Постанова

від 14.01.2025 по справі 160/27198/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/27198/24Суддя І інстанції Сластьон А.О.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №319-рл від 24.09.2024 року в частині анулювання ліцензій №04630311202405604, №04620311202405589, №04610311202405777.

Також, 11.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» звернулось до суду із заявою про забезпечення адміністративного позову, в якому просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: №319-рл від 24.09.2024 в частині анулювання ліцензій №04630311202405604, 04620311202405589, 04610311202405777, виданих ТОВ «Акавір Груп» (ідентифікаційний код: 45548193, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Алма-Атинська, буд. 23) до набрання законної сили рішенням суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» про забезпечення адміністративного позову задоволено повністю.

Зупинено дію розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: №319-рл від 24.09.2024 року в частині анулювання ліцензій №04630311202405604, №04620311202405589, №04610311202405777, виданих Товариству з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» (ідентифиікаційний код: 45548193, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Алма-Атинська, буд. 23) до набрання законної сили рішенням суду.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровський області звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просило її скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована відсутністю підстав для забезпечення позову. Вказує на те, що у заяві про забезпечення позову не йдеться про ефективний захист саме порушених прав від рішень, дій чи бездіяльності Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, за захистом яких позивач звернувся до суду, як і не надано документального підтвердження наявності обставин, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевірити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції встановив, що відповідно до оспорюваних розпоряджень ГУ ДПС анулювало попередньо видані Товариству з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №481/95-ВР), анулювання ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання (стаття 3 Закону №481/95-ВР).

Отже, правильними є висновок суду першої інстанції, що суб`єкт господарювання позбавлений права здійснювати діяльність, зокрема, з роздрібної торгівлі тютюновими виробами, без відповідної ліцензії.

Колегія суддів зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

В свою чергу, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності заявника є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів робить висновок про існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження про анулювання ліцензії у цій справі. Наведені позивачем обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

В свою чергу, обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

В даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, на що помилково вказує скаржник, і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 14 грудня 2021 року (справа №240/16920/21), від 15 квітня 2022 року (справа №440/6755/21), від 13 липня 2022 року (справа №240/26736/21), від 15 березня 2024 року (справа №500/5854/23) дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у даній справі.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції діяв в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано вжив заходи забезпечення позову до подання позовної заяви, а тому, в межах даної справи, передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 310, 312, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 14 січня 2025 року.

Головуючий - суддяД.В. Чепурнов

суддяС.М. Іванов

суддяС.В. Сафронова