Рішення

від 15.01.2025 по справі 200/5795/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 січня 2025 рокум. ДніпроСправа № 200/5795/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

21.08.2024 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом Донецького окружного адміністративного суду (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Донецького окружного адміністративного суду щодо невиплати ОСОБА_1 при відрахуванні зі штату суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у сумі 171634,53 грн;

- стягнути з Донецького окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду у сумі 171634 грн 53 коп.

В обґрунтування позову зазначено, що по 28.06.2024 позивач працював на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду. На підставі рішення ВРП від 25.06.2024 №1950/0/15-24 про звільнення з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку позивача було відраховано зі штату Донецького окружного адміністративного суду наказом голови цього суду від 28.06.2024 № 93/К-г.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 04.07.2024.

З 01 січня 2020 року по 30 вересня 2020 року відповідач нараховував суддівську винагороду, але виплачував її не в повному обсязі. Відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2021 № 03-29/52121 розмір нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за цей період становить 171632,70 грн. Неповна виплата суддівської винагороди порушує право позивача на належне матеріальне забезпечення.

Так, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято закон № 553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 № 68. Саме з цього часу відбувається порушення відповідачем права позивача на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач вважає, що наявні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо виплати за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, оскільки Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди. Однак відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду у розмірі значно меншому, ніж це було визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме у сумі 47230 грн. з урахуванням утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Тому належним способом відновлення порушеного права є стягнення з відповідача недоплаченої суддівської винагороди у визначеному ним розмірі - 171634,53 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.08.2024 адміністративну справу № 200/5795/24 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності і стягнення суддівської винагороди передано до Першого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо визначення підсудності суду, який повинен розглянути цю справу.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2024 у справі № 200/5795/24 визначено підсудність справи № 200/5795/24 за Луганським окружним адміністративним судом, передано адміністративну справу № 200/5795/24 на розгляд Луганського окружного адміністративного суду.

30.10.2024 до Луганського окружного адміністративного суду з Донецького окружного адміністративного суду за підсудністю надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди.

Ухвалою суду від 04.11.2024 позов було залишено без руху для усунення недоліків. У встановлений судом строк позивачем недоліки було усунуто.

Ухвалою суду від 11.11.2024 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також вказаною ухвалою зобов`язано Донецький окружний адміністративний суд надати для приєднання до справи:

- документально підтверджену інформацію, чи вносились зміни до штатного розпису та кошторису Донецького окружного адміністративного суду на 2020 рік у зв`язку із прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- документально підтверджену інформацію, чи отримувалися кошти фонду на оплату праці за 2020 рік на виплату суддівської винагороди Донецькому окружному адміністративному суду, з урахуванням обмежень чи без врахування обмежень, визначених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялись кошти в обсязі, передбаченому кошторисом;

- довідку про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України надати для приєднання до справи документально підтверджену інформацію, чи було передбачено кошторисом та чи виділялися кошти фонду на оплату праці за 2020 рік на виплату суддівської винагороди Донецькому окружному адміністративному суду, з урахуванням обмежень чи без врахування обмежень, визначених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялись кошти в обсязі, передбаченому кошторисом.

Правом надати відзив на позовну заяву відповідачі не скористалися.

20.11.2024 від відповідача № 1 до суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач зазначає, що Донецькому окружному адміністративному суду Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, затверджений на 2020 рік кошторис за формою, встановленою Міністерством фінансів України. У кошторисі суду визначений загальний обсяг використання коштів за кодами економічної класифікації видатків. Зміни до штатного розпису та кошторису суду на 2020 рік у зв`язку із прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не вносились.

У судове засідання сторони не прибули, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від позивача та відповідача № 1 надійшли заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України, картки платника податків.

Позивач працював суддею Донецького окружного адміністративного суду та 28.06.2024 на підставі рішення ВРП від 25.06.2024 № 1950/0/15-24 про звільнення з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку позивача відраховано зі штату Донецького окружного адміністративного суду наказом голови цього суду від 28.06.2024 № 93/К-г.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.

У подальшому дія карантину, встановленого цією постановою, неодноразово продовжувалася на всій території України згідно з численними постановами Кабінету Міністрів України до 30.06.2023. З 01.07.2023 карантин скасовано.

Відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 19.11.2024 № 03-30/522/24 загальна сума обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 становить 171634,53 грн.

За даними вказаної довідки обмеження у виплаті суддівської винагороди передбачені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Зазначений Закон № 553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 № 68.

Таким чином, вказаним вище Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався із положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII.

У період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідач № 1 нарахував та виплатив позивачеві суддівську винагороду з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що підтверджується відповідною довідкою.

Аналізуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону № 1402-VIII, з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

11 березня 2020 року Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, у п. 4.1. рішення вчергове зазначено, що:

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України:

- від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002,

- від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005,

- від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008,

- від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018,

- від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008); словосполучення «держава прагне», на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Таким чином, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Більше того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

За період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівську винагороду нараховано та виплачено позивачеві не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, чим порушено права позивача.

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав та гарантій незалежності судді, а відтак, порушене право позивача належить поновленню шляхом визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Позовні вимоги про стягнення суддівської винагороди не належать до задоволення, оскільки належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача суд вважає зобов`язання відповідача № 1 здійснити перерахунок і виплату суддівської винагороди.

Щодо відповідача № 2 суд доходить такого висновку.

У статтях 151, 152 Законі України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Окрім того, Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом та готує бюджетний запит.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належить до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

З урахуванням наведеного вбачається, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Як установлено судом із письмових пояснень відповідача № 1 та не заперечується сторонами, Донецькому окружному адміністративному суду Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, затверджений на 2020 рік кошторис за формою, встановленою Міністерством фінансів України. У кошторисі суду визначений загальний обсяг використання коштів за кодами економічної класифікації видатків. Зміни до штатного розпису та кошторису суду на 2020 рік у зв`язку із прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не вносились.

Отже, суд робить висновок, що у 2020 році кошти на фінансування виплати належної суддям Донецького окружного адміністративного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно виділялись в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», проте, такі обмеження застосовувалися самим відповідачем № 1.

За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем № 2 було допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, з урахуванням вищенаведеного положення КАС України рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у розмірі стягнення за один місяць належить до негайного виконання.

Однак в даних правовідносинах має бути здійснено саме донарахування та виплату (фактично доплату до суми, яка мала бути виплачена судді згідно з нормами закону). Рішення суду у цій справі носить зобов`язальний характер, тому відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення суду в частині вимоги про зобов`язання виплати суддівської винагороди у межах стягнення за один місяць.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та належать до часткового задоволення.

Оскільки позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень статті 139 КАС України судові витраті розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживачння: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 1, код за ЄДРПОУ 35099148), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, код за ЄДРПОУ 26255795) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок і виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Свергун