Постанова

від 15.01.2025 по справі 320/15816/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/15816/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «ТРАНСМАРІН» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАРІН» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «ТРАНСМАРІН» (далі - позивач, апелянт) з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 04 квітня 2023 року № 358254.

Позов обґрунтовано тим, що адміністративно - господарський штраф відповідачем за порушення статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (відсутність роздруківки з цифрового тахографа на паперовому носії з інформацією про роботу та відпочинок водія) застосовано до позивача протиправно, оскільки відсутність у водія тахокартки та/або паперових носіїв інформації про роботу та відпочинок не охоплюються відповідальністю, передбаченою абзацом 6 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «ТРАНСМАРІН» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити; визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 04 квітня 2023 року № 358254.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність у водія (при здійснення саме міжнародних перевезень) тахокартки та/або паперових носіїв інформації про роботу та відпочинок водія не охоплюється відповідальністю за абзацом 6 частини 1 статті 60 Закону, а є окремим порушенням законодавства України про автомобільний транспорт.

Разом з тим, позивач просить розгляд апеляційної скарги здійснювати за його участю.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року та від 25 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

15 серпня 2024 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) значення справи для сторін;

2) обраний позивачем спосіб захисту;

3) категорію та складність справи;

4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;

5) кількість сторін та інших учасників справи;

6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання апелянта, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За приписами частин 5 та 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Відповідно до фактичних обставин справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "ТРАНСМАРІН" (місцезнаходження: вул.1-го Травня, буд.1-А, м. Київ, 02088), ідентифікаційний код юридичної особи 39493791, зареєстроване як юридична особа 17.11.2014, 02.02.2021 взяте на облік у контролюючому органі як платник податків. Видами економічної діяльності товариства за КВЕД є, зокрема, такі: 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.; інші: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

21.02.2023 інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області, відповідно до направлення від 17.02.2023 № 015715 на рейдову перевірку, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Згідно з пунктом 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 № 422 (далі - Порядок № 422) водій транспортного засобу зобов`язаний надати на час перевірки посадовій особі документи, на підставі яких здійснюється перевезення, виконувати вимоги посадової особи, передбачені Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, та розпочинати рух лише з дозволу посадової особи. Перевірка одного транспортного засобу проводиться протягом не більше однієї години.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 422, було зупинено транспортний засіб марки TEMSA, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є позивач, під керуванням водія ОСОБА_1 .

Зазначеним транспортним засобом, який обладнано цифровим тахографом, здійснювалося міжнародне перевезення пасажирів згідно з журналом реєстрації шляхових листів пасажирів №007331, шляховим листом пасажира №000021.

Міжнародне перевезення пасажирів здійснювалось перевізником ТОВ "ТК ТРАНСМАРІН".

За результатами проведеної перевірки 21.02.2023 складено акт №350788 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі - Акт перевірки).

За змістом Акта перевірки, уповноваженими особами відповідача виявлено порушення: "нерегулярні міжнародні перевезення по маршруту м. Київ - м. Варшава виконувались транспортним засобом, який обладнано повіреним та діючим цифровим тахографом за відсутності у ньому: картки водія ОСОБА_1 , а також інформації на паперовому носії про роботу та відпочинок даного водія, чим порушено ст. 34, 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - ч.1 абз.6 виконання резидентами України міжнародних перевезень пасажирів без документів, визначених ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт"".

Водій транспортного засобу ОСОБА_1 акт перевірки підписав та пояснив, що загубив чіп та карту.

Відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті сформовано для ТОВ "ТК "Трансмарін"" сформовано повідомлення від 10.03.2023 про час і місце розгляду справи про порушення чинного законодавства в сфері автомобільного транспорту, яким повідомлено позивача про те, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відбудеться 04 квітня 2023 року з 10 до 15 год.

Вказане повідомлення отримано представником позивача 20.03.2023.

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 04.04.2023 заступник начальника Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу №358254, якою за порушення ст.53 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз.6 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт", з ТОВ "ТК "Трансмарін"" стягнуто штраф в сумі 34 000,00 грн.

Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що законодавець прямо визначає обов`язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа, та відповідний обов`язок перевізника забезпечити водія, який відправляється в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних.

Судом встановлено, що транспортний засіб, який був об`єктом перевірки, обладнаний працюючим та повіреним цифровим тахографом.

Поряд з цим, ні картки водія, ні роздруківки з цифрового тахографа на паперовому носії з інформацією про роботу та відпочинок водія водієм ОСОБА_1 до перевірки надано не було, позивачем під час розгляду справи до матеріалів справи не долучено, що вказує на порушення ТОВ "ТК "Трансмарін"" приписів ст.53 Закону №2344-ІІІ.

Суд звернув увагу на те, що відсутність роздруківки на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водіїв обумовлюється невикористанням водієм наявної у нього картки водія, тобто картки контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначеної для використання в цифровому тахографі.

Так, водій зобов`язаний вставляти картку водія у слот тахографа та активувати її перед початком кожної поїздки шляхом підтвердження інформації про особу водія, часу та країни, а у разі перетину кордону додавати дані про країну, у такому випадку тахограф фіксує відомості про здійснення водієм перевезення із фіксуванням часу руху та стоянки, швидкості, відстані, обертів шасі.

Відтак, використання водієм своєї картки під час поїздки надає можливість роздруковувати на паперовому носії інформацію про його роботу та відпочинок. У той же час, у разі незастосування водієм картки перед початком поїздки та під час руху (не встановлення її у слот та відсутність активації) тахограф фіксує рух транспортного засобу без водія, що унеможливлює отримання інформації про роботу та відпочинок конкретного водія як протягом поточної, такі і попередніх поїздок.

Таким чином, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що спірна постанова відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості, прийнята з урахуванням усіх обставин, а тому є правомірною та скасуванню не підлягає.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - «Закон»).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини сьомої статті 6 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно із частинами сімнадцятої - двадцятої статті 6 Закону рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - «Порядок № 1567»).

За приписами пункту 14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Статтею 53 визначено вимоги до організації міжнародних перевезень пасажирів і вантажів.

Частиною третьою статті 53 Закону установлено, що при виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:

дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

документи на вантаж.

У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої тахографи (частина сьома статті 53 Закону).

Відповідно до частини восьмої статті 53 Закону водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

За змістом статті 34 Закону автомобільний перевізник повинен серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена статтею 60 Закону.

Так, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за:

виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац шостий частини першої);

управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац одинадцятий частини першої).

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності винесення оскаржуваної постанови від 04 квітня 2023 року № 358254 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі: 34 000,00 грн.

Підставою винесення оскаржуваної постанови слугувало встановлення відповідачем порушення статті 53 Закону, відповідальність за яке передбачена статтею 60 вказаного Закону, а саме: відсутність роздруківки з цифрового тахографа на паперовому носії з інформацією про роботу та відпочинок водія.

У пункті 15 Порядку №1567 визначений виключний перелік питань, що перевіряється контролюючими особами під час здійснення рейдової перевірки, зокрема, в частині виконання вантажних перевезень перевіряється:

наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;

додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);

додержання водієм режиму праці та відпочинку;

виконання водієм вимог Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Статтею 53 визначено вимоги до організації міжнародних перевезень пасажирів і вантажів.

Так, частиною третьою статті 53 Закону установлено, що при виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:

1) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

2) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків;

3) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

4) сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

5) документи на вантаж.

У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої тахографи (частина сьома статті 53 Закону).

Відповідно до частини восьмої статті 53 Закону водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Обставини у цій справі свідчать, що сторони не заперечують факту обладнання автомобіля, який перевірявся Укртрансбезпекою саме цифровим тахографом.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24 червня 2010 року (далі - «Інструкція №385») картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).

Пунктом 3.3 розділу ІІІ Інструкції №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до пункту 3.5 розділу ІІІ Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Тож, наведеними законодавчими та підзаконними нормативними правовими актами встановлено, що автомобільні перевізники мають обов`язок забезпечити, а водії пред`явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються міжнародні перевезення.

До того ж, на водіїв покладається обов`язок допускати до перевірки тахографів посадових осіб Укртрансбезпеки, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, уповноваженими особами відповідача виявлено порушення: "нерегулярні міжнародні перевезення по маршруту м. Київ - м. Варшава виконувались транспортним засобом, який обладнано повіреним та діючим цифровим тахографом за відсутності у ньому: картки водія ОСОБА_1 , а також інформації на паперовому носії про роботу та відпочинок даного водія, чим порушено ст. 34, 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - ч.1 абз.6 виконання резидентами України міжнародних перевезень пасажирів без документів, визначених ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт"".

Водій транспортного засобу ОСОБА_1 акт перевірки підписав та пояснив, що загубив чіп та карту.

Стаття 60 Закону визначає, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за:

виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац шостий частини першої);

управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац одинадцятий частини першої).

Так, контролюючий орган у цій справі притягнув перевізника до відповідальності саме за абзацом шостим частини першої статті 60 Закону, тобто за виконання міжнародних перевезень вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону.

В частині доводів апелянта щодо невірної кваліфікації виявленого порушення, судом враховано, що законодавець виклав статтю 53 Закону таким чином, що включив у її зміст на ряду із іншими документами також вимогу роздрукувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Тобто, ця вимога - роздруковувати на паперових носіях відповідної інформації з цифрового тахографа також передбачена статтю 53 Закону.

Положеннями статті 60 Закону передбачено різні за своїм складом порушень: відсутність документів, передбачених статтею 53 Закону (абзац шостий), та порушення вимог використання тахографа, у тому числі без щоденних даних режимів праці та відпочинку (абзац одинадцятий).

У першому випадку порушення за умови його доведеності тягне за собою накладення адміністративно-господарського штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в другому - штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проаналізувавши законодавчі положення, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі контролюючий орган вірно кваліфікував порушення перевізника саме за абзацом шостим частини першої статті 60 вказаного Закону.

Цей висновок випливає з того, що абзац шостий частини першої статті 60 вказаного Закону визначає, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Своєю чергою, вимога роздрукувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв чітко визначена саме статтею 53 Закону.

Тож, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення абзацу шостого частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

При розгляді даної справи апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 01 жовтня 2024 року у справі № 140/5466/23.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «ТРАНСМАРІН» - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі №320/15816/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан