Постанова

від 09.01.2025 по справі 922/2452/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/2452/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Лакіза В.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№2845 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жельне С.Ч., повний текст ухвали складено та підписано 21.11.2024) у справі №922/2452/24

за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків,

до 1.Харківської міської ради, м.Харків,

2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Харків,

3.Фізичної особи-підприємця Варченка Олексія Михайловича, м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації, м.Харків,

про визнання незаконним рішення, недійсним договору та зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2452/24 у задоволенні заяви Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№29138 від 19.11.2024) відмовлено.

Ухвала суду обґрунтована тим, що прокурор не надав до суду належних та допустимих доказів в порядку приписів статей 76 - 79 ГПК України, які підтверджують дійсну імовірність ускладнення виконання або невиконання майбутнього рішення господарського суду в разі невжиття згаданих заходів забезпечення позову у випадку його задоволення. Як зазначено судом, доводи прокурора у цьому випадку є лише його оціночними судженнями, побоюваннями, що не підтверджені належними засобами доказування, та не можуть бути прийняті судом як доказ, що свідчить про реальну загрозу невиконання рішення суду у даній справі.

Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області у справі № 922/2452/24 від 20.11.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 43827563101, номер відомостей про речове право: 2305661), а саме: нежитлові приміщення першого поверху №109, 110, XLIII, загальною площею 52,2 кв.м, розташовані у житловому будинку літ.А-5 за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20 із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном; судові витрати покласти на відповідачів.

Скарга обґрунтована тим, що Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова пред`явлено до суду позов майнового характеру, підставою для звернення прокурора з вказаною позовною заявою стали матеріали кримінального провадження, якими підтверджено порушення процедури приватизації комунального майна шляхом його викупу орендарем без проведення поліпшень, без проведення аукціону чи конкурсу. Зазначає, що у разі задоволення позовних вимог відповідач у справі - ФО-П Варченко О.М. втрачає право власності на спірне майно та повинен буде повернути це майно. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ФО-П Варченко О.М. може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об`єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено. Таким чином, як зазначає прокурор, наявність у ФО-П Варченка О.М. правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. До того ж, ФО-П Варченко О.М. знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами. Зазначає, що ФО-П Варченко О.М. фактично є недобросовісним набувачем, недобросовісним покупцем, який вже вживав неправомірних дій, зокрема, подав до Харківської міської ради заяву про надання дозволу на приватизацію шляхом викупу, хоча фактично жодних поліпшень не здійснював, що, на думку прокурора, свідчить про необхідність вжиття превентивних заходів з метою попередження повторного порушення закону ФО-П Варченком О.М., що може унеможливити подальше реальне виконання рішення у вказаній справі.

06.01.2025 до суду від ФО-П Варченко О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№159), в якому 3-й відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що заяву про забезпечення позову прокурор обґрунтовує припущеннями, а не доказами або фактами. Відповідач ОСОБА_1 не допустив жодної несумлінної дії щодо приховування, розтрати чи знищення майна, переданого у його власність. ОСОБА_1 є сумлінним володільцем та користувачем цього невеликого нежитлового приміщення вже більше 20 років поспіль, і ніяких несумлінних дій не вчиняв та не планував їх вчинення. Також, просить апеляційний суд врахувати, що на будь-який вид відчуження належного Варченку О.М. приміщення вже було встановлено Державою обмеження. Так, відповідно до п. 16 Охоронного договору від 09.10.2013 № 714: Орган охорони має право привілейованої купівлі нежитлових приміщень. Власник (Варченко О.М.) зобов`язаний у письмовій формі отримати дозвіл та повідомити орган охорони про їх продаж, з зазначенням ціни та інших умов. Тобто, як зазначає 3-й відповідач, припущення прокурора спростовуються фактичними обставинами справи.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2025 у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А., яка входила до складу колегії суддів, для розгляду справи №922/2452/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М.

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

ФО-П Варченко О.М. у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 16.12.2024.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в липні 2024 року керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Варченка Олексія Михайловича, в якій просить суд:

- Визнати незаконним та скасувати п. 2 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 17.04.2013 №1111/13.

- Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2013 № 5013-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Варченком Олексієм Михайловичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. і зареєстрований в реєстрі за № 1174.

- Зобов`язати фізичну особу-підприємця Варченка Олексія Михайловича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 43827563101 - нежитлові приміщення першого поверху №109, 110, XLIII, загальною площею 52,2 кв.м, розташовані у житловому будинку літ. "А-5" за адресою: м.Харків, вул. Миру, 20.

Позовні вимоги обґрунтовані відчуженням об`єктів комунального нерухомого майна з порушенням процедури приватизації, а саме в позаконкурентний спосіб.

19.11.2024 Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова подала до суду заяву про забезпечення позову (вх.№29138), в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 43827563101, номер відомостей про речове право: 2305661), а саме: нежитлові приміщення першого поверху № 109, 110, XLIII, загальною площею 52,2 кв.м., розташовані у житловому будинку літ. А-5 за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

20.11.2024 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржувану ухвалу.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований статтями 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 31.05.2023 у справі № 906/1223/22, від 21.12.2022 у справі № 911/121/22.

Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.10.2022 у справі № 910/4192/22, у немайнових спорах суд вживає заходів забезпечення позову з превентивною метою щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, та, зважаючи на завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), суд має встановити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза унеможливлення чи суттєвого утруднення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

У справі № 910/1040/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 зазначила, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

У постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимоги про:

- визнання незаконним та скасувати п. 2 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 17.04.2013 №1111/13;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2013 № 5013-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Варченком Олексієм Михайловичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. і зареєстрований в реєстрі за № 1174;

- зобов`язання фізичну особу-підприємця Варченка Олексія Михайловича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 43827563101 - нежитлові приміщення першого поверху №109, 110, XLIII, загальною площею 52,2 кв.м, розташовані у житловому будинку літ. "А-5" за адресою: м.Харків, вул. Миру, 20.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, прокурор посилається на те, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ФО-П Варченко О.М. може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об`єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено. Таким чином, наявність у ФО-П Варченка О.М. правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. До того ж, як зазначає прокурор, ФО-П Варченко О.М. знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.

Однак, прокурором до заяви про забезпечення позову не надано жодних доказів на підтвердження того, що ФО-П Варченко О.М. вчиняє дії з відчуження спірного майна.

З матеріалів справи вбачається, що нежитлові приміщення першого поверху №109, 110, XLIII, загальною площею 52,2 кв.м, розташовані у житловому будинку літ. "А-5" за адресою: м.Харків, вул. Миру, 20, знаходяться у власності 3-го відповідача з 24.07.2013, тобто більше 11 років, і останній не вчиняв дій щодо продажу майна.

Суд апеляційної інстанції також враховує наступне.

В матеріалах справи наявний паспорт об`єкта культурної спадщини, відповідно до якого будівля за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20 перебуває на державному обліку як пам`ятка архітектури місцевого значення, а також облікова картка об`єкта культурної спадщини.

Згідно листа Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 20.09.2012, будівля за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20, перебуває на державному обліку як пам`ятка архітектури місцевого значення та має охоронний № 63 Списку пам`яток архітектури, затвердженого рішенням Харківського облвиконкому від 30.04.1980 № 334.

Згідно інформації від 18.06.2024, наданої Департаментом культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, будівля по пров. Миру, 20, у м. Харкові належить до складу пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення «Квартал 1, 2, 4, 5, Жилий будинок, Дитячі заклади ХТЗ», охоронний № 7225-Ха, занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 04.06.2020 № 1883 (прийнята на облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 30.04.1980 № 334 під охоронним № 63).

Відповідно до інформації від 04.07.2024, наданої Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, на підставі розпорядження начальника обласної військової адміністрації від 17.07.2023 № 357В, функції органу охорони культурної спадщини Харківської обласної державної (військової) адміністрації по пам`ятках архітектури, містобудування, садово- паркового мистецтва, ландшафтним, науки і техніки від Департаменту містобудування та архітектури обласної державної адміністрації передані до Департаменту культури і туризму обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України Про охорону культурної спадщини об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Частиною 2 ст.18 Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Тобто, згідно наведених положень закону ФО-П Варченко О.М. має право відчужувати спірне майно лише за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, а також ФО-П Варченку О.М. заборонено передавати спірне майно у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

За таких обставин, як правильно зазначено судом першої інстанції, прокурором не надано до суду належних та допустимих доказів в порядку приписів статей 76 - 79 ГПК України, які підтверджують дійсну імовірність ускладнення виконання або невиконання майбутнього рішення господарського суду в разі невжиття згаданих заходів забезпечення позову у випадку його задоволення.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для забезпечення позову та відмову у задоволенні поданої заяви.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2452/24 без змін як такої, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2452/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 15.01.2025

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза