Постанова від 15.01.2025 по справі 440/13425/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 р. Справа № 440/13425/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 р. (постановлену суддею Клочко К.І.) по справі № 440/13425/24

за позовом ОСОБА_1

до Київського районного суду м. Полтави

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київського районного суду м. Полтави, в якому просив: визнати відсутність державної реєстрації Суду 05.06.1981 р. та визнати запис про державну реєстрацію від 05.06.1981 р. 16.11.2009 р., номер запису: 15881200000008793 фіктивним; визнати всі реєстрові дії вчинені всіма державними реєстраторами, записи про які відображені у хронології реєстрових дій у ЄДР щодо Суду незаконними та недійсними та скасувати їх; визнати відсутність правоздатності Суду як юридичної особи внаслідок ненабуття ним статусу юридичної особи; визнати, що утворення, існування та діяльність Суду з 19.11.1992 р. відбулися поза порядком встановленим законом; визнати порушення права позивача на розгляд його справ (зокрема: кримінальній справі № 11-1061 2004 р за його засудженням, цивільних справ № 552/1248/23, № 552/6465/22, № 552/2662/24; № 552/2591/23; № 552/6129/21; № 552/4947/21; № 552/2699/20; № 552/1216/20) Судом, встановленим/утвореним, відповідно до закону; визнати нанесення позивачу моральної шкоди порушенням його права на Суд встановленим/утвореним, відповідно до закону; стягнути з бюджету України на користь позивача грошову суму в розмірі 100000000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: конкретизувати з якими діями/бездіяльністю позивач не погоджується та просить їх визнати протиправними, та навести обставини, що обґрунтовують зміст позовних вимог у зв`язку з вказаною конкретизацією щодо відповідача; надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску із заявленими позовними вимогами.

На виконання вимог вищевказаної ухвали суду позивачем подано суду заяву на усунення недоліків та уточнення позовних вимог, в якій позивач вказує відповідачем у вказаній справі Державу України в особі Київського районного суду м. Полтави та зазначає, що на даний момент відсутні такі джерела інформації звідки він мав би дізнатися про порушення своїх прав. Обставини, на які він посилається як на докази порушення його прав - це лише його припущення, яким ще належить бути визнаними фактами рішенням суду при розгляді справи. Це його внутрішнє світорозуміння. Зазначає, що згідно ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутися до адміністративного суду не коли дізналася про порушення права, а якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Також позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду на тій підставі, що строк ним не пропущено.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 р.: визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду; повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Полтави про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи, оскільки позивачем у заяві про усунення недоліків адміністративного позову вказано, що ним не пропущені строки звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, а саме: зазначено, з якою саме дією чи бездіяльністю Київського районного суду м. Полтави він не погоджується; а також пропущено встановлений законом шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, без поважних причин, оскільки ним не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду з цим позовом у встановлений законодавством строк.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно із п. 4 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Підставою адміністративного позову є обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи, предметом адміністративного позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача.

Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення "Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975 р., "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 р.).

Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Згідно із ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 , позивач, зокрема, просить: визнати запис про державну реєстрацію суду від 05.06.1981 р. та 16.11.2009 р., номер запису 15881200000008793 фіктивними; визнати, що утворення, існування та діяльність суду з 19.11.1992 р. відбулися поза порядком встановленим законом; визнати порушення права позивача на розгляд його справ (зокрема: кримінальній справі № 11-1061 2004 р за його засудженням, цивільних справ № 552/1248/23, № 552/6465/22, № 552/2662/24; № 552/2591/23; № 552/6129/21; № 552/4947/21; № 552/2699/20; № 552/1216/20) судом, встановленим/утвореним, відповідно до закону.

Тобто, правовідносини у вказаній справі виникли 05.06.1981 р., 19.11.1992 р., 16.11.2009 р., проте, з вищевказаним позовом позивач звернувся лише 09.11.2024 р., з порушенням шестимісячного строку звернення до суду.

Проте, в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що ним строк звернення до суду не пропущено.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно із ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В справі Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії Європейським судом з прав людини зроблено висновок, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Поновлення строку звернення до суду може здійснюватися з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або хибна помилка про не пропуск строку, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки позивач не вважає, що ним пропущено строк звернення до суду з цим позовом та ним не подано до суду належних доказів поважності пропуску шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 118, 121, 122, 243, 160, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 р. по справі № 440/13425/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін