідно згідно з діючими нормами. Проєктна документація виготовляється у 6 оригінальних примірниках, один примірник з яких передається Університету; укласти договори з підряду на проєктування, ремонт та/чи капітальний ремонт, та/чи реконструкцію з будівельними організаціями-підрядниками, умови яких визначаються забудовником; у випадку необхідності, забезпечити огорожу об`єкта з моменту прийняття його за актом приймання-передачі фронту робіт і до моменту передачі об`єкта Університету після реалізації проєкту або припинення/розірвання цього договору; у випадку необхідності забезпечити на час реалізації проєкту здійснення авторського нагляду проєктною організацією та технічного нагляду за погодженням з університетом; за запитом Університету, надавати останньому інформацію про хід реалізації проєкту; після завершення реалізації проєкту або припинення/розірвання цього договору передати об`єкт Університету за відповідним актом приймання-передачі об`єкта; самостійно нести всі витрати для цілей здійснення реалізації проєкту; негайно, протягом 2 (двох) робочих днів, повідомляти Університет про всі проблеми (складнощі), що виникають при виконанні цього договору, якщо ці проблеми можуть вплинути на належне виконання умов цього договору і забудовник не може їх вирішити самостійно; виконувати інші обов`язки, передбачені цим договором, а також виконувати всі інші дії за законодавством, які необхідні для виконання цього договору; не переуступати під час дії договору свої права та обов`язки за цим договором будь-яким іншим особам без письмової згоди Університету.

7. Відповідно до пункту 9.1 договору строки початку та закінчення дії цього договору визначені у наступному порядку: початок дії договору - з дня підписання сторонами цього договору; закінчення дії договору - після остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

8. 24.10.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024, про відмову у задоволенні позову.

9. Місцевий господарський суд мотивував постановлене рішення тим, що позивач не довів, що у відповідача виникли зобов`язання, передбачені пунктом 2.2 договору, також тим, що обраний позивачем спосіб захисту у даному випадку не відновить його порушені права як замовника та не гарантуватиме того, що відповідач зможе виконати умови договору. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний господарський суд погодився з відповідними висновками та доводами місцевого господарського суду.

Короткий зміст касаційної скарги

10. 07.10.2024 Університет звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

11. Підставою касаційного оскарження позивач визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та обґрунтував його посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. Скаржник вважає, що суди помилково відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки іншого ефективного способу щодо захисту прав та інтересів позивача не існує.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

12. Через підсистему "Електронний суд" на касаційну скаргу Університету надійшов відзив ТОВ "Лотос ЛТД", в якому останнє просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

13. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

14. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

15. У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

16. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

17. За приписами частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

18. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

19. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40).

20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

21. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

22. Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

23. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, в якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

24. Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

25. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

26. Університет, звертаючись до суду з позовом у цій справі, обрав спосіб захисту свого права шляхом зобов`язання ТОВ "Лотос ЛТД" виконати умови, передбачені пунктом 2.2 договору, про передачу функцій замовника від 17.07.2017.

27. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, пославшись, зокрема на те, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу позивача на відновлення його прав за договором. Рішення судів попередніх інстанцій базуються також на тому, що позивач не довів, що у відповідача виникли зобов`язання, передбачені пунктом 2.2 договору, а тому рішення суду не гарантуватиме того, що відповідач зможе виконати умови договору, враховуючи, що реалізації проєкту відповідачем (його договірних обов`язків у відповідності до пункту 2.2. договору) має передувати отримання позивачем дозвільної документації, отримання якої заперечується відповідачем та не спростовується позивачем.

28. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині обрання позивачем неефективного способу захисту, адже рішення суду про необхідність виконання відповідачем умов, які передбачені пунктом 2.2 договору про передачу функцій замовника від 17.07.2017, буде лише дублювати та підсилювати аналогічний договірний обов`язок забудовника, що визначений сторонами у відповідному договорі, а тому не є ефективним способом захисту. До того ж про неефективність обраного позивачем способу захисту додатково свідчить те, що примусове виконання рішення суду про зобов`язання сторони договору виконати його умови може наштовхуватись на перепони (аналогічні тим, що зумовлювали невиконання договору до подання позову), оскільки виконання потребуватиме вчинення дій, які може вчинити тільки відповідач.

29. Натомість, оскільки судами було встановлено, що за своєю природою спірний договір є договором будівельного підряду, отже позивач має можливість в порядку статті 849 ЦК України захистити свої порушені права як замовника за договором шляхом відмови від договору та відшкодування завданих йому збитків відповідачем у зв`язку із порушенням обов`язків за договором.

30. У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

31. Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

32. Підставою касаційного оскарження Університет визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, за яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

33. Касаційна скарга у даній справі обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій, хоча й послалися на відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, однак не врахували їх при постановленні оскаржуваних судових рішень і, як наслідок, помилково відмовили у задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначає також, що зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду були застосовані судами у цій справі неправильно.

34. При цьому, зазначаючи про неправильне застосування відповідних висновків, скаржник у скарзі не навів аргументів, у чому саме полягало їх неправильне застосування у даній справі. За таких обставин саме лише зазначення скаржником висновків Верховного Суду, викладених у наведених ним постановах, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

35. У свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені у касаційній скарзі висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності обрання позивачем та захисту судом порушених прав у спосіб, який є ефективним, є загальними та відповідають сталій практиці Великої Палати Верховного Суду з даного питання (постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18).

36. З урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних рішення місцевого й постанови апеляційного господарських судів, колегія суддів установила, що ці судові рішення не суперечить висновкам, викладеним у постановах, на які посилається скаржник.

37. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

39. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

40. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили обставини справи та правильно застосували законодавство під час її розгляду, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

41. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного закладу вищої освіти "Університет менеджменту освіти" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/14137/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач