Постанова

від 14.01.2025 по справі 175/5995/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/320/25 Справа № 175/5995/24 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів: - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Роговської Алли Олександрівни на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року про відмову у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування рішення по зняттю з реєстрації місця проживання, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Дніпропетровського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від29квітня 2024року увідкритті провадженняпо цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Обухівськоїселищної радиДніпровського районуДніпропетровської областіпро визнаннянезаконним таскасування рішенняпо зняттюз реєстраціїмісця проживання відмовлено (а.с. 16-17).

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Роговської А.О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 21-23).

Відповідач по справі не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржена ухвала суду першої інстанції не відповідає, з огляду на наступне.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Як зазначено в правій позиції Верховного Суду в постанові від 27 липня 2023 року у справі №420/13945/22 (адміністративне провадження №К/990/4537/23), у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Така ж правова позиція була неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 травня 2018 року (справа №337/2535/2017), від 10 квітня 2019 року (справа №826/3620/17), від 04 грудня 2019 року (справа №820/212/18), від 19 лютого 2020 року (справа №161/20662/18), у яких дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі №521/6739/11 (провадження №61-13266ск21) зазначено, що спір про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису або рішення державного реєстратора про зняття особи з реєстрації місця може розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на житло іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, за заявою якого позивача було знято з реєстрації місця проживання в житловому приміщенні та його власник на момент розгляду справи, за рахунок якого можливо задовольнити таку позовну вимогу. Органи реєстрації, що забезпечують формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи, або його посадові особі, не можуть виступати належними відповідачами у такому спорі. Такий орган лише зобов`язаний виконати відповідне рішення суду незалежно від того, чи був цей орган залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 22 лютого 2023 року у справі №489/3691/20.

Однак, вищевказані правові висновки Верховного Суду залишились поза увагою суду першої інстанції.

З огляду на викладене, у справі, що переглядається, спір свідчить про незгоду позивачки зі зняттям з реєстраційного обліку, проведеним на підставі заяви ОСОБА_2 , тобто стосується права користування житловим приміщенням, відповідно має приватно-правовий характер. Тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права дійшов помилкового висновку про відмову у відкриті провадження.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно п.п. 4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 379, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Роговської Алли Олександрівни - задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року про відмову у відкритті провадження - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: