Постанова

від 14.01.2025 по справі 758/7618/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року місто Київ.

Справа № 758/7618/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4368/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Немировської О.В., Стрижеуса А.М.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільского районного суду міста Києвавід 15 жовтня 2024 року (ухвалено у складі судді Войтенко Т. В., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007», ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007», ОСОБА_1 про зобов`язання ТОВ «Неомед 2007» знищити кріо консервовані ембріони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зберігаються Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007».

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що позивач та відповідачка в період з 2008р. по 2023р. перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі, 29.11.2018 року подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено з Товариством «Неомед 2007» договір №ДРТ-Р-1313 про надання послуг з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу, відповідно до умов якого на зберіганні в Медичному центрі «Мати та дитина» ТОВ «Неомед 2007» перебувають належні йому та на час звернення до суду вже колишній дружині ОСОБА_1 два кріо консервовані ембріони.

У позовній заяві позивач зазначає, що в листопаді 2023 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва шлюб між ним та ОСОБА_1 було розірвано. У зв`язку із розірванням шлюбу потреба у зберіганні спільного біологічного матеріалу відпала.

Вказує на те, що 26.10.2023 року ОСОБА_2 звернувся до медичного центру «Мати та дитина» ТОВ «Неомед 2007 з письмовою заявою на знищення вказаних кріоконсервованих ембріонів. Однак, зі слів відповідальних осіб адміністрації медичного центру, утилізацію вказаних ембріонів провести не вбачається за можливе, у зв`язку з відсутністю згоди на це ОСОБА_1

15.12.2023 року позивач повторно звернуся із заявою до Медичного центру «Мати та дитина» ТОВ «Неомед 2007» щодо утилізації вказаних ембріонів, але знову отримав негативну відповідь.

Звертаючись до суду з даним позовом зазначив, що 31.01.2024 року він втретє письмово звернувся до Медичного центру «Мати та дитина» ТОВ «Неомед 2007» із заявою щодо утилізації ембріонів. Додатково зазначивши, що вказані ембріони були утворені в тому числі з належного йому біоматеріалу і тому позивач вважає, що має право на їх утилізацію без згоди ОСОБА_1 .

Листом від 05.03.2024 №215 ОСОБА_2 було надано письмову відповідь про те, що вказані ембріони є спільною власністю жінки та чоловіка, тому розпоряджатись ними можливо лише за обопільною згодою чоловіка та жінки.

Посилаючись на те, що він вже не перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , не бажає народження спільної дитини, не надає згоду на використання його біологічних матеріалів колишньою дружиною, а колишня дружина ОСОБА_1 не надає свою згоду на утилізацію ембріонів, чим порушує його права самостійно визначатися, чи бажає він бути батьком дитини, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Подільского районного суду міста Києвавід 15 жовтня 2024 року позов- задоволено.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» знищити кріоконсервовані ембріони ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зберігаються Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» на підставі Договору №К-Р-4905 про надання послуг з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу від 11.03.2019 року.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала через суд першої інстанції до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що у відповідності до преамбули Договору позивач і апелянт є його стороною, іменованою як Замовник, а також те, що згідно п. 2.2. Договору власником біологічного матеріалу є замовник, а тому будь-які дії та рішення стосовно кріоконсервованих ембріонів повинні бути узгодженими.

Вказує, що Договір не припинений, в судовому порядку не розірваний.

Вказує, що суд першої інстанції не надав ніякої правової оцінки тому факту, що кріоконсервовані ембріони до моменту звернення позивача із заявою про їх знищення зберігалися 4,5 роки, а оплата за Договором була здійснена 15 грудня 2023 року на 4 роки вперед. Вважає, що суд першої інстанції мав всі правові підстави дійти висновку, що відмітка замовника з проханням продовжити строк зберігання кріоматеріалу, фактично, перестала бути регулятором правовідносин сторін за договором за обопільною згодою сторін.

Звертає увагу, що суд першої інстанції, вийшовши за рамки позову, незаконно позбавив відповідача можливості подати заяву про застосування строку позовної давності щодо питання незастосування сторонами положень п. 5.2. договору, оскільки представник позивача в жодному процесуальному документі не обґрунтовував свої вимоги порушенням зазначеного пункту

Вважає, що оскільки ДРТ від жінки вимагає значно більших зусиль ані ж від чоловіка, у питанні вирішення майбутнього кріоконсервованих ембріонів скаржник має більший пріоритет.

Вважає, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції постановив знищити людську істоту на певному етапі її розвитку, що є антиконституційним.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою.

6 грудня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, яким просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Вказує, що суд дійшов вірного висновку, що ще з 11.04.2019 року у відповідача-1 відсутній обов`язок зберігати біологічний матеріал, оскільки ні вчасної оплати, ні проставлення підпису на відповідній заяві здійснено не було.

Зазначає, що позивач не заперечує наявність спільної власності йог та відповідача-2 на ембріони. Однак позивач ніколи не погоджувався на самостійне використання відповідачем-2 ембріонів, створених разом з ним. Право використання як і будь-яка інша правомочність, у даному випадку є спільним.

У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи скарги підтримала.

Представник позивача ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 14 вересня 2008р. Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №2460.

Від зареєстрованого шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2023р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 8-9).

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальності «Неомед-2007» щодо надання їм медичних послуг з відібрання та подальшого зберігання біологічних матеріалів.

29 листопада 2018р. між подружжям ОСОБА_5 та Товариством «Неомед-2007» було укладено Договір №ДРТ-Р-1313 про застосування допоміжних репродуктивних технологій. Копія даного договору зберігалися в архівосховищі в селі Блиставиця Бучанського району Київської області, однак була знищена внаслідок вибуху та пожежі 24 лютого 2022р. під час наступу окупаційних військ. Доказом знищення архівосховища є лист Товариства «Документальний сервіс» від 25 вересня 2024р. (а.с.106).

11 березня 2019р. між подружжям ОСОБА_5 та Товариством «Неомед-2007» було укладено Договір №К-Р-4905 про надання послуг з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу (а.с.106 зворот - 107).

Відповідно до пункту 1.4 Договору, строком зберігання біологічного матеріалу є дата - «до 11 квітня 2019р.».

Відповідно до пункту 2.3 Договору підставою укладення даного договору є належним чином оформлена Заява на кріоконсервацію сперми, ооцийтів чи біологічного матеріалу, отриманого з яєчника та (або) придатка та(або) заява на кріоконсервацію ембріонів.

Встановлено, що 11 березня 2019р. подружжя ОСОБА_5 звернулася до Товариства «Неомед-2007» із Заявою на кріоконсервування ембріонів (а.с.108).

Дана заява передбачає необхідність спільної згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на продовження зберігання біологічного матеріалу продовж обумовленого сторонами терміну, про що зворот Заяви має відповідні графи для підписів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також уповноваженого представника Медичного центру.

Станом на момент подачі копії даної Заяви до суду - 26 вересня 2024р. в такій Заяві відсутні будь-які відмітки, підписи замовників Сушичів про згоду на продовження зберігання біологічних матеріалів у Товаристві (а.с.108 зворот).

Відповідно до пункту 2.5 Договору №К-Р-4905 про надання послуг з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу від 11.03.2019, підставою для продовження дії договору та строку зберігання кріоматеріалу є відмітка замовника з проханням продовжити строк зберігання у Заяві, визначений у пункті 2.3 цього договору та виконання замовником пункту 4.2 даного договору щодо оплати послуг.

Відповідно до пункту 4.2 Договору, оплата вартості послуг здійснюється замовником у розмірі 100 % від вартості послуг, яка визначена у пункті 1.5 даного Договору протягом 1 робочого дня з моменту його підписання.

Відповідно до пункту 4.3 Договору при продовженні строку дії договору оплата вартості послуг із зберігання визначається чинним на момент оплати прейскурантом цін виконавця. У цьому випадку замовник оплачує послуги протягом 1 дня з моменту проставлення відмітки про продовження строку у Заяві, яка визначена пунктом 2.3 цього договору.

Отже, умовами Договору №К-Р-4905 про надання послуг з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу від 11.03.2019 передбачено 2 умови, необхідні для продовження зберігання біологічних матеріалів замовників:

- відмітка у Заяві шляхом проставлення підписів замовників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в графі «Просимо продовжити зберігання на строк до…»;

- здійснення оплати послуг із зберігання біологічного матеріалу впродовж 1 дня після ініціювання продовження зберігання.

Судом встановлено, що 15 грудня 2023р. на рахунок ТОВ «Неомед-2007» було здійснено оплати у розмірі - по 3500 грн. за 4 роки, а всього на суму 14 000 грн., про що складено Акт про надані медичні послуги №3011993 від 15 грудня 2023р. (а.с.123).

Щодо Акту про надані медичні послуги №3011993 від 15 грудня 2023р. сторони у судовому засіданні надали суперечливі пояснення.

Так, представник позивача пояснила суду, що позивач ОСОБА_2 змушений був оплатити 4 роки зберігання біоматеріалів, адже замовники мали заборгованість за період 2019-2023 рр. Відповідачка ОСОБА_1 повідомила суду, що позивач ОСОБА_2 оплатив послуги із зберігання біологічних матеріалів 15 грудня 2023 року на 4 роки вперед.

Відповідно до Довідки товариства «Неомед-2007» №610 від 1 жовтня 2024р., ембріони пацієнтів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зберігаються в Медичному центрі «Мати та дитина» на підставі Договору від 11 березня 2019р.. Замовники не мають заборгованості по зберіганню. Біологічний матеріал зберігається у належних умовах у кріосховищі по теперішній час (а.с.124).

На підставі зазначеної Довідки від 1 жовтня 2024 року та Акту про надані медичні послуги №3011993 від 15.12.2023 суд вважає доведеними ті обставини, що замовниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було здійснено оплату послуг зі зберігання біологічних матеріалів в повному обсязі та станом на час розгляду справи у суді заборгованість відсутня.

Втім, суд констатує, що починаючи з жовтня 2023 року позивачем ініціювалося питання про утилізацію ембріонів (а.с.7).

Так, 26 жовтня 2023р. ОСОБА_2 звернувся до Медичного центру «Мати та дитина» із заявою на знищення кріоконсервованих ембріонів (а.с.7).

15.12.2023 року позивач повторно звернуся із заявою до Медичного центру «Мати та дитина» ТОВ «Неомед 2007» щодо утилізації вказаних ембріонів (а.с. 6).

31.01.2024 позивач втретє ініціював питання про утилізацію біологічних матеріалів, однак отримав письмову відмову від 5 березня 2024р., згідно якої одностороння заява на розпорядження біологічним матеріалом не дає можливості знищити матеріали та необхідна спільна згода чоловіка та жінки (а.с. 4, 5).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції на підставі п.5.2 договору дійшов до висновку, що у зв`язку з відсутністю письмової згоди на зберігання біологічного матеріалу від позивача ОСОБА_2 , відповідач медичний центр «Неомед-2007» не мав передбачених договором підстав для подальшого зберігання біологічного матеріалу з квітня 2019 року.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18). Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19)).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною п`ятою статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За правилами частин першої, шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21) зроблено висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову.

У справі, що переглядається, підставою позову ОСОБА_2 визначив те, що він не бажає народження спільної з відповідачем дитини, не надає згоду на використання його біологічних матеріалів колишньою дружиною, а колишня дружина ОСОБА_1 не надає свою згоду на утилізацію ембріонів, чим порушує його права самостійно визначатися, чи бажає він бути батьком дитини.

Таких підстав для розірвання договору, як невиконання умов п. 5.2. Договору, позовна заява не містить, в матеріалах справи відсутні письмові заяви про уточнення позовних вимог та їх розгляд судом першої інстанції (без подання письмової заяви про зміну підстав позову). Суд першої інстанції указаного не врахував, вийшов за межі підстав позову, що є порушенням принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України, та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо доводів позивача, на які останній посилався, як на підставу позову.

Як вже зазначено вище, позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі, уклали з Товариством «Неомед 2007» договір №ДРТ-Р-1313 про надання послуг з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу, відповідно до умов якого на зберіганні в Медичному центрі «Мати та дитина» ТОВ «Неомед 2007» перебувають належні йому та на час звернення до суду вже колишній дружині ОСОБА_1 два кріоконцервовані ембріони.

У листопаді 2023 року рішенням суду шлюб між ним та ОСОБА_1 було розірвано, у звязку з чим позивач звернувся до медичного центру «Мати та дитина» ТОВ «Неомед 2007» з письмовою заявою на знищення вказаних кріоконсервованих ембріонів. Однак, зі слів відповідальних осіб адміністрації медичного центру, утилізацію вказаних ембріонів провести не вбачається за можливе, у зв`язку з відсутністю згоди на це ОСОБА_1 . Подібні заяви позивачем подавались повторно, однак ТОВ «Неомед 2007» відмовляли у задоволенні таких заяв.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_6 не зміг врегулювати спір в досудовому порядку, було прийнято рішення звернутися до суду з позовом про зобов`язання вчинити дії.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою і другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до Договору № К-Р-4905, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з ТОВ «Неомед 2007», даний договір є договором про надання послуг та зберігання біологічного матеріалу.

Частиною 2 ст. 628 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Послугою вважається діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин укладений між споживачем і виконавцем. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (розрахунковий документ) (ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачі»).

У ЦК України питання зберігання майна регулюється главою 66 (§1. Загальні положення про зберігання), положення якої також застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом (стаття 955 цього Кодексу). Згідно із ч.1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частина перша ст. 937 ЦК України передбачає, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлених ст. 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (стаття 942 ЦК України).

Так, відповідно до п. 2.1. Договору, в порядку та на умовах визначених цим Договором, Виконавець (ТОВ «НЕОМЕД 2007») зобов`язується надати Замовнику ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) послуги з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу, а Замовник зобов`язується оплатити вартість наданих послуг.

Відповідно до п. 2.2. Договору, власником біологічного матеріалу за цим Договором є Замовник.

Відповідно до п. 2.3. Договору, підставою укладення Договору є належним чином оформлена Заява на кріоконсервацію сперми, ооцитів, оваріальної тканини, біологічного матеріалу, отриманого з яєчка або його придатка, та/або Заява на кріоконсервацію ембріонів.

Згідно довідки № 610 від 01.10.2024 року за Договором відсутня заборгованість. Біологічний матеріал зберігається у належних умовах у кріосховищі по теперішній час.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач посилався на рішення ЄСПЛ у справі «Еvans проти Сполученого Королівства», зазначаючи, що кожна особа, яка надає гамети для здійснення ЕКЗ знала заздалегідь, що її генетичний матеріал не буде використано без її постійної згоди.

Як зазначено у даному рішенні, у статті 3 Закону 1990 року було закріплено зобов`язання будь-якої клініки, яка проводить лікування шляхом штучного запліднення, пояснити особі, яка розпочинає таке лікування, що кожен носій гамет (статевих клітин), тобто і чоловік, і жінка має право перервати процес лікування у будь-який час до імплантації. Для забезпечення зрозумілості цього положення та його доведення до відома пацієнтів кожен із донорів повинен був підписати документ встановленої форми, який би засвідчував його згоду на штучне запліднення.

Суд вказав на те, що прийняття державою законодавства, котре регулює важливі аспекти приватного життя і не дозволяє зважувати конкуруючі інтереси у світлі обставин кожної індивідуальної справи, не суперечило вимогам ст.8 Конвенції. Суд визнав, що законодавче вирішення питання про штучне запліднення спрямоване як на забезпечення чіткості та належного формулювання норми, яка переслідує мету як забезпечення правової певності, так і захисту публічної впевненості у законі у дуже делікатній сфері суспільних відносин.

Разом з тим, законодавство України не містить законодавчого акту, яке б регулювало питання про те, яке рішення повинно прийняти клініка, у випадку бажання однієї з сторін утилізації біологічного матеріалу, зібраного для виконання штучного запліднення.

А тому дане питання регулюється виключно Договором та заявою на кріоконсервацію ембріонів, яка відповідає Додатку 21 до Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні.

Відповідно до пункту 2.5 Договору, підставою для продовження дії договору та строку зберігання кріоматеріалу є відмітка замовника з проханням продовжити строк зберігання у Заяві, визначений у пункті 2.3 цього договору та виконання замовником пункту 4.2 даного договору щодо оплати послуг. До клініки замовником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після закінчення строку договору зберігання, спільна заява про продовження такого строку не подавалась.

Відповідно до заяви на кріоконсервацію ембріонів, поданої та підписаної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час укладення договору, останні були проінформовані, що зберігання їхніх ембріонів може бути припинено раніше зазначеного строку чи продовжено виключно за їхньою взаємною письмовою згодою; що використання їхніх ембріонів у процедурах ДРТ для них або інших пацієнтів може бути здійснено виключно за їхньою взаємною письмовою згодою.

Так, відповідно до матеріалів справи, починаючи з 23 жовтня 2023 року ОСОБА_2 виявив небажання подальшого зберігання ембріонів. З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що відмітка замовника з проханням продовжити строк зберігання кріоматеріалу фактично перестала бути регулятором правовідносин сторін. Представник ТОВ «Неомед-2007» в судовому засіданні першої інстанції надав пояснення, що виконання умов договору клінікою відбувалось у зв`язку з надходженням оплати за договором.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що навіть якщо такий договір продовжував виконуватися фактично за мовчазною взаємною згодою сторін, продовження такого виконання після того, як ОСОБА_2 висловив небажання продовження строку зберігання, прямо суперечить умовам Договору та заяві на кріоконсервацію ембріонів.

Відповідно до п. 5.4.1 ОСОБА_1 під час укладення договору була попереджена(тобто мала бути готова), що ТОВ «НЕОМЕД 2007» повинен буде припинити зберігання ембріонів, якщо її чоловіком не буде надана письмова згода на продовження строку зберігання, а тому її доводи про порушення її права на материнство у зв`язку із знищенням ембріонів через волевиявлення позивача, колегія суддів не приймає.

З моменту письмової незгоди ОСОБА_2 подовжувати зберігання ембріонів у ТОВ «НЕОМЕД 2007» , посилання ОСОБА_1 на те, що строк дії договору був автоматично продовжений за обопільною згодою сторін є неприйнятним, а у ТОВ «Неомед 2007» з подачею такої незгоди на зберігання було відсутнє право продовжувати виконання договору . Сама по собі оплата послуг одним з колишнього подружжя не може слугувати підставою для продовження строку дії Договору, адже обопільна згода донорів на продовження такого строку передує оплаті послуг.

Щодо посилання скаржника, що вона має пріоритет, як співвласника у питанні вирішення майбутнього кріо консервованих ембріонів, апеляційний суд, як і ЕСПЛ у справі «Еvans проти Сполученого Королівства», чітко бачить різницю у ступені участі кожної зі сторін у процесі штучного запліднення, однак, не вважає, що права чоловіка-донора, передбачені ст. 8 Конвенції, повинні потребувати менше захисту, аніж такі ж права жінки.

Щодо посилання ОСОБА_1 , що зобов`язання клініки знищити кріоконсервовані ембріони є зобов`язанням знищити, вбити людську істоту на певному етапі її розвитку, колегія суддів зазначає наступне.

Ст. 2 Закону України «Про заборону репродуктивного клонування людини» визначає «ембріон людини» як зародок людини на стадії розвитку до восьми тижнів

Згідно зі ст. 201 ЦК України життя є особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

У ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» зазначається, що кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров`я

Згідно з п. 1.2. Наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живонароджених і мертвонароджених» від 29.03.2006 № 179 живонародження - це вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання/ вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і чи відшарувалась плацента) дихає або має будь які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м`язів.

Крім того, колегія суддів враховує положення ч. 6 ст. 281 ЦК України, яким визначено, що штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.

Вищенаведене підтверджує, що кріо консервовані ембріони в розумінні законодавства України є зародком, а не дитиною, як це зазначає відповідач.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

В даній справі суд першої інстанції вийшов за межі підстав позову, чим порушив принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, разом з тим ухвалив вірне рішення про задоволення позову, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Подільского районного суду міста Києвавід 15 жовтня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 січня 2025 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.В. Немировська

А. М. Стрижеус