Ухвала

від 08.01.2025 по справі 932/8502/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/694/25 Справа № 932/8502/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали об`єднаного кримінального провадження №12024041640000623 за апеляційною скаргою прокурора Центральної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_7 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року про повернення прокурору обвинувального акту стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, Запорізької області, громадянина України, який має середню освіту, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, не одружений, офіційно не працевлаштований, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року Обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12024041640000623 від 11.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, Запорізької області, громадянина України, який має середню освіту, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, не одружений, офіційно не працевлаштований, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, - повернути прокурору.

Мотивуючи постановлене рішення суд послався на те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за №12024041640000623 від 11.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, щодо ОСОБА_8 , не відповідає вимогам КПК України, а тому, на підставі п.3 ч. 3 ст. 314 КПК України його слід повернути прокурору.

Так, доходячи таких висновків, суд зазначив, що ОСОБА_8 інкримінується вчинення ним, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме крадіжки майна, на загальну суму 1 843 грн 00 коп., тобто менше, ніж 3028 грн 00 коп., а отже внаслідок прийняття Закону № 3886-IX втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , що скасовує його кримінальну відповідальність за вчинені ним дії, про, що на час складання та затвердження обвинувального акта було достеменно відомо прокурору.

Відтак, за наявності згоди підозрюваного прокурор мав закрити кримінальне провадження за п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КК України, або отримавши заперечення від підозрюваного, дотримуватися порядку визначеному у ст. 479-1 КПК України, та звернутися до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги прокурор вказує, що рішення суду є незаконним, а обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 відповідає вимогам ст. 291 КПК України, зокрема містить фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Прокурор звертає увагу на те, що обвинувальний акт скеровувався до суду прокурором 27.09.2024, тобто до вирішення Об?єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду рішення у справі №278/1566/21.

Разом з цим, прокурор зазначає, що за судовою практикою в разі підтвердження, що в діяннях особи вбачається відсутність кримінально караного діяння, суд призначає судовий розгляд та закриває кримінальне провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, отже рішення суду відносно ОСОБА_8 суперечить загально прийнятій позиції суддів.

Також прокурор звертає увагу на те, що рішення про повернення прокурору обвинувального акту було постановлене за відсутності обвинуваченого та його захисника, оскільки обвинувачений через погане самопочуття не зміг приїхати до зали суду, а захисник був зайнятий в іншому провадження, через те, що судове засідання було розпочате із значним запізненням, однак суд, не дивлячись на це, та з огляду на те, що в Україні введено воєнний стан, а обвинувачений проживає в місті Запоріжжі, не вжив заходів для встановлення місця знаходження обвинуваченого, не відклав судове засідання та не вирішив питання про застосування примусового приводу до обвинуваченого.

Прокурор також наголошує на тому, що під час підготовчого судового засідання стороною захисту, а саме захисником обвинуваченого, не заявлялися клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, у зв`язку з його невідповідності ст. 291 КПК України.

Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі і з підстав, викладених в ній, просила її задовольнити, а ухвалу суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Обвинувачений, його захисник та представник потерпілого, належним чином повідомленні про час, дату та місце апеляційного перегляду, до зали суду не з`явилися, про причини своєї неявки не повідомляли.

Мотиви апеляційного суду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор... зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам статей 291, 292 КПК України.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався у повному обсязі з огляду на таке.

Повертаючи обвинувальний акт прокурору суд вказав на його невідповідність п.п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, з огляду на те, що прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом після набрання чинності Законом №3886-IX, яким були визначені нові критерії розмежування адміністративних і кримінальних правопорушень залежно від вартості викраденого майна, й фактично було декриміналізовано передбачені деякими статтями КК України діяння, зокрема за ст. 185 КК України, яка інкримінується обвинуваченому ОСОБА_8 , а відтак відсутність правильної правової кваліфікації дій обвинуваченого в обвинувальному акті унеможливлює повною мірою здійснювати судом судовий процес, що призведе до порушення ст. 6 Конвенції.

Частиною 2 ст. 291 КПК України визначено вимоги, яким повинен відповідати обвинувальний акт, до яких, зокрема, належить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення й розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

За змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.

Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведені правові норми у їх системному зв`язку указують на те, що «межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта» (ч. 1 ст. 337 КПК) визначаються не тільки «формулюванням обвинувачення», але й викладеним у обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК), оскільки «формулювання обвинувачення» є підсумком кримінально-правової оцінки фактичних обставин, а тому безпосередньо та нерозривно з ними пов`язане.

Разом з цим, враховуючи, що зміст фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, відповідно до вимог ст. 91 КК України, визначається тими обставинами, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні і є необхідними та достатніми для його вирішення по суті, то формулювання обвинувачення повинно містити відомості про обставини, які свідчать про наявність доведених відомостей про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, тощо.

Відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права підозрюваного на захист. При цьому, обвинувальний акт є необхідною умовою для того, щоб обвинувачений міг побудувати свій захист у суді, а відтак обвинувачення повинно бути конкретним, без будь-яких суперечностей та зрозумілим.

Колегією суддів встановлено, що обвинувальний акт вказаним вимогам закону не відповідає, а тому висновки суду щодо необхідності його повернення прокурору, є обґрунтованими, з огляду на таке.

З обвинувального акта видно, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні 01.05.2024 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме крадіжки майна, яке належить ТОВ «ОККО-ЛАЙТ» на загальну суму 1843 грн 00 коп.

Вказаний обвинувальний акт було складено та затверджено прокурором 22 вересня 2024 року та він надійшов до суду 24 вересня 2024 року.

Разом з цим, 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів від 18 липня 2024 року №3886-IX (далі - Закон №3886-IX).

Вказаним Законом №3886-IX внесені зміни у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якими підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином статті 185, 190, 191 КК фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.

Отже, із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК може настати, лише якщо розмір викраденого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.

При цьому, з висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі №278/1566/21, провадження №51-2555кмо24, видно, що Закон № 3886-IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.

У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.

Станом на 01.01.2024, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становить 3028 грн. та 50 відсотків від цього розміру становлять 1514 гривні.

Отже, відповідно до Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, у 2024 році становила 3028 гривні (1541 грн х 2).

З огляду на те, що ОСОБА_8 інкримінується вчинення крадіжки на загальну суму 1843 грн, тобто менше, ніж 3028 грн 00 коп., а отже внаслідок прийняття Закону № 3886-IX втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, у якому обвинувачується ОСОБА_8 .

Главою 36-1 КПК України встановлено особливий порядок кримінального провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність.

Частинами 1,2ст. 479-1 КПК України передбачено, що у разі якщо підозрюваний заперечує проти закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, прокурор, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для встановлення факту вчинення підозрюваним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Надання доступу до матеріалів здійснюється у порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу. У найкоротший строк після ознайомлення з матеріалами досудового розслідування прокурор звертається до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Абзацом 5 ч. 4 ст. 284 КПК України встановлено, що закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої цієї статті, здійснюється прокурором, якщо підозрюваний проти цього не заперечує. За відсутності згоди підозрюваного кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених главою 36-1 цього Кодексу.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про порушення прокурором порядку кримінального провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, оскільки встановивши вищезазначені обставини, за наявності згоди підозрюваного прокурор мав закрити кримінальне провадження за п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КК України, або отримавши заперечення від підозрюваного, дотримуватися порядку визначеному у ст. 479-1 КПК України, та звернутися до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 не відповідає вимогам 291 КПК України, а відтак, у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, підлягає поверненню прокурору.

Разом з цим, апеляційний суд вважає неприйнятними доводи прокурора щодо того, що за судовою практикою в разі підтвердження, що в діяннях особи вбачається відсутність кримінально караного діяння, суд призначає судовий розгляд та закриває кримінальне провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, отже рішення суду відносно ОСОБА_8 суперечить загально прийнятій позиції суддів, оскільки така позиція прокурора прямо суперечить положенням кримінально процесуального закону, й прокурор в своїй апеляційній скарзі не навів жодного конкретного судового рішення.

Крім того, апеляційний суд також звертає увагу на те, що в законодавстві України немає поняття «прецедент», а відповідно до ст. 13 Закону № 1402-VIII лише висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, в той же час прокурор вказуючи про сталу практику судів при вирішенні вказаних питань.

Що ж стосується посилання прокурора на те, що суд вийшов за межі своєї компетенції, оскільки під час підготовчого судового засідання стороною захисту, а саме захисником обвинуваченого, не заявлялися клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, у зв`язку з його невідповідності ст. 291 КПК України, то вони також є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 314 КПК України, питання щодо відповідності обвинувального акта нормам Кодексу належить до виключної компетенції суду. При цьому КПК не надає учасникам судового розгляду можливості заявляти клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, суд лише може вислухати їх думки щодо відповідності цього акта вимогам закону.

Доводи прокурора про те, що суд безпідставно не застосував стосовно обвинуваченого, який не з`явився до зали суду примусовий привід, не заслуговують на увагу, оскільки як правильно зазначив суд першої інстанції, примусовий привід, як захід процесуального примусу, передбачений для забезпечення явки обвинуваченого у судове засідання в межах кримінального провадження, однак у цьому випадку, враховуючи фактичну декриміналізацію діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , відсутня правова підстава для кримінального переслідування, а отже, і для застосування заходів примусу, характерних для кримінального процесу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленої судом першої інстанції ухвали та не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Центральної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року про повернення прокурору обвинувального акту стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4