Ухвала від 15.01.2025 по справі 219/11948/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/819/25 Справа № 219/11948/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретар ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши увідкритому судовомузасіданні матеріаликонтрольного провадженняза апеляційноюскаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалуДружківського міськогосуду Донецькоїобласті від11грудня 2024року,якою продовженозапобіжний західу видітримання підвартою ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2024 року продовжено ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 07.02.2025 року включно за обвинуваченням останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Мотивуючи вказанерішення,суд зазначив,що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров`я людини, за яке передбачено покарання у виді від 5 до 8 років позбавлення волі, а також, що ризики, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяють застосуваннядо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.Суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 Кримінального процесуального кодексу України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та змінити йому запобіжний захід на непов`язаний з триманням під вартою. Вважає ухвалу суду незаконною. Вказує, що прокурором не доведено наявність заявлених ризиків. Звертає увагу на тривалий термін розгляду справи. Наголошує на відсутності ризиків, оскільки він ніколи не переховувався від суду та не збирається цього робити і надалі. Зобов`язується виконувати всі покладені на нього судом обов`язки. Зауважує, що тримання під вартою є виключним запобіжним заходом, і повинен застосовуватись лише у разі доведення, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки.

Заслухавши суддю доповідача, доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів доходить наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.

Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч . 1 ст. 177 КПК України, хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставамиє передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.

У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретнінебажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою єзаходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази,запобігти прогнозованій протиправній поведінцічи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.

Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.

Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції на 60 днів до 07.02.2025 року включно.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику.При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги(поряд з іншими обставинами)і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вирокуособливо сильно підвищуютьризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.

Колегія суддів зауважує, щоризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.

Заявлені прокурором ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи обвинуваченого про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжкимзлочином, з санкцією від 5 до 8 років позбавлення волі, обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення.

З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов`язків.

Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до вимог п. «е» ч. 1ст. 5 Європейської конвенції з прав людинита основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Тяжкість, характер та обставини інкримінованого злочину свідчить про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.

Тривалість судового розгляду, в даному випадку, не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу та викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом обвинувачення та доказів, що належить дослідити, що саме по собі не утворює підстав для звільнення з під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.

Слід зауважити, що відсутність, на даний час, фактів втечі обвинуваченого жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого зумовлена дієвістю обраного запобіжного заходу.

Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .

Висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Апеляційний суд звертає увагу, що при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.

Фактичні обставини та зміст обвинувачення у кримінальному провадженні не є предметом розгляду у справах даної категорії.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2024 року про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді