Ухвала

від 13.01.2025 по справі 320/16030/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/16030/23

УХВАЛА

13 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Василенка Я.М.,

Штульман І.В.,

При секретарі: Долинській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД звернулось до Київського окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просило:

1) визнати протиправними та скасувати пункт 1 та абзац перший пункт 5 «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва, реєстраційний номер ЄДЕССБ МU01:4683-8214-1828-4357, реєстраційний №15 від 11.01.2023, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.01.2023 №15;

2) зобов`язати відповідача внести зміни до Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва, реєстраційний номер ЄДЕССБ МU01:4683-8214-1828-4357, реєстраційний номер ЄДЕССБ МU01:4683-8214-1828-4357, реєстраційний №15 від 11.01.2023, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.01.2023 №15, шляхом викладення пункту 1 (Гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах) розділу «Містобудівні умови та обмеження» в наступній редакції: «Гранично допустима висота об`єкта проектування h=82,6 м (відповідно до містобудівної документації, заяв ТОВ ВКФ «Сервісшина» ЛТД від 30.11.2021 №61, від 31.01.2023 №31-01/02-23, від 08.03.2023 №03-01 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 у справі №640/4933/22 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою згідно із вимогами будівельних норм ДБН В.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»)»;

3) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, яке затверджене наказом від 01.03.2023 №116 про відмову у внесенні змін до містобудівних умов та обмежень;

4) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, яке затверджене наказом від 22.03.2023 №164 про відмову позивачу у внесенні змін до містобудівних умов та обмежень.

Позовна заява обґрунтована тим, що дії відповідача є протиправними та безпідставно обмежують позивача в його праві на реалізацію намірів забудови з допустимо визначеною діючим законодавством висотою майбутнього об`єкту.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року позовні вимоги - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва, реєстраційний номер СДЕССБ MU01:4683-8214-1828-4357, реєстраційний номер 15 від 11.01.2023, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 11.01.2023 р. № 15, де зазначено наступне:

« 1. 44.9 м (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2021 №1427 «Питання використання приаеродромної території», заяви Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД від 30.11.2021 № 61 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 640/4933/22 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Остаточно висоту визначити проектною документацією, розробленою відповідно до вимог ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій», ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В. 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва. Загальні вимоги», з урахуванням наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва», із дотриманням нормативних побутових і протипожежних розривів, забезпеченням нормативної інсоляції та освітленості приміщень об`єкта та суміжної забудови, висновку щодо несучої здатності конструкцій та їх експлуатаційної придатності.)».

Визнано протиправним та скасовано абзац перший пункт 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва реєстраційний номер ЄДЕССБ МU01:4683-8214-1828-4357, реєстраційний номер 15 від 11.01.2023, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 11.01.2023 № 15, де зазначено наступне:

«межі історичних ареалів - Об`єкт проектування знаходиться в межах центрального історичного ареалу (згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, та наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва»). Проектну документацію розробляти з урахуванням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць», наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва». У разі необхідності отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно законодавства. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з пунктом 9 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності). Врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»;

Зобов`язано Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва реєстраційний номер ЄДЕССБ МU01:4683-8214-1828-4357, реєстраційний номер 15 від 11.01.2023, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 11.01.2023 № 15, шляхом викладення пункту 1 (Гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах) розділу «Містобудівні умови та обмеження» в наступній редакції:

« 1. «Гранично допустима висота об`єкта проектування h = 82,6 м (відповідно до містобудівної документації, заяв Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД від 30.11.2021 № 61, від 31.01.2023 № 31-01/02-23, від 08.03.2023 № 03-01 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 у справі №640/4933/22 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою згідно із вимогами будівельних норм ДБН В.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В. 1.1.7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»)».

Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке затверджене наказом від 01 березня 2023 року №116 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД у внесені змін до містобудівних умов та обмежень.

Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке затверджене наказом від 22 березня 2023 року № 164 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД у внесені змін до містобудівних умов та обмежень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як особа, яка не приймала участь у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що об`єкт проектування знаходиться в межах центрального історичного ареалу (згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, та наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва»).

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що у відповідності до судових рішень у справі №640/5864/20 ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД було відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції існуючого комплексу нежитлових будівель під житловий комплекс з паркінгом по вулиці Кудряшова, 14А , що свідчить про протиправність житлової забудови на вказаній земельній ділянці.

На думку апелянта, у разі якщо забудовник продовжить будівельні роботи - останній знищить пам`ятку культурної спадщини та спотворить в цьому місці історичний ареал міста Києва, і як наслідок апелянт втратить можливість реалізовувати свої культурно-естетичні потреби через цей об`єкт, відтак вказане рішення впливає на його права та охоронювані законом інтереси.

У додаткових поясненнях ОСОБА_1 вказує, що Наказ № 599 Мінкульту є містобудівною документацією та є документацією з охорони культурної спадщини і ним встановлюються вимоги та обмеження для містобудівних перетворень, що свідчить про протиправність позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що діючий Генеральний план міста Києва не містить обмежень щодо граничної висотності будівництва будинків на вказаній земельній ділянці, що правомірно та обґрунтовано встановлено судом першої інстанції.

Як наслідок, зобов`язання відповідача внести зміни до містобудівних умов та обмежень, в частині визначення граничної висотності об`єкту забудови, не є втручанням у дискреційні повноваження Департаменту містобудування та архітектури та відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивача в правах.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено до судового розгляду на 16 грудня 2024 року.

Як встановлено колегією суддів під час підготовки справи до апеляційного розгляду, даний спір виник у зв`язку з видачею містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва: Реконструкція нежитлових будівель літ.А, Б, В під житловий комплекс з паркінгом за адресою: м.Київ вул. Кудряшова, 14-А, які затверджені наказом відповідача від 11.01.2023 №15, реєстраційний № ЄДЕССБ МU01:4683-8214-1828-4357.

У той же час, у поданій апеляційній скарзі скаржник вважає, що містобудівні умови та обмеження є такими, що видані відповідно до норм чинного законодавства України.

У силу вимог частини другої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Таким чином, реалізуючи передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.

Згідно частини першої ст. 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, передумовою апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, є встановлення обставин, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Положеннями статті 293 КАС України також визначено, що оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку мають право учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Отже, стаття 293 КАС України визначає дві окремі групи суб`єктів, які мають право на звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції: 1) учасники справи; 2) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

З положень вказаної норми слідує, що остання розширює коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку. Водночас, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами, а також перевірений судом в контексті наявності підстав для здійснення судового захисту порушених прав та (або) інтересів цієї особи.

Так, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17, судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібний підхід є сталим та неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 19 жовтня 2018 року у справі № 826/13182/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 1.380.2019.005487, від 20 вересня 2021 року у справі № 160/11823/20 та від 26 січня 2022 року у справі № 640/8328/19, від 22 грудня 2022 року у справі № 580/3147/19.

Також, Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 465/79/18 зауважено, що для вирішення питання про порушення прав чи інтересів особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи виникли у зв`язку з прийняттям судового рішення у цієї особи нові права чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особи, які не брали участі у справі, повинні довести реальне (не ймовірне або опосередковане іншими правовідносинами) порушення судом її права, інтересу та(або) обов`язку (зміст матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір).

Відповідно, суд апеляційної інстанції може розглянути по суті апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, за умови, якщо суд у оскаржуваному нею рішенні дійсно вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки і такі обставини доведені апелянтом і, відповідно, перевірені цим апеляційним судом в контексті наявності підстав для здійснення захисту її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків у судовому порядку.

При цьому, слід зауважити, що звернення, зокрема, до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, є виключно способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

У відповідності до п. п. 2, 3, 4 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною першою ст. 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відтак, особа, набуваючи статусу апелянта у справі, до участі у якій не була залучена, повинна мати не просто певний обсяг прав, свобод та інтересів, що зачіпаються тим чи іншим способом при прийняті судового рішення, а питання про захист чи відмову у захисті прав, свобод чи інтересів саме цієї особи має бути вирішено судом безпосередньо.

Така вимога Кодексу адміністративного судочинства України є імперативною, та положення частини першої ст. 13 КАС України не підлягають довільному тлумаченню.

На переконання колегії суду, рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Право, або законний інтерес може бути захищено судом лише у разі його порушення. З цього слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення права, свободи або інтересу.

Як свідчить мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваного рішення, судом першої інстанції питання про права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 жодним чином не вирішувались.

При цьому, в системному аналізі норм процесуального законодавства статус особи, що не брала участі у справі, в апеляційному провадженні подібний зі статусом третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У той же час, частина друга ст. 49 КАС України допускає до участі у справі третіх осіб (без самостійних вимог на предмет спору) лише у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки.

Натомість, на стадії апеляційного розгляду такий вплив має бути очевидним та питання про права, свободи, інтереси, обов`язки суд першої інстанції вже повинен «вирішити».

Проаналізувавши взаємозв`язок вказаних правових приписів, з метою уникнення порушення принципу доступу до правосуддя колегія суддів вважає за можливе звернутися до положень частини першої ст. 50 КАС України, які визначають зміст правового ланцюгу між особою, відмінною від позивача/відповідача, та особою зі статусом позивача/відповідача протилежною до інтересів вказаної особи, застосувавши аналогію закону.

Так, вказана норма містить дві ознаки можливості набуття особою статусу третьої особи: 1) сторона може набути право стосовно третьої особи; 2) третя особа може пред`явити вимоги до сторони.

Таким чином, між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД в результаті ухвалення оскаржуваного рішення в межах даного спору мають існувати певні взаємовідносини.

Як свідчать матеріали справи, у містобудівних умовах і обмеженнях забудови земельної ділянки, які оскаржує Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД в частині надання дозволу з обмеженням гранично допустимої висоти об`єкта будівництва, відповідач зазначив про відповідність такої містобудівної документації на місцевому рівні вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та іншим нормативно-правовим актам.

Втім, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позовні вимоги було задоволено повністю, та вирішено питання щодо неправомірності окремих пунктів містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва, реєстраційний номер ЄДЕССБ МU01:4683-8214-1828-4357, реєстраційний №15 від 11.01.2023, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.01.2023 №15 та рішень Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке затверджене наказом від 01 березня 2023 року №116 та від 22 березня 2023 року № 164 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД у внесені змін до містобудівних умов та обмежень.

У той же час, подаючи апеляційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2024, ОСОБА_1 фактично оспорює містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є правовим актом індивідуальної дії.

Слід зазначити, що такий правовий акт породжує права й обов`язки в першу чергу лише для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано.

У свою чергу, апелянт обґрунтовує своє право на звернення з даною апеляційною скаргою тим, що акти індивідуальної дії, які видані стосовно окремих конкретних осіб - несуть негативний (дуже негативний) вплив та порушують законні права та інтереси інших осіб, зокрема його права та інтереси.

Разом з тим, ОСОБА_1 не є заявником прийнятого відповідачем рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень, та приймаючи таке рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не здійснював безпосередньо щодо скаржника владні управлінські функції, відтак ОСОБА_1 не є учасником публічно-правових відносин, які виникли у зв?язку з прийняттям оскаржуваного у цій справі рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції від 10.06.2024 у даній справі не може свідчити про порушення охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_1 .

У відповідності до п. 3 частини першої ст. 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 248, 305, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Сервісшина» ЛТД до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Я.М. Василенко

І.В. Штульман