Постанова

від 14.01.2025 по справі 640/4534/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

справа № 640/4534/20

адміністративне провадження № К/990/41695/24

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛХП Україна» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 (суддя - Парненко В.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді: Карпушова О.В., Файдюк В.В.) у справі №640/4534/20.

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛХП Україна» (далі - ТОВ «ЛХП Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області) від 18.11.2019 № 000655501, № 000656501, № 000657501, № 000659501, № 000658501.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 17.11.2023 рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками повторного перегляду, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Київській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2024, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування підстав оскарження відповідач посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.05.2023 у справі №1340/5998/18, від 02.11.2023 у справі №520/9085/18, від 22.09.2022 у справі №826/3895/18, від 10.11.2020 у справі №640/25738/19, від 24.05.2019 у справі №816/4537/14, від 05.05.2020 у справі №826/768/16, від 15.04.2020 у справі №826/13929/17, від 19.11.2019 у справі №826/487/16, від 24.01.2018 у справі №2а-19379/11/2670, від 20.01.2016 у справі №826/11531/14.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на те, що ТОВ «ЛХП Україна» не підтверджено правомірність формування даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, відсутність реального джерела походження товару, недоліки представленої первинної документації, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та робіт від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності. Також зазначає, що позивачем документально не підтверджено списання матеріалів та сировини на виробництво готової продукції.

У відзиві на касаційну скаргу «ЛХП Україна» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЛХП УКРАЇНА» з питань, що стали предметом заперечення на акт від 22.08.2019 №762/10-36-14-01/39807977 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ЛХП Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.03.2019».

За результатами проведеної перевірки складено акт від 16.10.2019 №140/10-36-05-01/39807977, в якому, зокрема, контролюючим органом відображено висновки про порушення позивач:

підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 5, 6, 7, 10, 11, 12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрат», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, Порядку заповнення податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5 834 057,00 грн;

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 « 3апаси» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, частини 2 статті 3, статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 9 697 480,00 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за березень 2019 року на 217 587,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган зазначив, що під час проведення перевірки встановлена відсутність здійснення операцій з постачання контрагентами пиломатеріалів та виявлено діяльність, спрямовану на здійснення операцій з надання податкової вигоди ТОВ «ЛХП Україна» з метою штучного формування витрат, та податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, відповідач вказав, що винагорода за договорами комісії, укладеними з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , становила 8 683 400,00 грн, що економічно недоцільно для позивача, оскільки він мав можливості самостійно закупити сировину для своєї господарської діяльності. Також зазначив, що в ході перевірки ТОВ «ЛХП Україна» документально не підтвердило списання матеріалів та сировини на виробництво готової продукції, в бухгалтерському обліку відсутня кореспонденція рахунків К-т 80 Д-т 23 за 2017 рік на суму 21 816 799,50 грн, за 2018 рік на суму 28 104 150,89 грн, за 1 квартал 2019 року на суму 9 272 536,45 грн. В Єдиному реєстрі податкових накладних за 2017 рік, за 2018 рік, за 1 квартал 2019 року відсутня реєстрація податкових накладних на реалізацію сировини та матеріалів за 2017 рік на суму 21 816 799,50 грн, за 2018 рік на суму 28 104 150,89 грн, за 1 квартал 2019 року на суму 9 272 536,45 грн.

На підставі вказаного акта перевірки, 18.11.2019 податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 000655501, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на 7 292 571,25 грн, з яких за податковими зобов`язаннями 5 834 057,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 458 514,25 грн;

№ 000656501, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 772 700,00 грн;

№ 000657501, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 12 121 850,00 грн, з яких за податковим зобов`язаннями 9 697 480,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 2 424 370,00 грн;

№ 000659501, згідно з яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1 923 630,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 480 907,50 грн;

№ 000658501, згідно з яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 217 587,00 грн.

За результатами розгляду скарги позивача на вищезазначені податкові повідомлення-рішення, рішенням Державної податкової служби України від 06.02.2020 №4680/6/99-00-08-05-01-06 скарга в частині оскарження податкових повідомлень рішень від 18.11.2019 №000657501, №000658501, №000659501, №000655501, №000656501 залишена без задоволення, а вказані рішення - без змін.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах, зокрема, повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 17.11.2023 зазначив, що враховуючи специфіку спірних господарських операцій, а саме придбання позивачем пиломатеріалів (дубові обрізні або необрізні свіжопиляні) у фізичних осіб-підприємців у досить значних обсягах, та враховуючи, що завантаження товару за умовами договорів здійснюється також фізичними особами-підприємцями, суди мали б перевірити фактичну можливість таких підприємців здійснити поставку (завантаження) обумовленого товару (наявність власних чи орендованих транспортних засобів для перевезення, спецтехніки для навантаження), наявність трудових ресурсів, встановити походження товару тощо. Проте, суди фактично зазначених обставин не встановлювали та не аналізували.

Крім того, не надано судовими інстанціями оцінки доводам податкового органу про економічну недоцільність укладення договорів комісії з фізичними особами-підприємцями, з огляду на можливість самостійної закупки сировини для своєї господарської діяльності.

До того ж, зауважив, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою висновки акта перевірки, що ТОВ «ЛХП Україна» документально не підтвердило списання матеріалів та сировини на виробництво готової продукції, в бухгалтерському обліку відсутня кореспонденція рахунків К-т 80 Д-т 23 за 2017 рік на суму 21 816 799,50 грн, за 2018 рік на суму 28 104 150,89 грн, за 1 квартал 2019 року на суму 9 272 536,45 грн, що вплинуло на формування зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Надаючи оцінку висновкам контролюючого органу щодо порушення ТОВ «ЛХП Україна» приписів податкового законодавства в частині заниження податку на прибуток та податку на додану вартість зроблено з огляду на те, що перевіркою встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , судами встановлено, що з метою здійснення господарської діяльності ТОВ «ЛХП Україна» укладено ряд договорів поставки, комісії, надання послуг з сушіння пиломатеріалів, зберігання, транспортного експедирування та перевезення пиломатеріалів, в тому числі з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Так, між ТОВ «ЛХП Україна» (покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець) було укладено договори постачання пиломатеріалів №07/04-16 від 07.04.2016, №17/06-16 від 15.06.2016, відповідно до умов яких продавець зобов`язувався продати і передати у власність покупця пиломатеріали дубові обрізні або необрізні свіжопиляні, а покупець зобов`язувався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

В подальшому між ТОВ «ЛХП Україна» (покупець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (продавець) було укладено договір комісії №27/05-17 від 04.05.2017.

За цим договором комісіонер зобов`язувався від свого імені, але за рахунок грошових коштів комітента, укласти необхідну кількість правочинів щодо пиломатеріалів, на умовах найбільш вигідних для комітента. Комітент, у свою чергу, зобов`язувався оплатити виконання та відшкодувати фактичні витрати, понесені комісіонером у зв`язку із вчиненням правочинів, сплатити винагороду комісіонеру та прийняти належне виконання договору.

21.11.2016 між ТОВ «ЛХП УКРАЇНА» (покупець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (продавець) було укладено договір постачання пиломатеріалів №21/11.

04.05.2017 між ТОВ «ЛХП УКРАЇНА» (комітент) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (комісіонер) було укладено договір комісії №29/05-17.

Також, 01.02.2016 між ТОВ «ЛХП УКРАЇНА» (покупець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (продавець) було укладено договір постачання пиломатеріалів №05/02-16.

01.02.2017 між ТОВ «ЛХП Україна» (комітент) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (комісіонер) був укладений договір комісії №22/02-17.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів було надано відповідні податкові накладні, видаткові накладні, докази оплати, звіти-акти комісіонера про виконання договору комісії в період з лютого 2017 року по березень 2019 року.

Предметом вказаних вище договорів є свіжопиляні пиломатеріали, а для виробництва основної продукції позивачем використовується пиломатеріал дубовий камерної сушки, придбана сировина була відвантажена продавцями (комісіонерами) за місцезнаходженням сушильних комплексів, розташованих у селі Порадівка, Київської області та м.Києві, що повністю узгоджується з умовами договорів, укладених із згаданими фізичними особами - підприємцями.

Сушіння пиломатеріалів, придбаних у фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відбувалось на підставі договорів про надання послуг з сушіння пиломатеріалів, укладеними між позивачем та ТОВ «Т-І-М» (договір №2/5 від 30.06.2015), ТОВ «Прагос-Буд» (договір №2017/2704 від 05.05.2017), а також ФОП ОСОБА_3 (договір 2/1712-18 від 17.12.2018).

Умовами договорів сушіння пиломатеріалів передбачено, що роботи по розвантаженню і завантаженню пиломатеріалів здійснюється на території сушильних комплексів силами надавачів послуг з сушіння пиломатеріалів і включені у вартість таких послуг (пункт 3.3 договору №2/5 від 30.06.2015; пункт 3.4 договору 2/1712-18 від 17.12.2018).

Передача пиломатеріалів для сушіння оформлена актами прийому-передачі, оригінали яких надавались позивачем в ході проведення перевірки на вимогу ревізорів ГУ ДПС у Київській області. На підтвердження факту надання послуг з сушіння пиломатеріалів між сторонами складались акти виконаних робіт.

Після завершення процесу сушіння пиломатеріали були вивезені з села Порадівка, Київської області, а також з м.Києва, вул.Червоногвардійська (Гната Хаткевича) та доставлені до виробничого цеху позивача, розташованого за адресою м. Бровари, б-р Незалежності, 24, автотранспортом, замовленим та оплаченим ТОВ «ЛХП Украъна» на підставі договорів перевезення та договорів транспортного експедирування, укладених з ТОВ «Група компаній з вантажних перевезень», ТОВ «Агрохімтрейд Україна», ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , договорів транспортного експедирування укладених з ТОВ «САНТРАНС ЛОГІСТИК», ФОП ОСОБА_7 , ТОВ «Логістична компанія «Владі-Транс», що підтверджується товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт з надання транспортно-експедиційних послуг та послуг з автоперевезення, платіжними документами.

З огляду на те, що придбані пиломатеріали були відвантажені продавцями (комісіонерами) до місць їх сушіння (відвантаження свіжопиляних пиломатеріалів за місцезнаходженням виробничого цеху позивача не відбувалось), товарно-транспортні накладні на підтвердження факту їх подальшої доставки на адресу позивача після процесу сушіння були складені від імені надавачів послуг сушіння.

До моменту укладення договору про надання послуг сушіння з ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «ЛХП Україна» зберігало пиломатеріали придбані у ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 на цій самій території в с. Порадівка, Київської області на підставі договору тимчасового платного зберігання з ТОВ «Т-І-М» №2/5/1 від 30.06.2015.

В подальшому ці пиломатеріали були висушені на підставі договору сушіння пиломатеріалів з ТОВ «Т-І-М» №2/5 від 30.06.2015.

Крім того, послуги з сушіння надавались позивачу також ТОВ «Прагос-Буд» на підставі договору №2017/2704 від 05.05.2017.

Позивач здійснює свою виробничу діяльність в орендованих виробничих приміщеннях, оскільки не має власної території з навісом для атмосферного сушіння та зберігання великого об`єму пиломатеріалів.

У зв`язку із цим, позивач уклав договір зберігання з ТОВ «Т-І-М», яке має достатню кількість площадок під навісом за місцем знаходження сушильного комплексу, а тому поставка матеріалів на територію ТОВ «Т-І-М» є доцільною та обґрунтованою для позивача. Договори тимчасового платного зберігання, надання послуг із сушіння пиломатеріалів з ТОВ «Т-І-М», ТОВ «Прагос-Буд», разом із поясненнями надавалися посадовим особам контролюючого органу у повному обсязі 30.09.2019, 08.10.2019 під час проведення позапланової перевірки.

Надані первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами у повній мірі відображають зміст господарських операцій, їх вартісні та кількісні показники.

Надання позивачем первинних документів під час проведення перевірки підтверджується копіями супровідних листів про надання оригіналів первинних бухгалтерських документів, які, в свою чергу, були додані до позовної заяви

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «ЛХП Україна» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання контролюючого органу на відсутність документів, які підтверджують якість товару, оскільки сертифікати якості чи інші відповідні документи не є документами бухгалтерського чи податкового обліку, а є лише документами, що посвідчують якість товару, а не факт проведення господарської операції, а тому відсутність таких документів в межах розгляду даної справи не є беззаперечною підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №380/12821/22.

Щодо тверджень відповідача про економічну недоцільність укладення договорів комісії з фізичними особами-підприємцями, із виплатою комісійної винагороди у розмірі 8 683 400,00 грн, та можливості самостійної закупки сировини для своєї господарської діяльності, судами з`ясовано, що всього комісійна винагорода фізичних осіб-підприємців за вказаними вище договорами комісії складає 733 379,36 грн.

Ці розрахунки підтверджені у додатку 4 до висновку експерта №SE/02/2003-05, складеного 31.07.2020 за результатами проведення судової економічної експертизи, що міститься в матеріалах справи.

При цьому, в акті перевірки відсутнє твердження про економічну недоцільність укладення договорів комісії з фізичними особами-підприємцями, з огляду на можливість самостійної закупки сировини, а також відсутній розрахунок виплаченої позивачем комісійної винагороди на користь згаданих вище суб`єктів господарювання у розмірі 8 683 400,00 грн.

За наведеного, доводи представника відповідача щодо суми комісійної винагороди розмірі 8 683 400,00 грн., та як наслідок висновок про економічну недоцільність укладення таких договорів є необґрунтованими,

Хибність тверджень про наявність у позивача можливості самостійної закупки сировини підтверджується відсутністю в штаті товариства фахівців з посадовими обов`язками щодо пошуку сировини відповідного ґатунку та якості, щоб відповідала вимогам технологічного процесу товариства.

Щодо висновків акта перевірки про відсутність документального підтвердження списання матеріалів та сировини на виробництво готової продукції, в бухгалтерському обліку відсутня кореспонденція рахунків К-т 80 Д-т 23 за 2017 рік на суму 21 816 799,50 грн., за 2018 рік на суму 28 104 150,89 грн., за 1 квартал 2019 року на суму 9 272 536,45 грн., що вплинуло на формування зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, судами з`ясовано наступне.

В матеріалах справи наявні картки складського обліку матеріалів та накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) сировини/матеріалів для виготовлення продукції власного виробництва позивача - дерев`яних меблів (дубових стільниць, дубових ніжок до столів, дубових клеєних меблевих щитів) за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, відповідно до яких прослідковується рух (оприбуткування, списання (відпуск) у власне виробництво) сировини і матеріалів, придбаних позивачем для здійснення господарської діяльності по виготовленню (виробництву) меблів, які в подальшому реалізуються за експортними договорами.

Вид сировини, що була списана у виробництво співвідноситься з документами, що підтверджують її придбання, а також технологічними картами.

Недотримання ТОВ «ЛХП Україна» методології списання матеріалів і сировини на виробництво готової продукції кореспонденцією рахунків дебет: субрахунка 231 кредит субрахунка 801 не може заперечувати факту використання сировини і матеріалів, що придбавались товариством протягом 2017 року - 1 кв. 2019 року, на власному виробництві готової продукції, та яка в подальшому реалізувалась позивачем за межами митної території України в митному режимі «експорт».

Факт здійснення позивачем експортних операцій підтверджується зовнішньоекономічними контрактами, специфікаціями, інвойсами, пакувальними листами до інвойсів, вантажно - митними деклараціями. Асортимент експортованої продукції в повній мірі кореспондується з технологічними картами та накладними передачі готової продукції, та не спростовано відповідачем.

Таким чином твердження податкового органу щодо відсутності документального підтвердження списання матеріалів і сировини, що обліковуються товариством на рахунку 20 «Запаси» у 2017 на суму 21 816 799,50грн., у 2018 році на суму 28 104 150,89 грн., у 1 кв.2019р. на суму 9 272 536, 45 грн. спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, безпідставність висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість підтверджується висновком експерта від 31.07.2020 №SE/02/2003-05, складеного за результатами проведення судової економічної експертизи.

Факт використання (списання) сировини і матеріалів, що придбавались ТОВ «ЛХП Україна» протягом 2017 року - 1 кв. 2019 року, для виробництва власної готової продукції, та яка в подальшому була реалізована позивачем за межами митної території України в митному режимі «експорт», підтверджується належним та допустимими доказами, а саме первинними документами, складеними відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в тому числі картками складського обліку матеріалів та накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) сировини і матеріалів.

Верховним Судом сформована стала та послідовна практика щодо застосування наведених вище норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, вказала наступне.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, яка полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що у касаційній скарзі контролюючого органу відображено обставини, які викладені в акті перевірки, контролюючим органом інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі та відзиві на позовну заяву, не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права відповідачем не наведено. Контролюючий орган фактично просить здійснити переоцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанції, обставин справи.

Однак, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №640/4534/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова