Постанова

від 14.01.2025 по справі 620/1576/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/1576/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Левкович А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 13.10.2022 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання;

- зобов`язати відповідача поновити посвідку на постійне проживання відповідно до норм Закону України «Про імміграцію».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що скасовуючи посвідку на постійне місце проживання відповідач не обґрунтував і не надав доказів того, що при оформленні посвідки позивачем надано неправдиві відомості, або надано підроблені чи недійсні документи, на підставі яких він отримав посвідку.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що у позивача були відсутні правові підстави для отримання посвідки на тимчасове проживання, що підтверджується відомостями з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів, які перетинають державний кордон «Аркан» та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00037160784.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином Республіки Узбекистан, що підтверджується національним паспортом (а.с.55-57).

25.06.2014 позивач відповідно до частини 13 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядку №251, у зв`язку із перебуванням у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , звернувся до Ніжинського МВ УДМС України в Чернігівській області із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання та 07.07.2014 відповідачем прийнято рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , строком дії до 06.07.2015 (а.с.75-76).

Рішеннями УДМС України в Чернігівській області від 29.05.2015 та від 11.05.2016 ОСОБА_1 продовжувався строк дії посвідки до 28.05.2016 і 10.05.2017 відповідно (а.с. 50-51, 75).

02.06.2016 на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» позивач звернувся до Деснянського РВ у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію, за результатом розгляду якої, з урахуванням висновку від 20.07.2016 ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну, дійсний до 19.07.2017 (а.с.47-49).

12.08.2019 позивача документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 , строком дії до 08.08.2019 (а.с.16, 52, 77).

26.02.2021 ДМС України видано наказ №28 «Про проведення перевірки з окремих питань діяльності УДМС у Чернігівській області», за результатами якої складено акт від 06.12.2021, в якому зокрема зазначено, що на момент подачі заяви на оформлення посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 повідомив про себе завідомо неправдиві відомості, тому посвідка на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 повинна бути скасована. Крім того, зазначено, що вказане є підставою для скасування дозволу на імміграцію (а.с.58-64).

Листом УДМС України в Чернігівській області від 16.12.2021 №7401.5-5918/74.2-21 до ДМС України направлено справи про надання дозволу на імміграцію в України та документування посвідкою на постійне проживання іноземних громадян, з проектами висновків про скасування дозволів на імміграцію в Україну (а.с.65).

Листом ДМС України від 18.02.2022 підтримано проект висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , рекомендовано його до затвердження з певними доповненнями (а.с.66).

Разом з тим, у зв`язку з веденням активних бойових дій в межах міста Чернігова 25.02.2022 та виникненням реальної загрози захоплення кореспонденції, відсутності можливості вручення її адресату і подальшого збереження, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №152, кореспонденція ДМС України, в тому числі і вказаний лист з додатками, була знищена шляхом спалювання з дотриманням режиму секретності, що підтверджується листом від 29.04.2022, доповідною запискою від 20.07.2022 (а.с.67-68).

Наведене стало підставою для повторного складання та затвердження 13.10.2022 висновку про скасування громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 дозволу на імміграцію; скасування, визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі обміну посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 від 12.08.2019, на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (а.с.81-83).

У вказаному висновку зазначено, що посвідка на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 не могла підтверджувати законність перебування іноземця на території України на момент подачі документів на отримання дозволу на імміграцію, оскільки її було отримано на підставі наданого громадянином Республіки Узбекистан ОСОБА_1 паспортного документу серії НОМЕР_3 з штампами перетину кордону «Виїзд 05.03.2014», «В`їзд 28.05.2014», проте згідно інформації, отриманої з бази «Аркан», зазначених перетинів іноземець не здійснював.

13.10.2022 УДМС України в Чернігівській області прийнято рішення №30-Д про скасування позивачу дозволу на імміграцію, виданого Державним центром персоналізації 02.03.2019, строком дії до 01.03.2029 (а.с.84).

Також, 13.10.2022 відповідачем прийнято рішення №74012500050875 про скасування ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 (а.с.85).

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про підтвердження фактів, встановлених і відображених відповідачем у Висновку про наявність підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22 вересня 2011 року (далі - Закон №3773-VI), який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, також Законом України «Про імміграцію» №2491-III від 07 червня 2001 року (далі - Закон №2491-ІІІ), який визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» № 321 від 25.04.2018 (в редакціях, що були чинні на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Частиною 15 ст.4 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами пп.2, 3 ч.1 цієї статті спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Тобто, для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» від 25 квітня 2018 року №321 (далі - Порядок №321).

У п.64 вказаного Порядку визначені підстави для скасування посвідки.

Так, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію»;

2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Як вбачається із висновку від 13.10.2022, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію визначено п.1, 5 ч.1 ст.12 Закону № 2491-ІІІ, оскільки на момент подачі заяви на оформлення посвідки на тимчасове проживання іноземець повідомив про себе завідомо неправдиві відомості, а саме: на момент подачі документів на отримання дозволу на імміграцію, посвідка на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 не могла підтверджувати законність перебування іноземця на території України, оскільки її було отримано на підставі наданого громадянином Республіки Узбекистан ОСОБА_1 паспортного документу серії НОМЕР_3 з штампами перетину кордону «Виїзд 05.03.2014», «В`їзд 28.05.2014», проте згідно інформації, отриманої з бази «Аркан», зазначених перетинів іноземець не здійснював. При цьому, присутність позивача у вказаний період (з 05.03.2014 до 28.05.2014) підтверджується також копією свідоцтва про шлюб, укладеного іноземцем 22.05.2014 на території України з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.81-83).

Наведене стало підставою для прийняття відповідачем рішення від 13.10.2022 №30-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну (а.с.84).

В свою чергу, вказане рішення стало підставою для прийняття відповідачем рішення №74012500050875 від 13.10.2022 про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 відповідно до пп.1 п.64 Порядку №321.

Колегія суддів зазначає, що положення п.1 ч.1 ст.12 Закону № 2491-ІІІ визначають підставою для скасування дозволу на імміграцію - подання іноземцем свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Таким чином, Законом № 2491-ІІІ встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

В той же час, проставлення відміток у паспортному документі іноземця при перетині державного кордону України належить до виключних повноважень службових осіб Державної прикордонної служби України, що передбачено положеннями Закону України «Про прикордонний контроль» та регламентується, зокрема ст.12 вказаного Закону.

Натомість, інформаційне наповнення інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (системи «Аркан») здійснюється відповідними суб`єктами, що визначені у п.6 Положення, затвердженим спільним наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної Митної Служби України, Державної податкової адміністрації України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Служба безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України від 03.04.2008 №284/287/214/150/64/175/266/75, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.05.2008 за №396/15087.

Згідно з п.6 наведеного Положення суб`єктами системи "Аркан" є Адміністрація Державної прикордонної служби України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство праці та соціальної політики України.

При цьому, позивач не може нести відповідальність за дії службових осіб Державної прикордонної служби України при здійсненні прикордонного контролю в частині проставлення відміток «в`їзд»/«виїзд» у паспортному документі, або за інформаційне наповнення системи «Аркан» визначеними суб`єктами.

Вказане відповідає принципу «належного урядування» відповідно до якого, допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови невідповідності інформації в паспортному документі позивача та системі «Аркан», ці обставини не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для нього негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, в силу ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту, що в паспортному документі позивача № НОМЕР_3 від 18.06.2013 були наявні відмітки про перетин ним кордону України на виїзд 05.03.2014 та в`їзд 28.05.2014.

Так, в матеріалах справи наявні копії листа Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м.Чернігові від 19.04.2022 №63/34-03-124 та доповідної записки Головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС у Чернігівській області Дубровських О. від 20.07.2022, відповідно до яких у зв`язку з веденням активних бойових дій в межах м.Чернігів були знищені шляхом спалювання з дотриманням вимог секретності направлені до УДМС у Чернігівській області, зокрема, справа №3877/2689 та №178/2014 ТП громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.67-68).

В той же час, знищення документів з підстав наявності реальної загрози захоплення кореспонденції і відсутності можливості її подальшого збереження не відміняє ту обставину, що відповідні обґрунтування оскаржуваних у даній справі рішень суб`єкта владних повноважень не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Крім того, відповідні документи ОСОБА_1 , а саме паспорт громадянина Узбекистану № НОМЕР_3 від 18.06.2014 та свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 від 22.05.2014 неодноразово були предметом перевірки УДМС України в Чернігівській області, зокрема, при документуванні позивача посвідкою на тимчасове проживання від 07.07.2014 серії НОМЕР_1 , при формуванні відповідачем висновку від 20.07.2016 про надання позивачу дозволу на імміграцію та видачі відповідного дозволу від 20.07.2016 №74.01/05-9867 (а.с.47-49).

При цьому, як висновок від 20.07.2016 про надання позивачу дозволу на імміграцію, так і висновок від 13.10.2022 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в України був сформований однією і тією ж особою - Головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС у Чернігівській області Дубровських О. та на підставі одних і тих самих документів.

Таким чином, формування протилежних висновків за відсутності факту належного з`ясування обставин свідчить про порушення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, принципу «належного урядування» та не сприяє досягненню правової визначеності.

Частинами 1, 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на рішення у справі "Рисовський проти України", №29979/04, в якому Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Таким чином, відсутні підстави вважати, що при отриманні дозволу на імміграцію позивачем були свідомо надані неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність. При цьому, у спірних рішеннях не зазначено інших обставин, які б свідчили про порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

В той же час, процедура скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання проведена відповідачем з порушенням принципів «належного урядування» та «юридичної визначеності», на необхідність дотримання яких неодноразово звертав увагу ЄСПЛ у своїх рішеннях, оскільки спірні рішення були прийняті 13.10.2022 на підставі документів, які були в наявності у відповідача ще з липня 2014 року.

Отже, у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , та, як наслідок, для скасування посвідки на постійне проживання, що свідчить про протиправність оскаржуваних рішень та наявність підстав для їх скасування.

При цьому, будь-яких доказів щодо притягнення до відповідальності службових осіб, якими були оформленні рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію матеріали справи не містять, внаслідок чого всю відповідальність за можливі порушення, допущені суб`єктом владних повноважень при наданні такого дозволу, УДМС України у Чернігівській області поклало на позивача, незважаючи на те, що як висновок про надання дозволу на імміграцію в Україну, так і висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну сформовані однією і тією ж службовою особою відповідача - головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС у Чернігівськой області Дубровських О.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 809/1231/16 викладено висновок, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про протиправність прийнятих відповідачем рішень від 13.10.2022 №30-Д про скасування дозволу на імміграцію та від 13.10.2022 №74012500050875 про скасування посвідки на постійне місце проживання та наявність підстав для зобов`язання відповідача поновити громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання відповідно до норм Закону України «Про імміграцію».

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи містять суперечливу інформацію щодо повного імені позивача, зокрема в позовній заяві ім`я позивача вказано як ОСОБА_1 , в паспортному документі громадянина Республіки Узбекистан вказано ОСОБА_1 (а.с.13), в перекладі вказаного паспортного документу вказано ОСОБА_1 (а.с.15), а по тексту апеляційної скарги зустрічається ОСОБА_1.

Разом з тим, під час розгляду справи суд враховує написання імені позивача, використане в оскаржуваних рішеннях суб`єкта владних повноважень та в копії нотаріально посвідченого перекладу паспорта позивача - ОСОБА_1 (а.с.56-57).

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у позовні вимоги громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 13 жовтня 2022 року №30-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 13 жовтня 2022 року №74012500050875 про скасування посвідки на постійне проживання громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 37804450) поновити громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідку на постійне проживання відповідно до норм Закону України «Про імміграцію».

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 14 січня 2025 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма