Рішення

від 26.12.2024 по справі 947/25537/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

справа № 947/25537/23

провадження № 2/947/512/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2024 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді- Літвінової І.А.,

секретар судового засідання Скоропуд С.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі цивільну справу № 947/25537/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

14.08.2023 року ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Павленко Альони Леонідівни звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позивачка посилалась в позовній заяві на те, що з відповідачем у справі вона перебувала у шлюбі, зареєстрованому 10 травня 1981 року виконавчим комітетом Побережненської сільської ради Вінницького району Вінницької області, актовий запис № 7. В період шлюбу у них народились двоє синів.

21.12.2022 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси по справі № 521/17484/22 шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало чинності 23.01.2023 року.

Позивач зазначає, що в період шлюбу спільно з відповідачем збудували будинок під АДРЕСА_1 , титульним власником якого є ОСОБА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки № 338139312 від 05.07.2023 року співвласником будинку є ОСОБА_2 в частці .

ОСОБА_1 посилається в позові на те, що в спірному помешканні сторони проживали разом з моменту завершення будівництва до серпня 2022 року.

На час подання позову до суду між сторонами існує конфлікт, в зв`язку чим заявниця змушена була залишити спільний будинок на АДРЕСА_1 та виїхати в іншу область. Причиною конфлікту стало наявність заповіту на користь ОСОБА_1 від молодшого сина, який ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув на фронті. Дії ОСОБА_2 в усуненні ОСОБА_1 були радикальними та призвели до його звернення до лікаря-психіатра задля примусової госпіталізації дружини. Постановою Одеського апеляційного суду скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси в справі № 947/16926/22 «Про надання дозволу на примусовий психіатричний огляд громадянки без її згоди чи згоди її законного представника».

Після розлучення позивач з відповідачем не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна будинку.

Оскільки на думку позивачки, майно було збудовано позивачем та відповідачем в період шлюбу, воно належить сторонам, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивач просить суд поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за нею частки в спільному майні, а саме будинку, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також позивачка просить стягнути з відповідача на її користь витрати на сплату судового збору та витрати на правову допомогу.

Разом з позовною заявою позивачка надала до суду клопотання про витребування доказів, і просила витребувати у Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (65048, місто Одеса, вулиця Троїцька, б.25) відомості про те, за ким та в яких частках відповідно до наявних відомостей зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна: будинок під АДРЕСА_1 та надати належним чином засвідчені копії документі на підставі яких було проведено реєстрацію права власності за наявності, а також належним чином засвідчені копії технічного паспорту на будинок під АДРЕСА_1 на останню дату його виготовлення.

Мотивувала своє клопотання тим, що всі документи на право власності залишились в спірному будинку, де проживає відповідач, ОСОБА_1 не має до них доступу, а наявність в справі документів на право власності є важливим для правильного вирішення спору.

За результатами здійсненого автоматизованого розподілу справи між суддями Київського районного суду м. Одеси головуючим у справі визначено суддю Літвінову І.А.

Ухвалою судді Літвінової І.А. від 12.10.2024 року у цивільній справі № 947/25537/23 відкрито провадження. Розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження.

Одночасно звідкриттям провадженнявирішено клопотанняпро витребуваннядоказів,й витребувано: з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (65048, м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 25) - відомості про те, за ким та в яких частках, відповідно до наявних відомостей, зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна: будинок під АДРЕСА_1 із наданням належним чином засвідчених копій документів, на підставі яких було проведено реєстрацію права власності (за наявності); від Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради - належним чином засвідчені копії технічного паспорту на будинок за АДРЕСА_1 на останню дату його виготовлення.

Відповідачу визначено строк на подання відзиву.

Відзив сторони відповідача надійшов до суду 07.11.2023 (а.с. 50 том І).

Представництво інтересів відповідача здійснює адвокат Мала Алла Миколаївна, що підтверджується ордером серія ВН №1299589 від 25.10.2023 року (а.с.54 том І).

Аргументами відзиву відповідачем зазначено те, що відповідач будував спірний будинок за власні кошти, а тому цей будинок не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Також у відзиві відповідачем викладені аргументи щодо витрат на правову допомогу позивача та зазначено, що ОСОБА_2 є особою похилого віку, інвалідом 3-ї групи, отримує пенсію по інвалідності в сумі 8459,19 гривень в місяць, отже при таких обставинах розмір витрат, які зазначені в позовній заяві для нього є значним і не відповідає принципу розумності їх розміру. Просив в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а також в частини стягнення витрат на сплату судового збору та витрат на правову допомогу відмовити.

13.11.2023 року на адресу суду надано відповідь на відзив зі сторони позивачки (а.с. 60-65 том І). У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що вона працювала все життя, доказами чого є трудова книжка, форма ОК-7 та інші дані Пенсійного фонду України. Всі кошти, що заробляла ОСОБА_1 йшли до сімейного бюджету, в тому числі й на зведення спільного будинку. Будинок побудований в період спільного життя подружжя, є об`єктом спільного майна. Також ОСОБА_1 посилалась на норми закону, які свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Позивач зазначає, що презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Також позивач у відповіді на відзив аргументувала суду свою позицію щодо судових витрат, а також те, що такі витрати були вимушеними і пов`язані саме з поведінкою відповідача, наслідком чого стало вимушене звернення позивачки до суду.

14.11.2023 року протокольною ухвалою відповідачу встановлено строк на надання заперечень на відповідь на відзив.

29.11.2023 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшла відповідь з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, до якої долучено копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27174455 від 01.09.2010 року, копія свідоцтва на частини житлового будинку від 26.08.2010 року (титульний власник - ОСОБА_2 ), копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27174393 від 01.09.2010 року, копія свідоцтва на частини житлового будинку від 26.08.2010 року ( ОСОБА_3 ), копія плану земельної ділянки, копія технічного паспорту будинку (а.с. 108-116 том І).

06.12.2023 року від відповідача на адресу Київського районного суду міста Одеси надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 117-122 том І). Заперечення відповідач аргументує тим що позивач деякий час не працювала, не дбала про матеріальне становище родини, спірне майно придбане та побудоване за особисті кошти відповідача, а доля позивача в цьому майні має бути зменшена. ОСОБА_2 зазначає, що він за спеціальністю є майстром будівельником та особисто будував будинок, крім нього багато праці в будівництво будинку вклав їх спільний з позивачкою син ОСОБА_4 .

06.12.2023 року на адресу Київського районного суду міста Одеси надійшло клопотання відповідача про допит свідків.

01.02.2024 року на адресу Київського районного суду міста Одеси надійшло клопотання позивача про долучення доказів, а саме довідки з Професійно-технічного училища №14 смт Вороновиця Вінницької області.

09.02.2024 року на адресу Київського районного суду міста Одеси надійшло клопотання відповідача про долучення доказів, а саме акту від 08.04.2003 року фактичного обстеження здійснення догляду Вороновицької селищної ради, довідки від 12.02.2004 року Никифіровецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, довідки № 1121 від 16.05.2005 Вороновицької селищної ради Вінницької області.

12.02.2024 року в судовому засіданні надано клопотання позивача про допит свідків.

14.03.2024 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшли письмові пояснення позивача.

14.03.2024 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів: документального підтвердження родинних відносин з матір`ю позивача, медичних документів щодо лікування ОСОБА_2 , даних про доходи ОСОБА_1 , чеків на закупівлю будівельних матеріалів тощо.

14.03.2024 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника позивача про витребування інформації, а саме: від Пенсійного фонду України в Одеській області - інформації про всі доходи ОСОБА_2 за період з 2000 року по день набрання законної сили рішення суду про розірвання шлюбу, а саме 23.01.2023 року.

14.03.2024 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси від Пенсійного фонду України в Одеській області витребувано інформацію про всі доходи ОСОБА_2 за період з 2000 року по 23.01.2023 року.

10.04.2024 року на виконання ухвали суду надійшла відповідь з Пенсійного фонду України в Одеській області з долученням форми ОК-5 на ОСОБА_2 за період з 1999 року по 2023 рік.

15.05.2024 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшли письмові пояснення відповідача.

15.05.2024 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання сторони відповідача, до якого долучено заява до КНП «Міська клінічна лікарня №10» та інші документи.

11.07.2024 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів: довідки № 01-32/156 від 03.07.2024 року з Ліцея № 2 м. Немирова Вінницької області; даних про доходи ОСОБА_1 за період з 2007 року по 2010 з КЗ «Одеський навчально-реабілітаційний центр «Зоресвіт» ООР; чеків на закупівлю будівельних матеріалів тощо.

15.08.2024 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника позивача про витребування доказів із психіатричних закладів міста Одеси про те, чи проходили лікування позивач та відповідач у вказаних закладах, чи перебувають (перебували) на обліку за період з 10.05.1981 року по день виконання ухвали суду.

29.08.2024 року Київським районним судом м. Одеси витребувано інформації у Одеського обласного психоневрологічного диспансеру, у КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР, КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ООР інформацію про те, чи проходили лікування у вказаному закладі ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 , зазначивши, з яким діагнозом та в який період проводилося таке лікування, та витребувано інформацію з приводу якого захворювання останні перебували на обліку, зазначивши період такого обліку.

09.09.2024 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшли відповіді з медичних закладів на виконання ухвали суду від 29.08.2024 року.

11.09.2024 року стороною відповідача надано клопотання про витребування відомостей про проходження ОСОБА_1 лікування за період з 11.09.2001 року по 08.10.2001 року в Одеському обласному медичному центрі психічного здоров`я.

11.09.2024 року зі сторони позивача надійшло клопотання про долучення довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, в тому числі й на предмет вживання психоактивних речовин № 192 від 23.01.2024 року ( а.с. 51 т ІІ).

16.10.2024 року стороною позивача надано до суду уточнене клопотання про допит свідків (а.с. 83-84 т ІІ).

19.11.2024 року зі сторони позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: банківських квитанцій про оплату комунальних послуг, копія статуту ЖБК «Малиновський 13», оригіналу характеристики з місця проживання родини ОСОБА_5 (а.с. 94-230 т ІІ).

04.12.2024 року зі сторони позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: лист-пояснення з ПТУ № 14, копії наказу № 95, довідки про отримання коштів з профспілки (а.с. 242-230 т ІІ).

23.12.2024 року зі сторони відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: копії акту від 13.01.2004 року про обстеження про догляд; копії акту від 08.08.2003 року про фактичне обстеження; копії доручення від 18.07.2002 року.

26 грудня 2024 року позивач та її представник, діюча на підставі ордеру ВН №1274476 від 12 серпня 2023 року та договору про надання правової допомоги від 01 липня 2023 року, в судове засідання з`явилися, підтримали позовні вимоги, просили суд позов задовольнити повністю, покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач та його представник, діюча на підставі ордеру ВН № 1299589 від 25.10.2023 та договору про надання правової допомоги від 25 жовтня 2023 року, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, представник відповідача надала до суду заяву про відкладення розгляду справи з посиланням на хворобу її матері. Відповідач будь-яких заяв не подавав.

Суд не приймає в якості поважних аргументів для відкладення розгляду справи заяву адвоката Малої А.М., так як до клопотання не долучено жодних підтверджуючих доказів неможливості прийняти участь в розгляді справи. Крім того, сторона відповідача була повідомлена під особисті підписи про відкладений саме на їх клопотання для підготовки промови в дебатах судове засідання, яке відбулось 23.12.2024 року. Також суд наголошує, що сторона відповідача неодноразово користувалась своїм правом на відкладення розгляду справи, жодного разу не надала до суду доказів поважності причин відсутності в судовому процесі (заяви від: 16.04.2024 року, 11.07.2024 року, 05.12.2024 року, 26.12.2024 року.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Зважаючи на вимоги закону, щодо розумності строку розгляду цивільних справ, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній доказами та участі тих учасників, які з`явились 26.12.2024 року в судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги сторони позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В ході пояснень позивача, остання підтримала свої позовні вимоги, просила їх задовольнити у повному обсязі та визнати за нею 1/4 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що після реєстрації шлюбу, а саме з 1981 року, вона проживала спільно з відповідачем. Спільне життя почали з гуртожитку. В подальшому більшу частину часу подружжя проживало за адресою: АДРЕСА_3 , в квартирі разом із спільно народженими синами: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . В 2002 році подружжя за спільні кошти, разом із своїми друзями - родиною Пшеничних, придбало земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 . На вказаній земельній ділянці подружжя ОСОБА_5 одночасно з подружжям Пшеничних розпочали будівництво будинку кожен для своєї родини. Будівництво вели як власними силами, так і з залученням будівельників, купували будівельні матеріали за спільні кошти, оплачували роботи за спільні сімейні кошти. В 2010 році будинок було завершено будівництвом та родина ОСОБА_5 переїхала до збудованого будинку після завершення будівельних робіт. Проживаючи в збудованому будинку, позивач та відповідач продовжували облаштовувати побут в будинку.

Також позивач зазначає, що на початку 2000 років вона змушена була доглядати за своїми хворими батьками ОСОБА_8 та матір`ю ОСОБА_9 . Деякий час позивачка проживала у батьків у Вінницькій області в смт Вороновиці. При цьому 3 дні на тиждень проживала в місті Одеса, куди їздила до своєї родини. Більше того, в 2005 році змушена була забрати свою матір до міста Одеси, так як та потребувала лікування та догляду. Матір позивачки деякий час проживала з родиною ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивачка наголошує, що працювала все своє свідоме життя, всі гроші віддавала в родину, більшість з яких йшли на будівництво будинку, акцентувала, що її доходи майже завжди перевищували доходи чоловіка, який в 2010 році став інвалідом та не міг вже повноцінно працювати.

З часом відносини з її чоловіком погіршились. При цьому після смерті їх молодшого сина в 2022 році відносини стали вкрай поганими. Позивачка зазначає, що відповідач був незгодний з існуючим заповітом молодшого сина лише на користь його матері, відповідно до якого квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 повинна була залишитись позивачці.

21.12.2022 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси в справі № 521/17484/22 було розірвано шлюб між позивачкою та відповідачем. Рішення суду набрало чинності 23.01.2023 року.

Також позивачка пояснює, що в серпні 2022 року змушена була фактично втекти зі спільного будинку, так як відповідач мав намір ушпиталити її до психіатричного закладу. Всі документи на будинок та її персональні документи, а також особисті речі позивачки залишились в будинку. Відповідач, який проживає разом з їх сином ОСОБА_10 та його цивільною дружиною, не пускають позивачку до дому, не віддають її речі, робочий ноутбук та інше, а тому вона змушена була звернутися до суду за захистом свого невизнаного права власності на частку в будинку, право власності на яке було набуто в період спільного подружнього життя.

Сторони не домовились про порядок поділу майна, у зв`язку з чим реалізація права позивача може бути здійснена виключно у судовому порядку.

Відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилаючи на те, що колишня дружина не була причетна до зведення спірного будинку.

Відповідач зазначив що спірний житловий будинок він збудував сам, зі старшим сином ОСОБА_10 та разом із своїми родичами, а будівельні матеріали він купував за власні кошти, або приносив залишки з різних місць. Позивачка на час будівництва спірного будинку перебувала в іншому регіоні та доглядала за батьками, працювала в ПТУ № 14 в смт Вороновиця, тому жодним чином не мала ні матеріальної ні фізичної можливості приділяти увагу будівництву спірної будівлі. Висновок, на який посилається позивачка відповідач вважає таким, що не підтверджує її причетність до будівництва спірної будівлі, а тому не може бути прийнятим судом як доказ на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 8 Сімейного кодексу України та главою 26 книги третьої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано 10 травня 1981 року виконавчим комітетом Побережненської сільської ради Вінницького району Вінницької області, актовий запис № 7 (а.с. 16 том І).

З 1994 року по 2010 роки родина в складі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 проживали за адресою: АДРЕСА_3 .

18 грудня 2002 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_13 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0288 гектарів.

Як встановлено судом в період з 2002 року по 2010 роки (більш точного періоду судом не встановлено), на придбаній земельній ділянці було збудовано триповерховий будинок.

26.10.2023 року (вих. № 31083/04-04) КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР надало відповідь про те, що станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано:

частина за фізичною особою « ОСОБА_2 » на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 26.08.2010 року, НОМЕР_1 , реєстраційний запис зроблено 01.09.2010 року за реєстровим номером 44024 у реєстровій книзі 305 на сторінці 154;

частина за фізичною особою « ОСОБА_3 » на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 26.08.2010 року, НОМЕР_2 , реєстраційний запис зроблено 01.09.2010 року за реєстровим номером 44024 у реєстровій книзі 305 на сторінці 154.

Відповідно до свідоцтва про право власності на частини житлового будинку, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 26.08.2010 року, НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 об`єкт в цілому складається з будинку літера «А», загальною площею 571,9 м.кв, житлова площа 246,3 м.кв., відображеного у технічному паспорті від 12.01.2010 року.

Отже, судом встановлено, що предметом спору в даній справі є частини житлового будинку під АДРЕСА_1 загальною площею 571,9 м.кв, житлова площа 246,3 м.кв, титульним власником якої є ОСОБА_2 .

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною 1 ст.64 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Сторонами шлюбний договір, або будь-які інші договори щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини та чоловіка, а також щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не укладалися.

Статтею 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За приписами ч. 1 ст. 70 СК України - у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено способи та порядок поділу. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Слід зазначити, що під час розгляду справи відбувалася спроба досягти порозуміння сторонами. Суд, за узгодженням із сторонами і їх представниками оголосив перерву в розгляді справи із наданням достатнього часу для перемовин щодо укладення мирової угоди, чи вирішення спору у будь-який іншій прийнятний для сторін спосіб в позасудовому порядку. Певну активність проявили і представники сторін, намагаючись привести сторони до примирення. Між тим, ані зусилля суду, ані зусилля представників не призвели до очікуваного результату, оскільки, на думку суду, подружжя ОСОБА_5 лише поглиблюють і так тривалий конфлікт, обидва поводять себе емоційно нестримано, не бажаючи при цьому скористатися допомогою профільних спеціалістів (напр. медіаторів, психологів, психотерапевтів, тощо).

Отже, сторони не домовились про порядок поділу майна, у зв`язку з чим реалізація прав позивача може бути здійснено виключно у судовому порядку.

Вищезазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із цим, ч. 6 ст. 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 зроблено висновок по застосуванню п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Судом встановлено, що частини житлового будинку під АДРЕСА_1 загальною площею 571,9 м.кв, житлова площа 246,3 м.кв, титульним власником якої є ОСОБА_2 збудований спільно учасниками по справі на земельній ділянці придбані сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Презумпція спільного майна подружжя, сторонами не спростована.

При цьому, суд вважає, що твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що збудований спільно з сусідом ОСОБА_3 житловий будинок, розташований під АДРЕСА_1 загальною площею 571,9 м.кв, житлова площа 246,3 м.кв, він будував за власні кошти, а ОСОБА_1 не приймала участі в забезпечення родини та будівництві будинку, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що подружжя не проживала разом, не вело спільного господарства тощо.

Крім того, дані твердження ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи, оскільки на час придбання земельної ділянки під АДРЕСА_1 , на якій в подальшому був збудований спільно з сусідом ОСОБА_3 в частці по житловий будинок загальною площею 571,9 м.кв, житлова площа 246,3 м.кв сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 травня 1981 року та поясненнями свідків.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив суду, що він є братом позивачки. Вважає, що спірний будинок належить ОСОБА_2 та його сину ОСОБА_10 , висловив побоювання, що його племінника ОСОБА_10 цим позовом хочуть вигнати з дому. Свідок показав суду, що ОСОБА_1 на час будівництва спірного будинку жила в Вороновицях, їздила до родини на відпустки.

Свідок ОСОБА_4 показав суду, що він є сином позивачки та відповідача. Відносини з матір`ю нормальні, з батьком приязні. Проживав з батьками з 2007 року. Після смерті меншого брата ОСОБА_15 відносини з матір`ю погіршилися. Мати залишила будинок 2 роки тому. ОСОБА_10 надав свідчення, що будинок будувався за гроші батька, мати гроші заробляла, але проживала окремо, періодично приїздила додому.

Свідок ОСОБА_3 , показав, що є сусідом по спільному будинку на АДРЕСА_1 . Товаришує з родиною ОСОБА_5 з кінця 80-х років. Знає, що йде спір в суді про поділ майна. Він та його родина почали будівництво будинку в 2002 році, завершили в 2007 році. ОСОБА_2 заселився перший в будинок, потім син ОСОБА_10 , а пізніше ОСОБА_16 . Будинки він та ОСОБА_2 будували разом, він бачив ОСОБА_16 періодично, вона приходила на будівництво. Бачив що ОСОБА_17 годувала робочих, садила потім городину на ділянці. Свідку ОСОБА_3 відомо, що ОСОБА_1 давала гроші на придбання земельної ділянки та її приватизацію.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила суду, що вона є дружиною ОСОБА_3 . Вона з сім`єю проживає поряд з будинком родини ОСОБА_5 по вулиці ОСОБА_19 . Знає родину більше 20 років, більш точнішої дати свідок не згадала. Свідок зазначила, що позивачка проживає окремо не менше року. Родина Пшеничних поселилась в 2007 році, родина ОСОБА_5 заїхала пізніше, коли саме не пам`ятає. Її чоловік був колегою відповідача, дружили з ОСОБА_16 ( ОСОБА_1 ), яка була хорошою жінкою. Також свідок показала суду, що неодноразово ходила з чоловіком в гості до родини ОСОБА_5 як в квартиру, так і в будинок. Коли велось будівництво бачила ОСОБА_16 , але не часто, разом готували їжу. Вважає що будинок побудував виключно ОСОБА_2 .

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_20 повідомила суду, що вона проживає на Бреуса в місті Одеса. Є головою правління будинку, де проживає позивачка. ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та їх родину з 1994 року. ОСОБА_23 та ОСОБА_24 працювали разом в будівельному кооперативі, а тому спілкування родини було більш тісним в порівнянні з іншими жильцями. Лідії відомо, що родина будувала будинок, однак вона там ніколи не була. Також вона знає, що родина спільно виховувала дітей, жили як звичайна родина. За квартиру сплачували платежі як ОСОБА_24 так і ОСОБА_17 .

Свідок ОСОБА_25 проживає в місті Вінниця. Показала суду, що в дитинстві була сусідкою батьків ОСОБА_1 . Коли їй було 16 років, вона приїздила до міста Одеси, родина ОСОБА_5 проживала ще на квартирі по АДРЕСА_4 . Їй виділили окрему кімнату в квартирі. В той момент, коли вона була в гостях у родини ОСОБА_5 , ОСОБА_17 кожного дня готувала їжу для будівельників, які будували будинок. Там працювали і ОСОБА_24 , і їх діти - ОСОБА_10 та ОСОБА_26 . Увечері вся родина збиралася разом, ОСОБА_17 та ОСОБА_24 жили в одній кімнаті, мали свою спальню.

Також свідок зазначила, що ще з підліткового віку товаришувала з дітьми позивачки та відповідача ОСОБА_10 та ОСОБА_26 , які на літо приїздили до бабусі і дідуся в Воронивиці, там вона бачилась з ними постійно. «Також коли я була в гостях у родини ОСОБА_5 я бачила, як т. Света займалась консервуванням баклажанів, помідорів».

Допитаний в якості свідка ОСОБА_27 показав суду, що є директором ПТУ № 4 в місті Вороновиця. В минулому ОСОБА_1 працювала у нього в училищі. Пам`ятає, що вона працювала 4 дні на тиждень, так як кожного тижня їздила в Одесу до родини. Також він пам`ятає родину, яка раніше приїздила разом до батьків та на спільні заходи.

Допитана в ході розгляду справи ОСОБА_28 показала суду, що є колегою ОСОБА_1 , знайома з нею з 2008 року, з ОСОБА_2 познайомилась перед судовим засіданням. Знала, що ОСОБА_17 проживала з ОСОБА_29 та синами в будинку на ОСОБА_30 , в зараз ОСОБА_17 проживає в квартирі по АДРЕСА_4 . В минулому бачила неодноразово на роботі сина пані ОСОБА_31 , який приїздив побачити маму, так як вона працювала кожного дня з 7-00 до 21-00 години. Не пам`ятає рік, але згадує, що ОСОБА_1 зверталась до профспілкової організації з проханням надати їй матеріальну допомогу, так як родина будувала будинок.

Суд зазначає, що допитані в ході судового процесу свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_18 обізнані щодо існування справи про поділ майна подружжя ОСОБА_5 , а саме майна, яке є частки, тобто загальної юридичної складової належного їм будинку, а тому суд вважає, що розгляд справи не спричиняє для допитаних в якості свідків осіб родини Пшеничних будь-яких перешкод чи порушень їх прав. Більше того, вказані свідки підтвердили в суді під час допиту, що їх будинок хоч технічно поєднаний з будинком ОСОБА_5 , але є самостійним житловим об`єктом з власним відокремленим входом, прибудинковою територією тощо.

Суд, оцінюючи надані стороною як позивача так і відповідача письмові докази як на підтвердження своїх вимог та заперечень, критично оцінює їх у свої сукупності.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Так, суд не приймає як доказ на спростування презумпції режиму спільного майна подружжя надані стороною відповідача акт від 08.04.2003 року фактичного обстеження здійснення догляду Вороновицької селищної ради, довідку від 12.02.2004 року Никифіровецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, довідку № 1121 від 16.05.2005 Вороновицької селищної ради Вінницької області, квитанції про оплату комунальних послуг та інші.

Вказані документи не спростовують вищезгадану презумпцію. Більше того, надані 15.05.2024 року ОСОБА_2 власні письмові пояснення самостійно спростовують озвучені в суді аргументи того, що ОСОБА_1 не проживала з родиною, не піклувалась про родинні блага, не здійснювала вклад в сімейний розвиток. Також окремо суд зазначає, що письмовими поясненнями відповідач підтверджує своє погодження на те, що його дружина (на час будівництва спільного будинку) проживала у її батьків, так як вони потребували допомоги, куди він з синами часто приїздив та також допомагав по господарству.

Приписами ст.3Сімейного кодексуУкраїни визначено,що сім`яє первиннимта основнимосередком суспільства. Сім`юскладають особи,які спільнопроживають,пов`язаніспільним побутом,мають взаємніправа таобов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Також факт спільного проживання подружжя та ведення спільного господарства подружжя ОСОБА_5 підтверджено наданою до суду характеристикою, складеною 10.09.2024 року, підписною головою правління ЖБК «Малиновський 13» Бурлачук Л.Д.

Факт утримання спірного будинку як позивачем та і відповідачем підтверджується наданими сторонами чисельними банківськими квитанціями на оплату комунальних послуг на утримання будинку як ОСОБА_1 (а.с. 95-214 т ІІ), так і ОСОБА_2 .

Судом також в ході розгляду перевірено, що позивач та відповідач на психіатричному обліку в спеціалізованих закладах міста Одеси не перебувають. Крім того, твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 потребує психіатричної допомоги спростовується наданою суду стороною позивача довідкою про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, в тому числі й на предмет вживання психоактивних речовин № 192 від 23.01.2024 року, виданою КНП «Міський психіатричний диспансер ОМР внаслідок планового огляду вчителів КЗ «Одеський навчально-реабілітаційний центр «Зоресвіт» Одеської обласної ради ( а.с.51 т. ІІ).

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, у разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч. 5 ст. 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року № 6-2811цс15, від 07 червня 2017 року №6-2670 цс 16.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 571,9 м.кв, житлова площа 246,3 м.кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31372500).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 при зверненні до суду сплатила судовий збір в розмірі 9 690 (дев`ять тисяч шістсот дев`яносто) гривень 68 копійок, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на його користь (а.с. 8 т І).

На підставі ст.ст. 60, 61, 65, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 15, 16, 202, 203, 316, 319, 655 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 223, 264, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_1 ) про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/4 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31372500.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ;адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_3 ) суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 9 690 (дев`ять тисяч шістсот дев`яносто) гривень 68 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Якщо судом було постановлено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Днем складення повного тексту рішення суду,з урахуваннямухвали пропродовження процесуальногостроку від07.01.2025р., є 14 січня 2025 року.

Суддя І. А. Літвінова