Постанова

від 15.01.2025 по справі 320/2218/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2218/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКАПІТАЛ ТРЕЙД» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКАПІТАЛ ТРЕЙД» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, апелянт), в якому позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 05 січня 2023 року №00013290702, №00011970702.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, також в порушення чинного законодавства не з`ясовані всі обставини справи, не досліджені та не враховані надані до суду докази, а тому наведені порушення призвели до необ`єктивного, неправильного та незаконного вирішення справи.

Крім того, апелянт просить розгляд апеляційної скарги здійснювати за участю представника Головного управління ДПС у м. Києві.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року та від 21 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві, призначено розгляд справи у порядку письмового провадження.

24 грудня 2024 року від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить стягнути з ГУ ДПС у м. Києві, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ТОВ «УКРКАПІТАЛ ТРЕЙД» (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Еспланадна, будинок 20, офіс 513-515; код ЄДРПОУ 43438883) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 65 000,00 грн.

Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) значення справи для сторін;

2) обраний позивачем спосіб захисту;

3) категорію та складність справи;

4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;

5) кількість сторін та інших учасників справи;

6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання апелянта, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За приписами частин 5 та 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Відповідно до фактичних обставин справи, 02 квітня 2021 року між ТОВ «ІНСАЙДЕР-2020» (далі - постачальник) та TOB «УКРКАПІТАЛ ТРЕЙД» (далі - покупець) укладено договір поставки № 23./02-1К/2021, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію (товар).

Впродовж червня-липня 2021 року контрагент позивача здійснив поставку молока сухого знежиреного, внаслідок чого сторони склали наступні документи:

видаткові накладні від 11 червня 2021 року № 18 на суму 740 000 грн разом із ПДВ, від 17 червня 2021 року № 18/1 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 17 червня 2021 року № 19 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 29 червня 2021 року № 25 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 29 червня 2021 року № 26 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 08 липня 2021 року № 1 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 08 липня 2021 року № 2 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 16 липня 2021 року № 4 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 16 липня 2021 року № 2 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 28 липня 2021 року № 5 на суму 750 000, 00 грн разом із ПДВ, від 30 липня 2021 року № 7 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 30 липня 2021 року № 6 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ;

товарно-транспортні накладні від 11 червня 2021 року № Р18, від 17 червня 2021 року № Р18/1, від 17 червня 2021 року № 19, від 29 червня 2021 року № 25, від 29 червня 2021 року № 26, від 08 липня 2021 року № 1, від 08 липня 2021 року № 2, від 16 липня 2021 року № 4, від 16 липня 2021 року № 3, від 28 липня 2021 року № 5, від 30 липня 2021 року № 7, від 30 липня 2021 року №6.

Також, позивач надав суду першої інстанції копії платіжних доручень, що підтверджують факт оплати за поставлений товар, а саме: від 01 червня 2021 року № 2491, від 15 червня 2021 року № 2628 від 24 червня 2021 року № 2696, від 01 липня 2021 року № 2782, від 02 липня 2021 року № 2791, від 06 липня 2021 року № 2811, від 09 липня 2021 року № 2858, від 13 липня 2021 року № 2868, від 16 липня 2021 року № 2915, від 19 липня 2021 року № 2924, від 20 липня 2021 року № 2932, від 22 липня 2021 року № 2962, та від 30 липня 2021 року № 3055.

Позивач за наслідками господарської діяльності по операціях з ТОВ «ІНСАЙДЕР-2020», на виконання вимог п. 201.10 статті 201 ПК України складено податкові накладні від 11 червня 2021 року № 2/1 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 17 червня 2021 року № 14/1 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 17 червня 2021 року № 15/1 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 29 червня 2021 року № 72/1 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 29 червня 2021 року № 73/1 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 08 липня 2021 року № 6/1 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 08 липня 2021 року № 9/1 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 16 липня 2021 року № 61/1 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 16 липня 2021 року № 63/1 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ, від 28 липня 2021 року № 64/1 на суму 750 000, 00 грн разом із ПДВ, від 30 липня 2021 року № 79/1 на суму 814 000, 00 грн разом із ПДВ, від 30 липня 2021 року №82/1 на суму 740 000, 00 грн разом із ПДВ.

Станом на 31 лютого 2021 року кредиторська заборгованість по взаємовідносинах з ТОВ «ІНСАЙДЕР-2020» становить 1 808 500, 00 грн.

В бухгалтерському обліку зазначена операція відображена наступним чином:

Д т 281 «Товари» К т 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - 9 260 000, 00 грн;

Д т 6442 «Податковий кредит» К т 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» -1 543 333, 33 грн;

Д - т 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - К т 311 «Поточні рахунки в національній валюті» - 8 931 500, 00 грн.

Придбаний позивачем у ТОВ «ІНСАЙДЕР-2020» товару був в подальшому реалізований контрагентам позивача ТОВ «Шоколадна компанія «Мир» та ТОВ «КОМПАНІЯ КРОК ТРЕЙД», що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема договорами поставок від 27 січня 2020 року № 270120 та від 28 серпня 2020 року № 250820, укладених між позивачем та ТОВ «Шоколадна компанія «Мир», від 23 квітня 2021 року № 23/02-1/2021, укладеного між позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ КРОК ТРЕЙД», а також видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними складеними за наслідками таких господарських операцій.

Надалі, 19 жовтня 2021 року відповідачем складено акт документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «УКРКАПІТАЛ ТРЕЙД» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис грн за липень 2021 року № 77608/26-15-07-02-05-17/43438883, згідно з висновком якого позивачем порушено вимоги п. 185.1 статті 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі також ПК України), що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) на загальну суму 357 028, 00 грн за липень 2021 року та заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 186 305, 00 грн, у тому числі по періодах: липень 2021 року 1 186 305, 00 грн.

Позивачем були подані заперечення за вих. № 329/02-1К/2021 від 01 листопада 2021 року на акт перевірки від 19 жовтня 2021 року.

На підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 14 грудня 2022 року № 5670-п, п.п. 78.1.5 п. 78.1 статті 78 ПК України, у зв`язку зі змінами у п.п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, унесеними Законом України від 03 листопада 2022 року № 2719-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» та незгодою TOB «УКРКАПІТАЛ ТРЕЙД» з висновками акта перевірки від 19 жовтня 2021 року № 77608/26-15-07-02-05-17/43438883 щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість за липень 2021 року та поданням заперечення разом з додатковими документами (вх. Головного управління ДПС у' м. Києві від 02 листопада 2021 року № 111799/6), проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «УКРКАПІТАЛ ТРЕЙД» з питань, що стали предметом оскарження, за наслідками якої складено акт від 28 грудня 2022 року № 51013/26-15-07-02-05-03/43438883 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 185.1 статті 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) на загальну суму 357 028, 00 грн за липень 2021 року та заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 186 305, 00 грн, у тому числі по періодах: липень 2021 року 1 186 305, 00 грн.

ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 січня 2023 року:

- № 00013290702, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість позивача у сумі 357 028, 00 грн;

- № 00011970702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими та / або іншими зобов`язаннями на суму 1 186 305, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 296 576, 00 грн.

За наслідками розгляду заперечень на акт перевірки, відповідач листом від 06 січня 2023 року № 1075/І/26-15-07-02-05-09 повідомив платника податків про залишення їх без розгляду.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що норми чинного законодавства не ставлять умовою виникнення податкових зобов`язань чи податкової вигоди платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 14.1.36 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків обов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в ЄРПН.

За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, за доводами апеляційної скарги відповідач наголошує на тому, що перевіркою правомірності визначення податкового кредиту з 01 червня 2021 року по 31 липня 2021 року встановлено його завищення в сумі 1 543 333 грн, в том числі за червень 2021 року у сумі 641 333 грн, за липень 2021 року в сумі 902 000 грн по операціях з ризиковим контрагентом ТОВ «Інсайдер-2020».

Колегія суддів зауважує, що відповідного рішення контролюючого органу про віднесення ТОВ «Інсайдер-2020» до ризикових платників податків, апелянтом не надано.

Надалі, відповідач зазначає, що в ході перевірки позивача ним були проаналізовані накладні, що виписані ТОВ «Інсайдер-2020» на адресу ТОВ «Укркапітал Трейд» від 02 квітня 2021 року. Однак, колегія суддів зазначає, що апелянтом не аргументується причинно-наслідковий зв`язок між діяльністю повивача та ТОВ «Укркапітал Трейд», наявність між ними господарських відносин; не зазначається, ланцюг постачання якого товару простежував відповідач.

Крім того, спірними періодами перевірки позивача є 01 червня 2021 року по 31 липня 2021 року.

Також, відповідач посилається на відсутність в ЄРПН інформації щодо операцій з оренди складських приміщень, виробничих потужностей у ТОВ «Інсайдер-2020». Зазначає, що чисельність працюючих осіб у ТОВ «Інсайдер-2020» (1 особа) не дає фізичних можливостей виробляти продукцію в задекларованих обсягах реалізації.

При цьому, апелянт не наводить відповідних розрахунків та співвідношення між задекларованими обсягами реалізації товарів та необхідних при цьому трудових ресурсів.

Апелянт також зауважує, що за результатами аналізу ЄРПН ним не прослідковано взаємовідносин між ТОВ «Інсайдер-2020» та ТОВ «Гайсинмолокозавод».

З наведеного вбачається, що оцінка господарських взаємовідносин між вищезгаданими контрагентами здійснювалась апелянтом лише на підставі даних ЄРПН.

Так, відповідач узагальнює власні доводи та зазначає, що згідно даних ЄРПН ним не встановлено придбання ТОВ «Інсайдер-2020» сировини, необхідної для виготовлення молока сухого знежиреного, натомість встановлено придбання готової молочної продукції.

Колегія суддів зауважує, що відповідного висновку, яким чином придбання готової молочної продукції ТОВ «Інсайдер-2020» свідчить про завищення позивачем суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) на загальну суму 357 028, 00 грн за липень 2021 року та заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 186 305, 00 грн, у тому числі по періодах липень 2021 року 1 186 305, 00 грн, апелянтом не зазначено.

Узагальнюючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів акцентує свою увагу на тому, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними (пункт 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19).

У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.

Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що надаючи висновок про нереальність здійснення позивачем господарських операцій із контрагентами ТОВ «Інсайдер-2020», відповідачем не проведено відповідного аналізу у розрізі кожної господарської операції, дати договору та поставки, предмету поставки, періоду їх виконання та оформлення відповідних бухгалтерських документів; не наведено причинно-наслідкового зв`язку між можливими фактами порушення податкової дисципліни контрагентами контрагентів позивача з розрізі періодів та дат, кожного договору та його предмету.

При цьому, відповідачем не заперечуються обставини того, що ним самостійно проведено аналіз господарської діяльності різних суб`єктів господарювання та вибудовано ймовірний ланцюг постачання; такі данні ним отримано з власних податкових баз, тобто без проведення фактичних перевірок та зустрічних звірок безпосередніх контрагентів позивача.

Разом з тим, інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару позивачу, обумовлених укладеними договорами, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними.

Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 811/3223/14, від 16 квітня 2020 року у справі № 810/3443/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 400/1986/19.

Разом з тим, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті доводів відповідача щодо недостатньої кількості ресурсів у ТОВ «Інсайдер-2020» (1 особа), колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений в постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Також відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення його контрагентів, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, вказала наступне: правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як слідує у цій справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судом під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Позиція відповідача в цілому побудована на ймовірному порушенні податкової дисципліни суб`єктами господарювання, які, як вже встановлено вище, не були прямими контрагентами позивача та відповідно причинно-наслідкового зв`язку між їх діяльністю та позивача не встановлено.

В контексті наведеного, колегія суддів враховує, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами - контрагентами позивача.

У випадку невиконання контрагентом платника податків свого зобов`язання щодо належного декларування необхідних даних та/або сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки мають наставати саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім того, при вирішенні податкових спорів суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Проаналізувавши зміст наведеної контролюючим органом у тексті акту перевірки податкової інформації, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати доведеними обставини неможливості контрагентами в дійсності вчинити спірні господарські операції, оскільки дані висновки контролюючого органу зроблені виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої податкової інформації наявної в базі даних, проте така (інформація), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

При цьому, колегією суддів враховану правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 вересня 2021 року у справі № 460/143/19.

Враховуючи окреслені податковим органом в акті перевірки та процесуальних документах відповідача, підстави для висновку про безтоварний характер спірних у цій справі господарських операцій, колегія суддів зазначає, що сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій. Надаючи оцінку наявним у податкового органу відомостям (зокрема у вигляді листів від регіональних податкових інспекцій) у співвідношенні з наявною первинною документацію, наданою позивачем, колегія суддів вважає необхідним надати перевагу належним письмовим доказам.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 22 травня 2024 року у справі №160/19771/23.

Таким чином, підлягають відхиленню висновки апелянта про не підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентами даними ЄРПН, оскільки це суперечить принципам індивідуальної юридичної відповідальності.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає встановленими обставини того, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача.

Аналіз матеріалів справи та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин дає підстави вважати, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), що призвело до безпідставного податкового навантаження на позивача.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Розглядаючи заяву представника позивача адвоката Пустовіт Ю.Ю. про стягнення витрат на правничу допомогу понесених у зв`язку із апеляційним розглядом справи у розмірі 65 000,00 грн, колегія суддів враховує наступне.

Частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до матеріалів справи, до суду апеляційної інстанції адвокат Пустовіт Ю.Ю. разом із відзивом на апеляційну скаргу надав наступні докази понесення позивачем витрат, пов`язаних у зв`язку із розглядом апеляційної скарги відповідача: договір про надання правової допомоги від 15.07.2024 та платіжна інструкція № 1369 від 17.07.2024.

Вирішуючи заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 65 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зауважує, що заявлена до відшкодування сума є неспівмірною із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Зокрема, поданий представником позивача адвокатом Пустовіт Ю.Ю. відзив на апеляційну скаргу складається з 10 аркушів, містить широкий виклад обставин справи, описаних судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Разом з тим, адвокат Пустовіт Ю.Ю. здійснював представництво інтересів позивача і у суді першої інстанції, отже йому відомі обставини справи. При цьому відзив на апеляційну скаргу у своїй основі ґрунтується на доводах, аналогічних до тих, що були викладених у позові.

Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі підготовки процесуальних документів (відзиву на апеляційну скаргу) для забезпечення юридичного представництва інтересів, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 4 000, 00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу, що підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №320/2218/23 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (ЄДРПОУ: 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКАПІТАЛ ТРЕЙД» (ЄДРПОУ: 43438883) судові витрати за надану правничу допомогу в розмірі 4 000, 00 (чотири тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан