Постанова

від 08.01.2025 по справі 906/39/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року Справа № 906/39/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дуга" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2024 року по справі №906/39/24 (суддя Сікорська Н.А.)

час та місце ухвалення рішення: 19 вересня 2024 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 2 жовтня 2024 року

за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Барашівська сільська рада Звягельського району Житомирської області

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дуга"

про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від Прокурора - Ковальчук І.Л.;

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - Кобилянський В.А..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Звягельської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Барашівської сільської ради Звягельського району Житомирської області (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дуга" (надалі Відповідач), в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння Відповідача у власність Позивача земельні ділянки кадастровий номер 1821782400:04:000:0585, площею 0,7079 Га, та кадастровий номер 1821782400:06:000:0874, площею 1,9259 Га.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що Відповідач неправомірно набув право приватної власності на земельні ділянки, внаслідок чого порушено майнові права Звягельської територіальної громади (за якою спірні земельні ділянки закріплені на підставі Закону) в особі Позивача, що є підставою про витребування такого майна у Відповідача згідно зі статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2024 року в справі №906/39/24 позов задоволено (а.с. 133-140).

Рішення суду мотивовано тим, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" від 10 липня 2018 року №2498-VIII, розділ Х "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 21, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Місцевий господарський суд при цьому констатував, що вимоги пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України стосуються як юридичних осіб, які станом на 1 січня 2019 року припинені шляхом ліквідації, так і тих юридичних осіб, які припинені шляхом реорганізації.

В оскаржуваному рішенні суд вказав, що установчими зборами товариства від 15 березня 2000 року вирішено створити Відповідача та затверджено Статут Відповідача.

Суд першої інстанції зазначив, що хоча КСП і є суб`єкт права власності, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, реальними власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що Відповідач не є правонаступником КСП Дуга, оскільки у КСП не лишилося нерозпайованих земель сільськогосподарського призначення, окрім того, членами СТОВ є лише 4 особи з числа учасників КСП. З позиції суду, сам факт зазначення в Статуті юридичної особи про її правонаступництво КСП не є визначальним, оскільки Статут є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою для правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до Закону. Також, суд звернув увагу, що учасниками Відповідача на момент його створення було лише 4 особи з числа колишніх членів КСП, та що перетворення КСП "Дуга" у Відповідача не відбулося, оскільки склад засновників (учасникiв) вказаних суб`єктів не співпадає, члени колективного сільськогосподарського підприємства не стали автоматично членами приватного підприємства, а тому Відповідач є новоствореною юридичною особою.

Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2024 року в справі № 906/39/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідач вважає, що вказане рішення є необґрунтованим, і що судом порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Скаржник в апеляційній скарзі зауважує, що відповідно до відомостей, наданих ГУ статистики у Житомирській області 17 лютого 2021 року № 03.5-08/116-21 Колективне сільськогосподарське підприємство «Дуга» (Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с. Дуга, код 004485391) згідно рішення Ємільчинської районної державної адміністрації від 1 квітня 2000 року №0063 перереєстровано у Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дуга» (ідентифікаційний код - 004485391. Факт перереєстрації КСП під час перетворення у СТОВ підтверджується і іншими документами, котрі містяться у матеріалах справи.

Скаржник зазначає, що відповідно до частини 7 статті 34 Закону України Про підприємства в Україні, при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства та що аналогічна норма міститься і в частині 6 статті 31 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство.

Апелянт зауважує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що для скасування державної реєстрації КСП «Дуга» були законні підстави, що вона була проведено правомірно і що ліквідація була проведена як така (акт ліквідаційної комісії, проведення розрахунків з кредиторами, розподіл активів підприємства тощо).

Таким чином, на переконання Відповідача, КСП «Дуга» пройшов шлях перетворення до Позивача, при цьому не змінивши ідентифікаційний код юридичної особи та передавши усі права та обов`язки відповідно до частини 7 статті 34 Закону України Про підприємства в Україні, в тому числі права на землю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2024 року. Запропоновано учасникам справи №906/39/24 в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали, надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Прокурор просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що у пунктах 7.33 - 7.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року в справі №907/29/19 зазначено, що навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників. Вказано, що пунктом 7.1 Статуту Відповідача, зареєстрованого 1 квітня 2000 року, у своїй діяльності товариство використовує землі, які складаються із земельних паїв учасників, а також орендованих земель юридичних і інших фізичних осіб. Документами на право використання землі в Товаристві є сертифікат на право на земельну частку (пай) учасників Товариства, а також договори оренди, оформлені місцевими радами народних депутатів у встановленому чинним законодавством України порядку. Прокурор також зазначив, що подібні положення містить також Установчий договір про створення і діяльність СТОВ, підсумовуючи при цьому, що Відповідача створено 4 особами, землі товариства складаються з земельних паїв учасників, а також орендованих земель юридичних і інших фізичних осіб.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 8 січня 2025 року об 14:00 хв..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду 7 січня 2025 року заяву представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, забезпечено представнику Відповідача участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 8 січня 2025 року представник Позивача не з`явився.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 10 грудня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Позивача.

В судовому засіданні від 8 січня 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2024 року в справі № 906/39/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Представник Відповідача зауважив, що відповідно до відомостей, наданих ГУ статистики у Житомирській області 17 лютого 2021 року № 03.5-08/116-21 Колективне сільськогосподарське підприємство «Дуга» (код 004485391) згідно рішення Ємільчинської районної державної адміністрації від 1 квітня 2000 року №0063 перереєстровано у Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дуга» (ідентифікаційний код - 004485391). Представник також зазначив, що відповідно до частини 7 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні, при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Аналогічна норма міститься і в частині 6 статті 31 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство". Вказав, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що для скасування державної реєстрації КСП «Дуга» були законні підстави, що вона була проведена правомірно і що ліквідація була проведена як така (акт ліквідаційної комісії, проведення розрахунків з кредиторами, розподіл активів підприємства тощо). Таким чином, представник Відповідача зазначив, що КСП «Дуга» пройшов шлях перетворення до Позивача, при цьому не змінивши ідентифікаційний код юридичної особи та передавши усі права та обов`язки відповідно до частини 7 статті 34 Закону України Про підприємства в Україні, в тому числі права на землю.

В судовому засіданні від 8 січня 2025 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що набуття Відповідачем права приватної власності на земельні ділянки, грубо порушило майнові права територіальної громади (за якою спірні земельні ділянки закріплені на підставі закону) в особі Позивача. Так, Прокурор зазначив, що усі землі, які були придатні для розпаювання були розпайовані між членами реформованого КСП, а тому у реформованого КСП не могли залишитися землями сільськогосподарського призначення, які не підлягали розпаюванню та не були розпайовані. Констатував, що передання сільськогосподарських угідь з колективної власності до власності юридичної особи, спричинило б порушення прав членів колективного сільськогосподарського підприємства на одержання відповідних земельних ділянок. Зазначив, що пунктом 7.1 Статуту Відповідача, визначено, що у своїй діяльності товариство використовує землі, які складаються із земельних паїв учасників, а також орендованих земель юридичних і інших фізичних осіб. За доводами Прокурора документами на право використання землі в Товаристві є сертифікат на право на земельну частку (пай) учасників Товариства, а також договори оренди, оформлені місцевими радами народних депутатів у встановленому чинним законодавством України порядку. Подібні положення містить також Установчий договір про створення і діяльність СТОВ. Представник Прокурора також наголосив, що Відповідача створено 4 особами, землі товариства складаються з земельних паїв учасників, а також орендованих земель юридичних і інших фізичних осіб.

Заслухавши пояснення Прокурора, представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17 жовтня 1995 року Ємільчинською районною державною адміністрацією видано свідоцтво №00448539 про державну реєстрацію Колективного сільськогосподарського підприємства "Дуга" (том 1, а.с.82 на звороті).

Згідно реєстраційної картки Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України, КСП "Дуга" присвоєно ідентифікаційний код 00448539 (том 1, а.с.86).

Рішенням Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області від 13 травня 1996 року №211 передано у колективну власність Колективному сільськогосподарському підприємству "Дуга" 835,8 Гектарів земель, а тому числі, 81,4 Га земель загального користування по угіддях, згідно додатку (том 1, а.с. 25, 26).

На підставі вказаного рішення КСП "Дуга" отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ-ЖТ №000075 від 16 травня 1996 року, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №36 (том 1, а.с. 28-32).

В Списку, який є додатком 1 до державного акту вказано перелік членів колективного сільськогосподарського підприємства в кількості 95 осіб (том 1, а.с.33-36).

Розпорядженням Ємільчинської районної державної адміністрації №59 від 6 березня 1997 року затверджено розрахунок вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових Гектарах КСП "Дуга" (том 2, а.с. 27-28).

Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 3 грудня 1999 року №1529/99 передбачено реформування протягом грудня 1999 року - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно, шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями), майновими паями та створення на їх основі приватних підприємств, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

На виконання вказаного Указу, згідно виписки з протоколу №1 загальних зборів КСП "Дуга" від 9 лютого 2000 року вирішено створити на базі КСП "Дуга" Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю і прийняти колективну форму власності (том 1, а.с.82).

Установчими зборами Відповідача від 15 березня 2000 року вирішено створити Відповідача. Також, вказаними зборами затверджено Статут Відповідача (том 1, а.с. 77-81).

Пунктом 1.1 Статуту Відповідача визначено, що Відповідач є юридичною особою згідно із законодавством країни, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатки і штампи зі своєю назвою та ідентифікаційним кодом.

Пунктом 1.2.1 Статуту передбачено, що Відповідач є юридичною особою з дня його створення.

Пунктом 1.2.2 Статуту передбачено, що Відповідач здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, установчого договору і цього статуту.

Пунктом 1.2.3 Статуту передбачено, що Відповідач є правонаступником КСП "Дуга" Ємільчинського району Житомирської області.

Пунктом 4.1 Статуту регламентовано, що для забезпечення діяльності Відповідача за рахунок майна учасників створюється статутний фонд товариства у розмірі 7759 грн.

Статутний фонд Відповідача розподілений на частки, що їх визначили учасники: ОСОБА_1 - 38,11%; ОСОБА_2 - 6,47%; ОСОБА_3 - 23,20%; ОСОБА_4 - 32,22%.

У рахунок своєї частки у статутному фонді Відповідача учасники вносять майно, одержане у власність у вигляді майнових паїв при ліквідації КСП "Дуга" Ємільчинського району Житомирської області.

Пунктом 7.1 Статуту визначено, що у своїй діяльності Відповідач використовує землі, які складаються із земельних паїв учасників, а також орендованих земель юридичних і інших фізичних осіб. Документами на право використання землі в Відповідача є сертифікат на право на земельну частку (пай) учасників Товариства, а також договори оренди, оформлені місцевими радами народних депутатів у встановленому чинним законодавством України порядку.

Пунктом 7.2 Статуту передбачено, що документами на право використання землі в Підприємстві є сертифікат на право на земельну частку (пай) учасників Відповідача, а також договори оренди, оформлені місцевими радами народних депутатів у встановленому чинним законодавством України порядку.

На виконання пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, Зеленицькою сільською радою проведено обстеження земель колективної власності реформованого КСП "Дуга", за результатами якого складено акт (том 1, а.с. 98-103).

Рішенням Зеленицької сільської ради від 24 березня 2003 року "Про погодження акту обстеження земельних угідь та розрахунку показників вартості земельної частки (паю) і її розміру в умовних кадастрових гектарах" за результатами розгляду акту обстеження сільськогосподарських угідь щодо їх фактичного використання та уточнення фактичних угідь з геодезичними вимірами на місцевості погоджено, зокрема, склад сільськогосподарських угідь реформованого КСП "Дуга" загальною площею 593,6 Га (рілля - 492,4 Га; сіножаті - 48,8 Га; пасовища - 52,4 Га); кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай) - 90 чол. (том 1, а.с.97).

Розпорядженням голови Ємільчинської районної державної адміністрації від 14 квітня 2003 року №117 затверджено акт обстеження земельних угідь (додаток №1). Встановлений склад сільськогосподарських угідь взято до розрахунку по визначенню розміру і вартості земельної частки (паю) та вирішено врахувати при організації території земельних часток (паїв) (том 1, а.с. 95-96).

На підставі заяв власників паїв, рішенням Зеленицької сільської ради Ємільчинського району від 6 листопада 2003 року задоволено заяви громадян щодо посвідчення їх права на земельну частку (пай) державними актами на право власності на землю (земельні паї) згідно списку, та ухвалено подати клопотання до Ємільчинської районної адміністрації щодо надання дозволу на виготовлення проектно-технічної документації по організації території земельних часток (паїв) і складання державних актів на право власності на землю (том 1, а.с. 39, 39 на звороті).

Розпорядженням голови Ємільчинської районної державної адміністрації від 12 лютого 2004 року надано дозвіл на розроблення проектно-технічної документації по організації території земельних часток (паїв) реформованого КСП "Дуга" та на складання державних актів на право власності на землю відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (том 1, а.с. 94).

13 квітня 2003 року відбулося засідання пайовиків, які мають право на земельну частку по Зеленицькій сільській раді с.Дуга, на яких були присутні 52 пайовики з 90 осіб (том 1, а.с. 40). На засіданні було ухвалено провести розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) методом жеребкування.

В серпні 2021 року на замовлення Відповідача ТОВ "Центр топографо-геодезичних технологій" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Відповідача (том 1, а.с. 44-74).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 1 вересня 2021 року за Відповідачем зареєстровано право приватної власності Відповідача на земельну ділянку кадастровий номер 1821782400:04:000:0585, площею 0,7079 Га, а 18 січня 2022 року на земельну ділянку кадастровий номер 1821782400:06:000:0874, площею 1,9259 Га (том 1, а.с. 117, 118).

Прокурор вказує, що на його запит сертифікованим інженером землевпорядником Черненком В.О. здійснено накладення спірних земельних ділянок на землі надані в колективну власність КСП "Дуга" згідно державного акту на право колективної власності на землю серії ІІ-ЖТ №000075 від 16 травня 1996 року (том 1, а.с. 88-89, 90-93). Наданими викопіюваннями підтверджується, що спірні земельні ділянки накладаються на землі, надані КСП "Дуга" згідно державного акту на право колективної власності на землю серії ІІ-ЖТ №000075 від 16 травня 1996 року.

19 червня 2023 року Прокурор надіслав Позивачу повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо перевірки законності реєстрації Відповідача земельних ділянок реформованого КСП "Дуга" та вжиття заходів для захисту інтересів держави (том 1, а.с. 130-132).

Позивач у відповіді на повідомлення не заперечив проти вжиття заходів Прокурором, шляхом звернення до суду з позовом про витребування земельних ділянок (том 2, а.с. 136).

За вказаних обставин, Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивача з позовом про витребування з незаконного володіння Відповідача земельних ділянок кадастровий номер 1821782400:04:000:0585, площею 0,7079 Га, та кадастровий номер 1821782400:06:000:0874, площею 1,9259 Га.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України і статтей 15, 16 Цивільного кодексу України, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статтей 22, 23 Земельного кодексу України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

В силу дії статті 60 Земельного кодексу України, землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Статтею 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" визначено, що колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Водночас, стаття 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" визначає, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Згідно з приписами частин 2, 3 статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Відповідно до частин 1, 3 статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК України.

За приписами статті 37 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги Відповідача щодо не наведення Прокурором в позовній заяві підстав представництва, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У відповідності до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор, зокрема, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу Кодексу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначив, що прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В силу дії частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Разом із тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина незвернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави ), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Прокурором в позовній заяві визначено Позивача - як позивача та орган місцевого самоврядування, на якого покладено обов`язки щодо захисту земельних прав територіальної громади, оскільки спірні земельні ділянки передавались до земель запасу Позивача.

Таким чином, до територіальної громади в особі Позивача перейшли всі права та обов`язки на спірні земельні ділянки. Розпоряджатися землями комунальної власності відповідно до статті 122 Земельного кодексу України має право орган місцевого самоврядування, а саме: Позивач.

Згідно зі статтею 143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Як свідчать матеріали справи, Прокурор 19 червня 2023 року надсилав Позивачу повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" і останній у відповіді на повідомлення не заперечував проти вжиття заходів Прокурором, шляхом звернення до суду з позовом про витребування земельних ділянок, оскільки в сільській раді відсутні можливості такого реагування (том 1, а.с. 130-132, том 2, а.с. 136). Відповідно, вказана відповідь в поєднанні з поведінкою Позивача щодо неподачі відповідного позову вказує на наявність бездіяльності Позивача в цій частині, а відтак вказує на наявність підстав у Прокурора для звернення в особі такого Позивача з відповідним позовом.

Зважаючи на описане вище, з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та дотримався порядку звернення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", в поєднанні з бездіяльністю такого Позивача, дане в своїй сукупності вказує про наявність законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді у цій справі з огляду на що колегія суду відхиляє доводи апеляційної скарги Відповідача щодо не наведення Прокурором підстав для представництва інтересів держави.

В той же час, зважаючи на доводи апеляційної скарги Відповідача щодо того, що саме Відповідач є правонаступником КСП «Дуга» та земель, що йому належать, колегія суддів досліджує такі обставини з призми доведеності Прокурором порушеного, оспореного чи невизнаного права за захистом якого він звернувся до господарського суду в правовому полі вищеописаних норм матеріального права.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України 18 грудня 1990 року (у редакції, чинній на час видачі державного акта 1995 року) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 4 Земельного кодексу України у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Положеннями статті 5 вказаного Кодексу визначено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у відповідній редакції) об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Положення частин другої та третьої статті 8 цього Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Відповідно до частин першої, третьої статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК України.

Аналізуючи дані норми права апеляційний господарський суд підтримує правову позицію, висвітлену у постанові Верховного Суду від 19 липня 2023 року в справі № 906/987/21 де зазначено, що аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча КСП і визначався як суб`єкт права власності у підприємстві, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.

Згідно зі статтею 37 Цивільного кодексу УРСР: юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

За змістом статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній до 1 січня 2004 року) колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Згідно із частинами 1, 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду; при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Відповідно до статті 37 Цивільного кодексу Української РСР та статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" розподіл між підприємствами-правонаступниками реорганізованого підприємства його майнових прав та зобов`язань оформлюється передавальним актом (балансом) при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства (представник Відповідача зазначає що відбулося саме перетворення). Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов`язання та майно під їх забезпечення.

Отже, розподіл між підприємствами-правонаступниками (перехід до одного правонаступника) майнових прав та зобов`язань реорганізованого підприємства оформлюється відповідно розподільним актом (балансом) або передавальним актом (балансом).

Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов`язання та майно під їх забезпечення. Перелік майна, яке виділяється під забезпечення зобов`язань підприємства, визначається і затверджується вищим органом управління підприємства.

В той же час суд апеляційної інстанції наголошує на факті того, що розподільчі та передавальні акти підписані між КСП Дуга та Відповідачем в матеріалах справи відсутні.

З огляду на вищевстановлений факт суд апеляційної інстанції вказує, що сам факт зазначення в Статуті юридичної особи про її правонаступництво КСП не є визначальним саме при оцінці правонаступництва щодо певного майна та особливо земельної ділянки, оскільки статут є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою для повного правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.

Схожа позиція наведена і в постанові Верховного Суду від 19 липня 2023 року в справі № 906/987/21.

При цьому колегія суду акцентує увагу апелянта на тому, що Відповідач в дійсності є правонаступником КСП в частині, котру 4 (чотири) учасники (засновники) Відповідача (з 95 учасників КСП) отримали з КСП та внесли (відповідно до пункту 4.1 Статуту) їх в статутний фонд Відповідача. В той же час, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції (під час подачі апеляційної скарги) не подано жодного належного і допустимого доказу того, що спірні земельні ділянки, котрі витребовує у даній судовій справі Прокурор отримувалися чотирма засновниками. Відповідно при ліквідації КСП "Дуга" (не подав описані вище розподільчі чи передавальні акти з визначенням у них спірних земельних ділянок). Відповідно апелянт не довів суду свого правонаступництва саме на спірні земельні ділянки, що в свою чергу вказує на відсутність у апеляційного господарського суду підстав для відмови в позові Прокурора (саме з підстав наявності/відсутності правонаступництва на спірні земельні ділянки у Відповідача).

Також, судова колегія звертає увагу, що навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП "Дуга" шляхом перетворення в іншу юридичну особу (як вказує Відповідач) його колишні члени автоматично повинні стати учасниками цієї юридичної особи, оскільки перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу (кількості) її учасників.

Аналогічний висновок наведений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року в справі №907/29/19, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 906/550/22 від 8 листопада 2023 року.

Враховуючи, що учасниками Відповідача на момент його створення було лише 4 осіб з числа 95 колишніх членів КСП, перетворення КСП "Дуга" у Відповідача не відбулося, оскільки склад засновників (учасникiв) вказаних суб`єктів не співпадає, члени колективного сільськогосподарського підприємства не стали автоматично членами приватного підприємства. Тобто правонаступництво відбулося виключно в частинах отриманих 4 засновниками Відповідача.

Підсумовуючи усе описане вище колегія суддів резюмує, що Відповідач є новоствореною юридичною особою.

Правонаступництво настає не лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, а з моменту складення та підписання первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення, перехід її прав та обов`язків до іншої особи правонаступника (передавального акту, наказу про визначення відповідного підприємства правонаступником).

Відтак, норми Законодавств України передбачають беззаперечний перехід прав і обов`язків до новоствореної особи лише в разі припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення, в той же час навіть за умови юридичної реорганізації, таке правонаступництво настає з моменту складення та підписання первинних документів, які підтверджують факт переходу прав та обов`язків до іншої особи (в тому числі й земельних ділянок).

В той же час, суд апеляційної інстанції констатує, що Відповідачем не доведено здійснення таких дій, що виключає можливість визначити Відповідача як правонаступника КСП «Дуга» щодо спірних земельних ділянок, реєстрацію котрих проведено Відповідачами. Доведення таких обставин має першочергове значення, адже Відповідач здійснив оформлення за собою речового права саме позиціонуючи себе як правонаступник особи, якій видано Державний акт, адже за відсутності таких обставин, така особа не могла б здійснювати реєстрацію за собою речого права саме як особа, до якої перейшли всі права в процедурі правонаступництва.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідача не було створено внаслідок зміни організаційно-правової форми (перетворення) КСП, а тому Відповідач є саме новоствореною юридичною особою, й головне - не є правонаступником КСП «Дуга» на спірні земельні ділянки.

Резюмуючи колегія апеляційного суду констатує, що за відсутності у Відповідача передавального акта (балансу), з якого, як зазначалося вище, можливо було б встановити, які частки могли перейти до новоствореного підприємства, та чи переходили до нього безпосередньо спірні земельні ділянки, враховуючи відсутність як такого кількісного складу Відповідача (чотири особи - в порівнянні з кількісним складом КСП «Дуга»), у порівнянні з кількісним складом КСП "Дуга" колегія суду вважає не доведеним той факт, що спірні земельні ділянки будь-коли переходили чи перебували у власності Відповідача саме як правонаступника КСП "Дуга".

При цьому колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що з пункту 4.1 Статуту Відповідача (в редакції 2000 року) вбачається, що для забезпечення діяльності товариства за рахунок майна учасників було створено статутний фонд товариства у розмірі 7759 грн, та розподілений на частки, що їх визначили учасники: 1. ОСОБА_1 - 38,11%; 2. ОСОБА_2 - 6,47%; 3. ОСОБА_3 - 23,20%; 4. ОСОБА_5 - 32,22%. При цьому у рахунок своєї частки у статутному фонді Відповідача дані чотири учасники вносили майно, одержане у власність у вигляді майнових паїв при ліквідації КСП «Дуга» Ємільчинського району Житомирської області, що вказує на те, що до Відповідача через його засновників (4 особи) безпосередньо в статутний фонд Відповідача перейшло лише 4 майнових паїв учасників КСП "Дуга". Водночас пунктом 7.1 Статуту Відповідача визначено, що у своїй діяльності товариство використовує землі, які складаються із земельних паїв учасників, а також орендованих земель юридичних і інших фізичних осіб. Документами на право використання землі у Відповідача є сертифікат на право на земельну частку (пай) учасників відповідача, а також договори оренди, оформлені місцевими радами народних депутатів у встановленому чинним законодавством України порядку.

Окрім того, колегія суду звертає увагу, що згідно з пунктом 15 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118, у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому присвоюються ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Суб`єктам підприємницької діяльності ідентифікаційний код присвоюється органами державної реєстрації під час реєстрації. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування. У разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Отже (враховуючи недоведеність належними і допустимими доказами правонаступництва Відповідача прав та обов`язків КСП «Дуга» за спірними земельними ділянками) відповідно до наведених норм, ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи в усіх їх майнових правах (а не в частині 4/90 такого майна), не допускається. За таких обставин помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою такого певного правонаступництва.

Схожий висновок викладено і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 вересня 2020 року в справі №907/29/19.

Відповідно присвоєння новоствореній юридичній особі індивідуального коду ліквідованої особи, засновники котрої отримали лише 4/95 майнових прав попереднього піприємства apriori не може бути доказом правонаступництва Відповідача за спірними земельними ділянками.

Разом з тим апеляційний господарський суд констатує і те, що Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 року №720/95 встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі майна радгоспів. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Також необхідно зазначити, що Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 3 грудня 1999 року №1529/99 передбачалося реформування протягом грудня 1999 року - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Отже, відповідно до зазначених Указів, паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність, зокрема колективним сільськогосподарським підприємствам. При цьому передання сільськогосподарських угідь від колективного сільськогосподарського підприємства до власності юридичної особи, землі якої не підлягають розпаюванню відповідно до вказаних Указів, спричинило б порушення прав членів колективного сільськогосподарського підприємства на одержання відповідних земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року в справі № 907/29/19.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні від 10 липня 2018 року №2498-VIII, розділ Х Перехідні положення ЗК України доповнено пунктом 21, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Таким чином, вимоги пункту 21 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України стосуються як юридичних осіб, які станом на 1 січня 2019 року припинені шляхом ліквідації, так і тих юридичних осіб, які припинені шляхом реорганізації.

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані, зокрема: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; заболочені землі; землі, які передаються до запасу та резервного фонду; інші землі несільськогосподарського призначення.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" від 10 липня 2018 року №2498-VIII, розділ Х "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 21, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Таким чином, вимоги пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України стосуються як юридичних осіб, які станом на 1 січня 2019 року припинені шляхом ліквідації, так і тих юридичних осіб, які припинені шляхом реорганізації.

Поряд з тим, матеріалами справи підтверджено, що згідно акту обстеження земельних угідь реформованого КСП "Дуга" та розпорядження Ємільчинської РДА від 14 квітня 2003 року №117 до розпаювання прийнято загальну площу сiльськогосподарських угідь реформованого КСП 593,6 Га, решта ж земель, переданих у колективну власність, вилучено до земель запасу сільської ради або трансформовано в інші види земель.

За результатами обстеження, розпорядженням голови Ємільчинської районної державної адміністрації від 14 квітня 2003 року №117, зокрема, внесено зміни до розпорядження Ємільчинської районної державної адміністрації №59 від 6 березня 1997 року, а саме розрахунок вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах КСП "Дуга", та визначено, що загальна площа сільськогосподарських угідь у колективній власності становить 593,6 Га.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що землі колишнього КСП загальною площею 593,6 Га були розпайовані між 90 членами КСП.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що загальними зборами членів КСП приймалися рішення стосовно цих земельних ділянок колективної власності відповідно до вимог статтей 7, 8 Закону україни "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

Суд констатує, що земельнi дiлянки, які передали до земель запасу, паюванню та розподілу не підлягали, у колективній власностi не залишалися, вiдповiдно на вказані земельні дiлянки не могло бути зареєстровано право приватної власностi на підставі державного акта на право колективної власностi на землю.

Враховуючи викладене вище, відсутні підстави вважати (дане не доведено Відповідачем належними і допустимими доказами), що після розпаювання земель до Відповідача перейшло право власності на земельні ділянки, які набуло КСП "Дуга" за державним актом на право колективної власності на землю.

Крім того, суд апеляційної інстанції констатує і те, що законодавство України, чинне на момент реєстрації Відповідачем за собою спірних земельних ділянок і на даний час, не передбачає можливості набуття права приватної власностi на земельнi дiлянки, право колективної власностi на якi припинено.

Верховний Суд у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 906/987/21 вказав на те, що передання сільськогосподарських угідь від колективного сільськогосподарського підприємства до власності юридичної особи, землі якої не підлягають розпаюванню відповідно до вказаних Указів, спричинило б порушення прав членів колективного сільськогосподарського підприємства на одержання відповідних земельних ділянок. Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року в справі № 907/29/19.

Згідно з частиною 4 статті 7 "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади.

Згідно з пунктом 1 Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", за яким всім членам колективних сільськогосподарських підприємств право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) гарантоване частиною другою статті 14 Конституції України та не може бути обмежене рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями. Обумовлене право на створення, зокрема, господарських товариств на основі колективних сільськогосподарських підприємств членами останніх, однак лише після вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями). Водночас вказаним Указом передбачено запровадження обов`язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах.

Відповідно до частини 2 статті 5 Земельного кодексу України (1990 року) суб`єктами права колективної власності на землю є, зокрема, колективні сільськогосподарські підприємства, однак, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, згідно з частиною 3 статтею 5 цього кодексу, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Отже землі, що віднесені до комунальної власності відповідно до пункту 21 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, належать територіальній громаді з дня набрання чинності Законом України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII, а тому державні реєстратори неправомірно здійснили реєстрацію права власності спірних земельних ділянок за Відповідачем.

Між тим матеріали справи не містять доказів того, що загальними зборами членів КСП «Дуга» у кількості осіб, яка була станом на момент існування КСП (зокрема 95 осіб), приймалися рішення стосовно цих земельних ділянок колективної власності відповідно до вимог статей 7, 8 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

При цьому реєстрація за Відповідачем приватної форми власності на землю в результаті реформування КСП не передбачена жодними нормами законодавства, так само як і реєстрація приватної форми власності на землю на підставі державного акта на право колективної власності на землю.

Схожі висновки викладені й у постанові Верховного Суду по справі №906/283/22 від 2 липня 2024 року (справа про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння (земельних часток (паїв))

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі №911/3749/17, від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16, від 21 листопада 2018 року в справі №444/1786/15).

Зважаючи на усе вищеописане в площинні того, що Відповідачем не доведено обставин правонаступництва відносно спірних земельних ділянок, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідач не може набути те, що на підставі норм діючого Законодавства України в силу спеціального виду та призначення належить територіальній громаді в собі Позивача (з огляду саме на не доведення правонаступництва на спірні земельні ділянки від КСП) на речовому праві, титулу власника.

З огляду на те, що Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, обставин правонаступництва на спірні земельні ділянки, то вказане, в свою чергу свідчить про порушення права саме територіальної громади в особі Позивача за захистом якого Прокурор в особі Позивача звернувся до суду. Дане ж, є підставою для задоволення позову.

Підсумовуючи усе вищеописане, суд апеляційної інстанції констатує, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного Законом інтересу, який здійснюється у визначеній Законом процесуальній формі.

В силу дії частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Належними сторонами в господарській справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач особа, якій належить право вимоги. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача покладається на позивача. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Витребування спірних земельних ділянок, які незаконно вибули з комунальної власності спрямоване на досягнення легітимної мети захисту "суспільного інтересу", який полягає у відновленні законності, та у поверненні у власність територіальної громади комунального майна - земельних ділянок, які відповідно до Конституції України належить народу та щодо яких законами України встановлено спеціальний режим набуття у власність, що не є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, та не покладає на відповідачів надмірний індивідуальний тягар, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття земельних ділянки із комунальної власності, недоведеність факту правомірного набуття відповідачем права власності на земельні ділянки.

З огляду на викладене, позовні вимоги про витребування спірних земельних ділянок не порушують §1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право власності, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.

Враховуючи викладені вище положення законодавства та обставини справи, колегія суду вважає обґрунтованою позовну вимогу про витребування з незаконного володіння Відповідача спірних земельних ділянок, та задовольняє позов у повному обсязі. Водночас апеляційний господарський суд вважає подану апеляційну скаргу безпідставною та такою, що спростовано усім вищевказаним у даній постанові.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідачем, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дуга на рішення Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2024 року по справі №906/39/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2024 року по справі №906/39/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 906/39/24 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 15 січня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.