Постанова

від 14.01.2025 по справі 140/5829/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/5829/24 пров. № А/857/28283/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства «Спеціалізований водний центр «Аналіз води» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі за його позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

суддя у І інстанціїВолдінер Ф.А.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 03 жовтня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Приватне підприємство «Спеціалізований водний центр «Аналіз води» (далі ПП «СВЦ «Аналіз води») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення (далі ППР) Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС) від 07.05.2024 №0112040705 про накладення на підприємство штрафних санкцій у сумі 1 407 186,01 грн за порушення пунктів 1, 2, статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі Закон № 265/95-ВР).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 140/5829/24 у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що застосування ГУ ДПС до позивача оспорюваним ППР штрафних санкцій у порядку пункту 1 статті 17 Закону 265/95-ВР за порушення пунктів 1 та 2 статті 3 Закону 265/95-ВР є правомірним.

ПП «СВЦ «Аналіз води» у своїй апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було враховано наданих підприємством доказів особливості порядку здійснення позивачем своєї діяльності з реалізації продукції, яка відбувається безпосередньо через магазин, однак перебуває на складі.

Підприємство для прийняття оплати за реалізований товар використовує банківський платіжний термінал Приватбанку. Зарахування коштів від покупців, що приймаються підприємством із використанням банківського терміналу в якості оплати за товари, здійснюється на наступний банківський день.

Наполягає на тому, що відповідно до змісту акту перевірки та додатку № 1 до нього кожна із проведених операцій по оплаті за придбані у позивача товари реєструвалася за допомогою реєстратора розрахункових операцій (далі РРО). Тобто факт реєстрації підприємством усіх розрахункових операцій за допомогою РРО мав місце, що відповідає вимогам статті 3 Закону № 265/95-ВР.

Під час самої перевірки контролюючим органом не було встановлено фактів непроведення розрахункових операцій через РРО та фактів здійснення розрахункової операції на неповну суму покупки. Відповідачем не встановлені конкретні особи, яким не видавалися розрахункові документи у паперовій формі у період з 01.10.2023 по 31.03.2024, який охоплений перевіркою.

У цій справі видача (формування) розрахункових документів за допомогою РРО мала місце, що підтверджує відповідач у додатку 1 до акту перевірки (стовпець 1 та 2), а також і було фізичне (фактичне) надання покупцям таких розрахункових документів, що не було спростовано відповідачем.

Тому притягнення підприємства до відповідальності у вигляді штрафних санкцій за відсутності встановлених фактів невидачі (неформування) розрахункових документів за допомогою РРО, а також за відсутності встановлених фактів ненадання розрахункових документів покупцям є безпідставним.

Водночас апелянт не погоджується із судом першої інстанції у тому, що проведення перевірки на підставі підготовленої начальником відділу фактичних перевірок доповідної записки №106/03-20-07-05-01 від 05.03.2024 на виконання доручення ДПС України (лист від 11.12.2023 №31140/7/99-00-07-04-01-07) відповідає приписам пункту 80.2 статті 80 ПК. Наполягає на тому, що підставою для проведення перевірки могло бути звернення до ДПС України від будь-якого державного органу, а не від самої ДПС, яка і проводила перевірку.

У відзиві на апеляційну скаргу ПП «СВЦ «Аналіз води» ГУ ДПС підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ПП «СВЦ «Аналіз води» у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті та письмових поясненнях. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник ГУ ДПС у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ГУ ДПС на підставі наказу ГУ ДПС від 28.03.2024 №1221-п провело фактичну перевірку ПП «СВЦ «Аналіз води», результати якої оформлено актом від 10.04.2024 №002846.

02.04.2024 перед початком фактичної перевірки було придбано за готівкові кошти сіль таблетовану 25 кг (виробник Україна) за ціною 470,00 грн, а також у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (банківського терміналу та банківської картки) комплект змінних картриджів Ecosoft за ціною 800,00 грн.

Вказані розрахункові операції були проведені менеджером з продажу ОСОБА_1 без застосування РРО та без надання покупцю в обов`язковому порядку розрахункового документа встановленої форми та змісту.

Станом на 15:49 год 02.04.2024 на місці проведення розрахунків знаходились готівкові кошти, одержані від реалізації товарів, у сумі 1941,70 грн (у т.ч. сума покупки за 470,00 грн), які також не проведені у встановленому законом порядку через РРО.

Попри те, перевіркою також встановлено, що у період з 01.10.2023 по 31.03.2024 при проведенні розрахункових операцій у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (платіжного банківського терміналу, банківських карток) на загальну суму 935 534,00 грн позивачем не було забезпечено застосування РРО та створення, роздрукування і видачу покупцям розрахункових документів встановленої форми та змісту безпосередньо після розрахункової операції.

Відтак, контролюючий орган дійшов висновку про встановлення порушення підприємством вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме незабезпечення при проведенні розрахункових операцій у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (платіжного банківського терміналу, банківських карток) на загальну суму 935 534,00 грн застосування РРО та створення, роздрукування і видачі покупцям розрахункових документів встановленої форми та змісту.

З урахуванням таких висновків ГУ ДПС 07.05.2024 прийняло ППР №0112040705 про застосування до ПП «СВЦ «Аналіз води» штрафних санкції у сумі 1 407 186,01 грн.

ПП «СВЦ «Аналіз води» не погодилося із зазначеним рішеннями контролюючого органу та звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами спору, регламентовано приписами Податкового кодексу України (далі - ПК), Законом № 265/95-ВР, Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (далі Положення № 13).

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За правилами абзацу 1 пункту 75.1, підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки регламентовано приписами статті 80 ПК.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК).

Як встановлено підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відповідно до п. 80.4 ст.80 ПК перед початком фактичної перевірки з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Оцінюючи доводи апелянта у частині відсутності у відповідача права на проведення фактичної перевірки позивача з огляду на відсутності у наказі про її призначення конкретної підстави проведення, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слушно врахував висновки, викладені у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, відповідно до яких аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Таким чином, оскільки правовою підставою для проведення перевірки є підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього (наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкового законодавства у визначених сферах), то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним та нівелювати правові наслідки проведеної перевірки.

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що підготовлена начальником відділу фактичних перевірок доповідна записка №106/03-20-07-05-01 від 05.03.2024 на виконання доручення ДПС України (лист від 11.12.2023 №31140/7/99-00-07-04-01-07) вказує на наявність у спірних правовідносинах як правової, так і фактичної підстави для призначення перевірки позивача.

Щодо доводів апелянта у частині відсутності у діях позивача порушення вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, апеляційний суд зазначає таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регламентовані приписами Закону № 265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до наведених у статті 2 вказаного Закону визначень термінів, що у ньому вживаються:

реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;

розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями;

За приписами статті 3 Закону №265/95-ВР встановлено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1 статті 3 Закону №265/95-ВР);

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти) (пункт 2 статті 3 Закону №265/95-ВР);

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що наведені приписи Закону №265/95-ВР свідчать про те, що законодавець пов`язує факт проведення розрахункової операції саме із моментом отримання продавцем коштів від покупця, а не із моментом отримання покупцем від покупця оплаченого товару.

У своїй позовній заяві ПП «СВЦ «Аналіз води» не заперечує наявності розбіжностей між часом проведення покупцем платежу та часом реєстрації продажу товару за допомогою РРО, які пояснює необхідністю переміщення товару зі складу в магазин.

Відтак, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що у акті перевірки від 10.04.2024 №002846 з додатком №1 зафіксовано, що у період з 01.10.2023 по 31.03.2024 позивачем при проведенні розрахункових операцій у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (платіжного банківського терміналу, банківських карток) на момент приймання від покупця платіжних карток для реалізації товарів такі операції не були проведені через РРО, розрахункові документи встановленої форми та змісту у цей час не створювались, не роздруковувались, а отже не видавались покупцям в установленому порядку.

Окрім того, у ході апеляційного розгляду представником апелянта не заперечувалося того, що перед початком фактичної перевірки у магазині за адресою м. Луцьк, вул. Яровиця, 8/А працівниками відповідача було здійснено контрольну розрахункову операцію по придбанню за готівкові кошти солі таблетованої 25 кг (виробник Україна) по ціні 470,00 грн та комплекту змінних картриджів Ecosoft по ціні 800,00 грн у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів. Такі розрахункові операції не були проведені продавцем через РРО, а на місці проведення розрахунків знаходилися готівкові кошти, одержані від реалізації товарів, у загальній сумі 1941,70 грн (в т.ч. сума покупки 470,00 грн), які не були проведені через реєстратор розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту, зокрема невидачі (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Відтак, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 1 статті 17 Закону 265/95-ВР за порушення пунктів 1 та 2 статті 3 Закону 265/95-ВР оспорюваним ППР від 07.05.2024 №0112040705 є правомірним, що свідчить про відсутності підстав для визнання його протиправним та скасування.

Доводів щодо наявності арифметичних чи методологічних помилок при визначенні відповідачем суми штрафних санкцій апеляційна скарга не містить.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Спеціалізований водний центр «Аналіз води» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 140/5829/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 15 січня 2025 року.